УДК : 616.12-009.72:616.988:578.834:613.84]-06

Хамуляк Христина Михайлівна. Прогнозування перебігу нестабільної стенокардії у пацієнтів з постковідним синдромом, залежно від фактору куріння  : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / Х. М. Хамуляк. - Львів, 2026. - 199 с. - Бібліогр.: с. 160 -180. (184 назви).

1. Наявність PACS у пацієнтів з НС асоціюється з більш вираженими порушеннями метаболічного профілю, передусім — з підвищенням рівнів ЗХС і ТГ приблизно на 10-13% (p=0,01), порівняно з пацієнтами без PACS. Фактор куріння в групах хворих на НС з і без PACS є незалежним предиктором поглиблення атерогенних змін ліпідного і вуглеводного обміну. Найбільш несприятливі порушення метаболічного статусу спостерігаються у підгрупі пацієнтів з поєднанням PACS та куріння, а саме — найвищі середні рівні ЗХС, ТГ, Інд.А, HbA1c та СК, найнижчі рівні ХС ЛПВЩ, що свідчить про взаємо посилюючий характер впливу цих двох чинників на кардіометаболічний профіль пацієнтів з НС.
2. У хворих на НС з PACS та фактором куріння реєструється найвищий ступінь активності системного запалення, що виявляється у 2,7 разів більшими медіанними рівнями СРБ (8,2 [7,6-9,1] мг/л), у 1,3-2,4 разів вищими медіанними значеннями лейкоцитарних маркерів запалення NLR, MLR, SII, SIRI, AISI, і достовірно у 2,2-5,8 разів більшими частками осіб із перевищенням оптимально граничних рівнів NLR, MLR, PLR, SII, SIRI (частки 31-61%), порівняно з пацієнтами без PACS та без фактору куріння (частки 6-25%), а також — істотно вищими рівнями перелічених показників, порівняно з хворими на НС, у яких реєструється лише один із цих двох чинників. PACS та куріння чинять незалежний адитивний несприятливий вплив на системний і гематологічний запальний профіль пацієнтів із НС.
3. Порівняно з хворими на НС без PACS, серед пацієнтів з його симптомами спостерігаються вищі середні рівні добового САТ, нічного ДАТ, ІЧ нічного САТ (на 15%), нижчий ДІ САТ і ДАТ (1,5-2,1 разів), достовірно частіше виникнення патологічних циркадних профілів та у 1,7-2,5 разів більші частки осіб з перевищенням цільових значень основних показників АТ. Фактор куріння незалежно погіршує стан регуляції АТ, як у пацієнтів із PACS, так і без PACS. Найбільш несприятливі зміни показників добового профілю АТ з найчастішим формуванням циркадних профілів АТ, зокрема night-peaker — у 41,2-50% випадків, найвищими ІЧ гіпертензії вдень (24,2-38,5%) і вночі (53,1–58,6%), та найбільшими частками осіб із відхиленням від цільових рівнів АТ за даними ДМАТ зареєстровано у пацієнтів із НС, які мають поєднання PACS та куріння.
4. В групі пацієнтів з НС та PACS, порівняно з особами без PACS, спостерігаються статистично значуще зниження ФВ ЛШ, збільшення розмірів ЛП, найнижча частка з нормальним типом геометричної моделі ЛШ (15,9%) та у 2,4 разів вище медіанне значення NT-proBNP (621,8 [370,0-1500,0] проти 254,9 [92,0-394,0] нг/мл, p < 0,005). Куріння істотно посилює несприятливі структурно-функціональні зміни міокарда, але особливо помітно — в підгрупі хворих на НС та PACS, серед яких виявляються достовірно найнижчі середні рівні ФВ ЛШ (47,14±10,54%), найбільші значення ІММЛШ (126,36±25,15%), формування ексцентричного типу гіпертрофії ЛШ у понад третини хворих (36,1%), найнижча частка осіб з нормальним типом геометрії ЛШ (13,9%) та найвищі рівні NT-proBNP (830,0 [544,0-1500,0] нг/мл).
5. У хворих з PACS та фактором куріння спостерігається більш несприятливий перебіг НС та реєструється значна частота її основних госпітальних серцево-судинних ускладнень: у 41,7-50,0% рецидиви больового синдрому, дестабілізація контролю АТ, ГСН та подовження термінів госпіталізації, у кожного четвертого — порушення ритму серця (27,8%), що у 1,3-2,3 разів частіше, ніж у підгрупах пацієнтів з одним чинником (PACS або фактор куріння), та у 2,2-5,2 разів частіше, порівняно з пацієнтами без обох цих чинників.
6. Серед хворих на НС без фактору куріння наявність PACS збільшує ризик основних госпітальних ускладнень в 1,4-3,6 разів, фактор куріння в осіб без PACS — в 1,2-3,7 разів, а поєднання PACS і куріння — в 2,8-8,3 разів, порівняно з пацієнтами з НС без обох цих чинників. Частота будь-якого ускладнення серед хворих на НС з PACS і фактором куріння становить 75%, а відношення шансів їх розвитку у 9,85 разів вище, порівняно з аналогічним показником підгрупи хворих без PACS і куріння (OR = 9,85; 95% ДІ 2,94-37,49; p = 0,0002). PACS і куріння мають незалежний та взаємопосилюючий вплив на ризик ускладненого перебігу НС, а ефект взаємодії між ними щодо ризику розвитку всіх основних госпітальних серцево-судинних ускладнень є надзвичайно високим (OR=41,44; 95% ДІ 1,6-248,98; p=0,03).

