УДК 616. 988. 55 : 616. 31 - 008. 87 - 092. 19 ] - 08 - 053.2

Клименко, Христина Петрівна. Корекція порушень мікробіоти ротової порожнини і місцевого імунітету у дітей з інфекційним мононуклеозом спричиненим вірусом Епштейн-Барр  : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 228 / Х. П. Клименко. - Львів, 2021. - 216 с. - Бібліогр.: с. 153-207 (375 назв). 

Зростання показників захворюваності інфекційним мононуклеозом дитячого населення України, спричиненим вірусом Епштейн-Бар, упродовж останніх років в значній мірі зумовлено не лише збільшенням випадків захворювання але і кращою діагностикою цієї інфекції. Рівень контагіозності, варіабельність шляхів зараження збудником, виражена тропність вірусу до різних тканин забезпечують тривалу та безсимптомну персистенцію в організмі, яка супроводжується рекурентними випадками хвороби, a відсутність обов’язкових програм з профілактики розповсюдження, здатність Епштейн-Барр вірусу до малігнізації, хронізації процесу на тлі імуносупресії визначають подальшу доцільність дослідження даного захворювання. Основний симптомокомплекс ІМ у дітей включає тонзиліт, лімфаденопатію, ураження паренхіматозних органів, висип, тривалу гіпертермію. В літературі описують ключову роль дисбіотичних змін мікробіому слизових оболонок ротової порожнини у розвитку деструктивних процесів в мигдаликах, що сприяє росту патогенних збудників на фоні інфікування організму герпесвірусами.
Сталість складу орального мікробіому має вирішальне значення для збереження системного здоров’я та протекції розвитку хвороб за рахунок підтримки гомеостазу показників місцевого імунітету. Інфікування організму ЕБВ супроводжується імуносупресією, ослабленням бар’єрної функції слизових оболонок, що сприяє реалізації патогенного потенціалу бактеріальної мікрофлори. Метою нашої роботи було підвищити ефективність лікуванняінфекційного мононуклеозу у дітей на підставі встановлення клініколабораторних та імунологічних особливостей перебігу хвороби, порушеньмікробіоценозу ротової порожнини та застосуванні засобу місцевоїантисептичної дії. Основну групу було сформовано з 280 хворих з інфекційним мононуклеозом (B27 згідно з МКХ–10), до групи порівнянняувійшло 26 дітей, госпіталізованих з діагнозом «Гострий бактерійний
тонзиліт» (CA03 згідно МКХ–10); основну групу було розділено на 2 підгрупи: до підгрупи 1 було включено 234 хворих з ІМ зумовленим ЕБВ інфекцією, допідгрупи 2 – 46 пацієнтів з ІМ спричиненим коінфекцією вірусів ЕБВ та ЦМВ. Хворі були госпіталізовані протягом 2016–2021 та отримували лікування у Львівській обласній інфекційній клінічні лікарні. Дітей підгрупи 2 було госпіталізовано на 5,4±0,8 день від початку хвороби. Практично у всіх дітей з ІМ (95%) загальний стан був охактеризований, як середньо важкий. Перебіг захворювання супроводжувався гіпертермічним синдромом, який був тривалішим у пацієнтів підгрупи 1 (6,08±0,54 днів), лімфаденопатією, гепато та спленомегалією. Гнусявість голосу, наявність налетів на язику, набряк та гіпертрофія мигдаликів частіше спостерігалися серед пацієнтів підгрупи 2. Лейкоцитоз у периферичній крові при госпіталізації спостерігався у 69,2% пацієнтів підгрупи 1 і перевищував показник у хворих підгрупи 2. Відповідно лімфоцитоз частіше виявляли у дітей підгрупи 2 у 60,9% при госпіталізації та 41,3% в динаміці захворювання. Частота виявлення атипових 4 мононуклеарів при поступленні була практично однаковою у обох підгрупах і становила 94,0%, проте в динаміці кількість АМ знизилася у 73,5% дітей підгрупи 1, в той час як у підгрупі 2 показник залишився незмінним. В динаміці лікування АМ частіше виявлялися у пацієнтів підгрупи 1. Цитолітичний синдром з