УДК: 616.72.4-008.1-002-007.232-036-07

Штибель Денис Володимирович. Комплексна діагностика поєднання зміщень суглобових дисків із
запально-дегенеративними хворобами скронево-нижньощелепних суглобів :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 221, 22 / Д. В. Штибель. - Львів, 2026. - 176 с. - Бібліогр.: с. 136-157 (181 назва).

У дисертаційній роботі представлено нове вирішення науково-практичної задачі, яке полягає у підвищенні якості комплексної діагностики поєднання зміщення дисків та запально-дегенеративних хвороб скронево-нижньощелепних суглобів шляхом вивчення особливостей клінічної маніфестації, розпрацювання додаткових критеріїв діагностики та удосконалення протоколів променевих методів обстеження.

1. Визначено, що серед усіх відібраних пацієнтів (ретроспективний аналіз) м’язові розлади складали 61,70±1,36% випадків, суглобові – 95,60±0,57%. Зміщення диска було найчастішим розладом і становило 78,96±1,14% серед усіх пацієнтів, гіпермобільність суглобових головок – 29,28±1,27%, запально-дегенеративні хвороби – 20,49±1,13%, суглобова ефузія – 32,89±1,32%. Серед пацієнтів зі зміщенням дисків ЗДзР^РА склали 72,07±1,41%, а ЗДбезР^РА – 33,70±1,49%. У 55,09±1,43% пацієнтів було поєднання двох і більше різних розладів одночасно, при чому ЗДХ найчастіше поєднувались із ЗД (15,31±1,01% серед усіх пацієнтів), рідше із МР (6,59±0,70%), ГСГ (4,63±0,59%) та СЕ(7,06±0,52%).
2. Виявлено, що кількість звернень жінок хворих на СНР значно переважала чоловіків (співвідношення жінок до чоловіків 4,61:1). Проте при порівнянні часток окремих розладів серед чоловіків (ЗДзР^РА – 64,76±3,17%, ЗДбезР^РА – 17,62±2,53%, ГСГ^РА – 31,72±3,09%, ЗДХ^РА – 6,61±1,65%, СЕ^РА – 31,28±3,08%, МР^РА – 41,41±3,27%) та серед жінок (ЗДзР^РА - 79,37±1,54%, ЗДбезР^РА – 28,56±1,40%, ГСГ^РА – 28,75±1,40%, ЗДХ^РА – 23,50±1,31%, СЕ^РА – 33,24±1,46%, МР^РА – 66,09±1,46%) достовірна різниця (χ ² тест: p<0.05) виявлена лише між частками ЗДХ^РА, що підтверджує вплив статі на розвиток даної хвороби. Встановлені вікові межі розладів (1 і 3 квартилі) серед чоловіків та жінок можна розглядати як вікові групи ризику розвитку СНР (чоловіки: ЗД – 18-32 років, ГСГ – 16-30 років, ЗДХ – 33-51 роки, МР – 15-22 роки, жінки ЗД – 21-39 років, ГСГ – 20-34 років, ЗДХ – 33-56 роки, МР – 22-39 років).
