УДК: 616.311.2-002.153-036.12-06:616.322-002.2]-07-08-084

Бежук Юлія Андріївна. Особливості клінічного перебігу, лікування та профілактики хронічного катарального гінгівіту на тлі рекурентного тонзиліту :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 221, 22 /  Ю. А. Бежук. - Львів, 2024. - 216 с. - Бібліогр.: с. 175-205 (273 назви).

Застосування розпрацьованого комплексу для лікування та профілактики хронічного катарального гінгівіту у пацієнтів з рекурентним тонзилітом призвело до зменшення напруження ланок місцевого та системного гуморального імунітету. Досліджували суттєве зменшення рівнів імуноглобулінів усіх класів, включаючи реагіновий вид, що вказувало на зниження сенсибілізації даної категорії пацієнтів; зниження концентрації прозапального інтерлейкіну-1β і регуляторного противірусного – γ- інтерферону свідчило про зниження мікробно-вірусного навантаження на слизову оболонку тканин ясен та лімфоїдну тканину піднебінних мигдаликів; зниження ЦІК та ІК, як одних з важливих патогенетичних чинників розвитку хронічного катарального гінгівіту, вказувало на згасання запального процесу та успіх терапії. У пацієнтів групи порівняння, яких лікували за допомогою загальноприйнятих методик, динаміка імунологічних показників була менш вираженою та короткотривалою, що свідчило про недостатню ефективність застосованого лікування. Таким чином, проведене нами дослідження підтверджує високу терапевтичну результативність лікувально-профілактичного комплексу, що включав розпрацьовану гелеву композицію на основі гіалуронату натрію та декаметоксину (ГКГНД), яка може бути рекомендована як місцевий екстемпоральний медикаментозний засіб для лікування та профілактики у пацієнтів з ХКГ, асоційованим рекурентним тонзилітом.

УДК: 611.314.15:616.314.15

Якимович Данило Володимирович. Особливості будови пришийкових ділянок постійних зубів різних груп :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 221, 22 /  Д. В. Якимович  - Львів, 2024. - 205 с. - Бібліогр.: с. 161-177 (228 назви).

