УДК : 616.12-009.72:616.988:578.834:613.84]-06

Хамуляк Христина Михайлівна. Прогнозування перебігу нестабільної стенокардії у пацієнтів з постковідним синдромом, залежно від фактору куріння  : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / Х. М. Хамуляк. - Львів, 2026. - 199 с. - Бібліогр.: с. 160 -180. (184 назви).

1. Наявність PACS у пацієнтів з НС асоціюється з більш вираженими порушеннями метаболічного профілю, передусім — з підвищенням рівнів ЗХС і ТГ приблизно на 10-13% (p=0,01), порівняно з пацієнтами без PACS. Фактор куріння в групах хворих на НС з і без PACS є незалежним предиктором поглиблення атерогенних змін ліпідного і вуглеводного обміну. Найбільш несприятливі порушення метаболічного статусу спостерігаються у підгрупі пацієнтів з поєднанням PACS та куріння, а саме — найвищі середні рівні ЗХС, ТГ, Інд.А, HbA1c та СК, найнижчі рівні ХС ЛПВЩ, що свідчить про взаємо посилюючий характер впливу цих двох чинників на кардіометаболічний профіль пацієнтів з НС.
2. У хворих на НС з PACS та фактором куріння реєструється найвищий ступінь активності системного запалення, що виявляється у 2,7 разів більшими медіанними рівнями СРБ (8,2 [7,6-9,1] мг/л), у 1,3-2,4 разів вищими медіанними значеннями лейкоцитарних маркерів запалення NLR, MLR, SII, SIRI, AISI, і достовірно у 2,2-5,8 разів більшими частками осіб із перевищенням оптимально граничних рівнів NLR, MLR, PLR, SII, SIRI (частки 31-61%), порівняно з пацієнтами без PACS та без фактору куріння (частки 6-25%), а також — істотно вищими рівнями перелічених показників, порівняно з хворими на НС, у яких реєструється лише один із цих двох чинників. PACS та куріння чинять незалежний адитивний несприятливий вплив на системний і гематологічний запальний профіль пацієнтів із НС.
3. Порівняно з хворими на НС без PACS, серед пацієнтів з його симптомами спостерігаються вищі середні рівні добового САТ, нічного ДАТ, ІЧ нічного САТ (на 15%), нижчий ДІ САТ і ДАТ (1,5-2,1 разів), достовірно частіше виникнення патологічних циркадних профілів та у 1,7-2,5 разів більші частки осіб з перевищенням цільових значень основних показників АТ. Фактор куріння незалежно погіршує стан регуляції АТ, як у пацієнтів із PACS, так і без PACS. Найбільш несприятливі зміни показників добового профілю АТ з найчастішим формуванням циркадних профілів АТ, зокрема night-peaker — у 41,2-50% випадків, найвищими ІЧ гіпертензії вдень (24,2-38,5%) і вночі (53,1–58,6%), та найбільшими частками осіб із відхиленням від цільових рівнів АТ за даними ДМАТ зареєстровано у пацієнтів із НС, які мають поєднання PACS та куріння.
4. В групі пацієнтів з НС та PACS, порівняно з особами без PACS, спостерігаються статистично значуще зниження ФВ ЛШ, збільшення розмірів ЛП, найнижча частка з нормальним типом геометричної моделі ЛШ (15,9%) та у 2,4 разів вище медіанне значення NT-proBNP (621,8 [370,0-1500,0] проти 254,9 [92,0-394,0] нг/мл, p < 0,005). Куріння істотно посилює несприятливі структурно-функціональні зміни міокарда, але особливо помітно — в підгрупі хворих на НС та PACS, серед яких виявляються достовірно найнижчі середні рівні ФВ ЛШ (47,14±10,54%), найбільші значення ІММЛШ (126,36±25,15%), формування ексцентричного типу гіпертрофії ЛШ у понад третини хворих (36,1%), найнижча частка осіб з нормальним типом геометрії ЛШ (13,9%) та найвищі рівні NT-proBNP (830,0 [544,0-1500,0] нг/мл).
5. У хворих з PACS та фактором куріння спостерігається більш несприятливий перебіг НС та реєструється значна частота її основних госпітальних серцево-судинних ускладнень: у 41,7-50,0% рецидиви больового синдрому, дестабілізація контролю АТ, ГСН та подовження термінів госпіталізації, у кожного четвертого — порушення ритму серця (27,8%), що у 1,3-2,3 разів частіше, ніж у підгрупах пацієнтів з одним чинником (PACS або фактор куріння), та у 2,2-5,2 разів частіше, порівняно з пацієнтами без обох цих чинників.
6. Серед хворих на НС без фактору куріння наявність PACS збільшує ризик основних госпітальних ускладнень в 1,4-3,6 разів, фактор куріння в осіб без PACS — в 1,2-3,7 разів, а поєднання PACS і куріння — в 2,8-8,3 разів, порівняно з пацієнтами з НС без обох цих чинників. Частота будь-якого ускладнення серед хворих на НС з PACS і фактором куріння становить 75%, а відношення шансів їх розвитку у 9,85 разів вище, порівняно з аналогічним показником підгрупи хворих без PACS і куріння (OR = 9,85; 95% ДІ 2,94-37,49; p = 0,0002). PACS і куріння мають незалежний та взаємопосилюючий вплив на ризик ускладненого перебігу НС, а ефект взаємодії між ними щодо ризику розвитку всіх основних госпітальних серцево-судинних ускладнень є надзвичайно високим (OR=41,44; 95% ДІ 1,6-248,98; p=0,03).

