КЛІНІЧНО-ПАРАКЛІНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПСИХОНЕВРОЛОГІЧНИХ РОЗЛАДІВ ПРИ ПОСТКОВІДНОМУ СИНДРОМІ

Бакун О-Н.А Клінічно-параклінічна характеристика психоневрологічних розладів при постковідному синдромі. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

 Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії в галузі знань 22 Охорона здоров’я за спеціальністю 222 Медицина. – Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького МОЗ України, Львів, 2025.

Дисертаційна робота присвячена пошуку взаємозв’язку між рівнями оксидативного стресу, ендогенної інтоксикації, ендотеліальної дисфункції та клінічними проявами психоневрологічних порушень у пацієнтів, які перенесли Covid-19, а також з’ясуванню їх інформативності для діагностики постковідного синдрому.

Пандемія коронавірусної хвороби так чи інакше торкнулась кожної людини у світі. Коронавірусна хвороба (COVID-19) являє собою важку поліорганну патологію, що впливає на функцію центральної нервової системи (ЦНС). А саме, відомо, що системне запалення, а також нейрозапальні зміни пов’язані з масовим збільшенням прозапальних молекул у мозку, нейрогліальною реактивністю, зміненим нейрохімічним ландшафтом і патологічною перебудовою нейрональних мереж. Вірус SARS-Cov2 здатний викликати патологічні зміни у центральному та периферичному відділах нервової системи за рахунок, як прямого інфікування нейронів, так і опосередковано, через імунні та запальні механізми, гіпоксемію, гіпоперфузію, тромботичну мікроангіопатію. Зв’язування SARS-Cov2 із ангіотензинперетворювальним ферментом 2 (АПФ2) на поверхні клітин вважається критичним етапом у патогенезі COVID‑19. Після зв’язування з АПФ2 на поверхні респіраторного епітелію та потім на ендотеліоцитах судин, вірус SARS-Cov2 викликає «цитокіновий шторм» – ​бурхливе вивільнення прозапальних медіаторів, таких як інтерлейкін‑1 та інтерлейкін-6. Високий рівень зазначених цитокінів підвищує проникність судинної стінки, спричиняє набряк і поширення реакції запалення з наступним ураженням органів. Цитокіновий шторм також запускає каскад гіперкоагуляції, внаслідок чого утворюються дрібні та великі тромби. Пряме проникнення вірусу SARS-Cov2 до головного мозку, може викликати демієлінізацію та нейродегенерацію, що ускладнюється накопиченням токсинів, метаболічними зсувами та гальмуванням енергоутворюючих шляхів.

Перебування в палатах інтенсивної терапії, внаслідок захворювання, викликає та посилює розвиток стресових розладів, а страх пандемії та соціальні обмеження сприяють розвитку нервово-психічних патологій, включаючи великий депресивний розлад, змішаний тривожно-депресивний розлад, біполярний розлад (БР), гострі психози, обсесивно-компульсивний розлад і посттравматичний стресовий розлад.

Нейропсихіатричні наслідки COVID-19 представляють клінічну проблему, що вимагає пошуку правильного підходу у діагностиці та лікуванні.

З урахуванням зазначеного вище, метою дослідження стало покращення діагностичного алгоритму психоневрологічних розладів при постковідному синдромі на основі дослідження зв’язку між рівнями аргініну, середніх молекул, стану системи перикисного окислення ліпідів, окисної модифікації білків і  рівнем вираженості психоневрологічних порушень.

В основу роботи покладено дослідження 82 осіб (середній вік 44,2±9,8 років; 37 (45,1 %) чоловіків, 45 (54,9 %) жінок) із діагнозом COVID-19, встановленим у період із вересня по листопад 2021 року. 61 (74,0 %) із цих учасників, у яких симптоми тривали понад 12 тижнів, були класифіковані як такі, що мають постковідний синдром. Згідно з результатами аналізу анамнестичних даних, до COVID-19 пацієнти вважали себе практично здоровими (що відповідало критеріям включення). Всі пацієнти отримали стаціонарне лікування зі середнім терміном перебування в лікарні 11,2 дні. Контрольну групу склали 20 здорових осіб, відповідних за віком і статтю та без COVID-19 в анамнезі.

