Клінічні та біохімічні маркери вертеброгенних попереково-крижових больових синдромів/Clinical and biochemical markers of vertebrogenic lumbosacral pain syndromes

Анотація

Кулик А.Р. Клінічні та біохімічні маркери вертеброгенних попереково- крижових больових синдромів. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії в галузі знань 22 Охорона здоров’я за спеціальністю 222 Медицина. – Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького МОЗ України, Львів, 2023.

Дисертаційна робота присвячена пошуку діагностичних клінічно- параклінічних маркерів больового синдрому при гострих і хронічних попереково-крижових вертеброгенних захворюваннях, а також з’ясуванню їх інформативності в оцінці ефективності лікування.

Проблема хронічного болю є однією з найбільш значущих у сучасній медицині. Це пов’язано як зі фізичними обмеженнями, які формуються у пацієнтів, що страждають від хронічного болю, так і з колосальними соціальними й економічними наслідками. Аналіз літературних джерел свідчить, що патогенез гострого та хронічного больового синдрому відрізняється. Дослідженнями останніх років з’ясовано, що хронічний больовий синдром, як окремий патологічний процес має свої особливості та патогенез. Враховуючи це, багато сучасних науковців приділяють увагу вивченню маркерів хронізації болю, оцінці компонентів больового синдрому та можливості їх корекції. В останні роки сформувалась концепція розподілу болю на ноцицептивний, нейропатичний і дезадаптивний, що мають свої характерні маркери й особливості лікування.

З урахуванням зазначеного вище, метою дослідження стало вивчення клініконеврологічних, психоемоційних і біохімічних маркерів больового синдрому у пацієнтів із гострими й хронічними ВПКБС та ефективності їх лікування. В основу роботи покладено аналіз результатів комплексного спостереження 125 пацієнтів у віці від 20 до 68 років (середній вік 42,8±11,1 роки) з вертеброгенними попереково-крижовими больовими синдромами.

Серед обстежених було 69 чоловіків (55,2 %) та 56 жінок (44,8 %). Для порівняння результатів досліджень обстежено 30 практично здорових добровольців у віці від 19 до 48 років (середній вік 37,1±10,6 років), які склали контрольну групу.

Для досягнення поставленої мети та виконання завдань робота виконувалась у декілька етапів, відповідно до дизайну дослідження. На першому етапі було проведено аналіз літературних даних, підбір опитувальників (із аналізом їх валідації українською мовою), клінічних симптомів і біохімічних маркерів, сформовано критерії включення та виключення у дослідження, розроблено інформовану згоду на участь у дослідженні.

Наступним етапом роботи став набір пацієнтів із формуванням досліджуваних груп. Пацієнти основної групи були розділені на групу гострого болю з тривалістю больового синдрому до трьох місяців та групу хронічного болю з тривалістю понад три місяці.

Усім пацієнтам було проведено магнітно-резонансну томографію (МРТ) поперекового відділу хребта та проаналізовані їх рентгенологічні заключення. Серед пацієнтів основної групи критерієм включення в дослідження була наявність грижі міжхребцевого диска (МХД) Lv–SI. Усім учасникам дослідження проведені: збір анамнезу, клінічне інтерв’ю з застосуванням опитувальників, проведено клінічні, неврологічні та ортопедичні тести, забір крові для лабораторних аналізів із метою визначення рівня кортизолу та субстанції Р у крові. Всі пацієнти основної групи отримували комплексне стаціонарне лікування, що включало нестероїдний протизапальний препарат (декскетопрофен), міорелаксант (тіоколхізид) та комплексний препарат вітамінів В1, В6, В12. Вказане обстеження пацієнтів і визначення біохімічних показників проводилось перед початком та після закінчення стаціонарного лікування тривалістю 7 днів.

На останньому етапі дослідження пацієнтам групи з хронічним перебігом ВПКБС (n=45) після стаціонарного лікування було призначено препарат з групи селективних інгібіторів захоплення серотоніну та норадреналіну – дулоксетин і через 8 тижнів проведено повторну комплексну клінічну оцінку та визначення лабораторних показників.

Основними завданнями з метою пошуку вірогідних маркерів вираженості больового синдрому були: порівняти його клініконеврологічні характеристики у пацієнтів з гострим та хронічним перебігом вертеброгенних больових синдромів попереково-крижової локалізації; дослідити концентрацію кортизолу, субстанції Р в даних осіб та їх взаємозв’язок з психоемоційними порушеннями; зʼясувати ефективність протокольного лікування, а також дію дулоксетину у пацієнтів із хронічним перебігом больового синдрому.

