УДК 547.722+547.771:547.412.11:547.233:547.491.3

Матійчук Юлія Едвардівна. Синтез та біологічна активність похідних фуранкарбонованих кислот : [спец.] 226, 22 /  Б. Е. Матійчук  - Львів, 2024. - 229 с. - Бібліогр.: с. 190-217 (234 назви).

1. Розроблено ефективну методологію синтезу комбінаторних бібліотек амідів фуранкарбонових кислот та 2-азагетарил-3-(5-арилфуран-2-іл)-акрилонітрилів різноманітної будови. Достовірно підтверджена їх будова за допомогою фізико-хімічних методів. Отримано 96 нових органічних сполук. Для усіх них досліджена біологічна активність, ідентифіковано 17 сполук-хітів. 2. Ідентифіковано 2-[(2,4-диметил-3-фуроїл)аміно]-4,5-диметоксибензоат та 2,5-диметил-N-[5-(4-хлоробензил)-1,3-тіазол-2-іл]фуран-3-карбоксамід як сполуки-лідери з найбільш вираженою протизапальною активністю, що перевищує дію ібупрофену. 2,5-Диметил-N-[5-(4-хлоробензил)-1,3-тіазол-2- іл]фуран-3-карбоксамід проявляє також і значну протипухлинну дію, що може бути використано для поліфармакологічного та мультитаргентного підходах drug design. 3. За результатами скринінгу протипухлинної активності похідних фурантіазольних гібридів ідентифіковано високоактивний 3-(5-бензотіазол-2-ілфуран-2-іл)-2-(4-фенілтіазол-2-іл)акрилонітрил, що проявляє протипухлинну дію в наномолярних концентраціях з суттєвим цитотоксичним впливом на клітинні лінії лейкемії. 4. Ідентифіковано N-[5-(арилметил)-1,3-тіазол-2-іл]-1-бензофуран-2- карбоксаміди як перспективний клас сполук з високою протипухлинною дією. Серед них найвища цитотоксичність спостерігалася для N-[5-(3-метилбензил)-1,3-тіазол-2-іл]-1-бензофуран-2-карбоксаміду зі значенням MG-MID = 2.03 мкМ. Найчутливіші до цієї сполуки були клітинні лінії лейкемії та епітеліального раку кишківника. 5. Серед досліджених амідів та тіоамідів фуранкарбонових кислот наявні ефективні протигрибкові агенти щодо штаму Cryptococcus neoformans ATCC 208821, найактивніші серед яких були N-(2-метилфеніл)-5-[2-(трифторметил)феніл]-2-фурамід та 4-{[5-(4-ізопропілфеніл)-2-фурил]карбонотіоіл}морфолін. Цитотоксичність цих речовин щодо ембріональних клітин нирок людини та еритроцитів людини не спостерігалася. Вони не проявляють антибактеріальної дії як до грам- позитивних, так і грам-негативних бактерій. 6. Для синтезованих сполук виявлено певні закономірності «структура-біологічна дія», що є передумовою для подальшого цілеспрямованого планування досліджень цього класу сполук. 7. Здійснено in silico дослідження ADME-Tox параметрів з використанням інтернет-ресурсів pkCSM i SwissADME для найбільш активних сполук. Для них прогнозується високий рівень абсорбції з шлунково-кишкового тракту. Для більшості сполук передбачається рівномірний розподіл між тканинами і плазмою. Розрахунки показують, що ці сполуки належать до 3-6 класу токсичності, проте для деяких з них прогнозується імовірність прояву мутагенності (тест Еймса) та гепатотоксичності.
8. У результаті виконаних досліджень біологічної активності для подальшого вивчення запропоновано низку перспективних сполук, для яких
ідентифіковано значну протизапальну (5 сполук), протипухлинну (7 сполук) та протигрибкову (6 сполук) активності, що перевищують показники дії
препаратів порівняння.

УДК 611.216.2-053:616.216.2-053

Василів Марта-Анастасія Любомирівна. Особливості індивідуальної мінливості лобової пазухи людини у віковій динаміці :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 /  М.-А. Л. Василів  - Львів, 2024. - 195 с. - Бібліогр.: с. 154-177 (203 назви).

