ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ ПРИШИЙКОВИХ ДІЛЯНОК ПОСТІЙНИХ ЗУБІВ РІЗНИХ ГРУП

АНОТАЦІЯ

Якимович Д.В. Особливості будови пришийкових ділянок постійних зубів різних груп – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 221 – Стоматологія (22 – Охорона здоров’я). – Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Львів, 2024. Дисертація присвячена вивченню особливостей топографії твердих тканин постійних зубів різних груп у пришийковій ділянці та дослідженню їх якості і мінерального складу. Результати наукових досліджень та дані офіційної медичної статистики засвідчують, що стоматологічна патологія маніфестується сьогодні у 60-80% населення, сягаючи в ендемічних регіонах 95-99% Ураження зубів пришийкової локалізації належать до найбільш поширених стоматологічних патологій та характеризується вираженою тенденцією до зростання. Найчастіше серед них маніфестується пришийковий карієс зубів, а також некаріозні ураження – клиноподібні дефекти, ерозії тощо. Причини їх виникнення, а також способи профілактики і лікування привертають увагу різних дослідників. Вивченню загальних та локальних етіологічних чинників пришийкової патології зубів присвячені численні клінічні та експериментальні дослідження. Проте велика кількість етіологічних чинників, наведених у літературних джерелах, на думку різних авторів є свідченням їх вторинності, оскільки, жоден з них, чи навіть їх сукупність, не здатні зруйнувати емаль, особливо у захищеній яснами пришийковій ділянці, де практично неможливо травмувати її напряму. Пришийкові ураження є малопомітними на початкових етапах, але, не отримавши необхідного лікування, з часом стають серйозною
естетичною та стоматологічною проблемою і можуть привести до значного руйнування або й до втрати зуба. Очевидно, що ефективна профілактика пришийкової патології потребує не лише визначення чинників ризику її розвитку, але й розуміння їх ізольованого чи поєднаного впливу на найбільш уразливі ділянки певних груп зубів. Тому першочергового значення набирають дослідження, що мають на меті вивчення причин та передумов виникнення пришийкової патології, з’ясування її частоти та особливостей локалізації. У зв’язку зі значною поширеністю уражень твердих тканин зубів патологією каріозної та некаріозної етіології, а також постійною тенденцією до зростання їх кількості та до омолодження даної групи патологічних процесів особливо актуальним є пошук шляхів їх раннього виявлення та профілактики. Сьогодні
відомі різні способи ранньої діагностики карієсу та некаріозних уражень зубів. Одним з ефективних та широко застосовуваних в клінічній практиці методів виявлення змін у якості мінералізованих тканин є визначення їх мінеральної щільності при проведенні променевого обстеження пацієнтів. Використання даного методу відкриває широкі можливості індивідуального прогнозування уражень твердих тканин зубів, а також визначення груп ризику розвитку їх патології на підставі виявлених змін щільності досліджуваних тканин та тенденцій її динаміки. Необхідною умовою для цього є детальне вивчення нормальних показників мінеральної щільності твердих тканин інтактних зубів різних груп з урахуванням їх вікових, статевих, етнічних та ін. особливостей. У процесі виконання роботи було проведено обстеження 200 осіб зрілого віку (100 чоловіків та 100 жінок) для дослідження частоти маніфестації патології, локалізованої в пришийковій ділянці зубів різних груп – карієсу та некаріозних уражень (клиноподібних дефектів та ерозій). Для вивчення різних варіантів будови пришийкової ділянки постійних зубів різних груп та з’ясування частоти їх маніфестації було дослідження 320 постійних зубів верхньої та нижньої щелеп (по 10 зубів 11-18, 21-28, 31-38 та 41-48), видалених за клінічними показами та 40 їх поздовжніх шліфів. При макроскопічному та скануючому електронномікроскопічному дослідженні визначали співвідношення твердих тканин – емалі, цементу та дентину – у ділянці шийок зубів на їх вестибулярній, оральній (піднебінній/язиковій), медіальній та дистальній контактних поверхнях. Мінеральний склад емалі, дентину та цементу досліджували шляхом визначення в складі їх мінерального компоненту вмісту чотирьох