3. Встановлено, що серед обстежених хворих характерними симптомами та ознаками для поєднання ЗДзР+ЗДХ були: відкриваня рота на 40мм і більше, звуки в суглобі під час обстеження (клацання, ляскіт, хрускіт), самовільний біль в ділянці суглоба, біль при жуванні, девіація при відкриванні рота, крепітація. Для поєднання ЗДбезР+ЗДХ характерними симптомами та ознаками були: відкривання рота до 40мм, біль при жуванні, біль при відкриванні рота, біль самовільний, дефлексія при відкриванні рота в сторону ураженого суглоба, біль при латеротрузії в бік протилежний від ураженого суглоба, крепітація.
4. Враховуючи достовірну різницю (p<0,05) між кількістю симптомів у групах поєднання (ЗДзР+ЗДХ – 5,5 (4;8,25), ЗДбезР+ЗДХ – 8 (4,5;9)) в порівнянні з іншими групами (ЗДзР – 4 (2;6), ЗДбезР – 2 (1;5,5), ЗДХ – 1,5 (0;4)), можна стверджувати, що під час поєднання розладів спостерігається не лише додавання симптомів та ознак, але і їх кратне збільшення.
5. Встановлено, що зміщення дисків не впливають на виникнення запально-дегенеративних хвороб СНЩС у віковому аспекті, оскільки, при порівнянні середнього віку груп ЗДзР+ЗДХ (40,51±14,52р), ЗДбезР+ЗДХ (43,61±13,84р) та ЗДХ (50,00±4,03р) між собою, не було виявлено достовірної різниці (p>0,05), а при порівнянні груп поєднання (ЗДзР+ЗДХ, ЗДбезР+ЗДХ) із ЗДзР (26,81±9,99р) та ЗДбезР (27,52±13,66р) було виявлено достовірну різницю (p<0,05).
6. Визначено ефективність застосування УСГ для діагностики зміщення дисків та запально-дегенеративних хвороб СНЩС: чутливість для ЗД становила 57,14%, для ЗДХ – 66,53%; специфічність для ЗД – 83,33%, для ЗДХ – 76,89%; загальна точність для ЗД – 66,67%, для ЗДХ – 71,60%; ППЗ для ЗД – 85,71%, для ЗДХ – 75,00%; НПЗ для ЗД – 52,63%, для ЗДХ – 68,80%.
7. Розпрацьовані стандартизовані протоколи променевих методів обстеження (УСГ, КПКТ, МРТ) є практично значимими для комплексної діагностики поєднання зміщення дисків та запально-дегенеративних хвороб СНЩС. Використання динамічної МРТ дозволило ідентифікувати складні типи зміщення дисків, в той час як статичні МРТ образи були при цьому недостатньо інформативні. Для розроблення протоколу УСГ СНЩС та ЖМ визначено норми параметрів для чоловічої та жіночої статей: ширина суглобової щілини у жінок становила 0,95±0,23мм, у чоловіків – 1,11±0,22мм (p<0,05); амплітуда переміщення суглобової головки становила 14,10±1,92мм (для чоловіків і жінок разом через відсутність достовірної різниці, p>0,05); товщина ЖМ в стані спокою становила для жінок 9,59±1,35мм, для чоловіків – 11,38±1,40мм (p<0,05);  товщина ЖМ при стисканні для жінок становила 12,76±1,79мм, для чоловіків – 15,58±1,93мм (p<0,05); відсоток потовщення ЖМ становив 26,11±5,01% (для чоловіків і жінок разом через відсутність достовірної різниці, p>0,05).

