Репозитарій

 УДК : 616.314.18-002.4:616.314.22-089.23

Мета роботи – оцінити ефективність застосування адгезивних скловолоконних шин для іммобілізації нижніх фронтальних зубів у схемі комплексної терапії важких стадій пародонтиту (III та IV) у безпосередні та віддалені терміни після лікування в осіб із факторами ризику та без них.
Матеріали та методи. Обстежили 58 хворих із ІІІ та IV стадіями пародонтиту, у них визначали фактори ризику прогресування хвороб пародонта (куріння та цукровий діабет). Після детального пародонтологічного обстеження усім пацієнтам здійснили нехірургічне лікування пародонтиту та іммобілізацію рухомих зубів, використавши адгезивні скловолоконні шини. Після шинування призначили обов’язкову підтримувальну терапію (кожні 3 місяці) з контролем динаміки стану гігієни порожнини рота (РІ), глибини пародонтальних кишень (PD), втрати епітеліального прикріплення (CAL), кровоточивості ясен (BOP) та стану шинувальної конструкції (тріщини та злами шини, порушення крайового прилягання, відрив окремого зуба від загальної конструкції, сколювання матеріалу і дефекти в міжзубних проміжках). Обстеження здійснювали до лікування та в динаміці – безпосередньо після лікування (1 місяць), у віддалені (12, 24, 36 місяців) терміни.
Результати. Протягом 3 років у 67,24 % пацієнтів збережена цілісність шинувальної конструкції, у 32,76 % виявили дефекти шинування на різних етапах спостереження. Цілісність шинувальної конструкції протягом 3 років збережена у 18 (56,25 %) пацієнтів, у котрих визначили фактори ризику розвитку захворювань пародонта, у 21 (80,77 %) хворого без цих факторів (р = 0,06).
Висновки. Застосування адгезивних скловолоконних шин для іммобілізації нижніх фронтальних зубів у схемі комплексної терапії пародонтиту (III та IV стадій) дало змогу зберегти рухомі зуби та знизити значення пародонтальних індексів, які визначали, у безпосередні та віддалені терміни після лікування в осіб з факторами ризику та без них.

