ВИСНОВКИ

 

У дисертаційній роботі проведено теоретичне узагальнення та роз’яснення науково-практичної проблеми щодо клініко-патогенетичних механізмів виникнення ендотеліальної дисфункції при АГ у пацієнтів з надмірною масою тіла та ожирінням з врахуванням результатів електрокардіографічного та ехокардіографічного обстеження серця, компонентів біохімічного аналізу крові, даних ліпідограми, вмісту газотрансмітерів (L-аргініну, аргінази, NOx та H2S), а також рівня адропіну та фактора фон Віллебранда у сироватці крові. Додатково розглянуто вплив тютюнопаління на метаболічний профіль пацієнтів з АГ, надмірною масою тіла та ожирінням, та перебіг основної патології. Встановлено доцільність призначення статинів з метою корекції ліпідного обміну щодо позитивного впливу адропіну, як регулятора функцій серцево-судинної системи.

  1. У пацієнтів з АГ та ожирінням спостерігали тяжчий перебіг АГ, зумовлений вищими показниками систолічного та пульсового АТ (p<0,01), збільшенням товщини задньої стінки ЛШ (p<0,01), маси міокарда ЛШ та відносної товщини стінки ЛШ (p<0.05). Достовірно частіше діагностували збільшення розмірів ЛП (p<0.05) та блокаду лівої ніжки пучка Гіса (p<0.05). При тестуванні за шкалою MMSE у модифікації С.М. Коваля з метою визначення когнітивних функцій, пацієнти з АГ та ожирінням отримували достовірно меншу кількість балів (p<0,01), у порівнянні з особами з АГ та надмірною масою тіла.
  2. Перебіг АГ у поєднанні з ожирінням призводить до порушення вазодилатуючої складової газотрансмітерів, що супроводжується достовірним зниженням рівня NOx (p<0.05) та H2S (p<0,01), у поєднанні з тенденцією до зростання активності аргінази. Рівень NOx залежав від вмісту L-аргініну (r=0.785; p<0.01), а також був пов’язаний з другим газотрансмітером H2S (r=0.758; p<0.01). Негативний вплив на концентрацію NOx був асоційований з ОТ (r=-0.283; p<0.05), ОТ/ОС (r=-0.236; p<0.01) у пацієнтів з АГ, надмірною масою тіла та ожирінням, а також додатково з ВЖМ в осіб жіночої статі (r=-0.496; p<0.05).
  3. Встановлена негативна кореляція між рівнем NOx та кількістю викурених цигарок за добу (r=-0,580, p<0.05) у пацієнтів з АГ, надмірною масою тіла та ожирінням, що вказує на порушення газотрансміттерних механізмів на тлі тютюнопаління. Одночасно у курців спостерігали достовірне зниження не тільки рівня NOx (p<0.05), але й вмісту L-аргініну (p<0.05) на тлі одночасного зростання активності аргінази (p<0.05).
  4. У пацієнтів з надмірною масою тіла та ожирінням АГ перебігає на тлі зростання рівнів фактора фон Віллебранда (p<0.01). Наявні кореляційні зв’язки між рівнем vWF та розмірами ЛП (r=0,667; p<0.01), ПШ (r=0,487; p<0.05), ФВ ЛШ (r=-0,461; p<0.05), ММЛШ (r=0,795; p<0.01) та ІММЛШ (r=0,731; p<0.01) свідчать про те, що vWF може виступати не лише додатковим маркером ендотеліальної дисфункції, але і предиктором СН.
  5. Рівень адропіну був достовірно нижчим у пацієнтів з АГ у поєднанні з ожирінням (p<0.01), при збільшенні ІМТ (p<0.01), на тлі тютюнопаління (p<0.01), зростання рівня глюкози венозної крові (p<0.05), а також негативно корелював з показниками систолічного (r=-0,246; p<0.05) та діастолічного АТ (r=-0,261; p<0.05). Вірогідне збільшення його рівня спостерігали при призначенні статинів (p<0,01).