УДК : 616.314-002:616.89-008.441.1]-039.71-053.2

Бяла Олександра-Христина Андріївна. Обґрунтування профілактики карієсу зубів у дітей із зубощелепними аномаліями та різними рівнями : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 221, 22 / О-Х. А. Бяла. - Львів, 2026. - 269 с. - Бібліогр.: с. 212-252 (318 назв).

У дисертаційній роботі представлено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуального питання сучасної стоматології, що передбачає розпрацювання та підтвердження ефективності комплексу заходів для
профілактики карієсу зубів у дітей з ортодонтичними порушеннями, зважаючи на їхній рівень тривожності.
1. Поширеність карієсу тимчасових та постійних зубів у дітей із ЗЩА становить 73,95±4,02% та 89,92±2,76% при інтенсивності ураження 3,79±0,26 зуба та 3,22±0,34 зуба відповідно. У дітей із ЗЩА при високому рівні
тривожності інтенсивність карієсу постійних зубів у 1,7 раза вища порівняно з середнім рівнем тривожності та у 4,15 раза – по відношенню до низького рівня тривожності. Найнижчий РСД встановлено при високому рівні тривожності (38,32%).
2. Визначено незадовільний рівень гігієни порожнини рота у дітей із ЗЩА з низьким рівнем тривожності (2,14±0,06 бала) та поганий рівень гігієни порожнини рота у дітей з високим рівнем тривожності (2,62±0,09 бала).Встановлено, що діти із ЗЩА, які чистять зуби не регулярно, мають вищий рівень тривожності у порівнянні з дітьми, які роблять це двічі на день. Кількість дітей з низьким рівнем тривожності, які чистять зуби 3 хв, більша в 1,83 раза порівняно з середнім рівнем тривожності, при високому рівні тривожності таких дітей виявлено не було.
3. Загальні значення опитувальника OHIP-14 у дітей із ЗЩА з низьким рівнем тривожності відповідають хорошій якості життя (11,75±0,91 бала), у дітей з високим рівнем тривожності – незадовільній (42,07±1,06 бала). Діти з низьким рівнем тривожності здебільшого відповідали на запитання анкети заперечено при середньому значенні шкали опитувальника 0,84±0,07 бала, з середнім рівнем – «рідко» та «інколи» (1,72±0,07 бала), з високим – «в основному так» та «однозначно так» (3,01±0,08 бала). Найвище значення шкали опитувальника (4 бала) отримано від дітей з високим рівнем тривожності у відповідь на запитання «Чи відчуваєте ви труднощі при вимові слів через проблеми з ортодонтичним апаратом?» та «Чи відчуваєте Ви
больові відчуття в порожнині рота?».
4. Встановлено, що у дітей із ЗЩА ЕФАКБЕ становить 22,88±1,29%, що нижче по відношенню до дітей без ЗЩА на 34,29%. При низькому рівні тривожності у дітей із ЗЩА ЕФАКБЕ на 27,32% нижча по відношенню до
дітей без ЗЩА, при середньому рівні – на 29,55%, при високому рівні – на 43,46%. Зниження ЕФАКБЕ у дітей на тлі різних рівнів тривожності свідчить про зниження функціональної активності клітин.
5. У дітей із ЗЩА виявлено значно вищу частоту висівання із дентальної біоплівки грампозитивних коків (78,2%), грамнегативних та грампозитивних паличок (28,3% та 25,9% відповідно), актиноміцетів (23,8%),
дріжджоподібних грибів (36,9%) по відношенню до дітей без ЗЩА. Кількісні показники кокової флори у мікробіоті дентальної біоплівки дітей із ЗЩА становлять, в середньому, (6,85±0,39)х109 КУО/см3), лактобацил – (5,05±0,29)х104 КУО/см3, дріжджоподібних грибів Candida spp. (3,9±0,47)х102 КУО/см3 і є суттєво вищими, ніж у дітей без ортодонтичної патології.

6. Біостатистичне моделювання дало змогу здійснювати прогнозування кількості уражених карієсом постійних зубів у дітей вікових груп 6-8 та 9-12 років (F = 5,02; p<0,05; R2 = 0,873). З-поміж 14 чинників, які включені в математичну модель, найбільш провокуючими були: індекс Гріна- Вермільйона (15,74%), наявність грампозитивних коків (10,27%) та актиноміцетів (7,38%) у порожнині рота. Отримані результати створюють
підґрунтя для індивідуального/персоніфікованого прогнозування та проведення цілеспрямованих профілактичних заходів шляхом корекції керованих чинників ризику.
7. Розпрацьований комплекс для профілактики карієсу зубів у дітей із ЗЩА з урахуванням рівня тривожності включав використання кальційвмісних зубних паст, ополіскувачів та гелів з фтором, нанесення фторвмісного лаку, місцеве застосування пробіотика «Біогая Продентіс», професійну гігієну та гігієнічне навчання. Ефективність профілактичного комплексу підтверджена редукцією приросту карієсу постійних зубів у дітей з середнім рівнем тривожності 36,9%, у дітей з високим рівнем тривожності 69,4%, покращенням гігієни порожнини рота, підвищенням ЕФАКБЕ на 60,16% при середньому рівні тривожності та на 75,99% – при високому рівні, а також збільшенням МПРР при середньому рівні тривожності – в 1,22 раза, при високому рівні – в 1,46 раза.

