Репозитарій

УДК : 616.314-002:616.89-008.441.1]-039.71-053.2

Бяла Олександра-Христина Андріївна. Обґрунтування профілактики карієсу зубів у дітей із зубощелепними аномаліями та різними рівнями : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 221, 22 / О-Х. А. Бяла. - Львів, 2026. - 269 с. - Бібліогр.: с. 212-252 (318 назв).

У дисертаційній роботі представлено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуального питання сучасної стоматології, що передбачає розпрацювання та підтвердження ефективності комплексу заходів для
профілактики карієсу зубів у дітей з ортодонтичними порушеннями, зважаючи на їхній рівень тривожності.
1. Поширеність карієсу тимчасових та постійних зубів у дітей із ЗЩА становить 73,95±4,02% та 89,92±2,76% при інтенсивності ураження 3,79±0,26 зуба та 3,22±0,34 зуба відповідно. У дітей із ЗЩА при високому рівні
тривожності інтенсивність карієсу постійних зубів у 1,7 раза вища порівняно з середнім рівнем тривожності та у 4,15 раза – по відношенню до низького рівня тривожності. Найнижчий РСД встановлено при високому рівні тривожності (38,32%).
2. Визначено незадовільний рівень гігієни порожнини рота у дітей із ЗЩА з низьким рівнем тривожності (2,14±0,06 бала) та поганий рівень гігієни порожнини рота у дітей з високим рівнем тривожності (2,62±0,09 бала).Встановлено, що діти із ЗЩА, які чистять зуби не регулярно, мають вищий рівень тривожності у порівнянні з дітьми, які роблять це двічі на день. Кількість дітей з низьким рівнем тривожності, які чистять зуби 3 хв, більша в 1,83 раза порівняно з середнім рівнем тривожності, при високому рівні тривожності таких дітей виявлено не було.
3. Загальні значення опитувальника OHIP-14 у дітей із ЗЩА з низьким рівнем тривожності відповідають хорошій якості життя (11,75±0,91 бала), у дітей з високим рівнем тривожності – незадовільній (42,07±1,06 бала). Діти з низьким рівнем тривожності здебільшого відповідали на запитання анкети заперечено при середньому значенні шкали опитувальника 0,84±0,07 бала, з середнім рівнем – «рідко» та «інколи» (1,72±0,07 бала), з високим – «в основному так» та «однозначно так» (3,01±0,08 бала). Найвище значення шкали опитувальника (4 бала) отримано від дітей з високим рівнем тривожності у відповідь на запитання «Чи відчуваєте ви труднощі при вимові слів через проблеми з ортодонтичним апаратом?» та «Чи відчуваєте Ви
больові відчуття в порожнині рота?».
4. Встановлено, що у дітей із ЗЩА ЕФАКБЕ становить 22,88±1,29%, що нижче по відношенню до дітей без ЗЩА на 34,29%. При низькому рівні тривожності у дітей із ЗЩА ЕФАКБЕ на 27,32% нижча по відношенню до
дітей без ЗЩА, при середньому рівні – на 29,55%, при високому рівні – на 43,46%. Зниження ЕФАКБЕ у дітей на тлі різних рівнів тривожності свідчить про зниження функціональної активності клітин.
5. У дітей із ЗЩА виявлено значно вищу частоту висівання із дентальної біоплівки грампозитивних коків (78,2%), грамнегативних та грампозитивних паличок (28,3% та 25,9% відповідно), актиноміцетів (23,8%),
дріжджоподібних грибів (36,9%) по відношенню до дітей без ЗЩА. Кількісні показники кокової флори у мікробіоті дентальної біоплівки дітей із ЗЩА становлять, в середньому, (6,85±0,39)х109 КУО/см3), лактобацил – (5,05±0,29)х104 КУО/см3, дріжджоподібних грибів Candida spp. (3,9±0,47)х102 КУО/см3 і є суттєво вищими, ніж у дітей без ортодонтичної патології.

