Репозитарій

УДК: 616.24: [616. 988: 578. 834.1]-092-018 

Семко Марта Ростиславівна. Патоморфологічні зміни легень при коронавірусній хворобі :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / М. Р. Семко. - Львів, 2025. - 253 с. - Бібліогр.: с. 214-247 (284 назви).

У дисертаційній роботі подано теоретичне обґрунтування та запропоновано нове вирішення актуального наукового завдання патологічної анатоміїї — встановлення морфологічних, гістохімічних, імуногістохімічних
та ультраструктурних особливостей ураження легень при коронавірусній хворобі COVID‑19. Це дозволило систематизувати патерни патоморфологічних змін ушкодження, визначити їх фазову динаміку відповідно до термінів госпіталізації, а також виявити взаємозв’язок із віком, статтю та супутніми захворюваннями. Запропоновано модель патоморфологічних фазоспецифічних змін легень при коронавірусній інфекції COVID‑19, яка включає світломікроскопічні, імуногістохімічні та ультраструктурні ознаки, що пояснюють механізми САКу, фіброзоутворення та поліорганної недостатності. Отже, дослідження забезпечило нове
теоретичне та практичне вирішення проблеми діагностики й прогнозування тяжких форм COVID‑19, що має значення для клінічної медицини та патоморфології.
1. У нашому дослідженні встановлено, що провідними летальними ускладненнями при COVID-19 незалежно від віку та статі були респіраторний дистрес-синдром дорослого типу, некроз епітелію канальців нирок, поліорганна недостатність та генералізовані розлади МЦР з розвитком ДВЗ-синдрому. Ці зміни формують морфологічний субстрат тяжкого перебігу хвороби та підтверджують системний характер ураження при
коронавірусній інфекції. Аналіз фазової динаміки показав, що у ранні терміни (до 14 діб) переважали гострі ушкодження альвеолярно-капілярного бар’єра та гостре ураження нирок. У середні терміни (15–21 доба)
домінували альтеративні зміни внутрішніх органів та генералізовані мікроциркуляторні порушення, тоді як у пізні терміни (>21 доба) частіше виявлялися вторинні гнійно-деструктивні процеси, зокрема
бронхопневмонія, фібринозний плеврит та пневмофіброз. Це дозволяє розглядати перебіг COVID-19 як послідовний процес від гострого ушкодження до хронічного ремоделювання.
2. Віковий та гендерний аналіз показав, що найбільша частка летальних випадків припадає на осіб старших ніж 65 років. Чоловіки помирали у молодшому віці порівняно з жінками, тоді як у жінок достовірно
частіше зустрічалися цукровий діабет ІІ типу та ожиріння ІІІ–IV ступеня, що асоціювалося з високим ризиком ранньої смерті. ПОН та генералізовані мікроциркуляторні порушення також частіше спостерігалися у жінок, тоді як двобічний фібринозний плеврит — у чоловіків. Серед супутніх захворювань найчастішими були хронічна ішемічна хвороба серця, артеріальна гіпертензія та цукровий діабет ІІ типу. Ожиріння ІІІ–IV ступеня та ішемічний інсульт достовірно підвищували ризик ранньої смерті, тоді як онкологічні захворювання, особливо пухлини крові, збільшували ризик летального наслідку у пізній фазі госпіталізації. Встановлено пряму залежність між похилим віком та частотою АГ й ХІХС, що підтверджує їх роль як ключових
предикторів тяжкого перебігу COVID-19.
3. Аналіз ПЛР-тестування показав, що негативні результати удвічі частіше спостерігалися при ранній смертності, що свідчить про обмежену діагностичну чутливість у ранній фазі або пізнє звернення пацієнтів.
Прижиттєве тестування проводили рідше у ранні терміни, тоді як посмертне застосовували у чотири рази частіше, що підкреслює необхідність ретроспективного підтвердження діагнозу. «ПЛР-позитивність» у пізні
терміни асоціювалася з підвищеною частотою РДС та ПОН, що свідчить про патогенетичний вплив тривалої вірусної реплікації.
4. Систематизовано та доповнено фазоспецифічні патоморфологічні та імуногістохімічні зміни трьох фаз ДАП при COVID‑19‑асоційованій пневмонії. Ексудативна фаза (0–14 діб) характеризувалася гострим
