Прогностичні чинники ефективності тромбектомії у хворих на гострий ішемічний інсульт

Суханов А.А. Прогностичні чинники ефективності тромбектомії у хворих на гострий ішемічний інсульт. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії в галузі знань 22 «Охорона здоров’я» за спеціальністю 222 «Медицина». – ДНП «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького» МОЗ України,
Львів, 2025.
Дисертаційна робота присвячена пошуку клінічних, ангіографічних, морфологічних, гемодинамічних, біохімічних та часових факторів, які впливають на ефективність механічної тромбектомії у хворих на гострий
ішемічний інсульт, з метою покращення індивідуального прогнозування та вибору оптимальної тактики реперфузійного лікування.
Гострий ішемічний інсульт, спричинений оклюзією великих судин головного мозку, залишається однією з провідних причин смертності та інвалідності серед дорослого населення. Незважаючи на впровадження
інноваційних терапевтичних підходів, таких як механічна тромбектомія, результати лікування часто є непрогнозованими. Близько 40-50 % пацієнтів не досягають сприятливого функціонального результату (мШР 0-3) навіть після успішної реваскуляризації. Це вказує на існування факторів, які впливають на ефективність втручання та прогноз відновлення. Окрім класичних клінічних показників (вік, оцінка неврологічного стану пацієнта з інсультом за Шкалою інсульту Національного Інституту Здоров'я (NIHSS), наявні супутні
захворювання), у ході нашого дослідження встановлено значення низки морфофункціональних і біохімічних предикторів, зокрема конфігурації судинного русла, біомаркери ішемічного ушкодження (НСЕ, ІЛ-6, ІЛ-1β),
морфологічні особливості тромбу, гемодинамічні параметри кровотоку, рівень артеріального тиску за місцем оклюзії, а також часові затримки між початком симптомів, госпіталізацією та хірургічним втручанням. Провідні міжнародні настанови (AHA/ASA (2019), ESO, ESMINT) наголошують на необхідності індивідуалізованого підходу при виборі кандидатів на механічну тромбектомію. Водночас, чітких критеріїв для
прогнозування ефективності втручання досі не вироблено. У клінічній практиці часто виникають ситуації, коли за однакових умов успішної реваскуляризації (eTICI 2c-3) пацієнти демонструють різні клінічні наслідки. Це свідчить про недооцінені або ще не вивчені чинники, які можуть впливати на перебіг ішемічного ураження мозку. Тому актуальною є ідея поглибленого вивчення не лише анатомічно-реканалізаційного, а й патофізіологічного, морфологічного та біохімічного підґрунтя ефективності тромбектомії. Зокрема, недостатньо вивченими факторами є вплив ангіоархітектоніки судинного русла на успішність тромбектомії, складу тромбу та його асоціації з технічною складністю процедури, аналіз інвазивного вимірювання артеріального тиску в артеріях до та після втручання, оцінка рівнів біохімічних маркерів (НСЕ, ІЛ-6, ІЛ-1β), а
також часових інтервалів догоспітальної та внутрішньолікарняної логістики.
