611.314.15:616.314.15

У дисертаційній роботі подано теоретичне узагальнення та нове вирішення актуального наукового завдання, що полягає у з’ясування особливостей топографії твердих тканин постійних зубів різних груп у пришийковій ділянці та дослідження їх якості і мінерального складу. 1. Частота пришийкової патології серед осіб зрілого віку становить 45% (48% у чоловіків, 42% у жінок). Найбільша частка серед пришийкових уражень належить пришийковому карієсу (28,5%). Частота пришийкових ерозій становить 16%, а клиноподібних дефектів – 13,5%. Пришийковий карієс та ерозії частіше виявляються у чоловіків, а клиноподібні дефекти – у жінок. У жінок найбільшу частоту маніфестації має ізольований пришийковий карієс (36%), ізольовані клиноподібні дефекти та ерозії виявляються удвічі рідше (16% та 17% відповідно). Найменшу частоту маніфестації у жінок має поєднане ураження зубів клиноподібними дефектами та ерозіями (5%). У чоловіків найбільшу частоту має ізольований пришийковий карієс (42%), майже удвічі рідше виявляються ізольовані ерозіії (23%), найменшу частоту маніфестації мають ізольовані клиноподібні дефекти (8%) та комбіновані ураження зубів клиноподібними дефектами та ерозіями (4%). 2. Всі види пришийкової патології найчастіше вражають малі кутні зуби, удвічі рідше – різці, найрідше – великі кутні зуби. Частота ураження ікол клиноподібними ефектами та ерозіями також є незначною, але частота уражень цієї групи зубів пришийковим карієсом є такою ж, як частота ураження різців. Множинні каріозні та некаріозні процеси найчастіше вражають пришийкові ділянки малих кутніх зубів та різців, виявляються з однаковою частотою на верхній та нижній щелепах, незалежно від сторони і переважно асиметрично. 3. У сформованих постійних зубів в пришийковій ділянці виявлено чотири варіанти співвідношення твердих тканин: відсутність контакту емалі з цементом та наявність зон відкритого дентину; контакт емалі з цементом в стик; перекриття цементу емаллю; перекриття емалі цементом, кожен з яких з різною 156 частотою маніфестується на вестибулярній, оральній, медіальній та дистальній контактних поверхнях зубів різних груп. 4. Серед усіх оглянутих поверхонь зубів 2% мають в пришийковій ділянці зону відкритого дентину, у 4% емаль у пришийковій ділянці вкрита шаром цементу, по 47% поверхонь мають варіанти контакту емалі з цементом у стик та перекриття цементу шаром емалі. У різців, ікол та малих кутніх зубів з найбільшою частотою зустрічається варіант перекриття цементу емаллю, а у великих кутніх зубів – варіант контакту емалі з цементом у стик. Найрідше у різців та малих і великих кутніх зубів зустрічається варіант зони відкритого дентину. У ікол не виявлено жодного випадку варіанту зони відкритого дентину та перекриття емалі цементом. 5. Найчастіше на вестибулярній та оральній поверхнях виявлено варіант перекриття цементу емаллю, а на медіальній та дистальній контактних поверхнях – варіант контакту емалі з цементом у стик. Найрідше на вестибулярній, оральній та дистальній контактній поверхнях виявлено варіант наявності зони відкритого дентину, а на медіальній контактній поверхні – варіант перекриття емалі цементом. У 40,3% випадків від загальної кількості оглянутих зубів на всіх чотирьох поверхнях спостерігали однакове співвідношення емалі та цементу – найчастіше – у різців (66,3% від загальної кількості різців), найрідше – у великих кутніх зубів (18,3% від загальної кількості великих кутніх зубів). 6. Чотири мінеральні макроелементи (кальцій, магній, натрій, фосфор) та три мікроелементи (калій, цинк та стронцій) містяться у твердих тканинах зубів – в емалі, дентині та цементі у кількостях, достатніх для визначення. Вміст кальцію, натрію, магнію та цинку є найвищим в емалі, фосфору – в цементі, а стронцію – в дентині. Вміст калію в дентині та цементі має однакові показники, які є вищими, ніж в емалі. 7. Виявлено істотну різницю між показниками щільності емалі, дентину та цементу постійних зубів. В пришийковій ділянці у різців найвищу щільність має дентин (125[110,3; 139]УОС), найнижчу – цемент (105 [94; 119] УОС); у ікол найвищу щільність має дентин (139[125; 153,8] УОС), найнижчу – 157 емаль (118,5 [105; 137,8] УОС); у малих кутніх зубів найвищу щільність має дентин (159,5 [145; 173] УОС), найнижчу – цемент (122 [110; 137] УОС); у великих кутніх зубів найвищу щільність має емаль (168 [154; 182,75] УОС), найнижчу – цемент(133,5 [121; 148,75] УОС). Показники щільності емалі та дентину є найнижчими у різців, далі поступово збільшуються у ікол та малих кутніх зубів і сягають максимального значення у великих кутніх зубів. Показники щільності цементу також є найнижчими у різців, дещо вищим у малих кутніх зубів, ще зростають у ікол і максимального значення сягають у великих кутніх зубів. 8. Показники щільності емалі мають істотну різницю між різцями та малими кутніми зубами, різцями та великими кутніми зубами, іклами та малими кутніми зубами, іклами та великими кутніми зубами, малими та великими кутніми зубами. Показники щільності дентину мають істотну різницю між різцями та іклами, різцями та малими кутніми зубами, різцями та великими кутніми зубами, іклами та малими кутніми зубами, та іклами і великими кутніми зубами. Показники щільності цементу мають істотну різницю між різцями та іклами, різцями та малими кутніми зубами, різцями та великими кутніми зубами, малими та великими кутніми зубами. 9. Щільність емалі, дентину та цементу зубів верхньої щелепи є вищою, ніж у зубів-антагоністів нижньої щелепи, щільність емалі та дентину зубів правої сторони є вищою, ніж у зубів лівої сторони, щільність цементу розподілена асиметрично – на верхній щелепі цей показник вищий зліва, а на нижній – справа. У всіх квадрантах найвища щільність встановлена в ділянці дентину, найнижчу щільність має цемент. Порівняння досліджуваних показників між собою за методом Крускала-Уолліса засвідчило наявність їх істотної різниці між усіма порівнюваними групами

