УДК: 612.015.1:612.112.9:616.69-008.6-008.87]-92

Мельник Оксана Володимирівна. Особливості вільнорадикальних, імунних, Ca2+ -та NO- залежних регуляторних систем клітин та їх взаємозв'язок із мікробіомом за умов розвитку чоловічої неплідності та супутньої аутоімунної патології :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 03.00.04, 22 / О. В. Мельник. - Тернопіль, 2024. - 410 с. - Бібліогр.: с. 306-385 (627 назв).

Ретроспективний аналіз 220 пацієнтів з ЦД2 у стадії декомпенсації показав, що загалом зміни печінки виявлені у 92,56%, а зміни ЖМ – у 73,45%, тоді як інтактний стан цих органів визначався істотно рідше (7,44% та 26,55%, обидва р<0,05). Провідними змінами печінки були посилення ехогенності (92,56%) та гепатомегалія ≥170 мм (44,89%), рідко діагностувались вірусні гепатити (1,58%) та гемангіома (0,46%). Рівень трансаміназ за умов ЦД2 та ГБУ був істотно вищим (АСТ 37,93 од. та АЛТ 43,11 од.), ніж за умов ізольованого ЦД2 чи тільки порушення толерантності до глюкози (20,06 од. та 21,29 од. 25,13 од. та 25,13 од., усі р<0,05). Активність АЛТ прямо корелювала з тривалістю анамнезу ЦД (r = 0,38), величина індексу де Рітіса – обернено з НbA1c (r = -0,42) та постпрандіальною глікемією (r = -0,49); усі р < 0,05. Жовчний міхур був оперативно видалений у 3,42%, у решти діагностовані біліарний сладж (34,51%), ущільнення стінки ЖМ (30,97%), холелітіаз (28,39%), деформації тіла та шийки ЖМ (16,81%), потовщення стінки ЖМ (10,62%), хронічний холецистит (3,54%), поліпоз ЖМ (0,88%).
2. Серед пацієнтів з ЦД2 наявність супутніх ГБУ призвела до істотного зростання значень ТГ (3,13 та 2,08 ммоль/л), відношення ТГ/ХС-ЛПВЩ (2,50 проти 1,68) та ТГГІ (16,72 та 7,72) та у 2,2 рази частішого зростання ХС-ЛПнеВЩ (68,75% та 30,77%); усі р<0,05. За умов коморбідності погіршення ліпідного метаболізму істотно корелювало з чоловічою статтю, абдомінальним ожирінням з збільшеною продукцією резистину, погіршенням вуглеводного метаболізму з глікемією натще, активацією системного запалення із зменшенням ІЛ2 та посиленням ендогенної інтоксикації (усі р<0,05). Зростання ТГГІ було прямо пропорційним абдомінальному ожирінню зі збільшенням ЗХС, НЕЖК, ХС-ЛПнеВЩ та глюкози натще, КА, індексу Castelli-1 та відношенню ТГ/ХС-
ЛПВЩ.

