Репозитарій

УДК 616.697-07-091.8

The most difficult form of male infertility to treat is azoospermia. It is identified as a complete absence of sperm in the ejaculate. Depending on the nature and causes of impairedspermatogenesis, azoospermia is divided into obstructive  (excretory,  OA)  and  non-obstructive  (secretory,  NOA).  Testicular  biopsy  is  the  most  effective  method  of diagnosis and a component of possible treatment for azoospermia. It is the only objective method of differential diagnosis between non-obstructive and obstructive forms of azoospermia.The aim:histological analysis of testicular biopsies of men with various forms of azoospermia. Мaterials and Methods.78 infertile men with azoospermia were examined. They were divided into two groups: the first group, men with NOA (n = 28); the second group, men with OA (n = 50). The biopsy was preceded by a manda-tory ultrasound  diagnosis  of  the  portal  system. The  biopsy was  performed  using  the  method  of  open  operative access. Biopsies were mostly taken from the more palpable testicle or from both testicles. Biopsies were fixed in buffered 10% formalin (pH 7.2). After 1 day, they were dehydrated in 70% ethanol and embedded in paraffin. For histological studies, sections with a thickness of 5 μm were stained with hematoxylin and eosin. Biopsies were evaluated in accordance with previously described methods.Results.Histological analysis of testicular biopsies from 28.7% of patients with a non-obstructive form of azo-ospermia showed swelling of the testicular stroma, destructive changes in testosterone-producing cells, disruption of the structure of the syncytial complexes of the spermatogenic epithelium, and the complete absence of the process of sper-matogenesis in individual tortuous seminiferous tubules, the absence of contacts between sustentocytes, and in erythro-cyte sludge in the lumen of vessels. 42.8% of patients had fibrosis of the testicular stroma, stroma swelling, thinning of the wall of convoluted seminiferous tubules, violation of the structure of the syncytial complexes of the spermatogenic epithelium, proliferation of the wall of the convoluted seminiferous tubules into their lumen, and infiltration of the testic-ular  stroma  with  lymphocytes. In  54.0%  of  patients  with  preserved  spermatogenesis  and an  obstructive  form of  azoo-spermia, it was possible to find a history of orchoepididymitis in the anamnesis; one patient (2.0%) underwent bilateral orchopexy  at  the age  of 5  years due  to  cryptorchidism;  6.0%  recalled the  trauma calculi  in  the anamnesis; and 38.0% denied any factors affecting fecundity in the anamnesis.Conclusions.The non-obstructive form of azoospermia is characterized by the following parameters: mostly a violation of the structure of the spermatogenic epithelium, a complete absence of the process of spermatogenesis in indi-vidual  convoluted  seminiferous  tubules,  a  violation  of  the  structure  of  the  hematotesticular  barrier,  and  a  violation  of blood microcirculation. The histological picture of preserved spermatogenesis is of the same type in 88.0% of patients with an obstructive form of azoospermia. In most tubules, a fixed number of cell rows is preserved, and cells of various stages of spermatogenesis are determined in them: spermatogonies, spermatocytes, a moderate number of spermatids.In the lumen of the tubules, exfoliated cells and a moderate number of spermatozoa are found.

УДК 616.89-008.454-008.46/.47 : 159.923]-036-037-035

Дзісь Мирослава Олегівна. Нейропсихіатричні симптоми судинної деменції та їх клінічне і прогностичне значення :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 /  М. О. Дзісь  - Львів, 2024. - 203 с. - Бібліогр.: с. 168-192 (185 назв).

У дисертаційній роботі подано теоретичне узагальнення та нове вирішення актуального наукового завдання сучасної психіатрії, яке стосується оптимізації підходів до лікування пацієнтів з нейропсихіатричними симптомами (НПС) судинної деменції (СД) на основі вивчення їх структури, клініко-психопатологічних особливостей і визначення їх прогностичного значення для перебігу цього типу деменції в порівнянні з деменціями іншої етіології, такими як деменція у разі нейродегенеративних захворювань (НДЗ) і змішана демінція (ЗД). 1. Структура НПС СД є складною, поліморфною, із значними відмінностями залежно від важкості основного захворювання та феноменологічного спектру. У кожному окремому випадку трапляються складні констеляції симптомів як загалом, так і в окремих кластерних сегментах. Психотичний кластер НПС у пацієнтів із СД характеризує значна частота маячного (76,9%) та галюцинаторного (56,9%) синдромів. Афективний кластер НПС вирізняється високою частотою таких проявів, як дратівливість/лабільність (98,5%), ажитація/агресія (95,4%) і тривога (89,2%), та низькою частотою симптомів ейфорії (9,2%). Щодо поведінкового кластеру НПС СД, то пацієнти дуже часто мають рухові розлади (95,4%), симптоми порушення сну (93,8%) і розгальмування (86,2%), розлади харчової поведінки (60%). 2. Симптоматика психотичного кластера в пацієнтів із СД проявляється частіше поєднанням маячень і галюцинацій (67,3%), рідше ізольованими маячним (28,8%) чи галюцинаторним (3,8%) синдромами. За змістом маячних переживань у хворих на СД частіше трапляються маячні ідеї стосунку (68,0%), загрози (60,0%), матеріального збитку (58,0%) і отруєння (42,0%). Причому маячення підміни рідше виникає в пацієнтів з СД (12,2%), ніж ЗД (37,5%, р<0,05), а маячення отруєння – частіше (відповідно, 42% проти 16,7%, р<0,05). З-поміж галюцинаторних розладів у пацієнтів із СД найчастіше виникають складні слухові (78,4%) і складні зорові галюцинації (59,5%, рідше в порівнянні з хворими на ЗД – 88,9%, p<0,05). Клініко-психопатологічна феноменологія афективного спектру НПС у хворих на СД виявляється найширшою, у 33,8% з них симптоми емоційних порушень є первинними скаргами. Найчастіше в пацієнтів поєднуються два симптоми – у 47,7% випадків, три і більше симптомів – у 36,9% випадків. Прояви ажитації/агресії трапляються в 95,4% пацієнтів. У хворих на СД є значущо частішим (43,1%, р<0,05), ніж у разі НДЗ (7,7%) і ЗД (30%), важкий перебіг ажитації/агресії (8-12 балів NPI), яка найчастіше комбінується з дратівливістю (96,8%), руховими розладами (95,2%, частіше, ніж у пацієнтів з НДЗ – 52,0%, p<0,05), поведінковими розладами (95,2%), порушенням сну (93,5%), тривогою (91,9%) і маячним синдромом (80,6%, частіше, ніж у пацієнтів з НДЗ – 44,0%, p<0,05); поєднання з апатією є рідшим (52,3%), ніж у пацієнтів з НДЗ (76,9%, p<0,05). Депресія/дисфорія загалом трапляється в 44,6% випадків СД, а в найважчому її перебігу (8-12 балів за NPI) – у 20% пацієнтів. Поєднання депресії в рамках афективного спектру найчастіше відбувається з дратівливістю й порушенням сну (по 96,6%), ажитацією (93,1%) і руховими розладами (89,7%); поєднання з маячним синдромом трапляється частіше (82,8%), а з апатією – рідше (51,7%), ніж у пацієнтів з НДЗ (відповідно, 46,7% і 93,3%, p<0,05). Тривогу відчувають 89,2%пацієнтів, а в її найтяжчому прояві (8-12 балів за NPI) – 26,2% (рідше, ніж у разі НДЗ – 65,4% і ЗД – 56,7%, p<0,05), часто вона поєднується з маяченням(75,9%), що є значущо рідше, ніж у разі НДЗ (79,2%, p<0,05). Апатія трапляється в 55,4% пацієнтів із СД, а в найважчому її перебігу (8-12 балів за NPI) – у 20% пацієнтів, що істотно рідше, ніж у пацієнтів з НДЗ (відповідно, 80,8% і 50,0%, p<0,05). Апатія в усіх випадках поєднується з тривогою, значущо частіше, ніж у пацієнтів із ЗД (82,4%, p<0,05). Симптоми дратівливості/лабільності відзначають 98,5% пацієнтів із СД, зокрема важкі симптоми – 58,5% (частіше, ніж хворі на НДЗ – 30,8%, p<0,05), часто вони
комбінуються з руховими розладами (96,9%, також частіше, ніж у хворих на НДЗ – 83,3%, p<0,05). Суїцидальну поведінку виявляють 20% пацієнтів із СД, що значущо не відрізняється від даних у пацієнтів з НДЗ (7,7%) і ЗД (10%, р>0,05). Поведінкові розлади у хворих на СД проявляються дуже часторуховими розладами (95,4%, частіше, ніж у пацієнтів з НДЗ – 84,6%, p<0,05), порушеннями сну (93,8%) і симтпомами розгальмування (86,2%). Порушення харчової поведінки є рідшими, ніж у пацієнтів із ЗД (відповідно, 60,0% проти 83,8%, p<0,05). Зміни статевої поведінки у вигляді гіперсексуальності є в 30,8% випадків, гіпосексуальності – в 55,4% випадків. Прояви гіперсексуальності у хворих на СД реалізуються через вербальні (70,0%), опосередковані (40,0%) або безпосередні (10,0%) дії. Спектр рухових розладів у пацієнтів із СД за своєю структурою є складним, з переплетеннями різноманітних феноменів у різних конфігураціях в однієї особи та впродовж періоду спостереження. Найчастіше трапляються такі прояви: загальне підвищення рухливості (69,4%), спроби покинути помешкання (75,8%), метушливість у межах дому (61,3%) і блукання з гіперактивністю (45,2%). Пацієнти із СД відрізняються від хворих на НДЗ значущо більшою частотою нічних блукань з амнезією (19,4% проти 0%), спроб покинути помешкання (75,8% проти 50,0%), а від хворих на ЗД – меншою частотою рухових розладів з порушенням впізнавання/орієнтації (48,4% проти 80,0%) і втрати орієнтирів/загубленості після виходу з дому (19,4% проти 30,0%) (p<0,05). Симптоми рухових розладів дуже високої інтенсивності значущо рідше виникають у пацієнтів із СД (3,2%), ніж у разі ЗД (21,4%, p<0,05). Розлади сну мають 93,8% пацієнтів із СД, а феноменологія цих розладів найчастіше проявляється прокиданнями серед ночі (88,5%), труднощами із засинанням (26,2%) і блуканням у нічний час (19,7%, p<0,05 порівняно з хворими на НДЗ – 0%). Порушення харчової поведінки трапляються в 60% випадків СД (рідше, ніж у хворих на НДЗ – 76,9%, p<0,05), переважно це зниження апетиту – 87,2% і маячна обумовленість такої поведінки – 33,3% (p<0,05 проти 5,0% у хворих на НДЗ). Вони вживають неїстівні продукти значно рідше (2,6%), ніж пацієнти з НДЗ (25,0%, p<0,05). Істотною ознакою та показником важкості як психічного, так і соматичного стану є зниження маси тіла, яке виявляється в 35,9% пацієнтів із СД, що істотно не відрізняється від показників у випадках НДЗ і ЗД. Відмова від вживання ліків, що трапляється з високою частотою в пацієнтів із СД (70,8%), значно ускладнює терапевтичний процес; у пацієнтів з НДЗ цей симптом буває значно рідше (38,5%) (р<0,05). Отже, СД за своїми НПС значно відрізняється від деменції у разі НДЗ і ЗД. Так, пацієнтів із СД характеризує велика частота ріноманітних НПС і їх поєднань у трьох кластерах, які мають достатньо відмінностей порівняно з хворими на НДЗ, а саме: у проявах афективного й поведінкового кластерів НПС, зокрема щодо важких проявів ажитації/агресії, тривоги й апатії, щодо симптомів дратівливості/лабільності, порушень сну і харчової поведінки, відмови від лікування та поєднань різних НПС у межах одного кластера чи двох, вони також вирізняються більшою частотою деяких рухових розладів, ніж хворі на НДЗ. Пацієнти із СД відрізняються від хворих на ЗД значно менше, а саме за проявами психотичного кластера, такими як деякі маячення і галюцинації, за таким симптомами афективного кластера, як важка ажитація/агресія, поєднання апатії з тривогою, такими проявами поведінкового кластера, як порушення харчової поведінки, а також меншою частотою деяких рухових розладів. 3. Прогностично несприятливим чинником щодо загального виживання пацієнтів із НПС СД є маячні розлади, оскільки кумулятивна частка виживання (КЧВ) за час спостереження складає 11,6% у разі наявності таких розладів проти 100,0% у разі їх відсутності (р<0,05). Погіршує прогноз щодо безрецидивного виживання наявність порушень сну (КЧВ 43,9% проти 50,0% за їх відсутності, р<0,05), а щодо безподійного виживання – наявність симптомів тривоги (КЧВ 54,8% проти 75,0 % за їх відсутності, р<0,05) і розгальмування (КЧВ 42,5% проти 50% за їх відсутності, р<0,05). У хворих на деменцію у разі НДЗ прогностично несприятливими щодо безподійного виживання є маячний синдром (КЧВ 16,7% проти 50 % у групі без маячного синдрому, р<0,05) і наявність депресії (КЧВ 48% проти 83% у пацієнтів без депресії, р<0,05), а в пацієнтів із ЗД – лише маячний синдром (КЧВ 69,7% проти 100% у пацієнтів без маячного синдрому, р<0,05). 4. Опрацьована комплексна модель терапевтичних заходів у пацієнтів із СД полягає в поєднанні стандартизованого лікування із спрямованою корекцією прогностично несприятливих провідних НПС, включенням модифікованого догляду, помірних фізичних навантажень, заняттєвої терапії та тренінгів когнітивних навичок. 5. Запропонована комплексна терапевтична модель, орієнтована на диференційований підхід стосовно прогностично найнесприятливіших НПС СД, є ефективнішою для корекції симптомів та їх вторинної профілактики в порівнянні з традиційним лікуванням. Її ефективність підтверджує статистично значуще поступове зниження вираженості нейропсихіатричної симптоматики (згідно опитувальника NPI) через 1 і 6 місяців її застосування (р<0,05), тоді коли в пацієнтів, які отримують лише традиційне лікування, вираженість НПС, зменшуючись через 1 місяць терапії (р<0,05), до 6 місяця залишається на досягнутому рівні (р>0,05).