У дисертаційній роботі подано теоретичне узагальнення та нове вирішення актуального наукового завдання, що полягає у з’ясування особливостей топографії твердих тканин постійних зубів різних груп у пришийковій ділянці та дослідження їх якості і мінерального складу. 1. Частота пришийкової патології серед осіб зрілого віку становить 45% (48% у чоловіків, 42% у жінок). Найбільша частка серед пришийкових уражень належить пришийковому карієсу (28,5%). Частота пришийкових ерозій становить 16%, а клиноподібних дефектів – 13,5%. Пришийковий карієс та ерозії частіше виявляються у чоловіків, а клиноподібні дефекти – у жінок. У жінок найбільшу частоту маніфестації має ізольований пришийковий карієс (36%), ізольовані клиноподібні дефекти та ерозії виявляються удвічі рідше (16% та 17% відповідно). Найменшу частоту маніфестації у жінок має поєднане ураження зубів клиноподібними дефектами та ерозіями (5%). У чоловіків найбільшу частоту має ізольований пришийковий карієс (42%), майже удвічі рідше виявляються ізольовані ерозіії (23%), найменшу частоту маніфестації мають ізольовані клиноподібні дефекти (8%) та комбіновані ураження зубів клиноподібними дефектами та ерозіями (4%). 2. Всі види пришийкової патології найчастіше вражають малі кутні зуби, удвічі рідше – різці, найрідше – великі кутні зуби. Частота ураження ікол клиноподібними ефектами та ерозіями також є незначною, але частота уражень цієї групи зубів пришийковим карієсом є такою ж, як частота ураження різців. Множинні каріозні та некаріозні процеси найчастіше вражають пришийкові ділянки малих кутніх зубів та різців, виявляються з однаковою частотою на верхній та нижній щелепах, незалежно від сторони і переважно асиметрично. 3. У сформованих постійних зубів в пришийковій ділянці виявлено чотири варіанти співвідношення твердих тканин: відсутність контакту емалі з цементом та наявність зон відкритого дентину; контакт емалі з цементом в стик; перекриття цементу емаллю; перекриття емалі цементом, кожен з яких з різною 156 частотою маніфестується на вестибулярній, оральній, медіальній та дистальній контактних поверхнях зубів різних груп. 4. Серед усіх оглянутих поверхонь зубів 2% мають в пришийковій ділянці зону відкритого дентину, у 4% емаль у пришийковій ділянці вкрита шаром цементу, по 47% поверхонь мають варіанти контакту емалі з цементом у стик та перекриття цементу шаром емалі. У різців, ікол та малих кутніх зубів з найбільшою частотою зустрічається варіант перекриття цементу емаллю, а у великих кутніх зубів – варіант контакту емалі з цементом у стик. Найрідше у різців та малих і великих кутніх зубів зустрічається варіант зони відкритого дентину. У ікол не виявлено жодного випадку варіанту зони відкритого дентину та перекриття емалі цементом. 5. Найчастіше на вестибулярній та оральній поверхнях виявлено варіант перекриття цементу емаллю, а на медіальній та дистальній контактних поверхнях – варіант контакту емалі з цементом у стик. Найрідше на вестибулярній, оральній та дистальній контактній поверхнях виявлено варіант наявності зони відкритого дентину, а на медіальній контактній поверхні – варіант перекриття емалі цементом. У 40,3% випадків від загальної кількості оглянутих зубів на всіх чотирьох поверхнях спостерігали однакове співвідношення емалі та цементу – найчастіше – у різців (66,3% від загальної кількості різців), найрідше – у великих кутніх зубів (18,3% від загальної кількості великих кутніх зубів). 6. Чотири мінеральні макроелементи (кальцій, магній, натрій, фосфор) та три мікроелементи (калій, цинк та стронцій) містяться у твердих тканинах зубів – в емалі, дентині та цементі у кількостях, достатніх для визначення. Вміст кальцію, натрію, магнію та цинку є найвищим в емалі, фосфору – в цементі, а стронцію – в дентині. Вміст калію в дентині та цементі має однакові показники, які є вищими, ніж в емалі. 7. Виявлено істотну різницю між показниками щільності емалі, дентину та цементу постійних зубів. В пришийковій ділянці у різців найвищу щільність має дентин (125[110,3; 139]УОС), найнижчу – цемент (105 [94; 119] УОС); у ікол найвищу щільність має дентин (139[125; 153,8] УОС), найнижчу – 157 емаль (118,5 [105; 137,8] УОС); у малих кутніх зубів найвищу щільність має дентин (159,5 [145; 173] УОС), найнижчу – цемент (122 [110; 137] УОС); у великих кутніх зубів найвищу щільність має емаль (168 [154; 182,75] УОС), найнижчу – цемент(133,5 [121; 148,75] УОС). Показники щільності емалі та дентину є найнижчими у різців, далі поступово збільшуються у ікол та малих кутніх зубів і сягають максимального значення у великих кутніх зубів. Показники щільності цементу також є найнижчими у різців, дещо вищим у малих кутніх зубів, ще зростають у ікол і максимального значення сягають у великих кутніх зубів. 8. Показники щільності емалі мають істотну різницю між різцями та малими кутніми зубами, різцями та великими кутніми зубами, іклами та малими кутніми зубами, іклами та великими кутніми зубами, малими та великими кутніми зубами. Показники щільності дентину мають істотну різницю між різцями та іклами, різцями та малими кутніми зубами, різцями та великими кутніми зубами, іклами та малими кутніми зубами, та іклами і великими кутніми зубами. Показники щільності цементу мають істотну різницю між різцями та іклами, різцями та малими кутніми зубами, різцями та великими кутніми зубами, малими та великими кутніми зубами. 9. Щільність емалі, дентину та цементу зубів верхньої щелепи є вищою, ніж у зубів-антагоністів нижньої щелепи, щільність емалі та дентину зубів правої сторони є вищою, ніж у зубів лівої сторони, щільність цементу розподілена асиметрично – на верхній щелепі цей показник вищий зліва, а на нижній – справа. У всіх квадрантах найвища щільність встановлена в ділянці дентину, найнижчу щільність має цемент. Порівняння досліджуваних показників між собою за методом Крускала-Уолліса засвідчило наявність їх істотної різниці між усіма порівнюваними групами


https://drive.google.com/file/d/15quXjt1skGliaU-ES0QLnv8JokyzT0FU/view?usp=sharing


 

УДК: 616.24-002-02:616-056.3]+616.314.17-008.6)]-085.27-092.9

Сольвар Зоряна Любомирівна. Механізми формування експериментального алергічного альвеоліту та пародонтиту та їх корекція L-аргініном : [спец.] 221, 22 /  З. Л. Сольвар  - Львів, 2024. - 172 с. - Бібліогр.: с. 143-164 (190 назв).