6. Біостатистичне моделювання дало змогу здійснювати прогнозування кількості уражених карієсом постійних зубів у дітей вікових груп 6-8 та 9-12 років (F = 5,02; p<0,05; R2 = 0,873). З-поміж 14 чинників, які включені в математичну модель, найбільш провокуючими були: індекс Гріна- Вермільйона (15,74%), наявність грампозитивних коків (10,27%) та актиноміцетів (7,38%) у порожнині рота. Отримані результати створюють
підґрунтя для індивідуального/персоніфікованого прогнозування та проведення цілеспрямованих профілактичних заходів шляхом корекції керованих чинників ризику.
7. Розпрацьований комплекс для профілактики карієсу зубів у дітей із ЗЩА з урахуванням рівня тривожності включав використання кальційвмісних зубних паст, ополіскувачів та гелів з фтором, нанесення фторвмісного лаку, місцеве застосування пробіотика «Біогая Продентіс», професійну гігієну та гігієнічне навчання. Ефективність профілактичного комплексу підтверджена редукцією приросту карієсу постійних зубів у дітей з середнім рівнем тривожності 36,9%, у дітей з високим рівнем тривожності 69,4%, покращенням гігієни порожнини рота, підвищенням ЕФАКБЕ на 60,16% при середньому рівні тривожності та на 75,99% – при високому рівні, а також збільшенням МПРР при середньому рівні тривожності – в 1,22 раза, при високому рівні – в 1,46 раза.

 617.51+617.53):616.75-002.4

Некротизуючий фасціїт є однією з найтяжчих форм інфекційно-некротичних уражень м’яких тканин із швидким прогресуванням, системною інтоксикацією та високою летальністю. Найчастіше уражаються кінцівки та промежина, тоді як ураження ділянок голови й шиї трапляється рідко; ще рідкіснішим є черепно-лицевий варіант, який, зазвичай, описують у вигляді поодиноких спостережень. Метою дослідження було узагальнити досвід лікування 14 пацієнтів із черепно-лицевим некротизуючим фасціїтом, охарактеризувати ранні та пізні клінічні прояви, хірургічну тактику та результати, а також визначити чинники, що зумовлюють несприятливий перебіг захворювання. Матеріал та методи. Проведено ретроспективне обсерваційне одноцентрове дослідження (Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, 1999–2024 рр.). Із 150 хворих на некротизуючий фасціїт різних локалізацій відібрано 14 дорослих пацієнтів із черепно-лицевою формою. Проаналізовано демографічні показники, фактори ризику, час від появи симптомів до госпіталізації, клінічний перебіг, зокрема періорбітальні прояви, обсяг хірургічних втручань, способи закриття дефектів і летальність. Чоловіки становили 78,6% вибірки (11/14), вік пацієнтів коливався від 28 до 81 року. У 12 (85,7%) хворих імовірним тригером була травма голови чи обличчя; поширеними коморбідними станами були цукровий діабет і зловживання алкоголем. Час від дебюту до госпіталізації коливався від 2 до 7 діб. Результати. Ранній період (перші 24-48 год) характеризувався гіпертермією, загальною слабкістю, болем, локальною гіперемією та періорбітальним набряком, який відзначали у всіх пацієнтів і розцінювали як «сигнальний» симптом, що потребує невідкладного дообстеження та ургентної хірургічної санації джерела інфекції. У разі прогресування (після приблизно третьої доби) спостерігали наростання набряку обличчя, некрози шкіри волосистої частини голови, періорбітальні некрози, а також ознаки енцефалопатії, сепсису та поліорганної дисфункції. Періорбітальне ураження виявлено у 4 пацієнтів (28,6%), причому три випадки двобічної локалізації процесу завершилися летально. Загальна летальність становила 28,6% (4/14). Усім хворим виконували розширену некректомію з повторними санаціями; для підготовки рани до закриття використовували сучасні методи місцевого лікування, включно з ксенодермотрансплантатами, насиченими наночастинками срібла, та штучними замінниками шкіри. Остаточне відновлення покривів здійснювали шляхом вільної аутодермопластики або пластики місцевими тканинами. Висновки. Черепно-лицевий некротизуючий фасціїт є рідкісною, але високолетальною формою хірургічної інфекції, у якій поєднання періорбітального набряку та інтенсивного болю має розцінюватися як показання до невідкладного дообстеження та ургентної хірургічної санації джерела інфекції. Затримка первинної санації понад три доби й двобічні періорбітальні некрози в нашій когорті описово пов’язані з летальним наслідком і повинні враховуватися під час формування тактики лікування 