УДК 658.5:004.451

Виконаний аналіз стану питання в теорії та практиці реалізації проєктів розвитку громад та регіонів.  Встановлено, що для проєктного та портфельного управління наявні методології та підходи, які мають переваги та недоліки. Обґрунтована доцільність розроблення адаптивно-ціннісного підходу до управління проєктами розвитку громад та регіонів, який забезпечить усунення існуючих недоліків. Запропонований адаптивно-ціннісний підхід забезпечує врахування особливостей та специфіки проєктів розвитку громад та регіонів і враховує сучасні реалії громад, що лежать в основі ефективного управління проєктами їх розвитку. Запропонований адаптивно-ціннісний підхід до управління проєктами розвитку громад та регіонів враховує невизначеність та ризики, що властиві проєктам розвитку громад, а також забезпечує досягнення цілей та створення максимальної цінності для стейкхолдерів. На підставі адаптивно-ціннісного підходу розроблено алгоритм управління проєктами розвитку громад та регіонів, який охоплює 14 кроків, що відображають виконання процесів з обґрунтованими їх особливостями. Між цими етапами існують взаємозв'язки, які системно зумовлюють формування портфелів проєктів із максимальною їх цінністю та врахуванням змін проєктного середовища.
У результаті виконаних досліджень сформовано проєктні ідеї та їх альтернативи для портфелів проєктів розвитку громади. Сформовано варіанти конфігурації проєктів розвитку громад у різних сферах, а також використовуючи представлений вище підхід для кожного з цих варіантів визначено показники доцільності включення проєктів у портфель розвитку громади. Сформовано портфель проєктів розвитку для умов заданої громади, який включає 4 проєкти (проєкт 5 – створення природного заповідника та відновлення місцевої екосистеми, проєкт 3 –встановлення відеоспостереження в громадських місцях, проєкт 6 – розбудова системи переробки органічних відходів та проєкт 4 – розширення програми патрулювання добровільними формуваннями) загальним бюджетом 1700 тис. $ та сумарною цінністю для стейкхолдерів – 1,96. Подальші дослідження слід проводити в напрямі розробки системи підтримки прийняття рішень для проєктних менеджерів, яка базуватиметься на запропонованому адаптивноціннісному підході до управління проєктами розвитку громад та регіонів.

After analyzing the current state of community and regional development projects, it has been determined that there 
are both advantages and disadvantages in current methodologies and approaches to project and portfolio management. To eliminate existing shortcomings, it is necessary to develop an adaptive value approach that takes into account the specific features and current realities of the communities involved.
This adaptive value approach will consider uncertainties and risks inherent in community development projects while ensuring that goals are met and the maximum value is created for stakeholders. To achieve this, a 14-step algorithm for managing community and regional development projects has been developed. This algorithm reflects the processes involved in managing projects and their specific features, while also considering the interrelationships between stages and changes in the project environment.
As a result of this research, project ideas and alternatives for portfolios of community development projects have been formed. Various configurations of community development projects were proposed, and using the adaptive value approach, the feasibility of including projects in a community development portfolio was determined for each option. Based on this approach, a portfolio of development projects was formed for a specific community, which included four projects (project 5 - creation of a nature reserve and restoration of the local ecosystem, project 3 - installation of video surveillance in public places, project 6 - development of an organic waste recycling system, and project 4 - expansion of the volunteer patrol program formations). The total budget for these projects was $1,700,000, with a total value for stakeholders of 1.96. Furtherresearch is needed to develop a decision-making support system for project managers based on the proposed adaptive value approach to the management of community and regional development project. 