підвищенням рівня АЛТ частіше виявляли у 33,7% дітей підгрупи 1, в той час як мезенхімально-запальний синдром у вигляді підвищення рівня тимолової проби було виявлено у 71,7% дітей підгрупи 2. Холестатичний синдром (підвищення рівня білірубіну спостерігався у 13% дітей обох підгруп. Мікробіота ротоглотки при ІМ, спричиненому ВЕБ характеризується широким спектром грам позитивних патогенів – піогенного стрептококу, пневмококу, золотистого стафілококу, цьому сприяє глибоке проникнення вірусної інфекції в епітеліальну тканину і пошкодження її. Характерним при ЕБВ вірусному тонзиліті є формування бактерійно-грибкових асоціацій, про що свідчить висівання дріжджеподібних грибів та S.pyogenes у дітей з коінфекцією. Виявлено більш високий рівень резистентності до β-лактамних антибіотиків (пеніцилінового ряду і цефалоспоринів ІІІ покоління) в порівняннями з ізолятами від дітей двох інших груп. Високий рівень резистентних до антибіотиків штамів виявлено серед ізолятів Enterococcus spp. Виявлено зростання частки висівання ванкоміцин резистентних ентерококів від дітей з ІМ, спричиненим як ЕБВ, так і ко-інфекцією. Біохімічними маркерами порушення мікробіоценозу є підвищення концентрації масляної кислоти у пацієнтів із коінфекцією вірусів ЕБВ та ЦМВ що свідчить про дисбіоз, зумовлений збільшенням аеробної флори, а підвищення концентрації оцтової кислоти, є ознакою патологічного процесу викликаного анаеробними патогенами. Показниками деструктивних змін у тканинах мигдаликів є наростання активності ЛДГ слини, найвища активність спостерігається у дітей із наявною мікст інфекцією, а наявність супутньої патогенної мікрофлори на мигдаликах 5 пацієнтів зумовлює підвищення активності ЛДГ у слині пацієнтів з ІМ. У всіх дітей з ІМ виражено знижений рівень секреторного імуноглобуліну А в слинній рідині, що характеризує недостатність ланки місцевого захисту. У дітей з мікст інфекцією рівень SIgA нижчий порівняно із показниками у дітей підгрупи 1. Було встановлено, що ризик колонізації патогенною мікрофлорою слизових оболонок піднебінних мигдаликів був вищим у дітей старших 10– річного віку (OR=1,26), у хворих з виразним гіпертермічним синдромом (OR=1,33), з гепатомегалією (OR=1,22) та у пацієнтів, у яких виявлено прискорену ШОЕ (OR=2,07). Результати проведених електронно-мікроскопічних дослідженнь виявили відмінності у локалізації кокової флори (яку за морфологічними ознаками можна типувати як стрептококи) у епітеліальних тканинах при тонзилітах різної етіології – позаклітинна локалізація бактерій при гострому бактерійному тонзиліті та внутрішньоепітеліальна при тонзилітах на тлі ІМ, що свідчить про синергетичну роль ЕБВ та стрептококів при ураженнях верхніх дихальних шляхів у дітей з ІМ. Високий ступінь адгезії бактерій до епітеліальних поверхонь служить підґрунтям для масивної бактерійної колонізації, що спостерігається при ЕБВ тонзилітах з формуванням мембранозних нашарувань.
З метою корекції порушення мікробіоценозу ротогорла у дітей з інфекційним мононуклеозом, нами було запропоновано включення до комплексного лікування дітей комплексного препарату який вміщає лізоциму гідрохлориду 20 мг та піридоксину гідрохлориду 10 мг протягом 10 днів. Результати проведеного дослідження засвідчують кращу позитивну динаміку перебігу захворювання (за основними симптомами захворювання, динамікою показників ЗАК, бактеріологічних досліджень) у дітей, що підтверджено статистично вірогідними відмінностями цих показників на 10 добу стаціонарного лікування. З огляду на позитивну динаміку основних 6 симптомів захворювання комплексний препарат, який вміщає лізоцим в дітей, хворих на інфекційний мононуклеоз, є патогенетично обґрунтованим.