Для досягнення поставленої мети та виконання завдань робота виконувалась у декілька етапів, відповідно до дизайну дослідження. На першому етапі було проведено аналіз літературних джерел, підбір опитувальників, шкал і діагностичних лабораторних методик, для оцінки вираженості клінічних симптомів і біохімічних маркерів, сформовано критерії включення та виключення у дослідження, розроблено інформовану згоду на участь у дослідженні.

Наступним етапом роботи став набір пацієнтів із формуванням досліджуваних груп. Внаслідок чого було сформовано 3 групи: Група A - контрольна група (n=20), здорові люди без коронарвірусної хвороби в анамнезі; Група B - пацієнти, котрі перенесли COVID-19, але у яких не розвинувся постковідний синдром (n=21); Групу C - пацієнти, у яких розвинувся постковідний синдром (n=61).

Усім пацієнтам було проведено клінічно-неврологічний огляд, патопсихологічне дослідження із використанням шкал: депресії А.Т Бека, тесту тривожності Спілбергера (STAI), шкали астенічного стану (ШАС), короткої оцінки психічного статусу (Mini-Mental State Examination, MMSE), опитувальника якості життя, лабораторно-біохімічне дослідження: визначення рівня аргініну, рівня середніх молекул, стану системи перикисного окиснення ліпідів та  окисної модифікації білків у сироватці венозної крові.

Обстеження проводилося двічі: перший раз в гострому періоді коронавірусної хвороби, позначили як часова точка 1 (ЧТ1) і другий – через 12 тижнів після виписки із стаціонару, що визначили як часову точку 2 (ЧТ2).

Із метою пошуку методів підвищення ефективності діагностики психоневрологічних розладів при постковідному синдромі основними завданнями стали: вивчення клінічно-неврологічних і клінічно-психіатричних особливостей пацієнтів, вивчення особливостей тривожності, депресії, когнітивних порушень та якості життя, визначення рівнів аргініну, середніх молекул, стану системи пероксидного окиснення ліпідів та окисної модифікації білків у сироватці крові венозної крові, а також з’ясування їх ролі в патогенезі психоневрологічних порушень.

Ендотеліальну дисфункцію оцінювали за рівнем L-аргініну, ендотоксикоз – по вмісту середніх молекул, окисний стрес досліджувався за станом систем ПОЛ та окисної модифікації білків у сироватці венозної крові.

У гострому періоді коронавірусної хвороби у всіх пацієнтів (групи В і С) визначалося підвищення рівнів продуктів пероксидного окиснення ліпідів у порівнянні з контрольною групою (Група А) (р<0,05). Через 12 тижнів після одужання від коронавірусної хвороби Показники ПОЛ у Групі В вірогідно знизилися (р<0,05 по відношенню до гострої фази захворювання), тоді як у Групі С їх зниження не носило ознак вірогідності (р>0,05). Останнє може бути причиною триваючих пошкоджень клітинних мембран і подальшої загибелі клітин із розвитком постковідного синдрому.

Також у пацієнтів у гострому періоді COVID-19 діагностувалися високі рівні окисної модифікації білків при довжинах хвиль 356, 370 і 430 нм (р<0,05 до Групи А). Через 12 тижнів вказані показники ОМБ у Групі В не відрізнялися від показників групи контролю (р>0,05), тоді як у пацієнтів із постковідним синдромом не відбувалося їх нормалізації, як по відношенню до Групи А, так і в середині групи по відношенню до гострої фази хвороби (р>0,05). Виключення склав показник ОМБ при довжині хвилі 530 нм, зміни якого не були вірогідними у групах В і С в жодній часовій точці як по відношенню до контролю, так і в динаміці перебігу захворювання (р>0,05).