Мета дослідження – покращити прогнозування ефективності механічної тромбектомії у хворих на гострий ішемічний інсульт шляхом комплексної оцінки анатомічних, гістологічних, біохімічних, часових і гемодинамічних параметрів. В основу дисертаційної роботи покладено результати комплексного
проспективного спостереження 120 пацієнтів із гострим ішемічним інсультом, яким було проведено механічну тромбектомію на базі ВП «Лікарня Святого Пантелеймона» Першого ТМО м. Львова. Вибірка включала 77 чоловіків (64,2 %) та 43 жінок (35,8 %) віком від 34 до 90 років (середній вік – 66,5 ± 9,7
років). Дослідження мало чітко визначений дизайн, який передбачав стратифікацію пацієнтів за ступенем початкового неврологічного дефіциту (за шкалою NIHSS), локалізацією оклюзії, ступенем ранніх ішемічних змін (ASPECTS ≥6), типом застосованого ендоваскулярного втручання та за функціональним результатом (оціненим за мШР на момент виписки й у віддаленому періоді). Усі процедури проводились згідно з національними та міжнародними клінічними протоколами. Залежно від часових вікон та протипоказань частина пацієнтів отримувала внутрішньовенний тромболізис перед тромбектомією (43,3 %). Для реваскуляризації застосовували різні техніки – аспіраційні катетери, стент-ретривери, комбінації Solumbra / SAVE та додаткове стентування або ангіопластику при потребі. Реперфузійний успіх оцінювали за шкалою eTICI (≥2b67 – як ангіографічний критерій ефективності), а клінічний результат – за модифікованою шкалою Ренкіна на час виписки зі стаціонару (мШР 0-3 – як критерій задовільного функціонального відновлення). Комплексне обстеження включало збір анамнезу, клінічні шкали, інтерпретацію візуалізаційних
досліджень (КТ, КТА, контрольна КТ), інтраопераційне інвазивне вимірюванняартеріального тиску, дослідження морфології тромбу, а також лабораторне визначення рівнів біомаркерів ішемічного ушкодження мозку відповідно до уніфікованого дослідницького протоколу. Такий підхід дозволив встановити ряд факторів, асоційованих із результативністю тромбектомії та прогнозом функціональної незалежності. У дослідженні проведено оцінку геометричних особливостей цереброваскулярного русла, а саме кута між термінальним відділом внутрішньої сонної артерії (ВСА) та початковим сегментом середньої мозкової артерії (М1), що визначався як кут ВСА-М1. Його вимірювання проведено на контрольних ангіограмах у 98 пацієнтів із загальної вибірки (n = 120), за винятком випадків оклюзії екстракраніальної частини ВСА (n = 17) або
інсульту у вертебро-базилярному басейні (n = 5). Це дозволило проаналізувати анатомічні особливості, що впливали на складність та успішність процедури. Серед пацієнтів з успішною реперфузією (eTICI ≥ 2b67; n = 76) кут ВСА-М1 в середньому становив 126,1 ± 24,4°, у пацієнтів з неповною / неуспішною реперфузією (eTICI 0-2b50; n = 22) – 111,4 ± 22,5°; p = 0,01. У пацієнтів, у яких тромб було екстраговано за 1-2 пасажі (n = 68), кут ВСА-М1 становив 128,5 ±27,2°, а у випадках >2 пасажів (n = 30) – 114,4±31,2° (p = 0,037). При тривалості тромбектомії <60 хв (n = 56) середній кут становив 127,1 ± 28,2°, при ≥60 хв (n= 42) – 114,5 ± 26,2° (p = 0,025). У межах ангіографічного аналізу встановлено, що кут між термінальним відділом ВСА та сегментом М1 середньої мозкової артерії є незалежним прогностичним фактором успішної реперфузії. Дані
свідчать про відмінності в анатомічній конфігурації судин між групами з різною технічною складністю втручання. З метою морфологічного аналізу тромби, вилучені під час втручання, фіксувались у формаліні, заливались у парафін, забарвлювались гематоксилін-еозином (метод ОЧГ (оранжевий-червоний-голубий) у модифікації Зербіно–Лукасевич) та аналізувались світловою мікроскопією для оцінки клітинного та
