УДК: 618.14-065.87

Рижковський Андрій Володимирович. Анестезіологічне забезпечення абдомінальних гістеректомій у пацієнток з фіброміомою матки і супутньою серцево-судинною патологією. : [спец.] 222, 22 / А. В. Рижковський. - Львів, 2025. - 242 с. - Бібліогр.: с. 175 -215. (305 назв).

У дисертації вперше встановлено структуру супутньої серцево-судинної патології у пацієнток, які потребують проведення абдомінальної гістеректомії, та вивчено особливості функціонування їх серцево-судинної системи в периопераційному періоді; відзначено, що блокади тулуба у таких пацієнток є безпечною, ефективною та доцільною альтернативою проведенню епідуральної аналгезії. Науково обґрунтовано особливості терапії гострого болю в периопераційному періоді та профілактики формування хронічного болю.
Вперше розроблено алгоритм оптимального анестезіологічного забезпечення гістеректомій у пацієнток з фіброміомою матки і супутньою серцево-судинною патологією. Питання анестезіологічного забезпечення абдомінальних гістеректомій залишаються актуальними, зважаючи на значне поширення цієї патології і той вік пацієнток, коли вони найчастіше потребують проведення операції та вже мають наявні супутні серцево-судинні захворювання. Збалансована загальна анестезія на сьогодні залишається найбільш частою у
застосуванні технікою анестезіологічного забезпечення абдомінальної гістеректомії, також поширеними є спінальна анестезія з седацією та загальна анестезія з епідуральною аналгезією. Проте транзиторні гемодинамічні зміни та висока інвазивність нейроаксіальної анестезії є небажаними для пацієнток із
супутньою серцево-судинною патологією. Натомість блокади фасціальних площин можуть забезпечити ефективне знеболення при операціях на органах черевної порожнини. Мета дослідження полягала у підвищенні ефективності і якості анестезіологічного забезпечення операцій при фіброміомі матки
(лапаротомних гістеректомій) у пацієнток із супутньою серцево-судинною патологією шляхом розробки та обґрунтування процесу вибору компонентів поєднаної анестезії, зокрема методів регіональної анестезії, а також способів покращення моніторингу для більш ефективної корекції патофізіологічних порушень, що виникають внаслідок операції, анестезії та супутньої серцево-судинної патології. В основу роботи покладено власний досвід анестезіологічного забезпечення пацієнткам, яким виконувалася гістеректомія
абдомінальним (лапаротомія) доступом за Пфанненштилем з приводу симптомної фіброміоми матки за період від 2021 до 2024 року. Пацієнтки перебували на стаціонарному лікуванні у гінекологічному відділенні
комунального підприємства «Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка» Рівненської обласної ради. Було проведено відкрите, проспективне, рандомізоване дослідження. Пацієнтки були розділені на І та ІІ групи. В обох групах пацієнток анестезію проводили за рутинною, прийнятою у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії схемою, що включала в себе загальну анестезію з інтубацією трахеї та механічною вентиляцією легень у інтелектуальному режимі PRVC (pressure regulated volume control) з переходом
перед екстубацією на PSV (pressure support ventilation). У I групі на додачу до рутинного анестезіологічного забезпечення використовували епідуральну аналгезію. У II групі на додачу до рутинного анестезіологічного забезпечення використовували блокаду фасціальних площин з УЗ-навігацією: TAP-блок, або QL-блок або ESP-блок. Як у I, так і в II групі, виконували Ехо-КГ периопераційно мінімум тричі. Запропоновані доповнення до ведення периопераційного періоду також включали визначення механічного порогу болю з допомогою ниток фон Фрея, вимірювання рівня глікозильованого гемоглобіну та кобаламіну як тих чинників, які можуть впливати на хронізацію болю. У цій роботі на основі вивчення та аналізу показників гемодинаміки
вперше було встановлено, що ані епідуральна аналгезія, ані блокади фасціальних площин не мають впливу на систолічну функцію правого та лівого шлуночків; вивчено та проаналізовано зміни показників нижньої порожнистої вени, що характеризують волемічний статус пацієнта. Вперше впроваджено у клінічну практику рутинне використання монофіламентів фон Фрея для оцінювання механічного порогу болю у пацієнток після проведення абдомінальних гістеректомій. На основі вивчення рівня гострого болю, механічного порогу болю встановлено периопераційну потребу в наркотичних анальгетиках та ефективність мультимодальної стратегії периопераційного знеболення. Виявлено частоту поширення післяопераційної нудоти та блювання
серед пацієнток, включених у дослідження, час початку відновлення ентерального харчування та час початку вертикалізації, а відтак продемонстровано переваги блокад тулуба порівняно з епідуральною аналгезією. Продемонстровано, що гіповітаміноз В12 і підвищений рівень глікозильованого гемоглобіну асоційовані з розвитком хронічного болю. Розроблений алгоритм анестезіологічного забезпечення полягає у поєднанні
загальної анестезії та однієї з блокад фасціальних площин із периопераційною мультимодальною анальгезією, використанні Ехо-КГ периопераційно мінімум тричі, оцінці системи гемостазу перед операцією та бріджинг-терапії при застосуванні антикоагулянтів та/або антиагрегантів, корекції гіперглікемії та гіповітамінозу B12.