618.1- 036.11-089.888-089.168.1-06-02-084

 Дякунчак Ю. Р. Оцінка ризику та профілактика ранніх і пізніх порушень репродуктивного здоров’я жінок після ургентних гінекологічних втручань. : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / Ю. Р. Дякунчак. - Львів, 2023. - 167 с. - Бібліогр.: с. 130-163 (312 назв). 

ВИСНОВКИ
   У дисертації наведено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення актуального наукового завдання сучасної гінекології щодо зниження частоти порушень репродуктивного здоров’я після ургентних гінекологічних операційних втручань у жінок репродуктивного віку шляхом удосконалення диференційованих лікувально-реабілітаційних заходів на основі вивчення клініко-параклінічних особливостей перебігу раннього та
пізнього післяопераційного періоду.
1. За даними ретроспективного аналізу встановлено, що реабілітаційна терапія в умовах реальної клінічної практики проводиться щодо обмеженого контингенту пацієнток, які перенесли невідкладні операційні гінекологічні втручання і переважно стосується пацієнток, які звертаються з приводу безпліддя. Відсутність патогенетично обґрунтованих інтра- та післяопераційних заходів після ургентних операцій з приводу
гострої гінекологічної патології зумовлює високий ризик вторинного безпліддя (ВШ=2,660, 95% ДІ 1,461–4,844); дисменореї (ВШ=6,926, 95% ДІ 3,524–13,612); нециклічного хронічного тазового болю (ВШ=12,613, 95% ДІ 6,304–25,234); АМК (ВШ=8,536, 95% ДІ 3,159–23,069); диспареунії (ВШ=1,918, 95% ДІ 1,047–3,513). У 27,5 % пацієнток розвивається дисменорея, у 34,5 % – нециклічний хронічний тазовий біль, у 19,5 % – диспареунія, у 15,5 % – аномальні маткові кровотечі за відсутності аналогічних порушень до операції; а частота безпліддя впродовж 2 років після ургентного операційного втручання зростає з 12,5 % до 23,5 % – у 1,9 разів.
2. Встановлено, що утворення функціональних кіст яєчників, як одного з факторів ризику апоплексії яєчників, свідчить про хронічну ановуляцію, корелює з частотою порушень менструального циклу у пацієнток основних груп – коефіцієнт кореляції Спірмена r=0,322 (прямий 126 помірний зв’язок (р=0,012). Значна частота запальної і дисгормональної патології, репродуктивних втрат, штучного переривання вагітності до ургентного операційного втручання, рецидиви ургентної гінекологічної патології зумовлюють низький рівень реалізації репродуктивної функції у пацієнток досліджуваної когорти (37,7 %). Порушення менструального циклу, первинна дисменорея вірогідно частіше спостерігаються у жінок з апоплексією яєчника як порівняно зі здоровими жінками, так із пацієнтками з позаматковою вагітністю (р<0,05), і складають підвищений ризик невідкладних операційних втручань за відсутності відповідного лікування (ВР=4,317, 95% ДІ 2,303 – 8,091). Ризик позаматкової вагітності є високим за наявності перенесених запальних процесів нижнього відділу генітального тракту; захворювань, що передаються статевим шляхом (хламідіоз, трихомоніаз), ЗЗОМТ ( ВР=2,779, 95 % ДІ 1,818 – 4, 248, NNT 1,649).
3. Незалежно від типу ургентної патології, що зумовила операційне втручання, в післяопераційному періоді спостерігається зростання рівня експресії як про- так і протизапальних цитокінів. При операціях з приводу апоплексії рівень ІЛ-6 зростає у 2,3 рази, з приводу позаматкової вагітності – у 3,2 рази, з приводу ускладненого утворення яєчника – в середньому у 4,1 рази, при планових операціях – лише у 1,9 рази. Найвища експресія протизапальних цитокінів спостерігається у пацієнток, оперованих з приводу позаматкової вагітності й ускладненого утворення яєчника лапаротомним доступом – рівень ІЛ-4 у сироватці крові пацієнток, оперованих з приводу порушеної позаматкової вагітності, зріс у 25,9 рази, а з приводу ускладненого утворення яєчника – у 38,5 рази. Корекція на тривалість доопераційного перебігу хвороби, тип операційного втручання та наявність дефіциту вітаміну D виявила відносно сильний зв’язок з більшою тривалістю періоду від моменту появи скарг до операційного втручання (коефіцієнт Пірсона С=0,456; критерій Хі квадрат 19,723; р<0,001); більшою операційною травмою (лапаротомія), (коефіцієнт Пірсона С=0,665; критерій Хі квадрат 127 106,798; р<0,001) та тяжким дефіцитом вітаміну D (коефіцієнт Пірсона С=0,527; критерій Хі квадрат 65,481, р<0,001).
4. Встановлено поширеність дефіциту вітаміну D у когорті пацієнтоу з ургентною гінекологічною патологією – в середньому 36,4 % та тяжкого дефіциту вітаміну D з рівнем 25(ОН) D в середньому 8,5 ± 1,7 нг/мл у 29,5 % жінок. Доведено, що дисбаланс про- і протизапальних цитокінів після невідкладних операційних втручань вірогідно пов’язаний із тяжким дефіцитом кальцидіолу.
5. Особливостями гормонального балансу жінок, що перенесли ургентні операції з приводу гострої гінекологічної патології є тривала стресіндукована гіперпролактинемія (15,0 %), нормогонадотропна дисфункція яєчників з ановуляцією ті недостатністю лютеїнової фази, зниження рівня АМГ у 61,1 % пацієнток з впливом хірургічних енергій на уражений яєчник до 12-го місяця після операції.
6. Факторами ризику рецидиву ургентної гінекологічної патології є несвоєчасна діагностика та відсутність або неадекватність корекції у післяопераційному періоді дисбіотичних і запальних процесів нижнього відділу генітального тракту (35,3 %) та метаболічних порушень (61,8 %), відсутність обстеження для виявлення гормонального дисбалансу (26,5 %); безсистемність і коротка тривалість гормональної терапії (55,9 %);
відсутність ранньої і повторної системної протизапальної і протизлукової терапії (41,2 %).
7. Застосування удосконаленого діагностичного та диференційованого лікувально-профілактичного комплексу заходів для пацієнток після ургентних гінекологічних операційних втручань дозволяє зменшити тривалість післяопераційного болю на 3,8 ± 0,3 доби, інтенсивність больових відчуттів з другої доби після операції у 2,9 рази; знизити частоту запальних і незапальних післяопераційних ускладнень у 8,9 разів; досягти клініко-лабораторної нормалізації стану мікробіоти піхви 95,5% - 98,3 % відповідно; забезпечити встановлення овуляторного МЦ з 128 повноцінною лютеїновою фазою і нормальним оваріальним резервом у 86,7% випадках проти 46,7 %; досягти бажаної вагітності природнім шляхом у 46,9 % випадках проти 22,7 % в умовах в умовах реальної клінічної практики.

