Резюме. У випадках атрофії дистальних відділів нижньої щелепи можливість дентальної імплантації часто обмежується недостатністю необхідної висоти альвеолярного гребеня, зумовленої близькістю нижньощелепного каналу, що вимагає застосування коротких чи ультракоротких імплантатів або проведення вертикальної аугментації з використанням автологічних, аллогенних, ксеногенних матеріалів тощо. Поява у арсеналі лікарів-імплантологів одноетапних конусоподібних імплантатів різної довжини та діаметра дозволила реалізувати ідею їх встановлення «в обхід» нижнього альвеолярного нерва, мінімізувавши або уникаючи потребу в проведенні додаткових операційних втручань, спрямованих на збільшення об’єму кісткової тканини.
Мета дослідження – з’ясувавши особливості морфології беззубих дистальних відділів нижньої щелепи на підставі аналізу фахової літератури та комп’ютерних томографій пацієнтів, запропонувати техніку встановлення дентальних імплантатів «в обхід» нижнього альвеолярного нерва.
Матеріали і методи. З інформаційної бази центру медичної 3D діагностики відібрано та проаналізовано 30 комп’ютерних томографій нижньої щелепи пацієнтів (жінок – 12, чоловіків – 18) віком 36–68 років, які звертались для проведення дослідження упродовж 2018–2020 рр. У клініці кафедри хірургічної стоматолоґії та щелепно-лицевої хірургії ЛНмУ імені Данила Галицького було обстежено та проведено лікування 16 пацієнтів (чоловіків – 7, жінок – 9) віком 45–66 років з наявністю одно-, двобічних кінцевих дефектів або повною відсутністю зубів нижньої щелепи. Усім пацієнтам у дистальних відділах нижньої щелепи проведено встановлення одноетапних дентальних імплантатів («Ihde Dental AG», Швейцарія) «в обхід» нижнього альвеолярного нерва з їх негайним навантаженням протезною конструкцією упродовж 3–4 днів після імплантації.
Результати досліджень та їх обговорення. На підставі вивчення 30 комп’ютерних томографій нижньої щелепи пацієнтів з одно- та двобічними кінцевими дефектами нижньої щелепи ми встановили, що середня відстань від нижньощелепного каналу до вестибулярної кортикальної пластинки становить (5,12±1,04) мм, до язикової кортикальної пластинки – (2,95±0,89) мм, до верівки альвеолярного відростка – (6,18±1,9) мм (р<0,001), що узгоджується з повідомленнями інших дослідників. Проведено лікування 16 пацієнтів з наявністю одно-, двобічних кінцевих дефектів або повною відсутністю зубів нижньої щелепи з використанням одноетапних
конусоподібних дентальних імплантатів KOS® та TPG® Uno («Ihde Dental AG», Швейцарія) «в обхід» нижнього альвеолярного нерва з язикового або вестибулярного боку (залежності від локалізації нижньощелепного каналу). Загалом, у дистальних відділах нижньої щелепи (на рівні премолярів та молярів) встановлено 42 імплантати, з них «в обхід» нижнього альвеолярного нерва з язикового боку 34 імплантати, з вестибулярного – 8. Упродовж 4–5 днів усі імплантати навантажувались тимчасовою металопластмасовою ортопедичною конструкцією. При проведенні контрольної комп’ютерної томографії пацієнтів, проведеної у найближчі терміни (1–4 дні) після імплантації, в жодному з випадків не було констатовано ускладнень у вигляді прямого механічного ушкодження стінок нижньощелепного каналу чи кортикальних пластинок інструментами для препарування імплантаційного ложа або безпосередньо тілом імплантату.
Висновки. результати нашого власного досвіду, які повністю узгоджуються з повідомленнями інших дослідників, дають підстави стверджувати, що встановлення дентальних імплантатів у дистальних відділах нижньої щелепи «в обхід» нижнього альвеолярного нерва створює серйозну альтернативу традиційним методикам вертикальної аугментації, дозволяє в найстисліші терміни відновити функціональний статус зубощелепної системи завдяки реалізації протоколу негайного навантаження імплантатів. Водночас, процедура інсталяції імплантатів «в обхід» нижнього альвеолярного нерва з язикового чи вестибулярного боку вимагає глибоких знань анатомії щелепно-лицевої ділянки та ретельного планування із залученням КПКт.
