УДК: 616.724:616.314.2]-08

Семчишин Ярина Олегівна. Обґрунтування лікування хворих з скронево-нижньощелепними розладами і зубо-щелепними деформаціями : ... д-ра філософії : [спец.] 221, 22 / Я. О. Семчишин - Львів, 2025. - 180 с. - Бібліогр.: с. 137-160 (237 назв).

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення науково-практичного завдання стоматологічної реабілітації хворих зі скронево-нижньощелепними розладами та зубо-щелепними деформаціями шляхом розпрацювання алгоритмів комплексних діагностично-лікувальних заходів.

1. Комбіновані форми СНР (артрогенні + міогенні) зустрічалися найчастіше (59,5 ± 5,52%). Міогенні розлади виявлені у 25,3±4,89%, артрогенні – у 15,2±4,04% хворих. Жінки становили більшість серед пацієнтів із СНР (74,7%), особливо з комбінованими скронево-нижньощелепними розладами.
2. Найпоширенішими симптомами за діагностичним Гамбургзьким протоколом були: біль при пальпації жувальних м'язів (84,8±4,04%), біль у суглобах (67,1±5,29%) та шум у суглобах (64,6±5,38%). Для артрогенних СНР характерними були біль при пальпації суглобів (83,4±9,04%), шум у суглобах (83,4±9,04%) і дефлексія/девіація (58,4±14,86%). Міогенні СНР найчастіше проявлялися болем у жувальних м'язах (100%) і шумом у суглобах (55±11,41%).

 3.Аналіз розподілу пацієнтів за індексом Helkimo засвідчив, що легка форма СНР спостерігалася у 16,5±4,18% хворих, середній ступінь тяжкості — у 51,9±5,62%, а важка форма — у 31,6±5,23%. При розгляді різновидів СНР (артрогенні, міогенні, комбіновані) встановлено, що середній ступінь тяжкості за індексом Helkimo був найпоширенішим серед міогенних і комбінованих розладів, тоді як важка форма переважала у групі комбінованих СНР. Крім того, аналіз взаємозв’язку між тяжкістю СНР і видом зубо-щелепних деформацій виявив, що середній ступінь тяжкості найчастіше зустрічався при аномаліях зубних рядів і прикусу, тоді як при вторинних деформаціях домінувала важка форма СНР.

4. Аномалії зубних рядів і прикусу превалювали у хворих з СНР (72,15±5,04%), тоді як вторинні деформації (7,6±2,98%) та їх комбінації з аномаліями зубних рядів і прикусу (12,65±3,74%) зустрічалися рідше. Комбіновані СНР найчастіше асоціювалися з аномаліями зубних рядів (61,4±6,45%).
5. На підставі проведеного дослідження розпрацьовані і застосовані алгоритми комплексних діагностично-лікувальних заходів для одночасного лікування скронево-нижньощелепних розладів та зубо-щелепних деформацій.
6. Оцінка ефективності лікування скронево-нижньощелепних розладів і зубо-щелепних деформацій проведена на основі даних аксіографічного дослідження до та після лікування. Аналіз функціонального стану скронево-нижньощелепного суглоба враховував амплітуди рухів, траєкторії рухів суглобових головок, характеристики початку і кінця руху, а також кути сагітального і трансверзального суглобових шляхів. Результати показали значні поліпшення амплітуди рухів суглобових головок при "медіотрузії" (нормативні показники зросли з 25% до 55%, p<0,001) та "протрузії/ретрузії"(з 45% до 65%, p<0,05). Параметри початку та кінця руху також покращилися, особливо при "протрузії/ретрузії"(нормативні показники зросли з 50% до 80%, p<0,001). Траєкторія руху суглобових головок теж зазнала позитивних змін (нормативні показники при "медіотрузії" зросли з 30% до 60%, p<0,05, а при  "відкриванні/закриванні рота" з 5% до 20%, p<0,05). Поліпшення кутів суглобових шляхів виявлено для КТСШ при "медіотрузії "(зростання нормативних показників з 30% до 60%, p<0,01). Запропонований комплекс лікувально-діагностичних заходів довів свою ефективність, забезпечуючи часткову або повну реабілітацію пацієнтів із СНР та зубо-щелепними деформаціями.