УДК 616.62 – 007.27 – 085.277.3 - 059

Шеремета Данило Романович. Застосуваня мітоміцину С у комплексному протирецидивному лікуванні стриктур сечівника : [спец.] 222, 22 / Д. Р. Шеремета. - Львів, 2025. - 151 с. - Бібліогр.: с. 120 -142. (209 назв).

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирiшення актуального медико-соціального завдання – оптимізації діагностичної оцінки та використання для лікування непротяжних стриктур уретри
оптичної уретротомії та мітоміцину С і впливу мітоміцину С на регуляторні системи клітини, що має суттєве значення для охорони здоров’я.
1. Виявлено, що найчастішими етіологічними чинниками виникнення стриктури уретри є ятрогненний (54%), зокрема обумовлений трансуретральними операціями на нижніх і верхніх сечових шляхах (38%) і катетеризацією уретри (16%), а також посттравматичний (23,9 %), постінфекційний (11,5 %) та ідіопатичний (10,6 %).
2. Закономірними особливостями клінічних проявів стриктур уретри у чоловіків є висока частота виявлення у віці понад 60 років (58 %). Аналіз локалізації стриктури висячої уретри виявив, що у 9 % пацієнтів вона
знаходиться в човноподібній ямці, у 31,1 % пацієнтів - у пенільному відділі уретри. Стриктура мембранозної уретри виявлена у 40,2 % пацієнтів, а стриктура у двох і більше пошкоджених відділах уретри – у
19,7 %. Протяжність стриктури уретри до 5 мм виявлена у 32 % пацієнтів, 6-15 мм – у 48,4 %, а понад 15 мм – у 19,6 % пацієнтів.
3. Середня ефективність введення мітоміцину С при оптичній уретротомії за даними анкет IPSS складає 76 %, а за даними максимальної швидкості сечовипускання – 17 %. Середня ефективність введення мітоміцину С
при оптичній уретротомії нерецедивних стриктур через 12 міс складає 38,2 %, а рецедивних – 43,3 %. Ефективність лікування мембранозної уретри з використанням мітоміцину С становвить 38,2 %, висячої – 39,9
%, а 2 і більше відділів – 19,3 %.
4. Методика підслизового введення мітоміцину С при виконанні оптичної уретротомії, порівняно з оптичною уретротоміяю як монотерапевтичної методики, дозволила досягти безрецидивний 12-місячний період у 38,2%
більше пацієнтів зі стриктурами мембранозної уретри (р<0,05), у 39,9% більше пацієнтів зі стриктурами висячої уретри (р<0,05), у 19,3% більше 117 пацієнтів зі стриктурами кількох відділів уретри, у 38,2% більше пацієнтів з нерецидивними стриктурами, у 43,3% більше пацієнтів з рецидивними стриктурами (р<0,05), у 15,6% більше пацієнтів з ідіопатичними стриктурами, у 41,2% більше пацієнтів з посттравматичними стриктурами (р<0,05), у 35,7% більше пацієнтів з ятрогенними стриктурами (р<0,05), у 48,6% більше пацієнтів з постінфекційними стриктурами (р<0,05), у 42,2% більше пацієнтів зі стриктурами протяжністю 1-5 мм (р<0,05), у 36,9% більше пацієнтів зі стриктурами протяжністю 6-15 мм, у 41,6% більше пацієнтів зі
стриктурами протяжністю >15 мм.