УДК: 616.24: [616. 988: 578. 834.1]-092-018 

Семко Марта Ростиславівна. Патоморфологічні зміни легень при коронавірусній хворобі :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / М. Р. Семко. - Львів, 2025. - 253 с. - Бібліогр.: с. 214-247 (284 назви).

У дисертаційній роботі подано теоретичне обґрунтування та запропоновано нове вирішення актуального наукового завдання патологічної анатоміїї — встановлення морфологічних, гістохімічних, імуногістохімічних
та ультраструктурних особливостей ураження легень при коронавірусній хворобі COVID‑19. Це дозволило систематизувати патерни патоморфологічних змін ушкодження, визначити їх фазову динаміку відповідно до термінів госпіталізації, а також виявити взаємозв’язок із віком, статтю та супутніми захворюваннями. Запропоновано модель патоморфологічних фазоспецифічних змін легень при коронавірусній інфекції COVID‑19, яка включає світломікроскопічні, імуногістохімічні та ультраструктурні ознаки, що пояснюють механізми САКу, фіброзоутворення та поліорганної недостатності. Отже, дослідження забезпечило нове
теоретичне та практичне вирішення проблеми діагностики й прогнозування тяжких форм COVID‑19, що має значення для клінічної медицини та патоморфології.
1. У нашому дослідженні встановлено, що провідними летальними ускладненнями при COVID-19 незалежно від віку та статі були респіраторний дистрес-синдром дорослого типу, некроз епітелію канальців нирок, поліорганна недостатність та генералізовані розлади МЦР з розвитком ДВЗ-синдрому. Ці зміни формують морфологічний субстрат тяжкого перебігу хвороби та підтверджують системний характер ураження при
коронавірусній інфекції. Аналіз фазової динаміки показав, що у ранні терміни (до 14 діб) переважали гострі ушкодження альвеолярно-капілярного бар’єра та гостре ураження нирок. У середні терміни (15–21 доба)
домінували альтеративні зміни внутрішніх органів та генералізовані мікроциркуляторні порушення, тоді як у пізні терміни (>21 доба) частіше виявлялися вторинні гнійно-деструктивні процеси, зокрема
бронхопневмонія, фібринозний плеврит та пневмофіброз. Це дозволяє розглядати перебіг COVID-19 як послідовний процес від гострого ушкодження до хронічного ремоделювання.
2. Віковий та гендерний аналіз показав, що найбільша частка летальних випадків припадає на осіб старших ніж 65 років. Чоловіки помирали у молодшому віці порівняно з жінками, тоді як у жінок достовірно
частіше зустрічалися цукровий діабет ІІ типу та ожиріння ІІІ–IV ступеня, що асоціювалося з високим ризиком ранньої смерті. ПОН та генералізовані мікроциркуляторні порушення також частіше спостерігалися у жінок, тоді як двобічний фібринозний плеврит — у чоловіків. Серед супутніх захворювань найчастішими були хронічна ішемічна хвороба серця, артеріальна гіпертензія та цукровий діабет ІІ типу. Ожиріння ІІІ–IV ступеня та ішемічний інсульт достовірно підвищували ризик ранньої смерті, тоді як онкологічні захворювання, особливо пухлини крові, збільшували ризик летального наслідку у пізній фазі госпіталізації. Встановлено пряму залежність між похилим віком та частотою АГ й ХІХС, що підтверджує їх роль як ключових
предикторів тяжкого перебігу COVID-19.
3. Аналіз ПЛР-тестування показав, що негативні результати удвічі частіше спостерігалися при ранній смертності, що свідчить про обмежену діагностичну чутливість у ранній фазі або пізнє звернення пацієнтів.
Прижиттєве тестування проводили рідше у ранні терміни, тоді як посмертне застосовували у чотири рази частіше, що підкреслює необхідність ретроспективного підтвердження діагнозу. «ПЛР-позитивність» у пізні
терміни асоціювалася з підвищеною частотою РДС та ПОН, що свідчить про патогенетичний вплив тривалої вірусної реплікації.
4. Систематизовано та доповнено фазоспецифічні патоморфологічні та імуногістохімічні зміни трьох фаз ДАП при COVID‑19‑асоційованій пневмонії. Ексудативна фаза (0–14 діб) характеризувалася гострим
