Репозитарій

Актуальність. Гострий калькульозний холецистит (ГКХ) є однією з найчастіших причин ургентної госпіталізації у загальнохірургічні відділення. Відомо, що шляхи запалення і коагуляції тісно пов’язані між собою. Найбільш яскравим проявом порушення гемостазу та реології під впливом запального процесу є розвиток гіперкоагуляції
при гострому холециститі.
Ціль: з’ясування стану зсідальної системи крові та оцінка ризику виникнення венозних тромбозів та емболій за
ходом лікування пацієнтів з гострим калькульозним холециститом та його ускладненнями.
Матеріали та методи. Дизайн дослідження склав ретроспективний аналіз результатів лікування 206 пацієнтів з ГКХ та його ускладненнями у клініці кафедри хірургії, пластичної хірургії та ендоскопії ФІІДО ДИМУ імені Данила Галицького («Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова») за період з 2014-2018 р.р. Серед вибірки за тендерним складом переважали жінки - 135 (65,5%) осіб. Віковий розподіл пацієнтів був від 18 до 90 років (серед­ній вік  60,8+15,83 років). Тривалість перебування хворих у стаціонарі становила від 1 до 41 діб. В усіх випадках виявлено форми гострого калькульозного холециститу: флегмонозний - 86 (41,7%), гангренозний - 115 (55,8%), перфоративний - 5 (2,4%) хворих.
Результати. З усієї вибірки операцію на жовчному міхурі виконано у 190 (92,2%) пацієнтів, з них у 129 (62,6%)
- лапароскопічну холецистектомію, у 61 (29,6%) - конвенційну холецистектомію. Операція холецистектомії тривала від 15 хвилин до 1,5 годин (середня тривалість 65+46,15 хв.). Заходом лабораторного обстеження у пацієнтів з ускладненим ГКХ досліджено стан зсідальної системи, при якому виявлено наявність нормокоагуляції у 19,2% хворих, гіпокоагуляції - у 30,4% та гіперкоагуляції - у 50,4%. Дослідження гемостазіограми у хворих з ускладненим ГКХ виявило гіпокоагуляцію з такими параметрами: протромбіновий час - 17”, протромбіновий індекс - 74,2%, фібриноген - 2,63 г/л; гіперкоагуляцію з наступними показниками: протромбіновий час - 6,5”, протромбіновий індекс - 130,2 %, фібриноген - 6,5 г/л. Ризик виникнення ВТЕ при лікуванні хворих з ГКХ та його ускладненнями оцінено за шкалою J. Саргіпі і виявлено, що переважна більшість (понад 71,8%) осіб має високий та дуже високий ризик тромбоемболічних ускладнень, а саме: низький ризик - 5,8%; середній - 12,6%; високий - 45,2%; дуже висо­кий - 36,4%.
Висновки. Гіперкоагуляція наявна у 79,3% у хворих з неускладненим і ускладненим ГКХ. Поява ускладнень ГКХ призводить до розвитку гіперкоагуляції у 50,4% хворих. Число пацієнтів з ускладненим ГКХ із вкрай високим ризиком виникнення ВТЕ за шкалою J. Саргіпі суттєво перевищує (р<0,05) відповідне без ускладнень і становить
52,2%. Внесення в протокол обстеження визначення D-димерів крові та ультрасонографічне сканування вен ниж­ніх кінцівок сприятиме ранньому виявленню, профілактиці та лікуванню ВТЕ.
Ключові слова: гострий калькульозний холецистит, форми холециститу, ризик венозних тромбозів та емболій.

