Objective: To systematize available data regarding COVID-19 vaccination aspects among dental specialists and highlight relevant occupationally-related features of vaccination challenges.
Materials and Methods: Search of pertinent literature sources associated with above-formulated objective was provided via PubMed Central database (https://www.ncbi.nlm.nih.gov/) and Google Scholar search engine (https://scholar.google.com/). Criteria of publication date included 2020-2022 years period. Publications in English or at least with English abstract/summary were collected within primary sample for further preliminary content-analysis. All articles collected for in-depth content-analysis were evaluated due to the text-mining, textidentification and text-extraction principles with further clusterization and systematization of outcomes at the Microsoft Excel 2019 software (Microsoft Office, Microsoft, 2019).
Results: After full reading of articles’ texts 28 of them were categorized as those containing new and/or unique information, interpretations or facts, out of which 12 were cross-sectional online surveys, 4 were editorials, 7 were literature/systematic/clinical reviews, 1 was brief report, 1 was opinion article, 1 was ethical moment, 1 was advice article, and 1 was web-source. New challenges related with COVID-19 vaccination within dental field are represented by personal hesitancy of dental professionals and students, which in turn associated with such factors as provided information support, previous COVID-19 experience, fear of getting infected or transmit disease to the patients or family members, fear of potential post-vaccination side-effects development, changes of occupational status, and interaction within dental team.
Conclusions: Further improvements of dental care field possible only after vaccination of dental professionals. Vaccination of dentists is widening window of their possibilities regarding inclusion as members of COVID-19 vaccine’s delivery team and participation within “behaviorally informed strategies” and public motivational programs, which in turn is aimed at amplification of positive willingness for COVID-19 vaccination among general public.
Keywords: COVID-19, Vaccination, Dentistry
Резюме. В статті представлено результати дослідження клінічної ефективності сучасних методик провідникових анестезій периферійних гілок нижньощелепного нерва при їх застосуванні під час проведення планових хірургічних втручань у бічній ділянці нижніх щелеп – операції атипового видалення ретенованого нижнього третього моляра (86 випадків) та цистектомії одонтогенних кіст (61 випадків). В залежності від застосованих методик провідникових анестезій, хворих було поділено на три клінічні групи.
У хворих контрольної групи було застосовано стандартну внутрішньоротову методику мандибулярної анестезії за С. Н. Вайсблатом. У хворих групи порівняння проводили торусальну анестезію за методикою М. М. Вейсбрема. У хворих основної групи застосовано модифіковану методику торусальної анестезії за Р. Б. Сарманаєвим – “торусо-мандибулярну” анестезію. При збереженні больової чутливості в ретромолярній ділянці її додатково знечулювали інфільтраційною анестезією. При неповній втраті больової чутливості в ділянці нижніх молярів (за результатами «pin-prick» тесту та електроодонтометрії), після проведених провідникових анестезій нижнього альвеолярного, язикового та щічного нервів, здійснювали блокаду щелепнопід’язикового нерва за вдосконаленою нами методикою в однойменній борозні, розташованій на внутрішній поверхні тіла нижньої щелепи. У випадку появи болю під час енуклеації оболонки одонтогенної кісти, пророслої в гілку нижньої щелепи, додатково було проводено інфільтраційну анестезію субмасетеріального простору для блокади щелепної гілки великого вушного нерва. Під час проведення хірургічних маніпуляцій оцінювали емоційно-рухові прояви больового стресу у хворих за шкалою Sounds, Eyes and Motor (Звуки, Очі, Рухи) та вегетативну реакцію за індексом перфузії (РІ) та частотою пульсу. Статистичну обробку результатів дослідження проводили з використанням t-критерію Стьюдента, а також коефіцієнту Пірсона χ2.
Провівши аналіз отриманих результатів анестезіологічного забезпечення планових операційних втручань на нижніх щелепах, можна констатувати, що існує взаємозв’язок між досягнутим анестезіологічним ефектом та застосованими методиками провідникових анестезій. Торусо-мандибулярна анестезії за Р. Б. Сарманаєвим є статистично значуще ефективніша від класичної мандибулярної анестезії за С. Н. Вайсблатом – χ2 =16,318 (р<0,001) та від стандартної торусальної – χ2=3,864 (р=0,050).