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягає у встановленні патофізіологічних особливостей змін показників системи оксиду азоту, процесів вільнорадикального окислення та антиоксидантного захисту, маркерів цитокінового статусу, імунної системи в крові і легенях у патогенезі розвитку експериментального алергічного альвеоліту асоційованого з експериментальним пародонтитом. Експериментально обґрунтовано доцільність їх корекції за допомогою L-аргініну.

  1. У механізмах розвитку експериментального алергічного альвеоліту асоційованого з пародонтитом важливу роль відіграють значні порушення показників системи оксиду азоту, які спостерігаються на усіх етапах їх формування з досягненням максимальних величин на 24-у добу експерименту, а саме зростає вміст стабільних метаболітів оксиду азоту і сумарної активності синтази оксиду азоту відповідно на 110,0% (Р<0,05) і 133,3% (Р<0,05) та знижується рівень L-аргініну в легенях на 70,0% (Р<0,05) у порівнянні з групою інтактних тварин.
  2. В динаміці формування експериментального алергічного альвеоліту, що поєднаний з пародонтитом відзначається активація процесів перекисного окислення ліпідів – підвищення вмісту дієнових кон’югатів і малонового діальдегіду в легенях відповідно на 76,6% (Р<0,05) і 82,0% (Р<0,05) на тлі пригнічення, як ферментативної так і неферментативної ланок антиоксидантного захисту – зниження активності супероксиддисмутази, каталази, вмісту церулоплазміну відповідно на 39,8% (Р<0,05), 40,8% (Р<0,05), 47,4% (Р<0,05) з найбільшою вираженістю на 24-у добу експерименту проти контрольної групи тварин, що можна охарактеризувати як прояв оксидантного стресу та із залученням у патологічний процес ліпідних механізмів пошкодження клітин.
  3. Маніфестація експериментального алергічного альвеоліту та пародонтиту на усіх етапах свого розвитку зумовлює дисбаланс цитокінового профілю з перевагою на 14-у і 24-у доби експерименту, що проявляється підвищенням вмісту фактора некрозу пухлин -альфа та інтерлейкіну- 6 відповідно на 83,8% (Р<0,05), 89,2% (Р<0,05) та 68,4% (Р<0,05), 71,9% (Р<0,05) у поєднанні зі зниженням концентрації інтерлейкіну 10 у крові відповідно на 43,2% (Р<0,05) та 44,3% (Р<0,05) проти першої групи тварин, що свідчило про цитокін- опосередковане ураження тканинних структур органів та посилення в них патоімунного процесу і їх участь в механізмах формування цих експериментальних моделей хвороб.
  4. Встановлено, що в динаміці (4-а, 7-а, 14-а доби) розвитку експериментального алергічного альвеоліту асоційованого з пародонтитом відбуваються помітні порушення імунного гомеостазу (з перевагою на 24-у добу експерименту), яке супроводжується пригніченням клітинної (зниженням вмісту Т-лімфоцитів на 40,8% (Р<0,05) та стимуляцією гуморальної ланок імунітету (підвищенням рівня В-лімфоцитів і циркулюючих імунних комплексів у крові відповідно на 84,0% (Р<0,05) і 70,2% (Р<0,05) проти контролю, що вказує на наявність патогенного впливу імунокомплексного механізму пошкодження клітин.
  5. Використання препарату L-аргініну тваринам з лікувальною метою призводило до антиоксидантного, цитокіно- і імунокоригуючого впливу на порушені маркери метаболічних і імунних процесів – зниження вмісту дієнових кон’югатів, малонового діальдегіду, стабільних метаболітів NO, сумарної активності NO синтази, ФНП-ɑ, IL-6, В-лімфоцитів і ЦІК та підвищення рівня Т-лімфоцитів, L-аргініну, активності СОД, КТ, ЦП, IL-10 в крові і легенях на 24-у добу розвитку експериментального алергічного альвеоліту з пародонтитом відносно групи тварин, які не піддавалися впливу цього лікарського середника.


611.314:(611.716+611.71)]-071.3

Ісакова Ольга Олексіївна

Особливості формування постійних зубів у дітей з визначенням їх зубного віку залежно від структурно-функціонального стану кісткової тканини щелеп і скелету : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 221, 22 / О. О. Ісакова. - Львів, 2023. - 160 с. - Бібліогр.: с. 133-151 (176 назв). 

