УДК 811.161.2’42
Найвищою ознакою тексту є комунікативність. Вона фіксує його водночас і як систему, і як динамічне утворення. Єство нового стратегічного підходу до осягнення тексту полягає в трактуванні його з позицій комунікативного акту, що концептуально охоплює адресанта та адресата. Мовленнєва діяльність людини відбувається за допомогою тексту, його комунікативну сутність експлікує структура, семантика і прагматика (форма, зміст і функції), що підпорядковані вираженню авторської інтенції та її експлікуванню. Предметом текстової діяльності є та смислова інформація, яка закріплена в задумі словесного цілого, його комунікативно-пізнавальному намірі. Текст постає системою смислових елементів (одиниць), функційно зінтегрованих у єдину ієрархічну структуру замислом (комунікативним наміром) автора тексту, кожна його одиниця входить до певної системи зв’язків, які, з одного боку, підпорядковані єдиному комунікативному наміру, а з іншого – логіці розгортання всієї ієрархії смислів у тексті. Через цю причину текст як особлива форма комунікації органічно корелює з поняттями «код», «кодування», «декодування» тощо. Мета статті — описати імпліцитність як підкатегорію текстової категорії інформативності, зосередитися на мовних засобах вираження цієї типологічної ознаки словесного цілого. Окреслена мета передбачає виконання таких завдань: обґрунтувати існування імпліцитності як підкатегорії інформативності в категорійній ієрархії тексту; поакцентувати увагу на імпліцитності в аспекті вияву культурних кодів національної та індивідуально-авторської картин світу; описати авторські неологізми, символи, епітети, метафори, евфемізми як мовні засоби реалізації імпліцитності. Джерельною базою розвідки слугують українськомовні художні словесні цілі, з яких у спосіб точної і повної інвентаризації здійснено вибірку одиниць (метафор, епітетів, перифраз, оксюморонів тощо), що маніфестують імпліцитність як текстову підкатегорію інформативності. У колі уваги художні тексти як класичної української літератури, так і сучасної – Юрія Винничука, Павла Загребельного, Миколи Куліша, Тані Малярчук, Марії Матіос, Наталії Назар, Неди Нежданої, Ірен Роздобутько, Василя Стефаника, Василя Стуса, Івана Франка, Тараса Шевченка та ін. Об̓єктом вивчення є український поетичний дискурс та його складники, а предметом — художні образи української поезії та прози як виразники імпліцитності як різновиду текстової категорії інформативності. Результатом наукового пошуку стало поглиблення ідеї ієрархічного впорядкування текстових категорій й підкатегорій й визначення імпліцитності як інваріантної характеристики словесного цілого, що віддзеркалює окремий аспект типологічної ознаки словесного цілого. Художньо-поетична комунікація в аспекті дискурсивного підходу розглядається як процес, у якому предмет вербальної взаємодії між її учасниками є виявом специфіки мовно-національної картини світу українців. Висновком є те, що категорія інформативності репрезентує текст як комунікативну одиницю. Феномен інформативності зумовлений наявністю в художньому тексті імпліцитної інформації, яку запроєктовано у площину автора – з ідеєю твору, у площину читача – з процесом сприйняття тексту як освоєння нової інформації і наближення до авторського задуму. Українськомовні художні тексти є складниками картини світу етносу, вони вміщують у собі колективний досвід, генетично-еволюційне тло якого виражає текстова підкатегорія імпліцитності. Імпліцитність зреалізовує естетичну ідею твору, координує тему та сюжет, визначає добір мовних засобів тощо. Мовними засобами реалізації імпліцитності як підкатегорії текстової категорії інформативності є метафори, епітети, авторські неологізми, евфемізми та ін.
Ключові слова: імпліцитність, імплікація, інформативність, індикатор пресупозиції, підтекст, пресупозиція, текст.