У дисертаційній роботі подано теоретичне узагальнення та нове вирішення актуального наукового завдання, що полягає у з’ясуванні особливостей та варіантів будови лобової пазухи у осіб зрілого віку різної статі та дослідження закономірностей її морфологічних змін у віковому аспекті.
1. За даними рентгенографії в рандомізованій вибірці обстежуваних осіб виявлено 4 варіанти форми лобових пазух, які зустрічаються з різною частотою: грибоподібна (40%), колбоподібна (20%) бобоподібна (6%), та трапецієподібна (14%). У 10% осіб виявлено одно- або двобічну аплазію лобових пазух. Симетричність форми лобових пазух виявлено у 90% обстежених осіб. За даними комп’ютерної томографії найчастіше лобові пазухи мають грибоподібну форму (у 70% жінок та 85% чоловіків). У 85% обстежених жінок та 75% обстежених чоловіків пазухи є симетричними за формою. При цьому у 30% жінок та 15% чоловіків лобові пазухи симетрично мають форму трапеції, а у 55% жінок та 60% чоловіків – грибоподібну форму. У 5% обстежених жінок та 5% обстежених чоловіків візуалізовано лобові пазухи бобоподібної форми, ще у 5% чоловіків –колбоподібної форму (у всіх випадках – односторонньо). У 10% обстежених чоловіків та у 15% обстежених жінок локалізація лобової пазухи в
різних частинах лобової кістки є асиметричною. Найчастіше (у 75% обстежених чоловіків та у 70% обстежених жінок) лобові пазухи грибоподібної або трапецієподібної форми локалізуються в носовій, надорбітальній та лусковій частинах лобової кістки, найрідше (у 5% обстежених чоловіків) пазухи бобоподібної форми локалізуються тільки в носовій частині лобової кістки. 2. За даними рентгенографії лінійні розміри лобових пазух у осіб чоловічої статі є вищими, ніж у жінок (за винятком висоти лівої лобової пазухи у віковій групі після 35 років) і мають вікову тенденцію до зниження (за винятком висоти правої лобової пазухи у чоловіків). За даними комп’ютерної томографії максимальні показники висоти, ширини та глибини лобових пазух у чоловіків зрілого віку є більшими, ніж у жінок. Об’єми лобових пазух у чоловіків є істотно більшими, ніж у жінок, виняток складають ліві пазухи у групі до 35 років. У чоловіків вікова динаміка об’єму лобових пазух співпадає справа з динамікою показників їх ширини, а зліва – з динамікою висоти, ширини та глибини. У жінок вікова динаміка об’єму лобових пазух справа співпадає з динамікою їх ширини, а зліва – глибини. Лінійні та просторові розміри лобових пазух мають виражену асиметрію, Найбільші лінійні розміри мають пазухи грибоподібної форми, найменші – колбоподібної і бобоподібної форм, найбільш варіабельними є розміри пазух трапецієподібної форми. 3. У 70% жінок та 60 % чоловіків носо-лобові співустя мають позитивну оцінку з обох сторін, у 10% жінок та 10% чоловіків – лише з однієї сторони. У 20%
жінок та 10% чоловіків носо-лобові співустя мають негативну оцінку з однієї сторони. У 30% жінок та 20% чоловіків носо-лобові співустя мають нейтральну оцінку з однієї сторони, ще у 20% чоловіків – з обох сторін. Позитивну оцінку носо-лобові співустя у жінок мають частіше справа у чоловіків зліва. Діаметр носо-лобового співустя і у чоловіків і у жінок характеризується значною варіабельністю 2,9 – 10,2 мм. у жінок та 4 –10,2 мм у чоловіків. У чоловіків він більший, ніж у жінок симетрично з обох сторін. У жінок вузький діаметр (менше 7,5 мм) встановлено у 50% симетрично з обох сторін, у 40% - лише з однієї сторони, широкий діаметр виявлено, відповідно, лише у 30% обстежених жінок справа та 20% зліва. У чоловіків широкий діаметр виявлено симетрично з двох сторін у 50% обстежених, з однієї сторони – ще у 20%. У 20% обстежуваних чоловіків виявлено вузький діаметр співустя з обох сторін симетрично. 4. Найчастіше в обстежуваній групі осіб зрілого віку візуалізується друга