УДК: 616.12-005.4-009.7-056.83-06:616.61]-008.1

Яджин Оксана Володимирівна. Особливості функціонального стану серця, нирок та кардіоренальних взаємозв’язків у хворих з гострим коронарним синдромом : роль фактора куріння.: дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / О. В. Яджин. - Львів, 2025. - 290 с. - Бібліогр.: с. 242-271 (190 назв).

У дисертаційному дослідженні запропоноване нове вирішення актуального наукового завдання сучасної кардіології - вдосконаленні
прогнозування перебігу ГКС в госпітальний період у хворих із ХХН на підставі з’ясування особливостей факторів ризику, ліпідного обміну, добової регуляції артеріального тиску, структурно-функціонального стану міокарда, змін біомаркерів sST2, NT-proBNP, CysC та їх взаємозв’язків в залежності від фактора куріння.

1. Серед пацієнтів з ГКС та зниженою рШКФ (˂ 60 мл/хв/1,73 м2), порівняно з хворими з рШКФ ≥ 60 мл/хв/1,73 м2, а також у хворих з
найвищим рівнем альбумінурії (САК &gt; 30 мг/ммоль), порівняно з нижчими (САК 3-30 мг/ммоль), відмічається достовірно більша частка
хворих з фактором куріння (відповідно в 1,4 та 1,5 разів); ЦД 2 типу (відповідно в 1,9 та 1,7 разів), ДЛП (в 1,3 та 1,2 разів) та ожирінням (в
1,9 та 1,5 разів). Достовірно більша поширеність цих факторів ризику реєструвалась серед курців, порівняно з некурцями, незалежно від
типу і ДЛП зафіксована серед пацієнтів-курців з рШКФ ˂ 60 мл/хв/1,73 м2 та САК &gt; 30 мг/ммоль і становила, відповідно: 100,0%  АГ; 40,63% та 39,39% щодо ЦД 2 типу; 93,55% та 93,94% щодо ДЛП. Фактор куріння асоціюється також з достовірно важчим перебігом і виразністю перелічених чинників ризику.
2. Ухворих з ГКС при зниженні рШКФ ˂60 мл/хв/1,73 м2 та/або підвищенні САК &gt; 30 мг/ммоль реєструються достовірно найбільш виражені проатерогенні порушення ліпідного обміну, зокрема, - на 45- 60% вищі середні рівні ХС ЛПНЩ, на 27-42% - ХС не-ЛПВЩ, на 12- 22% - ТГ, а також достовірне на 20-24% збільшення питомої ваги осіб з перевищенням їх цільових рівнів, що підтверджується сильними
кореляційними зв’язками рівнів ЗХС, ХС ЛПНЩ та ХС не-ЛПВЩ із рівнями рШКФ. Найбільш виразні проатерогенні зміни ліпідного обміну та найбільша частка осіб з перевищенням цільових значень ЗХС, ХС ЛПНЩ, ХС не-ЛПВЩ і ТГ спостерігались у підгрупах пацієнтів-курців, особливо –  хворих зі зниженою рШКФ та найвищою категорією альбумінурії.
3. Найбільш виразні порушення добової регуляції АТ у пацієнтів з ГКС асоціюються зі зниженням рШКФ, найвищою категорією альбумінурії
та фактором куріння. Зокрема, серед хворих зі рШКФ ˂ 60 мл/хв/1,73 м2 та/або підвищенням САК &gt; 30 мг/ммоль реєструються переважно
достовірно вищі середні рівні добового, денного та нічного САТ, ДАТ,
 САТ та ІЧ ДАТ, нижчий за норму ДІ САТ і ДІ ДАТ, а також в 1,3- 1,4 рази частіше формування патологічних добових профілів
 /ДАТ (у понад 80,0% випадків) з домінуванням у 42,1-48,2% профілю «non-dipper». Фактор куріння достовірно посилює виявлені порушення добової регуляції АТ, особливо у хворих на ГКС з виразними ознаками ниркової дисфункції (рШКФ ˂ 60 мл/хв/1,73 м2 і/або САК &gt; 30 мг/ммоль), серед яких патологічні добові профілі САТ і ДАТ реєструються у понад 90,0% випадків.
4. У хворих на ГКС при зниженні рШКФ ˂60 мл/хв/1,73 м2 та/або підвищенням САК &gt; 30 мг/ммоль реєструються істотні зміни сруктурно-функціонального стану серця, а саме: достовірно більш знаки гіпертрофії міокарда (вищі середні значення розмірів ЛШ (КДР, КСР) та ЛП, товщини стінок (ТМШП і ТЗС ЛШ), ММЛШ, ІММЛШ), у 2,6 разів частіше (31,5-33,3%) формування ексцентричної гіпертрофії з домінуванням майже у половини пацієнтів (45,6-48,2%) псевдонормального типу діастолічної дисфункції. Незалежно від стану фукції нирок, фактор куріння сприяє істотному поглибленню патологічного ремоделювання серця у хворих з ГКС та ХХН. Перелічені вище зміни виявились достовірно більш вираженими у підгрупі пацієнтів-курців зі рШКФ ˂60 мл/хв/1,73 м2 та/або підвищенням САК &gt; 30 мг/ммоль.