УДК : 616.127-005. 8-036. 11-089. 819. 55: [616. 988: 578. 834. 1]

Баган Ульяна Романівна. Ефективність черезшкірних коронарних втручань при гострому інфаркті міокарда у пацієнтів, які перенесли коронавірусну хворобу: відновлення перфузії міокарда, клінічні особливості післяінфарктного періоду : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / У. Р. Баган. - Львів, 2026. - 278 с. - Бібліогр.: с. 204 -241. (310 назв).

У дисертаційній роботі отримані нові наукові результати, які вирішують актуальне науково-практичне завдання медицини щодо покращення діагностично-лікувальної тактики ведення пацієнтів із STЕМІ за наявності перенесеного COVID-19 на основі вивчення клінічного перебігу хвороби, з’ясування особливостей відновлення епікардіального коронарного кровоплину та перфузії міокарда після стентування ІПКА, структурно-функціонального стану міокарда, проявів СН (згідно з вмістом у крові NT-proBNP), активності
системного запалення (згідно з вмістом у крові СРП) та порушень ритму і провідності серця, з визначенням їх ролі у формуванні близького та віддаленого прогнозу.
1. Стентування ІПКА під час процедури ЧКВ супроводжується повним відновленням епікардіального коронарного кровоплину (TIMI 3) практично у всіх пацієнтів. Оптимальна реперфузія міокарда при цьому досягається більш ніж у половини хворих (59,35 (51,54-66,94) %), що достовірно перевищує частку
осіб (40,65 (33,06-48,46) %) з недостатнім відновленням мікроваскулярного кровоплину (р = 0,020). Подібне співвідношення часток пацієнтів з оптимальною та неповною реперфузією (58,75 (47,84-69,24) та 41,25 (30,76-52,16) % відповідно) наявне й у хворих з перенесеним COVID-19, однак без статистично значущої відмінності між ними (р = 0,120). Феномен no-reflow (TIMI 3, MBG =1) присутній майже в кожного п’ятого пацієнта загальної вибірки; наявна тенденція до частішого його виникнення у хворих, які перенесли COVID-19 (p =
0,67).
2. У пацієнтів з перенесеною коронавірусною хворобою рівні СРП й NTproBNP при госпіталізації достовірно вищі від відповідних у хворих без цього ЧР – як у випадку повної реперфузії міокарда (p=0,048 і p<0,001, відповідно), так і за умов неповного відновлення мікроваскулярного кровоплину (p=0,030 і p<0,001, відповідно). При COVID-асоційованому STEMI системне запалення та гемодинамічне перевантаження міокарда шлуночків взаємно посилюють одне одного, про що свідчить наявність прямих середньої сили кореляційних зв’язків між СРП та NTproBNP в дебюті STEMI (r = 0,530; p < 0,001 за повної реперфузії; r=0,510;
p=0,002 за неповної). В той же час такі зв’язки у хворих без COVID-19 в анамнезі є слабкими: r = 0,290; p = 0,047 за повної реперфузії; r=0,360, p=0,053 за неповної. Рівні СРП, знижуючись упродовж 6 тижнів лікування (р < 0,05), залишаються вищими у хворих з перенесеним COVID-19 (р < 0,05). Суттєво вищі вихідні значення NT-proBNP у пацієнтів з перенесеним COVID-19 достовірно знижуються за умов оптимальної реперфузії міокарда (р = 0,0027) та практично не змінюються за наявності неповної (р = 0,434), залишаючись в обох випадках достовірно вищими від відповідних у хворих без COVID-19 в анамнезі (р < 0,05).
3. У пацієнтів із STEMI, які піддавались ПЧКВ із стентуванням ІПКА, в першу-другу добу госпіталізації відмічається збільшення розмірів ПШ і ЛП, ТМШП, ТЗС ЛШ, КДР ЛШ, діаметра висхідної Ао, а також зниження ФВ ЛШ та показника TAC – маркера легеневої гіпертензії (p<0,05). У пацієнтів із недостатнім
відновленням мікроваскулярної перфузії (MBG ≤ 2) наявна тенденція до значніших змін структурно-функціонального стану міокарда у порівнянні з хворими з оптимальною перфузією (MBG = 3): у таких осіб більші розміри ЛП, КДР ЛШ та нижчі значення ФВ і ТАС (p>0,05). У хворих з перенесеним COVID-19 відмічена тенденція до більших розмірів ПШ. Практично в кожного четвертого пацієнта із STEMI в перший-другий день стаціонарного лікування зберігається нормальна геометрія ЛШ. Недостатнє відновлення міокардіальної перфузії (MBG ≤ 2) асоціюється (в порівнянні з оптимальною реперфузією) зі зростанням частоти концентричного й ексцентричного ремоделювання ЛШ та появою ексцентричної гіпертрофії.