 УДК :[616.12:616.31]-036:616.314-089.8708

Вступ. Самооцінювання стану зубів та ротової порожнини (self-rated oral health) має важливе значення, а його зв’язок із кардіоваскулярним здоров’ям дотепер не аналізувався.

Мета. Порівняти самооцінку стану ротової порожнини та кардіоваскулярного здоров’я.

Матеріали та методи. З дотриманням Гельсінкської декларації прав людини під контролем комісії з біоетики ДНП «ЛНМУ» (протокол № 10 від 18.11.2024 р.) обстежено 26 пацієнтів (8 чоловіків та 18 жінок; медіана віку 31,5 [26,0; 37,0] років), яким у 2023–2025 рр. проводилося планове видалення зубів. Самооцінка стоматологічного та кардіоваскулярного здоров’я проводилась за 10-бальною шкалою та об’єктивно за пародонтальним скринінг-тестом з оцінкою лікарем ясенного краю, глибини зондування, фуркації, рухомості, кровоточивості та зубних відкладень. Результати опрацьовано методами варіаційної статистики.

Результати. 53,85% пацієнтів перед плановою екстракцією зуба оцінили свій стоматологічний стан як посередній та незадовільний. Гірше значення загального показника стану пародонта в пацієнтів нижнього квартилю самооцінки (0,92 проти 2,17 бала, р<0,05) свідчить про хорошу кореляцію суб’єктивної та об’єктивної оцінки стоматологічного стану. Майже половина пацієнтів оцінювала свій кардіоваскулярний стан як посередній та незадовільний з частою наявністю ендокринної патології, метаболічних дисфункції та шкідливих звичок, за умов яких самооцінка стоматологічного стану була гіршою.Висновки. Самооцінка стоматологічного стану відповідала кардіоваскулярному здоров’ю та дозволяла проводити подвійний скринінг, важливий і для стоматологічної, і для кардіоваскулярної профілактики. 

The collective monograph is a scientific and practical publication that contains scientific articles by doctors and candidates of sciences, doctors of philosophy and art, graduate students, students, researchers and practitioners from European and other countries. The articles contain research that reflects current processes and trends in world science.

УДК: 616.24: [616. 988: 578. 834.1]-092-018 

Семко Марта Ростиславівна. Патоморфологічні зміни легень при коронавірусній хворобі :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / М. Р. Семко. - Львів, 2025. - 253 с. - Бібліогр.: с. 214-247 (284 назви).