ушкодження альвеолярно‑капілярного бар’єра з формуванням гіалінових мембран, масивним набряком, полімфорноклітинною інфільтрацією та мікросудинними тромбозами. ІГХ‑профіль свідчив про домінування
макрофагальної відповіді (CD163⁺) при низькій проліферативній активності (Ki‑67⁺~5%), що відображає обмежений репаративний потенціал. У проліферативну фазу (15–21 доба) спостерігалися комбінація процесів
початкової активної репарації з проліферацією фібробластів, інтерстиційним фіброзом та плоскоклітинною метаплазією в поєднанні із значним макрофагально-лімфоцитарним інтерстиційним запаленням, набярком та
зірлими гіаліновимимембранами.. ІГХ‑профіль демонстрував масивну макрофагальну інфільтрацію (CD68⁺, CD163⁺), слабку Т‑ та В‑клітинну відповідь (CD3⁺, CD8⁺, CD20⁺) та низьку проліферативну активність (Ki‑67
<5%), що корелює із затяжним перебігом та ризиком організуючої пневмонії. В організаційну фазу (22 доба і пізніше) спостерігалася гетерогенність ураження: переважали процеси ремоделювання з масивною проліферацією фібробластів, вираженим інтерстиційним та периваскулярним фіброзом в поєднанні із ділянками панацинарної емфіземи та вогнищами макрофагально-лімфоцитарного інтерстиційного запалення. ІГХ‑профіль характеризувався домінуванням CD163⁺ макрофагів, низькою проліферативною активністю (Ki‑67), обмеженою епітеліальною регенерацією (TTF‑1⁺ у поодиноких клітинах), що є морфологічним
маркером несприятливого прогнозу.
5. Васкулярний компонент у всіх фазах включав мікросудинний тромбоз, ендотеліїт, васкуліт та ремоделювання судинної стінки. ІГХ‑профіль (CD31⁺, CD34⁺, α‑SMA⁺) підтверджує ендотеліальну активацію,
неоангіогенез та фіброзні зміни, що формують морфологічний субстрат постковідної васкулопатії. Висока експресія α‑SMA у ГМК легень є ключовим показником їхнього контрактильного фенотипу із розвитком
мезенхімально‑мезенхімальної трансформації, що свідчить про активне ремоделювання судинної стінки механізмів легеневої гіпертензії та фіброзу.
6. Електронно‑мікроскопічне дослідження легень при тяжкому перебігу COVID‑19 виявило фазоспецифічні ультраструктурні зміни, що визначають прогресування патологічного процесу. У ранній фазі (0–14 діб)
домінують некроз альвеолоцитів ІІ типу, руйнування ламелярних тілець та мітохондрій, а також наявність віріоноподібних структур SARS‑CoV‑2, що підтверджує прямий цитопатичний ефект. У проліферативну фазу (15–21 доба) спостерігається глибока альтерація альвеолоцитів із формуванням синцитіїв та гігантських багатоядерних клітин, персистуюча реплікація вірусу та судинні порушення (стаз, мікротромбоз, фібринові відкладення), які відображають коагулопатію та гіпоксичне ураження тканини. У пізню фазу (22 доба і більше) виявляється реактивна гіперплазія та метаплазія альвеолоцитів, цитомегалія, руйнування органел, а також накопичення активних фібробластів і щільних колагенових волокон у міжальвеолярних перегородках, що свідчить про прогресування інтерстиціального фіброзу. Деструктивні зміни ендотеліоцитів та персистуюча імунна активація формують морфологічний субстрат розвитку респіраторного дистрес‑синдрому, COVID‑19-асоційованої коагулопатії та постковідного інтерстиціального фіброзу.
7. Електронно‑мікроскопічні дослідження клітин крові при тяжкому перебігу COVID‑19 доповнюють фазоспецифічні зміни. У ранні терміни (0–14 діб) переважають гострі запально‑деструктивні процеси з ознаками гіпоксичного ушкодження еритроцитів, їх осмотичної нестабільності та початкового гемолізу, активації нейтрофілів і тромбоцитів, а також ініціації коагуляційного каскаду. У середні терміни (15–21 доба) формується стадія імунозапального пошкодження: еритроцити демонструють деформацію та агрегацію, нейтрофіли — активацію й дегенерацію, тромбоцити — ознаки активації та дегрануляції, що супроводжується початковими проявами мікротромбозу. У пізні терміни (22 доба і більше) розвиваються глибокі
системні порушення: поліморфізм патологічних форм еритроцитів із вираженим гемолізом, дегенеративні зміни нейтрофілів, активація та агрегація тромбоцитів із формуванням фібринових структур.