З метою вивчення маркерів та особливостей больового синдрому пацієнтів основної групи було розділено на групу гострого болю (ГБ) тривалістю больового синдрому до трьох місяців (n=65, середній вік 39,4±10,8 років) та групу хронічного болю (ХБ) тривалістю больового синдрому більше трьох місяців (n=60, середній вік 46,5±10,4 років). У контрольну групу (n=30) увійшли пацієнти з відсутністю болю в нижній частині спини протягом останніх 5 років (середній вік яких складав 37,1±10,6 років). Обстежені пацієнти не відрізнялись за віком і трудовим анамнезом.

Проаналізувавши висновки МРТ було встановлено, що аксіальний розмір грижі не відрізнявся серед пацієнтів групи ГБ та ХБ, та мав помірний кореляційний зв’язок із інтенсивністю болю у групі ХБ (r=0,48; p<0,05), та значний у групі ГБ (r=0,65; p<0,05). Серед пацієнтів групи ГБ вірогідно частіше (р<0,05) зустрічалась ізольована грижа МХД LV – SI (24,6 %), а також секвестрація грижі (18,4 %). Характерними рентгенологічними особливостями у групі ХБ стали вірогідно вища поширеність спондилолістезу, супутніх протрузій МХД в сегментах LIII – SI, стенозу хребтового каналу та вузлів Шморля (р<0,05). Серед пацієнтів групи контролю з вірогідною (р<0,05) поширеністю спостерігались протрузії МХД, явища спондилоартрозу та запальні зміни замикальних пластинок.

Дослідження клінічних симптомів показало, що серед пацієнтів групи ГБ була характерна вища поширеність іррадіації болю в ногу (100,0 %), позитивного симптому Ласега (95,4 %), анталгічного сколіозу (56,9 %), що демонструє виражену компресію нерва грижею МХД. Оцінка болю згідно з шкалою ВАШ не відрізнялась між пацієнтами перед початком лікування, проте для групи гострого болю характерним був нестерпний характер болю (41,6 %), а у групі хронічного – помірний (33,3 %) (р<0,05).

З метою оцінки нейропатичного компонента (НК) больового синдрому застосовувався опитувальник DN4, згідно з яким НК зустрічався в обох групах (у 38,4 % пацієнтів групи ГБ та 56,6 % пацієнтів групи ХБ; р<0,05). Середній бал за даними опитувальника був вищим у групі ХБ – 4,53±1,02 бали ніж у групі ГБ – 2,26±1,01 (р<0,05).

Дослідження стану стрес-реалізувальної системи та концентрації кортизолу як її основного маркера продемонструвало що усереднені концентрації кортизолу не відрізняли між групами ГБ, ХБ та групи контролю. Провівши порівняння даного маркера в залежності від інтенсивності болю виявлено, що рівень кортизолу вірогідно зростає у пацієнтів групи хронічного болю з сильним (515,0±74,1 нмоль/л) та нестерпним (540,0±83,3 нмоль/л) рівнем болю порівняно з групою гострого болю та групою контролю (p<0,05). Встановлені сильні прямі кореляційні звʼязки між рівнем кортизолу й оцінкою болю згідно з ВАШ для групи ГБ (r=0,79; р<0,001) та ХБ (r=0,74; р<0,001), що разом із зазначеною вище особливістю може вказувати про те, що зростання інтенсивності болю веде до підвищення концентрації кортизолу. Порівняння концентрації кортизолу у пацієнтів із різним рівним тривожності не продемонструвало вірогідних відмінностей між пацієнтами групи болю та групи контролю (р>0,05). Однак, між рівнем кортизолу плазми та рівнем тривожності був виявлений помірний кореляційний звʼязок у групі ГБ (r=0,48; р<0,001), та значний у групі ХБ (r=0,57; р<0,001). Це засвідчує, що високий рівень загальної тривожності призводить до виділення надмірного рівня кортизолу.

Рівень субстанції Р (SP) в крові пацієнтів групи болю не відрізнявся між групами ГБ (13,9±1,93 нг/мл) та ХБ (10,34±2,92 нг/мл), проте в сотні раз перевищував показник групи контролю (0,073±0,012 нг/мл; р<0,001). Між інтенсивністю болю згідно з ВАШ та показником SP у групі ГБ був наявний сильний кореляційний зв’язок (r=0,66; p<0,001), та помірний у групі ХБ (r=0,33; p<0,001). Рівень SP також вірогідно відрізнявся у пацієнтів групи ХБ та наявністю НК (10,89±1,78 нг/мл), у порівнянні з пацієнтами без НК (6,51±1,94 нг/мл; p<0,05). Однак, у групі ГБ дана відмінність не була зафіксована.