https://drive.google.com/file/d/15quXjt1skGliaU-ES0QLnv8JokyzT0FU/view?usp=sharing

УДК: 616.133-091:547.466.64]-092.9

Содомора Ольга Олексіївна. Особливості стуктурної організації сонної пазухи за умов впливу глутамату натрію в експерименті : [ спец.] 222, 22 / О. О. Содомора - Львів, 2023 - 196 с. - Бібліогр.: с. 155-179 (214 назв).

Дисертаційна робота присвячена встановленню особливостей змін структурної організації сонної пазухи щурів самців за умов впливу глутамату натрію та після його відміни. Вперше проведено комплексне морфологічне дослідження стінки сонної пазухи білого щура самця репродуктивного віку за умов тривалої діїглутамату натрію та після його відміни. Дослідження проведено на 115 білих щурах самцях репродуктивного віку з початковою масою 180–190 г, що були поділені на експериментальну і контрольну групи. Використано гістологічні, морфометричні, статистичні та електронно-мікроскопічні методи дослідження. Вперше отримано дані щодо морфологічних змін сонної пазухи і сонного клубочка в різні терміни (через 4, 6 та 8 тижнів, а також через 2 тижні після відміни з попереднім чотири- та восьмитижневим впливом) у динаміці перорального введення глутамату натрію. Отримано нові морфометричні дані щодо структурних компонентів сонної пазухи, а саме товщина інтими, медії та адвентиції стінки сонних артерій у ділянці сонної пазухи, діаметр судин гемомікроциркуляторного русла сонної пазухи, відносна площа клубочків і товщина сполучнотканинних прошарків сонного клубочка білого щура в динаміці 8-тижневого впливу глутамату натрію, а також через 2 тижні після його відміни з попереднім чотири- та восьмитижневим споживанням

УДК: 611.711+[616.711:615.212.7]- 018. 2 - 018.1 - 08

Паньків Мар’яна Володимирівна. Морфологічні особливості структурних компонентів міжхребцевого диску в нормі та при експериментальному опіоїдному впливі  : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / М. В. Паньків. - Львів, 2022. - 243 с. - Бібліогр.: с. 198-222 (219 назв). 