фібринового складу, наявності еритроцитарних домінант і організації структури. Гістологічно виокремлено червоні (еритроцитарні) та білі (фібринозно-тромбоцитарні) тромби. Реперфузія частіше досягалася у пацієнтів із червоними тромбами (96,4 % проти 86,5 %; p = 0,224) і спостерігалася менша тривалість процедури (47,4 ± 25,5 хв проти 72,5 ± 32,7 хв; p = 0,0009). Такі тромби виявилися молодшими (≤16 год) і механічно податливішими, тоді як білі тромби демонстрували ознаки організації та резистентність до втручання. У всіх пацієнтів було здійснено забір венозної крові з визначенням біохімічних маркерів. Рівні інтерлейкіну-6 (ІЛ-6), інтерлейкіну-1β (ІЛ-1β) та нейроспецифічної енолази (НСЕ) визначались при надходженні (в перші 24 години) та повторно на 7-10 добу лікування. Концентрації НСЕ, визначені протягом перших 24 годин з моменту надходження та на 7-10 добу після госпіталізації, достовірно перевищували
референтні значення (в межах 3,2-7,8 мкг/л), що свідчить про значне нейрональне ушкодження та порушення гематоенцефалічного бар’єра. Вищі рівні НСЕ асоціювалися з вираженим неврологічним дефіцитом при госпіталізації (NIHSS >15; p = 0,007), несприятливим функціональним результатом при виписці (мШР 4-6; p = 0,006), а також наявністю геморагічної трансформації (p = 0,004). Встановлено слабкий кореляційний зв’язок між рівнем НСЕ та показниками NIHSS (R = 0,44; R² = 0,19) і мШР (R = 0,48; R² =
0,23), що вказує на прогностичну цінність маркера. Динамічне підвищення рівня НСЕ у гострий період ішемічного інсульту може бути використано як додатковий біомаркер ефективності тромбектомії та прогнозу функціонального відновлення. ІЛ-6, як прозапальний цитокін, демонстрував достовірно вищі концентрації у пацієнтів із вираженим неврологічним дефіцитом (NIHSS >15) порівняно з пацієнтами з легшим перебігом (p = 0,004 на 1-шу добу; p = 0,001 на 7-10-ту добу). Подібна динаміка виявлена і при стратифікації за
функціональним результатом (мШР 4-6 проти мШР 0-3; p = 0,005 і p < 0,001 відповідно). У пацієнтів із несприятливим прогнозом спостерігалося достовірне збільшення рівня ІЛ-6 у динаміці, що не виявлялось у пацієнтів із сприятливим функціональним результатом. На 7-10 добу також зафіксовано суттєве
підвищення ІЛ-6 у пацієнтів із геморагічною трансформацією (p = 0,003).
Встановлено слабкий, але статистично значущий кореляційний зв’язок між рівнем ІЛ-6 та показниками NIHSS (R = 0,42; R² = 0,18) і шкалою мШР (R = 0,46; R² = 0,21), що підтверджує його роль як прогностичного маркера нейрозапалення. Отримані результати підтверджують прогностичну цінність ІЛ-6 як біомаркера тяжкості ішемічного ураження та клінічного результату.
При визначенні рівня ІЛ-1β у сироватці крові у перші 24 години статистично значущої різниці між групами за ступенем неврологічного дефіциту, функціональним станом та наявністю геморагічної трансформації не
виявлено (p > 0,05). Водночас, на 7-10 добу спостерігалося достовірне зростання рівня ІЛ-1β у пацієнтів із вираженим неврологічним дефіцитом (p =0,014), несприятливим функціональним прогнозом (p = 0,007) та розвитком геморагічної трансформації (p = 0,008). Отримані результати свідчать про активацію системної запальної відповіді у відтермінованому періоді після реперфузії. Хоча абсолютні значення ІЛ-1β не перевищували референтні межі, динамічне підвищення цього цитокіну асоціювалося з несприятливим
перебігом інсульту. ІЛ-1β може розглядатися як додатковий маркер ризику ускладнень тромбектомії та потенційна мішень для імуномодулюючої терапії, особливо в контексті нейрозапального каскаду. Його клінічна цінність зростає при комплексному аналізі разом з іншими прозапальними медіаторами.
