УДК: 616.988:[578.834.1+578.825.11]-001-008.6-092.19
У дисертаційній роботі запропоновано шляхи вирішення актуального наукового та практичного завдання, яке полягало в оцінці стану імунної відповіді за умов постковідного синдрому та посттравматичного стресового розладу з активацією герпесвірусу 6 типу, оптимізації діагностики зумовленої герпесвірусом імунопатології, прогностичних моделей формування постковідного синдрому та посттравматичного стресового розладу з підбором ефективної противірусної та імуномодулюючої терапії.
1.У пацієнтів після COVID-19 і стресу в анамнезі встановлені клінічні характеристики, що відповідали ПТСР і постковідному синдрому (PCC) і супроводжувались достовірними змінами лабораторних показників: лімфопенія– у 18,9 % осіб, лімфоцитоз – у 32,9 %, моноцитоз – у 39,2 %, нейтропенія – 22,8 %, а в 34,1 % пацієнтів – підвищення кількості нейтрофілів, підвищення рівнів CРП - у 23,4 %, ШОЕ - у 24,1 %, печінкових ферментів у 11,4 %. Виявлені клінічні та лабораторні дані свідчили про дисрегуляцію імунної відповіді та вказували на високий ризик формування імунопатології, що посилювався на тлі реактивації HHV-6.
2.У пацієнтів з постковідним синдромом після тяжкого перебігу COVID-19 в анамнезі на тлі реактивації HHV-6 виявлено: зниження кількості CD3+ T клітин (р=0,009), NK клітин (р=0,013), CD8+ T клітин (р=0,008), CD4+ T клітин (р=0,045) і CD4+CD25+CD127− Treg клітин на тлі підвищення кількості B лімфоцитів CD19+ (р=0,0002) порівняно з відповідними пацієнтами без HHV-6, що сигналізує про формування дефіциту за клітинним типом з порушенням регуляторного контролю імунної відповіді.
3.У пацієнтів з ПТСР на тлі реактивації HHV-6 виявлене достовірне зниження кількості CD3+ T клітин (р<0,05), тенденцію до зниження CD8+ T клітин, CD4+CD25+CD127− Treg клітин, CD4+ T клітин при одночасному підвищенні кількості B лімфоцитів CD19+ і NK клітин (р<0,05). Виявлені зміни вказували, що реактивація HHV-6 розбалансовує хелперно-супресорний тип регуляції і посилює ризик автоагресії за гуморальним і цитотоксичним механізмами.
4.Уперше встановлено, що у пацієнтів з постковідним синдромом експресія інгібіторного рецептора TIM-3 на NK клітинах була зниженою порівняно з контрольною групою, причому достовірно нижчі рівні виявлені на тлі реактивації HHV-6 (p<0,01), що вказувало на пригнічення апоптичної активності з ймовірним ризиком формування імунних порушень за Th1-типом.
5.Уперше показано, що у пацієнтів з постковідним синдромом на тлі реактивації HHV-6 були достовірно знижені рівні Fas (p<0,01), TIM-3 (p<0,01) і висока експресія активаційно-регуляторного маркера CD38 (p<0,01) після середнього ступеня COVID-19 в анамнезі на відміну від пацієнтів після тяжкого перебігу COVID-19. Виявлене посилення експресії CD38 (p<0,01) навіть після легкого перебігу COVID-19. Отримані дані дозволяють розглядати Fas, TIM-3 і CD38 як предиктивні маркери формування постковідного синдрому після легкого та середнього перебігу COVID-19. Зниження експресії Fas (р=0,019) у пацієнтів із ПТСР може бути використане для прогнозування розвитку неврологічних і когнітивних ускладнень даної патології.
6.Доведено, що реактивація HHV-6 у пацієнтів з постковідним синдромом і ПТСР призводить до зниження цитотоксичної активності імунокомпетентних клітин і розбалансування активізаційно-регуляторних механізмів імунної відповіді. Рівень експресії інгібіторного рецептора TIM-3 (CD56+/366+) доцільно використовувати як обґрунтування необхідності корекції лікувальної тактики з включенням противірусної імуномодулюючої терапії.
7.Показано, що тривалий курс лікування інозин пранобексом пацієнтів з постковідним синдромом, ПТСР і коморбідною патологією продемонстрував клінічну (60,4 %), вірусологічну (62,9 %) та імунологічну ефективності, що проявлялось покращенням загального стану та якості життя пацієнтів, зменшенням клінічної симптоматики, позитивними достовірними змінами лабораторних показників і зниженням вірусного навантаження у всіх біологічних середовищах. Терапія супроводжувалась підсиленням процесів апоптозу на NK-клітинах і CD8 цитотоксичних лімфоцитах з посиленням регуляторної активності Т-хелперів.