категорія прохідності носо-лобового співустя (50%), найрідше – четверта категорія (10%). Частота візуалізації носо-лобового співустя першої та третьої категорій становить 45% та 30% відповідно. Симетричність категорій прохідності носо-лобового співустя у чоловіків становила 80% і була удвічі вищою, ніж у жінок, у яких становила всього 40%. У чоловіків найчастіше виявляли першу категорію прохідності носо-лобового співустя (50%), у жінок – другу категорію (80%). Найрідше і у чоловіків і у жінок виявляли четверту категорію прохідності носо-лобового співустя – по 10% відповідно. 5. Найчастіше лобові пазухи мають сполучення з решітчастими комірками та з верхнім носовим ходом (по 97,5% в обох випадках), дещо рідше – з середнім носовим ходом (82,5%). Найрідше лобові пазухи сполучаються між собою (17,5%). У жінок частіше, ніж у чоловіків лобові пазухи сполучаються з верхнім носовим ходом, всі інші варіанти сполучень візуалізуються у чоловіків частіше, ніж у жінок. Сполучення лобових пазух між собою у чоловіків є частішим, ніж у жінок у 2,5 раза (25% у чоловіків, та 10% у жінок). Різниця між частотою виявлення інших варіантів сполучення лобових пазух із суміжними порожнинами не перевищує 5%. У 5% обстежених осіб лобові пазухи мають лише одне сполучення – з верхнім носовим ходом (2,5%) та з решітчастим лабіринтом 92,5%). У всіх інших випадках лобові пазухи мають по кілька сполучень з різними структурами та у різних комбінаціях. 6. У 65% чоловіків лобові пазухи сполучаються з решітчастим лабіринтом, з верхнім носовим ходом та з середнім носовим ходом; у 20% – з решітчастим лабіринтом, між собою, з верхнім носовим ходом та з середнім носовим ходом; у 5% – з решітчастим лабіринтом та з верхнім носовим ходом; у 5% – з решітчастим лабіринтом, між собою та з верхнім носовим ходом; у 5% – тільки з решітчастим лабіринтом. У 70% жінок лобові пазухи сполучаються з решітчастим лабіринтом, з верхнім носовим ходом та з середнім носовим
ходом; у 15% – з решітчастим лабіринтом та з верхнім носовим ходом; у 10% – з решітчастим лабіринтом, між собою, з верхнім носовим ходом та з середнім носовим ходом; у 5% – лише з верхнім носовим ходом. У 5%, в тому числі у 5% обстежених чоловіків та у 5% обстежених жінок в латеральній ділянці пазухи є закриті ізольовані комірки, які не мають сполучення ні з іншими частинами пазухи, ні з жодною з суміжних порожнин.
7. Щільність кісткової тканини внутрішньої та зовнішньої стінок лобових пазух у медіальній, проміжній та латеральній ділянках у жінок є вищою, ніж у чоловіків. Переважно зовнішня стінка лобової пазухи має щільність більшу, ніж внутрішня (виняток – медіальна ділянка лівої лобової пазухи.), а щільність медіальних ділянок є вищою, ніж латеральних і проміжних (винятки – зовнішня стінка лівої лобової пазухи у чоловіків після 35 років, зовнішня стінка правої та лівої пазух у жінок до 35 років). У всіх досліджуваних ділянках показники щільності кісткової тканини є асиметричними.