Часові показники, такі як інтервал від появи симптомів до госпіталізації та від госпіталізації до пункції артерії, фіксувалися за допомогою електронної медичної системи та використовувались для порівняння між групами пацієнтів з різним функціональним прогнозом. Оцінка часових інтервалів підтвердила важливе значення догоспітальної та госпітальної затримки. У ході дослідження також встановлено, що пацієнти з функціонально сприятливим результатом (mRS 0-3) мали достовірно коротший час від появи симптомів до госпіталізації
(97,9 ± 71,7 хв проти 131,7 ± 90,9 хв; p = 0,03), а також менший внутрішньолікарняний інтервал «door-to-puncture» (75,5 ± 33,8 хв проти 94,8 ± 41,1 хв; p = 0,007). Інвазивний моніторинг артеріального тиску під час тромбектомії проводився у ВСА (до і після реперфузії), а також дистальніше місця оклюзії у середній мозковій артерії (СМА-д). Для оцінки церебральної гемодинаміки застосовували високоточну манометрію в умовах ангіографічного контролю. Інвазивне вимірювання артеріального тиску у ВСА та дистальніше місця
оклюзії дозволило оцінити гемодинамічні параметри як предиктори ускладнень і результату. Показники інвазивного тиску порівнювали з одночасно виконаними неінвазивними вимірюваннями. У середньому показники середнього артеріального тиску (САТ) у проксимальній ВСА до реперфузії становили 113,9 ± 16,5 мм рт. ст., після – 103,6 ± 13,7 мм рт. ст. Різниця між цими вимірюваннями (p = 0,03) відображала
зміну гемодинаміки у постреперфузійний період. За місцем оклюзії САТ становив 54,8 ± 9,7 мм рт. ст., що було суттєво нижчим за значення отримані у ВСА (p < 0,001). Для порівняння, неінвазивні вимірювання у ті самі часові відрізки демонстрували вищі значення: до реперфузії у ВСА – 120,9 ± 15,2 мм рт. ст., після – 110,8 ± 11,5 мм рт. ст., у СМА-д – 117,4 ± 14,1 мм рт. ст. Найбільше розходження між інвазивним та неінвазивним методом було зафіксовано саме за місцем оклюзії, неінвазивні показники САТ у той самий час більш ніж удвічі перевищували інвазивно зафіксований тиск (p < 0,001). Проведено також аналіз інвазивного САТ у групах із різною клініко-радіологічною характеристикою. У пацієнтів із помірно вираженим неврологічним дефіцитом тиск у СМА-д становив 59,7 ± 4,7 мм рт. ст., тоді як у групі з вираженим неврологічним дефіцитом – 51,0 ± 10,9 мм рт. ст. (p = 0,02). Подібна тенденція спостерігалась і при розподілі за ASPECTS: у пацієнтів з
ASPECTS ≥8 – 58,5±5,4 мм рт. ст., при ASPECTS ≤7 – 44,3 ± 11,9 мм рт. ст. (p =0,03). Аналіз середнього тиску за місцем оклюзії у групах з різним функціональним результатом показав достовірно вищі значення у пацієнтів з мШР 0-3 – 59,2 ± 5,5 мм рт. ст., у порівнянні з пацієнтами з mRS 4-6 – 49,0 ± 11,1 мм рт. ст. (p = 0,02). У ВСА середній тиск після втручання був вищим у групі з геморагічною трансформацією – 114,4 ± 9,0 мм рт. ст. проти 100,4 ± 13,4 мм рт. ст. у групі без ГТ (p = 0,01). До тромбектомії достовірної різниці між
цими групами не виявлено (p = 0,41). Вперше встановлено комплекс незалежних характеристик – анатомічних, гістологічних, біохімічних, часових та гемодинамічних – які виявляють зв’язок з успішністю механічної тромбектомії та можуть слугувати предикторами технічного або клінічного результату. Продемонстровано, що більші кути між внутрішньою сонною та середньою мозковою артеріями асоціюються з вищою частотою успішної реперфузії, меншою кількістю пасажів та коротшою тривалістю втручання. Морфологічні характеристики тромбу, зокрема його клітинний склад, виявилися пов’язаними з технічною складністю і тривалістю ендоваскулярного втручання. Визначено, що підвищені рівні НСЕ, ІЛ‑6 та
ІЛ‑1β при госпіталізації та на 7 добу мають достовірні кореляційні зв’язки з тяжкістю неврологічного дефіциту, об’ємом ішемічного ураження та функціональним результатом. У пацієнтів з несприятливим клінічним перебігом спостерігалося стійке підвищення рівнів запальних біомаркерів, що може свідчити про порушення нейроендокринної та імунної регуляції у відповідь на ішемічне ураження мозку. Також встановлено, що пацієнти з позитивним функціональним результатом мали достовірно коротший час від появи симптомів до госпіталізації та менший внутрішньолікарняний інтервал до пункції, що
підтверджує критичну роль темпоральних чинників у реалізації терапевтичного вікна. Інвазивне вимірювання артеріального тиску в церебральних судинах показало, що підвищені показники САТ за місцем оклюзії достовірно асоціюються з кращим збереженням мозкової перфузії, менш вираженим ішемічним ушкодженням і позитивною динамікою функціонального відновлення. Отримані результати підкреслюють значущість мультидисциплінарного підходу до оцінки пацієнтів з гострим ішемічним інсультом. Залучення
