The spread of the incidence of COVID-19 and measures related to the pandemic have a significant impact on the mental health of the population, namely on the cognitive, emotional and volitional spheres, and social communication. Among the high-risk groups are persons suffering from chronic infectious diseases, including HIV-infected patients. The aim of our work was to assess the impact of anxiety and depression in patients with secondary immunodeficiency caused by HIV on consent to vaccination against the corona virus disease during the COVID-19 pandemic in Ukraine. From December 2021 to April 2022, a survey of 67 patients with a diagnosis of HIV/AIDS in "Lviv Regional Information and Analytical Center of Medical Statistics" was conducted. The average age of the respondents was 35.67±1.25 years and ranged from 18 to 68 years. All patients were on antiretroviral therapy at the time of the survey. The GAD - 7 (General Anxiety Disorder - 7) questionnaire was used to assess the level of anxiety, and the PHQ - 9 (Patient Health Questionnaire - 9) was used to diagnose the level of depression. The HIV Registry software was used for statistical processing of the results. During the survey, 52.2% of patients noted mild anxiety, 25.4% - moderate anxiety, 14.9% - severe anxiety, and 7.5% had panic level anxiety. As for the manifestations of depression, 53.7% of respondents denied signs of depression, 28.4% of patients complained of mild depression, 13.4% - moderate depression, and 4.5% of patients noted moderate-severe depression. In 3.0% of respondents, a combination of moderate-severe depression with panic level anxiety was found. Among patients with severe and panic level anxiety, 73.3% were aware of their HIV status within 3 years. And among patients with moderately severe and severe depression, this figure was 75%. Regarding the data on the incidence of SARS-COVID-19, in the group of patients with severe and panic level anxiety, the rate of laboratory-confirmed cases was 26.7%, and among patients with moderate-severe and severe depression - 25.0%. At the time of the survey, 34.3% of people refused to be vaccinated against SARS-CoV-2. Among patients with severe and panic level anxiety, 40% of respondents refused vaccination, and among patients with moderate-severe and severe depression - 50% of surveyed patients refused to be vaccinated. The mental state of the patient, namely, anxiety and depressive symptoms, can significantly affect the perception and awareness of information by patients regarding the need for preventive and therapeutic measures due to the SARS-COVID-19 pandemic, in particular, the provision of consent for vaccination, which should be taken into account by specialists in the field of health care health. Thus, when organizing the provision of medical care to HIV-infected patients, it is necessary to take into account changes in mental health as a result of the SARS-COVID-19 pandemic.
Вступ. Пандемія COVID-19 почалась у березні 2020 року та триває дотепер. Наявність ВІЛ-інфекції у пацієнта залишається важливим фактором ризику інфікування SARS-CoV-2 і пов’язана з підвищеним ризиком смертності від COVID-19. Тому ВІЛ-інфіковані пацієнти потребують першочергово отримати щеплення від COVID-19.
Метою нашої роботи була оцінка питання вакцинації від коронавірусної хвороби серед пацієнтів з вторинним імунодефіцитом, спричиненим ВІЛ.
Методи. Розроблено опитувальник щодо охопленості вакцинацією від COVID-19 серед пацієнтів з ВІЛ-статусом. Для статистичної обробки результатів використано програмне забезпечення HIV Registry.
Результати. Всього опитувальник заповнили 60 осіб. Це пацієнти, які перебувають на диспансерному обліку в КНП ЛОР «Львівський обласний інформаційно-аналітичний центр медичної статистики» з діагнозом ВІЛ/СНІД. Серед опитаних пацієнтів частка жінок становила 33,3 % і чоловіків 66,7 %. Середній вік становив 35,2±1,36 років та коливався в межах18 і 68 років. Всі пацієнти на момент опитування знаходились на антиретровірусній терапії.
Серед опитаних рівень вакцинації від COVID-19 становив 63,3 %. Більшість опитаних - 39,5 % були щеплені вакциною Comirnaty/Pfizer та 28,9 % – Coronavac/Sinovac, майже порівну 15,8 % - AstraZeneca-SKBio і 13,2 % - Moderna (mRNA-1273, Spikevax). І лише один пацієнт (2,6 %) отримав вакцину Janssen (Johnson & Johnson) закордоном.
Щодо причин, які спонукали респондентів вакцинуватись, 34,2 % опитаних вибрали одну відповідь – «щоб отримати захист від COVID-19 і не захворіти». На другому місці по 18,4 % порівну розділились респонденти, які вибрали дві причини для вакцинації: перша група поєднала пункти «щоб отримати захист від COVID-19 і не захворіти» та «щоб не звільнили з роботи» і друга група - «щоб отримати захист від COVID-19 і не захворіти» та «щоб їздити закордон». На третьому місці – 15,8 % опитаних відповіли «щоб не звільнили з роботи».