макроелементів (кальцію (Ca), фосфору (P), магнію (Mg) натрію (Na)) та трьох мікроелементів (калію (К), стронцію (Sr) і цинку (Zn) з використанням атомно- абсорбційного та атомно-емісійного спектрального аналізу та методу спектрофотометрії. Для визначення щільності твердих тканин пришийкової ділянки було опрацьовано 280 рентгенограм інтактних постійних зубів (n=10 для 11-17, 21-27, 31-37 та 41-47 зубів) в програмі VixWin Pro. При огляді рандомізованої групи пацієнтів у 45% від загальної кількості оглянутих, було виявлено різні види пришийкової патології зубів:
пришийковий карієс; клиноподібні дефекти; ерозії пришийкової ділянки. При цьому серед оглянутих чоловіків частка осіб з пришийковою патологією зубів склала 48%, а серед жінок – 42%. Найчастіше серед виявлених видів пришийкової патології спостерігали каріозні ураження (28,5%), значно рідше – ерозії пришийкової локалізації (16%) та клиноподібні дефекти (13,5%). Проведений аналіз частоти різних видів пришийкової патології серед осіб чоловічої та жіночої статі засвідчив, що серед оглянутих чоловіків частка осіб з пришийковим карієсом становила 31%, серед жінок – 26%, клиноподібні дефекти виявлено у 12% чоловіків та 15% жінок, а пришийкові ерозії – у 18% чоловіків та 14% жінок. Таким чином отримані результати засвідчили, що пришийковий карієс та пришийкові ерозії частіше вражають чоловіків, а клиноподібні дефекти – жінок.
В процесі проведення аналізу даних, отриманих при обстеженні пацієнтів робочої групи було встановлено, що досліджувані ураження каріозного та некаріозного походження можуть бути ізольованими або поєднуватись у різних варіантах. Пришийковий карієс як ізольоване ураження було виявлено у 42% чоловіків та у 36% жінок від загальної кількості обстежених осіб кожної статі з пришийковими ураженнями зубів. Ізольовані клиноподібні дефекти було виявлено у 8% чоловіків та у 16,5% жінок, а ерозії пришийкової локалізації у 23% чоловіків та 16,5% жінок. У 10% чоловіків та 14% жінок з пришийковою патологією виявлено поєднане ураження зубів пришийковим карієсом та клиноподібними дефектами, 13% чоловіків та 12% жінок – пришийковим карієсом та пришийковими ерозіями, а ще 4% чоловіків та 5% жінок – клиноподібними дефектами та ерозіями пришийкової локалізації. Аналіз частоти ураження твердих тканин пришийкової ділянки постійних зубів різних груп дав змогу встановити, що всі види досліджуваної патології найчастіше вражають малі кутні зуби, удвічі рідше – різці, а найрідше – великі кутні зуби. Маніфестація клиноподібних дефектів та ерозій ікол є незначною, але частота їх уражень пришийковим карієсом така ж, як у різців. Як каріозні, так і некаріозні процеси найчастіше локалізовані в пришийкових ділянках малих кутніх зубів та різців з однаковою частотою вражають зуби верхньої та нижньої щелеп, незалежно від сторони і переважно асиметрично. Однією з причин розвитку цервікальної патології є особливості будови пришийкової ділянки. Результати проведених нами досліджень суттєво доповнюють літературні дані, оскільки вивчення особливостей будови пришийкової ділянки постійних зубів різних груп дало змогу встановити чотири можливі варіанти співвідношення емалі, дентину та цементу: контакт емалі з цементом в стик; перекриття цементу емаллю; перекриття емалі цементом; відсутність контакту емалі з цементом з наявністю зон відкритого дентину. Кожен з виявлених варіантів співвідношення має різну частоту маніфестації на вестибулярній та оральній, а також на медіальній та дистальній контактних поверхнях зубів різних груп. Найчастіше – по 47% оглянутих поверхонь зубів мали варіанти перекриття цементу шаром емалі та контакту емалі з цементом у стик, лише на 4% оглянутих поверхонь емаль у пришийковій ділянці була вкрита шаром цементу, а зону відкритого дентину в цій ділянці було виявлено тільки у 2% від загальної кількості усіх оглянутих поверхонь зубів. Результати проведеного