анатомічних, морфологічних, біохімічних, часових та гемодинамічних показників дозволяє не лише об’єктивізувати процес стратифікації ризиків і прогнозування результатів втручання, але й формує підґрунтя для персоналізованого вибору тактики ендоваскулярного лікування. З урахуванням зазначеного вище, дисертаційна робота є відповіддю на сучасні виклики у сфері інсультної медицини та інтервенційної нейрорентгенології.
Ключові слова: інсульт, інфаркт мозку, цереброваскулярна хвороба, ішемія мозку, механічна тромбектомія, інтерлейкін-1-6, гемодинамічні порушення, лікування, реабілітація, функціональний результат.

ANNOTATION

Sukhanov A.A. Prognostic factors of thrombectomy effectiveness in patients with acute ischemic stroke. – Qualification thesis, manuscript. Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in the field of knowledge
22 “Health Care”, specialty 222 “Medicine”. – Danylo Halytsky Lviv National Medical University, Ministry of Health of Ukraine, Lviv, 2025. The dissertation is devoted to identifying clinical, angiographic, morphological, hemodynamic, biochemical, and temporal factors that influence the effectiveness of mechanical thrombectomy in patients with acute ischemic stroke, with the aim of improving individualized prognostication and optimizing reperfusion
treatment strategies. Acute ischemic stroke caused by large-vessel occlusion remains one of the leading causes of mortality and disability among the adult population. Despite the introduction of innovative therapeutic approaches, such as mechanical thrombectomy, treatment outcomes often remain unpredictable. Approximately 40-50
% of patients fail to achieve a favorable functional outcome (mRS 0-3) even after successful revascularization. This highlights the presence of additional factors influencing the effectiveness of the intervention and the prognosis of recovery. In addition to classical clinical predictors (age, neurological status assessed by the National Institutes of Health Stroke Scale (NIHSS), comorbidities), our study identified the prognostic significance of several morphofunctional and biochemical parameters, including vascular configuration, biomarkers of ischemic injury (NSE,
IL-6, IL-1β), thrombus morphological characteristics, hemodynamic features of cerebral blood flow, arterial pressure at the occlusion site, as well as time delays between symptom onset, hospital admission, and endovascular intervention. Leading international guidelines (AHA/ASA 2019, ESO, ESMINT) emphasize the necessity of an individualized approach when selecting candidates for mechanical thrombectomy. However, clear criteria for predicting the effectiveness of the intervention have not yet been established. In clinical practice, situations frequently arise in which patients with comparable angiographic outcomes of successful revascularization (eTICI 2c-3) demonstrate markedly different clinical trajectories. This indicates the presence of underestimated or insufficiently studied factors that may influence the course of cerebral ischemic injury. Therefore, it is critically important to explore not only the anatomical and recanalization-related determinants, but also the pathophysiological, morphological, and biochemical foundations that underlie the effectiveness of thrombectomy. Factors that remain insufficiently investigated include the impact of cerebrovascular angioarchitecture on procedural success, the histological composition of thrombi and its association with technical complexity, invasive measurement of arterial pressure in cerebral vessels before and after the intervention, the prognostic value of
biochemical markers (NSE, IL-6, IL-1β), as well as the temporal characteristics of pre-hospital and in-hospital logistics. The aim of the study was to improve prediction of mechanical thrombectomy effectiveness in patients with acute ischemic stroke through a comprehensive assessment of anatomical, histological, biochemical, temporal, and hemodynamic parameters. The dissertation is based on the results of a comprehensive prospective
evaluation of 120 patients with acute ischemic stroke who underwent mechanical thrombectomy at the St. Panteleimon Hospital of the First Medical Association of Lviv. The cohort included 77 men (64,2 %) and 43 women (35,8 %), aged 34 to 90 years (mean age 66,5 ± 9,7 years). The study employed a clearly defined design that included stratification of patients according to the severity of the initial neurological deficit (assessed by the
NIHSS), occlusion site, extent of early ischemic changes (ASPECTS ≥6), type of endovascular intervention performed, and functional outcome (evaluated by the modified Rankin Scale at discharge and in the follow-up period). All procedures were carried out in accordance with national and international clinical guidelines.