Серед пацієнтів з перенесеним COVID-19, в порівнянні з хворими без наявності цього ЧР, за умов оптимальної реперфузії достовірно більшою є частка осіб з концентричною гіпертрофією ЛШ, при недостатньому відновленні мікроваскулярного кровоплину статистично значимо зростає частка хворих з
концентричним та ексцентричним ремоделюванням ЛШ.
4. У пацієнтів із STEMI після стентування ІПКА з повним відновленням епікардіального кровоплину (TIMI 3) та мікроваскулярної перфузії міокарда (MBG = 3) реєструються надшлуночкові та шлуночкові аритмії (екстрасистоли, епізоди тахікардій), що є свідченням збереження електричної нестабільності міокарда, ініційованої оклюзією КА. За наявності недостатнього відновлення мікроваскулярної перфузії міокарда (TIMI 3, MBG ≤ 2), що спостерігається більш ніж у третини пацієнтів із STEMI (40,65 (33,06-48,46) %), порушення ритму є частішими та потенційно загрозливішими для життя. Частота виникнення аритмій та їх складність визначаються наявною в пацієнта коморбідною патологією; перенесений COVID-19 та АГ є найбільш
несприятливими чинниками щодо виникнення аритмій в ранній післяінфарктний період. Ефективне відновлення мікросудинної перфузії (MBG = 3) асоціюється з регресією надшлуночкових та шлуночкових аритмій у віддаленому післяінфарктному періоді (р < 0,05), тоді як її недостатність (MBG ≤ 2) зумовлює
персистенцію складних порушень ритму, зокрема шлуночкових, та може розглядатись як важливий чинник тривалої електричної нестабільності міокарда в пацієнтів, що перенесли STEMI.
5. У пацієнтів з перенесеним COVID-19 ризик появи ускладнень, зокрема аритмій, тісно пов’язаний із нейрогуморальною активацією та системним запаленням, що підтверджується незалежним прогностичним значенням NTproBNP і СРП та вищою дискримінаційною здатністю прогностичних моделей у цій групі хворих. У пацієнтів без COVID-19 в анамнезі ключовими детермінантами ускладненого перебігу STEMI є показники мікросудинної перфузії та функціонального стану міокарда, при цьому адекватне відновлення
мікроваскулярного кровоплину (MBG = 3) має протективний вплив щодо аритмій і СН. Ризик зниження ФВ ЛШ достовірно зростає за наявності підвищених рівнів NT-proBNP вище референтних (при поступленні у стаціонар) – як у пацієнтів з перенесеним COVID-19 (OR = 0,72; p = 0,003), так і у хворих без цього
ЧР (OR = 0,81; p = 0,041). Така залежність достовірно значніша у пацієнтів з перенесеним COVID-19 (p = 0,048). Зростанням ризику зниження ФВ ЛШ асоціюється також з підвищенням рівнів СРП вище референтних (при госпіталізації), однак такий зв’язок статистично значущий лише у пацієнтів з перенесеним COVID-19 (OR = 0,85; p = 0,018) та достовірно переважає відповідний у хворих без COVID-19 в анамнезі (p = 0,032), що вказує на провідну роль запального компонента у ремоделюванні міокарда саме за наявності перенесеного COVID-19. Зниження ФВ ЛШ < 50 % за наявності перенесеного COVID-19 прогнозується з доброю точністю (AUC 0,78–0,80), тоді як для пацієнтів без перенесеного COVID-19 дискримінаційна здатність нижча (AUC 0,70-0,72), з досягненням статистичної значущості між групами (p<0,05).
6. У пацієнтів, які перенесли коронавірусну хворобу, іНЗКТГ2 демонструють кардіопротекторний ефект, достовірно знижуючи рівні NTproBNP упродовж 6 тижнів лікування (р < 0,01). Застосування іНЗКТГ2 сприяє
достовірному зменшенню ТМШП в загальній вибірці пацієнтів (р = 0,04) та у хворих без перенесеного COVID-19 (р = 0,01). У цих же пацієнтів спостерігається виразніша, у порівнянні з хворими без застосування іНЗКТГ2, тенденція до збільшення ФВ ЛШ та зменшення КДР ЛШ. 

