Репозитарій

УДК: 616-053. 2: 616.832-004. 2-073. 756. 8] : 001. 53

Паламарчук Ю.О. Нейровізуалізаційні маркери розсіяного склерозу у дітей в порівняльному аспекті. — Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
філософії за спеціальністю 228 «Педіатрія» (22 Охорона здоров'я). — ДНП «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького», МОЗ України, Львів, 2026
Дослідження присвячене пошуку та клінічному обґрунтуванню нейровізуалізаційних маркерів розсіяного склерозу у пацієнтів із початком у дітячому віці (peadiatric-onset multiple sclerosis, POMS). Робота
демонструє, що вже на ранніх етапах захворювання у дітей формуються структурні зміни головного мозку, зокрема зменшення об’єму білої речовини та таламуса і збільшення об’єму шлуночкової системи. Також
проведена спроба порівняти застосування подібних маркерів у хворих на РС пацієнтів із початком в дорослому віці (adult-onset multiple sclerosis, AOMS) в дебюті захворювання. На основі МР-волюметрії, клінічної оцінки за шкалою EDSS та показників якості життя дітей за опитувальником PedsQL 4.0 розроблено
інтегрований підхід до оцінки перебігу захворювання. Показано, що структурні зміни мозку мають прямий зв’язок із фізичним і психосоціальним станом дітей навіть за мінімальної інвалідизації.
Результати підтверджують ключову роль кількісної МРТ у ранньому виявленні нейродегенерації та обґрунтовують використання волюметричних показників (об’єми таламуса, загальної білої речовини та
шлуночків) як предикторів прогресування. Запропонована модель дозволяє підвищити точність моніторингу та персоналізувати ведення дітей із розсіяним склерозом.

УДК 81’42 :616-051:355.01

У статті проаналізовано медичний наратив війни як особливий різновид сучасного українськомовного медичного дискурсу, що формується в умовах повномасштабної збройної агресії та відображає досвід тілесної й психічної травми. Актуальність дослідження зумовлена потребою осмислення мовних механізмів репрезентації травматичного досвіду в текстах лікарів і пацієнтів, а також трансформації традиційних моделей клінічної комунікації в екстремальних умовах. Метою статті є виявлення та опис основних лінгвістичних стратегій опису травми в лікарських і пацієнтських наративах воєнного часу. Теоретичним підґрунтям дослідження слугують положення когнітивної лінгвістики, дискурс-аналізу та наративної лінгвістики, а також психолінгвістичні підходи до аналізу травматичного мовлення. Установлено, що в текстах лікарів домінують стратегії деперсоналізації, етичної нейтралізації та наративної компресії, які забезпечують професійну дистанцію, мовну економію та психологічний захист мовця. Натомість пацієнтські наративи характеризуються високим рівнем суб’єктивності, емоційної експресивності, фрагментарності й повторюваності, а також активною метафоризацією. Особливу увагу приділено концептуалізації ТРАВМИ крізь тілесні, предметні та агентні метафори, що відображають спроби осмислення досвіду на помежів’ї. Зроблено висновок, що медичний наратив війни є багаторівневою системою, у якій мова виконує не лише інформативну, а й адаптивну та терапевтичну функції. Перспектива подальших досліджень убачається в корпусному та міжмовному аналізі медичних текстів воєнного часу. Ключові слова: медичний наратив, воєнний дискурс, травма, лінгвістичні стратегії, когнітивна метафора, лікарський і пацієнтський наративи.