3. Формула цитокінового дисбалансу для пацієнтів з ЦД2 та ГБУ: лептин(+3); резистин(0); селектин(-1); ІЛ2(+1); ІЛ6(0); ТНФа(+1). Супутні ГБУ у пацієнтів з ЦД2 призвели до істотно вищого вмісту лептину (26,09 та 15,45 нг/мл) та у 2,23 рази частішою лептинорезистентністю за відношенням Л/ТГ (95,65% та 42,86 %), обидва р<0,05. Пацієнти з підвищеним лептином відрізнялись істотно більшими ІМТ (35,29 та 30,42кг/м2) та відношеннями Л/ТГ (15,65 та5,95), Л/ІМТ (1,00 та 0,36), Л/Р (16,44 та 5,66; усі р<0,05). Хворі на ЦД2 та ГБУ з підвищеним ТНФа відрізнялись за кількістю ЛПВЩ, (1,34 та 1,12 ммоль/л); з підвищеним вмістом ІЛ2 - за меншою тривалістю анамнезу ІХС (0,78 та 2,46 рр.) та вищими ТНФа (8,94 та 5,63 пг/мл) та АСТ (46,46 та 31,84 од), нижчими НbA1c (8,64% та 10,44%) та креатиніном (81,37 та 94,56 мкмоль/л); усі р<0,05. Цитокіни корелювали між собою, з тривалістю ЦД2 і АГ, з метаболічними показниками. Максимальна активність трансаміназ спостерігалась за умов високого вмісту ІЛ2 (>6,50 пг/мл), мінімальний індекс де Рітіса був за умов високих значень лептину (>15,00 нг/мл) та низьких вмістів селектину (≤233,00 нг/мл) і ТНФа (≤7,1 пг/мл); усі р<0,05.
4. Наявність супутніх ГБУ у пацієнтів з ЦД2 призвела до збільшення загальної бактерійної маси у 200 разів із збільшенням відсоткового вмісту Bacteroidetes на 10%; відношення Вacteroides fragilis group/Faecalibacterium prausnitzii перевищувало норму у 30 разів. З облігатних бактерій норму перевищували вміст Escherichia coli, Bacteroides fragilis group та Faecalibacterium prausnitzii. Також супутні ГБУ супроводжувались появою відсутніх у нормі Сlostridium difficile, Shigella spp., Salmonella spp. та Candida spp. та підвищенням кількості Klebsiella spp.
та Proteus spp. За кореляційним аналізом, у пацієнтів з ЦД2 та ГБУ за умов збільшення маси тіла та погіршення контролю за перебігом ЦД2 зростав відносний вміст ДНК інших груп ентеротипу (крім Firmicuts, Bacteroidetes та
Actinobacteria); а збільшення ендогенної інтоксикації, погіршення ліпідного метаболізму та артеріальна гіпертензія супроводжувались зростанням Bacteroides fragilis group та їх відношення до Faecalibacterium prausnitzii.
5. Постійне та обов’язкове ведення скеровано на нормалізацію маси тіла чи хоча би зменшення ІМТ. Модифіковане індивідуалізоване медикаментозне лікування поєднаного перебігу ЦД2 та ГБУ включає постійний суворий глікемічний контроль з обережністю для агоністів рецептора глюкагон-подібного пептиду-1 у випадках біліарного сладжу і холелітіазу; постійну корекцію ліпідного дисметаболізму, курсове застосування пробіотику та пребіотику.

Практичні рекомендації

1. Усім пацієнтам з ЦД2 слід прицільно визначати стан печінки та жовчного міхура (сонографія, трансаміназ, індекс де Рітіса, лужна фосфатаза) та врахування виявлених змін під час формування комплексу медикаментозного лікування.
2. Тригліцеридоглюкозний індекс є чітким прости інформативним критерієм як метаболічного стану, так і гепатобіліарних уражень.
3. Першочерговим заходом ведення пацієнтів з ЦД2 та ГБУ є зменшення маси тіла, оскільки це може призвести до зменшення вмісту лептину, який є медіатором запалення та метаболічних порушень і може зумовлювати недостатню ефективність терапії ЦД2.
4. Запропоновано модифіковане індивідуалізоване медикаментозне лікування поєднаного перебігу ЦД2 та ГБУ, що включає постійний суворий глікемічний контроль з обережністю для агоністів рецептора глюкагон-подібного пептиду-1 у випадках біліарного сладжу і холелітіазу; постійну корекцію ліпідного дисметаболізму та курсове застосування пробіотика чи пребіотика.
5. Пацієнтам з ЦД2 та ГБУ доцільно визначати стан мікробіоти кишок для обгрунтування вибору пробіотика.
6. Пацієнтам з ЦД2 та ГБУ крім параметрів вуглеводного метаболізму, слід контролювати ліпідний профіль та печінкові проби в динаміці.