УДК: 611.314.15:616.314.15

Якимович Данило Володимирович. Особливості будови пришийкових ділянок постійних зубів різних груп :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 221, 22 /  Д. В. Якимович  - Львів, 2024. - 205 с. - Бібліогр.: с. 161-177 (228 назви).

У дисертаційній роботі подано теоретичне узагальнення та нове вирішення актуального наукового завдання, що полягає у з’ясування особливостей топографії твердих тканин постійних зубів різних груп у пришийковій ділянці та дослідження їх якості і мінерального складу. 1. Частота пришийкової патології серед осіб зрілого віку становить 45% (48% у чоловіків, 42% у жінок). Найбільша частка серед пришийкових уражень належить пришийковому карієсу (28,5%). Частота пришийкових ерозій становить 16%, а клиноподібних дефектів – 13,5%. Пришийковий карієс та ерозії частіше виявляються у чоловіків, а клиноподібні дефекти – у жінок. У жінок найбільшу частоту маніфестації має ізольований пришийковий карієс (36%), ізольовані клиноподібні дефекти та ерозії виявляються удвічі рідше (16% та 17% відповідно). Найменшу частоту маніфестації у жінок має поєднане ураження зубів клиноподібними дефектами та ерозіями (5%). У чоловіків найбільшу частоту має ізольований пришийковий карієс (42%), майже удвічі рідше виявляються ізольовані ерозіії (23%), найменшу частоту маніфестації мають ізольовані клиноподібні дефекти (8%) та комбіновані ураження зубів клиноподібними дефектами та ерозіями (4%). 2. Всі види пришийкової патології найчастіше вражають малі кутні зуби, удвічі рідше – різці, найрідше – великі кутні зуби. Частота ураження ікол клиноподібними ефектами та ерозіями також є незначною, але частота уражень цієї групи зубів пришийковим карієсом є такою ж, як частота ураження різців. Множинні каріозні та некаріозні процеси найчастіше вражають пришийкові ділянки малих кутніх зубів та різців, виявляються з однаковою частотою на верхній та нижній щелепах, незалежно від сторони і переважно асиметрично. 3. У сформованих постійних зубів в пришийковій ділянці виявлено чотири варіанти співвідношення твердих тканин: відсутність контакту емалі з цементом та наявність зон відкритого дентину; контакт емалі з цементом в стик; перекриття цементу емаллю; перекриття емалі цементом, кожен з яких з різною 156 частотою маніфестується на вестибулярній, оральній, медіальній та дистальній контактних поверхнях зубів різних груп. 4. Серед усіх оглянутих поверхонь зубів 2% мають в пришийковій ділянці зону відкритого дентину, у 4% емаль у пришийковій ділянці вкрита шаром цементу, по 47% поверхонь мають варіанти контакту емалі з цементом у стик та перекриття цементу шаром емалі. У різців, ікол та малих кутніх зубів з найбільшою частотою зустрічається варіант перекриття цементу емаллю, а у великих кутніх зубів – варіант контакту емалі з цементом у стик. Найрідше у різців та малих і великих кутніх зубів зустрічається варіант зони відкритого дентину. У ікол не виявлено жодного випадку варіанту зони відкритого дентину та перекриття емалі цементом. 5. Найчастіше на вестибулярній та оральній поверхнях виявлено варіант перекриття цементу емаллю, а на медіальній та дистальній контактних поверхнях – варіант контакту емалі з цементом у стик. Найрідше на вестибулярній, оральній та дистальній контактній поверхнях виявлено варіант наявності зони відкритого дентину, а на медіальній контактній поверхні – варіант перекриття емалі цементом. У 40,3% випадків від загальної кількості оглянутих зубів на всіх чотирьох поверхнях спостерігали однакове співвідношення емалі та цементу – найчастіше – у різців (66,3% від загальної кількості різців), найрідше – у великих кутніх зубів (18,3% від загальної кількості великих кутніх зубів). 6. Чотири мінеральні макроелементи (кальцій, магній, натрій, фосфор) та три мікроелементи (калій, цинк та стронцій) містяться у твердих тканинах зубів – в емалі, дентині та цементі у кількостях, достатніх для визначення. Вміст кальцію, натрію, магнію та цинку є найвищим в емалі, фосфору – в цементі, а стронцію – в дентині. Вміст калію в дентині та цементі має однакові показники, які є вищими, ніж в емалі. 7. Виявлено істотну різницю між показниками щільності емалі, дентину та цементу постійних зубів. В пришийковій ділянці у різців найвищу щільність має дентин (125[110,3; 139]УОС), найнижчу – цемент (105 [94; 119] УОС); у ікол найвищу щільність має дентин (139[125; 153,8] УОС), найнижчу – 157 емаль (118,5 [105; 137,8] УОС); у малих кутніх зубів найвищу щільність має дентин (159,5 [145; 173] УОС), найнижчу – цемент (122 [110; 137] УОС); у великих кутніх зубів найвищу щільність має емаль (168 [154; 182,75] УОС), найнижчу – цемент(133,5 [121; 148,75] УОС). Показники щільності емалі та дентину є найнижчими у різців, далі поступово збільшуються у ікол та малих кутніх зубів і сягають максимального значення у великих кутніх зубів. Показники щільності цементу також є найнижчими у різців, дещо вищим у малих кутніх зубів, ще зростають у ікол і максимального значення сягають у великих кутніх зубів. 8. Показники щільності емалі мають істотну різницю між різцями та малими кутніми зубами, різцями та великими кутніми зубами, іклами та малими кутніми зубами, іклами та великими кутніми зубами, малими та великими кутніми зубами. Показники щільності дентину мають істотну різницю між різцями та іклами, різцями та малими кутніми зубами, різцями та великими кутніми зубами, іклами та малими кутніми зубами, та іклами і великими кутніми зубами. Показники щільності цементу мають істотну різницю між різцями та іклами, різцями та малими кутніми зубами, різцями та великими кутніми зубами, малими та великими кутніми зубами. 9. Щільність емалі, дентину та цементу зубів верхньої щелепи є вищою, ніж у зубів-антагоністів нижньої щелепи, щільність емалі та дентину зубів правої сторони є вищою, ніж у зубів лівої сторони, щільність цементу розподілена асиметрично – на верхній щелепі цей показник вищий зліва, а на нижній – справа. У всіх квадрантах найвища щільність встановлена в ділянці дентину, найнижчу щільність має цемент. Порівняння досліджуваних показників між собою за методом Крускала-Уолліса засвідчило наявність їх істотної різниці між усіма порівнюваними групами

