Репозитарій

УДК: 616.66-006.81-092

Актуальність. Впродовж останніх десятиліть спостерігається значне «омолодження», підвищення злоякісного потенціалу меланоми, зокрема меланоми статевого члена, частота якої складає приблизно 1% від усіх випадків меланоми та <4 % злоякісних пухлин сечовидільного тракту. Мета роботи – опис рідкісного випадку меланоми статевого члена. Методи. Патоморфологічне дослідження тканини пухлини (операційний матеріал) із застосуванням гістологічних та імуногістохімічних методів. Результати. Пухлину виявлено у 55-річного пацієнта, який протягом 2 років не звертався за допомогою. Новоутвір було радикально видалено і після морфологічного дослідження встановлено діагноз: Меланома головки статевого члена (нодулярна форма), p T2 N2 M0, стадія ІІІ, з білатеральними метастазами у паховілімфовузли. З метою остаточної верифікації ґенезу пухлинних клітин були застосовані імуногістохімічні реакції з антитілами до антигенних детермінант НМВ-45 та мелан-А При диференційній діагностиці нодулярної меланоми було виключено (крім інших трьох класичних гістологічних варіантів) метастаз меланоми іншої локалізації, невоїдну меланому. Висновки. До особливостей наведеного випадку можна віднести поєднання низки несприятливих прогностичних факторів (великий розмір пухлини, значну глибину проростання, високий мітотичний індекс та клітинний атипізм, наявність метастазів у регіонарних лімфовузлах) із позитивними аспектами (радикальне видалення пухлинного вузла, інтенсивна лімфоцитарна інфільтрація), що вимагає ретельного клінічного спостереження та індивідуального підходу при виборі лікувальної тактики.

616.34-002-008.6-06:616-056.52]-07

Мета дослідження. Проаналізувати результати лікування СПК у пацієнтів з ожирінням препаратом Лактімак Форте за показниками клініки та вмістом фосфору у слині.

Матеріали та методи. Обстежено 22 пацієнти з СПК та ожирінням.Проаналізовано особливості клінічного перебігу коморбідної патології.Додатково проаналізовано зразки слини всіх пацієнтів. Проведено статистичну обробку матеріалу.

Результати. Після проведеного лікування у хворих з ожирінням суттєво зменшилися клінічні прояви СПК та нормалізувався стілець. Пацієнти відзначали добру переносимість Лактімак Форте. Побічної дії, пов’язаної з прийомом препарату, не виявлено. Встановлено, що у пацієнтів з коморбідною патологією достовірно знижується рівень неорганічного фосфору у слині. Після проведеного лікування встановлено достовірне підвищення вмісту неорганічного фосфору у слині, що ймовірно може свідчити як про покращення гомеостазу шлунково-кишкового каналу, так і електролітного складу слини.

Висновки. Встановлено, що комбінований препарат Лактімак Форте виявляв позитивний клінічний ефект без побічних впливів у хворих із СПК та ожирінням. Виявлено достовірні зміни рівня неорганічного фосфору у слині серед пацієнтів з СПК та ожирінням. Дослідження вмісту фосфору слини у пацієнтів з поєднанням СПК та ожирінням може бути простим неінвазивним скринінговим методом ранньої діагностики даної комбінованої патології.

Ключові слова: синдром подразненої кишки, ожиріння, лікування, фосфор, слина.

Мета роботи – оцінити поширеність та перебіг СПК у хворих з ожирінням.

Матеріали та методи. Для оцінки поширеності СПК проаналізовано результати спостережень за 120 особами з ожирінням, які перебували на стаціонарному лікуванні в різних відділеннях лікарень Західної України. Шляхом опитування проводили ретельний збір скарг, анамнезу захворювання та життя, аналізували дані об'єктивного обстеження. Діагноз СПК встановлювали згідно Римських критеріїв ІV (2016).

Результати досліджень. Пацієнти всіх груп були співставними за гендерним та віковим складом. Індекс маси тіла в середньому склав 33,9±0,83кг/м². Надлишкову масу тіла виявлено у 6 (5,0%) пацієнтів. Ожиріння І ступеня діагностовано у 74 (61,6%) хворих, ІІ ступеня у 29 хворих (24,2%), ІІІ ступеня у 11 хворих (9,2%).

Переважна більшість хворих (82,5%) скаржились на важкість або дискомфорт у животі. Кожен другий пацієнт з ожирінням (52,5%) відмічав періодичне здуття живота. Періодичну нудоту зафіксовано у кожного третього хворого з ожирінням (32,5%). Рецидивуючий абдомінальний біль впродовж останніх 3-х місяців встановлено у 62 (51,7%) пацієнтів: жінки – 38 (61,3%), чоловіки – 24 (38,7%). Відмічено також переважання варіанту СПК з діареєю над варіантом СПК із закрепами: 36 (58,1%) проти 26 (41,9%) випадків.

Висновки. У 51,7% пацієнтів з ожирінням встановлено синдром подразненої кишки. Відмічено достовірне переважання поєднаної патології серед жінок. Виявлено переважання варіанту синдрому подразненої кишки з діареєю.