аналізу частоти маніфестації кожного з варіантів будови пришийкової ділянки у зубів різних груп дали змогу встановити, що у різців, ікол та малих кутніх зубів з найбільшою частотою (53,8%, 52,2% та 50,6%) виявляється варіант перекриття цементу емаллю, а у великих кутніх зубів – варіант контакту емалі з цементом у стик (47,5%). Найрідше у різців та малих і великих кутніх зубів зустрічається варіант зони відкритого дентину (0,31%, 0,94% та 3,75% відповідно). У ікол такого варіанту не спостерігали взагалі, як і варіанту перекриття емалі цементом. Серед виявлених варіантів будови пришийкової ділянки на вестибулярній та оральній поверхнях в досліджуваній групі зубів найчастіше був маніфестований варіант перекриття цементу емаллю (50,93% та 50,62% відповідно), а на медіальній та дистальній контактних поверхнях – варіант контакту емалі з цементом у стик (51,25% та 50,93% відповідно). Найрідше на вестибулярній, оральній та дистальній контактній поверхнях виявляли зони відкритого дентину через відсутність контакту емалі з цементом (1,56%, 1,25% та 1,56% відповідно), а на медіальній контактній поверхні – варіант перекриття емалі цементом (1,87%). При наявності виявлених поєднань різних варіантів емалево-цементного з’єднання на різних поверхнях досліджуваних зубів, окрему групу склали 129 зубів (40,3% від загальної кількості) співвідношення емалі та цементу на всіх чотирьох поверхнях яких було однаковим. Найчастіше маніфестованим для цієї групи зубів був варіант перекриття цементу емаллю, виявлений у 74 зубів (23,1%), дещо рідше – у 54 зубів (16,9%) емаль з цементом з’єднувались в стик і лише у 1 зуба (0,3%) цемент перекривав емаль. Серед зубів з однаковим емалево-цементним з’єднанням на всіх чотирьох поверхнях найбільшу групу складали різці – 53 зуби (66,3% від загальної кількості оглянутих різців), значно
меншими були групи інших зубів – 24 ікла (60% від усіх оглянутих ікол), 30 малих кутніх зубів та 22 великих кутніх зуба (37,5% та 18,3% від загальної кількості оглянутих малих і великих кутніх зубів відповідно). У 54 зубів на всіх чотирьох поверхнях спостерігали контакт емалі з цементом в стик, у 74 зубів – перекриття цементу емаллю та у 1 зуба – перекриття емалі цементом. Деталізувати особливості різних варіантів емалево-цементного з’єднання дозволило вивчення сканограм та поздовжніх шліфів зубів. Зокрема, при наявності у пришийковій ділянці зон відкритого дентину, що візуалізуються внаслідок відсутності контакту між емаллю та цементом встановлено, що їх ширина може сягати до 1 мм., а емаль та цемент з обох сторін таких зон поступово стоншуються у напрямку шийки зуба, кут між площинами емалево-дентинного з’єднання та поверхні емалі становить 15-30 о , а кут між площинами дентинно-цементного з’єднання та поверхні цементу 30-45 о . При контакті емалі з цементом в стик можливе поступове рівномірне стоншення їх шарів, як і у випадку наявності зони відкритого дентину, або збереження їх товщини. У першому випадку кут між площинами емалево-дентинного з’єднання та поверхні емалі становить 27-40 о , а кут між площинами дентинно-цементного з’єднання та поверхні цементу – 35-52 о . При збереженні товщини шарів емалі та цементу про їх з’єднання в стик можна говорити за умови, що площина їх контакту займає перпендикулярне положення по відношенню до поверхні дентину. Зменшення величини кута між площиною емалево-цементного з’єднання та поверхнею дентину в сторону емалі спостерігаємо при перекритті емалі цементом, а в