Між рівнями кортизолу та субстанції Р у групі ГБ виявлений помірний кореляційний звʼязок (r=0,49; p<0,001), що демонструє, ймовірну залежність між зростанням інтенсивності болю та виділенням гормону стресу у пацієнтів із гострим болем.

Враховуючи наявність та вираженість ДДДЗ за даними МРТ та наявності клінічних симптомів було сформовано схему лікування, на основі клінічного протоколу лікування № 487 (затверджений наказом МОЗ України від 17.08.2007), що включала нестероїдний протизапальний препарат – декскетопрофен 50 мг внутрішньом’язово двічі на день – 2 дні, з переходом до таблетованої форми декскетопрофену 25 мг (1 таблетка) двічі на день із 3 по 7-й день, міорелаксант – тіоколхікозид 4 мг (1 таблетка) 2 рази в день 7 днів, комплексний ін'єкційний вітамінний препарат, що містив - тіаміну гідрохлорид 100 мг, піридоксину гідрохлорид 100 мг, ціанкобаламін 1000 мг внутрішньом’язово щодня 7 днів. З метою оцінки ефективності даної схеми лікування, а також виявлення відмінностей в результатах лікування між пацієнтами з гострими та хронічними ВПКБС було проведено порівняння клінікопараклінічних маркерів до та після лікування.

Встановлено, що запропонована схема лікування призводила до зменшення больового синдрому у групі гострого болю (з 7,15±1,07 до 4,46±0,73 бала згідно з ВАШ; p<0,05) та у групі хронічного болю (з 6,09±0,96 до 4,22±0,97; p>0,05), а також до зниження поширеності клінічних показників. Так, серед пацієнтів групи ГБ вірогідно знизилась поширеність іррадіації болю в ногу, напруження м’язів та анталгічного сколіозу (p<0,05), у групі ХБ вірогідно знижувалось лише поширеність іррадіації болю в ногу.

Була проведено оцінка розладів чутливості, як одного з предикторів виникнення НК. Аллодинія, що є доведеним маркером нейропатичного болю в структурі розладів чутливості зустрічалась вірогідно частіше (р<0,05) у групі хронічного болю як до лікування (34,7 %) так і після лікування (31,6 %) порівняно з групою ГБ.

Встановлено вірогідне покращення рухомості хребта за даними пальце- підлогової проби у групі ГБ (з 21,17±3,29 см до 14,35±2,30 см; р<0,05), і майже повну відсутність динаміки у групі ХБ. Після лікування у групі ГБ було зафіксоване вірогідне зниження рівня особистісної тривожності (з 31,2±13,4 балів до 18,7±6,2 балів; р<0,05), чого не відбувалось у групі ХБ, де, цей рівень залишався високим і після терапії (37,8±7,1 бала; р>0,05).

Отримані результати динаміки рівня кортизолу засвідчили, що після проведеного лікування даний рівень вірогідно знижувався у групі гострого болю (з 372,5±64,8 нмоль/л до 144,7±36,6 нмоль/л; р<0,05), серед пацієнтів групи ХБ після лікування рівень кортизолу був вірогідно вищим (р<0,05) ніж у групі ГБ (374,4±76,6 нмоль/л), що може свідчити про дисфункцію стрес- реалізувальної системи у пацієнтів із хронічним болем, оскільки зафіксовано значний кореляційний звʼязок між кортизолом та рівнем тривожності (r=0,57; р<0,001). Іншим біохімічним маркером, який демонстрував схожу динаміку була субстанція Р, рівень якої вірогідно знижувався після лікування лише у групі ГБ (з 13,96±1,93 нг/мл до 7,72±1,90 нг/мл; р<0,05), та невірогідно у групі ХБ (з 10,34±2,92 нг/мл до 8,03±2,14 нг/мл; р>0,05). Між концентрацією SP та оцінкою за ВАШ після лікування був зафіксований значний кореляційний звʼязок (r=0,54; p<0,05) у групі ГБ та помірний кореляційний звʼязок (r=0,37; p<0,05) у групі ХБ.

