УДК 611.7-007-053.5

За даними офіційної статистики та наукової медичної літератури, патологія опорно-рухового апарату (ОРА) належить до групи найпоширеніших, поступаючись лише серцево-судинним та онкологічним захворюванням.  Літературні джерела свідчать, що порушення структури та функції ОРА діагностуються в пацієнтів різного віку та статі незалежно від території проживання.  Діти з патологією ОРА — вродженою або набутою — посідають серед них особливе місце, оскільки упродовж періоду росту та формування скелету вплив численних екзо- та ендогенних факторів може призводити до виникнення або посилення вже існуючої деформації різних відділів хребта, грудної клітки, стопи, щелепо-лицевої ділянки тощо, проявів сколіотичної хвороби, плоскостопості, щелепо-лицевих аномалій, а відтак — до порушення функції травної, дихальної, серцево-судинної, ендокринної та нервової систем. Численні автори наголошують, що упродовж останніх десятиліть значно зменшується відсоток здорових дітей, натомість суттєво зростає кількість дітей із хронічними захворюваннями, вадами розвитку, різними формами порушень постави й сколіозом. Низка авторів зазначають, що порушення постави сьогодні спостерігаються у 15–17% дошкільнят, 33% дітей молодшого шкільного віку та у 67–72% дітей старшого шкільного віку. Л. Середа та співавт. (2013) стверджують, що серед 4–6 річних дітей хвороби кістково-м’язової системи — порушення постави, сколіоз, плоскостопість — посідають перше місце в рейтингу захворюваності. Л.Ф. Горзов та співавт. (2019) наголошують на ключовому значенні остеопенічного синдрому в патогенезі сколіотичної хвороби, що приводить до метаболічних перетворень кісткової системи організму в цілому та до розвитку зубощелепних аномалій. За їхніми даними, частота таких аномалій серед дітей, хворих на сколіоз, у 2,5 раза вища, ніж у здорових, і становить 69–82,5%.

В Україні, за даними останнього біоповедінкового дослідження, оціночна кількість людей, які вживають наркотики ін’єкційно, становила 317 000 осіб (на підконтрольній території України), з них споживачів лише опіоїдів – 200 661 особа (63,3% від загальної кількості), 38 674 особи –споживачі стимуляторів (12,2% від загальної кількості), 77 665 осіб, що практикували змішане вживання наркотичних речовин (24,5%). Все частіше лікарі різного профілю зіштовхуються з проблемою лікування різних нозологій у людей з опіоїдною залежністю. Це різко утруднює процеси корекції основної патології за рахунок наслідків, що виникають при хронічному вживанні препаратів опіоїдного ряду. Одним із таких чинників є довготривале вживання опіоїдних анальгетиків з лікувальною метою, а також вживання препаратів опіоїдного ряду без медичних на то показів людьми, що належать до категорії наркозалежних. На даний час залишається нез’ясованим питання структурної реорганізації у шарах сітківки та ланках її гемомікроциркуляторного русла при довготривалому вживанні препаратів опіоїдного ряду та можливість корекції виникаючих внаслідок цього змін у субхронічний та хронічний періоди експериментального опіоїдного впливу. Саме тому ми вирішили доповнити, розширити та поглибити відомості про ці процеси завдяки проведенню власних досліджень у цьому напрямку. 

УДК: 616.34-008.13/.15: 616.8-056-058-053.2

Семен Марта Олегівна. Біопсихосоціальна  модель формування синдрому подразеного кишківника у дітей :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 228, 22 /  М. О. Семен - Львів, 2024. - 206 с. - Бібліогр.: с. 161-191 (254 назва).