Depending on the time windows and contraindications, a portion of patients received intravenous thrombolysis before thrombectomy (43,3 %). Different revascularization techniques were used, including aspiration
catheters, stent retrievers, combined approaches such as Solumbra / SAVE, as well as adjunctive stenting or angioplasty when required. Reperfusion success was assessed using the eTICI scale (≥2b67 regarded as an angiographic criterion of effective revascularization), while clinical outcome was evaluated by the modified Rankin
Scale at hospital discharge (mRS 0-3 considered as a marker of favorable functional recovery). The comprehensive diagnostic workup included medical history, clinical scoring, interpretation of imaging studies (CT, CTA, follow-up CT), intraoperative invasive arterial pressure monitoring, histological examination of retrieved thrombi,
and laboratory quantification of biochemical markers of ischemic brain injury, all performed according to a unified research protocol. This approach enabled the identification of several factors associated with the effectiveness of thrombectomy and the likelihood of functional independence. The study included an assessment of geometric characteristics of the cerebrovascular anatomy, particularly the angle between the terminal segment of the
internal carotid artery (ICA) and the proximal segment of the middle cerebral artery (M1), defined as the ICA-M1 angle. The angle was measured on final control angiograms in 98 out of 120 patients; measurements were not feasible in cases of extracranial ICA occlusion (n = 17) or posterior circulation stroke (n = 5). This allowed for an analysis of anatomical features influencing the technical complexity and success of the endovascular procedure.
Among patients with successful reperfusion (eTICI ≥2b67; n = 76), the mean ICA–M1 angle was 126,1 ± 24,4°, whereas in patients with incomplete or unsuccessful reperfusion (eTICI 0-2b50; n = 22) it measured 111,4 ± 22,5° (p =0,01). In cases where thrombus extraction was achieved within 1-2 passes (n = 68), the mean ICA-M1 angle was 128,5 ± 27,2°, compared with 114,4 ± 31,2° when more than two passes were required (n = 30; p = 0,037). When the duration of thrombectomy was <60 minutes (n = 56), the mean angle was 127,1 ± 28,2°, whereas
for procedures ≥60 minutes (n = 42) it was 114,5 ± 26,2° (p = 0,025). These findings indicate that the angle between the terminal segment of the ICA and the M1 segment of the middle cerebral artery is an independent predictor of reperfusion success, reflecting anatomical differences associated with varying technical complexity of the intervention. For morphological analysis, thrombi retrieved during the intervention were fixed in formalin, embedded in paraffin, stained with hematoxylin and eosin as well as by the OCG method (orange-red-blue) in the Zerbino-Lukasevich modification, and examined using light microscopy to assess cellular and fibrin composition,
erythrocyte predominance, and structural organization. Histologically, thrombi were classified into red (erythrocyte-rich) and white (fibrin- and platelet-rich) types. Reperfusion was more frequently achieved in patients with red thrombi (96,4 % vs. 86,5 %; p = 0,224), and the procedure duration was shorter (47,4 ± 25,5 min vs. 72,5
± 32,7 min; p < 0,05). Red thrombi were found to be younger (≤16 hours) and more mechanically pliable, whereas white thrombi demonstrated features of organization and resistance to extraction.
