Abstract
Background Disease and non-battle injuries (DNBI) often account for more military casualties than those from
combat wounds. The February 2022 Russian invasion of Ukraine has severely limited access to care in areas with
increasing patient care needs beyond combat injuries. The expansion of the draft resulted in an older military
population susceptible to musculoskeletal injuries, while trench warfare and harsh winters create conditions
conducive to cold weather injuries and infectious diseases. This study aims to assess the prevalence and scope of
DNBI in Ukraine.
Methods We conducted qualitative key informant interviews with Ukrainian military and civilian health care workers
from June 2023-February 2024 using an expanded version of the Global Trauma System Evaluation Tool which had
components focusing on DNBI. Thematic content analysis was used to derive key themes related to DNBI from
interviews.
Results We conducted 36 key informant interviews. Respondents described the wide range of DNBI that Ukrainian
soldiers are experiencing. Infectious disease, cold weather injuries, musculoskeletal injuries, sexual assault, and mental health emerged as prevalent concerns. Respondents described the critical shortage of resources and the high burden on military hospitals as barriers to the delivery of adequate care for DNBI.
Conclusions DNBI in Ukraine are directly related to the physical environment and the age and fitness of the military population. The troop shortage has resulted in soldiers with chronic illnesses returning to duty, while the physical environment limits prevention measures for weather-related injuries and infectious diseases. The complex healthcare challenges created by these factors highlight the importance of a military health system with the capacity to provide service members with the full spectrum of care beyond combat injuries.
Keywords Ukraine, Disease and Non-battle Injury, Conflict, Military Health
Introduction:
Ukraine’s health and trauma care system has been devastated by the Russian Federation’s invasion in 2022. Previous research shared insight of returned volunteers into changes in the system; however, as the war continues there is the need to understand how the observations of United States (U.S.) volunteers and Ukrainians working in healthcare in Ukraine may differ regarding perceptions of the trauma system’s current strengths and challenges.
Materials and Methods: We conducted structured interviews with U.S. healthcare or healthcare-adjacent returned volunteers and Ukrainian healthcare workers using the Ukraine Trauma System Assessment Tool Study Region Observation (TSAT SRO) Tool. Mean scores were calculated for each trauma system domain among both Ukrainian and U.S. groups. t-tests were used to determine if there were any statistical differences between these means among the 2 groups.
Results:
The overall score for the Ukraine trauma system combining scores from U.S. volunteers and Ukrainians was 1.89 out of a possible 3.00. The domains with the highest combined scores included Prehospital, Chemical, Biological, Radiological, Nuclear, and Explosive (score = 2.33), Prehospital Training (score = 2.25), and Definitive Care Facilities: Blood Product Use (score = 2.38). Domains with the lowest combined scores included Injury Prevention (score = 1.55), Definitive
Care Facilities: Disease and Non-Battle Injuries (DNBI) (score = 1.60), and Logistics and Supply (score = 1.55). U.S.
volunteers scored every domain lower compared to Ukrainian respondents. All differences between U.S. volunteers
and Ukrainian responses were statistically significant except Definitive Care Facilities: Telemedicine, Definitive Care
Facilities: Blood Product Use, and Definitive Care Facilities: DNBI.
Conclusions:
TSAT SRO component scoring from observations of U.S. volunteers and Ukrainian healthcare workers suggests the
current Ukrainian trauma system is in development. Domain scores differed between U.S. volunteers and Ukrainians; most were statistically significant, demonstrating the importance of including citizens of a nation versus only foreign healthcare workers in assessing a healthcare or trauma system
Актуальною проблемою сьогодення, що потребує медичної уваги, є емоційне вигорання працівників різних сфер трудової діяльності, зокрема, соціономічних професій, військовослужбовців, ліквідаторів наслідків надзвичайних ситуацій та інших. «Синдром вигорання (burnout syndrome)» – це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності в роботі та втомою, безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, а також вживанням алкоголю або інших психоактивних речовин з метою одержати тимчасове полегшення, що має тенденцію до розвитку фізіологічної залежності (у багатьох випадках) та суїцидальної поведінки (ВООЗ, 2001). Згідно з МКХ-11 емоційне вигорання – це синдром, що виникає внаслідок хронічного стресу на робочому місці (основні ознаки: втрата енергійності, відчуття виснаження; підвищення психологічного дистанціювання від роботи, негативні і песимістичні думки про роботу; зниження професійної ефективності).
Стан здоров’я студентської молоді як інтелектуального, так і трудового потенціалу є однією з найактуальніших проблем сьогодення, яка формує добробут нації в цілому. У сучасному студентському молодіжному середовищі поширена низка факторів, зокрема постійна перевтома, пов’язана з
високою інтенсивністю навчального навантаження та необхідністю працювати паралельно з навчанням, незбалансоване харчування та порушення його режиму, недостатня тривалість сну, низька рухова активність та пристрасть до шкідливих звичок, які несприятливо впливають на здоров’я молоді та призводять до зниження рівня відповідальності молодих людей за збереження власного здоров’я і формування навичок здорового способу життя. Однією із важливих складових здорового способу життя є повноцінне харчування та високий рівень фізичної активності, які впливають на фізичний, моральний та духовний розвиток особистості і є важливою передумовою якості життя молодого покоління у майбутньому та його довголіття (Ярецька В. В., 2019; Олійник Н. А. та співавт., 2018; Чернявська Л. І., 2017).
За статистичними даними кількість людей із зайвою вагою та ожирінням постійно зростає у багатьох частинах нашої планети. Відповідно до прогнозів експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) у 2030 році у світі буде 600 мільйонів людей, які страждають на ожиріння. Варто підкреслити, що в 1996 році рівень цього показника становив 256 мільйонів осіб (Jarosz M., 2010). У Європі надлишкова маса тіла зустрічається приблизно у 10-25 % жінок і 10-20 % чоловіків. Ожиріння є системним захворюванням, основною причиною якого є тривалий позитивний енергетичний баланс, за якого невитрачена організмом енергія накопичується у вигляді надмірної жирової тканини. Серед факторів ризику цього патологічного стану слід зазначити низьку фізичну активність, систематичне споживання висококалорійної їжі, хронічний стрес, гормональні розлади, генетичні та екологічні фактори. З огляду на це, правильні харчові звички є запорукою належного стану функціонування організму та однією з базових умов збереження здоров'ям.