Резюме. Пріоритетним завданням підготовки альвеолярного відростка (аВ) до дентальної імплантації після операції видалення зуба є реконструкція його біометричних параметрів та профілактика атрофії. З цією метою обґрунтованим є використання різних хірургічних технік із застосуванням кістково-пластичних матеріалів, бар’єрних мембран, армуючих пристосувань чи регенеративних технологій, зокрема збагаченого тромбоцитами фібрину (ЗТФ).
Водночас, відкритими залишаються питання ефективності комбінованого застосування ЗТФ та кістково-пластичних матеріалів у рамках передімплантаційної підготовки аВ після видалення зуба.
Мета дослідження – апробація та оцінка ефективності застосування передового фібрину, збагаченого тромбоцитами (A-PRF+®), та композицій на його основі при заміщенні лунки видаленого зуба як заходу передімплантаційної підготовки.
Матеріали і методи. Проведено обстеження та лікування 24 хворих (13 жінок та 11 чоловіків віком (34,25±9,79) року) із загостренням хронічного періодонтиту, радикулярними кістами, травматичними вивихами та переломами коренів зубів.
Результати досліджень та їх обговорення. Станом на 6 місяць спостереження зменшення відстані між оклюзійною площиною та рівнем кістки аВ, а відповідно і приріст кістки, порівняно з початковими передопераційними замірами, склав 12,9 % у хворих основної групи а, 17,5 % – у хворих основної групи Б, 18,4 % – у пацієнтів основної групи В, тоді як у контролі констатували вертикальну атрофію аВ обсягом 7,2 % порівняно з вихідними параметрами. рівень горизонтальної атрофії аВ у цей період, порівняно з вихідними замірами, склав 8,4 % у основній групі а, 6,0 % – в основній групі Б, 5,4 % – в основній групі В та 17,1 % – у контролі. Показники кісткової щільності у завершальний термін спостереження фіксувались на рівні (636,41±47,70) од. HU в основній групі а, (685,98±42,67) од. HU – в основній групі Б, (714,5±58,35) од. HU – в основній групі В, в той час, як цей показник у пацієнтів контрольної групи становив лише (440,77±68,48) од. HU.
Висновки. інтраопераційне застосування автологічного фібрину а-PRF+® та композицій на його основі в рамках передімплантаційної підготовки у ділянці післяекстракційного дефекту є ефективним заходом, який мінімізує кількісні зміни параметрів кісткової тканини аВ та пришвидшує її формування.
Стаття присвячена дослідженню індивідуально-анатомічних особливостей розташування щелепно-під’язикової борозни, де залягає одноіменний нерв, у бічній ділянці нижніх щелеп людей із різною формою обличчя. Для цього проведено краніометричні дослідження на 32 натуральних людських черепах із фонду анатомічного музею та на 60 КТ зображеннях черепів пацієнтів у 3-D реконструкції.
Встановлювали типи будови лицевого відділу черепа, у них на бічних ділянках нижніх щелеп визначали особливості розташування щелепно-під’язикової борозни та визначали на їх язиковій стороні кісткові отвори. Краніометричними дослідженнями встановлено, що на рівні лунок другого та третього молярів щелепно-під’язикова борозна розташована на 20,7±0,4 мм нижче верхнього краю тіла нижньої щелепи на черепах мезопрозопічної форми. На лептопрозопічних черепах ця відстань була більшою – 23,6±0,8 мм, а у хамепрозопів відповідно меншою – 18,3±0,6 мм. На 20 черепах (21,7%) виявлено кісткові отвори на внутрішній (язиковій) поверхні бокових ділянок нижніх щелеп. Їх кількість різнилась – від одного до трьох. Найчастіше вони виявлялись на черепах із лептопрозопічною формою лицевого скелета – в 11 випадках. Переважали зразки нижніх щелеп (13 випадків), на яких спостерігали по одному отвору на рівні верхівок коренів перших нижніх молярів.