УДК 579.262 : (547.789 + 615.276.1)] - 092. 9

 Руминська Тетяна Миколаївна. Протизапальні й протимікробні властивості похідного 4-тіазолідинону та нестироїдного протизапального препарату та їхній вплив на мікроекологічний та біохімічний статус лабораторних тварин :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 091, 09 /  Т. М. Руминська. - Львів, 2024. - 214 с. - Бібліогр.: с. 160-200 (290 назв).

Протизапальні й протимікробні властивості похідного 4- тіазолідинону та
нестероїдного протизапального препарату та їхній вплив на мікроекологічний та біохімічний статус
лабораторних тварин. — Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття
ступеня доктора філософії за спеціальністю 091 Біологія (09-Біологія). — Інститут біології тварин НААН,
Львів, 2024. У представленій дисертаційній роботі вперше досліджувалась новосинтезована похідна
4-тіазолідинону (5Z)-5-[(1,3-Дифенілпіразол-4-іл) метилен]тіазолідин-2,4-діон — сполука Les-6490.
Досліджено її токсичні, протизапальні та антимікробні властивості, а також проведено порівняльне
дослідження впливу сполуки Les-6490 та протизапального препарату — німесуліду на альтерацію
кишкового мікробіому та окремих представників кишкової мікробіоти. Вивчення антибактеріальної та
протигрибкової дії сполук проводилось методом дифузії в агар та методом серійних розведень in
vitro. Експерименти in vivo виконували на лабораторних щурах, які були розділені на наступні групи:
контрольна група; група з місцевим запальним процесом у тканинах стопи, індукованим ад’ювантом
Фрейнда; групи здорових тварин та тварин із запаленням, у яких досліджували дію сполуки Les-6490
та німесуліду. У роботі застосовано мікробіологічні, гематологічні та біохімічні методи. Проведено
аналіз складу бактеріальних геномів кишкового каналу щурів за допомогою секвенування 16s рРНК з
наступним генеруванням операційних таксономічних одиниць та ідентифікацією одержаних таксонів
різних рівнів — від Filum (тип) до Species (вид). Отримані результати свідчать про те, що досліджувана
речовина може бути віднесена до малотоксичних препаратів, ЛД50 сполуки для мишей становить
910,0 ±57,0 мг/кг (4 клас токсичності), і є придатною для використання у біологічних експериментах. 3
Встановлено, що сполука Les-6490 проявила протизапальні властивості, затримуючи розвиток
клінічних і біометричних проявів запального процесу у стопі та зменшуючи нейтрофільний
лейкоцитоз. При цьому спостерігалися ефекти, що перевищували протизапальний вплив препарату
порівняння - німесуліду. У ході експерименту не виявлено впливу сполуки Les-6490 на основні
біохімічні показники крові та рівень трансаміназ, що свідчить про відсутність токсичного впливу на
функцію печінки в умовах проведення досліджень. Встановлено, що при запальному процесі на тлі
введення досліджуваної сполуки Les-6490 у щурів не виявляються зміни вмісту загального протеїну,
концентрації сечовини та креатиніну порівняно з контролем, проте спостерігається зниження вмісту
альбуміну. Поза тим препарат порівняння (німесулід) викликав зниження кількісного рівня загального
протеїну, альбуміну та сечовини. При дослідженні рівня холестеролу та тригліцеридів виявлено
зниження вмісту показників ліпідного обміну у всіх групах тварин у порівнянні з контролем. Особливо
виражене зниження цих показників зафіксовано в крові тварин дослідних груп, що одержували
сполуку Les-6490 на тлі індукованого запалення. Експериментально підтверджено також зниження
кількості неорганічних фосфатів та кальцій-іонів на тлі запального процесу. Встановлено коригуючий
вплив досліджуваних речовин на показники порушень мінерального обміну, проте більш виражений
ефект спостерігався при дії на тварин сполуки Les-6490. За результатами скринінга 22 похідних 4-
