Objective:   To   study   the   frequency   of   complications   and organ/system involvement in pulmonary tuberculosis in the context of HIV/AIDS infection.
Materials and Methods. We analyzed medical data from 103 patients with pulmonary tuberculosis that 
developed in the setting of HIV/AIDS infection. The patients were divided into groups: drug- sensitive pulmonary tuberculosis (DS-PTB) – 42 patients who excreted Mycobacterium tuberculosis (MBT) strains sensitive to anti- mycobacterial drugs (AMD); and drug-resistant pulmonary tuberculosis (DR-PTB) – 61 patients  with resistant MBT strains. Data from  the period 2020–2024 were analyzed. To study the frequency of complications and organ/system involvement, the results of laboratory  tests, abdominal ultrasound, computed tomography of the chest and abdominal organs, and  consultations with specialized physicians were taken into account.
Microbiological detection of MBT included molecular genetic testing, microscopy and culture methods, and drug susceptibility testing of MBT strains to anti-mycobacterial drugs. HIV/AIDS infection was diagnosed using rapid tests, and viral load was determined by polymerase chain reaction. Microsoft Excel software was used for statistical analysis of the results.
Results and Discussion. In both study groups, men predominated by 1.5 times, aged over 30 to 50 years. A severe condition at admission was noted in 23.8% of patients  with DS-PTB and 9.8% with DR-PTB. The average hospital stay for DS-PTB was (23.1 ± 2.1) bed-days,  and for DR-PTB – (61.7 ± 4.5). In DR-PTB/HIV, miliary tuberculosis predominated 1.7 times more often, and infiltrative pulmonary tuberculosis – 2.0 times more often. In DS-PTB/HIV,  an  increased  frequency of disseminated pulmonary tuberculosis was observed. Patients with DR-PTB reported pronounced intoxication and cachexia twice as often compared to those with DSPTB. In both groups, sepsis, pericarditis, and spontaneous pneumothorax were diagnosed with nearly equal frequency. Respiratory failure was
detected 1.5 times more often in DR-PTB, while chronic obstructive bronchitis was 1.7 times more frequent in DS-PTB. In both groups, chronic hepatitis, liver cirrhosis, ascites, and toxic liver damage were noted. In DR-PTB, chronic hepatitis B, nervous system involvement, and eye disorders were observed twice as often as in DS-PTB.
Conclusions. Drug-resistant pulmonary tuberculosis in the context of HIV/AIDS infection had a significantly more severe course due to the development of multiple organ failure. These changes in the combined
TB/HIV/AIDS condition contributed to disability in 24.4% (10) of patients with drug-sensitive TB/HIV and in 55.7% (34) of patients with drug-resistant TB/HIV.
Keywords: HIV/AIDS/TB co-infection, complications, organ involvement, systems.