УДК: 616.616.831.9-002-053.2-07-08

 Хомин Олена Мирославівна.  Клініко-лабораторні та імунологічні особливості гострих менінгітів у дітей. :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 14.01.13, 22 / О. М. Хомин. - Львів, 2020. - 187 с. - Бібліогр.: с. 147-178 (284 назв).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.13 – інфекційні хвороби. – Тернопільський національний медичний університет імені І.Я. Горбачевського МОЗ України, Тернопіль, 2020.

Дисертація присвячена вивченню клініко-лабораторних та імунологічних особливостей гострих менінгітів у дітей. Основою для дисертаційного дослідження були результати клінічного спостереження за 93 пацієнтами віком від 1-міс до 18-ти років: 47 дітей з серозними менінгітами та 26 хворих з гнійними менінгітами. До групи порівняння було включено 20 дітей, які були госпіталізовані з діагнозом «ГРВІ, нейротоксикоз». Встановлено, що для менінгітів характерна активація місцевих інтратекальних імунних реакцій з інтенсивною продукцією інтерлейкінів в ЦНС, а відтак достовірно вищі концентрації цитокінів TNF, IL1-ß, IL-10 у спинномозковій рідині, порівняно з вмістом їх у крові. Виявлено домінування Th1 типу імунної відповіді у дітей з гнійними менінгітами і значну активацію Th2 з активною продукцією тканинами нервової системи протизапальних цитокінів у дітей з серозними менінгітами. Доведено, що для ранньої діагностики гнійних менінгітів і їх диференціальної діагностики високу діагностичну цінність мають результати додаткових лабораторних досліджень ліквору і крові, а саме: збільшення вмісту у лікворі TNF-α (KCШ=2,25), низькі концентрації IL-10 в лікворі (KCШ=2,80), прискорена ШОЕ (KCШ=1,1). Модель логістичної регресії, яка включає ці показники дає змогу з високою чутливістю і специфічністю розрахувати індивідуальні показники ризику гнійного менінгіту. 

УДК : 616.832-004.2:57.082.13:616.155.37-097]-037

Гичка Катерина Миколаївна.  Розсіяний склероз: дослідження коморбідної патології та розробка діагностично-прогностичних критеріїв з використанням гліканових маркерів імуноглобулінів. :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / К. М. Гичка - Львів, 2020. - 205 с. - Бібліогр.: с. 179-205 (259 назв).

