УДК: 616.314+616.716.8)]-007-06:616.899:(616.314-002+616.314.17-008.6)]-053.2-084

Данилюк Дмитро Васильович. Обгрунтування профілактики карієсу зубів та захворювань пародонта у дітей з зубощелепними аномаліями на тлі психоневрологічних розладів :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 221, 22 / Д. В. Данилюк. - Львів, 2024. - 228 с. - Бібліогр.: с. 185-217 (311 назв.)

Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 221 «Стоматологія» (22 Охорона здоров'я) – Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, МОЗ України, Львів, 2024.

 Дисертаційна робота присвячена підвищенню ефективності профілактики карієсу зубів та захворювань пародонта у дітей з зубощелепними аномаліями на тлі психоневрологічних розладів. Отримані результати дослідження дали можливість обґрунтувати комплекс лікувально-профілакичних заходів основних стоматологічних захворювань у дітей з психоневрологічними розладами. Комплексне стоматологічне обстеження було проведено у 215 дітей з психоневрологічними розладами (основна група) та 185 дітей практично здорових (група порівняння) у віці 7-18 років. У результаті проведених досліджень встановлено, що, в середньому, поширеність карієсу зубів у дітей з психоневрологічними розладами становить 90,49±3,78%, що в 1,3 раза більше, ніж у групі порівняння. Вивчення показника інтенсивності карієсу постійних зубів показало, що у дітей основної групи інтенсивність карієсу зубів за індексом КПВ складає, в середньому, 4,92±0,62 зуба, що майже в 1,7 раза вище, ніж у групі порівняння (2,92±0,42 зуба, р<0,01).

Аналіз поширеності та інтенсивності карієсу зубів в залежності від характеру психоневрологічних розладів показав, що у дітей з синдромом Дауна поширеність карієсу, в середньому, складає 95,45±4,43%,і є дещо вище ніж у дітей з легкою розумовою відсталістю (93,75±3,49%, р>0,05 ) та з аутизмом (89,47±4,98%, р>0,05). Інтенсивність карієсу (КПВ) у дітей залежно від характеру психоневрологічних розладів різниться не суттєво і становить, в середньому, у дітей з синдромом Дауна – 8,72±0,60 зуба, у дітей з легкою розумовою відсталістю – 8,54±0,63 зуба та з аутизмом – 8,41±0,43 зуба.

Для визначення стану тканин пародонту проведено обстеження 182 дітей віком 7-15 років з психоневрологічними розладами, які перебувають у навчально-реабілітаційних центрах (НРЦ) (основна група) та 165 практично здорових дітей аналогічного віку (група порівняння). Згідно отриманих результатів дослідження, патологічні процеси в тканинах пародонту виявлені у 75,58±3,67% дітей і представлені переважно хронічним катаральним гінгівітом (71,68±4,25%) і лише у 3 дітей (3,90±1,05%) у віковій групі 13-15 років виявлено гіпертрофічний гінгівіт.

Аналіз результатів по ступенях важкості патологічного процесу свідчить, що у дітей НРЦ у всіх вікових групах переважає легкий ступінь ХКГ і, в середньому, складає 57,83±7,28%, що є в 1,4 рази нижче по відношенню до групи порівняння (79,76±3,79%) (р<0,001). Середній ступінь ХКГ становить значно більше – 37,89±3,68%, відповідно до дітей групи порівняння 18,79±3,45% (р<0,001). Важкий ступінь ХКГ у дітей НРЦ виявлено, в середньому, у 4,25±1,79%, що значно частіше по відношенню до дітей групи порівняння – 1,41±1,04% (р>0,05).

Встановлено, що у дітей з психоневрологічними розладами, поширеність зубощелепних аномалій (ЗЩА), в середньому, становить 89,46±2,63%, тоді як у дітей групи порівняння – 58,60±2,45%, р<0,001. При цьому лише 10,54±2,63% дітей основної групи дослідження та 41,40±2,45% соматично здорових дітей мали ознаки ортогнатичного прикусу, р<0,001.

Найчастіше зустрічалися аномалії зубних рядів серед дітей основної групи - 86,26±2,55% випадків, що на 25,83% частіше по відношенню до групи порівняння (63,98±3,52%, р<0,001). Аномалії прикусу серед дітей основної групи було діагностовано у 73,08±3,29%, що було у 2,52 рази частіше, ніж у групі порівняння (29,03±3,33%, р<0,001). Найрідше спостерігалася поширеність аномалій окремих зубів і, за середніми даними, становила 17,03±2,79% у дітей із психоневрологічними розладами, тоді як у дітей групи порівняння – у 2,11 разів рідше (8,06±2,00%, р<0,05).