37,7 % опитаних ВІЛ-інфікованих пацієнтів вакцинуватись відмовились. Серед них 50 % вибрали відповідь «маю сумніви щодо вакцини» та 22, 7% не вказали причину відмови від щеплення. Решта респондентів обрали відповіді «працюю неофіційно і не маю потреби щепитись», «у мене низький рівень СД4 клітин (менше 200)» та «маю сумніви щодо вакцини», «маю сертифікат» (отриманий без вакцинації).
Висновки. До проблем вакцинації від COVID-19у ВІЛ-інфікованих відносимо недостатній рівень охоплення щеплення (63,3 %), що зумовлено активною антивакцинальною кампанією в суспільстві, поширенням неправдивої інформації щодо вакцин у мас медіа та невиправданою безпечністю щодо свого здоров’я частини населення.
COVID-19 vaccines are considered the most promising approach for curbing the COVID-19 pandemic worldwide. However, COVID-19 vaccine hesitancy is increasing worldwide and remains a main concern among vulnerable population including those who are immunocompromised. Studies indicate that people living with HIV, presents poorer COVID-related outcomes compared to those without HIV. This study focuses on understanding reason and beliefs for Covid-19 hesitancies in Ukrainian people living with HIV. We examined COVID-19 vaccination coverage among 70 HIV-positive patients treated at the HIV Unit in “Lviv Oblast Information and Analytical Center for Medical Statistics” (Ukraine) between December 2021 to April 2022. HIV Registry software was used for statistical processing of results. Among the surveyed patients, majority were men (68.6%) and age of the respondents was ranged from 18 to 68 years. 32.9% respondents refused to get SARS-CoV-2 vaccination. Among the patients refusing to get vaccinated, 30.4% knew about their HIV status for more than five years, and 43.5% were diagnosed with clinical Stage 4 HIV/AIDS. At the time of the survey, 62.5% of patients had a CD-4 count below 200 cells/ml. More than half of the participants expressed having doubts about the vaccine (52.2%), chose the answer “I have doubts about the vaccine” from the proposed, and 21.7% did not indicate the reason for refusal of vaccination. The rest of the respondents chose the answers “recently had coronavirus infection” – 13.1%, few (8.7%) felt that since they were unemplyed they did not need to be vaccinated and few (4.3%) other had a low count of CD4 cells (less than 100) therefore were hesitant to get vaccinated. About 32.9% of HIV/AIDS patients surveyed, for whom vaccination was indicated and could protect against the severe course and risk of death from COVID-19, did not receive specific prophylaxis. The most common reason for refusing vaccination was doubts about the quality of the vaccine (52.2%). This population may benefit from educational and informational activities on the reasoned safety of vaccination to address vaccine hecitantcy among this high-risk groups.
Актуальність. ВІЛ-інфекція і вірусний гепатит С (ВГС) у наш час залишаються актуальними проблемами охорони здоров’я внаслідок високого рівня захворюваності, поліморфізму клінічних проявів, значного ризику виникнення несприятливих наслідків і вагомих економічних збитків, оскільки серед інфікованих переважають особи працездатного віку. Ко-інфекція вірусу гепатиту С та ВІЛ є поширеною серед уразливих груп з огляду на спільні шляхи передачі. Частка ко-інфекції ВІЛ-ВСГ в Україні становить 31,38%.
Мета роботи – оцінити досягнення і труднощі лікування ВГС серед пацієнтів з ко-інфекцією ВІЛ-ВГС з урахуванням груп ризику.
Матеріали і методи. У 2020 р. у КНП «Львівський обласний центр громадського здоров’я» 98 пацієнтів отримали лікування ВГС ліками, закупленими за кошти глобального фонду та держави. Проведено ретроспективний епідеміологічний аналіз медичних карт амбулаторного хворого пролікованих пацієнтів у цей період із ко-інфекцією ВІЛ-ВГС. Для статистичної обробки результатів використано програмне забезпечення HIV Registry.
Результати та обговорення. Усі пацієнти були проліковані препаратами софосбувір+даклатасвір. Серед обстежених хворих жінок – 27,6%, чоловіків – 72,4%. Середній вік пацієнтів становив (41,60±0,76) року і коливався від 21 до 71 року. 84,7% пацієнтів належали до споживачів ін’єкційних наркотиків або в минулому, або на час лікування. Серед пролікованих пацієнтів у 5 (5,1%) осіб встановлено ступінь фіброзу F4 та у 14 (14,3%) – F3, а тому в цих 19 осіб курс терапії тривав 24 тиж. У решти пацієнтів (79 осіб; 80,6%) виявлено фіброз F0-F2 і курс лікування тривав 12 тиж. Усі хворі на час лікування були на АРТ, із них у 94,9% – схема TDF/3TC/DTG або TDF/FTC+DTG і лише у 5,1% – інша схема ABC/3TC+DTG або AZT/3TC+DTG.