Зниження відносно показника контрольної групи спостерігалося L-аргініну на початку COVID-19 у всіх пацієнтів (р<0,05). Через 12 днів рівень L-аргініну став вищим у пацієнтів без постковідного синдрому (група B) у порівнянні з контролем (А) (р<0,05), що свідчить про можливу метаболічну адаптацію після інфекції COVID-19. Тоді, як у пацієнтів із ПС L-аргінін залишався на низькому рівні, що вказує на виражену ендотеліальну дисфункцію, а отже на зниження спроможності клітин організму до одужання.

При визначенні рівня середніх молекул у сироватці венозної крові пацієнтів із коронавірусною хворобою як в гострому так і у віддаленому періоді (групи В і С) із порівнянням їх із показниками практично здорових осіб (група А) виявлено вірогідний ріст (p<0,05) кількості середніх молекул у крові пацієнтів у гострому періоді COVID-19 та не виявлено вірогідної різниці (р>0,05) між групами пацієнтів В і С у цей період захворювання. Однак, через 12 тижнів, рівень СМ у пацієнтів групи B знижувався до показника контрольної групи А (р>0,05), а в групі С його зниження, хоча і вірогідно відбулось по відношенню до величини у гострій стадії (р<0,05), проте не повернувся до норми (р>0,05 до групи А).

Хоча не можна стверджувати, що величина росту рівня СМ у гострій стадії COVID-19 могла вказувати на ймовірний розвиток постковідного синдрому, проте достовірно максимально високі показники через 12 тижнів після стаціонарного лікування рівня СМ спостерігались саме у хворих які мали постковідний синдром, тобто там де максимально страждали механізми дезінтоксикації та були виявлені порушення ПОЛ та утворення оксиду азоту (за даними зниження рівня L-аргініну в сироватці венозної крові).

Наше дослідження показало, що показники астенії вищі, а якості життя нижчі у пацієнтів із постковідним синдромом (група C) у порівнянні з контрольною групою (група A). Пацієнти, які перенесли COVID-19, але не розвинули постковідний синдром (група B), мали зниження показників якості життя та виражені прояви астенії, проте демонстрували покращення з часом. Зростаюча тяжкість симптомів у групі C підкреслює важливість спостереження, менеджменту та лікування пацієнтів із постковідним синдромом. Результати, що спостерігались в групі C, ілюструють постійно високі рівні астенії та низькі оцінки якості життя пацієнтів, підкреслюють хронічний характер симптомів після COVID-19. Відсутність значного поліпшення якості життя та продовження високих рівнів астенії в цій групі вказуються на безпосереднє зниження загального благополуччя учасників. Дані свідчать про те, що підвищена астенія суттєво корелює зі зниженою якістю життя, особливо у пацієнтів із постковідним синдромом. Дані підкреслюють необхідність вирішення проблеми астенії в терапевтичних інтервенціях, спрямованих на покращення результатів здоров’я й якості життя для осіб, які страждають від постковідного синдрому.

Спостерігається статистично значуще збільшення симптомів астенії у Групі C (пацієнти, які розвинули постковідний синдром) порівняно з Групою A (контрольна група) на обох часових точках (під час гострої фази COVID-19 U= 0,00; Z=-6,67; p<0,0001) і через 12 тижнів U =30,0; Z=-6,34; p<0,0001). Низькі значення p вказують на сильну значущість, підтверджуючи, що пацієнти з постковідним синдромом демонструють значно вищі рівні астенії, ніж контрольна група. Подібні результати спостерігалися і з групою B у порівнянні з групою A. На часовій точці 1 астенія була значно вищою у пацієнтів, які перенесли COVID-19 (Група B) у порівнянні зі здоровими особами. Однак на ЧТ2 різниця не була статистично значущою (U=151; Z=-1,52; p-значення=0,12), що свідчить про поліпшення або зменшення симптомів астенії з часом у пацієнтів без постковідного синдрому. Вказані результати підкреслюють висновок про те, що особи з постковідним синдромом мають значно більший рівень астенії з часом. Пацієнти, без ПС (група B), мали менш виражену астенію, ніж пацієнти Групи С на обох часових точках (ЧТ 1: U=246,5; Z=4,18; p<0,00029; ЧТ2: U=34,0; Z=6,43; p<0,0001), що підкреслює довгостроковий вплив постковідного синдрому на симптоми астенії. Зниження рівня астенії у Групі В потенційно відображає одужання від первинних симптомів після інфекції підкреслюючи виснажливі ефекти постковідного синдрому на втомлюваність і слабкість.