 

УДК 616.132.2-005.8-06: 616.127-008.9-072.7]-036.82-056.83

Луцька Віра Любомирівна. Особливості структурно-функціонального стану міокарда та метаболічних порушень у курців в період реабілітаціїї після гострого коронарного синдрому : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / В. Л. Луцька. - Львів, 2023. - 267 с. - Бібліогр.: с. 187-217 (273 назви).

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі отримані нові наукові результати, які вирішують актуальне науково-практичне завдання щодо покращення ефективності кардіореабілітаційного лікування пацієнтів після перенесеного ГКС на підставі вивчення особливостей метаболічного профілю, показників регуляції артеріального тиску, структурно-функціонального стану міокарда та їх взаємозв’язків, залежно від фактора куріння.

  1. Порівняно з пацієнтами-некурцями, у реабілітаційних хворих з фактором куріння спостерігається достовірно важчий перебіг АГ (61,76±7,83 %), частіша поширеність ЦД 2-го типу (29,41±3,64 %) та професійної шкідливості (33,82±6,25 %). У переважної більшості з них (66,07±4,24 %) виявлено поєднання одночасно 3-4 ФР, у кожного четвертого - більше 5 ФР одночасно.
  2. Встановлено незалежні предиктори успішної відмови від куріння у пацієнтів під час відновного періоду після ГКС. Визначено, що шанси відмовитись від куріння були більшими на 79 % (OR=1,79, СІ=1,25-2,56) у кардіореабілітаційних хворих з високими показниками ІМТ та в 3 рази (OR=3,23, СІ=1,01 до 8,40) більшими у пацієнтів, що перебувають у сімейному статусі. Висока коморбідність, вищий показник ІК та рівня тривоги достовірно асоціювались зі зменшенням ймовірності відмовитись від тютюнопаління.
  3. Набільш виражені проатерогенні зміни ліпідного обміну реєструються у пацієнтів-курців. Порівняно з хворими без фактора куріння у персистуючих курців в динаміці кардіореабілітаційного лікування спостерігається достовірне істотне сповільнення темпів досягнення цільових рівнів основних показників ліпідного обміну. По завершенню програми КР відносний ризик ХС ЛПНГ > 1,4 ммоль/л у підгрупі курців, що продовжували палити (IБ), становив OR=3,24, СІ=1,14-9,54 та був значно вищим, порівняно з пацієнтами, що успішно відмовились від паління.
  4. Фактор куріння асоціюється з істотнішими розладами добової регуляції АТ у пацієнтів-курців після перенесеного ГКС. Персистуюче куріння значно підвищує ризики недосягнення цільових рівнів показників ДМАТ: варіабельності САТ (OR = 2,18, СІ=1,09-4,39) та швидкості ранкового підйому САТ (OR=4,87, СІ=2,14-11,05) і ДАТ (OR=3,39, СІ=1,74-6,60), що є прогностично несприятливими маркерами повторних СС-подій.
  5. Тривалість куріння та вищий рівень тютюнової залежності у пацієнтів після перенесеного ГКС достовірно прямо пов’язані з погіршенням показників функціональної здатності міокарда (R=0,93, при р=0,044 (за Фішером)). У персистуючих курців відносний ризик ІндТе > 0,4 наприкінці програми КР значно вищий та найчастіше достовірно корелює з атерогенною дисліпідемією (OR=4,32, СІ=1,001-18,63), високою тютюновою залежністю за ТФ (OR=6,19, СІ=1,54-24,85), підвищенням активності системного запалення (OR=5,51, СІ=1,34-22,51), позитивною хронотропністю серця (OR=7,58, СІ=3,36-17,20), підвищеною варіабельністю САТ (OR=2,16, СІ=1,23-3,78), недостатнім нічним зниженням САТ (OR=1,95, СІ=1,24-2,91) та вираженішими порушеннями ДФ ЛШ (OR = 6,04, СІ=1,51-24,15).
  6. У пацієнтів, які продовжували курити, в процесі кардіореабілітаційного лікування, спостерігалася найменш виражена позитивна динаміка результатів дистанційної ходьби (13,3 % пацієнтів залишалось в категорії дистанційної здатності < 1,5 км наприкінці програми КР) та недостатня толерантність до фізичних навантажень за шкалою Борга (з 5,0 (4,1; 6,0) до 3,5 (2,5; 4,9) балів (IБ), p<0,01). Встановлено, що персистуюче куріння достовірно у 8 разів (OR=8,16, СІ=1,27-12,48) підвищує відносний ризик низької дистанційної здатності (≤ 1,5 км), в той час, як успішна відмова від куріння супроводжується достовірним на 55 % (OR=1,55, СІ=1,02-2,52) зростанням шансів істотно покращити дистанційну здатність колишніми курцями після завершення програми КР. Високі рівні системного запалення (OR=6,86, СІ=1,06-14,19), нікотинової залежності (OR=3,38, СІ=1,29-8,59) у поєднанні з ДЛП (OR=3,32, СІ=1,02-11,86) та ЦД 2-го типу (OR=2,86, СІ=1,13-7,23) у персистуючих курців достовірно підвищують ризик недостатньої ефективності фізичного відновлення та кардіореабілітаційного процесу в цілому після перенесеного ГКС.