сторону цементу – при перекритті його емаллю. Результати проведеного дослідження мінерального складу твердих тканин постійних зубів засвідчили вміст чотирьох мінеральних макроелементів (кальцію, магнію, натрію та фосфору) та трьох мікроелементів (калію, цинку та стронцію) в емалі, дентині та цементі у кількостях, достатніх для визначення. Аналіз отриманих даних дозволив з’ясувати певні закономірності мінерального складу та співвідношення досліджуваних елементів для емалі, дентину та цементу зуба. Встановлено, що найбільш представленими у всіх твердих тканинах зубів є кальцій і фосфор, найменші частки належать калію і стронцію. Отримані дані засвідчили також, що частки кальцію, магнію, натрію та цинку в емалі є вищими, ніж у дентині та цементі, частка фосфору є найвищою в цементі, частка стронцію – в дентині, а частки калію є однаковими в дентині та цементі, і дещо нижчими – в емалі. Виявлене різне співвідношення мінеральних елементів у кожній з досліджуваних тканин, у поєднанні з структурними
особливостями емалі, дентину та цементу забезпечує їх якісні характеристики та певний рівень карієсрезистентності. Універсальним променевим біомаркером якості мінералізованих тканин є їх щільність. Порівняння показників щільності емалі, дентину та цементу постійних зубів засвідчило їх істотну різницю (р<0,05), а вивчення показників щільності твердих тканин пришийкових ділянок різців, ікол, малих та великих кутніх зубів, дозволило виявити особливості їх співвідношення, що є характерними для кожної групи зубів. Зокрема, встановлено, що в пришийковій ділянці у різців найвищу щільність має дентин (125[110,3; 139] УОС), найнижчу – цемент (105 [94; 119] УОС); у ікол найвищу щільність має дентин (139[125; 153,8] УОС), найнижчу – емаль (118,5 [105; 137,8] УОС); у малих кутніх зубів найвищу щільність має дентин (159,5 [145; 173] УОС), найнижчу – цемент (122 [110; 137] УОС); у великих кутніх зубів найвищу щільність має емаль (168 [154; 182,75] УОС), найнижчу – цемент (133,5 [121; 148,75] УОС). Показники щільності емалі та дентину є найнижчими у різців, далі поступово збільшуються у ікол та малих кутніх зубів і сягають максимального значення у великих кутніх зубів. Показники щільності цементу також є найнижчими у різців, дещо вищим у малих кутніх зубів, ще зростають у ікол і максимального значення сягають у великих кутніх зубів. Показники щільності емалі мають істотну різницю між різцями та малими кутніми зубами, різцями та великими кутніми зубами, іклами та малими кутніми зубами, іклами та великими кутніми зубами, малими та великими кутніми зубами. Показники щільності дентину мають істотну різницю між різцями та іклами, різцями та малими кутніми зубами, різцями та великими кутніми зубами, іклами та малими кутніми зубами, та іклами і великими кутніми зубами. Показники щільності цементу мають істотну різницю між різцями та іклами, різцями та малими кутніми зубами, різцями та великими кутніми зубами, малими та великими кутніми зубами. Встановлено, що щільність емалі, дентину та цементу зубів верхньої щелепи є вищою, ніж у зубів-антагоністів нижньої щелепи, щільність емалі та дентину зубів правої сторони є вищою, ніж у зубів лівої сторони, щільність цементу розподілена асиметрично – на верхній щелепі цей показник вищий зліва, а на нижній – справа. У всіх квадрантах найвища щільність встановлена в ділянці дентину, найнижчу щільність мав цемент. Проведене порівняння досліджуваних показників між собою за методом Крускала-Уолліса засвідчило наявність їх істотної різниці між усіма порівнюваними групами (p<0,05 для емалі, p<0,01 для дентину та цементу). Ключові слова: зуби, пришийкова ділянка, емаль, дентин, цемент,
мінеральні елементи, мінеральна щільність, рентгенологічне обстеження, карієс, некаріозні ураження, мінералізація, тверді тканини, зубощелепні
аномалії, профілактика, резистентність.