Мета. Аналіз клініко-анамнестичних, біохімічних та гемостазіологічних. показників при тромбоемболічних ускладненнях у хворих з гострим калькульозним хо­лециститом (ГКХ).
Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз клінічної інформації щодо 206 пацієнтів з ді­агнозом гострий калькульозний холецистит, які пе­ребували на стаціонарному лікуванні у Клінічній лі­карні швидкої медичної допомоги міста Львова (теперішия назва: Лікарня Святого Пантелеймона Пер­шого територіального медичного об'єднання міста Львова) впродовж 2014 -2018 років.
Результати  й обговорення.  Встановлено, що  у 2,91% хворих на ГКХ були тромбоемболічні ускладнення, які проявлялися у вигляді тромбозу глибоких вен та ТЕЛА дрібних гілок та частіше діагностувалися у хворих з достовірно вищим віком (у середньому 72,67±П,13 років). Тромбоемболічні ускладнення у пацієнтів з ГКХ достовірно частіше розвивалися в осіб, які мали су­путню патологію (гіпертонічну хворобу, ІХС, ХОЗЛ, цироз печінки, гостре порушення мозкового кровообі­гу). У пацієнтів з ускладненим тромбоемболічним ді­агнозом були діагностовані також нетромбоемболічні ускладнення: місцевий та загальний перитоніт, перивезикальний абсцес, перфорація, абдомінальний сепсис та підпечінковий абсцес. Середня тривалість лапароскопічної холецистектомії (ЛХЕ) у пацієнтів без ускладнень становила 60,00 [45,0-70,0] хвилин, у пацієнтів з нетромбоемболічними ускладненнями - 62,50 [38,5-85,0] хвилин, тоді я к у пацієнтів з тромбоемболічними ускладненнями достовірно довше - 95,0 [95,0-95,0] хвилин (р<0,05).
Висновки.  У пацієнтів з ускладненим гострим холе­циститом були достовірно (р<0,05) частіше діагнос­товані тромбоемболічні ускладнення при місцевому та загальному перитоніті, перивезикальному абсцесі. Пацієнтам з ускладненим гострим калькульозним хо­лециститом проводили холецистектомію (83,33% [46,48-99,96]) вірогідно частіше ніж пацієнтам з неускладненим гострим холециститом, натомість ЛХЕ - лише у 16,67% [0,04-53,52]. Тому холецистектомія у них тривала більше 1 години у 80% [38,45-99,94] випадків.

Мета.  Виявлення та аналіз факторів ризику виник­нення венозної тромбоемболії у пацієнтів з діагнозом гострий неускладнений калькульозний холецистит.
Матеріал і методи.  Проведено проспективний аналіз клінічної інформації 71 пацієнта з діагнозом гострий неускладнений калькульозний холецистит. Сформо­вано дві клінічні групи: у підгрупу 1А (п=6) включені хворі із діагностованою венозною тромбоемболією, у підгрупу 1В (п=65) - пацієнти, у яких венозної тром­боемболії діагностовано не було.
Результати й обговорення. У  ході дослідження вив­чено коагуляційний потенціал пацієнтів. Протромбіновий індекс на третю добу післяопераційного пе­ріоду та на час виписки був достовірно вищим, у па­цієнтів підгрупи 1А (109.1% та 123.0%) порівняно із пацієнтами підгрупи 1В (98.0% та 96.4%). Схожою є ситуація і з загальним фібриногеном: серединний рівень цього показника протягом усього часу спосте­реження виявився достовірно вищим у пацієнтів під­групи 1А (р<0,05). Серединний рівень Д-ди.меру на мо­мент виписки зі стаціонару у підгрупі 1А був на 3,6 мкг/мл вищим у порівнянні із рівнем цього показника в першу добу після оперативного втручання, а у під-групі IB - лише на 0,5 мкг/мл. Ризик виникнення ве­нозної тромбоемболії згідно зі шкалою Caprini у під­групі 1А становив 7.5 [5.5; 9.0] балів у порівнянні із 6.0 [4.0; 8.0] балів у підгрупі 1В. Оцінка ризику ви­никнення венозної тромбоемболії відповідно до шкали Rogers продемонструвала схожі результати: 8.0 [6.3;
9.8] балів для пацієнтів підгрупи 1А та 7.0 [6.0; 8.0] балів для підгрупи 1В. При оцінюванні рівня інтерлейкіну 1 бета (ILlb) встановлено підвищене його значення у підгрупі 1А - 14.0 [7.0; 33.7] пг/мл на противагу підгрупі 1В, де він становив 9.0 [3.5; 26.2] пг/мл. Подібні результати виявлено і при визначенні показників фактору некрозу пухлин TNF: серединні значення рівня цього цитокіну виявились також під­ вищеними у підгрупі 1А (13.9 [7.9; 15.8] пг/мл), аніж у підгрупі 1В (8.8 [6.0; 13.1] пг/мл).
Висновки.  За результатами проведеного досліджен­ня визначено такі чинники виникнення венозної тромбоемболії у пацієнтів з гострим неускладненим каль­кульозним холециститом: підвищені рівні на момент
отримання показників загального фібриногену, Д-ди-меру, інтерлейкіну 1 бета (ILlb) та фактору некрозу пухлин (TNF). Серединні значення суми балів оціню­ вання ризику виникнення ВТЕ згідно зі шкалами Caprini та Rogers були достовірно вищими (р<0,05) у підгрупі пацієнтів з гострим неускладненим калькульозним холециститом, у яких в подальшому роз­винулась венозна тромбоемболія  