5. Серед пацієнтів з ГКС та зниженою рШКФ (˂ 60 мл/хв/1,73 м2), порівняно з хворими з рШКФ ≥ 60 мл/хв/1,73 м2, а також у осіб з
найвищим рівнем альбумінурії (САК &gt; 30 мг/ммоль), порівняно з нижчими (САК 3-30 мг/ммоль), реєструються достовірно вищі середні
рівні біомаркерів sST2, NТ-proBNР та CysC (відповідно, в 1,37-1,38; 2,79-3,27 та 1,35-1,46 разів), а також більші частки пацієнтів з рівнями
sST2˃70 нг/мл, NТ-proBNР˃600 нг/мл та CysC&gt;1,0 мг/л (відповідно, в 2,24-2,28; 2,22-3,83 та 1,15-1,49 разів). Найвищі середні рівні
біомаркерів і частка осіб з найвищими їх значеннями виявлені у  на ГКС з рШКФ ˂ 60 мл/хв/1,73 м2, підвищенням САК &gt; 30 мг/ммоль і фактором куріння.
6. У пацієнтів із ГКС, зниженою рШКФ (&lt; 60 мл/хв/1,73 м2) та підвищеним САК (&gt; 30 мг/ммоль), рівень CysC демонструє сильніші
кореляції з біомаркерами sST2 (r=0,542; r=0,419), NT-proBNP (r=0,534; =0,591) та структурно-функціональними показниками серця (ТМШП
ЛШ (r=0,484; r=0,546), ІММЛШ (r=0,376; r=0,366), КДР ЛШ (r=0,350; r=0,335) у курців, порівняно з некурцями. У курців із нормальною
рШКФ (≥ 60 мл/хв/1,73 м2) або помірно підвищеним САК (3-30 /ммоль) ці зв’язки також помітні, але менш виражені, тоді як у
некурців кореляції слабкі або відсутні.
7. Порівняно з хворими на ГКС з рШКФ ≥ 60 мл/хв/1,73 м2 та/або рівнями САК ≤ 30 мг/ммоль, серед пацієнтів з рШКФ ˂ 60 мл/хв/1,73
м2 та/або САК &gt; 30 мг/ммоль реєструється достовірно більша частка осіб з ускладненим перебігом ГКС: рецидивами больового синдрому (в
1,7-2,0 разів), гіпертензивними кризами (1,4-2,3 разів), порушеннями ритму (в 2,2-2,5 разів), ГСН (в 2,1-2,2 разів), що збільшувало тривалість госпіталізації приблизно на 20,0% (1,5-1,6 доби). Найбільш несприятливий перебіг ГКС спостерігався у пацієнтів з дисфункцією
нирок та фактором куріння, серед яких частота перелічених ускладнень виявилась вищою у 2,5-3,8 разів, порівняно з пацієнтами без фактора куріння. У цих хворих ризики виникнення перелічених ускладнень у 1,5-2 рази достовірно вищі, що зумовлює збільшення тривалості госпіталізації понад 12 діб у вдвічі більшої частки хворих (37% проти 19%).
8. Найбільшу прогностичну вагу серед предикторів госпітальних ускладнень ГКС, незалежно від функції нирок, мають рівні sST2˃45,2
нг/мл, NТ-proBNР ˃ 349,6 нг/мл, CysC ˃ 1,3 мг/л , ІЧ САТдоб ˃ 44,2% та ІММЛШ ˃103,2 г/м2, з вираженою достовірною перевагою їх впливу у хворих-курців зі зниженням рШКФ ˂ 60 мл/хв/1,73 м2 та/або САК &gt; 30 мг/ммоль. Зокрема, серед цих хворих рівень sST2˃45,2 нг/мл
достовірно збільшував ризик основних ускладнень ГКС у 3,13-9,99 разів, NТ-proBNР ˃ 349,6 нг/мл – у 2,89-8,32 разів, CysC ˃ 1,3 мг/л – у
3,61-8,74 разів, що в середньому у 1,5-4,0 рази вище, ніж у пацієнтів без фактора куріння при тих же параметрах функціональної здатності
нирок.