У дисертаційній роботі представлено новий підхід щодо покращення діагностики розсіяного склерозу із урахуванням коморбідної патології при цьому захворюванні та визначення нових діагностичних і прогностичних біомаркерів цього захворювання у зразках сироватки крові та цереброспінальної рідини(ЦСР).
1. У результаті комплексного клініко-неврологічного аналізу виявлено, що в одного пацієнта із РС в середньому діагностувалось 1,73±0,14 випадків
супутніх захворювань. Згідно МКХ-10 було констатовано наявність 16 класів коморбідних захворювань та діагностовано 61 вид нозологій: 26 у
чоловіків та 48 у жінок. Найчастіше у пацієнтів із РС діагностували захворювання органів травлення – у 18,80±3,39% обстежених, кістково-
м’язової системи, сполучної тканини – у 17,29±3,28% та органів дихання – у 15,04±3,10%. У поширеності коморбідної патології домінували
остеохондроз (15,58±4,13 випадки на 100 осіб) та гастродуоденіт (11,69±3,66 випадки на 100 осіб).
2. Переважну більшість (p<0,01) випадків виникнення коморбідного захворювання було відзначено після дебюту РС. Встановили достовірні
відмінності між віком на момент дебюту розсіяного склерозу (р<0,05), віком на момент виникнення коморбідної патології (р<0,05), тривалістю
РС (р<0,01), тривалістю супутнього захворювання (р<0,01) поміж пацієнтами, у яких коморбідне захворювання винико до дебюту РС та
пацієнтами, у яких супутню патологію було констатовано через деякий час після перших проявів симптомів цього захворювання. Рівень важкості
захворювання оцінений у балах за шкалою EDSS був вищим на 17,9% у пацієнтів із коморбідним захворюванням, що виникло після дебюту РС,
порівняно з тими, у кого воно зафіксовано до нього (3,49±0,14 проти2,96±0,19). Найбільший інтервал (12,17±3,74 років) між моментом
виникнення супутньої патології та дебютом РС був у пацієнтів із ендокринної системи, розладами харчування і порушенням обміну речовин. Після дебюту розсіяного склерозу найбільший інтервал до виникнення супутнього захворювання спостерігався у пацієнтів, яким діагностували захворювання сечостатевої системи - 11,00±2,52 років.
3. Виявили істотні зміни гліканових маркерів у складі імуноглобулінів IgG у сироватках крові здорових донорів, хворих на РС та ЦСР пацієнтів із РС,
які дозволяють відрізнити як сироватку ЗД від сироватки хворих, так і ЦСР від сироватки пацієнтів із РС, що несе в собі важливий діагностично-
прогностичний потенціал при цьому захворюванні. Показано, що зміни гліканів імуноглобулінів у сироватці крові хворих на розсіяний склероз
носять прозапальний характер. Глікозилювання імуноглобулінів ЦСР достовірно різниться від глікозилювання імуноглобулінів сироватки крові,
і тому відображає досі невідому властивість імуноглобулінів ЦСР до зміненого глікозилювання. Змінене глікозилювання виявлено для
фукозовмісних та сіаловмісних гліканів імуноглобулінів IgG, і є важливим діагностичним маркером при РС, так як визначення вказаних показників
у сироватці крові є набагато простішим та доступнішим методомдіагностики у порівнянні з дослідженням ліквору.
4. Імуноглобуліни у ЦСР хворих на РС містять достовірно менше мішеней зв’язування лектинів SNA та PSqL - залишків сіалової кислоти приєднаної
α2,6-звязком до галактози у складі розгалужених N-гліканів (p<0.001), достовірно вищу кількість мішеней лектину AAL - залишків фукози
приєднаних до корового залишку N-ацетилгалактозаміну (p<0.05) та збільшену кількість мішеней зв’язування лектину LCA (p<0.05) у
порівнянні із сироваткою пацієнтів, хворих на РС. Дослідження процесів глікозилювання антитіл у ЦСР та сироватці крові хворих на РС є
надзвичайно важливим як з позиції розгляду їх як ключової ланки впатогенезі захворювання, так і як надійного діагностичного біомаркера
цього патологічного стану та біомаркера переходу клінічно ізольованогосиндрому розсіяного склерозу (КІС) в клінічно достовірний розсіяний
склероз (КДРС).
5. При аналізі зміни глікоформ IgG встановили, що зміни глікоформ при РС співпадають з такими ж змінами, раніше описаними для інших
аутоімунних захворювань. При РС відбувається зростання вмісту бісектуючих форм гліканів, що пояснює зростання зв’язування лектину
LCA та, можливо, AAL. Дослідження нових патогенетичних механізмів РС має наукове та практичне значення і є перспективним для подальшого
вивчення.
6. Аналіз методами капілярного електрофорезу та мас-спектрометрії показав, що зростання експонування мішеней зв’язування лектину LCA на
імуноглобулінах ЦСР при РС пов’язане із збільшенням вмісту бісектуючих (повністю чи частково) десіалованих форм гліканів, зокрема FABG2S1,
FA2B(6)G1, FA2BG2. Водночас, в ЦСР вміст бісектованих глікоформ був достовірно нижчим (p<0.05) у порівнянні із зразками сироваток на усіх
досліджуваних субкласах імуноглобулінів, як от IgG1, IgG2/3 та IgG4. Достовірно нижчий вміст сіалових кислот у ЦСР у порівнянні з
сироваткою, виявлено лише для субкласу імуноглобулінів IgG4 (p<0.05), у ЦСР у порівнянні із сироваткою крові. Отже змінені глікоформи
імуноглобулінів IgG можуть слугувати біомаркером аутоімунного процесу при розсіяному склерозі.
7. Група хворих на РС, що зазнавала терапії інтерфероном β-1B характеризувалась зменшеним рівнем антитіл до ОБМ класів IgG та IgM, у
порівнянні з нелікованими хворими. Рівні антитіл наближались до таких у клінічно здорових донорів. Після проведеної терапії спостерігався
посилений рівень експонування антизапальних сіалових залишків на молекулах IgG та асоційованих нативних імунних комплексах, а також
посилене експонування фукозильованих корових триманозидних залишків на молекулах IgG та асоційованих нативних імунних комплексах.
Вивчення процесів глікозилювання антитіл у лікворі та сироватці крові на РС є надзвичайно важливим як з позиції розгляду їх як ключової ланки в патогенезі захворювання, так і як надійного біомаркера активності, прогресування РС та терапевтичної відповіді при цьому патологічному
стані, що дозволяє покращити діагностику цього захворювання і оцінити ефективність проведеної терапії.