Мета роботи: вивчення безпосередніх результатів надання ургентної хірургічної допомоги пацієнтам з ускладненим раком шлунка.
Матеріали і методи. Проаналізовано 47 карт стаціонарних хворих, яких проліковано в клініці хірургії, пластичної хірургії та ен­доскопії ФПДО ЛНМУ імені Данила Галицького (база - відділення N 2 2 центру хірургії КНП 1 ТМО м. Львова) за період з квітня 2020 до вересня 2022 р. Серед пацієнтів переважали чоловіки - 31 хворий (66 %), старші 60 років (35 хворих - 75 %).
Результати досліджень та їх обговорення. Основною причиною госігіталізацп в ургентному порядку була шлункова кровотеча (20 пацієнтів - 43 %). Медикаментну терапію успішно проведено у 12 (60 %) пащєшів. У решти (8 хворих - 40 %) довелося використа­ти методи ендоскопічної зупинки кровотечі, зокрема, аргоноплазмову коагуляцію. У 9 пацієнтів онкопроцес проявлявся ознаками стенозу виходу зі шлунка. Після тривалої передопераційної підготовки у 4 хворих застосовано операційне лікування — субтотальну резекцію шлунка. Решті пацієнтів (5), яким встановлено IV стадію онкологічного процесу, для ліквідації стенозу виконано ендо­скопічне стентування. Двом пацієнтам, яких госпіталізовано з ознаками дифузного перитоніту внаслідок перфорації раку шлунка, виконано зашивання перфораційного отвору із тампонадою пасмом великого сальника. Загалом, із 31 пацієнта, госпіталізованого у стаціонар з ускладненим раком шлунка, прооперовано 7 (хірургічна активність - 22,6 %). Виконано наступні операційні втручаннягастректомія з Б2-лімфодисекцією - 1 (з приводу кровотечі); радикальна субтотальна резекція - 3 (з приводу стенозу); паліативна субтотальна резекція -1 (з приводу стенозу); зашивання перфорації - 2. Після зашивання перфорації раку шлунка помер один паці­єнт, внаслідок неспроможності швів та формування шлункової нориці. Післяопераційна летальність склала 14,3 %.
Ускладнення раку шлунка розподілено на специфічні (стосуються власне наявного онкопроцесу - кровотеча, стеноз, перфорація) та неспецифічні, які виникають виключно при дисемінації процесу незалежно від його первинної локалізації.
Ключові слова: рак шлунка; ускладнення; кровотеча; стеноз; перфорація.

 УДК: 612.339:612.014.484]-08:816-053

Ревенко Олег Вікторович. Вікові аспекти фізіологічної ролі брижі та її жирової тканини за умов стресу : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / О. В. Ревенко. - Львів, 2022. - 168 с. - Бібліогр.: с. 129-160 (260 назв).

Дана робота присвячена вивченню фізіологічного значення брижі та її жирової тканини у віковому аспекті за умов висококалорійного високофруктозного харчування, індукції гострого стресу та їхнього комбінованого впливу, а також дослідженню біорегуляторного впливу сірководню (H 2 S) у збережені цілісності брижі за умов моделювання пошкоджень різного ґенезу. Вперше вивчено вікові особливості ультрамікроскопічної структурної організації компонентів брижі у нормі та закономірностей її перебудови за умов індукції гострого стресу у щурів різного віку. При вивченні вікових відмінностей морфо-функціональної ультраструктурної організації брижі та її клітинних компонентів за допомогою електронномікроскопічного дослідження, виявлено, що у старих щурів в порівнянні до дорослих, наявні ознаки дегенеративних змін мезентеріальних адипоцитів, фрагментація великих ліпідних крапель, поява дефектних мітохондрій різної форми, а також виявлено ознаки
ультраструктурних змін у мезентеріальних мікросудинах та присутність деструктивно змінених фібробластів.