ВИСНОВКИ

     У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення науково-практичного завдання підвищення ефективності діагностики та лікування патологій зубощелепної системи дітей в період змінного прикусу шляхом обгрунтування застосування індивідуального підходу з обов’язковим визначенням зубного віку як маркера біологічної зрілості дитячого організму, а також визначення структурних змін у кістковій тканині; модифіковано формулу лінійної регресії Cameriere для українського дитячого населення на прикладі вибірки дітей міста Львова та Львівської області віком 6-13 років; визначено та досліджено варіабельність рентгеноморфометричних індексів нижньої щелепи в період активної зміни зубів у дітей, а також зміни мінеральної щільності кісткової тканини дітей у визначений віковий період окремо для кожної статі.

         На основі проведених досліджень та їх оцінки зроблено ряд висновків:

  1. Визначено роль та значення біологічного віку дитини у процесі діагностики та лікування патології зубощелепної системи дітей у віці 6-13 років. В результаті проведеного дослідження визначено, що зубний вік слугує маркером біологіної зрілості дитячого організму і не у всіх дітей його значення відповідає календарному віку дитини.

         За модифікованим методом  Cameriere  для більшості дітей (> 90%) зубний вік статистично не відрізнявся від хронологічного і між ними спостерігається сильний прямий кореляційний зв'язок як у загальній групі

(r = 0,961; p<0,0001), так і серед досліджуваних хлопців (r = 0,967; p<0,0001), та дівчат (r = 0,965; p<0,0001), що свідчить про можливість застосування методики  Cameriere для визначення зубного віку і в дитячій стоматології, і в судово-медичній практиці, а також у інших галузях медицини.

         Проте, необхідно зазначити, що , практично, у кожній віковій групі дітей , як хлопців, так і дівчат, виділялись окремі індивідууми, які не вписувались в загальностатистичні дані і виходили за їх межі. У загальному підсумку розбіжність в межах 1,5 року між календарним і зубним віком виявлена у 9,3% дітей. Такі діти і становлять найбільший ризик у рамках дослідження як особи, що потребують індивідуального підходу в процесі діагностики та лікування, зважаючи на відмінність їх зубного віку від хронологічного і, відповідно, відставанні чи випередженні розвитку організму.

  1. Аналіз отриманих результатів з обчислення зубного віку за методом Cameriere на основі модифікованої нами формули лінійної регресії засвідчив необхідність застосування цього методу у діагностиці та лікуванні дітей із зубощелепними патологіями у період змінного прикусу. Наявність розбіжностей між зубним і календарним віком у частини дітей аргументує потребу індивідуального підходу у плануванні оптимального часу лікування патологій у таких дітей.
  2. На основі отриманих даних зміни структурних елементів кісткової тканини нижньої щелепи виявлено періоди активних трансформацій і розвитку кісткової тканини у дітей в період змінного прикусу. Встановлено, що періодом збільшення усіх індексних рентгеноморфометричних показників є вік 9-10 років як для хлопців, так і для дівчат. У цьому віці відбувається активне прорізування багатокореневих зубів, за винятком перших молярів, які прорізуються у віці 6-7 років. Відповідно до отриманих результатів визначено, що оцінка рентгеноморфометричних індексних показників за допомогою ортопантомограм у дітей в період змінного прикусу є важливим діагностичним критерієм, який виявляє активні морфометричні зміни у структурах кісткової тканини щелепно-лицевої ділянки, а також помічним діагностичним критерієм при плануванні термінів стоматологічного  втручання.
  3. Проведене дослідження мінеральної щільності кісткової тканини п'яткової кістки методом ультразвукової денситометрії підтвердило важливість ретельного обстеження пацієнтів дитячого віку з патологією зубощелепної системи у період змінного прикусу із застосуванням малоінвазивних і безпечних методик для виявлення структурних аберацій у кістковій тканині дитини під час діагностики та планування лікування.
  4. Комплекс проведених додаткових обстежень дитини, а саме визначення зубного віку за допомогою модифікованої формули лінійної регресії Cameriere як маркера біологічної зрілості організму, заміри ренгеноморфометричних показників індексів нижньої щелепи на основі ортопантомограми та ультразвукова денситометрія кісткової тканини дозволяє прицільно і всебічно дослідити індивідуальні особливості розвитку дитини та вірно оцінити відхилення від норми. Даний комплекс додаткових обстежень допоможе підібрати оптимальний час і план лікування опираючись на дані індивідуального розвитку організму дитини, а не загальноприйняті середньо-статистичні норми в медицині.