УДК: 616.831-002.5:[616.98:578.828]-092-036-018

Анотація. Робота представляє вивчення клініко-морфологічних особливостей перебігу туберкульозу мозкових оболонок і ЦНС на тлі ВІЛ/СНІД-інфекції в аспекті патоморфозу специфічного процесу. Проаналізували 31 медичний файл хворих на ко-інфекцію ВІЛ/СНІД з туберкульозним ураженням мозкових оболонок і ЦНС за період 2020-2024 рр., а також 79 протоколів розтину померлих у Львівської області від ТБМО і ЦНС протягом 55 років. Досліджувані роки були поділені на 6 періодів: 1-й ‒ 1948-1957, 2-й ‒ 1958-1967, 3-й ‒ 1968- 1977, 4-й ‒ 1978-1987, 5-й ‒ 1988-1998, 6-й ‒ 2020-2024 рр. Хворим у стаціонарі було проведено комплексне клініко-лабораторне і рентгенотомографічне обстеження органів дихання та інших систем, а при летальному завершенню специфічного процесу – гістологічне дослідження патологічного матеріалу.
Результати дослідження показали, що туберкульозне ураження головного мозку діагностували у 77,4 % чоловіків з ВІЛ/СНІД-інфекцією, мешканців міста (80,6 %), середній вік яких був 39 років. Важкість процесу нерідко була обумовлено поєднанням легеневого процесу з менінгоенцефалітом (58,1 %). При цьому, найчастіше діагностували дисемінований ТБ легень (61,3 %) і міліарний ТБ (23,6 %), що супроводжувались респіраторною недостатністю (90,3 %) і майже у половини обстежених – хронічним обструктивним захворюванням легень. Одним з найважливіших синдромів при менінгітах і менінгоенцефалітах є менінгеальний. При ураженні мозкових оболонок і головного мозку у хворих найчастіше спостерігали: головний біль, блювоту, загальну шкірну гіперестезію з підвищеною чутливістю до звукових та світлових подразників, наявність позитивних менінгеальних симптомів (97,7 %). При ко-інфекції ВІЛ/СНІД/ТБ найчастіше спостерігали таку супутню патологію і ускладнення як хронічний гепатит С (45,2 %), цироз печінки (22,6 %), асцит (9,6 %), спастичну параплегію (32,1 %), спастичну тетралгію (19,5 %) і церебральний криптококоз – (48,4 %), фенову ретинопатію (38,7 %), ураження сітківки (32,2 %) і асигматизм (19,4 %) тощо. Поєднання легеневого процесу і ураження ЦНС на тлі ВІЛ/СНІД-інфекції сприяло інвалідизації у 54,8 % або навіть смерті у 29,3% випадків. При вивченні впливу патоморфозу на морфологічні зміни при ТБ ЦНС було встановлено, що протягом останніх 55 років відбувались значні зміни у перебігу туберкульозного менінгіту і ЦНС. Зокрема, констатовано вірогідне зменшення числа випадків смерті від даного захворювання з 44,1 % у 1-ому періоді до 1,7 % у 4-ому періоді з наступним його збільшенням до 5,0 % у 5-ому і різке збільшення у 6-ому періодах до 37,5 %, а на тлі ко-інфекції (80,6 %). Внаслідок поступового удосконалення режимів хіміотерапії і збільшення частоти ко-інфекції ВІЛ/СНІ/ТБ відбувся індукований патоморфоз специфічного процесу як в легенях, так і в ЦНС. Зокрема, найчастіше стали виявляти дисемінований ТБ легень та міліарний ТБ. У м'яких мозкових оболонках і головному мозку спостерігається периваскулярна лімфоїдна інфільтрація, численні васкуліти і тромбоваскуліти, фібринозно-гнійні нашарування, що сприяло виникненню зон демієлінізації і розм'якшення мозкової тканини. Проте в той же час значно рідше констатували наявність у мозковій речовині туберкульозних гранульом. Важкість туберкульозного процесу обумовлюється поєднанням змін в легенях, мозкових оболонках, мозковій тканині та ускладнень. Все вказане призвело у половини випадків до інвалідизації, у третини  до летального кінця.
Ключові слова: клініка, патоморфологія, патоморфоз, туберкульоз легень, ЦНС, ВІЛ/СНІД.

UDC 616.5–002.36–085–036.2

Сучасний погляд на етіологію, патогенез, діягностику, лікування і профілактику бешихи, пошук ефективних методів профілактики рецидивів.

Вступ. Бешиха посідає чільне місце серед інфекційних хвороб шкіри та м’яких тканин, що становить значну загрозу для системи охорони здоров’я як в Україні, так і в усьому світі. Попри тривалу історію вивчення цієї недуги та наявність ефективних антибактерійних лікарських засобів, бешиха й досі характеризується високою частотою рецидивів, що суттєво погіршує якість життя пацієнтів і збільшує навантаження на медичні заклади. Саме тому пошук ефективних методів профілактики повторних загострень є одним із пріоритетних напрямів сучасних досліджень.

Мета. Систематизувати сучасні знання щодо етіології, патогенезу, діягностики, лікування і профілактики бешихи, а також окреслити шляхи й методи ефективної профілактики рецидивів.Матеріяли й методи. Проаналізовано наукові публікації, відібрані через пошук у базах PubMed, EMBASE, Cochrane Library, а також вивчено клінічні настанови професійних організацій, присвячені етіології, патогенезу, діягностиці, лікуванню й профілактиці бешихи та методам ефективної профілактики рецидивів.

Результати. Бешиха є поширеним інфекційним захворюванням шкіри та м’яких тканин у світі. Щороку реєструють близько 200 випадків на 100 000 населення. Утім ці показники суттєво різняться залежно від регіону та соціяльно-економічних умов. Лікування бешихи, особливо її рецидивів, стало складним завданням через зростання резистентности стрептококів до антибіотиків.