УДК: 618. 3 : 616. 12 - 008. 331. 4 ] - 036 – 084

 Попович Олена Ігорівна

Удосконалення профілактики гестаційних ускладнень у жінок з ідіопатичною артеріальною гіпотензією : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / О. І. Попович. - Львів, 2023. - 194 с. - Бібліогр.: с. 151-180 (273 назв). 

ВИСНОВКИ

 У звіті Аме­риканського коледжу кардіології (2018) вказано на негативний вплив рівня САТ <115 мм рт. ст. та ДАТ <75 мм рт. ст. на виникнення серцево-судинної патології. При вивченні відхилень АТ від нормативних величин у вагітних основні зусилля дослідники зосереджують на артеріальній гіпертензії, у той час як ІАГ  привертає значно меншу увагу вчених.  Тим часом надмірне зниження АТ значно підвищує ризик ускладнень гестаційного процесу. У зв'язку з цим актуальним є удосконалення діагностичних, профілактичних та терапевтичних заходів у жінок з  ІАГ, розробка технології прегравідарної підготовки та ведення пологів при вказаній коморбідній патології.

1. Перебіг вагітності у пацієнток з ІАГ асоціюється із надмірною блювотою вагітних (55,0%); загрозою викидня (34,1%); загрозою передчасних пологів (20,9%); плацентарною дисфункцією (42,6%) з клінічною реалізацією СЗРП (10,8%) та компенсований антенатальний дистрес плода (8,5%). Ускладнення в пологах та післяпологовому періоді виникали у 63,6% - аномалії пологової діяльності; у 14,7% - дистрес плода; у 26,4% - пологовий травматизм матері; у 9,3% - кровотеча в ранньому післяпологовому періоді; при цьому спостерігався високий показник асфіксії новонароджених (13,1%) та пологового травматизму (1,5%).
2. За результатами ретроспективного дослідження уточнені фактори ризику виникнення АПД при ІАГ: тривалість вагітності >41 тиж; плацентарна дисфункція; СЗРП; дистрес плода під час вагітності; передчасні пологи; хибні пологи; удавані перейми, загроза викидня, загроза передчасних пологів.
3. При ДМАТ виявлено порушення циркадного ритму САТ/ДАТ з надмірним зниженням АТ в період сну у вагітних з ІАГ (індекс площі гіпотензії: САТ – 16,5 % і ДАТ – 15,6 % проти 4,9 % і 4,3 % у вагітних з нормотензією), що може призводити догіпоперфузії життєво важливих органів та погіршувати матково-плацентарно-плодовий кровообіг.
4. Деталізовані ланки патогенезу розвитку ендотеліальної дисфункції у вагітних з ІАГ внаслідок переважаючого дилятуючого впливу високого рівня NO та компонентів, що входять у каскад його перетворень. Виявлено підвищення рівня нітритів та нітратів, які є стабільними метаболітами NO, у вагітних з ІАГ - 4,67±0,32 мкмоль/г в порівняні з групою контролю – 3,12±0,36 мкмоль/л (p<0,05). За надлишку NO в клітині останній окислюється, перетворюючись в пероксинітрит, дуже активний окисний радикал, рівень якого у вагітних з ІАГ був вищим у 2,4 рази, ніж у вагітних з нормотензією. Наявність ендотеліальної дисфункції сприяла виникненню порушень матково-плацентарного кровоплину І-А ступеню у  28,0% вагітних з ІАГ; у  64,0% випадків морфологічне дослідження плаценти у породіль з ІАГ виявляло деструкцію значної кількості паренхіматозних елементів та порушення мікроциркуляції.