ушкодження альвеолярно‑капілярного бар’єра з формуванням гіалінових мембран, масивним набряком, полімфорноклітинною інфільтрацією та мікросудинними тромбозами. ІГХ‑профіль свідчив про домінування
макрофагальної відповіді (CD163⁺) при низькій проліферативній активності (Ki‑67⁺~5%), що відображає обмежений репаративний потенціал. У проліферативну фазу (15–21 доба) спостерігалися комбінація процесів
початкової активної репарації з проліферацією фібробластів, інтерстиційним фіброзом та плоскоклітинною метаплазією в поєднанні із значним макрофагально-лімфоцитарним інтерстиційним запаленням, набярком та
зірлими гіаліновимимембранами.. ІГХ‑профіль демонстрував масивну макрофагальну інфільтрацію (CD68⁺, CD163⁺), слабку Т‑ та В‑клітинну відповідь (CD3⁺, CD8⁺, CD20⁺) та низьку проліферативну активність (Ki‑67
<5%), що корелює із затяжним перебігом та ризиком організуючої пневмонії. В організаційну фазу (22 доба і пізніше) спостерігалася гетерогенність ураження: переважали процеси ремоделювання з масивною проліферацією фібробластів, вираженим інтерстиційним та периваскулярним фіброзом в поєднанні із ділянками панацинарної емфіземи та вогнищами макрофагально-лімфоцитарного інтерстиційного запалення. ІГХ‑профіль характеризувався домінуванням CD163⁺ макрофагів, низькою проліферативною активністю (Ki‑67), обмеженою епітеліальною регенерацією (TTF‑1⁺ у поодиноких клітинах), що є морфологічним
маркером несприятливого прогнозу.
5. Васкулярний компонент у всіх фазах включав мікросудинний тромбоз, ендотеліїт, васкуліт та ремоделювання судинної стінки. ІГХ‑профіль (CD31⁺, CD34⁺, α‑SMA⁺) підтверджує ендотеліальну активацію,
неоангіогенез та фіброзні зміни, що формують морфологічний субстрат постковідної васкулопатії. Висока експресія α‑SMA у ГМК легень є ключовим показником їхнього контрактильного фенотипу із розвитком
мезенхімально‑мезенхімальної трансформації, що свідчить про активне ремоделювання судинної стінки механізмів легеневої гіпертензії та фіброзу.
6. Електронно‑мікроскопічне дослідження легень при тяжкому перебігу COVID‑19 виявило фазоспецифічні ультраструктурні зміни, що визначають прогресування патологічного процесу. У ранній фазі (0–14 діб)
домінують некроз альвеолоцитів ІІ типу, руйнування ламелярних тілець та мітохондрій, а також наявність віріоноподібних структур SARS‑CoV‑2, що підтверджує прямий цитопатичний ефект. У проліферативну фазу (15–21 доба) спостерігається глибока альтерація альвеолоцитів із формуванням синцитіїв та гігантських багатоядерних клітин, персистуюча реплікація вірусу та судинні порушення (стаз, мікротромбоз, фібринові відкладення), які відображають коагулопатію та гіпоксичне ураження тканини. У пізню фазу (22 доба і більше) виявляється реактивна гіперплазія та метаплазія альвеолоцитів, цитомегалія, руйнування органел, а також накопичення активних фібробластів і щільних колагенових волокон у міжальвеолярних перегородках, що свідчить про прогресування інтерстиціального фіброзу. Деструктивні зміни ендотеліоцитів та персистуюча імунна активація формують морфологічний субстрат розвитку респіраторного дистрес‑синдрому, COVID‑19-асоційованої коагулопатії та постковідного інтерстиціального фіброзу.
7. Електронно‑мікроскопічні дослідження клітин крові при тяжкому перебігу COVID‑19 доповнюють фазоспецифічні зміни. У ранні терміни (0–14 діб) переважають гострі запально‑деструктивні процеси з ознаками гіпоксичного ушкодження еритроцитів, їх осмотичної нестабільності та початкового гемолізу, активації нейтрофілів і тромбоцитів, а також ініціації коагуляційного каскаду. У середні терміни (15–21 доба) формується стадія імунозапального пошкодження: еритроцити демонструють деформацію та агрегацію, нейтрофіли — активацію й дегенерацію, тромбоцити — ознаки активації та дегрануляції, що супроводжується початковими проявами мікротромбозу. У пізні терміни (22 доба і більше) розвиваються глибокі
системні порушення: поліморфізм патологічних форм еритроцитів із вираженим гемолізом, дегенеративні зміни нейтрофілів, активація та агрегація тромбоцитів із формуванням фібринових структур.