УДК: 616.12-008.331.1:615.225.22+615.27)-079.4

Прокоса Мар'яна Ігорівна. Обгрунтування ефективності метаболічної терапії при сумісному застосуванні з комбінованими антигіпертензивними засобами у хворих на артеріальну гіпертензію : дис. ... д-ра філософії : [ спец.] 222, 22 / М. І. Прокоса - Львів, 2023 - 183 с. - Бібліогр.: с. 142-170 (261 назва).

Дисертаційна робота присвячена підвищенню ефективності діагностики та лікування хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) І-ІІ стадії, 1-3 ступенів на основі вивчення особливостей клінічного перебігу, добового моніторингу артеріального тиску (АТ), оцінки показників ЕхоКГ та Холтер-ЕКГ, маркерів системного запалення та ендотеліальної дисфункції, показників ліпідного спектру крові при застосуванні комбінованих антигіпертензивних засобів в поєднанні з метаболічною терапією - кверцетином.

Мета дослідження полягала в підвищенні ефективності лікування пацієнтів на АГ І-ІІ стадії на основі вивчення динаміки показників добового моніторування АТ і ЕКГ, ЕхоКГ, ліпідного спектру крові, маркерів системного запалення та ендотеліальної дисфункції на тлі застосування кверцетину упродовж 12 тижнів з комбінованою антигіпертензивною терапією (раміприл з амлодипіном).

Завданнями дослідження було вивчення особливостей динаміки в осіб з АГ добового профілю АТ за показниками ДМАТ, аналіз динаміки показників ЕхоКГ та Холтер-ЕКГ, ліпідного спектру крові, системного запалення та ендотеліальної дисфункції залежно від додаткового застосування кверцетину, встановлення кореляційних зв’язків між цими показниками, визначення предикторів недосягнення цільових значень АТ та ролі кверцетину в предикторному впливі.

Об’єкт дослідження – АГ І-ІІ стадії, 1-2 ступенів.

Предмет дослідження: особливості перебігу АГ І-ІІ стадії, 1-2 ступенів, динаміка показників ДМАТ, ЕхоКГ, Холтер-ЕКГ, ліпідного спектру крові, показників неспецифічного системного запалення: СРП, ІЛ-1, ІЛ-6, ФНП-α; молекул адгезії судинного ендотелію (s-VCAM) та молекул міжклітинної адгезії I типу (s-ICAM-1); ЕТ-1.

Відповідно до поставлених завдань обстежено 120 хворих (66 жінок та 54 чоловіків) на АГ І-ІІ стадії, 1-2 ступенів, які після роз’яснення основних етапів діагностики, лікування та підписання інформованої згоди взяли участь в науковому дослідженні.