тіазолідинонів, встановлено, що сполука Les- 6490 проявила найбільш виражені антимікробні
властивості. Для вивчення антимікробноїдії в якості тест-мікроорганізмів використано музейні штами
та клінічні ізоляти грамнегативних бактерій родини Enterobacteriaceae: Proteus vulgaris No152,
Pseudomonas aeruginosa ATCC 10145, Klebsiella pneumoniae 189, Raoultella terrigena ATCC 33257, а
також представник родини Vibrionaceae, роду Aeromonas — Aeromonas hydrophila N196. 4 Вивчено
дію сполуки Les-6490 на грампозитивні мікроорганізми — Streptococcus agalactiae ATCC 13813,
Staphylococcus еpidermidis ATCC 12228, Staphylococcus aureus ATCC 25923 (резистентний до
пеніцилінів), Staphylococcus aureus N23, Lactobacillus fermentum (пробіотичний штам). Протигрибкові
ж властивості сполуки Les-6490 досліджено на штамах одноклітинних грибів Candida albicans ATCC
885-653, Candida albicans N67, Saccharomyces cerevisiae N62. Виявлено помірну та вибіркову
антимікробну дію сполуки Les-6490 на стафілококи, при цьому не спостерігалось впливу на
лактобактерії та γ- протеобактерії. Протигрибкова дія проявлялась на рівні мінімальної інгібуючої
концентрації контрольного препарату — клотримазолу, а саме до Saccharomyces cerevisiae N62. При дослідженні впливу сполуки Les-6490 на біоплівкові форми клінічних штамів S. aureus subsp. та L.
fermentum статистично значущих змін оптичної щільності не помічено. Проведене бактеріологічне
дослідження показало зміни стану мікробіому кишкового біотопу щурів під впливом досліджуваних
речовин. Виявлено зниження кількості протеобактерій та лактобактерій при використанні німесуліду, а також збільшення кількості Bifidobacterium при використанні сполуки Les-6490, що вказує на
потенційну здатність Les-6490 відновлювати баланс кишкової мікробіоти. При аналізі метагеномних
даних кишкового каналу щурів, в групі тварин, котра отримувала сполуку Les-6490, виявлено високий вміст бактерій роду Helicobacter. Важливо зазначити, що в групах, які також отримували сполуку Les-
6490, не виявлено прокаріотів роду Treponema. Це може свідчити про протитрепонемну дію цієї сполуки. Слід також зауважити, що сполука суттєво вплинула на підвищення рівня протизапальних мікроорганізмів, таких як Blautia, Faecalibacterium prausnitzii, Succivibrionaceae та Coriobacteriales. 5 За генотипом у дослідженні ідентифіковано окремі види — F.prausnitzii, L. johnsonii, L. reuteri. Вказані таксони населяють кишковий канал людини й тварин, проявляють протизапальну дію, продукують такі важливі метаболіти як коротколанцюгові жирні кислоти (бутират), а також їх використовують як пробіотичні препарати. Метагеномним аналізом із застосуванням статистичних методів мікробіологічної екогеноміки — визначення кривої біорізноманіття, індексів оцінки охоплення на основі чисельності (АСЕ– Abundance-based coverage estimators), графіків «цілого дерева» — встановлено зростання альфарізноманіття більш за дії сполуки Les-6490, ніж при застосуванні
препарату порівняння німесуліду. Виявлено наростання бета-різноманіття мікробіомів у групах тварин, що одержували сполуку Les-6490 на основі методів аналізу головних компонентів з кластерним перетворенням, несиметричного багатовимірного шкалювання, процедури перестановки з кількома відповідями. На основі результатів досліджень із застосуванням t-тестового аналізу таксонів різних рівнів, а також методів метагеноміки, виявлено статистично значущу різницю

УДК: 616.89-008.441.1-06:(616.89-02:613.861.3+616.8-008.615.1)]-036

Березюк Олег Романович. Клінічне значення психопатологічного феномену власної неповноцінності у формуванні та перебігу посттравматичного стресового розладу
 :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / О. Р. Березюк. - Львів, 2024. - 191 с. - Бібліогр.: с. 145-167 (209 назв).