УДК 616.89-008.454-008.46/.47 : 159.923]-036-037-035

Дзісь Мирослава Олегівна. Нейропсихіатричні симптоми судинної деменції та їх клінічне і прогностичне значення :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 /  М. О. Дзісь  - Львів, 2024. - 203 с. - Бібліогр.: с. 168-192 (185 назв).

У дисертаційній роботі подано теоретичне узагальнення та нове вирішення актуального наукового завдання сучасної психіатрії, яке стосується оптимізації підходів до лікування пацієнтів з нейропсихіатричними симптомами (НПС) судинної деменції (СД) на основі вивчення їх структури, клініко-психопатологічних особливостей і визначення їх прогностичного значення для перебігу цього типу деменції в порівнянні з деменціями іншої етіології, такими як деменція у разі нейродегенеративних захворювань (НДЗ) і змішана демінція (ЗД). 1. Структура НПС СД є складною, поліморфною, із значними відмінностями залежно від важкості основного захворювання та феноменологічного спектру. У кожному окремому випадку трапляються складні констеляції симптомів як загалом, так і в окремих кластерних сегментах. Психотичний кластер НПС у пацієнтів із СД характеризує значна частота маячного (76,9%) та галюцинаторного (56,9%) синдромів. Афективний кластер НПС вирізняється високою частотою таких проявів, як дратівливість/лабільність (98,5%), ажитація/агресія (95,4%) і тривога (89,2%), та низькою частотою симптомів ейфорії (9,2%). Щодо поведінкового кластеру НПС СД, то пацієнти дуже часто мають рухові розлади (95,4%), симптоми порушення сну (93,8%) і розгальмування (86,2%), розлади харчової поведінки (60%). 2. Симптоматика психотичного кластера в пацієнтів із СД проявляється частіше поєднанням маячень і галюцинацій (67,3%), рідше ізольованими маячним (28,8%) чи галюцинаторним (3,8%) синдромами. За змістом маячних переживань у хворих на СД частіше трапляються маячні ідеї стосунку (68,0%), загрози (60,0%), матеріального збитку (58,0%) і отруєння (42,0%). Причому маячення підміни рідше виникає в пацієнтів з СД (12,2%), ніж ЗД (37,5%, р&lt;0,05), а маячення отруєння – частіше (відповідно, 42% проти 16,7%, р&lt;0,05). З-поміж галюцинаторних розладів у пацієнтів із СД найчастіше виникають складні слухові (78,4%) і складні зорові галюцинації (59,5%, рідше в порівнянні з хворими на ЗД – 88,9%, p&lt;0,05). Клініко-психопатологічна феноменологія афективного спектру НПС у хворих на СД виявляється найширшою, у 33,8% з них симптоми емоційних порушень є первинними скаргами. Найчастіше в пацієнтів поєднуються два симптоми – у 47,7% випадків, три і більше симптомів – у 36,9% випадків. Прояви ажитації/агресії трапляються в 95,4% пацієнтів. У хворих на СД є значущо частішим (43,1%, р&lt;0,05), ніж у разі НДЗ (7,7%) і ЗД (30%), важкий перебіг ажитації/агресії (8-12 балів NPI), яка найчастіше комбінується з дратівливістю (96,8%), руховими розладами (95,2%, частіше, ніж у пацієнтів з НДЗ – 52,0%, p&lt;0,05), поведінковими розладами (95,2%), порушенням сну (93,5%), тривогою (91,9%) і маячним синдромом (80,6%, частіше, ніж у пацієнтів з НДЗ – 44,0%, p&lt;0,05); поєднання з апатією є рідшим (52,3%), ніж у пацієнтів з НДЗ (76,9%, p&lt;0,05). Депресія/дисфорія загалом трапляється в 44,6% випадків СД, а в найважчому її перебігу (8-12 балів за NPI) – у 