Синдром подразненого кишківника (СПК) є одним з найбільш розповсюджених розладів цереброінтестинальної взаємодії у дітей, що призводять до зниження якості життя пацієнтів, порушення їх психічного здоров’я, соціального функціонування, тощо. Наслідком цього є часті звернення по медичну допомогу, що створює серйозне навантаження на систему охорони здоров’я. В літературі наведено дані щодо численних ймовірних факторів ризику у виникненні СПК, однак їх взаємозалежність, особливо у дітей, залишається незрозумілою. Зважаючи на значну поширеність СПК серед дитячого населення в Україні, на сьогодні існує необхідність удосконалення існуючих методів діагностики та лікування розладу. Мета дисертаційного дослідження полягала у підвищенні ефективності діагностики та лікування СПК у дітей на ґрунті вивчення клінічного значення біологічних, психоемоційних, психосоціальних факторів у виникненні та перебігу даного розладу з врахуванням його гетерогенності. Нами було обстежено 54 дитини з СПК віком від 6 до 12 років, 28 хлопчиків (51,9 %) та 26 дівчаток (48,1 %). Середня тривалість розладу на час діагностики становила 2,2 ± 1,1 роки. У 24 дітей (44,5 %) виявлено СПК з переважанням закрепів, у 12 (22,2 %) – СПК з домінуванням проносів, а у 18 пацієнтів (33,3%) – СПК з чергуванням закрепів та проносів. Враховувався також тригерний фактор у виникненні розладу, зокрема стрес (стрес-асоційований СПК у 46,3 % пацієнтів), перенесена кишкова інфекція та/або антибактеріальна терапія (постінфекційний СПК у 53,7 % обстежуваних). Групою контролю були 50 пацієнтів травматологічного відділу ЛОДКЛ аналогічного віку (46,7 % хлопчиків та 53,3 % дівчаток, у яких діагностовано неважку травму, що не потребувала оперативного лікування (S50, S52.2, S52.3, S80, S60, S82.0, S82.2). При проведенні дисертаційної роботи були використані наступні методи: молекулярно-генетичні дослідження, імуноферментний аналіз для визначення концентрації фекального кальпротектину, вимірювання варіабельності ритму серця за допомогою кардіоінтервалографії, визначення рівня особистісної тривожності та соматизації, генеалогічне дослідження (family history) та аналітично-статистичні методи. На першому етапі дослідження проводили вивчення ролі окремих біологічних (поліморфізму val158met гена катехол-O-метилтрансферази (COMT), параметрів варіабельності ритму серця (ВРС)), психоемоційних (рівня особистісної тривожності та соматизації) та психосоціальних (перинатальних, психосоматичних розладів немовлят та мікросоціальних) факторів ризику та протекції у виникненні СПК у дітей. На другому етапі дисертаційного дослідження проводили вивчення взаємозв’язків між різнорівневими, тобто біологічними, психоемоційними та псохосоціальними факторами ризику та протекції у виникненні СПК. На третьому етапі дисертаційного дослідження було розроблено регресійну модель ймовірності виникнення СПК у дитини з позицій БПС підходу, яка включає 11 найбільш вагомих як соматичних, так і психоемоційних та психосоціальних факторів ризику і протекції. Точність опрацьованої моделі склала 92,3%, специфічність – 94,0%, чутливість – 90,7%. Що важливо, більшість з наведених чинників, окрім функціонального поліморфізму val158met гена COMT, є доступними для визначення вже на первинній ланці надання медичної допомоги. Таким чином, запропонована нами прогностична модель може бути використана для ранньої діагностики СПК, а також для профілактики виникнення розладу у подальшому. Результати дисертаційної роботи впроваджено в практичну діяльність 7- ми дитячих лікувально-профілактичних установ м. Львова та Львівської області. За темою дисертаційної роботи опубліковано 13 наукових праць, з них 8 статей, 7 з яких у журналах, що індексуються в міжнародних науково-метричних базах Scopus та Web of Scienсe.

This article focuses on the retentive properties of teeth prepared for metalceramic crowns and bridges. A total of 268 teeth prepared for metalceramic restorations were studied, as well as three- and twodimensional images of 3D-scanned plaster models. Results of the study: The minimal preparation cone was 4,5° and the maximum was 51,5°. In general, satisfactory tooth preparation was found in 31 out of 268 teeth or 11,56% of the total number of columns examined. The remaining 237 teeth (88,44%) were characterized by unsatisfactory preparation parameters. Conclusion: In general, acceptable tooth preparation was found in 31 teeth out of 268, which is 11,56% of the total number of examined samples. The remaining 237 teeth (88,44%) were characterized by unsatisfactory preparation parameters. Keywords: Total convergence angle, metalceramic, fixed prosthodontics

In modern surgical dental practice, dentists often face the need to close soft tissue defects in the oral cavity. Recent research has been aimed at developing surgical methods that would ensure the sanitation of the inflammatory lesion, the revival of physiological processes at the site of the soft tissue defect, or create conditions for their recovery and ensure full function. The ease of access to the buccal fat pad arouses interest in its use for closing defects. The study aimed to analyze and study the literature data on various methods of using buccal fat pads for autotransplantation in the treatment of maxillofacial defects in comparison with the use of other grafts. Results: In recent years, methods of reconstructive plastic surgery using autografts have become widespread. There is evidence in the literature of positive results of surgical closure of tissue defects using autografting of adipose tissue and, in particular, the buccal fat pad. The buccal fat pad has its connective tissue capsule and a well-developed vascular network, which provides nutrition to the graft and rapid healing of the postoperative wound; it does not require preliminary preparation and adaptation to the recipient bed. This allows it to be used in maxillofacial surgery to close defects of the upper jaw, eliminate the oral-antral junction, reconstruction of intraoral defects, such as oroantral fistula, in the loss of mandibular bone mass in the areas of molars and premolars, to eliminate defects after treatment of oncological processes of the face. Conclusions: The favorable anatomical location, good blood supply, and almost complete absence of innervation of the buccal fat pad alleviate the surgeon's task and give better results of operations. The study proves the process of wound epithelialization one week after surgery and a stable clinical flow without complications in the long-term follow-up, which proves the relevance of the use of the buccal fat pad in modern maxillofacial surgery to improve existing and develop new methods of autotransplantation. Keywords: Buccal fat pad, maxillofacial defects, methods of reconstructive plastic surgery, osteoplastic materials, autografting, long-term follow-up

Популярні наукові праці, статті та інше