5. Виявлено, що антибіотик мітоміцин С суттєво впливає на про-/антиоксидантний статус клітин: активує пероксидацію ліпідів і модулює активність ензиматичної та неензиматичної ланки глутатіонової
антиоксидантної системи. Дозозалежно (10-6…..10-3 М) активує глутатіонпероксидазу; у низьких концентраціях (10-6….. 10-5 М) достовірно не впливає на концентрацію відновленого глутатіону, а при високих (10-3 М) – до
його зниження; при всіх досліджуваних концентраціях мітоміцин С інгібує глутатіон-S-трансферазну активність. При дiї мітоміцину С в концентрації 10-5 М глутатіонредуктазна активність достовірно зростала в 1,6 раза. При вищих концентраціях мітоміцину - 10-3 М, активність ензиму знижувалась в 5,1 рада щодо
контрольних значень.
6. Мітоміцин С у концентраціях 10-6…. 10-3 М дозозалежно призводить до зростання аргіназної активністі в лімфоцитах периферичної крові. При 10-6 М концентрації препарату – в 1,2 раза, а при 10-3 М концентрації в 1,5 раза щодо контролю (р<0,05).
7. Виявлені вiдповідні зміни в активності конститутивної ізоформи NO- синтази. Показано, що за дії мітоміцину С в концентрації 10-6 М активність сNOS знижувалась в 1,4 раза щодо контрольних значень
(р<0,05), а активність іNOS практично не детектується. Для індукування активності iNOS використовували оксидативний стрес, преінкубуючи 118 лімоцити з Н2О2. Преінкубація лімфоцитів із 0,2 мМ Н2О2 призводить до зростання активності iNOS в 22,4 раза. На фоні активації iNOS гідрогeн пероксидом, мітоміцин С в концентрації 10-6 М призводить до інгібування активності ензиму в 1,4 раза (р˂0,05).
8. За дії різних концентрацій мітоміцину С в діапазоні 10-5…10-3 М величина Na+,K+-АТФазної активності дозозалежно зростала і найвищою була при 10-3 М концентрації, зростала в 2,6 раза щодо контрольних значень (р<0,05).
9. При дії різних концентрацій мітоміцину С величина Ca2+,Mg2+-АТФазноїактивності плазматичної мембрани дозозалежно зростала і була найвищою при 10-3 М концентрації - в 1,36 раза щодо контрольних значень (р˂0,05).Ca2+,Mg2+-АТФазна активність ендоплазматичного ретикулуму зі збільшенням концентрації мітоміцину C в середовищі інкубації зростала в 1,35 раза щодо контролю (р˂0,05).
10.Отримані нами результати щодо дії мітоміцину С, який застосовується при лікуванні стриктури уретри та запобіганні утворення рецидивних стриктур, вказують на додатковий його вплив на регуляторні системи
клітини, зокрема, пов’язані з про-/антиоксидантною, аргіназо-NO- синтазною системами та системою підтримання гомеостазу йонів Сa2+ і Na+. Зростання Na+,K+- та Сa2+,Mg2+-ATФазних активностей клітин за дії мітоміцину С свідчить, що вони можуть запобігати перевантаженню цитозолю відповідними йонами і, таким чином, інгібувати проліферативні процеси та утворення стриктур.
11. Загальна ефективність лікування стриктур уретри з використанням оптичної уретротомії та мітоміцину С за 12 міс спостереження зростає складає 37,5 %.Судячи із отримапних нами даних щодо впливу мітоміцину С
на регуляторні системи клітини, можна зробити висновок, що його антипроліфереративна дія не обмежується тільки зшивками ДНК-ДНК тощо, а є набагато складнішою із залученням про-/антиоксидантної,
аргіназо-NO-синтазної та йон-транспортувальних систем.