Комплексним дослідженням вирішено важливе науково-практичне завдання оцінки клініко -психопатологічних проявів феномену власної
неповноцінності як валідного предиктора формування та перебігу ПТСР у пацієнтів-чоловіків з перенесеною бойовою психічною травмою, що дозволить проводити своєчасну ефективну діагностику та якісне лікування таких пацієнтів.
1. Проведений аналіз міжнародних та вітчизняних наукових джерел засвідчив актуальність дослідження асоціацій феномену власної
неповноцінності, що дозволяє суттєво розширити та поглибити клінічну кваліфікацію досліджуваних психічних розладів, а також сприяти
конструктивному розвитку оздоровчих ресурсів особистості.
2. Досліджено прояви феномену власної неповноцінності/надцінності (ФВН) у структурі ПТСР і, зокрема, його компонентів – рівня самоефективності та самооцінки, що набуває особливої вагомості у сучасних травматичних умовах клінічної видозміни коморбідних депресивних та тривожних розладів, а також і відповідних проявів особистісної дезадаптації.
3. У роботі здійснено переклад українською мовою та проведено валідизацію усіх складових опитувальника ПІПН з його україномовними описовими прикметниками; при цьому загальні показники альфи Кронбаха склали 0,85 – для шкали сімейної оцінки, і 0,80 – для шкали самооцінки, що засвідчує високий ступінь валідності та надійності україномовного перекладу шкали ПІПН; пілотне ж тестування перекладеного опитувальника та повторний ре-тест показали високу валідність на надійність (validity) опитувальника ПІПН
загалом.
4. На рівні загальної популяції у більшості анкетованих – 81,86±1,56 % – встановлено відсутність феномену зміненої самооцінки (Norma), тоді як у 11,11±1,27 % респондентів виявлено підвищений індекс надцінності (index of superiority), і лише у 7,03±1,03 % – індекс неповноцінності (index of inferiority) 142 ФВН.
4.1 При цьому, анкетовані з виявленим індексом надцінності (index of superiority) ФВН, мали достовірно (р<0,05) найменші медіанні значення самоефективності (28 [25; 32] балів), самооцінки (18 [15,75;22] балів) добросовісності (5,00±1,26 балів) та емоційної стабільності (3,90±1,58 балів), найбільші медіанні значення балів – за шкалою тривоги Бека (8,5 [5; 16,3] балів) та за шкалою депресії (10 [6; 15] балів).
5. У чоловіків з ПТСР, які перенесли бойову психічну травму, виявлено наступні особливості:
5.1. Загальна сума балів згідно шкали PCL-5 є достовірно більшою (р=0,04) для пацієнтів, які мали будь-який прояв феномену зміненої самооцінки (індекс неповноцінності + індекс надцінності) – 66,00 [63,00; 69,50] балів, порівняно з пацієнтами із відсутнім феноменом зміненої самооцінки, де цей показник становив 59,00 [51,50; 64,75] балів.
5.2. Згідно з опитувальником загальної самоефективності Шварцера і Єрусалима, у 100% чоловіків з будь-якими проявами феномену зміненої самооцінки (сукупний ФВН = індекс неповноцінності + індекс надцінності) виявлено рівень самоефективності на рівні «нижче середнього», що достовірно (р=0,03) перевищує такий рівень самоефективності («нижче середнього») серед чоловіків, у яких феномен зміненої самооцінки відсутній – 32,00% [19,92-45,45]) пацієнтів.
5.3. Чоловіки з ПТСР та з будь-якими проявами феномену зміненої самооцінки достовірно (p=0,04) відрізнялись від чоловіків з відсутнім
феноменом зміненої самооцінки за показником важкості депресії, вимірюваним за шкалою депресій Бека: рівень депресії у чоловіків з індексом надцінності ФВН становив 36,00 [27,75; 44,25] балів, у чоловіків з індексом неповноцінності ФВН – 38,00 [32,50; 43,00] балів (показники «важкої депресії), коли ж у чоловіків з відсутнім феноменом зміненої самооцінки рівень депресії був найнижчим (23,00
[18,25; 31,75] балів), що відповідало рівню «середня депресія».
5.4. Згідно з даними кореляційного аналізу встановлено, що високі рівні 143 депресії поєднуються з низькими балами самооцінки (r=-0,64; p<0,05) та самоефективності (r=-0,46; p<0,05), а також з високими балами загальної тривожності згідно з опитувальником Бека (r = 0,65; p<0,05) та з високими балами опитувальника PCL-5 (r = 0,56; p<0,05); водночас високі бали шкали тривожності Бека достовірно поєднувались з високими балами опитувальника PCL-5 (r = 0,40; p<0,05).
6. У чоловіків, які перенесли бойову психічну травму, розвиток ПТСР провокують три наступні фактори:

1) відсутність феномену зміненої самооцінки
2) високі бали згідно опитувальників PHQ-9 та 3) високі бали за шкалою GAD-7.
Таким чином, наявність Superiority або Inferiority ФВН матиме запобіжний вплив на появу ПТСР. Також з’ясовано, що наявність Superiority впливатиме на розвиток симптомів інтрузії ПТСР (критерій В), тоді як наявність Inferiority – на появу негативних думок та емоцій (критерій D) та на появу надмірної реактивності (критерій Е у структурі ПТСР). Прогностично несприятливими на появу окремих критеріїв у структурі ПТСР є низькі бали самооцінки, високий рівень тривожності згідно з опитувальником Бека, відкритість новому досвіду з опитувальника ТІРІ, високі бали згідно з опитувальниками PHQ-9 та GAD-7, а також старший вік чоловіків,
які перенесли бойову психічну травму.
7. Результати, отримані у роботі, показують, що інтеграція шкал для вимірювання почуття неповноцінності, самооцінки та самоефективності, а саме: шкали ПІПН (Comparative Feeling of Inferiority Index – CFII), шкали самооцінки Розенберга, та шкали загальної самоефективності Шварцера і Єрусалима, – дозволяє суттєво удосконалити діагностичний алгоритм для ПТСР, а також адаптувати лікування до унікальних потреб пацієнта та потенційно вплинути на покращення результатів терапії.
8. Для мінімізації впливу феномену власної неповноцінності на розвиток симптоматики ПТСР визначено рекомендації для п’яти терапевтичних алгоритмів з виокремленням специфічних мішеней психотерапевтичних інтервенцій:

1) когнітивно-поведінкова терапія (КПТ);

2) схемна терапія;

3)терапія прийняття та відповідальності (Acceptance and Commitment Therapy – ACT);

4) десенсибілізація та репроцесуалізація рухом очей (Eye Movement Desensitization and Reprocessing – EMDR); 5) адлеріанська психотерапія.
Використання цих психотерапевтичних методів дозволить розробляти більш персоналізовані та ефективні плани лікування, потенційно покращуючи ментальне здоров’я пацієнтів

579.864.017:579.26:[579.61:616-092].041/.042

Встановлено здатність пробіотичного штаму L. рlantarum 8R-A3 в умовах in vitro до біоплівкоутворення, а також показано набуття здатності лактобацил до росту на глюкозному агарі (1%) за аеробних умов після виділення їх зі змішаних культур з біоплівкоутворювальними стафілококами; виявлено
незворотні зміни ультраструктури біоплівкоутворювальних стафілококів, спричинені активністю пробіотичних штамів лактобацил, тоді як індигенні лактобацили індукували перехід стафілококів у стан спокою; виявлено, що
антагоністична активність лактобацил індукується біоплівкоутворювальними стафілококами; встановлено в експерименті за умов антибіотикоасоційованого дисбактеріозу високу ефективність застосування біокорегуючих препаратів для відновлення лактобацилярної мікробіоти, а відновлення вихідних кількісних рівнів індигенної нормобіоти було досягнуто, лише за умов спонтанного відновлення та використання аутоштамів лактобацил.