УДК 616.98:578.884.1]-002-039.54-036-078.73-053.2

ВИСНОВКИ

У ході проведеного комплексного дослідження, в якому взяли участь 110 дітей з COVID-19 та 33 дітей з МЗС, асоційованим з SARS-CoV-2, були вивчені клініко-імунологічні особливості їх перебігу. Важливим для практичного значення є прогнозування ризику розвитку пневмонії, тяжкого перебігу COVID- 19 та ризику ураження коронарних судин у дітей з МЗС, асоційованим з SARS-CoV-2. Отримані дані дозволили удосконалити менеджмент пацієнтів з COVID-19 та МЗС, асоційованого з SARS-CoV-2. 1. Встановлено, що провідними симптомами у дітей з COVID-19 були
підвищена температура тіла та кашель. У 72,73 % пацієнтів з SARS-CoV-2 переважав середньо-тяжкий перебіг хвороби. У дітей віком від 10 до 18 років частіше у 66,67 % спостерігався тяжкий перебіг COVID-19 (p < 0,05). У даній віковій групі превалювали діарея та біль у животі (p < 0,05).
У всіх пацієнтів з МЗС була підвищення температури тіла, негнійний кон’юнктивіт діагностовано у 94 % дітей, поліморфна екзантема – у 87,8 %,
діарейний синдром – у 63,64 %, абдомінальний синдром – у 63,63 % та набряковий синдром – у 42,4 %. У 15,15 % пацієнтів виявлено ознаки
полісерозиту. 2. Аналізуючи результати гемограми, виявлено, що в усіх пацієнтів з SARS-CoV-2, незалежно від тяжкості перебігу хвороби серединне значення кількості лейкоцитів у периферичній крові була в межах норми, зростаючи в динаміці у пацієнтів з тяжким перебігом (p < 0,05). Водночас у пацієнтів віком від 10 до 18 років виявилося найнижче серединне значення кількості тромбоцитів (p < 0,05). Найвищий серединний показник лейкоцитів – 23,64 × 10 9 /л виявлено у дітей з МЗС, асоційованим з SARS-CoV-2 віком від 10 до 18 років (p ˂ 0,05). Відсоткове значення нейтрофільних гранулоцитів та кількість тромбоцитів при госпіталізації було найвищими у пацієнтів вікової групи від 5 до 10 років (p ˂ 0,05).
Результати досліджень показали, що у пацієнтів з тяжким перебігом COVID-19 серединні значення рівнів прокальцитоніну, СРП, IL-6 та IL-10 були
значно вищими (p < 0,05). Серединне значення рівня прокальцитоніну при госпіталізації корелювало з тяжкістю хвороби (r = +0,51; p ˂ 0,05). У дітей з МЗС, асоційованим з SARS-CoV-2 серединні значення рівнів СРП, IL-6 та прокальцитоніну були достовірно вищими, ніж у пацієнтів з тяжким перебігом COVID-19 (p < 0,05). 3. Аналізуючи рівень Д-димеру, як одного з показників гемостазу, виявлено, що серед пацієнтів з тяжким перебігом SARS-CoV-2 на момент госпіталізації та у динаміці його серединні значення були статистично достовірно вищими (р ˂ 0,05), та корелював з тяжкістю перебігу хвороби (r =+0,35; р ˂ 0,05). У всіх пацієнтів з МЗС, асоційованим з SARS-CoV-2 серединне значення рівня Д-димеру на момент госпіталізації втричі перевищувало верхню границю норми, з найвищим його показником у дітей віком від 10 до 18 років.
4. При аналізі гуморального імунітету встановлено, що найвище серединне значення IgM до SARS-CoV-2 виявлено до 30 дня від початку захворювання у пацієнтів з тяжким перебігом COVID-19. Сироваткові IgМ до SARS-CoV-2 на першому тижні демонструють кореляційні зв'язки з віком пацієнтів та тяжкістю (r = +0,31; р < 0,05). У пацієнтів з тяжким перебігом COVID-19 IgA до SARS-CoV-2 були позитивними з другого тижня. У всіх пацієнтів з COVID-19 сироваткові IgG-N- та IgG-S до SARS-CoV-2 були вищими у пацієнтів з тяжким перебігом хвороби у порівнянні з середньо-тяжким. Серединне значення IgG-S було найвищим до трьох місяців постінфекційного періоду (р ˂ 0,05). Серед усіх пацієнтів з МЗС серединне значення рівня IgG-S до SARS-CoV-2 становило 8,87 [6,80; 9,68] і було статистично достовірно вищим ніж у пацієнтів з COVID-19 (р < .001). 5. Серед усіх пацієнтів з COVID-19 рентгенологічно діагностовано пневмонію у 41,82 %. У дітей з тяжким перебігом хвороби пневмонія виявлена у 63,33 %, серед яких у 96,67 % пацієнтів середнє значення SpO2 становило 86,84 % ± 1,05. У шести дітей застосовано штучну вентиляцію легень. Випадки пневмонії у пацієнтів з МЗС, асоційованим з SARS-CoV-2 найчастіше реєстрували серед дітей віком від 5 до 10 років. У 60,61 % дітей з МЗС виявлено лінійне розширення коронарних судин, гідроперикард – у 12,12 %. 6. Розроблено моделі логістичної регресії для прогнозування ризику розвитку тяжкого перебігу COVID-19, ураження легень при COVID-19 та ураження коронарних судин при МЗС, асоційованому SARS-CoV-2.