УДК : 616.832-004.2-07:616.153.963.41-07

Бойчук Мар'яна Олегівна. Клініко-діагностичні особливості перебігу розсіяного склерозу з урахуванням глікозилювання молекул імуноглобулінів крові :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / М. О. Бойчук - Львів, 2020. - 224 с. - Бібліогр.: с. 190-224 (335 назв).

У дисертаційній роботі представлено новий підхід щодо покращення діагностики розсіяного склерозу та визначення нових прогностичних
біомаркерів цього захворювання з метою оптимізації лікувального процесу в умовах неврологічних стаціонарів.
 1. Виявлено, що серед госпіталізованих хворих 32,50 % становили чоловіки і 67,50 % жінки у віці від 18 до 71 року. Серед чоловіків більше було
осіб молодого віку (74,49%), ніж серед жінок (р<0,05). Завдяки оптимізації діагностичного процесу у відділенні вдалося вірогідно знизити середню
тривалість одного випадку стаціонарного лікування з приводу РС, як серед хворих обох статей (коефіцієнт кореляції Кендалл-Тау τ=-0,80, р<0,05), так і окремо серед чоловіків (τ=-0,80, р<0,05) та жінок (τ=-0,80, р<0,05). З 2012 по 2016 рр. середня тривалість одного випадку стаціонарного лікування з приводу РС вірогідно знизилась у госпіталізованих обох статей на 23,39% (з 11,63±0,38 до 8,90±0,23 днів, р<0,001). Спостерігали вірогідну тенденцію до зниження (τ=-0,80, р<0,05) середньої тривалості одного первинного випадку госпіталізації як у всіх хворих (з 11,92±0,42 до 8,82±0,27 днів), так і окремо серед чоловіків (з 12,48±0,85 до 8,72±0,44 днів, р< 0,01) та жінок (з 11,64±0,47 до 9,78±0,16 днів, р<0,05) із встановленим діагнозом РС.
 2. При клініко-неврологічному обстеженні 75-ти хворих на РС як серед чоловіків так і серед жінок переважали молоді особи у віці 18-44 роки (65,63% ± 8,40% у чоловіків та 69,77±7,00% у жінок, при р<0,001). Виявлено статистично вірогідні позитивні кореляційні зв’язки середньої сили між
ступенем тяжкості РС та тривалістю хвороби (τ=0,36, р˂0,001), а також між ступенем тяжкості РС та віком обстежених (τ=-0,39, р˂0,001).
 3. Рівень аутоантитіл класу IgG до основного білка мієліну (анти-ОБМIgG) був підвищений у нелікованих пацієнтів у порівнянні із групою здорових
донорів (p<0,01). Рівень аутоантитіл класу IgM (анти-ОБМ-IgM) був значно підвищений у групі нелікованих пацієнтів та пацієнтів на терапії
окрелізумабом (p<0,01). Найнижчий рівень антитіл анти-ОБМ-IgM спостерігався в групі пацієнтів із РС на терапії інтерфероном-β1В, де він
знижувався до базового рівня притаманного ЗД. Вміст імунних комплексів (ІК IgM-IgG) у хворих на РС на терапії метилпреднізолоном був достовірно вищим (p<0,01) у порівнянні з групою ЗД. Визначення вмісту антитіл до вторинно-некротичних клітин показало, що лише у трьох з 75-ти пацієнтів із РС захворювання є вторинним наслідком системних аутоімунних порушень, в той час, як у більшості пацієнтів – це результат первинного аутоімунного ураження ЦНС.
 4. У сироватці крові хворих на РС виявляються антитіла, які за спектром глікозилювання відповідають профілю прозапальних аутоантитіл,
відомих при інших аутоімунних захворюваннях. У зразках сироваток крові пацієнтів із серопозитивними аутоімунними захворюваннями (АІЗ)