20% пацієнтів. Поєднання депресії в рамках афективного спектру найчастіше відбувається з дратівливістю й порушенням сну (по 96,6%), ажитацією (93,1%) і руховими розладами (89,7%); поєднання з маячним синдромом трапляється частіше (82,8%), а з апатією – рідше (51,7%), ніж у пацієнтів з НДЗ (відповідно, 46,7% і 93,3%, p&lt;0,05). Тривогу відчувають 89,2%пацієнтів, а в її найтяжчому прояві (8-12 балів за NPI) – 26,2% (рідше, ніж у разі НДЗ – 65,4% і ЗД – 56,7%, p&lt;0,05), часто вона поєднується з маяченням(75,9%), що є значущо рідше, ніж у разі НДЗ (79,2%, p&lt;0,05). Апатія трапляється в 55,4% пацієнтів із СД, а в найважчому її перебігу (8-12 балів за NPI) – у 20% пацієнтів, що істотно рідше, ніж у пацієнтів з НДЗ (відповідно, 80,8% і 50,0%, p&lt;0,05). Апатія в усіх випадках поєднується з тривогою, значущо частіше, ніж у пацієнтів із ЗД (82,4%, p&lt;0,05). Симптоми дратівливості/лабільності відзначають 98,5% пацієнтів із СД, зокрема важкі симптоми – 58,5% (частіше, ніж хворі на НДЗ – 30,8%, p&lt;0,05), часто вони
комбінуються з руховими розладами (96,9%, також частіше, ніж у хворих на НДЗ – 83,3%, p&lt;0,05). Суїцидальну поведінку виявляють 20% пацієнтів із СД, що значущо не відрізняється від даних у пацієнтів з НДЗ (7,7%) і ЗД (10%, р&gt;0,05). Поведінкові розлади у хворих на СД проявляються дуже часторуховими розладами (95,4%, частіше, ніж у пацієнтів з НДЗ – 84,6%, p&lt;0,05), порушеннями сну (93,8%) і симтпомами розгальмування (86,2%). Порушення харчової поведінки є рідшими, ніж у пацієнтів із ЗД (відповідно, 60,0% проти 83,8%, p&lt;0,05). Зміни статевої поведінки у вигляді гіперсексуальності є в 30,8% випадків, гіпосексуальності – в 55,4% випадків. Прояви гіперсексуальності у хворих на СД реалізуються через вербальні (70,0%), опосередковані (40,0%) або безпосередні (10,0%) дії. Спектр рухових розладів у пацієнтів із СД за своєю структурою є складним, з переплетеннями різноманітних феноменів у різних конфігураціях в однієї особи та впродовж періоду спостереження. Найчастіше трапляються такі прояви: загальне підвищення рухливості (69,4%), спроби покинути помешкання (75,8%), метушливість у межах дому (61,3%) і блукання з гіперактивністю (45,2%). Пацієнти із СД відрізняються від хворих на НДЗ значущо більшою частотою нічних блукань з амнезією (19,4% проти 0%), спроб покинути помешкання (75,8% проти 50,0%), а від хворих на ЗД – меншою частотою рухових розладів з порушенням впізнавання/орієнтації (48,4% проти 80,0%) і втрати орієнтирів/загубленості після виходу з дому (19,4% проти 30,0%) (p&lt;0,05). Симптоми рухових розладів дуже високої інтенсивності значущо рідше виникають у пацієнтів із СД (3,2%), ніж у разі ЗД (21,4%, p&lt;0,05). Розлади сну мають 93,8% пацієнтів із СД, а феноменологія цих розладів найчастіше проявляється прокиданнями серед ночі (88,5%), труднощами із засинанням (26,2%) і блуканням у нічний час (19,7%, p&lt;0,05 порівняно з хворими на НДЗ – 0%). Порушення харчової поведінки трапляються в 60% випадків СД (рідше, ніж у хворих на НДЗ – 76,9%, p&lt;0,05), переважно це зниження апетиту – 87,2% і маячна обумовленість такої поведінки – 33,3% (p&lt;0,05 проти 5,0% у хворих на НДЗ). Вони вживають неїстівні продукти значно рідше (2,6%), ніж пацієнти з НДЗ (25,0%, p&lt;0,05). Істотною ознакою та показником важкості як психічного, так і соматичного стану є зниження маси тіла, яке виявляється в 35,9% пацієнтів із СД, що істотно не відрізняється від показників у випадках НДЗ і ЗД. Відмова від вживання ліків, що трапляється з високою частотою в пацієнтів із СД (70,8%), значно ускладнює терапевтичний процес; у пацієнтів з НДЗ цей симптом буває значно рідше (38,5%) (р&lt;0,05). Отже, СД за своїми НПС значно відрізняється від деменції у разі НДЗ і ЗД. Так, пацієнтів із СД характеризує велика частота ріноманітних НПС і їх поєднань у трьох кластерах, які мають достатньо відмінностей порівняно з хворими на НДЗ, а саме: у проявах афективного й поведінкового кластерів НПС, зокрема щодо важких проявів ажитації/агресії, тривоги й апатії, щодо симптомів дратівливості/лабільності, порушень сну і харчової поведінки, відмови від лікування та поєднань різних НПС у межах одного кластера чи двох, вони також вирізняються більшою частотою деяких рухових розладів, ніж хворі на НДЗ. Пацієнти із СД відрізняються від хворих на ЗД значно менше, а саме за проявами психотичного кластера, такими як деякі маячення і галюцинації, за таким симптомами афективного кластера, як важка ажитація/агресія, поєднання апатії з тривогою, такими проявами поведінкового кластера, як порушення харчової поведінки, а також меншою частотою деяких рухових розладів. 3. Прогностично несприятливим чинником щодо загального виживання пацієнтів із НПС СД є маячні розлади, оскільки кумулятивна частка виживання (КЧВ) за час спостереження складає 11,6% у разі наявності таких розладів проти 100,0% у разі їх відсутності (р&lt;0,05). Погіршує прогноз щодо безрецидивного виживання наявність порушень сну (КЧВ 43,9% проти 50,0% за їх відсутності, р&lt;0,05), а щодо безподійного виживання – наявність симптомів тривоги (КЧВ 54,8% проти 75,0 % за їх відсутності, р&lt;0,05) і розгальмування (КЧВ 42,5% проти 50% за їх відсутності, р&lt;0,05). У хворих на деменцію у разі НДЗ прогностично несприятливими щодо безподійного виживання є маячний синдром (КЧВ 16,7% проти 50 % у групі без маячного синдрому, р&lt;0,05) і наявність депресії (КЧВ 48% проти 83% у пацієнтів без депресії, р&lt;0,05), а в пацієнтів із ЗД – лише маячний синдром (КЧВ 69,7% проти 100% у пацієнтів без маячного синдрому, р&lt;0,05). 4. Опрацьована комплексна модель терапевтичних заходів у пацієнтів із СД полягає в поєднанні стандартизованого лікування із спрямованою корекцією прогностично несприятливих провідних НПС, включенням модифікованого догляду, помірних фізичних навантажень, заняттєвої терапії та тренінгів когнітивних навичок. 5. Запропонована комплексна терапевтична модель, орієнтована на диференційований підхід стосовно прогностично найнесприятливіших НПС СД, є ефективнішою для корекції симптомів та їх вторинної профілактики в порівнянні з традиційним лікуванням. Її ефективність підтверджує статистично значуще поступове зниження вираженості нейропсихіатричної симптоматики (згідно опитувальника NPI) через 1 і 6 місяців її застосування (р&lt;0,05), тоді коли в пацієнтів, які отримують лише традиційне лікування, вираженість НПС, зменшуючись через 1 місяць терапії (р&lt;0,05), до 6 місяця залишається на досягнутому рівні (р&gt;0,05).

