УДК 616. 988. 55 : 616. 31 - 008. 87 - 092. 19 ] - 08 - 053.2

Клименко, Христина Петрівна. Корекція порушень мікробіоти ротової порожнини і місцевого імунітету у дітей з інфекційним мононуклеозом спричиненим вірусом Епштейн-Барр  : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 228 / Х. П. Клименко. - Львів, 2021. - 216 с. - Бібліогр.: с. 153-207 (375 назв). 

Зростання показників захворюваності інфекційним мононуклеозом дитячого населення України, спричиненим вірусом Епштейн-Бар, упродовж останніх років в значній мірі зумовлено не лише збільшенням випадків захворювання але і кращою діагностикою цієї інфекції. Рівень контагіозності, варіабельність шляхів зараження збудником, виражена тропність вірусу до різних тканин забезпечують тривалу та безсимптомну персистенцію в організмі, яка супроводжується рекурентними випадками хвороби, a відсутність обов’язкових програм з профілактики розповсюдження, здатність Епштейн-Барр вірусу до малігнізації, хронізації процесу на тлі імуносупресії визначають подальшу доцільність дослідження даного захворювання. Основний симптомокомплекс ІМ у дітей включає тонзиліт, лімфаденопатію, ураження паренхіматозних органів, висип, тривалу гіпертермію. В літературі описують ключову роль дисбіотичних змін мікробіому слизових оболонок ротової порожнини у розвитку деструктивних процесів в мигдаликах, що сприяє росту патогенних збудників на фоні інфікування організму герпесвірусами.
Сталість складу орального мікробіому має вирішальне значення для збереження системного здоров’я та протекції розвитку хвороб за рахунок підтримки гомеостазу показників місцевого імунітету. Інфікування організму ЕБВ супроводжується імуносупресією, ослабленням бар’єрної функції слизових оболонок, що сприяє реалізації патогенного потенціалу бактеріальної мікрофлори. Метою нашої роботи було підвищити ефективність лікуванняінфекційного мононуклеозу у дітей на підставі встановлення клініколабораторних та імунологічних особливостей перебігу хвороби, порушеньмікробіоценозу ротової порожнини та застосуванні засобу місцевоїантисептичної дії. Основну групу було сформовано з 280 хворих з інфекційним мононуклеозом (B27 згідно з МКХ–10), до групи порівнянняувійшло 26 дітей, госпіталізованих з діагнозом «Гострий бактерійний
тонзиліт» (CA03 згідно МКХ–10); основну групу було розділено на 2 підгрупи: до підгрупи 1 було включено 234 хворих з ІМ зумовленим ЕБВ інфекцією, допідгрупи 2 – 46 пацієнтів з ІМ спричиненим коінфекцією вірусів ЕБВ та ЦМВ. Хворі були госпіталізовані протягом 2016–2021 та отримували лікування у Львівській обласній інфекційній клінічні лікарні. Дітей підгрупи 2 було госпіталізовано на 5,4±0,8 день від початку хвороби. Практично у всіх дітей з ІМ (95%) загальний стан був охактеризований, як середньо важкий. Перебіг захворювання супроводжувався гіпертермічним синдромом, який був тривалішим у пацієнтів підгрупи 1 (6,08±0,54 днів), лімфаденопатією, гепато та спленомегалією. Гнусявість голосу, наявність налетів на язику, набряк та гіпертрофія мигдаликів частіше спостерігалися серед пацієнтів підгрупи 2. Лейкоцитоз у периферичній крові при госпіталізації спостерігався у 69,2% пацієнтів підгрупи 1 і перевищував показник у хворих підгрупи 2. Відповідно лімфоцитоз частіше виявляли у дітей підгрупи 2 у 60,9% при госпіталізації та 41,3% в динаміці захворювання. Частота виявлення атипових 4 мононуклеарів при поступленні була практично однаковою у обох підгрупах і становила 94,0%, проте в динаміці кількість АМ знизилася у 73,5% дітей підгрупи 1, в той час як у підгрупі 2 показник залишився незмінним. В динаміці лікування АМ частіше виявлялися у пацієнтів підгрупи 1. Цитолітичний синдром з підвищенням рівня АЛТ частіше виявляли у 33,7% дітей підгрупи 1, в той час як мезенхімально-запальний синдром у вигляді підвищення рівня тимолової проби було виявлено у 71,7% дітей підгрупи 2. Холестатичний синдром (підвищення рівня білірубіну спостерігався у 13% дітей обох підгруп. Мікробіота ротоглотки при ІМ, спричиненому ВЕБ характеризується широким спектром грам позитивних патогенів – піогенного стрептококу, пневмококу, золотистого стафілококу, цьому сприяє глибоке проникнення вірусної інфекції в епітеліальну тканину і пошкодження її. Характерним при ЕБВ вірусному тонзиліті є формування бактерійно-грибкових асоціацій, про що свідчить висівання дріжджеподібних грибів та S.pyogenes у дітей з коінфекцією. Виявлено більш високий рівень резистентності до β-лактамних антибіотиків (пеніцилінового ряду і цефалоспоринів ІІІ покоління) в порівняннями з ізолятами від дітей двох інших груп. Високий рівень резистентних до антибіотиків штамів виявлено серед ізолятів Enterococcus spp. Виявлено зростання частки висівання ванкоміцин резистентних ентерококів від дітей з ІМ, спричиненим як ЕБВ, так і ко-інфекцією. Біохімічними маркерами порушення мікробіоценозу є підвищення концентрації масляної кислоти у пацієнтів із коінфекцією вірусів ЕБВ та ЦМВ що свідчить про дисбіоз, зумовлений збільшенням аеробної флори, а підвищення концентрації оцтової кислоти, є ознакою патологічного процесу викликаного анаеробними патогенами. Показниками деструктивних змін у тканинах мигдаликів є наростання активності ЛДГ слини, найвища активність спостерігається у дітей із наявною мікст інфекцією, а наявність супутньої патогенної мікрофлори на мигдаликах 5 пацієнтів зумовлює підвищення активності ЛДГ у слині пацієнтів з ІМ. У всіх дітей з ІМ виражено знижений рівень секреторного імуноглобуліну А в слинній рідині, що характеризує недостатність ланки місцевого захисту. У дітей з мікст інфекцією рівень SIgA нижчий порівняно із показниками у дітей підгрупи 1. Було встановлено, що ризик колонізації патогенною мікрофлорою слизових оболонок піднебінних мигдаликів був вищим у дітей старших 10– річного віку (OR=1,26), у хворих з виразним гіпертермічним синдромом (OR=1,33), з гепатомегалією (OR=1,22) та у пацієнтів, у яких виявлено прискорену ШОЕ (OR=2,07). Результати проведених електронно-мікроскопічних дослідженнь виявили відмінності у локалізації кокової флори (яку за морфологічними ознаками можна типувати як стрептококи) у епітеліальних тканинах при тонзилітах різної етіології – позаклітинна локалізація бактерій при гострому бактерійному тонзиліті та внутрішньоепітеліальна при тонзилітах на тлі ІМ, що свідчить про синергетичну роль ЕБВ та стрептококів при ураженнях верхніх дихальних шляхів у дітей з ІМ. Високий ступінь адгезії бактерій до епітеліальних поверхонь служить підґрунтям для масивної бактерійної колонізації, що спостерігається при ЕБВ тонзилітах з формуванням мембранозних нашарувань.
З метою корекції порушення мікробіоценозу ротогорла у дітей з інфекційним мононуклеозом, нами було запропоновано включення до комплексного лікування дітей комплексного препарату який вміщає лізоциму гідрохлориду 20 мг та піридоксину гідрохлориду 10 мг протягом 10 днів. Результати проведеного дослідження засвідчують кращу позитивну динаміку перебігу захворювання (за основними симптомами захворювання, динамікою показників ЗАК, бактеріологічних досліджень) у дітей, що підтверджено статистично вірогідними відмінностями цих показників на 10 добу стаціонарного лікування. З огляду на позитивну динаміку основних 6 симптомів захворювання комплексний препарат, який вміщає лізоцим в дітей, хворих на інфекційний мононуклеоз, є патогенетично обґрунтованим.