УДК 616.98: 579.834.114]-036-036.22-092.19-053.2

ВИСНОВКИ

У ході проведеного комплексного дослідження, в якому прийняли участь 102 дитини з Лайм-бореліозом, були вивчені етіологічні, епідеміологічні,
клінічні, імунологічні та інструментальні характеристики еритемних та безеритемних форм Лайм-бореліозу у дітей. Отримані дані дозволили охарактеризувати клінічний перебіг еритемних та безеритемних форм Лайм-бореліозу, удосконалити їх діагностику та диференційну діагностику безеритемних форм ЛБ, а саме Лайм-артриту. У ході проведеного дослідження отримано наступні результати: 1. Встановлено, що пацієнти з еритемними формами Лайм-бореліозу (ізольована мігруюча еритема, множинна мігруюча еритема) найчастіше зазнавали укусу кліща в червні (28,3%, 44,45%), а з безеритемними формами – у травні (9,09%). У дітей з ізольованою мігруючою еритемою найчастішим місцем присмоктування кліща були нижні кінцівки (28%), з множинною мігруючою еритемою – тулуб та нижні кінцівки (19%); з безеритемними формами Лайм-бореліозу – голова (23%). Водночас у 17,19% дітей з ізольованою мігруючою еритемою, у 43,75% з множинною мігруючою еритемою та у 50% безеритемних форм – відсутня інформація про епізод присмоктування кліща. 2. Найбільшу частку (62,75% ) пацієнтів з еритемними формами Лайм-бореліозу становили діти з ізольованою мігруючою еритемою. У 51,58% з них, діаметр мігруючої еритеми становив 7 см. У 68,75% пацієнтів з множинною
мігруючою еритемою спостерігалось до десяти еритем одночасно і лише в однієї дитини було більше 20 мігруючих еритем. У 21,56% осіб з
безеритемною формою Лайм-бореліозу найчастіше діагностувались Лайм-артрит – у 31,82% дітей та параліч лицевого нерва – у 27,27%.
3. Нами застосовано двоетапний метод діагностики еритемних та безеритемних форм Лайм-бореліозу, що дозволив на першому етапі визначити
рівень антитіл IgM та IgG до B. burgdorferi. Серединні рівні IgM у пацієнтів з ізольованою формою мігруючої еритеми становили 23.8 [5.7; 30.9] Од/мл і були достовірно (р=0.03) вищі, аніж у дітей з безеритемними формами Лайм-бореліозу. На другому етапі дослідження імуноблотаналізом встановлено, що IgM до зовнішнього поверхневого білка С усіх борелій найчастіше виявлялися у дітей з множинною мігруючою еритемою. У пацієнтів з безеритемними формами IgG до антигенів р39 та р83 виявились достовірно вищими (р=0.04), ніж у дітей з множинною мігруючою еритемою. 4. За допомогою лінійного імуноблотаналізу нами встановлено, що у 38 пацієнтів (59,38%) з ізольованою мігруючою еритемою, у 14 дітей (87,5%) з множинною мігруючою еритемою та у 10 осіб з безеритемними формами Лайм-бореліозу, хвороба спричинена одночасно B.afzelii, B.burgdorferi, B.garinii. Поєднання B.afzelii та B.burgdorferi виявлено у 17,19% дітей з ізольованою мігруючою еритемою, а B.afzelii та B. garinii - у 12,5% дітей з множинною мігруючою еритемою. 5. Лайм-артрит характеризується асиметричним моно- або олігоартритом з найчастішим ураженням колінного або плечового суглобів без гіперемії та гіпертермії у їх ділянках. Критерії діагностики Лайм-артриту: проживання в
ендемічній зоні (наявність/відсутність присмоктування кліща); позитивні IgG до B.burgdorferi в імуноферментному та імуноблотаналізах через місяць з моменту появи симптомів. 6. Поетапне дослідження імуноблотаналізу, проведеного при першому зверненні пацієнта та через 6 місяців, дозволило встановити, що найбільша частка позитивних IgG до VlsE Borrelia burgdorferi, виявлялася у всіх пацієнтів з еритемними (75.0 % [51.7-92.4]) та безеритемними формами (77.3%[57.9-91.9]) Лайм-бореліозу, що дає підставу припустити, що B.burgdorferi володіє найвищим біопотенціалом. 7. Використання розробленої регресійної моделі дозволяє спрогнозувати з високою достовірністю (точність - 98,04% та специфічність 97,92%) імовірність виникнення Лайм-артриту та паралічу лицевого нерва у дітей з Лайм-бореліозом.

УДК 616.314.17-008.1:616.13-004.6[611.018.5:612.397]

Резюме. Чисельні дослідження, проведені упродовж останніх десятиліть, не залишають сумнівів з приводу впливу порушень метаболізму, зокрема ліпідного, на структурно-функціональний стан судин організму. Порушення у системі ліпідного метаболізму крові є загальновизнаним ключовим компонентом патогенезу уражень судинного русла, зокрема пародонта, між тим, механізми порушення транспорту ліпідів при дистрофічно-запальних ураженнях тканин пародонта на тлі атеросклерозу, залишаються не з’ясованими й досі.
Мета дослідження – вивчити порушення ліпідного метаболізму в крові пацієнтів із генералізованим пародонтитом на тлі атеросклерозу.

Матеріали і методи. Ліпідний спектр було визначено у крові 76 осіб із ГП на фоні АТ (основна група); у 27 пацієнтів із ГП без загальносоматичних захворювань (порівняльна група); у 30 осіб з АТ без супутніх стоматологічних захворювань та у 25 здорових осіб без стоматологічних та соматичних захворювань (контрольна група).
Дослідження показників ліпідограми (ХС, ТГ, ЛПВЩ, ЛПНЩ, ліпази) проводили на автоматичному біохімічному аналізаторі «Cobas Mira Plus» (Швейцарія) з використанням наборів реактивів «Biolatest»
(Чехія). Статистичне обчислення отриманих результатів проводили з використанням прикладних програм Statistica 8.0 (StatSoft, USA) та пакетом статистичних функцій програми Мicrosoft Ехсеl 2021.