УДК 547.722+547.771:547.412.11:547.233:547.491.3

Матійчук Юлія Едвардівна. Синтез та біологічна активність похідних фуранкарбонованих кислот : [спец.] 226, 22 /  Б. Е. Матійчук  - Львів, 2024. - 229 с. - Бібліогр.: с. 190-217 (234 назви).

1. Розроблено ефективну методологію синтезу комбінаторних бібліотек амідів фуранкарбонових кислот та 2-азагетарил-3-(5-арилфуран-2-іл)-акрилонітрилів різноманітної будови. Достовірно підтверджена їх будова за допомогою фізико-хімічних методів. Отримано 96 нових органічних сполук. Для усіх них досліджена біологічна активність, ідентифіковано 17 сполук-хітів. 2. Ідентифіковано 2-[(2,4-диметил-3-фуроїл)аміно]-4,5-диметоксибензоат та 2,5-диметил-N-[5-(4-хлоробензил)-1,3-тіазол-2-іл]фуран-3-карбоксамід як сполуки-лідери з найбільш вираженою протизапальною активністю, що перевищує дію ібупрофену. 2,5-Диметил-N-[5-(4-хлоробензил)-1,3-тіазол-2- іл]фуран-3-карбоксамід проявляє також і значну протипухлинну дію, що може бути використано для поліфармакологічного та мультитаргентного підходах drug design. 3. За результатами скринінгу протипухлинної активності похідних фурантіазольних гібридів ідентифіковано високоактивний 3-(5-бензотіазол-2-ілфуран-2-іл)-2-(4-фенілтіазол-2-іл)акрилонітрил, що проявляє протипухлинну дію в наномолярних концентраціях з суттєвим цитотоксичним впливом на клітинні лінії лейкемії. 4. Ідентифіковано N-[5-(арилметил)-1,3-тіазол-2-іл]-1-бензофуран-2- карбоксаміди як перспективний клас сполук з високою протипухлинною дією. Серед них найвища цитотоксичність спостерігалася для N-[5-(3-метилбензил)-1,3-тіазол-2-іл]-1-бензофуран-2-карбоксаміду зі значенням MG-MID = 2.03 мкМ. Найчутливіші до цієї сполуки були клітинні лінії лейкемії та епітеліального раку кишківника. 5. Серед досліджених амідів та тіоамідів фуранкарбонових кислот наявні ефективні протигрибкові агенти щодо штаму Cryptococcus neoformans ATCC 208821, найактивніші серед яких були N-(2-метилфеніл)-5-[2-(трифторметил)феніл]-2-фурамід та 4-{[5-(4-ізопропілфеніл)-2-фурил]карбонотіоіл}морфолін. Цитотоксичність цих речовин щодо ембріональних клітин нирок людини та еритроцитів людини не спостерігалася. Вони не проявляють антибактеріальної дії як до грам- позитивних, так і грам-негативних бактерій. 6. Для синтезованих сполук виявлено певні закономірності «структура-біологічна дія», що є передумовою для подальшого цілеспрямованого планування досліджень цього класу сполук. 7. Здійснено in silico дослідження ADME-Tox параметрів з використанням інтернет-ресурсів pkCSM i SwissADME для найбільш активних сполук. Для них прогнозується високий рівень абсорбції з шлунково-кишкового тракту. Для більшості сполук передбачається рівномірний розподіл між тканинами і плазмою. Розрахунки показують, що ці сполуки належать до 3-6 класу токсичності, проте для деяких з них прогнозується імовірність прояву мутагенності (тест Еймса) та гепатотоксичності.
8. У результаті виконаних досліджень біологічної активності для подальшого вивчення запропоновано низку перспективних сполук, для яких
ідентифіковано значну протизапальну (5 сполук), протипухлинну (7 сполук) та протигрибкову (6 сполук) активності, що перевищують показники дії
препаратів порівняння.

УДК 611.216.2-053:616.216.2-053

Василів Марта-Анастасія Любомирівна. Особливості індивідуальної мінливості лобової пазухи людини у віковій динаміці :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 /  М.-А. Л. Василів  - Львів, 2024. - 195 с. - Бібліогр.: с. 154-177 (203 назви).