616.127-005.8-036.11-06:616-056.52]-036

Лабінська Ольга Євгенівна. Особливості перебігу гострого інфаркту міокарда у пацієнтів із надмірною масою тіла та ожирінням : [ спец.] 222, 22 / О. Є. Лабінська - Львів, 2022 - 257 с. - Бібліогр.: с. 189-227 (322 назви).

Лабінська О. Є. Особливості  перебігу гострого інфаркту міокарда у пацієнтів із надмірною масою тіла та ожирінням. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 222 – Медицина (22 – Охорона здоров’я). – Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького МОЗ України, Львів, 2022.

Дисертаційна робота присвячена підвищенню ефективності діагностики та прогнозування перебігу гострого інфаркту міокарда з елевацією сегмента ST (ST-elevation myocardial infarction, STEMI) у пацієнтів із НМТ та ожирінням шляхом вивчення ключових ФР, особливостей клінічних проявів, ліпідного та вуглеводного обміну, активності системного запалення, вмісту у крові лептину, біомаркерів ST2 та NT-proBNP, даних ехокардіографії (ЕхоКГ), коронароангіографії (КАГ), а також ультраструктурних змін клітин крові.

Відповідно до завдань у проспективне дослідження включено 158 пацієнтів зі STEMI, які надали добровільну згоду на участь у дослідженні. Пацієнтів було розподілено на 3 групи: І групу склали 52 пацієнти зі STEMI та нормальною масою тіла (середній вік – 60,83±11,94 р.); ІІ групу – 51 пацієнт із STEMI та НМТ (середній вік – 62,04±8,55 р.); ІІІ групу – 55 пацієнтів зі STEMI та ожирінням І-ІІІ ступеня (середній вік 60,96±11,31 р.). Проаналізовано ультраструктурні зміни клітин венозної крові у 54 осіб з ГІМ.

Згідно з результатами дослідження з’ясовано вплив різних ФР (артеріальна гіпертензія (АГ), цукровий діабет (ЦД) 2 типу, дисліпідемія, куріння, професійні шкідливості, надмірне вживання алкоголю), а також НМТ й ожиріння на виникнення та клінічний перебіг STEMI.

Виявлено, що пацієнти із НМТ та ожирінням достовірно пізніше госпіталізовуються з приводу STEMI порівняно з хворими з нормальною масою тіла, що зумовлено достовірно більшою часткою осіб з атиповим больовим синдромом у дебюті ІМ і, відповідно, пізнім звертанням пацієнта за медичною допомогою та складністю своєчасної діагностики.