УДК: 616.127-005.8-036.11-06:616.12-008.331.1]-036

Ковальчук Ростислав Андрійович. Особливості  перебігу гострого інфаркту міокарда з елевацією сегмента ST за наявності артеріальної гіпертензії. :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / Р. А. Ковальчук. - Львів, 2025. - 216 с. - Бібліогр.: с. 160-192 (262 назви).

У дисертаційній роботі отримані нові наукові результати, які вирішують актуальне науково-практичне завдання медицини щодо покращення діагностично-лікувальної тактики ведення пацієнтів зі STЕМІ за наявності АГ на основі вивчення клінічного перебігу хвороби, з‘ясування особливостей (у порівнянні з іншими ЧР – ЦД, перенесеним COVID-19 та ожирінням) порушень ритму і провідності серця, структурно-функціонального стану міокарда, проявів СН (згідно з вмістом у крові NT-proBNP), активності системного запалення (згідно з вмістом у крові СРП), з

визначенням їх ролі у формуванні близького та віддаленого прогнозу.

1. У пацієнтів зі STEMI упродовж 24 год після стентування ІПКА реєструються суправентрикулярні порушення ритму, найчастіше – передчасні скорочення; у хворих з АГ їх середня кількість (185,0 (33,7;260,5)) достовірно вища, ніж в осіб без АГ (98,0 (22,3;160,4), p<0,05); у пацієнтів з АГ, а також перенесеним COVID-19 реєструються ЕС у вигляді пар, триплетів, бігемінії, тригемінії, а також пробіжки й пароксизми СВТ, найтриваліші (7,7(4,3;13,4) с) за наявності АГ.
2. У пацієнтів зі STEMI упродовж 24 год після стентування ІПКА реєструються шлуночкові порушення ритму, переважно ШЕ; достовірно частіші ШЕ в пацієнтів із АГ (884,6 (96,0;986,0)), а також з перенесеним COVID-19 (712,1 (125,0;846,5)), у порівнянні з хворими без АГ та з іншими ЧР (p<0,05). За наявності таких ЧР як АГ та COVID-19 в анамнезі спостерігаються пари ШЕ, триплети, бігемінії, тригемінії, ШЕ «R на T», «пробіжки» ШЕ та епізоди ШТ – нестійкої, як правило, мономорфної, нерідко – поліморфної.