У дисертаційній роботі подано теоретичне обґрунтування та запропоновано нове вирішення актуального наукового завдання патологічної анатоміїї — встановлення морфологічних, гістохімічних, імуногістохімічних
та ультраструктурних особливостей ураження легень при коронавірусній хворобі COVID‑19. Це дозволило систематизувати патерни патоморфологічних змін ушкодження, визначити їх фазову динаміку відповідно до термінів госпіталізації, а також виявити взаємозв’язок із віком, статтю та супутніми захворюваннями. Запропоновано модель патоморфологічних фазоспецифічних змін легень при коронавірусній інфекції COVID‑19, яка включає світломікроскопічні, імуногістохімічні та ультраструктурні ознаки, що пояснюють механізми САКу, фіброзоутворення та поліорганної недостатності. Отже, дослідження забезпечило нове
теоретичне та практичне вирішення проблеми діагностики й прогнозування тяжких форм COVID‑19, що має значення для клінічної медицини та патоморфології.
1. У нашому дослідженні встановлено, що провідними летальними ускладненнями при COVID-19 незалежно від віку та статі були респіраторний дистрес-синдром дорослого типу, некроз епітелію канальців нирок, поліорганна недостатність та генералізовані розлади МЦР з розвитком ДВЗ-синдрому. Ці зміни формують морфологічний субстрат тяжкого перебігу хвороби та підтверджують системний характер ураження при
коронавірусній інфекції. Аналіз фазової динаміки показав, що у ранні терміни (до 14 діб) переважали гострі ушкодження альвеолярно-капілярного бар’єра та гостре ураження нирок. У середні терміни (15–21 доба)
домінували альтеративні зміни внутрішніх органів та генералізовані мікроциркуляторні порушення, тоді як у пізні терміни (>21 доба) частіше виявлялися вторинні гнійно-деструктивні процеси, зокрема
бронхопневмонія, фібринозний плеврит та пневмофіброз. Це дозволяє розглядати перебіг COVID-19 як послідовний процес від гострого ушкодження до хронічного ремоделювання.
2. Віковий та гендерний аналіз показав, що найбільша частка летальних випадків припадає на осіб старших ніж 65 років. Чоловіки помирали у молодшому віці порівняно з жінками, тоді як у жінок достовірно
частіше зустрічалися цукровий діабет ІІ типу та ожиріння ІІІ–IV ступеня, що асоціювалося з високим ризиком ранньої смерті. ПОН та генералізовані мікроциркуляторні порушення також частіше спостерігалися у жінок, тоді як двобічний фібринозний плеврит — у чоловіків. Серед супутніх захворювань найчастішими були хронічна ішемічна хвороба серця, артеріальна гіпертензія та цукровий діабет ІІ типу. Ожиріння ІІІ–IV ступеня та ішемічний інсульт достовірно підвищували ризик ранньої смерті, тоді як онкологічні захворювання, особливо пухлини крові, збільшували ризик летального наслідку у пізній фазі госпіталізації. Встановлено пряму залежність між похилим віком та частотою АГ й ХІХС, що підтверджує їх роль як ключових
предикторів тяжкого перебігу COVID-19.
3. Аналіз ПЛР-тестування показав, що негативні результати удвічі частіше спостерігалися при ранній смертності, що свідчить про обмежену діагностичну чутливість у ранній фазі або пізнє звернення пацієнтів.
Прижиттєве тестування проводили рідше у ранні терміни, тоді як посмертне застосовували у чотири рази частіше, що підкреслює необхідність ретроспективного підтвердження діагнозу. «ПЛР-позитивність» у пізні
терміни асоціювалася з підвищеною частотою РДС та ПОН, що свідчить про патогенетичний вплив тривалої вірусної реплікації.
4. Систематизовано та доповнено фазоспецифічні патоморфологічні та імуногістохімічні зміни трьох фаз ДАП при COVID‑19‑асоційованій пневмонії. Ексудативна фаза (0–14 діб) характеризувалася гострим
ушкодження альвеолярно‑капілярного бар’єра з формуванням гіалінових мембран, масивним набряком, полімфорноклітинною інфільтрацією та мікросудинними тромбозами. ІГХ‑профіль свідчив про домінування