5. Розширені уяви про вазорегуляторні властивості ендотелію у вагітних з ІАГ, які полягають у наявності сильного негативного корелятивного зв'язку між сумою нітратів та нітритів та H2S (r =-0,72), що свідчить про опосередковану взаємодію між цими системами вазорегуляції. Оскільки високі концентрації сірководню призводять до вазорелаксації і зниження АТ, а зниження рівня Н2S – навпаки, до вазоконстрикції, вірогідне зменшення вмісту гідроген сульфіду можна розцінювати як адаптаційну реакцію організму у відповідь на збільшену продукцію NO в жінок з ІАГ.
6. Встановлено, що у вагітних з ІАГ у 71,4% випадків при наявності доношеної вагітності спостерігалась відсутність БГМО до пологів. Визначена роль порушень гемоциркуляції шийки матки у недостатній її перебудові перед пологами в терміні 39 тиж вагітності: ІР ДАШМ був достовірно вищим у пацієнток основної групи в порівняні з групою контролю: 0,66±0,05 та 0,47±0,04 відповідно (p<0,001). При цьому мало місце достовірне (p<0,05) зниження (у 1,5 рази) вмісту Е2 в плазмі крові.
7. Здійснена оцінка взаємозв'язку характеру пологової діяльності у роділь з ІАГ з інтенсивністю кровопостачання матово-плацентарного контуру, яка полягала у вивченні стану матково-плацентарного кровоплину та особливостей надходження материнської крові у крайовий синус плаценти. У роділь з ІАГ показники судинної резистентності в МА перевищували нормативні на 15-25%, а утруднений венозний відтік сприяв збільшенню розмірів крайового синуса - 19,6±0,4мм в порівнянні з групою контролю 14,6±1,2мм (р<0,05). Сповільнений артеріальний приплив крові при низькому АТ потребував більш тривалого часу для відновлення кровопостачання матково-плацентарного контуру, що сприяло подовженню періоду «діастоли» матки в 1,5-2 рази впродовж усього процесу пологів. Зниження амплітуди перейм мало місце лише у ЛФППП за рахунок елементів порушення координації скорочень матки внаслідок тонічного напруження нижнього сегменту через переважаючий вплив парасимпатичної нервової системи.
8. Встановлено, що у 22,4% роділь з ІАГ на фоні вираженого порушення функції тромбоцитів - результату антиагрегантної дії NO (агрегація з АДФ на 26,7±4,3с в порівнянні з групою контролю – на 17,7±2.30с (р<0,001), спостерігається підвищене споживання тромбіну, про що свідчить зростання рівня РФМК - 21,0±2,6 мг/100мл та 11,5 ±2,4 мг/100мл у групі контролю (р<0,001), та, за даними ТЕГ,  активізується фібриноліз  (показник літичного індексу LY30 – 41,5 [22,6; 62,2] та 0,9 [0,1; 2,6] в контрольній групі  (р<0,001). Оцінка гемостазу в пологах на основі даних ТЕГ, який вважається найбільш чутливим методом діагностики гіперфібринолізу, дає можливість прогнозувати геморагічні ускладнення у  роділь з ІАГ.
9. Розроблений, апробований і впроваджений алгоритм надання медичної допомоги жінкам при ІАГ сприяв вкороченню ЛФППП, в середньому, на 2,0±0,4год у першороділь та 1,6±0,3год у повторнороділь; забезпечив задовільний прогрес пологів у 85,4% роділь, що призвело до зниження частоти кесаревого розтину у 1,8 рази; зниження частоти післяпологових кровотеч на 7,3%; зменшення перинатальної захворюваності на 8,5%.