All patients underwent venous blood sampling for biochemical marker assessment. Levels of interleukin-6 (IL-6), interleukin-1β (IL-1β), and neuron- specific enolase (NSE) were measured upon admission (within the first 24 hours) and again on days 7-10 of hospitalization. Concentrations of NSE measured within the first 24 hours after admission and again on days 7-10 exceeded the reference range (3,2-7,8 μg/L), indicating substantial
neuronal injury and disruption of the blood-brain barrier. Higher NSE levels were associated with severe neurological deficit at admission (NIHSS >15; p = 0.007), unfavorable functional outcome at discharge (mRS 4-6; p = 0,006), and the presence of hemorrhagic transformation (p = 0,004). A weak but statistically significant
correlation was observed between NSE levels and NIHSS scores (R = 0,44; R² =0,19), as well as mRS outcomes (R = 0,48; R² = 0,23), confirming the prognostic value of this biomarker. Dynamic elevation of NSE during the acute phase of ischemic stroke may serve as an additional indicator of neuronal injury, the effectiveness of thrombectomy, and the likelihood of functional recovery. Interleukin-6, a key pro-inflammatory cytokine, demonstrated significantly higher concentrations in patients with severe neurological deficits (NIHSS >15)
compared with those with milder presentations (p = 0,004 on day 1; p = 0,001 on days 7-10). A similar pattern was observed when stratifying patients by functional outcome (mRS 4-6 vs. mRS 0-3; p = 0,005 and p < 0,001, respectively). Patients with unfavorable outcomes exhibited a marked increase in IL-6 over time, a trend absent
in the favorable-outcome group. A significant rise in IL-6 was also documented on days 7-10 in patients who developed hemorrhagic transformation (p = 0,003). Weak but statistically significant correlations were established between IL-6 levels and NIHSS scores (R = 0,42; R² = 0,18) and functional outcome (mRS; R = 0,46; R² =
0,21), supporting its role as a prognostic marker of neuroinflammation. These findings highlight the predictive value of IL-6 in assessing the severity of ischemic injury and clinical outcomes. Serum IL-1β levels measured during the first 24 hours did not differ significantly between groups stratified by neurological severity, functional status, or
presence of hemorrhagic transformation (p > 0,05). However, by days 7-10, IL-1β levels increased significantly in patients with severe neurological deficits (p = 0,014), unfavorable functional outcomes (p = 0,007), and hemorrhagic transformation (p =0,008). These findings suggest activation of systemic inflammatory responses during the delayed post-reperfusion period. Although absolute IL-1β values did not exceed reference limits, dynamic elevation of this cytokine was associated with unfavorable stroke evolution. IL-1β may therefore be considered an additional marker of post- thrombectomy complications and a potential target for immunomodulatory strategies, particularly within the broader context of the neuroinflammatory cascade. Its clinical
relevance increases when evaluated in combination with other pro-inflammatory mediators. Time metrics, including the onset-to-door and door-to-puncture intervals, were recorded using the electronic medical documentation system and compared across patient groups stratified by functional outcome. Analysis of these temporal
parameters confirmed the critical role of both pre-hospital and in-hospital delays. Patients with a favorable functional outcome (mRS 0-3) had significantly shorter onset-to-hospital arrival times (97,9 ± 71,7 min vs. 131,7 ± 90,9 min; p = 0,03) and a shorter door-to-puncture interval (75,5 ± 33,8 min vs. 94,8 ± 41,1 min; p = 0,007).