Отримані результати демонструють зменшення болю та покращення клінічних маркерів на фоні запропонованої схеми лікування серед пацієнтів обох груп, щоправда, серед пацієнтів групи ХБ було зафіксовано гіршу динаміку ефективності лікування.

Встановлено, що кортизол має кореляційні зв’язки з інтенсивністю болю та вірогідно підвищується у пацієнтів із сильним та нестерпним болем. Було також продемонстровано, що серед пацієнтів групи ХБ попри зниження інтенсивності болю не спостерігається вірогідне зниження рівня кортизолу, що свідчить про порушення функціонування стрес-реалізувальної системи серед даної групи. Іншим біохімічним маркером, що дозволяє об’єктивно оцінити вираженість болю є субстанція Р. Як було продемонстровано, даний маркер має виражені кореляційні зв’язки з інтенсивністю болю, а також може відображати динаміку зниження больового відчуття на біохімічному рівні, таким чином даючи змогу обʼєктивізувати відчуття болю. Встановлено, що рівень кортизолу та субстанції Р в крові пацієнтів може застосовуватися для оцінки ефективності лікування пацієнтів із гострими та хронічними ВПКБС.

Ключові слова: біль, гострий біль, хронічний біль, неврологічні порушення, дегенеративно-дистрофічні зміни, екструзія диску, попереково- крижова радикулопатія, кортизол, субстанція Р, ноцицептивний, нейропатичний, тривога, депресія, якість життя, остеохондроз хребта.

Annotation

Kulyk A.R. Clinical and biochemical markers of vertebrogenic lumbosacral pain syndromes. – Qualifying scientific work on the rights of the manuscript.

Dissertation for obtaining the scientific degree of Doctor of Philosophy in the specialty 222 "Medicine", specialization "Nervous diseases". – Danylo Halytsky Lviv National Medical University. Ministry of Health of Ukraine. Lviv, 2023.

The dissertation work is dedicated to the search for diagnostic clinical and paraclinical markers of pain syndrome in acute and chronic lumbar vertebral diseases, and to elucidate their informativeness in assessing the effectiveness of treatment.

The problem of chronic pain is one of the most significant in modern medicine. This is associated with both physical limitations that develop in patients suffering from chronic pain and the colossal social and economic consequences. Analysis of the literature indicates that the pathogenesis of acute and chronic pain is different. Recent researches have revealed that chronic pain syndrome, as a separate pathological process, has its features and pathogenesis. Taking this into account, many modern researchers focus on studying markers of pain chronization, assessing pain syndrome components, and the possibility of their correction. In recent years, a concept has emerged dividing pain into nociceptive, neuropathic, and maladaptive, each having its characteristic markers and treatment features.

Given the above, the research aimed to study clinical and neurological, psychoemotional, and biochemical markers of pain in patients with acute and chronic lumbar vertebral disorders and the effectiveness of their treatment.

The work was based on the results of a comprehensive observation of 125 patients aged from 20 to 68 years (average age 42,8±11,1 years) with vertebral lumbar pain syndromes. Among those participants, there were 69 men (55,2 %) and

56 women (44,8 %). For comparison of research results, 30 practically healthy volunteers aged from 19 to 48 years (average age 37,1±10,6 years) were examined, they formed the control group.

To achieve the goals and perform the tasks of the study, the work was carried out in several stages, according to the research design. In the first stage, a literature

review was performed, questionnaires were selected (with their validation in the Ukrainian language), clinical symptoms and biochemical markers were selected, inclusion and exclusion criteria for the study were formulated, and informed consent for participation in the study was developed.

The next stage of the work was the recruitment of patients with the formation of study groups. Patients in the main group were divided into a group with acute pain with a duration of pain syndrome of up to three months and a group with chronic pain with a duration of pain more than three months.

All patients underwent magnetic resonance imaging (MRI) of the lumbar spine, and their radiological findings were analyzed. In the main group, the inclusion criterion in the study was the presence of intervertebral disc herniation at Lv–SI level. All participants underwent medical history collection, clinical interviews using questionnaires, clinical, neurological, and orthopedic tests, and blood sampling for laboratory analysis of cortisol and substance P levels in the blood. All patients in the main group received comprehensive inpatient treatment, which included a non- steroidal anti-inflammatory drug (dexketoprofen), a muscle relaxant (thiocolchicoside), and a complex of vitamins В1, В6, В12. The mentioned examination of patients and determination of biochemical parameters were carried out before the start and after the completion of inpatient treatment lasting 7 days.