УДК 616.314+616.716.1/.4)-007.1-053.2-089.23-02:616.314.13

 Лесіцький Маркіян Юрійович

Обґрунтування підвищення резистентності емалі зубів у дітей при лікуванні зубощелепних аномалій незнімною ортодонтичною апаратурою : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 221, 22 / М. Ю. Лесіцький. - Львів, 2023. - 252 с. - Бібліогр.: с. 215-238 (214 назв). 

Дисертаційна робота присвячена підвищенню ефективності профілактики карієсу зубів у дітей при лікуванні зубощелепних аномалій незнімною ортодонтичною апаратурою. Отримані результати дослідження дозволили обґрунтувати шляхи підвищення резистентності емалі у дітей із зубощелепними аномаліями при лікуванні незнімною ортодонтичною апаратурою з урахуванням рівнів резистентності  емалі та застосування профілактичних засобів, спрямованих на профілактику карієсу зубів. 

Аналіз результатів обстеження показав, що, поширеність карієсу постійних зубів у дітей із ЗЩА, в середньому, становить, 79,27±1,49% при інтенсивності 3,78±0,23 зуба, тоді як у дітей без ЗЩА – на 36,63% нижча (58,02±2,40%, р<0,001) при значенні інтенсивності 2,90±0,25 зуба, р<0,01. Найвище значення інтенсивності карієсу постійних зубів встановлено у дітей із перехресним (3,94±0,63 зуба), відкритим (3,78±0,61 зуба) та дистальним прикусами (3,29±0,35 зуба).