УДК 616-093/-098:616-01/616-06

Резюме. У статті проаналізовані клінічні дані, показники крові, результати бактеріологічного дослідження слизу з мигдаликів, активність ферменту лактатдегідрогенази (ЛДГ) у слині дітей із гострим інфекційним мононуклеозом (ІМ), зумовленим Епштейна — Барр-вірусною (ЕБВ) інфекцією. Обстежені 280 дітей віком від 7 місяців до 19 років 8 місяців з ІМ, які перебували на стаціонарному лікуванні у Львівській інфекційній клінічній лікарні. До групи 1 увійшли 234 дитини з ІМ ЕБВ-етіології, до групи 2 були включені 46 дітей з ІМ, зумовленим вірусом Епштейна — Барр і цитомегаловірусом. У пацієнтів з інфекційним мононуклеозом були виявлені виражена гепатоспленомегалія, лімфаденіт, гугнявість та хропіння, гіпертермічний синдром та гострий тонзиліт. При бактеріологічному дослідженні була виді-лена низка збудників, яких можна класифікувати як патогенну чи умовно-патогенну флору. У 43,8 % дітей з ізольованою формою мононуклеозу та в 51,7 % дітей із коінфекцією були ідентифіковані збудни-ки роду Staphylococcus aureus, Streptococcus pneumoniae, Pseudomonas aeroginosa та грибки роду Candida. З’ясовано, що тяжчий перебіг захворювання та вірогідно вища активність ЛДГ спостерігаються в дітей з інфекційним мононуклеозом, зумовленим коінфекцією. Різко підвищена активність ЛДГ у слині пацієн-тів з ІМ за наявності патогенної мікрофлори на слизових вказує на наявність деструктивних процесів у тканинах мигдаликів