макрофагальної відповіді (CD163⁺) при низькій проліферативній активності (Ki‑67⁺~5%), що відображає обмежений репаративний потенціал. У проліферативну фазу (15–21 доба) спостерігалися комбінація процесів
початкової активної репарації з проліферацією фібробластів, інтерстиційним фіброзом та плоскоклітинною метаплазією в поєднанні із значним макрофагально-лімфоцитарним інтерстиційним запаленням, набярком та
зірлими гіаліновимимембранами.. ІГХ‑профіль демонстрував масивну макрофагальну інфільтрацію (CD68⁺, CD163⁺), слабку Т‑ та В‑клітинну відповідь (CD3⁺, CD8⁺, CD20⁺) та низьку проліферативну активність (Ki‑67
<5%), що корелює із затяжним перебігом та ризиком організуючої пневмонії. В організаційну фазу (22 доба і пізніше) спостерігалася гетерогенність ураження: переважали процеси ремоделювання з масивною проліферацією фібробластів, вираженим інтерстиційним та периваскулярним фіброзом в поєднанні із ділянками панацинарної емфіземи та вогнищами макрофагально-лімфоцитарного інтерстиційного запалення. ІГХ‑профіль характеризувався домінуванням CD163⁺ макрофагів, низькою проліферативною активністю (Ki‑67), обмеженою епітеліальною регенерацією (TTF‑1⁺ у поодиноких клітинах), що є морфологічним
маркером несприятливого прогнозу.
5. Васкулярний компонент у всіх фазах включав мікросудинний тромбоз, ендотеліїт, васкуліт та ремоделювання судинної стінки. ІГХ‑профіль (CD31⁺, CD34⁺, α‑SMA⁺) підтверджує ендотеліальну активацію,
неоангіогенез та фіброзні зміни, що формують морфологічний субстрат постковідної васкулопатії. Висока експресія α‑SMA у ГМК легень є ключовим показником їхнього контрактильного фенотипу із розвитком
мезенхімально‑мезенхімальної трансформації, що свідчить про активне ремоделювання судинної стінки механізмів легеневої гіпертензії та фіброзу.
6. Електронно‑мікроскопічне дослідження легень при тяжкому перебігу COVID‑19 виявило фазоспецифічні ультраструктурні зміни, що визначають прогресування патологічного процесу. У ранній фазі (0–14 діб)
домінують некроз альвеолоцитів ІІ типу, руйнування ламелярних тілець та мітохондрій, а також наявність віріоноподібних структур SARS‑CoV‑2, що підтверджує прямий цитопатичний ефект. У проліферативну фазу (15–21 доба) спостерігається глибока альтерація альвеолоцитів із формуванням синцитіїв та гігантських багатоядерних клітин, персистуюча реплікація вірусу та судинні порушення (стаз, мікротромбоз, фібринові відкладення), які відображають коагулопатію та гіпоксичне ураження тканини. У пізню фазу (22 доба і більше) виявляється реактивна гіперплазія та метаплазія альвеолоцитів, цитомегалія, руйнування органел, а також накопичення активних фібробластів і щільних колагенових волокон у міжальвеолярних перегородках, що свідчить про прогресування інтерстиціального фіброзу. Деструктивні зміни ендотеліоцитів та персистуюча імунна активація формують морфологічний субстрат розвитку респіраторного дистрес‑синдрому, COVID‑19-асоційованої коагулопатії та постковідного інтерстиціального фіброзу.
7. Електронно‑мікроскопічні дослідження клітин крові при тяжкому перебігу COVID‑19 доповнюють фазоспецифічні зміни. У ранні терміни (0–14 діб) переважають гострі запально‑деструктивні процеси з ознаками гіпоксичного ушкодження еритроцитів, їх осмотичної нестабільності та початкового гемолізу, активації нейтрофілів і тромбоцитів, а також ініціації коагуляційного каскаду. У середні терміни (15–21 доба) формується стадія імунозапального пошкодження: еритроцити демонструють деформацію та агрегацію, нейтрофіли — активацію й дегенерацію, тромбоцити — ознаки активації та дегрануляції, що супроводжується початковими проявами мікротромбозу. У пізні терміни (22 доба і більше) розвиваються глибокі
системні порушення: поліморфізм патологічних форм еритроцитів із вираженим гемолізом, дегенеративні зміни нейтрофілів, активація та агрегація тромбоцитів із формуванням фібринових структур.