Результати досліджень та їх обговорення. У результаті проведених досліджень встановлено, що у крові пацієнтом із генералізованим пародонтитом на тлі атеросклерозу встановлено збільшення рівнів загального холестерину – на 64,38 %, р<0,05, тригліцеридів – у 3,0 рази, р<0,01, ЛПНЩ – на 36,0 %, р<0,05, активності ліпази – на 100,5 %, р<0,01, коефіцієнта атерогенності – у 4,9 раза, р<0,01, на тлі зниження ЛПВЩ – на 46,6 %, р<0,01 стосовно даних у практично здорових осіб контрольної групи.

Висновки. Стан ліпідного складу крові у пацієнтів із генералізованим пародонтитом на тлі атеросклерозу характеризувався порушенням транспорту холестерину, що виражалось підвищенням рівнів загального холестерину, тригліцеридів і активності ліпази, збільшенням вмісту ЛПНЩ при відповідному зниженні концен-
трації ЛПВЩ. Оцінивши характер змін ліпідного спектра крові, встановили, що найбільший дисбаланс ліпідного метаболізму визначався при ГП ІІІ ступеня, що підкреслює роль дисліпідемії на розвиток ендотеліальної дисфункції.

УДК 616.314.17-008.1:616.13-004.6

Метою даного дослідження було оцінити стан тканин пародонту за допомогою пародонтальних
індексів у хворих з генералізованим пародонтитом на тлі атеросклерозу.

Об’єкт і методи дослідження. У ході проведеного стоматологічного дослідження було обстежено 232 хворих у віці 45-65 років: 202 пацієнти з генералізованим пародонтитом на тлі атеросклерозу (основна група), та 30 пацієнтів з генералізованим пародонтитом без соматичних захворювань (контрольна група), з відсотковим співвідношенням чоловіків і жінок 65,5% і 34,5% відповідно. Для встановлення діагнозу (генералізований пародонтит) використовували класифікацію захворювань тканин пародонта у редакції М. Ф. Данилевського.

Індексну оцінку стану тканин пародонта визначали за допомогою: папілярно-маргінально-альвеолярного індексу – РМА (M. Massler, 1949, у модифікації Parma), пародонтального індексу – РІ (A. L. Russel, 1956), індексу кровоточивості ясен –РВІ (Muhlemann H. R., Mazor A. S., 1958, Cowell I.,1975). Втрату епітеліального прикріплення (ВЕП) вимірювали градуйованим зондом та виражали у міліметрах: проводили оцінку стану фуркації багатокореневих зубів в горизонтальному напрямку за методом Хемпа, в вертикальному – за методом Тарноу-Флетчера. Для вивчення ступеня і характеру резорбції міжальвеолярних перегородок кісткиальвеолярних відростків проводили рентгенологічне обстеження за допомогою панорамної рент-
генографії й оцінювали дані за рентгенологічним індексом Fuch (Rtg).

Результати. Встановлено, що у хворих з генералізованим пародонтитом на тлі атеросклерозу середнє значення індексу РМА становило 53,23±2,87% (р <0,05), індексу Мюллемана–Коуелла (РВІ) 2,53±0,25 бали (р >0,05), що було в 1,2 рази вище стосовно значень у пацієнтів з генералізованим пародонтитом без загальносоматичних захворювань (44,27±2,57% та 2,10±0,29 бали відповідно). У осіб основної групи значення індексів РІ та втрати епітеліального прикріплення були в 1,3 рази вищі стосовно значень в порівняльній гру-
пі (2,78±0,13 бали та 3,48±0,22 мм, проти 2,06±0,09 балів, 2,09±0,12 та 2,69±0,19 мм, р <0,05). При
цьому, середнє значення Rtg–індексу рецесії ясен у хворих на атеросклероз не відрізнялось від даних у осіб без загальносоматичних захворювань порівняльної групи (1,36±0,12 бали та 1,43±0,12 бали відповідно, р >0,05).
Висновки. Отримані результати вказують на прогресуючий перебіг генералізованого пародонтиту у хворих з атеросклерозом.

Ключові слова: генералізований пародонтит, пародонтологічні індекси, атеросклероз.