УДК: 616.831-005.1-005.4-005.6-089.819.6-037

Суханов Андріан Анатолійович. Прогностичні чинники ефективності тромбектомії у хворих на гострий ішемічний інсульт :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / А. А. Суханов. - Львів, 2025. - 163 с. - Бібліогр.: с. 132-157 (147 назв).

Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню анатомічних, гістологічних, біохімічних, часових і гемодинамічних факторів, що визначають ефективність механічної тромбектомії у хворих на гострий ішемічний інсульт в умовах спеціалізованого інсультного центру. Отримані результати дозволили окреслити низку незалежних предикторів реперфузійного і функціонального успіху втручання, що можуть бути інтегровані у сучасні підходи до стратифікації ризику, планування тактики лікування та індивідуалізованого
моніторингу пацієнтів.
1. У результаті проведеного дослідження встановлено, що ангіоархітектоніка церебральних судин, зокрема величина кута між термінальним відділом ВСА та сегментом М1 СМА, є важливим прогностичним чинником технічної успішності механічної тромбектомії. Більший кут у зоні біфуркації асоціювався з вищою частотою досягнення ефективної реперфузії (eTICI ≥ 2b67), меншою кількістю пасажів ендоваскулярних інструментів та коротшою тривалістю втручання (p &lt; 0,05). Це свідчить про те, що геометрія судинного русла впливає на
механіку доставки та стабільність дії стент-ретриверів і аспіраційних катетерів, що необхідно враховувати при плануванні тактики МТЕ.
2. Гістологічний склад тромбу є значущим фактором, що впливає на технічні характеристики МТЕ. Еритроцитарні («червоні») тромби асоціювалися з достовірно меншою кількістю пасажів та коротшою
тривалістю втручання порівняно з фібринозно-тромбоцитарними («білими») (p &lt; 0,05). Тенденція до вищої частоти досягнення реперфузії (eTICI ≥ 2b67) у групі еритроцитарних тромбів порівняно з фібринозними
не досягла статистичної значущості (p &gt; 0,05). Встановлений зв’язок гістологічної структури тромбу зі ступенем його організації (приблизно до 16 год для еритроцитарних та 24–48 год для фібринозно- 100
організованих) підтверджує вплив «віку» тромбу на механічну доступність та ефективність його видалення.
3. Скорочення часу від появи симптомів до госпіталізації та часу від госпіталізації до пункції достовірно асоціювалося з кращим функціональним результатом у пацієнтів після тромбектомії (p &lt; 0,05).
Менші часові затримки сприяють збереженню життєздатної ішемічної пенумбри, зменшенню об’єму інфаркту та знижують частоту ускладнень, що підкреслює ключову роль оптимізації маршрутизації пацієнта.
4. Вищий рівень систолічного артеріального тиску у СМА дистальніше за місцем оклюзії був пов’язаний із меншою тяжкістю неврологічного дефіциту та кращим функціональним результатом після тромбектомії (p &lt;
0,05), що відображає клінічне значення збереженої перфузії пенумбри. Водночас підвищені значення тиску у ВСА після відновлення кровотоку корелювали з вищою частотою геморагічної трансформації (p &lt; 0,01), що
свідчить про ризик реперфузійного ушкодження в умовах високого градієнта тиску.
5. Біохімічні маркери НСЕ, ІЛ-6 та ІЛ-1β відображають різні аспекти ішемічного ураження мозку та мають прогностичне значення у пацієнтів після механічної тромбектомії. Підвищений рівень НСЕ достовірно
асоціювався з тяжчим неврологічним дефіцитом та незадовільним функціональним результатом (p &lt; 0,01), що вказує на його роль як маркера нейронального ушкодження. Динамічне зростання рівнів ІЛ-6 та
ІЛ-1β упродовж перших 7-10 діб було характерним для пацієнтів з геморагічною трансформацією та несприятливим клінічним перебігом (p&lt; 0,001), що відображає залучення запального каскаду у прогресування ішемії. Поєднане врахування НСЕ та ІЛ-6 підвищує прогностичну точність порівняно з використанням кожного маркера окремо.