Всі пацієнти показали значно вищі рівні тривоги в обох часових точках (p<0,0001). Так Група С мала вірогідно вищий рівень тривожності порівняно з контрольною групою (U=0,0; Z=-6,68; p<0,0001) у ЧТ1. Аналогічно відбувалося і в групі пацієнтів, у яких не розвинувся постковідний синдром (В) (U=0,0; Z=-5,4; p<0,0001). Група C також мала вищий рівень тривожності порівняно з групою B через 12 тижнів (U=79,5; Z=5,95; p<0,0001).

Вищі бали депресії були як у Групі В, так і у Групі С порівняно з контрольною групою в обох ЧТ (всі p<0,0001). На ЧТ2 група С продовжувала демонструвати значно вищі рівні депресії порівняно з групою В (U=21; Z=-6,57; p<0,0001).

Група пацієнтів із постковідним синдромом показала нижчі результати когнітивних функцій у порівнянні з групою, яка хворіла на COVID-19, проте не розвинула постковідний синдром (усі p<0,0001). Через 12 тижнів група B не демонструвала значущих відмінностей у когнітивній функції в порівнянні з контрольною групою (U=210; Z=-0,01; p>0,05), в той час як під час гострої фази COVID-19 були зафіксовані значні відмінності (U=0,00; Z=5,46, p<0,0001). Результати нашого дослідження не лише вказують на значні відмінності між особами, які страждають від постковідного синдрому, але й підтверджують, що COVID-19 сам по собі може викликати певний рівень психічних та когнітивних порушень. Однак ці порушення є більш вираженими у осіб у яких розвивається постковідний синдром. Таким чином, дослідження підкреслює важливість точного діагностування постковідного синдрому та його впливу на психічне здоров’я і когнітивні функції пацієнтів.

Аналіз послідовно показує значні відмінності в рівнях пероксидного окислення ліпідів, концентраціях L-аргініну та середніх молекул між контрольною групою (A), пацієнтами без постковідного синдрому (B) та пацієнтами з постковідним синдромом (C). Для всіх виміряних змінних порівняння, що включають групу A (контрольна група) з групами B і C, виявили потужну статистичну значущість, що вказує на те, що COVID-19 та його наслідки мають глибокий вплив на ці біохімічні маркери. Пацієнти з постковідним синдромом (група C) демонструють підвищені маркери оксидативного стресу (як свідчать значні рівні пероксидного окислення ліпідів) і змінені концентрації L-аргініну та СМ у порівнянні з тими, хто одужав без довгострокових наслідків (Група B). Постійна статистична значущість відмінностей у показниках на обох часових точках свідчить про те, що постковідний синдром асоціюється з тривалими змінами в рівнях окисного стресу та метаболічних маркерів. Конкретні зміни ОМБ в довжинах хвиль 356, 370, 430 нм вказали на те, що пацієнти з постковідним синдромом підвищений окисний стрес у порівнянні як з контрольною групою, так і з пацієнтами без постковідного синдрому. Статистична значущість (p<0,0001) підкреслює зв'язок між окисним стресом та патофізіологією постковідного синдрому. Рівні L-аргініну є вищими у пацієнтів без постковідного синдрому (група B) у порівнянні з контролем (А), що свідчить про можливу метаболічну адаптацію після інфекції COVID-19. Однак наявність постковідного синдрому, як видається, пов'язана зі зниженими рівнями L-аргініну. Відмінності були значущими, що підтверджує роль біохімічних шляхів у процесі одужання або підтримки тривалих симптомів захворювання. А помітні відмінності в концентрації СМ, які були виявлені між групами в обох часових точках можуть свідчити про стійкі метаболічні порушення після перенесеної коронавірусної хвороби.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено у роботу неврологічного відділення Клінічної лікарні ДНП «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького», 7 відділення КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня».