спостерігали зростання експонування гліканів на імуноглобулінах IgG, що розпізнаються лектинами LCA (p<0.001) та AAL (p<0.01). Аналіз гліканів IgG сироватки за допомогою капілярного електрофорезу та індукованої лазером флуоресценції (КЕ-ІЛФ) показав зростання рівня гліканів FA2BG2 на IgG та зменшення кількості глікану FA2(3)G1S1 на IgG при АІЗ. Поєднання цих двох маркерів дозволяє чітко дискримінувати популяції здорових донорів та пацієнтів із серопозитивними АІЗ. Гліканові маркери на IgG у хворих на РС вказують на їх приналежність до групи АІЗ.
 5. Лектин-імуноферментний аналіз гліканів імуноглобулінів IgG показав зростання експонування залишків сіалової кислоти (ліганд лектину
SNA) у групі пацієнтів на терапії інтерфероном-β1В (0,295±0,017 у.о., p<0,01), метилпреднізолоном (0,296±0,014 у.о., p<0,01) та ГА (0,300±0,021 у.о., p<0,01) у порівнянні із значеннями 23-х здорових донорів (0,22±0,005 у.о.). Вміст бісектуючих фукозильованих N-гліканів IgG (ліганди лектину LCA) у нелікованих пацієнтів достовірно відрізнявся від значень у групах пацієнтів, які перебували на терапії ІФН (0,259±0,020 у.о., p<0,001) та ГА (0,244±0,023 у.о., p<0,01), в яких він був підвищений.
6. Виявлення гліканових маркерів IgG за домогою лектинімуноферментного аналізу з використанням лектину AAL дозволило дискримінувати усі досліджувані групи хворих на РС (включаючи нелікованих пацієнтів) від ЗД (p>0.05). Виявлено маркер, що дозволяє дискримінувати
хворих на РС – фукозовмісний N-глікан (ліганд) лектину AAL на молекулах  IgG. Поєднання цього маркеру (ліганду лектину AAL) з іншим маркером – лігандом лектину PSqL дозволяє не лише дискримінувати групи хворих на РС та ЗД (AAL-/PSqL-), а й розрізнити групи хворих на РС з різним типом терапії, зокрема ІФН (AAL++/PSqL+) і метилпреднізолоном (AAL+/PSqL++).
 7. Для гліканових маркерів – лігандів лектинів AAL, SNA та комбінації PSqL/AAL оцінено криву специфічності та чутливості з метою дискримінувати хворих на РС від ЗД. Обрахована площа під кривою (AUROC) становила для SNA: R=0,713±0,050, p=0,0021, для PSqL/AAL: R=0,824±0,044,
p<0,0001, для AAL - R=0,906±0,029, p<0,0001. Чутливість макреру AAL становила - 76,1%, специфічність - 59,03%. Ці показники перевищують інші
наявні діагностичні маркери РС, а їх поєднання з клінічними даними та іншими незалежними показниками може суттєво покращити підтвердження
діагнозу РС.
 8. Одним з можливих чинників, що спричиняють зміну гліканових детермінант на імуноглобулінах можуть слугувати гідролітичні ензими
вивільнені лейкоцитами при хронічному аутоімунному захворюванні. Спостерігали зростання рівня ферментативної активності еластази
нейтрофілів у сироватці крові хворих на терапії метилпреднізолоном, яке було достовірно вищим ніж у здорових донорів (p<0,05). Між рівнем активності еластази нейтрофілів та експонуванням фукозовмісних гліканів на IgG (ліганди лектину PSqL) спостерігалась достовірна позитивна кореляція слабої сили (r=0,353, p<0,001). Пряма взаємодія in vitro нейтрофільних позаклітинних пасток, декорованих еластазою нейтрофілів, з імуноглобулінами IgG призводила до зміни їх гліканових компонентів. Еластаза нейтрофілів може бути одним із чинників, які руйнуючи імунні комплекси, призводить до експонування прихованих глікозильних детермінант і може слугувати маркером патологічного процесу при РС і способом оцінки ефективності проведеної терапії.