Під час клінічного дослідження, залежно від методики лікування хворі були розподілені на 2 групи: І група (основна) – 58 хворих, які крім базисної терапії, отримували кверцетин (Корвітин®),середній вік 57,87 ± 13,6 років; ІІ група (порівняння) – 62 хворих, які отримували лише базисну антигіпертензивну терапію, середній вік 59,09 ± 12,47 років.

При виконанні дисертаційної роботи обстеження хворих проводили на основі загальноприйнятих сучасних інформативних методів дослідження, які включали клінічні (скарги, анамнез захворювання та життя, пальпація, перкусія, аускультація), лабораторні (СРП, ІЛ-1, ІЛ-6, ФНП-α, рівні молекул адгезії судинного ендотелію (s-VCAM), молекул міжклітинної адгезії I типу (s-ICAM-1), ЕТ-1, ліпідний спектр (загальний холестерин (ЗХС), холестерин ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ), холестерин ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ), холестерин ліпопротеїдів дуже низької щільності (ХС ЛПДНЩ), тригліцериди (ТГ) та коефіцієнт атерогенності (КА), інструментальні (ДМАТ, ЕКГ, холтер-ЕКГ, ЕхоКГ).

     Згідно отриманих результатів, додаткове застосування кверцетину до антигіпертензивної терапії (раміприл + амлодипін) в пацієнтів з АГ І-ІІ стадії асоціюється з більш інтенсивним впливом на основні показники добової регуляції АТ (більш суттєве зниження САТдоб., ДАТдоб., ПАТдоб., ІЧ САТ, ІЧ ДАТ, ВСАТдоб., серВДАТдоб., ШРП САТ, ШРП ДАТ та збільшення ДІ САТ, ДІ ДАТ, порівняно з групою без кверцитину, p<0,05), вищим % досягнення цільового рівня впродовж 12 тижнів лікування - серСАТдоб. - у 83,3 % проти 70,9 % і серДАТдоб. - у 72,7 % проти 65,3 % хворих групи порівняння (p<0,001) та трансформації в циркадний профіль “dipper” за рівнем САТ у І групі - 72,4 % хворих, ІІ група- 35,5 %, ДАТ у 58,3 % (І) та лише 27,4 %(ІІ). У хворих на АГ І-ІІ стадії додаткове застосування кверцетину асоціюється з більш суттєвим впливом на показники структурно-функціональний стан серця порівняно з стандартним лікуванням (суттєве зменшення в 2,2 рази середнього значення ІММЛШ; у 3,9 разів - ТМШП у 2,1 разів – розміру ЛП, p < 0,001). Доведено, що додаткове використання кверцетину в пацієнтів з АГ І-ІІ ступеня асоційовано з антиаритмічним ефектом, який проявляється суттєвим зниженням частоти епізодів шлуночкової та надшлуночкової екстрасистолії, пароксизмів фібриляції передсердь за даними ХМ ЕКГ порівняно з стандартною терапією (p < 0,001). Показано, що прийом кверцетину впродовж 12 тижнів забезпечує додатковий гіполіпідемічний ефект, який характеризується достовірним зниженням рівнів ЗХС, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПДНЩ, ТГ та збільшенням % осіб з цільовими рівнями цих показників порівняно з стандартною терапією (p < 0,001). Встановлено, що у пацієнтів з АГ І-ІІ стадії додаткове застосування кверцетину впродовж 12 тижнів асоційоване з протизапальною та ендотеліопротекторною дією, що визначається достовірним зменшенням рівнів ІЛ-1,  ІЛ-6, ТНФ-a, СРП, ЕТ-1, NO2, NO3, VCAM, ICAM-1 в плазмі порівняно з групою без кверцитину (р < 0,001). У якості чинників, які зумовлюють відсутність позитивної відповіді на стандартну антигіпертензивну терапію слід розглядати: рівень ІЛ-6 > 7 нг/мл, (OR=9,88 Cl-0,39-12,00), ТНФ-α > 9 пг/мл (OR=7,03 Cl-0,58-8,95), ІЛ-1 > 0,8 нг/мл (OR=3,99 Cl-0,24-4,11), СРП > 5 нг/мл (OR=4,01 Cl-0,17-6,03), VCAM > 1100 нг/мл (OR=4,01 Cl-0,17-6,03), ICAM-1 > 400 нг/мл (OR=3,94 Cl-0,18-4,93), ЕТ-1 > 1,1 пг/мл (OR=3,49 Cl-0,37-3,86) та ЗХС > 4,0 ммоль/л (OR=3,62 Cl-0,13-3,93).