УДК: 616.831-005.1-005.4-005.6-089.819.6-037

Суханов Андріан Анатолійович. Прогностичні чинники ефективності тромбектомії у хворих на гострий ішемічний інсульт :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / А. А. Суханов. - Львів, 2025. - 163 с. - Бібліогр.: с. 132-157 (147 назв).

Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню анатомічних, гістологічних, біохімічних, часових і гемодинамічних факторів, що визначають ефективність механічної тромбектомії у хворих на гострий ішемічний інсульт в умовах спеціалізованого інсультного центру. Отримані результати дозволили окреслити низку незалежних предикторів реперфузійного і функціонального успіху втручання, що можуть бути інтегровані у сучасні підходи до стратифікації ризику, планування тактики лікування та індивідуалізованого
моніторингу пацієнтів.
1. У результаті проведеного дослідження встановлено, що ангіоархітектоніка церебральних судин, зокрема величина кута між термінальним відділом ВСА та сегментом М1 СМА, є важливим прогностичним чинником технічної успішності механічної тромбектомії. Більший кут у зоні біфуркації асоціювався з вищою частотою досягнення ефективної реперфузії (eTICI ≥ 2b67), меншою кількістю пасажів ендоваскулярних інструментів та коротшою тривалістю втручання (p &lt; 0,05). Це свідчить про те, що геометрія судинного русла впливає на
механіку доставки та стабільність дії стент-ретриверів і аспіраційних катетерів, що необхідно враховувати при плануванні тактики МТЕ.
2. Гістологічний склад тромбу є значущим фактором, що впливає на технічні характеристики МТЕ. Еритроцитарні («червоні») тромби асоціювалися з достовірно меншою кількістю пасажів та коротшою
тривалістю втручання порівняно з фібринозно-тромбоцитарними («білими») (p &lt; 0,05). Тенденція до вищої частоти досягнення реперфузії (eTICI ≥ 2b67) у групі еритроцитарних тромбів порівняно з фібринозними
не досягла статистичної значущості (p &gt; 0,05). Встановлений зв’язок гістологічної структури тромбу зі ступенем його організації (приблизно до 16 год для еритроцитарних та 24–48 год для фібринозно- 100
організованих) підтверджує вплив «віку» тромбу на механічну доступність та ефективність його видалення.
3. Скорочення часу від появи симптомів до госпіталізації та часу від госпіталізації до пункції достовірно асоціювалося з кращим функціональним результатом у пацієнтів після тромбектомії (p &lt; 0,05).
Менші часові затримки сприяють збереженню життєздатної ішемічної пенумбри, зменшенню об’єму інфаркту та знижують частоту ускладнень, що підкреслює ключову роль оптимізації маршрутизації пацієнта.
4. Вищий рівень систолічного артеріального тиску у СМА дистальніше за місцем оклюзії був пов’язаний із меншою тяжкістю неврологічного дефіциту та кращим функціональним результатом після тромбектомії (p &lt;
0,05), що відображає клінічне значення збереженої перфузії пенумбри. Водночас підвищені значення тиску у ВСА після відновлення кровотоку корелювали з вищою частотою геморагічної трансформації (p &lt; 0,01), що
свідчить про ризик реперфузійного ушкодження в умовах високого градієнта тиску.
5. Біохімічні маркери НСЕ, ІЛ-6 та ІЛ-1β відображають різні аспекти ішемічного ураження мозку та мають прогностичне значення у пацієнтів після механічної тромбектомії. Підвищений рівень НСЕ достовірно
асоціювався з тяжчим неврологічним дефіцитом та незадовільним функціональним результатом (p &lt; 0,01), що вказує на його роль як маркера нейронального ушкодження. Динамічне зростання рівнів ІЛ-6 та
ІЛ-1β упродовж перших 7-10 діб було характерним для пацієнтів з геморагічною трансформацією та несприятливим клінічним перебігом (p&lt; 0,001), що відображає залучення запального каскаду у прогресування ішемії. Поєднане врахування НСЕ та ІЛ-6 підвищує прогностичну точність порівняно з використанням кожного маркера окремо.