Стійкість твердих тканин зубів до каріозного процесу залежить від резистентності емалі. Результати дослідження свідчать, що у 34,32±1,74% дітей із ЗЩА виявлено карієсрезистентну емаль (КР), що значно менше порівняно з дітьми з умовнорезистентною та карієссприйнятливою емаллю (УР-КС) (65,68±1,74%, р<0,001). У групі дітей без ЗЩА ця різниця незначно виражена і становить – 46,93±2,42% та 53,07±2,42%, відповідно, р>0,05.

Результати клінічно-лабораторних, соціологічних, та статистичних досліджень свідчать про вплив  комплексу чинників ризику на формування резистентності емалі у дітей із ЗЩА, що і зумовлює ураженість твердих тканин зубів при лікуванні НОА. Отримані результати дослідження слугували основою для обґрунтування диференційованих профілактичних заходів для профілактики карієсу зубів та підвищення резистентності емалі у дітей при лікуванні ЗЩА НОА.

Для підвищення резистентності емалі та профілактики карієсу зубів у дітей із ЗЩА при лікуванні НОА комплекс включав: контроль якості чищення зубів, професійну гігієну порожнини рота; застосування ополікувачів з вмістом амінофторидів, дуофторидів, фторидів ; застосування для чищення зубів зубних паст із вмістом амінофторидів, фторидів; покриття зубів кальційвмісними препаратами одноразово перед фіксацією НОА; покриття зубів фторвмісними лаками; аплікації кальцій-фосфатні гелями  на основі казеїну - фосфату; глибоке фторування емаль-герметизуючим ліквідом (з КР емаллю та УР-КС емаллю). У дітей із УР-КС емаллю розпрацьований комплекс профілактичних заходів додатково включав чай з м’яти перцевої або полоскання5 % настойкою м’яти перцевої (з метою покращення слиновиділення та зниження адгезії зубного нальоту до поверхні емалі під час лікування); застосування льодяників з ксилітолом Miradent Aquamed.

Ефективність запропонованого комплексу заходів було проаналізовано у 53 дітей 12-15-річного віку, які знаходились на лікуванні незнімною ортодонтичною апаратурою з різними рівнями резистентності емалі. До основної групи ввійшло 27 дітей із ЗЩА, яким під час контрольних оглядів для підвищення резистентності емалі застосовували розпрацьований комплекс профілактичних заходів, контрольну групу склали 26 дітей із ЗЩА, яким один раз на три місяці проводили  професійну гігієну порожнини рота, гігієнічне навчання та виховання, рекомендували застосування спеціальних засобів для догляду за брекет-системою (зубних щіток, йоршиків, зубних ниток), ополіскувачів із вмістом кальцію та фторидів, фторвмісних зубних паст.

Результати дослідження ТЕР свідчать про підвищення рівня резистентності емалі у дітей при лікуванні ЗЩА НОА при застосуванні профілактичних заходів, спостерігається зниження кількості каріозних уражень, покращення гігієни порожнини рота, підвищення МПРР та компенсаторно-захисних механізмів порожнини рота. Отримані позитивні результати, доведена ефективність профілактичних заходів. Встановлено, що для осіб із КР емаллю та ЗЩА редукція приросту інтенсивності карієсу за 12 місяців становила 64 %, а через 24 місяці – 64,6 %, з УР-КС емаллю - 55,4 % та 62,0 %.

611.314:(611.716+611.71)]-071.3

Ісакова Ольга Олексіївна

Особливості формування постійних зубів у дітей з визначенням їх зубного віку залежно від структурно-функціонального стану кісткової тканини щелеп і скелету : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 221, 22 / О. О. Ісакова. - Львів, 2023. - 160 с. - Бібліогр.: с. 133-151 (176 назв). 

ВИСНОВКИ

     У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення науково-практичного завдання підвищення ефективності діагностики та лікування патологій зубощелепної системи дітей в період змінного прикусу шляхом обгрунтування застосування індивідуального підходу з обов’язковим визначенням зубного віку як маркера біологічної зрілості дитячого організму, а також визначення структурних змін у кістковій тканині; модифіковано формулу лінійної регресії Cameriere для українського дитячого населення на прикладі вибірки дітей міста Львова та Львівської області віком 6-13 років; визначено та досліджено варіабельність рентгеноморфометричних індексів нижньої щелепи в період активної зміни зубів у дітей, а також зміни мінеральної щільності кісткової тканини дітей у визначений віковий період окремо для кожної статі.