Пацієнтам, які були проліковані за кошти глобального фонду, також було проведене обстеження на наявність збудника ВГС методом ПЛР (якісний) після терапії. Відповідно у 94,8% цих осіб отримали негативний результат. З пацієнтів, пролікованих за кошти держави, лише декілька були обстежені після терапії і мали негативний результат. Низький відсоток обстеження пацієнтів можна пояснити фінансовими труднощами внаслідок низьких заробітків і пандемії COVID-19, а також низькою мотивацією до обстеження за власні кошти, враховуючи приналежність до групи ризику – споживачі ін’єкційних наркотиків.
Висновки. До досягнень проведеного лікування ВГС пацієнтів із ко-інфекцією ВіЛ-ВГС можна віднести те, що усі особи повністю проліковані відповідно до рекомендацій. Серед хворих, пролікованих за кошти глобального фонду, 94,8% було обстежено після курсу терапії і отримали негативний результат ПЛР на РНК ВГС. До труднощів можна віднести необхідність постійного нагляду за такими пацієнтами, фінансові складності та низьку мотивацію пацієнтів із групи ризику до обстеження за власні кошти після завершення курсу лікування.
Метою удосконалення управління ресурсами системи охорони здоров‘я (СОЗ) є поліпшення демографічної ситуації, збереження і зміцнення здоров`я населення, підвищення якості та ефективності медико-санітарної допомоги, забезпечення соціальної справедливості і прав громадян на охорону здоров`я [1, c.16]. Для задіяння всіх можливих ресурсів доцільно розпочати із державної політики в сфері охорони здоров‘я. Передусім здійснити заходи щодо децентралізації управління CJP, сприяти медичній практиці на підприємницьких засадах, впровадженню і створенню ринкових механізмів регулювання та функціонування галузі, створення умов для здорової конкуренції між закладами охорони здоров'я (ЗОЗ) всіх форм власності. Кабінети медичної практики на підприємницьких засадах вперше було організовано в 1995 році [2]. Це створює умови для здорової конкуренції між ЗОЗ всіх форм власності. Також необхідно створити єдину систему інформаційного забезпечення СОЗ із широким використанням комп'ютерної техніки, уніфікацією методів і засобів інформування, розвитком інформаційних мереж, використанням системи наукової медичної інформації, удосконаленням медико-статистичної служби [3]. Департаменти охорони здоров`я населення проводять заходи для створення єдиної системи інформаційного забезпечення, удосконалення медикостатистичної служби, фінансово-економічного забезпечення. Удосконалюються організаційні форми діяльності, методи керівництва та господарювання із застосуванням економічних важелів у галузі охорони здоров'я, узгоджуючи їх із законодавством про місцеве самоврядування. У відповідності із законодавством про місцеве самоврядування, удосконалюються організаційні форми діяльності, методи керівництва та господарювання із застосуванням економічних важелів. Важливою є необхідність поліпшувати медикаментозне і матеріально технічне забезпечення галузі відповідно до стандартів із урахуванням необхідності досягнення гарантованого державою обсягу безоплатної медичної допомоги громадянам в державних та комунальних ЗОЗ. Також має створюватися система моніторингу здоров'я населення, що дасть можливість оцінити та визначити реальну потребу в лікувально-профілактичних і санітарно-епідеміологічних закладах, медичних кадрах, лікарських спеціальностях та гарантованого державою обсягу безоплатної медичної допомоги громадянам у ЗОЗ. У відповідності до державної політики у сфері охорони здоров‘я, запроваджена система дієвої просвіти населення щодо активної соціальної орієнтації на здоровий спосіб життя шляхом формування традицій і культури здорового способу життя, престижу здоров'я, залучення громадян до активних занять фізичною культурою і спортом для збереження здоров'я та активного довголіття. Цьому сприяє координація роботи органів виконавчої влади та громадських організацій, впровадження сучасних комп’ютерних інформаційних технології. Залишається актуальною пріоритетність у наданні медичної допомоги ветеранам праці, війни та інших категорій громадян, визначених законодавством. Необхідно передбачити розширення мережі закладів з надання медикосоціальної допомоги особам, що вийшли з працездатного віку, за рахунок лікарень усіх рівнів, ЗОЗ. Медична допомога даній категорії населення надається в усіх лікувальних закладах в залежності від профілю захворювання. Доцільно вивчити питання фінансування стаціонарних ліжок для даної категорії пацієнтів не лише з фонду управління охорони здоров‘я, але й фонду соціального забезпечення. Акцентується увага на якісне надання амбулаторної, стаціонарної, швидкої і невідкладної медичної допомоги ветеранам війни, особам похилого віку, на організацію медичного обслуговування їх вдома. Питання медичного обслуговування ветеранів війни, людей похилого віку є пріоритетним напрямком, починаючи від реєстратури і до спеціально виділених палат. Медична допомога вдома їм надається шляхом організації стаціонарів вдома з динамічним спостереженням лікарем і медичною сестрою. Активізується робота щодо створення при поліклініках пунктів прокату основних засобів догляду за важкими і хронічно хворими та інвалідами літнього віку.