https://drive.google.com/file/d/15quXjt1skGliaU-ES0QLnv8JokyzT0FU/view?usp=sharing

УДК: 616.24-002-02:616-056.3]+616.314.17-008.6)]-085.27-092.9

Сольвар Зоряна Любомирівна. Механізми формування експериментального алергічного альвеоліту та пародонтиту та їх корекція L-аргініном : [спец.] 221, 22 /  З. Л. Сольвар  - Львів, 2024. - 172 с. - Бібліогр.: с. 143-164 (190 назв).

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягає у встановленні патофізіологічних особливостей змін показників системи оксиду азоту, процесів вільнорадикального окислення та антиоксидантного захисту, маркерів цитокінового статусу, імунної системи в крові і легенях у патогенезі розвитку експериментального алергічного альвеоліту асоційованого з експериментальним пародонтитом. Експериментально обґрунтовано доцільність їх корекції за допомогою L-аргініну.

1. У механізмах розвитку експериментального алергічного альвеоліту асоційованого з пародонтитом важливу роль відіграють значні порушення показників системи оксиду азоту, які спостерігаються на усіх етапах їх формування з досягненням максимальних величин на 24-у добу експерименту, а саме зростає вміст стабільних метаболітів оксиду азоту і сумарної активності синтази оксиду азоту відповідно на 110,0% (Р<0,05) і 133,3% (Р<0,05) та знижується рівень L-аргініну в легенях на 70,0% (Р<0,05) у порівнянні з групою інтактних тварин.
2. В динаміці формування експериментального алергічного альвеоліту, що поєднаний з пародонтитом відзначається активація процесів перекисного окислення ліпідів – підвищення вмісту дієнових кон’югатів і малонового діальдегіду в легенях відповідно на 76,6% (Р<0,05) і 82,0% (Р<0,05) на тлі пригнічення, як ферментативної так і неферментативної ланок антиоксидантного захисту – зниження активності супероксиддисмутази, каталази, вмісту церулоплазміну відповідно на 39,8% (Р<0,05), 40,8% (Р<0,05), 47,4% (Р<0,05) з найбільшою вираженістю на 24-у добу експерименту проти контрольної групи тварин, що можна охарактеризувати як прояв оксидантного стресу та із залученням у патологічний процес ліпідних механізмів пошкодження клітин.
3. Маніфестація експериментального алергічного альвеоліту та пародонтиту на усіх етапах свого розвитку зумовлює дисбаланс цитокінового профілю з перевагою на 14-у і 24-у доби експерименту, що проявляється підвищенням вмісту фактора некрозу пухлин -альфа та інтерлейкіну- 6 відповідно на 83,8% (Р<0,05), 89,2% (Р<0,05) та 68,4% (Р<0,05), 71,9% (Р<0,05) у поєднанні зі зниженням концентрації інтерлейкіну 10 у крові відповідно на 43,2% (Р<0,05) та 44,3% (Р<0,05) проти першої групи тварин, що свідчило про цитокін- опосередковане ураження тканинних структур органів та посилення в них патоімунного процесу і їх участь в механізмах формування цих експериментальних моделей хвороб.
4. Встановлено, що в динаміці (4-а, 7-а, 14-а доби) розвитку експериментального алергічного альвеоліту асоційованого з пародонтитом відбуваються помітні порушення імунного гомеостазу (з перевагою на 24-у добу експерименту), яке супроводжується пригніченням клітинної (зниженням вмісту Т-лімфоцитів на 40,8% (Р<0,05) та стимуляцією гуморальної ланок імунітету (підвищенням рівня В-лімфоцитів і циркулюючих імунних комплексів у крові відповідно на 84,0% (Р<0,05) і 70,2% (Р<0,05) проти контролю, що вказує на наявність патогенного впливу імунокомплексного механізму пошкодження клітин.
5. Використання препарату L-аргініну тваринам з лікувальною метою призводило до антиоксидантного, цитокіно- і імунокоригуючого впливу на порушені маркери метаболічних і імунних процесів – зниження вмісту дієнових кон’югатів, малонового діальдегіду, стабільних метаболітів NO, сумарної активності NO синтази, ФНП-ɑ, IL-6, В-лімфоцитів і ЦІК та підвищення рівня Т-лімфоцитів, L-аргініну, активності СОД, КТ, ЦП, IL-10 в крові і легенях на 24-у добу розвитку експериментального алергічного альвеоліту з пародонтитом відносно групи тварин, які не піддавалися впливу цього лікарського середника.