УДК: 616.379-008.65-06:616.36/.361]-036-07-08

Ретроспективний аналіз 220 пацієнтів з ЦД2 у стадії декомпенсації показав, що загалом зміни печінки виявлені у 92,56%, а зміни ЖМ – у 73,45%, тоді як інтактний стан цих органів визначався істотно рідше
(7,44% та 26,55%, обидва р<0,05). Провідними змінами печінки були посилення ехогенності (92,56%) та гепатомегалія ≥170 мм (44,89%), рідко діагностувались вірусні гепатити (1,58%) та гемангіома (0,46%). Рівень
трансаміназ за умов ЦД2 та ГБУ був істотно вищим (АСТ 37,93 од. та АЛТ 43,11 од.), ніж за умов ізольованого ЦД2 чи тільки порушення толерантності до глюкози (20,06 од. та 21,29 од. 25,13 од. та 25,13 од., усі р<0,05).
Активність АЛТ прямо корелювала з тривалістю анамнезу ЦД (r = 0,38), величина індексу де Рітіса – обернено з НbA1c (r = -0,42) та постпрандіальною глікемією (r = -0,49); усі р < 0,05. Жовчний міхур був оперативно видалений у 3,42%, у решти діагностовані біліарний сладж (34,51%), ущільнення стінки ЖМ (30,97%), холелітіаз (28,39%), деформації тіла та шийки ЖМ (16,81%), потовщення стінки ЖМ (10,62%), хронічний холецистит (3,54%), поліпоз ЖМ (0,88%).
2. Серед пацієнтів з ЦД2 наявність супутніх ГБУ призвела до істотного зростання значень ТГ (3,13 та 2,08 ммоль/л), відношення ТГ/ХС- ЛПВЩ (2,50 проти 1,68) та ТГГІ (16,72 та 7,72) та у 2,2 рази частішого зростання ХС-ЛПнеВЩ (68,75% та 30,77%); усі р<0,05. За умов коморбідності погіршення ліпідного метаболізму істотно корелювало з чоловічою статтю, абдомінальним ожирінням з збільшеною продукцією резистину, погіршенням вуглеводного метаболізму з глікемією натще, активацією системного запалення із зменшенням ІЛ2 та посиленням ендогенної інтоксикації (усі р<0,05). Зростання ТГГІ було прямо пропорційним абдомінальному ожирінню зі збільшенням ЗХС, НЕЖК, ХС- ЛПнеВЩ та глюкози натще, КА, індексу Castelli-1 та відношенню ТГ/ХС- ЛПВЩ.