УДК: 616.988:[578.834.1+578.825.11]-001-008.6-092.19

Надіжко Олена Миколаївна. Оцінка стану імунної відповіді за умов постковідного синдрому та посттравматичного стресового розладу з активацією герпесвірусу 6 типу : дис. ... д-ра філософії :[спец.] 222, 22 / О. М. Надіжко. - Львів, 2026. - 242 с. - Бібліогр.: с. 188 -214. (218 назв).
У дисертаційній роботі запропоновано шляхи вирішення актуального наукового та практичного завдання, яке полягало в оцінці стану імунної відповіді за умов постковідного синдрому та посттравматичного стресового розладу з активацією герпесвірусу 6 типу, оптимізації діагностики зумовленої герпесвірусом імунопатології, прогностичних моделей формування постковідного синдрому та посттравматичного стресового розладу з підбором ефективної противірусної та імуномодулюючої терапії.
1.У пацієнтів після COVID-19 і стресу в анамнезі встановлені клінічні характеристики, що відповідали ПТСР і постковідному синдрому (PCC) і супроводжувались достовірними змінами лабораторних показників: лімфопенія– у 18,9 % осіб, лімфоцитоз – у 32,9 %, моноцитоз – у 39,2 %, нейтропенія – 22,8 %, а в 34,1 % пацієнтів – підвищення кількості нейтрофілів, підвищення рівнів CРП - у 23,4 %, ШОЕ - у 24,1 %, печінкових ферментів у 11,4 %. Виявлені клінічні та лабораторні дані свідчили про дисрегуляцію імунної відповіді та вказували на високий ризик формування імунопатології, що посилювався на тлі реактивації HHV-6.
2.У пацієнтів з постковідним синдромом після тяжкого перебігу COVID-19 в анамнезі на тлі реактивації HHV-6 виявлено: зниження кількості CD3+ T клітин (р=0,009), NK клітин (р=0,013), CD8+ T клітин (р=0,008), CD4+ T клітин (р=0,045) і CD4+CD25+CD127− Treg клітин на тлі підвищення кількості B лімфоцитів CD19+ (р=0,0002) порівняно з відповідними пацієнтами без HHV-6, що сигналізує про формування дефіциту за клітинним типом з порушенням регуляторного контролю імунної відповіді.
3.У пацієнтів з ПТСР на тлі реактивації HHV-6 виявлене достовірне зниження кількості CD3+ T клітин (р<0,05), тенденцію до зниження CD8+ T клітин, CD4+CD25+CD127− Treg клітин, CD4+ T клітин при одночасному підвищенні кількості B лімфоцитів CD19+ і NK клітин (р<0,05). Виявлені зміни вказували, що реактивація HHV-6 розбалансовує хелперно-супресорний тип регуляції і посилює ризик автоагресії за гуморальним і цитотоксичним механізмами.
4.Уперше встановлено, що у пацієнтів з постковідним синдромом експресія інгібіторного рецептора TIM-3 на NK клітинах була зниженою порівняно з контрольною групою, причому достовірно нижчі рівні виявлені на тлі реактивації HHV-6 (p<0,01), що вказувало на пригнічення апоптичної активності з ймовірним ризиком формування імунних порушень за Th1-типом.