УДК 616.988.55:(616.31+616.321)]-022]-053.2-07

Актуальність.
Мікробіота ротової порожнини є індивідуальною і сталість її складу забезпечує протективну функцію, що
регулюється імунною системою. Дисбіотичні зміни в складі мікробіоти призводять до порушення місцевого імунітету та розвитку захворювань. При активізації герпетичної інфекції спостерігається пригнічення імунної відповіді, що сприяє підвищенню рівня колонізації бактеріями слизової, зокрема при гострому перебігу інфекційного мононуклеозу (ІМ).
Ціль:
вивчити особливості видового складу мікробіому ротової порожнини та його чутливість до антибактеріальних препаратів у пацієнтів з ІМ.
Матеріали та методи.
Оглянуто 306 дітей, віком від 7 до 236 місяців. Основна група (n=280) – діти з ІМ. Група порівняння (n=26) – діти з діагнозом «гострий тонзиліт». Основна група була поділена на дві підгрупи: підгрупа І – 234 дитини з ІМ, зумовленим вірусом Епштейн-Барр (ЕБВ), та ІІ підгрупа – 46 дітей з коінфекцією вірусу ЕБВ та цитомегаловірусу (ЦМВ). Обстеження проводили відповідно до протоколу лікування: загальний та біохімічний аналіз крові, визначення антитіл класу IgM до ЕБВ та до ЦМВ, бактеріологічне дослідження слизу з ротоглотки з подальшим визначенням чутливості виявлених збудників до антибактеріальних препаратів.
Результати.
У дітей, хворих на ІМ з коінфекцією, більш висока частота виділення пневмококу. За певних умов це може призводити до генералізації бактерійної інфекції. У дітей з гострим тонзилітом частіше виявлявся Staphylococcus aureus і Streptococcus pyogenes. Це підтверджує залучення бактерійного фактору з можливим подальшим розвитком гнійно-запального процесу. А також при тонзиліті висівалися дріжджеподібні гриби і формувалися бактерійно-грибкові асоціації. S.pyogenes має вищий рівень резистентності до β-лактамних антибіотиків у дітей з коінфекцією. Чутливість Staphylococcus aureus до всіх антибіотиків (крім пеніцилінів) менша у дітей з коінфекцією, ніж у дітей з гострим тонзилітом. Більш високий рівень резистентних до антибіотиків штамів виявлено серед ізолятів Enterococcus spp., особливо у дітей з ІМ.
Висновки.
Розвиток ІМ супроводжується мікроекологічним дисбіозом слизових оболонок ротоглотки і мигдаликів, котрі не забезпечують достатнього рівня колонізаційної резистентності, що сприяє поширенню антибіотикорезистентності серед представників як резидентної, так і транзиторної мікробіоти .

 У зв’язку зі зростанням інфікованості герпетичною інфекцією особливо серед молодого населення проблема діагностики інфекційного мононуклеозу залишається актуальною та потребує детального вивчення. В статті представлені результати клінічного огляду та лабораторних результатів крові, бактеріологічного дослідження матеріалу з поверхні мигдаликів ротової порожнини, та оцінка активності лактатдегідрогенази в слині дітей з інфекційним мононуклеозом зумовленим як ізольованою Епштейна-Барр вірусною інфекцією так і мікст інфекцією (одночасно виділено Епштейна-Барр вірус і цитомегаловірус).
Отримані результати показали, що переважаюча частина хворіючих є хлопчики віком 5 років. В більшості обстежуваних спостерігалася гепато-спленомегалія, лімфаденіт, гугнявість та хропіння, гіпертермія, тонзиліт. За результатами бактеріологічного дослідження слизової оболонки мигдаликів виявлено Staphylococcus aureus, Streptococcus pneumoniae, Pseudomonas aeroginosa, та грибки роду Candida у 43,8%
дітей групи з ізольованою формою мононуклеозу та у 51,7% дітей групи з мікст інфекцією. Важчий перебіг захворювання та найвища активність ЛДГ спостерігається у дітей із мононуклеозом зумовленим мікст інфекцією. При наявності супутньої патогенної мікрофлори на слизовій мигдаликів активність лактатдегідрогенази у слині пацієнтів з інфекційним мононуклеозом зростає, що свідчить про наявність деструктивних процесів в тканинах мигдаликів.