ABSTRACT

Yakymovych, D.V. Features of the structure of cervical areas of permanent teeth of different groups – Qualifying scientific work in manuscript form. Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in Dentistry (Specialty 221 – Dentistry (22 – Health Care)). – Danylo Halytsky Lviv National Medical University, Lviv, 2024. The dissertation is devoted to the study of the topography features of hard tissues of permanent teeth of different groups in the cervical area and the investigation of their quality and mineral composition. The results of scientific research and official medical statistics indicate that
dental pathology manifests itself today in 60-80% of the population, reaching 95-99% in endemic regions. Lesions of teeth in the cervical area are among the most common dental pathologies and are characterized by a pronounced tendency to increase. Most often, cervical caries of teeth manifests itself, as well as non-carious lesions – wedge- shaped defects, erosions, etc. The reasons for their occurrence, as well as methods of prevention and treatment, attract the attention of various researchers. Numerous clinical and experimental studies are devoted to studying the general and local etiological factors of cervical tooth pathology. However, a large number of etiological factors cited in the literature are considered secondary by different authors, as none of them, or even their combination, is capable of destroying enamel, especially in the protected cervical area where it is practically impossible to directly traumatize it. Cervical lesions are inconspicuous at early stages, but without proper treatment, they become a serious aesthetic and dental problem over time and can lead to significant destruction or even loss of the tooth. It is evident that effective prevention of cervical pathology requires not only identifying risk factors for its development but also understanding their isolated or combined influence on the most vulnerable areas of certain groups of teeth. Therefore, research aimed at studying the causes and prerequisites for the development of cervical pathology, determining its frequency and localization features, becomes of paramount importance. Due to the significant prevalence of hard tissue lesions of teeth of carious and non-carious
etiology, as well as the constant trend towards an increase in their number and rejuvenation of this group of pathological processes, the search for ways to early detection and prevention is particularly relevant. Today, various methods of early diagnosis of caries and non-carious lesions of teeth are known. One of the effective and widely used methods for detecting changes in the quality of mineralized tissues is to determine their mineral density during radiographic examination of patients. The use of this method opens up wide opportunities for individual prognosis of hard tissue lesions of teeth, as well as determining risk groups for the development of their pathology based on the detected changes in the density of the investigated tissues and
trends in its dynamics. A necessary condition for this is a detailed study of normal mineral density indicators of intact teeth of different groups, taking into account their age, gender, ethnic, and other features. During the work, an examination of 200 middle-aged individuals (100 men and 100 women) was conducted to study the frequency of manifestation of pathology localized in the cervical area of teeth of different groups – caries and non-carious
lesions (wedge-shaped defects and erosions). To study various variants of the structure of the cervical area of permanent teeth of different groups and to determine the frequency of their manifestation, 320 permanent teeth of the upper and lower jaws (10 teeth 11-18, 21-28, 31-38, and 41-48), extracted for clinical indications, and 40 of their longitudinal sections were examined. Macroscopic and scanning electron microscopic studies determined the
ratio of hard tissues – enamel, cement, and dentin – in the neck area of teeth on their buccal, oral (palatal/lingual), medial, and distal contact surfaces.