У якості предикторів позитивної антигіпертензивної ефективності додаткового застосування кверцетину в пацієнтів з АГ І-ІІ стадії, слід розглядати: СРП > 5 нг/мл (OR=0,37 Cl-0,03-3,95), ICAM-1 > 400 нг/мл (OR=0,10 Cl-0,07-1,57), ІЛ-1 > 0,8 нг/мл (OR=0,05 Cl-0,01-0,94), ЕТ-1 > 1,1 пг/мл (OR=2,63 Cl-0,16-2,98), ІЛ-6 > 7 нг/мл (OR=2,66 Cl-0,14-3,04), ФНП-α > 9 пг/мл (OR=1,62 Cl-0,21-5,89) та VCAM > 1100 нг/мл (OR=1,53 Cl-0,16-3,14), що демонструє високий антигіпертензивний ефект препарату в разі підвищеної активності системного запалення та ендотеліальної дисфункції.

За результатами наукової роботи доповнено дані та розширено уявлення про ефективність кверцетину, як комплексного ендотеліопротективного лікарського засобу, а також обґрунтовано доцiльнiсть його поєднаного застосування у складі стандартної комбінованої антигіпертензівної терапії з метою покращення контролю АТ, швидшого досягнення цільових значень його основних показників та зниження очікуваного ризику серцево-судинних ускладнень.

Вперше продемонстровано, що 12-тижневе застосування кверцетину в комплексі комбінованої антигіпертензивної терапії сприяє кращому контролю всіх показників регуляції АТ у достовірно більшої частки хворих на АГ за рахунок достовірно інтенсивнішого та швидшого зниження середніх значень САТдоб., ДАТдоб., ПАТдоб. і досягнення їх цільових рівнів, більш істотного зменшення ІЧ САТ та ІЧ ДАТ, варіабельності САТ і ДАТ, ШРП САТ і ДАТ та нормалізації патологічних типів добого профілю АТ.

Вперше доведено, що додаткове застосування кверцетину в схемі лікування АГ супроводжується більш вираженим покращенням структурно-функціонального стану міокарда, свідченням чого є достовірно інтенсивніше зменшення середніх значень ІММЛШ, ТМШП і, як наслідок, - зменшення частоти епізодів шлуночкової, надшлуночкової екстрасистолії та пароксизмів ФП.

Доповнено дані щодо гіполіпідемізуючої здатності кверцетину, застосування якого у хворих на АГ з дисліпідемією призводить до достовірно швидшого та значно інтенсивнішого зниження середніх рівнів проатерогенних фракцій ліпідів (ЗХС, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПДНЩ, ТГ), а також часток осіб з перевищенням цільових або референтних рівнів цих показників.

Вперше доведено, що приймання пацієнтами з АГ впродовж 12 тижнів додатково до базової комбінованої антигіпертензивної терапії кверцетину, супроводжується достовірно більш істотним зниженням середніх рівнів основних показників системного запалення, молекул адгезії та ендотеліальної дисфункції та суттєвішим зменшенням часток осіб з перевищенням їх референтних значень, порівняно з пацієнтами групи базового лікування.

Вперше встановлено предиктори недосягнення цільових значень сер.САТ, побудовано мультиваріантну регресійну модель, що дозволяє прогнозувати ризики недосягнення цільових показників АТ при перевищенні референтних значень окремих показників ДМАТ, маркерів запалення, ендотеліальної дисфункції та ліпідного спектру крові.