У дисертаційній роботі викладене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання щодо встановлення особливостей структури міжхребцевого диску в нормі та патоморфологічних змін його структурної організації на різних термінах перебігу експериментального опіоїдного впливу.

1. На підставі результатів макроструктурного дослідження встановлено, що в нормі у щура налічується 13 грудних та 6 поперекових хребців. Всі хребці мають тіло, дугу та відростки. Хребці поперекового відділу є більш масивними, ніж хребці грудного відділу. Міжхребцеві диски (13 грудних та 6 поперекових) складаються з фіброзного кільця та драглистого ядра. Товщина всіх дисків є рівномірною по всій площі. Диски грудного відділу більш масивні у порівнянні з дисками поперекового відділу. У інтактної групи тварин товщина колагенових волокон, що формують задню поздовжню зв’язку становить 14.27 [11.23; 23.28] мкм. Товщина волокон передньої поздовжньої зв’язки дещо менша і становить 11.39 [9.05; 13.86] мкм, товщина драглистого ядра – 332.78 [298.32; 355.75] мкм, а товщина капсули ядра – 60.95 [51.02; 68.47] мкм.

2. Міжхребцевий диск відділений від тіл хребців тонким шаром хрящової тканини замикальних пластинок та гіалінового хряща. Від судин окістя хребця відгалужуються судини, що наближаються до міжхребцевого диска радіально – спереду, ззаду і з боків. У центральній зоні локалізації драглистого ядра виявлено нечисельні нотохордальні клітини, а у периферичній зоні незначну кількість хондробластів, хондроцитів та фібробластів. На поверхні хондроцитів візуалізуються чисельні дрібні цитоплазматичні відростки у вигляді ніжок. Зрілі хондроцити оточені капсулою, що містить дві зони, внутрішня зона світла (в ній знаходиться сітка дрібних силаментів) і зовнішня зона більш електроннощільна і представлена фібрилами колагенових волокон. Основними клітинними елементами волокнистого кільця є фібробласти та фіброцити, а також клітини хондробластичного диферону.

3. При опіоїдному впливі через 7 діб на мікроструктурному рівні виявлено початкові явища структурних змін з поступовим їх наростанням, що проявлялося у вигляді дегенеративних змін нотохордальних клітин драглистого ядра, а також розшарування колагенових волокон волокнистого кільця. У хондроцитах хрящових замикальних пластинок відзначали розвиток дистрофічних змін. Починаючи з 14 доби прогресували альтеративні зміни нотохордальних клітин драглистого ядра, а також деструкція колагенових волокон фіброзного кільця. Унаслідок розвитку некротичних змін кількість нотохордальних клітин у драглистому ядрі зменшувалась.

4. На пізніх термінах експерименту, починаючи з 21 доби встановлено подальше наростання деструктивних змін. Унаслідок некротичних змін нотохордальних клітин у драглистому ядрі візуалізувались об’ємні безклітинні зони. У хрящовій тканині замикальних пластинок реєстрували виражені дистрофічні та некротичні зміни хондроцитів. Наростали виражені дегенеративні зміни у пульпозному ядрі. Через 42 доби виявляли чисельні розриви колагенових волокон. Що приводили до просочування елементів драглистого ядра, В результаті чого воно зменшувалось в об’ємі та було деформоване. Нотохордальні клітини зустрічались рідко. У вогнищах пошкодження волокнистого кільця відзначали появу ділянок мінералізації. Між розшарованими колагеновими волокнами волокнистого кільця зустрічались щілини та поздовжні тріщини