У дисертаційній роботі подано теоретичне узагальнення та нове вирішення актуального наукового завдання, що полягає у з’ясуванні особливостей та варіантів будови лобової пазухи у осіб зрілого віку різної статі та дослідження закономірностей її морфологічних змін у віковому аспекті.
1. За даними рентгенографії в рандомізованій вибірці обстежуваних осіб виявлено 4 варіанти форми лобових пазух, які зустрічаються з різною частотою: грибоподібна (40%), колбоподібна (20%) бобоподібна (6%), та трапецієподібна (14%). У 10% осіб виявлено одно- або двобічну аплазію лобових пазух. Симетричність форми лобових пазух виявлено у 90% обстежених осіб. За даними комп’ютерної томографії найчастіше лобові пазухи мають грибоподібну форму (у 70% жінок та 85% чоловіків). У 85% обстежених жінок та 75% обстежених чоловіків пазухи є симетричними за формою. При цьому у 30% жінок та 15% чоловіків лобові пазухи симетрично мають форму трапеції, а у 55% жінок та 60% чоловіків – грибоподібну форму. У 5% обстежених жінок та 5% обстежених чоловіків візуалізовано лобові пазухи бобоподібної форми, ще у 5% чоловіків –колбоподібної форму (у всіх випадках – односторонньо). У 10% обстежених чоловіків та у 15% обстежених жінок локалізація лобової пазухи в
різних частинах лобової кістки є асиметричною. Найчастіше (у 75% обстежених чоловіків та у 70% обстежених жінок) лобові пазухи грибоподібної або трапецієподібної форми локалізуються в носовій, надорбітальній та лусковій частинах лобової кістки, найрідше (у 5% обстежених чоловіків) пазухи бобоподібної форми локалізуються тільки в носовій частині лобової кістки. 2. За даними рентгенографії лінійні розміри лобових пазух у осіб чоловічої статі є вищими, ніж у жінок (за винятком висоти лівої лобової пазухи у віковій групі після 35 років) і мають вікову тенденцію до зниження (за винятком висоти правої лобової пазухи у чоловіків). За даними комп’ютерної томографії максимальні показники висоти, ширини та глибини лобових пазух у чоловіків зрілого віку є більшими, ніж у жінок. Об’єми лобових пазух у чоловіків є істотно більшими, ніж у жінок, виняток складають ліві пазухи у групі до 35 років. У чоловіків вікова динаміка об’єму лобових пазух співпадає справа з динамікою показників їх ширини, а зліва – з динамікою висоти, ширини та глибини. У жінок вікова динаміка об’єму лобових пазух справа співпадає з динамікою їх ширини, а зліва – глибини. Лінійні та просторові розміри лобових пазух мають виражену асиметрію, Найбільші лінійні розміри мають пазухи грибоподібної форми, найменші – колбоподібної і бобоподібної форм, найбільш варіабельними є розміри пазух трапецієподібної форми. 3. У 70% жінок та 60 % чоловіків носо-лобові співустя мають позитивну оцінку з обох сторін, у 10% жінок та 10% чоловіків – лише з однієї сторони. У 20%
жінок та 10% чоловіків носо-лобові співустя мають негативну оцінку з однієї сторони. У 30% жінок та 20% чоловіків носо-лобові співустя мають нейтральну оцінку з однієї сторони, ще у 20% чоловіків – з обох сторін. Позитивну оцінку носо-лобові співустя у жінок мають частіше справа у чоловіків зліва. Діаметр носо-лобового співустя і у чоловіків і у жінок характеризується значною варіабельністю 2,9 – 10,2 мм. у жінок та 4 –10,2 мм у чоловіків. У чоловіків він більший, ніж у жінок симетрично з обох сторін. У жінок вузький діаметр (менше 7,5 мм) встановлено у 50% симетрично з обох сторін, у 40% - лише з однієї сторони, широкий діаметр виявлено, відповідно, лише у 30% обстежених жінок справа та 20% зліва. У чоловіків широкий діаметр виявлено симетрично з двох сторін у 50% обстежених, з однієї сторони – ще у 20%. У 20% обстежуваних чоловіків виявлено вузький діаметр співустя з обох сторін симетрично. 4. Найчастіше в обстежуваній групі осіб зрілого віку візуалізується друга