Висновки. Бешиха – найпоширеніша інфекційна хвороба шкіри та м’яких тканин із вираженою властивістю до рецидивування. Профілактика рецидивів – основний метод надання медичної допомоги пацієнтам, включає антибіотикопрофілактику пеніциліном, а також компресійні методи.

УДК 351.84:35.072.2:342.5 (477)

У статті здійснено теоретичне обґрунтування та аналіз механізмів координації взаємодії між органами державної влади, місцевим самоврядуванням та неурядовим сектором у процесі соціальної адаптації внутрішньо переміщених осіб. Актуальність дослідження зумовлена безпрецедентними міграційними викликами, спричиненими воєнною агресією, що потребують від системи публічного управління швидкого пошуку ефективних моделей співпраці з громадськими інституціями. Особлива увага приділяється прикордонним регіонам, які стали основними хабами для розміщення переселенців та потребують специфічних інструментів адміністрування соціальних процесів у межах транскордонного простору. Розкрито зміст та особливості функціонування організаційних і правових важелів, що забезпечують синергію зусиль державних інституцій та громадських організацій. Досліджено роль неурядового сектору як гнучкого партнера органів влади, здатного оперативно мобілізувати ресурси для надання гуманітарної, психологічної та юридичної допомоги внутрішньо переміщеним особам. Автор аналізує чинну нормативну базу, що регулює процеси делегування окремих повноважень із надання соціальних послуг від державних структур до інститутів цивільного суспільства в умовах дії правового режиму воєнного стану. Виявлено ключові проблеми та бар’єри, що стримують ефективність координаційних механізмів, зокрема недостатній рівень цифровізації взаємодії та відсутність єдиних протоколів реагування на кризові ситуації. Обґрунтовано необхідність впровадження моделі багаторівневого врядування, яка передбачає активне залучення міжнародних неурядових фондів до фінансування локальних ініціатив через систему державних грантів та субвенцій. Доведено, що соціальна адаптація внутрішньо переміщених осіб у прикордонних територіях безпосередньо залежить від здатності суб’єктів управління формувати спільні стратегії розвитку людського капіталу. Сформульовано практичні рекомендації щодо вдосконалення державної політики у сфері підтримки внутрішньої міграції шляхом посилення ролі координаційних рад при органах місцевої влади. Запропоновано шляхи оптимізації комунікаційних каналів між державними інституціями та волонтерськими
спільнотами для забезпечення прозорості розподілу ресурсів та підвищення якості соціальних послуг. Результати дослідження можуть бути використані при розробці регіональних програм соціального захисту населення та стратегій повоєнного відновлення прикордонних територій України в контексті європейських стандартів публічного адміністрування

УДК: 616-036: 001.891/.893.001.11]:616-08

Актуальність. Доказова медицина що базується на результатах рандомізованих контрольованих клінічних дослідженнях - як «золотому стандарті», потребує належного розуміння лікарями як теоретичних основ до їх інтерпретації, так і науково- методологічних підходів до їх імплементації результатів у клінічну практику.

Мета дослідження: Теоретично обґрунтувати концептуальні зсади рандомізованих клінічних досліджень як «золотого стандарту» доказової медицини та узагальнити науково-методологічні підходи до імплементації їх результатів у клінічну практику лікаря в умовах трансформації системи охорони здоров’я України.

Матеріали та методи. Виконанеодномоментне, оглядове, суцільне науково-теоретичне та прикладне дослідження, спрямоване на досягнення мети та завдань роботи. Матеріалами слугували сучасні наукові публікації, огляди, методичні рекомендації та дослідження (2019–2024 рр.), що відображають дизайн і результати РКД, а також підходи до їх інтеграції в клінічну практику та управлінські рішення.