 

УДК: 616.2+616.1+616.3)-06.379-00864-056.52]-092-07-08

Ланюш Ф.В. Порушення харчової поведінки у хворих на цукровий діабет 2 типу: дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / Ф. В. Ланюш - Львів, 2023. - 180 с. - Бібліогр.: с. 131-158 (234 назв). 

АНОТАЦІЯ

Ланюш Ф.В. Порушення харчової поведінки у хворих на цукровий діабет 2 типу. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії в галузі знань 22 Охорона здоров’я за спеціальністю 222 Медицина. – Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького МОЗ України, Львів, 2023.

У дисертаційній роботі наведено нове рішення і теоретичне обґрунтування важливого завдання – покращення діагностики та лікування гіперфагічних ПХП в осіб із ЦД 2 типу та ожирінням/НМТ шляхом удосконалення діагностичних та лікувальних заходів на основі вивчення змін гормонально-метаболічних показників, які контролюють ХП, під впливом ЦЗП.

  1. За даними опитувальників (ОВКП та ОСНП) в осіб із ЦД 2 типу та ожирінням/НМТ поширеність КП становить 18 %, СНП – 13,1 %. У більшості випадків (62,7 %) дані ПХП виникають ще до початку ЦД 2 типу, у 42,2 % - в дитинстві чи підлітковому періоді. У 38,2 % осіб триґерним фактором початку ПХП є стрес, а третина осіб із ПХП (29,4 %) обирають прості вуглеводи при нападах переїдання.
  2. В осіб із ЦД 2 типу з ожирінням/НМТ та супутніми ПХП спостерігається вищий рівень лептину (13,7 ± 9 нг/мл, p < 0,05) порівняно із пацієнтами з ЦД 2 типу із ожирінням/НМТ, проте без ПХП (6,51 ± 4,3 нг/мл) або ж особами із ожирінням/НМТ без будь-яких порушень вуглеводного обміну та без ПХП (9,2 ± 5 нг/мл). В осіб із ЦД 2 типу з ожирінням/НМТ та супутніми ПХП визначається найнижчий рівень греліну (17,1 ± 7,7 нг/мл, p < 0,05) порівняно із особами з ЦД 2 типу та ожирінням/НМТ, проте без ПХП (24,6 ± 15,8 нг/мл) та людьми із ожирінням/НМТ без будь-яких порушень вуглеводного обміну та без ПХП (23,9 ± 7,2 нг/мл), а також вищий індекс лептин/грелін (0,32 vs 0,78, p < 0,05).
  3. Зниження маси тіла призводить до нормалізації ПХП у 12,5 % пацієнтів, а також зменшення рівня лептину з 13,1 ±7,8 нг/мл до 11,6 ± 6,5 нг/мл, p < 0,05 та підвищення рівня греліну з 17,8 ± 10,5 нг/мл до 20,2 ± 11,4 нг/мл, p < 0,05.
  4. Дапагліфлозин в комбінації з метформіном позитивно впливає на масу тіла та ІМТ, що відображається статистично значущим зниженням вищевказаних показників (зниження маси тіла в середньому на 2,6 кг та ІМТ на 1,5 % від початкового, p < 0,05 для обох показників). Застосування ліраглутиду та метформіну впродовж 3-х місяців знижує масу тіла в середньому на 6,3 кг (p < 0,05) та ІМТ на 2,2 % від початкового рівня (p < 0,05). Ліраглутид в комбінації із метформіном знижує рівень лептину в середньому на 3,1 нг/мл (p < 0,05), підвищує рівень греліну (на 5,3 нг/мл, p < 0,05) та знижує індекс лептин/грелін (0,81 vs 0,47, p < 0,05) впродовж 3-х місяців застосування.
  5. Комбінація ліраглутиду із метформіном покращує гіперфагічну ХП, оскільки результати ОВКП та ОСНП продемонстрували відсутність нападів КП у 40 % осіб та СНП у 50 % випадків після 3-х місяців застосування вищезгаданих препаратів.