Згідно з результатами КАГ, серед пацієнтів із ожирінням та НМТ достовірно частіше наявні багатосудинні ураження ВА, з частою локалізацією гемодинамічно значимих змін у медіальному сегменті передньої міжшлуночкової гілки лівої вінцевої артерії (ПМШГ ЛВА).

З’ясовано, що ожиріння та НМТ є важливими чинниками погіршення якості життя пацієнтів зі  STEMI та більш вираженої депресії (р<0,05).

Виявлено, що АГ була найбільш поширеним ФР ІХС в обстежених хворих, хоча достовірної різниці між досліджуваними групами не відмічено (88,46±4,43 % (І), 92,16±3,76 % (ІІ), 94,55±3,06 % (ІІІ), р>0,05). Частка осіб із дисліпідемією була достовірно вища серед пацієнтів ІІІ групи порівняно з особами І групи (76,36±5,79 % проти 50,00±6,93 %) (р_1-3=0,005). Частка  осіб із ЦД 2 типу також була достовірно вища у пацієнтів ІІІ групи порівняно з особами І групи (47,27±6,73 % проти 17,31±5,25 %) (р_1-3=0,001). Щодо куріння, то не було виявлено достовірної різниці щодо його поширеності між вказаними групами пацієнтів (69,23±6,40 % (І),  56,86±6,94 % (ІІ) та 69,09±6,23 % (ІІІ) (р>0,05). Подібна тенденція спостерігалася і щодо надмірного вживання алкоголю (40,38±6,80% пацієнтів І групи, 43,14±6,94 % осіб ІІ групи та 32,73±6,33 % хворих ІІІ групи, р>0,05).  Обтяжена спадковість достовірно частіше спостерігалася у пацієнтів з ожирінням (ІІІ), порівняно з особами з нормальною масою тіла (І) (36,36±6,49 % (ІІІ) проти 19,23±5,47 % (І)) (р_1-3=0,004).

Виявлено, що у пацієнтів із STEMI найчастішими ускладненнями раннього післяінфарктного періоду були: формування гострої аневризми лівого шлуночка (ЛШ), розвиток гострої серцевої недостатності (СН) (ІІІ-ІV ФК за Killip) та порушення ритму і провідності серця. Доведено, що куріння достовірно збільшує відносний ризик виникнення гострої аневризми ЛШ: у пацієнтів з нормальною масою тіла (І група) в 1,25 раза, в осіб з НМТ (ІІ група) – у 1,33 раза, а в пацієнтів з ожирінням (ІІІ група) – аж у 6,56 раза. Виявлено, що при госпіталізації після 12 год від початку захворювання відносний ризик виникнення гострої аневризми ЛШ у пацієнтів із нормальною масою тіла зростає найбільше (у 3,33 раза), порівняно з особами з НМТ (у 1,73 раза) та ожирінням (у 1,52 раза).

Відносний ризик виникнення ГЛШН (ІІІ-ІV клас за Killip) за наявності обтяженої спадковості найбільше зростає у пацієнтів з НМТ (на 53 %), порівняно з особами з нормальною масою тіла (на 22 %) та ожирінням (на 33 %).

Виявлено, що у пацієнтів зі STEMI при поступленні у стаціонар спостерігався достовірний прямий середньої сили кореляційний зв'язок між показниками ST2 та NT-proBNP (r=0,325; p=0,011). При повторному визначенні вказаних біомаркерів на 10-ту добу лікування було встановлено теж достовірний прямий середньої сили зв'язок між цими показниками (r=0,454; p<0,001).

Встановлено, що у хворих І групи при перевищенні значення норми показника NT-proBNP при госпіталізації ризик ускладнень зростає на 92 % (RR=1,92 [1,32; 2,80], р=0,035). Також встановлено, що у хворих ІІІ групи при перевищенні значення норми показника NT-proBNP на 10-й день стаціонарного лікування ризик ускладнень зростає на 50 % (RR=1,50 [1,08; 2,15], р=0,02).

Встановлено, що у хворих ІІІ групи при перевищенні значення норми показника ST2 при госпіталізації ризик виникнення ГЛШН (ІІІ-ІV ФК за Killip) зростає на 21 % (RR=1,21 [1,10; 1,51], р=0,04), а при перевищенні значення норми показника ST2 на 10 добу стаціонарного лікування цей ризик зростає на 88 % (RR=1,88 [1,07; 5,05], р=0,02).