In the final phase of the study, patients from the chronic pain group (n=45)

were prescribed duloxetine, a medication that belongs to the selective serotonin and norepinephrine reuptake inhibitor group, after their inpatient treatment. An extensive clinical assessment and laboratory tests were preformed 8 weeks after hospital treatment.

The primary objectives of the study, aimed at identifying robust markers of pain severity, included the following: to compare clinical and neurological characteristics of pain between patients with acute and chronic lumbar vertebral pain syndromes; to investigate the concentration of cortisol and substance P in these individuals and their correlation with psychoemotional disorders; to assess the

effectiveness of the standardized treatment and the impact of duloxetine on patients with chronic pain.

To explore markers of differences and distinct features of pain syndrome among patients in the primary group, they were categorized into an acute pain group (AP) with a pain syndrome duration of up to three months (n=65, mean age 39,4±10,8 years) and a chronic pain group (CP) with a pain syndrome duration exceeding three months (n=60, mean age 46,5±10,4 years). The control group (n=30) consisted of patients who had been free of lower back pain for the past 5 years (with an average age of 37,1±10,6 years). Examined patients were similar in age and work history.

Analyzing MRI findings, we determined that the axial size of the disk herniation did not significantly differ between patients in the AP and CP groups. It exhibited a moderate correlation with pain intensity in the CP group (r=0,48; p<0,05) and a significant correlation in the AP group (r=0,65; p<0,05). Among patients from AP group, isolated herniation of the lumbar intervertebral disc (IVD) Lv–SI (24,6 %) and sequestration of the herniation (18,4 %) was significantly more common (p<0.05). Distinct radiological features in the CP group included a significantly higher prevalence of spondylolisthesis, accompanying protrusions of IVD in the LIII-SI segments, spinal canal stenosis, and Schmorl's nodes (p<0,05). The control group exhibited a significant prevalence of IVD protrusions, spondyloarthrosis phenomena, and Modic changes (p<0,05).

Analysis of clinical symptoms revealed that among AP group, there was a

significantly higher prevalence of lower extremity pain irradiation (100,0 %), a positive Lasègue's sign (95,4 %), and antalgic scoliosis (56,9 %), indicative of pronounced nerve compression due to IVD herniation. Pain assessment according to the VAS scale did not differ between patients before treatment, but the AP group reported an intolerable nature of pain (41,6%), whereas the CP group commonly described it as moderate (33,3%) (p<0,05).

To assess the neuropathic component (NC) of the pain syndrome, the DN4 questionnaire was used. According to the DN4, NC was observed in both groups

(38,4 % in the AP group and 56,6 % in the CP group; p<0,05). The average DN4 score was higher in the CP group (4,53±1,02 points) compared to the AP group (2,26±1,01) (p<0,05).

The study of the stress responsive system and cortisol concentration as its primary marker revealed that the average cortisol concentrations did not differ between the AP, and CP groups, and the control group. Comparing cortisol levels based on pain intensity, we found that cortisol levels significantly increased in patients with chronic pain experiencing severe (515,0±74,1 nmol/L) and intolerable (540,0±83,3 nmol/L) pain compared to the acute pain group and the control group (p<0,05). Strong positive correlations were identified between cortisol levels and pain scores assessed using the VAS scale for both groups: AP group (r=0,79; p<0,001) and the CP group (r=0,74; p<0,001), indicating that increasing pain intensity leads to elevated cortisol levels. A comparison of cortisol concentration in patients with different anxiety levels did not reveal significant differences between the pain groups and the control group (p>0,05). However, moderate correlation between plasma cortisol levels and anxiety levels were found in the AP group (r=0,48; p<0,001) and significant one in the CP group (r=0,57; p<0,001), indicating that higher overall anxiety levels are associated with elevated cortisol levels.

The level of substance P (SP) in the blood of pain groups patients did not differ

between the AP group (13,9±1,93 ng/ml) and the CP group (10,34±292 ng/ml). However, it was hundreds of times higher than in the control group (0,073±0,012 ng/ml; p<0,001). In the AP group, a strong correlation was observed between pain intensity assessed by VAS and the SP level (r=0,66; p<0,001), while in the CPG, a moderate correlation was noted (r=0.33; p<0.001). The SP level also differed significantly in CPG patients with the presence of neuropathic pain (10.89±1.78 ng/ml) compared to those without it (6.51±1.94 ng/ml; p<0.05), whereas this difference was not observed in the APG.