Теоретичні положення дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі кафедри невропатології та нейрохірургії ФПДО Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.

 

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 4 наукові праці, з яких 1 стаття у журналі, що включений до наукометричної бази даних Scopus і 3 статті у наукових фахових виданнях затверджених МОН України.

 

Ключові слова: коронавірусна хвороба, постковідний синдром, лонгковід, порушення сну, головний біль, пероксидне окислення ліпідів, окисна модифікація білків, середні молекули, L-аргінін, астенія, тривога, депресія, когнітивні порушення.

ANNOTATION

 

Bakun O.-N.A. Clinical and Paraclinical Characteristics of Psychoneurological Disorders in Post-COVID Syndrome. – Qualification scientific work presented as a manuscript.

 

Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in the field of knowledge 22 «Healthcare», specialty 222 «Medicine». – Danylo Halytsky Lviv National Medical University, Ministry of Health of Ukraine, Lviv, 2025.

 

This dissertation is devoted to exploring the relationship between levels of oxidative stress, endogenous intoxication, endothelial dysfunction, and the clinical manifestations of psychoneurological disorders in patients who have recovered from COVID-19, as well as to evaluating the diagnostic value of these parameters for post-COVID syndrome.

The COVID-19 pandemic has, in one way or another, affected every person worldwide. COVID-19 is a severe multi-organ pathology that impacts the central nervous system (CNS). It is known that systemic inflammation and neuroinflammatory changes are associated with a massive increase in proinflammatory molecules in the brain, neuroglial reactivity, altered neurochemical landscape, and pathological remodeling of neural networks. The SARS-CoV-2 virus can induce pathological changes in both the central and peripheral nervous systems either through direct neuronal infection or indirectly via immune and inflammatory mechanisms, hypoxemia, hypoperfusion, and thrombotic microangiopathy. The binding of SARS-CoV-2 to angiotensin-converting enzyme 2 (ACE2) on cell surfaces is considered a critical step in the pathogenesis of COVID-19. After binding to ACE2 on respiratory epithelium and subsequently on vascular endothelium, SARS-CoV-2 triggers a «cytokine storm» – a rapid release of proinflammatory mediators such as interleukin-1 and interleukin-6. High levels of these cytokines increase vascular permeability, cause edema, and spread inflammation leading to organ damage. The cytokine storm also triggers a hypercoagulation cascade, resulting in the formation of both micro- and macrothrombi. The direct penetration of SARS-CoV-2 into the brain may cause demyelination and neurodegeneration, which are further aggravated by toxin accumulation, metabolic imbalances, and impaired energy metabolism.

Hospitalization in intensive care units due to the illness contributes to and exacerbates stress disorders, while fear of the pandemic and social restrictions promote the development of neuropsychiatric disorders, including major depressive disorder, mixed anxiety-depressive disorder, bipolar disorder, acute psychoses, obsessive-compulsive disorder, and post-traumatic stress disorder.

The neuropsychiatric consequences of COVID-19 pose a clinical challenge that requires improved diagnostic and treatment approaches.

Given the above, the aim of this study was to improve the diagnostic algorithm for psychoneurological disorders in post-COVID syndrome by examining the relationship between levels of arginine, medium molecules, lipid peroxidation system activity, oxidative protein modifications, and the severity of psychoneurological symptoms.

The study included 82 individuals (mean age 44.2±9.8 years; 37 men (45.1 %), 45 women (54.9 %)) diagnosed with COVID-19 between September and November 2021. Among them, 61 (74.0 %) with symptoms lasting over 12 weeks were classified as having post-COVID syndrome. According to their medical histories, patients considered themselves practically healthy prior to COVID-19 (meeting the inclusion criteria). All patients received inpatient treatment, with an average hospital stay of 11.2 days. A control group of 20 age- and sex-matched healthy individuals with no history of COVID-19 was also included.