Резюме. Дистальні відділи беззубої нижньої щелепи, а особливо за умов атрофії альвеолярних паростків, традиціино вважаються несприятливими для проведення дентальноі імплантаціі, що пов’язано насамперед з незадовільними анатомотопографічними особливостями (близькість нижнього альвеолярного нерва, присутність піднижньощелепної ямки) та вимагає на етапі передімплантаціиноі підготовки проведення низки додаткових хірургічних процедур, спрямованих на збільшення об’єму кістковоі тканини або застосування альтернативних методик імплантації.
Мета роботи – узагальнення власного досвіду встановлення латеральних (дискових) імплантатів за умов значної атрофії дистальних відділів нижньої щелепи.
Матеріали та методи. Обстежено та проведено лікування десяти пацієнтів (чоловіків – 3, жінок – 7) віком 45–72 роки з наявністю одно-, двобічних кінцевих дефектів або з повною адентією нижньої щелепи. Установлено 22 латеральних (дискових) дентальних імплантати «BOI®» (Ihde Dental AG, Швейцарія), які поєднувалися з одноетапними гвинтовими компресійними імплантатами KOS®, TPG® Uno (Ihde Dental AG, Швейцарія) з їх негайним навантаженням упродовж 3–4-х днів.
Результати. Під час контрольних клінічно-рентгенологічних оглядів через 6–9 місяців після імплантації 20 (90,9 %) із 22 установлених латеральних (дискових) імплантатів були стабільними, безболісними при перкусіі, без жодних видимих запальних процесів навколо них, демонстрували ознаки остеоінтеграції. У жодному з випадків не було констатовано ускладнень у вигляді прямого механічного пошкодження стінок нижньощелепного каналу дисковими компонентами імплантатів.
Висновки. Установлення латеральних (дискових) імплантатів у дистальних відділах нижньої щелепи створює серйозну альтернативу загальноприйнятим методикам передімплантаційної хірургічної підготовки, дозволяє в найстисліші строки відновити функціональний статус зубощелепної системи завдяки реалізації протоколу негайного навантаження імплантатів.
Мета дослідження: Дати клінічну оцінку ефективності ендоназальної блокади носопіднебінного нерва різними способами під час проведення операції радикальної гайморотомії у стоматологічних хворих.
Матеріали та методи. Клінічні спостереження проведено у 50 хворих, в яких діагностовано хронічний одонтогенний гайморит. Операцію радикальну гайморотомію проводили під місцевим потенційованим знеболюванням. Усім хворим проводили на верхній щелепі провідникові анестезії за класичними методиками. Пацієнтів, в залежності від застосованих їм способів ендоназальної блокади носопіднебінного нерва, було поділено на дві клінічні групи: основну (24 особи) та групу порівняння (26 осіб). Хворим основної групи здійснювали ендоназальну блокаду носопіднебінного нерва у місці його відгалуження від крилопіднебінного
вузла. У пацієнтів групи порівняння блокаду вказаного нерва проводили перед його входом у різцевий канал. Оцінювали ефективність анестезій за клінічними та вегетативними проявами больового стресу.
Результати. Під час видалення поліпів та патологічних грануляцій зі слизової оболонки максилярного синуса у хворих основної групи не було больових відчуттів, не спостерігались емоційнорухові та вегетативні прояви больового стресу, що підтверджувало ефективність застосованого ендоназального способу знечулення носопіднебінного нерва. У хворих групи порівняння під час проведення аналогічних хірургічних маніпуляцій повного ефекту місцевого знеболення вдалось досягти у 50,0 % випадків (χ2 – 8,065, р = 0,005). Це були пацієнти, які мали гіпопневматизовані або помірно пневматизовані типи верхньощелепних пазух.
У решти хворих під час операції виникали емоційно-рухові та вегетативні прояви больового стресу під час видалення патологічно зміненої слизової оболонки, розташованої на медіальній стінці верхньощелепного синуса.
Висновки. При застосуванні стоматологічним хворим ендоназальної блокади носопіднебінного нерва у місці його відгалуження від крило – піднебінного ганглія під час проведення операції радикальної гайморотомії досягається у всіх клінічних випадках повне знечулення слизової оболонки, верхньощелепної пазухи, не залежно від ступеня її пневматизації. Анестезія носопіднебінного нерва у нижньому носовому ході дає можливість безболісно провести хірургічне втручання лише у хворих із гіпопневматизованими верхньощелепними пазухами й у більшості пацієнтів із помірною їх пневматизацією.