5.Уперше показано, що у пацієнтів з постковідним синдромом на тлі реактивації HHV-6 були достовірно знижені рівні Fas (p<0,01), TIM-3 (p<0,01) і висока експресія активаційно-регуляторного маркера CD38 (p<0,01) після середнього ступеня COVID-19 в анамнезі на відміну від пацієнтів після тяжкого перебігу COVID-19. Виявлене посилення експресії CD38 (p<0,01) навіть після легкого перебігу COVID-19. Отримані дані дозволяють розглядати Fas, TIM-3 і CD38 як предиктивні маркери формування постковідного синдрому після легкого та середнього перебігу COVID-19. Зниження експресії Fas (р=0,019) у пацієнтів із ПТСР може бути використане для прогнозування розвитку неврологічних і когнітивних ускладнень даної патології.
6.Доведено, що реактивація HHV-6 у пацієнтів з постковідним синдромом і ПТСР призводить до зниження цитотоксичної активності імунокомпетентних клітин і розбалансування активізаційно-регуляторних механізмів імунної відповіді. Рівень експресії інгібіторного рецептора TIM-3 (CD56+/366+) доцільно використовувати як обґрунтування необхідності корекції лікувальної тактики з включенням противірусної імуномодулюючої терапії.
7.Показано, що тривалий курс лікування інозин пранобексом пацієнтів з постковідним синдромом, ПТСР і коморбідною патологією продемонстрував клінічну (60,4 %), вірусологічну (62,9 %) та імунологічну ефективності, що проявлялось покращенням загального стану та якості життя пацієнтів, зменшенням клінічної симптоматики, позитивними достовірними змінами лабораторних показників і зниженням вірусного навантаження у всіх біологічних середовищах. Терапія супроводжувалась підсиленням процесів апоптозу на NK-клітинах і CD8 цитотоксичних лімфоцитах з посиленням регуляторної активності Т-хелперів.
8.Встановлено, що імуномодулюючий ефект інозин пранобексу щодо CD8+ цитотоксичних лімфоцитів реалізувався через активацію механізмів «раннього» апоптозу вірусінфікованих клітин за участю PD-1/PD-L1 шляхом Gal-9/TIM-3 та активації процесу остаточного доведення їх до апоптозу NK- клітинами за участю системи Fas/FasL, що має ключове значення в обмеженні поширення вірусної інфекції в організмі.
9.Уперше запропоновано і впроваджено в практичну діяльність графічно-логістичні моделі прогнозу формування ПТСР і постковідного синдрому після перенесеного COVID-19 у різних формах перебігу на тлі реактивації HHV-6, які грунтуються на ступенях зниження експресії Fas (p=0,0001), FasL (p=0,001), PD-1 (p=0,001), PD-1L (p=0,003) і дозволяють обгрунтувати доцільність проведення тривалої противірусної терапії з імуномодулюючою дією інозин пранобексом.