The mineral composition of enamel, dentin, and cement was investigated by determining the content of four macroelements (calcium (Ca), phosphorus (P), magnesium (Mg), sodium (Na)), and three microelements (potassium (K), strontium (Sr), and zinc (Zn)) using atomic absorption and atomic emission spectroscopic analysis and spectrophotometry. To determine the density of hard tissues in the cervical area, 280 radiographs of intact permanent teeth (n=10 for teeth 11-17, 21-27, 31-37, and 41-47) were processed using VixWin Pro software. In the examination of a randomized group of patients, various types of cervical tooth pathology were detected in 45% of the total number of examined individuals, including cervical caries, wedge-shaped defects, and erosions of the cervical area. Among the examined males, 48% had cervical tooth pathology, while among females, it was 42%. Cervical caries was the most common type of pathology found (28.5%), followed by cervical erosions (16%) and wedge-shaped defects (13.5%). Analysis of the frequency of different types of cervical pathology among males and females revealed that cervical caries and erosions were more common in males, while wedge-shaped defects were more common in females. During the analysis of data obtained from the examination of patients, it was found that the investigated carious and non-carious lesions could be isolated or combined in various ways. Isolated cervical caries was found in 42% of males and 36% of females among all individuals examined for cervical lesions. Isolated wedge-shaped defects were found in 8% of males and 16.5% of females, while cervical erosions were found in 23% of males and 16.5% of females. Combined lesions involving cervical caries and wedge-shaped defects were found in 10% of males and 14% of females, while lesions involving cervical caries and erosions were found in 13% of males and 12% of females, and lesions involving wedge-shaped defects and cervical erosions were found in 4% of males and 5% of females. The analysis of the frequency of hard tissue lesions in the cervical area of permanent teeth of different groups revealed that all types of investigated pathology most commonly affected small molars, followed by incisors, and least commonly affected large molars. The manifestation of wedge-shaped defects and erosions was minimal, but their frequency of occurrence in cervical caries lesions was the same as in incisors. Both carious and non-carious processes were most commonly localized in the cervical areas of small molars and incisors, affecting teeth of the upper and lower jaws with equal frequency and predominantly asymmetrically. One of the reasons for the development of cervical pathology is the peculiarities of the structure of the cervical area. The results of our studies significantly complement the literature data, as the study of the features of the structure of the cervical area of permanent teeth of different groups allowed us to establish four possible variants of the ratio of enamel, dentin, and cement: enamel-cement contact at the junction, cement covering enamel, enamel covering cement, and absence of enamel-cement contact with the presence of zones of exposed dentin. Each of the identified variants of the enamel-cement junction has a different frequency of manifestation on the buccal and oral, as well as medial and distal contact surfaces of teeth of different groups. The most common variants were cement covering enamel and enamel-cement contact at the junction, found on 47% of examined tooth surfaces. Enamel covering cement was observed on only 4% of examined surfaces, and zones of exposed dentin were found on 2% of all examined tooth surfaces. The results of the analysis of the frequency of manifestation of each of the variants of the structure of the cervical area in teeth of different groups allowed us to establish that the variant of cement covering enamel was most commonly observed in incisors, canines, and small molars (53.8%, 52.2%, and 50.6% respectively), while the variant of enamel-cement contact at the junction was most common in large molars (47.5%). The variant of exposed dentin was least common in incisors and small and large molars (0.31%, 0.94%, and 3.75% respectively), and was not observed in canines at all, nor was the variant of enamel covering cement. Among the identified variants of the structure of the cervical area on the buccal and oral surfaces, the most common was cement covering enamel (50.93% and 50.62% respectively), while on the medial and distal contact surfaces, enamel-cement contact at the junction was most common (51.25% and 50.93% respectively). Zones of exposed dentin due to the absence of enamel-cement contact were least common on the buccal, oral, and
distal contact surfaces (1.56%, 1.25%, and 1.56% respectively), while enamel covering cement was least common on the medial contact surface (1.87%). In cases where different variants of the enamel-cement junction were observed on different surfaces of examined teeth, a separate group consisted of 129 teeth (40.3% of the total number) in which the ratio of enamel to cement on all four surfaces was the same. The most commonly observed variant for this group of teeth was cement covering enamel, found in 74 teeth (23.1%), followed by enamel-cement contact at the junction in 54 teeth (16.9%), and enamel covering cement in 1 tooth (0.3%). Incisors comprised the largest subgroup of teeth with the same enamel- cement junction on all four surfaces (66.3% of all examined incisors), followed by canines (60% of all examined canines), small molars (37.5%), and large molars (18.3%). Among these teeth, enamel-cement contact at the junction was observed in 54 teeth, cement covering enamel in 74 teeth, and enamel covering cement in 1 tooth. Detailing the features of different variants of enamel-cement junctions allowed for the study of radiographs and longitudinal sections of teeth. In particular, in the