категорія прохідності носо-лобового співустя (50%), найрідше – четверта категорія (10%). Частота візуалізації носо-лобового співустя першої та третьої категорій становить 45% та 30% відповідно. Симетричність категорій прохідності носо-лобового співустя у чоловіків становила 80% і була удвічі вищою, ніж у жінок, у яких становила всього 40%. У чоловіків найчастіше виявляли першу категорію прохідності носо-лобового співустя (50%), у жінок – другу категорію (80%). Найрідше і у чоловіків і у жінок виявляли четверту категорію прохідності носо-лобового співустя – по 10% відповідно. 5. Найчастіше лобові пазухи мають сполучення з решітчастими комірками та з верхнім носовим ходом (по 97,5% в обох випадках), дещо рідше – з середнім носовим ходом (82,5%). Найрідше лобові пазухи сполучаються між собою (17,5%). У жінок частіше, ніж у чоловіків лобові пазухи сполучаються з верхнім носовим ходом, всі інші варіанти сполучень візуалізуються у чоловіків частіше, ніж у жінок. Сполучення лобових пазух між собою у чоловіків є частішим, ніж у жінок у 2,5 раза (25% у чоловіків, та 10% у жінок). Різниця між частотою виявлення інших варіантів сполучення лобових пазух із суміжними порожнинами не перевищує 5%. У 5% обстежених осіб лобові пазухи мають лише одне сполучення – з верхнім носовим ходом (2,5%) та з решітчастим лабіринтом 92,5%). У всіх інших випадках лобові пазухи мають по кілька сполучень з різними структурами та у різних комбінаціях. 6. У 65% чоловіків лобові пазухи сполучаються з решітчастим лабіринтом, з верхнім носовим ходом та з середнім носовим ходом; у 20% – з решітчастим лабіринтом, між собою, з верхнім носовим ходом та з середнім носовим ходом; у 5% – з решітчастим лабіринтом та з верхнім носовим ходом; у 5% – з решітчастим лабіринтом, між собою та з верхнім носовим ходом; у 5% – тільки з решітчастим лабіринтом. У 70% жінок лобові пазухи сполучаються з решітчастим лабіринтом, з верхнім носовим ходом та з середнім носовим
ходом; у 15% – з решітчастим лабіринтом та з верхнім носовим ходом; у 10% – з решітчастим лабіринтом, між собою, з верхнім носовим ходом та з середнім носовим ходом; у 5% – лише з верхнім носовим ходом. У 5%, в тому числі у 5% обстежених чоловіків та у 5% обстежених жінок в латеральній ділянці пазухи є закриті ізольовані комірки, які не мають сполучення ні з іншими частинами пазухи, ні з жодною з суміжних порожнин.
7. Щільність кісткової тканини внутрішньої та зовнішньої стінок лобових пазух у медіальній, проміжній та латеральній ділянках у жінок є вищою, ніж у чоловіків. Переважно зовнішня стінка лобової пазухи має щільність більшу, ніж внутрішня (виняток – медіальна ділянка лівої лобової пазухи.), а щільність медіальних ділянок є вищою, ніж латеральних і проміжних (винятки – зовнішня стінка лівої лобової пазухи у чоловіків після 35 років, зовнішня стінка правої та лівої пазух у жінок до 35 років). У всіх досліджуваних ділянках показники щільності кісткової тканини є асиметричними.