УДК : 616.61-008.64-085.38 : [616-002 + 616.155.194 + 616.71-007] : (616-07 + 616-036.8)

Бардаш Владислав Олександрович. Діагностична та прогностична значимість прозапальних біомаркерів у хворих із хронічною хворобою нирок 5 ступеня, які знаходяться на програмному гемодіалізі : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / В. О. Бардаш. - Львів, 2025. - 165 с. - Бібліогр.: с. 131 -158. (189 назв).

На основі проведеного дисертаційного дослідження, що включало комплексний аналіз клініко-лабораторних показників, вивчення ролі сучасних біомаркерів та оцінку відповіді на терапевтичні втручання у пацієнтів із хронічною хворобою нирок 5 стадії на програмному гемодіалізі, сформульовано наступні висновки:
1. Встановлено, що етіологія ХХН 5 стадії достовірно визначає клініко-лабораторний профіль та спектр ускладнень у пацієнтів на ПГД. Пацієнти з ХГН, незважаючи на молодший вік (середній вік 47,5±2,24 років),
характеризуються найтяжчими порушеннями мінерально-кісткового обміну (найвищий рівень іПТГ, 343,0 [162,0; 590,0] пг/мл , та фосфору, 2,1±0,12 ммоль/л ) та найвищою частотою резистентної артеріальної
гіпертензії (58,6%), тоді як пацієнти з ЦД мають найгірші показники нутритивного статусу (найнижчий рівень альбуміну, 37,96 [31,98; 41,55] г/л ) та найнижчий рівень паратгормону (131,0 [96,1; 245,3] пг/мл), що
статистично значущо (p&lt;0,005) відрізняється від групи ХГН.  
2. Доведено, що при ТНН відбувається розєднання фізіологічних регуляторних зв"язків в осі FGF23-Клото. Незважаючи на те, що рівень FGF23 у пацієнтів на гемодіалізі (1258,32 [169,46; 1338,46] пг/мл) є
достовірно вищим (p&lt;0,05) порівняно з пацієнтами з ХХН 3 стадії (150,5 [74,22; 929,12] пг/мл), він не корелює з ключовими маркерами мінерального обміну. Аналіз у групі ПГД не виявив статистично
значущого зв"язку ані з концентрацією фосфору (r=0,13; p&gt;0,05), ані з рівнем паратгормону (r=0,08; p&gt;0,05).  
3. Рівень FGF23 є потужним та незалежним предиктором прогресуючої втрати ЗФН у пацієнтів на ПГД. Встановлено сильний негативний кореляційний зв"язок між концентрацією FGF23 та добовим діурезом (r =
-0,84; p &lt; 0,0001). FGF23 також позитивно корелює з тривалістю гемодіалізу (r = 0,57; p &lt; 0,0001). Модель множинної лінійної регресії (F=92,45, p &lt; 0,0001) показала, що FGF23 (p &lt; 0,0001) та тривалість
діалізу (p = 0,0073) є двома незалежними предикторами , які разом пояснюють 73,7% (R² = 0,7369) варіабельності об"єму сечі. 

4. Клінічно підтверджено центральну роль гепсидину в патогенезі функціонального дефіциту заліза. У пацієнтів, які отримували ін"єкції заліза (група Fe+, n=24), через місяць спостерігалося достовірне (p &lt;
0,001) підвищення медіани гепсидину до 421,8 нг/мл та медіани феритину до 416,0 мкг/л. Ці показники були значно вищими порівняно з групою, що не отримувала залізо (Fe−, n=45), де медіани становили 81,4 нг/мл та 85,7 мкг/л відповідно. При цьому введення заліза не призвело до клінічно значущого приросту гемоглобіну (p=0,545), що свідчить про наявність стійкої «гепсидинової блокади» еритропоезу (рівень гепсидину в групі які отримували залізо 421,8 нг/мл).
5. Продемонстровано недостатню інформативність феритину як маркера запасів заліза в умовах уремії. У загальній когорті (n=129) рівень феритину (медіана 234,00 [127,00; 421,00] нг/мл) не корелює з рівнем
гемоглобіну (r=0,02; p&gt;0,05). Натомість феритин демонструє статистично значущий негативний зв&#39;язок з альбуміном (r = -0,23; p &lt; 0,01), що підтверджує його роль переважно як білка гострої фази запалення, а не надійного маркера доступних запасів заліза.

 УДК: 61(O91.2) (477.83)

У роботі представлено концепцію та структуру бібліографічного покажчика, присвяченого 24O-річчю Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Висвітлено етапи становлення медичної освіти у Львові з 1784 року. Охарактеризовано джерельну базу дослідження, яка налічує понад L85O позицій, включаючи архівні документи, періодику та іноземні каталоги.
Особливу увагу приділено систематизації матеріалів за історичними періодами, науковими школами та структурними підрозділами.
Видання розраховане на науковців, істориків медицини та бібліотечних фахівців.
Ключові слова: історія медицини, бібліографічний покажчик, ЛНМУ імені Данила Галицького, медична освіта, наукова бібліотека, архівні джерела. 

The work presents the concept and structure of the bibliographic index dedicated to the 24oth anniversary of the Danylo Halytsky Lviv Na- tional Medical University. The stages of the formation of medical education in Lviv since l784 are highlighted. The source base of the research, which includes over l85o items comprising archival documents, periodicals, and foreign catalogs, is characterized. Particular attention is paid to the system- atization of materials by historical periods, scientific schools, and structural units. The publication is intended for scientists, historians of medicine, and library specialists.

Keywords:history of medicine, bibliographic index, Danylo Halytsky LNM University, medical education, scientific library, archival sources.