Згідно звіту Всесвітньої організації охорони здоров`я «Епідемічний нагляд і моніторинг за туберкульозом в Європі», Україна
входить до пятірки європейських країн із найвищим рівнем захворюваності на туберкульоз [6]. Порівняно з 2007 роком, коли захворюваність на туберкульоз становила 79,8 на 100 тис. населення України, у 2023 р. цей показник знизився до 48,4 на 100 тис. населення [5]. Показники поширеності туберкульозу протягом останніх шести років мали тенденцію до зниження. У 2020 р. тенденція до зменшення кількості всіх форм туберкульозу зберігалася, що експерти пояснили епідемією COVID-19 та, відповідно, зменшенням кількості звернень за медичною допомогою через впровадження обмежувальних заходів [3,4,7]. Таким чином, епідеміологічна ситуація з туберкульозу в Україні не є стабільною та такою що не викликає стурбованості, а відтак – потребує подальшого вивчення та покращення.
У сучасних умовах розвитку системи охорони здоров’я в Україні та світі спостерігається зростаюче навантаження на медичний персонал, зокрема на медичних сестер. Вони відіграють ключову роль у забезпеченні якісної медичної допомоги, часто перебуваючи в безпосередньому контакті з пацієнтами та виконуючи великий обсяг відповідальних завдань. Саме тому питання психологічних чинників, які впливають на мотивацію цієї категорії медичних працівників, набуває особливої актуальності.
Туберкульоз і в теперішній час, як і багато років поспіль, лишається актуальною та важливою медико-соціальною проблемою яка наносить значні економічні збитки державі. Дана хвороба не подолана в жодній країні світу. У 2023 році в Україні спостерігалось зростання захворюваності на дану недугу, особливо серед дитячого населення. Враховуючи війну в Україні, а через неї значну міграцію населення, хронічні стреси, зниження життєвого рівня населення можна прогнозувати і подальше погіршення епідемічної ситуації з туберкульозу, адже дана хвороба є не лише інфекційною а й соціальною. Відомо, що туберкульоз може уражувати не тільки легені, а й усі інші органи людини: у 80 % випадків уражуються легені, а в 20 % - інші
органи. Хоча, зазвичай, дана хвороба у населення та навіть у медичних працівників асоціюється з легенями. Даний факт є однією з причин
несвоєчасної діагностики туберкульозу позалегеневої локалізації. Ще одним фактором, який не сприяє своєчасній діагностиці туберкульозу не
легеневої локалізації є складна його диференційна діагностика з іншими Інноваційна наука: пошук відповідей на виклики сучасності патологіями через труднощі в отриманні матеріалу для пошуку збудника хвороби.
Зростання захворювань, таких як серцево-судинні захворювання, цукровий діабет, ожиріння, а також їхній вплив на загальний рівень здоров’я
населення, ставить перед медичною системою завдання значної уваги до профілактики. Хронічні неінфекційні захворювання (ХНЗ) вже давно стали
одними з основних причин смерті і інвалідності в Україні. Враховуючи це, медичні сестри відіграють надзвичайно важливу роль у профілактиці цих
захворювань, оскільки вони є найбільш доступними медичними працівниками для широких верств населення [1,2,3,4]. Для дослідження було вибрано 100 пацієнтів, які звертались до медичних працівників загальної практики – сімейної медицини міста Луцька. Пацієнти були вибрані випадковим чином з різних вікових груп та соціальних категорій, щоб забезпечити репрезентативність вибірки. Окрім того, до дослідження було залучено медичних сестер загальної практики – сімейної медицини (25 осіб). Для опитування пацієнтів та медичних сестер були розроблені анкети, що включають питання щодо знань про ХНЗ, ставлення до здорового способу життя, частоти проходження медичних обстежень, а також оцінки
ефективності профілактичних заходів.
В роботі розглянуто проблему диференціальної діагностики синдрому цитолізу гепатоцитів за лабораторними показниками, зокрема критерії, які дозволяють відрізняти хронічні вірусні гепатити та метаболічно асоційовану жирову хворобу печінки.