Taking into account the presence and severity of degenerative changes of IVD based on MRI data and clinical symptoms, a treatment scheme was formulated following clinical treatment protocol № 487 (approved by the Ministry of Health of

Ukraine on August 17, 2007). This scheme included a non-steroidal anti- inflammatory drug, dexketoprofen 50 mg intramuscularly twice daily for 2 days, with a transition to tablet form of dexketoprofen 25 mg, 1 tablet twice daily from day 3 to day 7, a muscle relaxant, thiocolchicoside 4 mg, 1 tablet twice daily for 7 days, and a complex injectable vitamin deug containing thiamine hydrochloride 100 mg, pyridoxine hydrochloride 100 mg, and cyanocobalamin 1000 mg intramuscularly daily for 7 days. To evaluate the effectiveness of this treatment scheme and identify differences in treatment outcomes between patients with acute and chronic vertebral pain conditions, a comparison of clinical and paraclinical markers before and after treatment was conducted.

It was found that the proposed treatment scheme led to a pain syndrome reduction in the acute pain group (from 7,15±1.07 to 4,46±0.73 on the VAS scale; p<0,05) and in the chronic pain group (from 6,09±0.96 to 4,22±0.97; p>0,05), along with a decrease in the prevalence of clinical indicators. Among the AP group, the prevalence of leg pain iradiation, muscle tension, and antalgic scoliosis significantly decreased (p<0,05), while in the CP group, only the prevalence of leg pain iradiation decreased.

A sennsation assessment was conducted as one of the predictors of neuropathic pain occurrence. Allodynia, a proven marker of neuropathic pain in the sensitivity disorder structure, was found to be significantly more frequent (p<0,05) in the chronic pain group both before treatment (35,0%) and after treatment (31,6%) compared to the acute pain group.

Significant improvement in spinal mobility, measured by the finger-to-floor test, was observed in the AP group (from 21,17±3,29 cm to 14,35±2,30 cm; p<0,05), whereas almost no change was seen in the CP group. After treatment in the AP group, a significant decrease in personal anxiety levels was recorded (from 31,2±13,4 points to 18,7±6,2 points; p<0,05), which was not observed in the CP group, where anxiety levels remained high even after therapy (37,8±7,1 points; p>0,05).

The results of cortisol level dynamics indicated that after treatment, cortisol levels significantly decreased in the acute pain group (from 372,5±64,8 nmol/L to

144,7±36,6 nmol/L; p<0,05). In the chronic pain group, cortisol levels after treatment were significantly higher (p<0,05) than in the acute pain group (374,4±76,6 nmol/L), suggesting dysfunction of the stress response system among patients with chronic pain, as a significant correlation was found between cortisol and anxiety levels (r=0,57; p<0,001). Another biochemical marker that allows for an objective assessment of pain severity is substance P. It was found that the level of substance P significantly decreased after treatment only in the acute pain group (from 13,96±1,93 ng/ml to 7,72±1,90 ng/ml; p<0,05), while it did not change significantly in the chronic pain group (from 10,34±2,92 ng/ml to 8,03±2,14 ng/ml; p>0,05). A significant correlation between SP concentration and VAS scores after treatment was observed in the acute pain group (r=0,54; p<0,05), while a moderate correlation was found in the chronic pain group (r=0,37; p<0,05).

In summary, these findings demonstrate a reduction in pain and improvement in clinical markers with the proposed treatment scheme for patients in both groups. However, CP group showed a less favorable treatment outcome. It was also revealed that cortisol levels were correlated with pain intensity, particularly in patients with severe and intolerable pain. Additionally, among patients from CP group, despite a decrease in pain intensity, cortisol levels did not significantly decrease, indicating a dysfunction in the stress response system in this group. Substance P, another biochemical marker reflecting pain severity, was found to be strongly correlated with pain intensity and could objectively reflect changes in pain perception at the biochemical level. The cortisol and substance P levels in a patient's blood can be used to assess the effectiveness of treatment for patients with acute and chronic vertebral pain conditions.

Keywords: pain, acute pain, chronic pain, degenerative-dystrophic changes, disc extrusion, lumbosacral radiculopathy, cortisol, substance P, nociceptive, neuropathic, anxiety, depression, quality of life, osteochondrosis of the spine.

 

ЕЦП: https://drive.google.com/file/d/1ZIe0tdcOrgs0kQcKwaLRLXYGeupoE_I7/view?usp=sharing