5. На основі проведеного морфометричного дослідження впродовж експерименту виявлено, що всі показники мали тенденцію до рівномірного зниження, однак статистичної достовірності вона не мала. З огляду на тенденції значень товщини капсули ядра попередніх та наступних термінів таке різке потовщення може трактуватися як спорадичне. Наприкінці експерименту всі показники, за винятком товщини волокон задньої поздовжньої зв’язки, характеризувалися великою варіативністю товщини – спостерігалися як ділянки стоншення, так і ділянки набряку із різким потовщенням. У задній поздовжній зв’язці натомість спостерігалась деградація товстих волокон в глибині зв’язки. Через 42 доби товщина колагенових волокон, що формують задню поздовжню зв’язку становить 14.22 [10.56; 18.12] мкм. Товщина волокон передньої поздовжньої зв’язки становить19.04 [14.00; 28.57] мкм, товщина драглистого ядра – 287.60 [132.71; 360.97] мкм, а товщина капсули ядра – 48.85 [28.06; 70.67] мкм.

6. На ультраструктурному рівні в провдовж експерименту виявлено ознаки помірних дегенеративних змін окремих нотохордальних клітин та хондроцитів. У подальшому з 7 по 14 доби опіоїдного впливу прогресували явища деструкції цитоплазматичних відростків у хондроцитах. В цитоплазмі хондроцитів збільшувалась кількість вакуолей різного розміру. Реєстрували вогнищеве руйнування колагенових волокон. Поступово на 21 добі наростали альтеративні змін клітинних елементів драглистого ядра, що характеризувались розвитком некротичних змін нотохордальних клітин, а також хондроптозу хондроцитів. В подальшому з 28 доби зміни прогресували, що проявлялося утворенням у драглистому ядрі безклітинних зон. Починаючи з 35 доби та впродовж 42 діб, прогресували зміни в структурних елементах драглистого ядра та волокнистого кільця. Переважна більшість хондроцитів та нотохордальних клітин зазнавала важких деструктивних, альтеративних та некротичних змін

7. При відміні опіоїдного впливу (наприкінці 56 доби) у структурних елементах міжхребцевого диска були присутні деструктивні зміни. Драглисте ядро було деформоване та зменшене в об’ємі, клітинні елементи у драглистому ядрі не візуалізувались. Колагенові волокна фіброзного кільця зруйновані а колагенові пластинки зазнавали значної деструкції. У

зруйнованих елементах драглистого ядра значна частина хондроцитів зазнавала некротичних змін.

8. Після відміни опіоїдного впливу спостерігали динаміку морфометричних показників, що проявлялась зменшенням розмаху всіх елементів «ящиків з вусами» (боксплотів). У групі відміни позитивним можна вважати лише зменшення ділянок із набряком ядра, що проявляється морфометрично зменшенням максимального їх значення. Однак показники центральної тенденції залишаються меншими за такі ж показники контрольної групи, що свідчить про переважання декомпенсаторних змін. При відміні впливу опіоїда товщина колагенових волокон, що формують задню поздовжню зв’язку становить 16.55 [12.99; 19.53] мкм., товщина волокон передньої поздовжньої зв’язки 16.92 [11.64; 21.49] мкм., товщина самого ядра –201.10 [145.05; 273.99] мкм., та товщина капсули драглистого ядра – 43.58 [29.41; 68.27] мкм.

9. На ультраструктурному рівні при відміні опіоїдного впливу наприкінці 56 доби, нами було виявлено виражені альтеративні зміни у нотохордальних клітинах та у переважній більшості хондроцитів. Більшість клітинних елементів драглистого ядра перебували на різних стадіях некрозу, а деякі хондроцити – хондроптозу. Ядро ущільнювалось, спостерігалась конденсація хроматину, фібрили колагенових волокон розташовувались нещільно, розшаровувались, розпадались та зазнавали лізису.