         На основі проведених досліджень та їх оцінки зроблено ряд висновків:

1. Визначено роль та значення біологічного віку дитини у процесі діагностики та лікування патології зубощелепної системи дітей у віці 6-13 років. В результаті проведеного дослідження визначено, що зубний вік слугує маркером біологіної зрілості дитячого організму і не у всіх дітей його значення відповідає календарному віку дитини.

         За модифікованим методом  Cameriere  для більшості дітей (> 90%) зубний вік статистично не відрізнявся від хронологічного і між ними спостерігається сильний прямий кореляційний зв'язок як у загальній групі

(r = 0,961; p<0,0001), так і серед досліджуваних хлопців (r = 0,967; p<0,0001), та дівчат (r = 0,965; p<0,0001), що свідчить про можливість застосування методики  Cameriere для визначення зубного віку і в дитячій стоматології, і в судово-медичній практиці, а також у інших галузях медицини.

         Проте, необхідно зазначити, що , практично, у кожній віковій групі дітей , як хлопців, так і дівчат, виділялись окремі індивідууми, які не вписувались в загальностатистичні дані і виходили за їх межі. У загальному підсумку розбіжність в межах 1,5 року між календарним і зубним віком виявлена у 9,3% дітей. Такі діти і становлять найбільший ризик у рамках дослідження як особи, що потребують індивідуального підходу в процесі діагностики та лікування, зважаючи на відмінність їх зубного віку від хронологічного і, відповідно, відставанні чи випередженні розвитку організму.

2. Аналіз отриманих результатів з обчислення зубного віку за методом Cameriere на основі модифікованої нами формули лінійної регресії засвідчив необхідність застосування цього методу у діагностиці та лікуванні дітей із зубощелепними патологіями у період змінного прикусу. Наявність розбіжностей між зубним і календарним віком у частини дітей аргументує потребу індивідуального підходу у плануванні оптимального часу лікування патологій у таких дітей.
3. На основі отриманих даних зміни структурних елементів кісткової тканини нижньої щелепи виявлено періоди активних трансформацій і розвитку кісткової тканини у дітей в період змінного прикусу. Встановлено, що періодом збільшення усіх індексних рентгеноморфометричних показників є вік 9-10 років як для хлопців, так і для дівчат. У цьому віці відбувається активне прорізування багатокореневих зубів, за винятком перших молярів, які прорізуються у віці 6-7 років. Відповідно до отриманих результатів визначено, що оцінка рентгеноморфометричних індексних показників за допомогою ортопантомограм у дітей в період змінного прикусу є важливим діагностичним критерієм, який виявляє активні морфометричні зміни у структурах кісткової тканини щелепно-лицевої ділянки, а також помічним діагностичним критерієм при плануванні термінів стоматологічного  втручання.
4. Проведене дослідження мінеральної щільності кісткової тканини п'яткової кістки методом ультразвукової денситометрії підтвердило важливість ретельного обстеження пацієнтів дитячого віку з патологією зубощелепної системи у період змінного прикусу із застосуванням малоінвазивних і безпечних методик для виявлення структурних аберацій у кістковій тканині дитини під час діагностики та планування лікування.
5. Комплекс проведених додаткових обстежень дитини, а саме визначення зубного віку за допомогою модифікованої формули лінійної регресії Cameriere як маркера біологічної зрілості організму, заміри ренгеноморфометричних показників індексів нижньої щелепи на основі ортопантомограми та ультразвукова денситометрія кісткової тканини дозволяє прицільно і всебічно дослідити індивідуальні особливості розвитку дитини та вірно оцінити відхилення від норми. Даний комплекс додаткових обстежень допоможе підібрати оптимальний час і план лікування опираючись на дані індивідуального розвитку організму дитини, а не загальноприйняті середньо-статистичні норми в медицині.