Ключові слова: синдром подразненої кишки, ожиріння, поширеність, перебіг.

УДК: 616.428-07 

Актуальність. При дослідженні регіонарних лімфовузлів, видалених разом із пухли-ною, патоморфолог нерідко обмежується виключенням метастазів, опускаючи зміни в лімфоїдній ткани-ні. Мета роботи – опис рідкісного варіанту кастлманоподібної лімфаденопатії у операційному матеріалі при видаленні раку кишки з регіонарними лімфовузлами. Методи. Патоморфологічне дослідження вида-лених лімфовузлів із застосуванням гістологічних та імуногістохімічних методів (CD23). Результати.73-річного хворого було прооперовано з приводу раку прямої кишки. При патоморфологічному аналізі було діагностовано аденокарциному високого ступеня диференціювання (G1) та виявлено кастлманподібні зміни у частині збільшених регіонарних мезентеріальних лімфовузлів: ознаки різних стадій розвитку лімфоїдних фолікулів, включаючи їх гіперплазію, атрезію та фрагментацію із збереженням активованих CD23+ фолікулярних дендритних клітин, а також реакцію мікроциркуляторного русла – судинну проліферацію у міжфолікулярних ділянках із нерівномірним звуженням синусів. В обговоренні проаналізовано імовірний генез змін у лімфоїдній тканині, які можуть бути відображенням ранньої стадії розвитку хвороби Кастлмана, ускладненням променевої терапії, проведеної на доопераційному етапі, або наслід-ком порушення імунного статусу, зумовленого пухлинним ростом, зокрема із з антигенним перевата-женням дренуючої лімфоїдної тканини, викидом цитокінів клітинами запального інфільтрату, які скуп-чуются безпосередньо біля пухлини, та формуванням стану генетичної нестабільності, який прогресує під впливом опроміненн. Висновки. Незважаючи на рідкість кастлманподібної лімфаденопатії, у кожному випадку дослідження лімфовузлів в операційному матеріалі необхідно проводити ретельний аналіз стану лімфоїдної тканини, оскільки це може мати значення як для оцінки прогнозу захворювання, так і для вибору адекватної терапії.

УДК: 616.681-007.59-005.4-036.11-078-73-074.091.8-053.2

Актуальність. Виникнення гострого перекруту яєчка у дітей призводить до його ішемії, а в разі відсутності своєчасної медичної допомоги –до втрати органу. Термін від 12годин до 24годин з початку захворювання залишає лише 20%шансів на збереження статевої гонади. Через 24години після початку захворювання шансів на збереження життєздатності органу не залишається. Терміни протікання гострого перекруту яєчка, коли шанс на збереження статевої гонади залишається сумнівним, називають критичною ішемією. Точні ознаки життєздатності ураженої гонади у разі критичної ішемії яєчка внаслідок його перекруту досі відсутні. Тож дослідження динаміки змін морфологічних структур у процесі перебігу гострої торсії яєчка, морфологічних і функціональних порушень, що настають внаслідок завороту, пред-ставляє значний практичний інтерес, тому щонема єдиної думки щодо характеру та ступеня цих змін в ураженій гонаді. Мета.Вивчення характеру та вираженості патоморфологічних змін та імуногістохіміч-них особливостей яєчка при його гострому перекруті у дітей у терміни 12,1–24 години і більше від початку захворювання. Методи.Проведено гістологічне, гістохімічне та імуногістохімічне дослідження біоптатів тканин яєчок, взятих під час операції деторсії та орхіопексії і орхідектомії у терміни від 12,1–24 години і більше від початку клінічних симптомів гострого однобічного перекруту у 16хворих. Результати.Мор-фологічне дослідження статевих залоз показало, що тривалість гострого перекруту 12,1–24 години і більше характеризується тяжкими патологічними змінами, виявленими в яєчках. Після 18 годин гострої ішемії майже у всіх полях зору візуалізувалися канальці у вигляді тіней з неможливістю ідентифікувати струк-тури внаслідок геморагічного чи ішемічного інфарктів. Імуногістохімічне типування демонструвало від-сутність експресії віментину і кальретинину, що вказувало на загибель сустентоцитів (клітин Сертолі) та клітин Лейдіга. При тривалості гострого перекруту 12,1-18 годин гістохімічне дослідження глікогену в цитоплазмі сперматогоній, сперматоцитів та сустентоцитів за допомогою ШИК-реакції показало, що деякі клітини сперматогенного епітелію характеризувалися незворотними змінами, що передували некрозу, хоча у просвіті одиничних канальців виявлено гігантські багатоядерні сперматиди з відносно збереженим глікогеном, що означало наявність мінімального шансу на врятування гонади. Підсумок. Загальна трива-лість симптомів та ступінь перекруту чоловічої гонади є основними прогностичними факторами щодо збе-реження або некрозу яєчка в епізодах перекруту. Тривалість гострого перекруту 12,1-18 годин за даними морфологічного дослідження залишає у 42,9% випадків наявність мінімального шансу на врятування ста-тевої гонади. Після 18годин з початку гострої повної тестикулярної торсії у дітей операцією вибору є орхідектомі