УДК: 616.988:[578.834.1+578.825.11]-001-008.6-092.19

Надіжко Олена Миколаївна. Оцінка стану імунної відповіді за умов постковідного синдрому та посттравматичного стресового розладу з активацією герпесвірусу 6 типу : дис. ... д-ра філософії :[спец.] 222, 22 / О. М. Надіжко. - Львів, 2026. - 242 с. - Бібліогр.: с. 188 -214. (218 назв).
У дисертаційній роботі запропоновано шляхи вирішення актуального наукового та практичного завдання, яке полягало в оцінці стану імунної відповіді за умов постковідного синдрому та посттравматичного стресового розладу з активацією герпесвірусу 6 типу, оптимізації діагностики зумовленої герпесвірусом імунопатології, прогностичних моделей формування постковідного синдрому та посттравматичного стресового розладу з підбором ефективної противірусної та імуномодулюючої терапії.
1.У пацієнтів після COVID-19 і стресу в анамнезі встановлені клінічні характеристики, що відповідали ПТСР і постковідному синдрому (PCC) і супроводжувались достовірними змінами лабораторних показників: лімфопенія– у 18,9 % осіб, лімфоцитоз – у 32,9 %, моноцитоз – у 39,2 %, нейтропенія – 22,8 %, а в 34,1 % пацієнтів – підвищення кількості нейтрофілів, підвищення рівнів CРП - у 23,4 %, ШОЕ - у 24,1 %, печінкових ферментів у 11,4 %. Виявлені клінічні та лабораторні дані свідчили про дисрегуляцію імунної відповіді та вказували на високий ризик формування імунопатології, що посилювався на тлі реактивації HHV-6.
2.У пацієнтів з постковідним синдромом після тяжкого перебігу COVID-19 в анамнезі на тлі реактивації HHV-6 виявлено: зниження кількості CD3+ T клітин (р=0,009), NK клітин (р=0,013), CD8+ T клітин (р=0,008), CD4+ T клітин (р=0,045) і CD4+CD25+CD127− Treg клітин на тлі підвищення кількості B лімфоцитів CD19+ (р=0,0002) порівняно з відповідними пацієнтами без HHV-6, що сигналізує про формування дефіциту за клітинним типом з порушенням регуляторного контролю імунної відповіді.
3.У пацієнтів з ПТСР на тлі реактивації HHV-6 виявлене достовірне зниження кількості CD3+ T клітин (р<0,05), тенденцію до зниження CD8+ T клітин, CD4+CD25+CD127− Treg клітин, CD4+ T клітин при одночасному підвищенні кількості B лімфоцитів CD19+ і NK клітин (р<0,05). Виявлені зміни вказували, що реактивація HHV-6 розбалансовує хелперно-супресорний тип регуляції і посилює ризик автоагресії за гуморальним і цитотоксичним механізмами.
4.Уперше встановлено, що у пацієнтів з постковідним синдромом експресія інгібіторного рецептора TIM-3 на NK клітинах була зниженою порівняно з контрольною групою, причому достовірно нижчі рівні виявлені на тлі реактивації HHV-6 (p<0,01), що вказувало на пригнічення апоптичної активності з ймовірним ризиком формування імунних порушень за Th1-типом.