УДК 614.25/31:004.94

Проблема. Стаття присвячена розробленню структурної моделі системи планування медичних проектів на основі обчислювального інтелекту. Обґрунтовано доцільність компонентів системи планування медичних проектів на основі обчислювального інтелекту, а також їх вплив на покращення процесів планування та реалізації медичних проектів. Від розуміння основних аспектів цієї моделі залежить успішність розробки та впровадження інтелектуальних інформаційних систем для проектного  менеджменту в медицині.
Мета. Обґрунтувати особливості створення систем планування медичних проектів, на їх основі  запропонувати структурну модель системи планування медичних проектів, яка базується на моделях обчислювального інтелекту, що дають можливість автоматизувати та оптимізувати різні аспекти медичних проектів та оцінити ефективність розробленої структурної моделі на практиці.
Методи дослідження. Використано методи аналізу та синтезу складових процесів предметної галузі та управління проектами, індукції та дедукції, абстрагування й конкретизації, аналогій для обгрунтування  особливостей створення систем планування медичних проектів. Під час розробки структурної моделі використано методологію SADT, системний підхід, теорію та методи моделювання систем, аналізу та синтезу чинників впливу складових проєктного середовища на складові медичних проектів. Для визначення вимог  медичних організацій до системи планування медичних проектів використано метод експертних оцінок  Розроблено програмний продукт мовою Python 3.11, який реалізує її функціональні можливості. 
Основні результати дослідження. Обґрунтовано доцільність розроблення структурної моделі системи  планування медичних проектів. Вона базується на моделях обчислювального інтелекту, що дає змогу автоматизувати та оптимізувати різні процеси планування медичних проектів. Обґрунтована структурна модель системи планування медичних проектів на основі обчислювального інтелекту включає базу даних (БД), базу знань (БЗ) та 8 системно взаємопов’язаних блоків. Вона передбачає системне формування баз даних (БД) та знань (БЗ) із реальних даних електронної системи медичних записів (ЕМЗ).
Це забезпечує навчання моделей обчислювального інтелекту для планування складових медичних проектів.
На підставі розробленої нейронної мережевої моделі, що навчена на даних діючої електронної системи медичних записів, виконано кількісне оцінення тривалості проектів лікування цукрового діабету у дітей.  Встановлені тенденції зміни тривалості проектів лікування цукрового діабету у дітей від зміни головних  чинників, які їх зумовлюють.
Висновки та конкретні пропозиції автора. Отримані результати лежить в основі підвищення якості та точності підтримки прийняття рішень для оцінення тривалості проектів лікування цукрового діабету у дітей із різними станами їх захворювання. Подальші дослідження стосуються впровадження структурної моделі системи планування медичних проектів на основі обчислювального інтелекту в медичній практиці. Це вимагає великих зусиль у зборі та аналізі медичних даних, а також забезпечує високу конфіденційність та конфіденційність інформації. Отримані результати досліджень суттєво покращують точність процесів планування проектів лікування пацієнтів, зменшують їх ризики та підвищують якість отриманих продуктів – наданих медичних послуг

У статті розглянуто роль цифрової компетентності, як однієї з восьми ключових життєвих навичок, визначених Європейською комісією на етапі самовдосконалення фахівця шляхом навчання впродовж життя, набуття та володіння компетенціями для навчання. Проведений аналіз поняття «компетентності» як «здатності» чи ефективності використання теоретичних знань у діяльності, прояв високого рівня професійної майстерності, майстерності та таланту; знання, навички, здібності та поведінка, які сприяють індивідуальній і організаційній ефективності. Зазначено необхідність розвитку таких компетентностей як цифрової, комунікаційної та професійної, особливо в змінних умовах навчального процесу. Викладач в умовах сьогодення завдяки окреслених компетентностей змушений оперативно переходити від онлайн навчання до офлайн навчання чи змішаної форми навчання. Визначено складові цифрової компетентності: інформаційна грамотність, комунікаційна складова, безпекова складова, вміння створювати цифровий контент. Ефективна взаємодія викладача зі студентами можлива завдяки комунікаційній компетентності. В умовах дистанційного навчання посилюється взаємовплив цифрової та комунікаційної компетентностей. Звернено увагу на поняття «професійної компетентності» викладача. Зазначено зміст професійної компетентності, який, окрім діяльнісного аспекту, включає певні характеристики особистості. Окреслено роль професійної компетентності для постійного збагачення фахових знань, дізнавання нової інформації за допомогою цифрових технологій, вміння її опрацьовувати та застосовувати у своїй діяльності, вміння складати план дій у нестандартних ситуаціях за наявності суперечливої інформації. У результаті робиться висновок, що розвиток та вдосконалення професійної та комунікаційної компетентностей є нерозривним із розвитком цифрової компетентності, оскільки кожна з описаних компетентностей взаємодоповнює та підсилює дію одна одної