УДК: 6.16.85+616.89.)]-053.2.-056.7

Дробчак Марта Ігорівна. Нейропсихологічні порушення розвитку у дітей із ріноманітною спадковою патологією : ... д-ра філософії : [спец.] 228, 22 / М. І. Дробчак. - Львів, 2025. - 185 с. - Бібліогр.: с. 152-173. (185 назв).

Дисертаційна робота присвячена вирішенню комплексної та актуальної проблеми сучасної медицини – вивченню психологічних характеристик дітей раннього віку з порушеннями нейророзвитку з метою ідентифікації можливого спадкового (генетичного) підґрунтя зазначеної патології. Наукове дослідження реалізується в межах мультидисциплінарного підходу, який передбачає участь фахівців різних галузей (педіатрії, дитячої неврології, медичної генетики, офтальмології, ортопедії, ендокринології та ультразвукової діагностики) у комплексному клініко-діагностичному супроводі пацієнтів. 

У дітей із хромосомною патологією частіше спостерігалися порушення моторики (p<0,001), слуху (p<0,001), зорової реакції (p<0,001), рівноваги (p=0,022), сенсорної реакції (p<0,001), мовлення (p<0,001), пізнавальних здібностей (p<0,001), а також вища експресія емоцій (p=0,008), при відсутності значущих відмінностей у латералізації.

1. Діти з мікроделеційними синдромами мають значно вищі труднощі із зоровою реакцією (p<0,001), великою моторикою (p<0,001), реакцією на слух (p=0,009), рівновагою (p=0,010), чуттєвою реакцією (р˂0,001), мовленнєвим розвитком (p<0,0001), латералізацією (p=0,020), концентрацією уваги (p<0,001), експресією (p=0,025), поведінкою (p=0,022) та пізнавальними здібностями (p<0,001). Відмінності в мануальних здібностях, наслідуванні і стосунках з лікарем не є статистично значущими (р˃0,05). 
2. Діти із моногенною патологією мають специфічний профіль порушень, що проявляється достовірним зниженням ключових параметрів зорової (p=0,001) і чуттєвої реакцій (p<0,001), мовленнєвого розвитку (p<0,001), латералізації (p=0,001) та пізнавальних здібностей (p<0,001) порівняно з контрольною групою.
3.  Офтальмологічні порушення при моногенній патології частіше асоціюється з аномаліями переднього сегмента ока (28,57 [13,67-46,38] %). Хромосомна патологія супроводжується дисморфічними ознаками очей (42,86 [22,97-64,03] %). Мікроделеційна патологія має широкий спектр проявів, включаючи дисморфію та рефракційні порушення. Серед ортопедичних порушень у дітей з різноманітною спадковою патологією найчастіше зустрічалися аномалії розвитку кісток та суглобів, деформація хребта, кінцівок.
4. Хромосомна патологія частіше асоціюється з ураженням щитоподібної залози (33,33 [15,28-54,39] %). При моногенній патології спостерігалася найвища частота порушень зросту (35,71 [19,34-54,03] %). Мікроделеційна патологія характеризується відносно рівномірним розподілом показників патології ендокринної системи, але із найменшою часткою варіантів норми. 
5. Хромосомна патологія у дітей зумовлює синдром-специфічні порушення нейропсихічного та соматичного розвитку, що проявляються у кореляціях з моторними, когнітивними та ендокринними показниками. Трисомія 21 асоціюється з посиленням моторики (r = 0,83, р<0,05) та візуальної реакції (r = 0,58, р<0,05), синдром Тернера – з порушенням уваги (r = -0,53, р<0,05) і когніції (r = -0,44, р<0,05), а синдром Клайнфельтера — із гіпогонадизмом (r = 0,84, р<0,05).
6. Моногенні захворювання мають комплексний мультисистемний вплив на сенсорно-когнітивний розвиток, з вираженими кореляціями між неврологічними, офтальмологічними й поведінковими показниками.Сильні зворотні кореляційні зв’язки виявлено для нейрофіброматозу І типу зі слухом (r = -0,79, р<0,05) та когніцією (r = -0,78, р<0,05), тоді як для фенілкетонурії, за умов ранньої терапії, фіксуються позитивні зв’язки з когнітивними (r = 0,57, р<0,05) і сенсорними (r = 0,44, р<0,05) функціями.
7. Мікроделеційні синдроми характеризуються ранньою діагностикою завдяки вираженим поведінковим і сенсорно-моторним особливостям, які мають значущі зв’язки з аномаліями ока та нейропсихічними функціями. Аномалії переднього сегмента ока корелюють зі зниженням моторики (r = -0,67, р<0,05) та мовлення (r = -0,45, р<0,05), а порушення рефракції – з покращенням поведінкової адаптації (r = 0,69, р<0,05). Дизморфізм асоціюється з гіперсенсорністю, що свідчить про порушення сенсорної інтеграції в умовах генетичної нестабільності.
8. Розроблені моделі логістичної регресії демонструють високу прогностичну цінність для оцінки ризику когнітивних порушень у дітей з генетичними синдромами, особливо щодо пізнавальних здібностей та концентрації уваги. Встановлені предиктори охоплюють мультидисциплінарний спектр патологій, що підкреслює необхідність комплексного підходу до діагностики та ведення пацієнтів. Для підвищення точності прогнозування доцільно розширити модель, включивши додаткові клінічні маркери.