5.Уперше показано, що у пацієнтів з постковідним синдромом на тлі реактивації HHV-6 були достовірно знижені рівні Fas (p<0,01), TIM-3 (p<0,01) і висока експресія активаційно-регуляторного маркера CD38 (p<0,01) після середнього ступеня COVID-19 в анамнезі на відміну від пацієнтів після тяжкого перебігу COVID-19. Виявлене посилення експресії CD38 (p<0,01) навіть після легкого перебігу COVID-19. Отримані дані дозволяють розглядати Fas, TIM-3 і CD38 як предиктивні маркери формування постковідного синдрому після легкого та середнього перебігу COVID-19. Зниження експресії Fas (р=0,019) у пацієнтів із ПТСР може бути використане для прогнозування розвитку неврологічних і когнітивних ускладнень даної патології.
6.Доведено, що реактивація HHV-6 у пацієнтів з постковідним синдромом і ПТСР призводить до зниження цитотоксичної активності імунокомпетентних клітин і розбалансування активізаційно-регуляторних механізмів імунної відповіді. Рівень експресії інгібіторного рецептора TIM-3 (CD56+/366+) доцільно використовувати як обґрунтування необхідності корекції лікувальної тактики з включенням противірусної імуномодулюючої терапії.
7.Показано, що тривалий курс лікування інозин пранобексом пацієнтів з постковідним синдромом, ПТСР і коморбідною патологією продемонстрував клінічну (60,4 %), вірусологічну (62,9 %) та імунологічну ефективності, що проявлялось покращенням загального стану та якості життя пацієнтів, зменшенням клінічної симптоматики, позитивними достовірними змінами лабораторних показників і зниженням вірусного навантаження у всіх біологічних середовищах. Терапія супроводжувалась підсиленням процесів апоптозу на NK-клітинах і CD8 цитотоксичних лімфоцитах з посиленням регуляторної активності Т-хелперів.
8.Встановлено, що імуномодулюючий ефект інозин пранобексу щодо CD8+ цитотоксичних лімфоцитів реалізувався через активацію механізмів «раннього» апоптозу вірусінфікованих клітин за участю PD-1/PD-L1 шляхом Gal-9/TIM-3 та активації процесу остаточного доведення їх до апоптозу NK- клітинами за участю системи Fas/FasL, що має ключове значення в обмеженні поширення вірусної інфекції в організмі.
9.Уперше запропоновано і впроваджено в практичну діяльність графічно-логістичні моделі прогнозу формування ПТСР і постковідного синдрому після перенесеного COVID-19 у різних формах перебігу на тлі реактивації HHV-6, які грунтуються на ступенях зниження експресії Fas (p=0,0001), FasL (p=0,001), PD-1 (p=0,001), PD-1L (p=0,003) і дозволяють обгрунтувати доцільність проведення тривалої противірусної терапії з імуномодулюючою дією інозин пранобексом.