8.Встановлено, що імуномодулюючий ефект інозин пранобексу щодо CD8+ цитотоксичних лімфоцитів реалізувався через активацію механізмів «раннього» апоптозу вірусінфікованих клітин за участю PD-1/PD-L1 шляхом Gal-9/TIM-3 та активації процесу остаточного доведення їх до апоптозу NK- клітинами за участю системи Fas/FasL, що має ключове значення в обмеженні поширення вірусної інфекції в організмі.
9.Уперше запропоновано і впроваджено в практичну діяльність графічно-логістичні моделі прогнозу формування ПТСР і постковідного синдрому після перенесеного COVID-19 у різних формах перебігу на тлі реактивації HHV-6, які грунтуються на ступенях зниження експресії Fas (p=0,0001), FasL (p=0,001), PD-1 (p=0,001), PD-1L (p=0,003) і дозволяють обгрунтувати доцільність проведення тривалої противірусної терапії з імуномодулюючою дією інозин пранобексом.
УДК : 616.61-008.64-085.38 : [616-002 + 616.155.194 + 616.71-007] : (616-07 + 616-036.8)
Бардаш Владислав Олександрович. Діагностична та прогностична значимість прозапальних біомаркерів у хворих із хронічною хворобою нирок 5 ступеня, які знаходяться на програмному гемодіаліз : [спец.] 222, 22 / В. О. Бардаш. - Львів, 2025. - 165 с. - Бібліогр.: с. 131 -158. (189 назв).
На основі проведеного дисертаційного дослідження, що включало комплексний аналіз клініко-лабораторних показників, вивчення ролі сучасних біомаркерів та оцінку відповіді на терапевтичні втручання у пацієнтів із хронічною хворобою нирок 5 стадії на програмному гемодіалізі, сформульовано наступні висновки:
1. Встановлено, що етіологія ХХН 5 стадії достовірно визначає клініко-лабораторний профіль та спектр ускладнень у пацієнтів на ПГД. Пацієнти з ХГН, незважаючи на молодший вік (середній вік 47,5±2,24 років),
характеризуються найтяжчими порушеннями мінерально-кісткового обміну (найвищий рівень іПТГ, 343,0 [162,0; 590,0] пг/мл , та фосфору, 2,1±0,12 ммоль/л ) та найвищою частотою резистентної артеріальної
гіпертензії (58,6%), тоді як пацієнти з ЦД мають найгірші показники нутритивного статусу (найнижчий рівень альбуміну, 37,96 [31,98; 41,55] г/л ) та найнижчий рівень паратгормону (131,0 [96,1; 245,3] пг/мл), що
статистично значущо (p<0,005) відрізняється від групи ХГН.
2. Доведено, що при ТНН відбувається розєднання фізіологічних регуляторних зв"язків в осі FGF23-Клото. Незважаючи на те, що рівень FGF23 у пацієнтів на гемодіалізі (1258,32 [169,46; 1338,46] пг/мл) є
достовірно вищим (p<0,05) порівняно з пацієнтами з ХХН 3 стадії (150,5 [74,22; 929,12] пг/мл), він не корелює з ключовими маркерами мінерального обміну. Аналіз у групі ПГД не виявив статистично
значущого зв"язку ані з концентрацією фосфору (r=0,13; p>0,05), ані з рівнем паратгормону (r=0,08; p>0,05).
3. Рівень FGF23 є потужним та незалежним предиктором прогресуючої втрати ЗФН у пацієнтів на ПГД. Встановлено сильний негативний кореляційний зв"язок між концентрацією FGF23 та добовим діурезом (r =
-0,84; p < 0,0001). FGF23 також позитивно корелює з тривалістю гемодіалізу (r = 0,57; p < 0,0001). Модель множинної лінійної регресії (F=92,45, p < 0,0001) показала, що FGF23 (p < 0,0001) та тривалість
діалізу (p = 0,0073) є двома незалежними предикторами , які разом пояснюють 73,7% (R² = 0,7369) варіабельності об"єму сечі.
4. Клінічно підтверджено центральну роль гепсидину в патогенезі функціонального дефіциту заліза. У пацієнтів, які отримували ін"єкції заліза (група Fe+, n=24), через місяць спостерігалося достовірне (p <
0,001) підвищення медіани гепсидину до 421,8 нг/мл та медіани феритину до 416,0 мкг/л. Ці показники були значно вищими порівняно з групою, що не отримувала залізо (Fe−, n=45), де медіани становили 81,4 нг/мл та 85,7 мкг/л відповідно. При цьому введення заліза не призвело до клінічно значущого приросту гемоглобіну (p=0,545), що свідчить про наявність стійкої «гепсидинової блокади» еритропоезу (рівень гепсидину в групі які отримували залізо 421,8 нг/мл).