Методологічну основу становили системний аналіз, порівняльний метод, синтез і узагальнення, структурно-логічний та системно-структурний аналіз, а також дедуктивний підхід із контент-аналізом на основі принципів системності, що відповідають галузі знань «I Охорона здоров’я та соціальне забезпечення»

Результати дослідження. Результати узагальнення наукових джерел підтвердили, що рандомізовані клінічні дослідження є «золотим стандартом» доказової медицини, оскільки забезпечують найвищий рівень достовірності оцінки ефективності та безпеки медичних втручань і формують основу клінічних рекомендацій. Встановлено, що застосування моделі PICO для формулювання клінічного запитання підвищує чіткість визначення пацієнта, втручання, порівняння та результату, що оптимізує подальший пошук і аналіз доказів. Доведено, що використання стандартизованих алгоритмів пошуку в електронних базах даних забезпечує відбір високоякісних досліджень, підвищує точність результатів і зменшує вплив суб’єктивності. Окремо відзначено, що імплементація отриманих доказів у клінічну практику є ключовим чинником підвищення якості медичної допомоги та стандартизації лікувально-діагностичних рішень.

Висновки. Доказова медицина виступає ключовою методологічною основою сучасної клінічної практики, що інтегрує результати досліджень найвищого рівня доказовості з клінічним досвідом лікаря та індивідуальними особливостями пацієнта, забезпечуючи оптимізацію лікувально-діагностичних стратегій і підвищення ефективності вторинної профілактики захворювань. Доведено, що впровадження алгоритмізованого підходу до пошуку, критичної оцінки та узагальнення наукових доказів у клінічну практику сприяє підвищенню якості медичних рішень, їх наукової обґрунтованості, відтворюваності та стандартизації.

Ключові слова: доказова медицина; рандомізовані контрольовані клінічні дослідження; лікар-клініцист; показники ефективності; клінічне запитання; PICO; алгоритм; міжнародні ресурси доказової медицини; імплементація доказів; клінічна практика.

Orest Chemeris, Vasyl’ Ruden’. Randomized Controlled Clinical Trials: Conceptual Foundations and Scientific-Methodological Approaches to Evidence Translation into Clinical Practice

Relevance. Evidence-based medicine, grounded in the findings of randomised controlled clinical trials as the “gold standard”, necessitates a thorough understanding among physicians not only of its theoretical foundations for the interpretation of evidence, but also of the scientific and methodological approaches required for the translation and implementation of research findings into clinical practice.

Aim of the study. To provide a theoretical substantiation of the conceptual foundations of randomised clinical trials as the “gold standard” of evidence-based medicine and to synthesise scientific and methodological approaches to the implementation of their findings into physicians’ clinical practice in the context of the ongoing transformation of the healthcare system in Ukraine.

Materials and Methods. A cross-sectional, descriptive, comprehensive theoretical and applied study was conducted to achieve the aim and objectives of the research. The study materials included contemporary scientific publications, reviews, methodological guidelines, and research studies (2019–2024) addressing the design and outcomes of randomised controlled trials, as well as approaches to their integration into clinical practice and managerial decision-making.

The methodological framework was based on systems analysis, comparative analysis, synthesis and generalisation, structural-logical and system-structural analysis, as well as a deductive approach combined with content analysis grounded in the principles of systems thinking, in accordance with the field of knowledge “I Healthcare and Social Welfare”.

Results. The synthesis of scientific sources confirmed that randomised clinical trials represent the “gold standard” of evidence-based medicine, as they provide the highest level of reliability in assessing the effectiveness and safety of medical interventions and form the basis of clinical guidelines. It was established that the use of the PICO framework for formulating clinical questions improves the clarity in defining the patient, intervention, comparison, and outcome, thereby optimising subsequent evidence search and appraisal. It was demonstrated that the application of standardised search algorithms in electronic databases ensures the selection of high-quality studies, increases the accuracy of findings, and reduces the influence of subjectivity. It was further emphasised that the implementation of evidence into clinical practice is a key determinant of improving the quality of healthcare delivery and standardising diagnostic and therapeutic decision-making.

Conclusions. Evidence-based medicine serves as a key methodological foundation of contemporary clinical practice, integrating findings from the highest levels of evidence with clinicians’ expertise and patients’ individual characteristics, thereby ensuring the optimisation of diagnostic and therapeutic strategies and improving the effectiveness of secondary disease prevention. It has been demonstrated that the implementation of an algorithm-based approach to searching, critically appraising, and synthesising scientific evidence in clinical practice contributes to improved quality of medical decision-making, as well as its scientific validity, reproducibility, and standardisation.

Keywords: evidence-based medicine; randomised controlled clinical trials; clinician; effectiveness indicators; clinical question; PICO; algorithm; international evidence-based medicine resources; evidence implementation; clinical practice.