УДК: 614.2:616.89].008.6:658

Боровець Всеволод Анатолійович. Детермінанти психічного здоров’я та обґрунтування моделі моніторингу його стану в менеджерів системи охорони здоров’я : ... д-ра філософії : [спец.] 022, 222 / В. А. Боровець. - Львів, 2025. - 185 с. - Бібліогр.: с. 139-161. (190 назв).

Здійсненим комплексним медико-соціальним дослідженням вирішено актуальну науково-прикладну задачу щодо наукового обґрунтування та розробки концептуальної моделі моніторингу стану психічного здоров’я менеджерів системи охорони здоров’я в умовах трансформації галузі, зростання професійного
навантаження та впливу багаторівневих детермінант на стан психічного здоров’я менеджерів системи охорони здоров’я. Запропонована модель базується напринципах наукової доказовості, біопсихосоціального підходу, інтеграції психосоціальної підтримки в управлінське середовище, використанні цифрових
рішень та супервізійно-інтервізійних механізмів. Її впровадження дозволяє здійснювати сталий моніторинг стану психічного здоров’я менеджерів системи охорони здоров’я, формувати систему раннього виявлення ризиків і заохочення управлінських рішень для збереження психологічного добробуту фахівців, що
забезпечують функціонування системи охорони здоров’я України.
1) На основі аналізу наукових публікацій, чинних нормативно-правових актів, аналітичних звітів та стратегічних документів встановлено необхідність у розробці системної багаторівневої моделі моніторингу та оцінювання стану психічного здоров’я в менеджерів системи охорони здоров’я, що враховує високий
рівень професійного стресу та емоційного навантаження, з якими стикаються менеджери в системі охорони здоров’я, задля забезпечення здорового способу життя та їх благополуччя, а, як наслідок, і продуктивності праці, що можливе лише через комплексне розуміння різних детермінант впливу на стан психічного
здоров’я;
2) Результати соціально-гігієнічного аналізу дозволяють стверджувати, що сучасний медичний менеджер системи охорони здоров’я функціонує у складному багаторівневому контексті – між зростаючими управлінськими викликами, неструктурованими кар’єрними траєкторіями та високою соціальною  відповідальністю. У ході дослідження було обґрунтовано, що формування особистості менеджера відбувається поступово, часто в умовах нефіксованої мотивації та неповної готовності до виконання управлінських функцій, що потребує цілеспрямованого кадрового супроводу та розвитку; встановлено, що значна частка менеджерів у системі охорони здоров’я приходить до управлінської діяльності за сценарієм «path dependency», що супроводжується відсутністю належного рівня підготовки, а отже — підвищеними ризиками стресових станів і психоемоційного виснаження в перші роки адміністративної роботи;
3) Здійснено ідентифікацію статусу «Менеджер охорони здоров’я» на основі міжнародних дефініцій та адаптації поведінкової моделі управлінських компетенцій менеджера системи охорони здоров’я з урахуванням міжнародного досвіду та специфіки української системи охорони здоров’я. Запропоновано
структуровану систему компетенцій, що включає визначення компетенцій та багаторівневу систему поведінкових індикаторів з диференціацією на орієнтацію на завдання, процеси, імплементацію політик та стратегічну орієнтацію, а також уперше обґрунтовано застосування інтерв’ю, заснованого на поведінкових подіях,як ефективного інструменту оцінки та прогнозування професійної ефективності
управлінців у сфері охорони здоров’я в Україні;
3) На підставі аналізу соціально-демографічного та професійного портрету слухачів циклу підвищення кваліфікації за фахом «Організація і управління охороною здоров’я» встановлено, що управлінський корпус системи охорони здоров’я є досвідченим, але переважно сформованим з осіб середнього та старшого
віку, що, з одного боку, свідчить про накопичений професійний капітал, а з іншого – створює ризики професійного вигорання та недостатнього оновлення управлінського складу. Виявлено, що гендерна структура управлінців у системі охорони здоров’я демонструє умовний паритет, проте існують певні відмінності у розподілі посад та вікових характеристик, що вимагає подальшого гендерно- чутливого аналізу під час формування політик розвитку управлінського персоналу;