To achieve the aim and objectives, the work was carried out in several stages according to the research design. The first stage involved literature analysis, selection of questionnaires, scales, and laboratory diagnostic methods to assess the severity of clinical symptoms and biochemical markers, development of inclusion and exclusion criteria, and informed consent.

At the next stage, patients were enrolled and groups formed: Group A – control group (n=20), healthy individuals with no COVID-19 history; Group B – patients who had COVID-19 but did not develop post-COVID syndrome (n=21); Group C – patients with post-COVID syndrome (n=61).

All patients underwent clinical neurological examination, pathopsychological assessment using the Beck Depression Inventory, Spielberger State-Trait Anxiety Inventory (STAI), Asthenic State Scale (ASS), Mini-Mental State Examination (MMSE), quality of life questionnaire, and biochemical testing including arginine levels, medium molecules, lipid peroxidation system state, and oxidative protein modification levels in venous blood serum.

Examinations were performed twice: first during the acute phase of COVID-19 (Time Point 1 – TP1), and again 12 weeks after hospital discharge (Time Point 2 – TP2).

To enhance diagnostic efficacy of psychoneurological disorders in post-COVID syndrome, main objectives included: assessment of neurological and psychiatric characteristics, anxiety, depression, cognitive impairment, asthenia, quality of life, levels of arginine, medium molecules, lipid peroxidation, and oxidative protein modifications – and clarification of their roles in the pathogenesis of psychoneurological disorders.

Endothelial dysfunction was assessed via L-arginine levels, endogenous intoxication via medium molecule content, and oxidative stress via lipid peroxidation and oxidative protein modification in venous blood serum.

During the acute phase, both Groups B and C showed elevated lipid peroxidation products compared to Group A (p<0.05). After 12 weeks, Group B showed a significant decrease (p<0.05), while Group C did not show significant change (p>0.05), indicating ongoing membrane damage and cell death in post-COVID syndrome.

Patients with COVID-19 also exhibited high oxidative protein modification at wavelengths 356, 370, and 430 nm during the acute phase (p<0.05 vs. Group A). After 12 weeks, Group B's levels normalized (p>0.05), while Group C did not improve significantly. The 530 nm wavelength marker showed no significant differences in either group at any time point.

L-arginine levels were lower in all COVID-19 patients at disease onset (p<0.05 vs. control). After 12 weeks, Group B showed elevated levels compared to Group A (p<0.05), suggesting post-infection metabolic adaptation. In contrast, Group C maintained low arginine levels, indicating endothelial dysfunction and reduced recovery capacity.

Medium molecule levels were significantly elevated in both COVID-19 groups during the acute phase (p<0.05). After 12 weeks, Group B's levels normalized (p>0.05), whereas Group C’s, although reduced (p<0.05 vs. acute phase), remained above normal (p>0.05 vs. control). This suggests persistent detoxification impairment in Group C.

Asthenia scores were significantly higher and quality of life scores lower in Group C compared to Group A. Group B showed moderate symptoms with improvement over time. Persistent high asthenia and low quality of life in Group C confirm the chronic nature of post-COVID symptoms. Data showed a strong correlation between high asthenia and low quality of life in post-COVID syndrome, emphasizing the need to target asthenia in therapeutic strategies.

Statistically significant asthenia symptoms were observed in Group C at both time points (TP1: U=0.00; Z=-6.67; p<0.0001; TP2: U=30.0; Z=-6.34; p<0.0001). Group B also had higher asthenia than Group A at TP1, but not at TP2 (U=151; Z=-1.52; p=0.12), indicating symptom resolution in the absence of post-COVID syndrome. Compared to Group C, Group B had significantly lower asthenia at both time points (TP1: U=246.5; Z=4.18; p<0.00029; TP2: U=34.0; Z=6.43; p<0.0001), underscoring the long-term impact of post-COVID syndrome.