3. Формула цитокінового дисбалансу для пацієнтів з ЦД2 та ГБУ: лептин(+3); резистин(0); селектин(-1); ІЛ2(+1); ІЛ6(0); ТНФа(+1). Супутні ГБУ у пацієнтів з ЦД2 призвели до істотно вищого вмісту лептину (26,09 та 15,45
нг/мл) та у 2,23 рази частішою лептинорезистентністю за відношенням Л/ТГ (95,65% та 42,86 %), обидва р<0,05. Пацієнти з підвищеним лептином відрізнялись істотно більшими ІМТ (35,29 та 30,42кг/м2 ) та відношеннями Л/ТГ (15,65 та5,95), Л/ІМТ (1,00 та 0,36), Л/Р (16,44 та 5,66; усі р<0,05). Хворі на ЦД2 та ГБУ з підвищеним ТНФа відрізнялись за кількістю ЛПВЩ, (1,34 та 1,12 ммоль/л); з підвищеним вмістом ІЛ2 - за меншою тривалістю анамнезу ІХС (0,78 та 2,46 рр.) та вищими ТНФа (8,94 та 5,63 пг/мл) та АСТ (46,46 та 31,84 од), нижчими НbA1c (8,64% та 10,44%) та креатиніном (81,37 та 94,56 мкмоль/л); усі р<0,05. Цитокіни корелювали між собою, з тривалістю ЦД2 і АГ, з метаболічними показниками. Максимальна активність
трансаміназ спостерігалась за умов високого вмісту ІЛ2 (>6,50 пг/мл), мінімальний індекс де Рітіса був за умов високих значень лептину (>15,00 нг/мл) та низьких вмістів селектину (≤233,00 нг/мл) і ТНФа (≤7,1 пг/мл); усі р<0,05.
4. Наявність супутніх ГБУ у пацієнтів з ЦД2 призвела до збільшення загальної бактерійної маси у 200 разів із збільшенням відсоткового вмісту Bacteroidetes на 10%; відношення Вacteroides fragilis group/Faecalibacterium prausnitzii перевищувало норму у 30 разів. З облігатних бактерій норму перевищували вміст Escherichia coli, Bacteroides fragilis group та Faecalibacterium prausnitzii. Також супутні ГБУ супроводжувались появою відсутніх у нормі Сlostridium difficile, Shigella spp., Salmonella spp. та Candida spp. та підвищенням кількості Klebsiella spp. та Proteus spp. За кореляційним аналізом, у пацієнтів з ЦД2 та ГБУ за умов збільшення маси тіла та погіршення контролю за перебігом ЦД2 зростав відносний вміст ДНК інших груп ентеротипу (крім Firmicuts, Bacteroidetes та Actinobacteria); а збільшення ендогенної інтоксикації, погіршення ліпідного метаболізму та артеріальна гіпертензія супроводжувались зростанням Bacteroides fragilis group та їх відношення до Faecalibacterium prausnitzii.
5. Постійне та обов’язкове ведення скеровано на нормалізацію маси тіла чи хоча би зменшення ІМТ. Модифіковане індивідуалізоване медикаментозне лікування поєднаного перебігу ЦД2 та ГБУ включає
постійний суворий глікемічний контроль з обережністю для агоністів рецептора глюкагон-подібного пептиду-1 у випадках біліарного сладжу і холелітіазу; постійну корекцію ліпідного дисметаболізму, курсове
застосування пробіотику та пребіотику.

Практичні рекомендації

1. Усім пацієнтам з ЦД2 слід прицільно визначати стан печінки та жовчного міхура (сонографія, трансаміназ, індекс де Рітіса, лужна фосфатаза) та врахування виявлених змін під час формування комплексу
медикаментозного лікування.
2. Тригліцеридоглюкозний індекс є чітким прости інформативним критерієм як метаболічного стану, так і гепатобіліарних уражень.
3. Першочерговим заходом ведення пацієнтів з ЦД2 та ГБУ є зменшення маси тіла, оскільки це може призвести до зменшення вмісту лептину, який є медіатором запалення та метаболічних порушень і може
зумовлювати недостатню ефективність терапії ЦД2.
4. Запропоновано модифіковане індивідуалізоване медикаментозне лікування поєднаного перебігу ЦД2 та ГБУ, що включає постійний суворий глікемічний контроль з обережністю для агоністів рецептора глюкагон-
подібного пептиду-1 у випадках біліарного сладжу і холелітіазу; постійну корекцію ліпідного дисметаболізму та курсове застосування пробіотика чи пребіотика.
5. Пацієнтам з ЦД2 та ГБУ доцільно визначати стан мікробіоти кишок для обгрунтування вибору пробіотика.
6. Пацієнтам з ЦД2 та ГБУ крім параметрів вуглеводного метаболізму, слід контролювати ліпідний профіль та печінкові проби в динаміці.