5. Продемонстровано недостатню інформативність феритину як маркера запасів заліза в умовах уремії. У загальній когорті (n=129) рівень феритину (медіана 234,00 [127,00; 421,00] нг/мл) не корелює з рівнем
гемоглобіну (r=0,02; p>0,05). Натомість феритин демонструє статистично значущий негативний зв'язок з альбуміном (r = -0,23; p < 0,01), що підтверджує його роль переважно як білка гострої фази запалення, а не надійного маркера доступних запасів заліза.
УДК: 61(O91.2) (477.83)
У роботі представлено концепцію та структуру бібліографічного покажчика, присвяченого 24O-річчю Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Висвітлено етапи становлення медичної освіти у Львові з 1784 року. Охарактеризовано джерельну базу дослідження, яка налічує понад L85O позицій, включаючи архівні документи, періодику та іноземні каталоги.
Особливу увагу приділено систематизації матеріалів за історичними періодами, науковими школами та структурними підрозділами.
Видання розраховане на науковців, істориків медицини та бібліотечних фахівців.
Ключові слова: історія медицини, бібліографічний покажчик, ЛНМУ імені Данила Галицького, медична освіта, наукова бібліотека, архівні джерела.
The work presents the concept and structure of the bibliographic index dedicated to the 24oth anniversary of the Danylo Halytsky Lviv Na- tional Medical University. The stages of the formation of medical education in Lviv since l784 are highlighted. The source base of the research, which includes over l85o items comprising archival documents, periodicals, and foreign catalogs, is characterized. Particular attention is paid to the system- atization of materials by historical periods, scientific schools, and structural units. The publication is intended for scientists, historians of medicine, and library specialists.
Keywords:history of medicine, bibliographic index, Danylo Halytsky LNM University, medical education, scientific library, archival sources.
УДК: 615.012.1.076:547.789.6
Гойдик Михайло Володимирович. Синтез та біологічна активність нових хромено[4’,3’:4,5] тіопірано[2,3-d]тіазолів та їх 3-заміщених похідних : [спец.] 226, 22 / М. В. Гойдик. - Львів, 2026. - 190 с. - Бібліогр.: с. 168 -190. (180 назв).
Дисертаційну роботу присвячено синтезу нових похідних тіопірано[2,3-d]тіазолу та їх 3-заміщених аналогів, дослідженню їх фізико-хімічних властивостей і біологічної активності. Обґрунтовано вибір ефективних синтетичних підходів, зокрема реакцій [4+2]-циклоконденсації, доміно-реакцій типу Кньовенагеля–гетеро-Дільса–Альдера, а також методів алкілювання, ацилювання та ціаноетилювання. Застосування системного
підходу дозволило сформувати структурно різноманітну бібліотеку сполук і провести аналіз залежностей «структура–активність». Показано, що реакція доміно-Кньовенагеля–гетеро-Дільса–Альдера є ефективним
методом одержання конденсованих похідних тіопірано[2,3-d]тіазолу. Встановлено оптимальні умови її перебігу з використанням 4-тіоксо-2-оксо-тіазолідин-2-ону та похідних 2-алілоксибензальдегідів у середовищі ацетонітрилу за наявності EDDA. Запропоновано раціональні маршрути синтезу ряду функціоналізованих похідних, зокрема N-арилалкіламідів, із мінімізацією кількості стадій та витрат розчинників. Синтезовано серію тіопірано-тіазолів з піразоліновим фрагментом у положенні 3 тіазолідинового циклу та їх структурні аналоги. Структуру однієї з ключових сполук підтверджено методом рентгеноструктурного аналізу. Проведено фармакологічний скринінг, за результатами якого похідні було розподілено на чотири групи залежно від
впливу на перебіг судомного процесу. Ідентифіковано сполуки з вираженою протисудомною активністю, серед яких N-(4-хлорофеніл)-3-(тіопірано[2,3-d]тіазол-3-іл)пропанамід проявив найвищу ефективність, суттєво зменшуючи частоту, тяжкість і летальність судом у тварин.
Результати молекулярного докінгу з рецептором GABAA показали високу спорідненість найбільш активних сполук, зі значеннями докінг-балів, що перевищують показники діазепаму та флумазенілу, що свідчить про імовірний бензодіазепіноподібний механізм дії. Поглиблені фармакологічні дослідження на шести моделях судом підтвердили модель-залежну протисудомну активність, у низці випадків порівнянну або вищу за
референтні препарати.
У дослідженнях in vitro встановлено низьку цитотоксичність найбільш активних протисудомних сполук щодо нормальних клітин людини. Водночас одна з синтезованих структур проявила виражену протипухлинну активність на широкому спектрі ракових клітинних ліній із помірною, але селективною дією.
За матеріалами дисертації опубліковано 10 наукових робіт.
Ключові слова: синтез, тіопірано[2,3-d]тіазоли, доміно-реакції, гетеро-Дільса– Альдера, протисудомна активність, протипухлинна активність, молекулярний докінг.