Invasive blood pressure monitoring during thrombectomy was performed in the internal carotid artery (ICA) before and after reperfusion, as well as distal to the occlusion site in the middle cerebral artery (MCA-d). High-precision manometry under angiographic guidance was used to assess cerebral hemodynamics. Invasive pressure measurements were compared with simultaneously recorded non-invasive values. The mean invasive mean arterial pressure (MAP) in the proximal ICA was 113,9 ± 16,5 mm Hg before reperfusion and 103,6 ± 13,7 mm Hg after reperfusion (p = 0,03), reflecting hemodynamic changes in the post-reperfusion period. Distal to the occlusion, MAP averaged 54,8 ± 9,7 mm Hg, which was significantly lower than values measured in the ICA (p < 0,001). For comparison, non-invasive measurements obtained at the same time points were considerably higher: ICA pre-reperfusion – 120,9 ± 15,2 mm Hg, post-reperfusion – 110,8 ± 11,5 mm Hg, and MCA-d – 117,4 ± 14,1 mm Hg. The greatest discrepancy between invasive and non-invasive readings was observed distal to the occlusion, where non-invasive MAP exceeded the invasive value more than twofold (p < 0,001). Analysis of invasive MAP across clinical and radiological subgroups demonstrated that patients with milder neurological deficits had higher distal MCA pressure (59,7 ± 4,7 mm Hg) compared with those with severe deficits (51,0 ± 10,9 mm Hg; p = 0,02). A similar pattern was observed when stratifying by ASPECTS: patients with ASPECTS ≥8 had higher MCA-d pressure (58,5 ± 5,4 mm Hg) than those with ASPECTS ≤7 (44,3 ± 11,9 mm Hg; p = 0,03). Distal MAP was also
significantly higher in patients with favorable functional outcomes (mRS 0-3: 59,2 ± 5,5 mm Hg) than in those with poor outcomes (mRS 4-6: 49,0 ± 11,1 mm Hg; p = 0,02). In the ICA, post-reperfusion MAP was higher in patients who developed hemorrhagic transformation (114,4 ± 9,0 mm Hg) compared with those without hemorrhage (100,4 ± 13,4 mm Hg; p = 0,01), while no significant difference was observed before thrombectomy (p = 0,41).
A number of independent anatomical, histological, biochemical, temporal, and hemodynamic characteristics were identified that are associated with the effectiveness of mechanical thrombectomy and may serve as predictors of both technical and clinical outcomes. Larger angles between the internal carotid artery and the M1 segment of the middle cerebral artery were associated with a higher rate of successful reperfusion, fewer retrieval passes, and shorter procedure duration. The morphological features of the thrombus, particularly its cellular composition, were
found to correlate with the technical complexity and duration of the endovascular procedure. Elevated levels of NSE, IL-6, and IL-1β at admission and on day 7 demonstrated significant correlations with the severity of neurological deficit, the volume of ischemic injury, and the functional outcome. Patients with an unfavorable
clinical course exhibited a persistent increase in inflammatory biomarkers, suggesting impaired neuroendocrine and immune regulation in response to cerebral ischemia. It was also established that patients with a favorable functional outcome had significantly shorter times from symptom onset to hospital admission and shorter in-
hospital door-to-puncture intervals, underscoring the critical role of temporal factors in maximizing the therapeutic window. Invasive arterial pressure measurements in the cerebral vessels showed that higher mean arterial pressure values distal to the occlusion site were significantly associated with better preserved cerebral perfusion,
less severe ischemic injury, and more favorable functional recovery. These findings highlight the importance of a multidisciplinary approach to the assessment of patients with acute ischemic stroke. Incorporating anatomical,
morphological, biochemical, temporal, and hemodynamic parameters enables more accurate risk stratification and prediction of treatment outcomes, while also providing a foundation for personalized endovascular therapy strategies. Taken together, this dissertation addresses contemporary challenges in stroke medicine and interventional neuroradiology.

Keywords: stroke, cerebral infarction, cerebrovascular disease, brain ischemia, mechanical thrombectomy, interleukin-1, interleukin-6, hemodynamic disturbances, treatment, rehabilitation, functional outcome.

https://drive.google.com/file/d/1A8kKGmPvlJS6v0sUygMtrvuDRPh2tVQo/view?usp=sharing