616-073.48-079.43:616-053.13/15].001.36

Прокопчук Наталія Миколаївна. Обгрунтування алгоритму пренатальної діагностики вроджених вад розвитку на основі оптимізації УЗД та генетичного консультування : [спец.] 222, 22 /  Н. М. Прокопчук - Львів, 2024. - 211 с. - Бібліогр.: с. 169-194 (211 назв).

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та вирішення наукового завдання, що полягає у розробці оптимізованого алгоритму комплексної пренатальної діагностики для плодів з розширеним комірцевим простором та удосконаленні ранньої ультразвукової діагностики вроджених вад розвитку. 1. Нормативні значення основних біометричних параметрів плода (БПР, ОГ, ОЖ, ДС) у дослідженій вибірці вагітних Львівської області статистично істотно не відрізняються від загальновживаних референтних значень. Оцінка довжини кістки носа плода у II триместрі має проводитися за обчисленими регіональними нормативами, які у 14-18 тижнів відрізняються від інших популяцій (р<0,05).
2. Діагностичні можливості сучасного УЗД дозволяють виявити у І триместрі вагітності 30,3% ВВР, у ІІ триместрі – 58,9%, у ІІІ триместрі –10,8%. Встановлено, що ВВР серцево-судинної системи та центральної нервової системи – 28,6% і 19,4%, відповідно від загальної кількості, були найпоширенішими в загальній структурі пренатально діагностованих вад. 3. Виявлено значущу різницю між втратами вагітностей через аномальний каріотип плодів на термінах 4-12 тижнів порівняно з термінами 13-21 тижнів (61,7%:38,3%)(р<0,05), причому найчастіше завмирали вагітності на терміні менше 12 тижнів, якщо в ембріонів були хромосомні порушення з високою летальністю – трисомія хромосоми 16 (94,7%), триплоїдія (83,3%), додаткові маркерні хромосоми (77,8%). Відмінності у віковому складі жінок порівняно зі всією групою знайдено лише для трисомії 21 і трисомії 18 (р<0,05). 4. Несприятливе закінчення вагітності у випадках розширеного КП плода понад 2,5 мм виявлено у 65,3% випадків, із яких хромосомні порушення становили 69,9%, аномалії систем та органів плода – 25,3%. Доведено відсутність істотної різниці між плодами з товщиною КП (2,5-3,5) мм і 166 більше ніж 3,5 мм за поширеністю хромосомних порушень , що вказує на необхідність проведення генетичних досліджень набряклих плодів вже при розширенні КП понад 2,5 мм. 5. У спектрі хромосомної патології серед набряклих плодів переважала анеуплоїдія автосом (94,8%), зокрема, трисомія хромосоми 21 становила 61,9% від усієї хромосомної патології при товщині КП (2,5-3,5) мм і 54,1% при товщині КП >3,5 мм. Ймовірність діагностики кардіальних аномалій, що були найпоширенішою вадою у плодів із групи ризику, залежала від розміру КП і була вищою при його збільшенні понад 3,5 мм порівняно з (2,5-3,5) мм 95%ДІ 11,7-38,3:33,7-54,2, р=0,03; ВШ=0,40. Проте, серед вроджених вад серця АВ-комунікацію істотно частіше виявляли у плодів з меншою товщиною КП (2,5-3,5 мм) (р=0,03, χ2=4,70).
6. Оптимізований алгоритм пренатальної діагностики у вагітних із набряклими плодами обґрунтовує обов’язкову ехокардіографію серця плода у І триместрі вже при розмірі КП ≥2,5 мм і необхідність проведення інвазивних обстежень з адекватними лабораторними генетичними методами саме у ранні гестаційні терміни (11-13 тижнів).