УДК 81’23:616-036.8:316.77

Статтю присвячено аналізу мови як терапевтичного чинника в системі медичної реабілітації крізь призму інклюзивно-комунікативного підходу. У фокусі дослідження перебуває мова як інструмент цілеспрямованої взаємодії, що забезпечує не лише передавання інформації, а й активує когнітивні, психоемоційні та соціальні механізми відновлення пацієнтів із різними порушеннями здоров’я. Обґрунтовано положення про багатофункційність мовлення в реабілітаційному процесі, зокрема його роль у зниженні тривожності, подоланні фрустрації, стимуляції пам’яті, уваги та мислення, а також у формуванні відчуття соціальної залученості й комунікативної компетентності. У статті окреслено основні теоретичні засади інклюзивно-комунікативного підходу, що передбачає адаптацію мовних стратегій до індивідуальних можливостей і потреб пацієнта, урахування його когнітивного, емоційного та соціального стану. Проаналізовано мовні практики, застосовувані в нейрореабілітаційній та лінгвопсихотерапевтичній роботі, а також їхній вплив на ефективність реабілітаційних заходів. Показано, що структуровані мовні вправи, діалогічна взаємодія, наративні та метакомунікативні техніки сприяють активізації внутрішніх ресурсів пацієнта та підвищують мотивацію до відновлення. Зроблено висновок, що мова в умовах медичної реабілітації постає не як допоміжний, а системотвірний чинник терапевтичного впливу. Інклюзивно-комунікативний підхід уможливлює розгляд реабілітаційного процесу як простору партнерської взаємодії між фахівцем і пацієнтом, у якому мовлення виконує функцію інструмента підтримки, відновлення та соціальної інтеграції. Результати дослідження можуть бути використані в міждисциплінарних студіях на помежів’ї лінгвістики, медицини та реабілітаційних наук. 

Ключові слова: мова, прикладна лінгвістика, медична реабілітація, інклюзивно-комунікативний підхід, терапевтична комунікація, психолінгвістика, когнітивне відновлення, соціальна адаптація, мовна взаємодія.

Актуальність. Лістеріоз належить до спільних для людей і тварин інфекційних захворювань, що спричиняється Listeria monocytogenes. Медико-соціальне значення лістеріозу визначається високою летальністю хворих людей, у тому числі вагітних і новонароджених, осіб похилого віку і з імунодефіцитними станами. Контроль проблеми лістеріозу у ветеринарії зумовлює значні економічні видатки на додаткові заходи безпеки харчового ланцюга.

Мета роботи – висвітлити сучасний стан проблеми лістеріозу в розрізі концепції «Єдине здоров’я» з огляду оцінювання ризиків ураження людей, продовольчої безпеки.

Матеріали та методи. Проведено пошук у наукометричних базах Scopus, Web of Science, MEDLINE/PubMed, Google Scholar (1995–2025) за термінами: «L. monocytogenes», «лістеріоз людини», «екосистема лістеріозу», «лістерії в харчовому ланцюгу», «лістерії у тваринництві», «концепція «Єдине здоров’я». Проаналізовано державні та міжнародні директивні документи щодо лістеріозу. Використано аналітичний прийом для визначення медико-ветеринарного значення лістеріозу, програм і стратегій зменшення тягаря проблеми.

Результати. Спостерігається тенденція до зростання поширеності лістеріозу, розширення спектру чинників тваринного і рослинного походження передачі патогену до людей, що вимагає необхідності посилення контролю сировини і продуктів харчування. Інтенсифікація міждержавної торгівлі, неузгодженість регламентів контролю безпечності харчових продуктів у різних державах збільшує ризики виникнення епідемічних ускладнень, зумовлених L. monocytogenes. Відсутність вакцини для людей обмежує профілактику лістеріозу. Провідною ланкою впливу на епідемічний процес лістеріозу є продовольча безпека і мінімізація ризиків зараження людей. Міжсекторальна взаємодія потребує стандартизації на державному і міжнародному рівнях, удосконалення нормативних документів щодо оцінювання ризиків міждержавного поширення, здійснення розслідувань спалахів та реагування на них.

Висновки. Оптимізація контролю продовольчої безпеки і зниження тягаря лістеріозу в розрізі концепції «Єдине здоров’я» потребують узгодження державних і міжнародних директивних документів, створення вакцин.

Ключові слова:лістеріоз людини, Єдине здоров’я, продовольча безпека