УДК: 611.314.15:616.314.15

Якимович Данило Володимирович. Особливості будови пришийкових ділянок постійних зубів різних груп :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 221, 22 /  Д. В. Якимович  - Львів, 2024. - 205 с. - Бібліогр.: с. 161-177 (228 назви).

У дисертаційній роботі подано теоретичне узагальнення та нове вирішення актуального наукового завдання, що полягає у з’ясування особливостей топографії твердих тканин постійних зубів різних груп у пришийковій ділянці та дослідження їх якості і мінерального складу. 1. Частота пришийкової патології серед осіб зрілого віку становить 45% (48% у чоловіків, 42% у жінок). Найбільша частка серед пришийкових уражень належить пришийковому карієсу (28,5%). Частота пришийкових ерозій становить 16%, а клиноподібних дефектів – 13,5%. Пришийковий карієс та ерозії частіше виявляються у чоловіків, а клиноподібні дефекти – у жінок. У жінок найбільшу частоту маніфестації має ізольований пришийковий карієс (36%), ізольовані клиноподібні дефекти та ерозії виявляються удвічі рідше (16% та 17% відповідно). Найменшу частоту маніфестації у жінок має поєднане ураження зубів клиноподібними дефектами та ерозіями (5%). У чоловіків найбільшу частоту має ізольований пришийковий карієс (42%), майже удвічі рідше виявляються ізольовані ерозіії (23%), найменшу частоту маніфестації мають ізольовані клиноподібні дефекти (8%) та комбіновані ураження зубів клиноподібними дефектами та ерозіями (4%). 2. Всі види пришийкової патології найчастіше вражають малі кутні зуби, удвічі рідше – різці, найрідше – великі кутні зуби. Частота ураження ікол клиноподібними ефектами та ерозіями також є незначною, але частота уражень цієї групи зубів пришийковим карієсом є такою ж, як частота ураження різців. Множинні каріозні та некаріозні процеси найчастіше вражають пришийкові ділянки малих кутніх зубів та різців, виявляються з однаковою частотою на верхній та нижній щелепах, незалежно від сторони і переважно асиметрично. 3. У сформованих постійних зубів в пришийковій ділянці виявлено чотири варіанти співвідношення твердих тканин: відсутність контакту емалі з цементом та наявність зон відкритого дентину; контакт емалі з цементом в стик; перекриття цементу емаллю; перекриття емалі цементом, кожен з яких з різною 156 частотою маніфестується на вестибулярній, оральній, медіальній та дистальній контактних поверхнях зубів різних груп. 4. Серед усіх оглянутих поверхонь зубів 2% мають в пришийковій ділянці зону відкритого дентину, у 4% емаль у пришийковій ділянці вкрита шаром цементу, по 47% поверхонь мають варіанти контакту емалі з цементом у стик та перекриття цементу шаром емалі. У різців, ікол та малих кутніх зубів з найбільшою частотою зустрічається варіант перекриття цементу емаллю, а у великих кутніх зубів – варіант контакту емалі з цементом у стик. Найрідше у різців та малих і великих кутніх зубів зустрічається варіант зони відкритого дентину. У ікол не виявлено жодного випадку варіанту зони відкритого дентину та перекриття емалі цементом. 5. Найчастіше на вестибулярній та оральній поверхнях виявлено варіант перекриття цементу емаллю, а на медіальній та дистальній контактних поверхнях – варіант контакту емалі з цементом у стик. Найрідше на вестибулярній, оральній та дистальній контактній поверхнях виявлено варіант наявності зони відкритого дентину, а на медіальній контактній поверхні – варіант перекриття емалі цементом. У 40,3% випадків від загальної кількості оглянутих зубів на всіх чотирьох поверхнях спостерігали однакове співвідношення емалі та цементу – найчастіше – у різців (66,3% від загальної кількості різців), найрідше – у великих кутніх зубів (18,3% від загальної кількості великих кутніх зубів). 6. Чотири мінеральні макроелементи (кальцій, магній, натрій, фосфор) та три мікроелементи (калій, цинк та стронцій) містяться у твердих тканинах зубів – в емалі, дентині та цементі у кількостях, достатніх для визначення. Вміст кальцію, натрію, магнію та цинку є найвищим в емалі, фосфору – в цементі, а стронцію – в дентині. Вміст калію в дентині та цементі має однакові показники, які є вищими, ніж в емалі. 7. Виявлено істотну різницю між показниками щільності емалі, дентину та цементу постійних зубів. В пришийковій ділянці у різців найвищу щільність має дентин (125[110,3; 139]УОС), найнижчу – цемент (105 [94; 119] УОС); у ікол найвищу щільність має дентин (139[125; 153,8] УОС), найнижчу – 157 емаль (118,5 [105; 137,8] УОС); у малих кутніх зубів найвищу щільність має дентин (159,5 [145; 173] УОС), найнижчу – цемент (122 [110; 137] УОС); у великих кутніх зубів найвищу щільність має емаль (168 [154; 182,75] УОС), найнижчу – цемент(133,5 [121; 148,75] УОС). Показники щільності емалі та дентину є найнижчими у різців, далі поступово збільшуються у ікол та малих кутніх зубів і сягають максимального значення у великих кутніх зубів. Показники щільності цементу також є найнижчими у різців, дещо вищим у малих кутніх зубів, ще зростають у ікол і максимального значення сягають у великих кутніх зубів. 8. Показники щільності емалі мають істотну різницю між різцями та малими кутніми зубами, різцями та великими кутніми зубами, іклами та малими кутніми зубами, іклами та великими кутніми зубами, малими та великими кутніми зубами. Показники щільності дентину мають істотну різницю між різцями та іклами, різцями та малими кутніми зубами, різцями та великими кутніми зубами, іклами та малими кутніми зубами, та іклами і великими кутніми зубами. Показники щільності цементу мають істотну різницю між різцями та іклами, різцями та малими кутніми зубами, різцями та великими кутніми зубами, малими та великими кутніми зубами. 9. Щільність емалі, дентину та цементу зубів верхньої щелепи є вищою, ніж у зубів-антагоністів нижньої щелепи, щільність емалі та дентину зубів правої сторони є вищою, ніж у зубів лівої сторони, щільність цементу розподілена асиметрично – на верхній щелепі цей показник вищий зліва, а на нижній – справа. У всіх квадрантах найвища щільність встановлена в ділянці дентину, найнижчу щільність має цемент. Порівняння досліджуваних показників між собою за методом Крускала-Уолліса засвідчило наявність їх істотної різниці між усіма порівнюваними групами

https://drive.google.com/file/d/15quXjt1skGliaU-ES0QLnv8JokyzT0FU/view?usp=sharing