УДК: 616.988:578.834:616.61]-071

Магійович Соломія Робертівна. Клініко-патогенетичні особливості ураження нирок у хворих з коронавірусною хворобою та їх корекція :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / С. Р. Магійович - Львів, 2025. - 183 с. - Бібліогр.: с. 141-170 (238 назв).

У дисертаційній роботі наведені теоретичні узагальнення та пропонується нове вирішення наукового завдання, яке полягає в оптимізації діагностики функціонального стану нирок у госпіталізованих пацієнтів із коронавірусною хворобою на підставі клініко-анамнестичних та лабораторно-інструментальних досліджень.
1. У госпіталізованих пацієнтів з коронавірусною хворобою та нирковою дисфункцією достовірно частіше спостерігали кровохаркання,
тахіпное, неконтрольовану АГ, гематурію, протеїнурію та набряки, тоді як поява вперше діагностованої АГ частіше зустрічалась у пацієнтів з нормальною ШКФ. У хворих з нирковою дисфункцією достовірно частіше відмічали такі прозапальні фактори, як лейкоцитоз (41,4 % проти 27,3 %, р=0,02), гіперпрокальцитонінемія (34,2 % проти 9,1 %, р&lt;0,001), підвищення рівня СРП (36,0 (21,0;72,0) мг/л проти 48,0 (33,0;76,0) мг/л, р=0,04) та інтерлейкіну-6 ( 7,8 (6,0;11,3) ) нг/мл проти 8,3 (4,6;14,9) нг/мл, р=0,01). Встановлено, що поєднання трьох супутніх захворювань, а це комбінація АГ, ІХС та ЦД2, зустрічалося практично удвічі частіше серед пацієнтів з нирковою дисфункцією 32 (28,8 %) проти 21 (15,9 %) випадків, р=0,02.
2. У групі хворих з нирковою дисфункцією спостерігали достовірно вищий рівень смертності 19,8 % проти 5,3 %, p=0,0005. Вагомими факторами,
які мали прогностичне значення щодо летального кінця були концентрація Д- димеру, САК, ШОЕ, СРП, феритин. Меншою мірою, проте з однаковою відносною важливістю, відігравали роль вміст інтерлейкіну-6, цистатину С, ШКФ та АЛТ.
3. Частота виникнення ГПН у госпіталізованих пацієнтів з коронавірусною хворобою та гіпертензивною нефропатією достовірно вища,
ніж у групі хворих з ДН та становить 27,7 % проти 9,3 %, p=0,03, при цьому частка пацієнтів з підвищеним рівнем цистатину С на момент госпіталізації достовірно вища у хворих, в яких виникало ГПН під час стаціонарного лікування 92,9 % проти 53,0 %, p= 0,00007.
4. Були виявлені такі особливості функціонального стану системи газотрансмітерів: у групі пацієнтів з ДН активність аргінази була достовірно нижчою, ніж у хворих без ДН (6,2 (5,6;6,9) мкмоль сечовини/хв*мг протеїну проти10,3 (9,5;11,2) мкмоль сечовини/хв*мг протеїну, з&lt;0,01), проте
концентрація пероксінітриту була вищою (580,4 (507,6;708,9) мкмоль/л проти 468,3 (381,4;555,2) мкмоль/л, р=0,04).
5. Гістопатологічні прояви, пов’язані з гострим ушкодженням канальців, є основними результатами аутопсії нирок пацієнтів з COVID-19, тоді як
гломерулосклероз, артеріосклероз та дистрофії канальців свідчать про наявність захворювань. Серед померлих пацієнтів з діабетичною нефропатією достовірно частіше спостерігали субтотальний некроз канальців (51,6 % проти 25,6 %, p=0,03), нейтрофільну (16,1% проти 2,6 %, p=0,04) та мононуклеарну (35,3% проти 2,8%, р=0,03) інфільтрацію інтерстицію.