4) Комплексна оцінка стану психічного здоров’я та якості життя медичних працівників та менеджерів системи охорони здоров’я встановила, що домен «щоденна діяльність» є критично заниженим як у чоловіків, так і у жінок (у чоловіків – 0,47±0,06; у жінок – 0,45±0,05), а також, що саме цей домен має найсильніший позитивний кореляційний зв’язок із загальним рівнем психологічного самопочуття (r=0,49, p<0,001). Крім того, доведено, що менеджери мають достовірно нижчі оцінки своєї щоденної діяльності, аніж медичний персонал (1,89±0,04 проти 2,01±0,04; t =-1,97, p<0,05), що є індикатором їх потенційної вразливості у контексті професійного вигорання. Доведено наявність гендерних особливостей у структурі зв’язку між окремими доменами якості життя та оцінкою загального психологічного благополуччя, зокрема, серед жінок сильніший кореляційний зв’язок спостерігається для доменів «Настрій» (r=0,53, p<0,001), «Щоденна діяльність» (r=0,46, p<0,001) та «Самооцінка» (r=0,41, p<0,001). У чоловіків же найбільш значущими є домени «Щоденна діяльність» (r=0,49, p<0,001), «Відносини» (r=0,47) та «Майбутнє» (r=0,43, p<0,001).
5) Оцінка впливу глобальних детермінант на стан психічного здоров’я менеджерів системи охорони здоров’я показала, що найвищий рівень впливу має війна з росією (4,44±0,05 бали при 5-ти бальному оцінюванні), наступні позиції за ступенем дії мали: пандемія COVID-19 (2,77±0,08 бали) та глобальні економічні
зміни (2,76±0,08);
6) Встановлено, що на стан психічного здоров’я населення України найбільшою мірою впливають такі соціальні фактори, як наявність корупції в державі (3,71±0,07 бали з 5 максимальних), інфляційні процеси (3,58±0,07 бали) та політичне становище в Україні (3,54±0,07 балів). Керівники ж ЗОЗ у першу чергу
вказали дію таких соціальних факторів, як наявність «Корупції в державі» (3,81±0,14), «Стан організації та доступності в системі охорони здоров'я» (3,74±0,13) та «Політичне становище» і «Ефективність державного управління» (3,54±0,14 та 3,54±0,15, відповідно), а з врахуванням стажу роботи такі дані переважали у керівників зі стажем до 20 років, аніж у фахівців зі стажем роботи у системі охорони здоров’я понад 20 років;
7) Встановлено, що з 15 визначених особистісних детермінант стану психічного здоров’я менеджери системи охорони здоров’я найвищу оцінку впливу надали задоволеності умовами праці — 3,84±0,16 балів з 5 можливих. У загальній вибірці респондентів ця детермінанта також була серед найбільш значущих і
отримала 3,53±0,07 бали, разом із «Рівнем особистого доходу та його розподілом» (3,49±0,07), «Задоволеністю житловими умовами» (3,41±0,08), «Способом життя» (3,37±0,08) та «Якістю продуктів харчування» (3,34±0,07);
8) Обґрунтована та розроблена концептуальна модель моніторингу стану психічного здоров’я менеджерів системи охорони здоров’я на сучасному етапі її реформування з врахуванням національного, регіонального та місцевого рівнів, а також таких елементів у її побудові, як наявність компетенцій у сфері управління
стресом та емоційної стійкості, формування навичок лідерства та підтримуючої комунікації, організації мультидисциплінарної служби психічного здоров’я на робочому місці, використання стандартизованих психометричних інструментів, впровадження інтервізійних та супервізійних механізмів. Ефективність моделі
підтверджена методом експертних оцінок.