All patients had significantly higher anxiety at both time points (p<0.0001). Group C showed higher anxiety than Group A at TP1 (U=0.0; Z=-6.68; p<0.0001), as did Group B (U=0.0; Z=-5.4; p<0.0001). At TP2, Group C still had significantly higher anxiety than Group B (U=79.5; Z=5.95; p<0.0001).

Depression scores were higher in both Groups B and C compared to controls at both time points (all p<0.0001). At TP2, Group C continued to exhibit significantly elevated depression levels (U=21; Z=-6.57; p<0,0001) indicating the persistence and even worsening of depressive symptoms in patients with post-COVID syndrome over time.

The group of patients with post-COVID syndrome showed lower cognitive function scores compared to the group that had COVID-19 but did not develop post-COVID syndrome (all p<0.0001). After 12 weeks, group B did not demonstrate significant differences in cognitive function compared to the control group (U=210; Z=-0.01; p>0.05), whereas significant differences were recorded during the acute phase of COVID-19 (U=0.00; Z=5.46; p<0.0001). The results of our study not only indicate significant differences between individuals suffering from post-COVID syndrome but also confirm that COVID-19 itself can cause a certain level of mental and cognitive impairments. However, these impairments are more pronounced in individuals who develop post-COVID syndrome. Thus, the study emphasizes the importance of accurate diagnosis of post-COVID syndrome and its impact on patients’ mental health and cognitive functions.

The analysis consistently shows significant differences in levels of lipid peroxidation, concentrations of L-arginine, and middle molecules between the control group (A), patients without post-COVID syndrome (B), and patients with post-COVID syndrome (C). For all measured variables, comparisons involving group A (control group) with groups B and C revealed strong statistical significance, indicating that COVID-19 and its consequences have a profound effect on these biochemical markers. Patients with post-COVID syndrome (group C) demonstrate elevated markers of oxidative stress (as indicated by significant levels of lipid peroxidation) and altered concentrations of L-arginine and middle molecules compared to those who recovered without long-term consequences (group B). Persistent statistical significance of differences in indicators at both time points suggests that post-COVID syndrome is associated with prolonged changes in oxidative stress levels and metabolic markers. Specific changes in optical molecular bands (OMB) at wavelengths of 356, 370, and 430 nm indicated that patients with post-COVID syndrome have increased oxidative stress compared both to the control group and to patients without post-COVID syndrome. Statistical significance (p<0.0001) underscores the link between oxidative stress and the pathophysiology of post-COVID syndrome. L-arginine levels are higher in patients without post-COVID syndrome (group B) compared to controls (A), suggesting possible metabolic adaptation after COVID-19 infection. However, the presence of post-COVID syndrome appears to be associated with decreased levels of L-arginine. The differences were significant, confirming the role of biochemical pathways in the recovery process or the maintenance of long-term disease symptoms. Noticeable differences in the concentration of middle molecules, observed between groups at both time points, may indicate persistent metabolic disturbances after coronavirus disease.

The results of the dissertation research have been implemented in the work of the neurology department of the Clinical Hospital of «Lviv National Medical University named after Danylo Halytsky» and in the 7th department of the «Lviv Regional Clinical Psychiatric Hospital».

The theoretical provisions of the dissertation work are used in the educational process of the Department of Neuropathology and Neurosurgery at the Faculty of Postgraduate Medical Education.

 

Publications. A total of 4 scientific papers have been published on the topic of the dissertation, including 1 article in journal indexed in the Scopus scientometric database and 3 articles in peer-reviewed scientific journals approved by the Ministry of Education and Science of Ukraine.

 

Keywords: coronavirus disease (COVID-19), post-COVID syndrome, long COVID, sleep disturbances, headache, lipid peroxidation, oxidative protein modification, middle molecules, L-arginine, asthenia, anxiety, depression, cognitive impairments.

 

https://drive.google.com/file/d/1YHWy3IIz66R18EIbIotPeneSXQPHplzv/view?usp=sharing