Результати дослідження характеризуються науковою новизною. Доповнені наукові дані щодо госпіталізації з приводу STEMI після 12 год від початку захворювання як несприятливого прогностичного ФР виникнення ускладнень у ранньому післяінфарктному періоді. Вперше з’ясовано, що прогностична цінність цього чинника є статистично значимою для пацієнтів з НМТ та ожирінням, зростає із збільшенням маси тіла і характеризується високою специфічністю щодо пацієнтів з ожирінням (показник AUC рівний 0,925 (95 % ДІ: 0,850-1,000; р<0,001) (чутливість – 68,97 %,  специфічність – 96,15 %).

Розширені наукові уявлення щодо НМТ й ожиріння як факторів несприятливого перебігу ГІМ у ранньому післяінфарктному періоді. Вперше встановлено, що для пацієнтів з НМТ й ожирінням є характерними атипові клінічні прояви ІМ, що затруднює вчасну госпіталізацію таких осіб, сприяє частішому виникненню ускладнень; в них значно погіршується якість життя та достовірно значніші прояви тривоги/депресії.

Доповнено наукові дані щодо змін ЕхоКГ-показників у пацієнтів зі STEMI: за наявності НМТ й ожиріння достовірно значніші прояви ремоделювання порожнин серця, що супроводжується зростанням ступеня гострої СН (p<0,05). Вперше встановлено, що за змінами рівня NT-proBNP у пацієнтів зі STEMI в ранньому післяінфарктному періоді можна діагностувати прихований варіант ГЛШН, а за змінами рівня ST2 – вираженість процесів ремоделювання та фіброзування міокарда.

Вперше встановлено незалежні предиктори виникнення ускладнень у ранньому післяінфарктному періоді та сформовано модель для прогнозування кількості ускладнень у пацієнтів зі STEMI залежно від чинників ризику, таких як ІМТ, госпіталізація після 12 годин від початку захворювання, вміст у крові глюкози, СРП та лептину.

Доповнено наукові дані щодо прогностичного значення показників NT-proBNP та ST2 у пацієнтів зі STEMI на тлі абдомінального ожиріння у ранньому післяінфарктному періоді. Підвищені рівнi показників NT-proBNP та ST2 при госпіталізації свідчать про високий ризик розвитку таких ускладнень, як гостра аневризма ЛШ, ГЛШН, порушення ритму та провідності серця, рецидив ІМ.

Доповнено наукові дані щодо куріння як універсального фактора ризику виникнення ускладнень у пацієнтів зі STEMI. Вперше встановлено, що найвагомішим він є для осіб з ожирінням (р<0,05).

За результатами електронно-мікроскопічних досліджень клітин крові вперше з’ясовано, що у пацієнтів із ГІМ на тлі ожиріння, ЦД 2 типу та коронавірусної хвороби, окрім змін з боку тромбоцитів, наявні деформовані, гемолізовані еритроцити, з ознаками їх акантозу.

Результати дисертаційного дослідження мають практичне значення, оскільки  вказують на важливість активного виявлення та корекції усіх наявних у пацієнта ФР – з метою попередження появи серцево-судинних ускладнень у ранньому післяінфарктному періоді, а також первинної та вторинної профілактики ІМ.

Обгрунтована доцільність проведення додаткових лабораторних досліджень, а саме визначення біомаркерів ST2 та NT-proBNP, що сприяє швидшій і більш точній діагностиці ГІМ та СН і прогнозуванню перебігу захворювання на госпітальному етапі. Зміни цих біомаркерів слід враховувати при визначенні довготривалої лікувальної тактики – з метою покращення віддаленого прогнозу, а саме попередження прогресування патологічного ремоделювання міокарда.

Доцільним є анкетування пацієнтів на предмет виявлення депресивних та тривожних розладів, оскільки за наявності НМТ й ожиріння ці клінічні прояви є достовірно значнішими, що є підставою для застосування в таких пацієнтів методів психокорекції з метою підвищення ефективності лікування та покращення якості життя.

Результати дослідження впроваджено в діагностично-лікувальну практику низки закладів охорони здоров’я, а також в навчальний процес підготовки студентів і слухачів Львівського, Харківського, Тернопільського медичних університетів.