УДК : 616.8-06:[616.988:578.834]-036-07

Бакун Олена-Наталія Андріївна. Клінічно-параклінічна характеристика психоневрологічних розладів при постковідному синдромі. : ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / О.-Н. А. Бакун. - Львів, 2025. - 141 с. - Бібліогр.: с. 117-135. (159 назв).

Дисертаційна робота присвячена вирішенню актуальної проблеми сучасної медицини – підвищенню ефективності діагностики психоневрологічних розладів у пацієнтів із постковідним синдромом. Наукове дослідження реалізується в межах мультидисциплінарного підходу, який передбачає участь фахівців різних галузей (неврології, психології, психіатрії, лабораторної діагностики) у комплексному клінічно-діагностичному супроводі пацієнтів.

1. Патогномонічними скаргами розвитку психоневрологічних розладів при постковідному синдромі у гострому періоді захворювання є скарги на розлади сну, порушення пам’яті та хиткість при ході (р<0,05).
2. Кашель і хиткість при ході з високою ймовірністю (р<0,05) можуть вказувати на розвиток психоневрологічних розладів при постковідному синдромі.
3. Предикторами виникнення психоневрологічних розладів віддаленого періоду у гострому періоді COVID-19 є високі рівні (p<0,005) ПОЛ, СМ, продуктів ОМБ та низький рівень L-аргініну (p<0,0001).
4. Постковідний синдром асоціюється з вираженими порушеннями психічного здоров’я (р<0,05), оскільки через 12 тижнів рівні астенічних проявів і тривоги перевищували у 1,9 рази показники групи без ПС, а депресії - у 2,9 рази.
5. У пацієнтів із постковідним синдромом вже у гострому періоді коронавірусної хвороби було вірогідне зниження когнітивної (р<0,05) функції по відношенню до пацієнтів групи без ПС і без суттєвих покращень (p>0,05) через 12 тижнів.
6. Через 12 тижнів після стаціонарного лікування у пацієнтів, які розвинули ПС зменшувалась кількість кореляційних зв’язків в біохімічній сфері (з 6 до 2) та збільшувалась у психокогнітивній (із 3 до 15), підкреслюючи шкідливість наслідків метаболічної інтоксикації для психологічного здоров'я появою 12 нових кореляційних зв’язків у психологічній і когнітивній сферах, як між собою, так і з біохімічними показниками, яких не було у гострому періоді COVID-19.
7. Багатофакторний регресійний аналіз виявив основні біохімічні предиктори (СМ, ПОЛ та ОМБ при довжині хвилі 530 нм), які впливають на рівні астенії, депресії та когнітивних порушень у пацієнтів із постковідним синдромом. Усі три моделі є статистично значущими (р<0,05) і пояснюють суттєву частку варіації відповідних психоневрологічних симптомів.
8. При визначенні біохімічних предикторів якості життя та рівня тривоги у пацієнтів із постковідним синдромом жоден не залишився в моделі, оскільки вираженість тривоги й оцінка якості життя є складними багатофакторними показниками, котрі важко пояснити лише біохімічними параметрами.