УДК 81’373:616-08
У статті здійснено комплексний лінгвістичний аналіз термінів фізичної терапії та реабілітації як структурно-семантичних і функційно-комунікативних складників сучасного біомедичного дискурсу. Актуальність дослідження зумовлена трансформацією медичної парадигми, переходом до біопсихосоціальної моделі охорони здоров’я та активною інтеграцією українського професійного мовлення у міжнародний науково-клінічний простір. Обґрунтовано, що терміни фізичної терапії та реабілітації функціюють не лише як номінативні одиниці терміносистеми, а як інструменти міждисциплінарної взаємодії, клінічної комунікації та людиноцентричного підходу до пацієнта. У роботі окреслено місце реабілітаційної термінології в структурі біомедичного дискурсу, проаналізовано її міждисциплінарний характер, зумовлений помежів’ям медицини, фізичної терапії, ерготерапії, психології, соціальної роботи та мовної терапії. Здійснено класифікацію термінів за галузевою належністю, структурою, походженням і семантикою, виявлено продуктивні моделі термінотворення та способи адаптації іншомовних запозичень в українській фаховій мові. Особливу увагу приділено метафоричним і епонімним термінам, їхній когнітивній доцільності та нормативності у клінічній документації.
Проаналізовано типові семантичні неточності, кальки, зросійщені й застарілі одиниці та запропоновано нормативні варіанти відповідно до сучасних мовних, етичних і правових стандартів. Зроблено висновок, що системне впорядкування термінів фізичної терапії та реабілітації як складників біомедичного дискурсу є необхідною умовою уніфікації реабілітаційних протоколів, підвищення якості професійної комунікації та подальшого розвитку української біомедичної терміносистеми. Ключові слова: фізична терапія, реабілітація, термінологія, терміносистема, біомедичний дискурс, міждисциплінарна комунікація, нормативність, людиноцентричний підхід