УДК: 616.311.2+616.314.17/.19)-002-06:(616.1/.3+616.8)

Шевчук Мар'яна Миколаївна

Особливості надання пародонтологічної допомоги хворим із загальносоматичною патологією : дис. ... д-ра філософії : [ спец.] 221, 22 / М. М. Шевчук. - Львів, 2022 - 236 с. - Бібліогр.: с. 189-219 (309 назв).

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуального завдання сучасної стоматології клініко-лабораторне обґрунтування ефективності патогенетичного лікування хворих із запальними, дистрофічно-запальними та дистрофічними захворюваннми породонтаз урахуванням їх загальносоматичної патології, біохімічних, імунологічних властивостей крові та ротової рідини.

1. Поширеність захворювань пародонта у хворих на різну соматичну патологію (серцево-судинну, гастроентерологічну, неврологічну та ревматологічну) становить у середньому – 75,59±1,89%.У хворих на ревматологічні хвороби вона найвища (83,58±3,20%), із значним превалюванням запальних захворювань пародонта, а також генералізованого пародонтиту початкового та I ступеня важкості у порівнянні з даними показниками у решти груп спостереження (р<0,05). Важкі ступені генералізованого пародонтиту (ІІ і ІІІ) з однаковою частотою виявляли у групах обстежених із серцево-судинними, неврологічними, гастроентерологічними захворюваннями (р>0,05) та значно рідше у хворих на ревматологічну патологію (р<0,05).

2. Встановлено, що у хворих із захворюваннями пародонта при соматичних патологіях визначалось вірогідне підвищення рівня прозапального цитокіну IL-1β та С-реактивного білка на тлі зниження протизапального цитокіну IL-10 у крові та ротовій рідині стосовно значень у осіб групи контролю. Найбільш суттєвий дисбаланс у системі імунозапальної відповіді визначали у хворих із дистрофічно-запальними захворюваннями пародонта за даними проаналізованих параметрів у крові та ротовій рідині. Водночас, у хворих різних груп обстежуваних із запальними і дистрофічними захворюваннями пародонта динаміка значень проаналізованих показників у крові була більш негативною у хворих із дистрофічними ураженнями, а у ротовій рідині – із запальними захворюваннями пародонта.

3. Дослідження маркерів ендотеліальної функції за вмістом метаболітів азоту у крові та ротовій рідині у осіб із захворюваннями пародонта на тлі різних соматичних патологій показало вірогідне зниження ендотеліальної функції, яка характеризувалась зниженням вмісту метаболітів NO у біологічних рідинах (NO2, NO3,NO2+NO3). При цьому, у хворих із дистрофічно-запальними та дистрофічними захворюваннями пародонта дисбаланс значень маркерів ендотеліальної функції був більш значним, ніж у хворих із запальними ураженнями пародонта.

4. Встановлено активацію імунозапальної і стресогенної відповіді на тлі зниження ендотеліальної функції організму, у хворих із захворюваннями пародонта при різних загальносоматичних патологіях. Спостерігалось превалювання вищезгаданих реакцій організму у хворих на дистрофічно-запальні ураження тканин пародонта у порівнянні з даними у осіб із запальними і дистрофічними захворюваннями пародонта у різних групах. Найбільший дисбаланс значень вивчених параметрів був присутній у хворих на серцево-судинну і ревматологічну патологію з різними захворюваннями пародонта.

5. Впровадження розпрацьованих схем лікувально-профілактичних заходів для лікування пацієнтів із захворюваннями пародонта при значеннях CPITN ≤ 2 та > 2 балів на тлі загальносоматичної патології, сприяло ліквідації запалення, покращенню гігієни порожнини рота і нормалізації гемодинаміки в тканинах пародонта, що також, підтверджувалось позитивною динамікою низки параметрів маркерів імунозахисної відповіді, стресорної реакції та ендотеліальної функції ротової рідини, у найближчі та віддалені терміни спостереження. Після 12 місяців спостережень відмічали “стабілізацію” патологічного процесу у тканинах пародонта, при значеннях індексу CPITN ≤ 2 у 82,76% пролікованих осіб, а при значеннях індексу CPITN > 2 у 68,18% осіб, що достовірно перевищувало дані показники при застосуванні традиційних методів лікування захворювань пародонта (р<0,01).