presence of areas of exposed dentin in the cervical area, visualized due to the absence of contact between enamel and cement, it was established that their width can reach up to 1 mm. The enamel and cement on both sides of these areas gradually thin towards the tooth neck. The angle between the planes of the enamel-dentin junction and the enamel surface is 15-30 degrees, while the angle between the planes of the dentin-cement junction and the cement surface is 30-45 degrees. When enamel contacts cement directly, gradual uniform thinning of their layers is possible, as in the case of the presence of exposed dentin areas, or their thickness can be preserved. In the first case, the angle between the planes of the enamel-dentin junction and the
enamel surface is 27-40 degrees, and the angle between the planes of the dentin-cement junction and the cement surface is 35-52 degrees. Maintaining the thickness of enamel and cement layers allows for their connection directly, provided that the plane of their contact is perpendicular to the dentin surface. A decrease in the angle between the enamel-cement junction plane and the dentin surface towards the enamel is observed when enamel covers cement and towards cement when it covers enamel. The results of the study of the mineral composition of the hard tissues of permanent teeth confirmed the presence of four macroelements (calcium, magnesium, sodium, and phosphorus) and three microelements (potassium, zinc, and strontium) in enamel, dentin, and cement in quantities sufficient for determination. Analysis of the obtained data revealed certain regularities in the mineral composition and the ratio of the studied elements for enamel, dentin, and cement of the tooth. It was found that calcium and phosphorus are the most represented elements in all hard tissues of teeth, while potassium and strontium have the lowest proportions. The data also showed that the proportions of calcium, magnesium, sodium, and zinc in enamel are higher than in dentin and cement, the proportion of phosphorus is highest in cement, the proportion of strontium is highest in dentin, and the proportions of potassium are the same in dentin and cement, and slightly lower in enamel. The different ratio of mineral elements in each of the tissues studied, combined with the structural features of enamel, dentin, and cement, ensures their qualitative characteristics and a certain level of caries resistance. The universal radial biomarker of the quality of mineralized tissues is their density. Comparison of the density indicators of enamel, dentin, and cement of permanent teeth showed significant differences (p <0.05), and the study of density indicators of hard tissues of cervical areas of incisors, canines, premolars, and molars allowed to identify features of their ratio, which are characteristic for each group of teeth. In particular, it was found that in the cervical area of incisors, dentin has the highest density (125 [110.3; 139] CUG), and cement has the lowest (105 [94; 119] CUG); in canines, dentin has the highest density (139[125; 153.8] CUG), and enamel has the lowest (118.5 [105; 137.8] CUG); in premolars, dentin has the highest density (159.5 [145; 173] CUG), and cement has the lowest (122 [110; 137] CUG); in molars, enamel has the highest density (168 [154; 182.75] CUG), and cement has the lowest (133.5 [121; 148.75] CUG). The density indicators of enamel and dentin are lowest in incisors, gradually increasing in canines and premolars and reaching maximum values in molars. The density indicators of cement are also lowest in incisors, somewhat higher in premolars, further increase in canines, and reach maximum values in molars. The density indicators of enamel show significant differences between incisors and small molars, incisors and large molars, canines and small molars, canines and large molars, small and large molars. The density indicators of dentin show significant differences between incisors and canines, incisors and small molars, incisors and large molars, canines and small molars, and canines and large molars.
The density indicators of cement show significant differences between incisors and canines, incisors and small molars, incisors and large molars, small and large molars. It was found that the density of enamel, dentin, and cement of upper jaw teeth is higher than that of antagonist teeth in the lower jaw, the density of enamel and dentin of right-side teeth is higher than that of left-side teeth, and the distribution of cement density is asymmetrical — on the upper jaw, this indicator is higher on the left, and on the lower jaw, it is higher on the right. In all quadrants, the highest density was found in the dentin area, and the lowest density was in the cement. The comparison of the studied indicators among themselves using the Kruskal- Wallis method showed the presence of significant differences between all compared groups (p <0.05 for enamel, p <0.01 for dentin and cement). Key words: teeth, periodontium, enamel, dentin, cementum, mineral elements, mineral density, radiographic examination, caries, non-carious lesions, mineralization, hard tissues, dental anomalies, prevention, resistance.