УДК: 616.12-005.4-009.7-056.83-06:616.61]-008.1

Яджин Оксана Володимирівна. Особливості функціонального стану серця, нирок та кардіоренальних взаємозв’язків у хворих з гострим коронарним синдромом : роль фактора куріння.: дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / О. В. Яджин. - Львів, 2025. - 290 с. - Бібліогр.: с. 242-271 (190 назв).

У дисертаційному дослідженні запропоноване нове вирішення актуального наукового завдання сучасної кардіології - вдосконаленні
прогнозування перебігу ГКС в госпітальний період у хворих із ХХН на підставі з’ясування особливостей факторів ризику, ліпідного обміну, добової регуляції артеріального тиску, структурно-функціонального стану міокарда, змін біомаркерів sST2, NT-proBNP, CysC та їх взаємозв’язків в залежності від фактора куріння.

1. Серед пацієнтів з ГКС та зниженою рШКФ (˂ 60 мл/хв/1,73 м2), порівняно з хворими з рШКФ ≥ 60 мл/хв/1,73 м2, а також у хворих з
найвищим рівнем альбумінурії (САК > 30 мг/ммоль), порівняно з нижчими (САК 3-30 мг/ммоль), відмічається достовірно більша частка
хворих з фактором куріння (відповідно в 1,4 та 1,5 разів); ЦД 2 типу (відповідно в 1,9 та 1,7 разів), ДЛП (в 1,3 та 1,2 разів) та ожирінням (в
1,9 та 1,5 разів). Достовірно більша поширеність цих факторів ризику реєструвалась серед курців, порівняно з некурцями, незалежно від
типу і ДЛП зафіксована серед пацієнтів-курців з рШКФ ˂ 60 мл/хв/1,73 м2 та САК > 30 мг/ммоль і становила, відповідно: 100,0%  АГ; 40,63% та 39,39% щодо ЦД 2 типу; 93,55% та 93,94% щодо ДЛП. Фактор куріння асоціюється також з достовірно важчим перебігом і виразністю перелічених чинників ризику.
2. Ухворих з ГКС при зниженні рШКФ ˂60 мл/хв/1,73 м2 та/або підвищенні САК > 30 мг/ммоль реєструються достовірно найбільш виражені проатерогенні порушення ліпідного обміну, зокрема, - на 45- 60% вищі середні рівні ХС ЛПНЩ, на 27-42% - ХС не-ЛПВЩ, на 12- 22% - ТГ, а також достовірне на 20-24% збільшення питомої ваги осіб з перевищенням їх цільових рівнів, що підтверджується сильними
кореляційними зв’язками рівнів ЗХС, ХС ЛПНЩ та ХС не-ЛПВЩ із рівнями рШКФ. Найбільш виразні проатерогенні зміни ліпідного обміну та найбільша частка осіб з перевищенням цільових значень ЗХС, ХС ЛПНЩ, ХС не-ЛПВЩ і ТГ спостерігались у підгрупах пацієнтів-курців, особливо –  хворих зі зниженою рШКФ та найвищою категорією альбумінурії.
3. Найбільш виразні порушення добової регуляції АТ у пацієнтів з ГКС асоціюються зі зниженням рШКФ, найвищою категорією альбумінурії
та фактором куріння. Зокрема, серед хворих зі рШКФ ˂ 60 мл/хв/1,73 м2 та/або підвищенням САК > 30 мг/ммоль реєструються переважно
достовірно вищі середні рівні добового, денного та нічного САТ, ДАТ,
 САТ та ІЧ ДАТ, нижчий за норму ДІ САТ і ДІ ДАТ, а також в 1,3- 1,4 рази частіше формування патологічних добових профілів
 /ДАТ (у понад 80,0% випадків) з домінуванням у 42,1-48,2% профілю «non-dipper». Фактор куріння достовірно посилює виявлені порушення добової регуляції АТ, особливо у хворих на ГКС з виразними ознаками ниркової дисфункції (рШКФ ˂ 60 мл/хв/1,73 м2 і/або САК > 30 мг/ммоль), серед яких патологічні добові профілі САТ і ДАТ реєструються у понад 90,0% випадків.
4. У хворих на ГКС при зниженні рШКФ ˂60 мл/хв/1,73 м2 та/або підвищенням САК > 30 мг/ммоль реєструються істотні зміни сруктурно-функціонального стану серця, а саме: достовірно більш знаки гіпертрофії міокарда (вищі середні значення розмірів ЛШ (КДР, КСР) та ЛП, товщини стінок (ТМШП і ТЗС ЛШ), ММЛШ, ІММЛШ), у 2,6 разів частіше (31,5-33,3%) формування ексцентричної гіпертрофії з домінуванням майже у половини пацієнтів (45,6-48,2%) псевдонормального типу діастолічної дисфункції. Незалежно від стану фукції нирок, фактор куріння сприяє істотному поглибленню патологічного ремоделювання серця у хворих з ГКС та ХХН. Перелічені вище зміни виявились достовірно більш вираженими у підгрупі пацієнтів-курців зі рШКФ ˂60 мл/хв/1,73 м2 та/або підвищенням САК > 30 мг/ммоль.

5. Серед пацієнтів з ГКС та зниженою рШКФ (˂ 60 мл/хв/1,73 м2), порівняно з хворими з рШКФ ≥ 60 мл/хв/1,73 м2, а також у осіб з
найвищим рівнем альбумінурії (САК > 30 мг/ммоль), порівняно з нижчими (САК 3-30 мг/ммоль), реєструються достовірно вищі середні
рівні біомаркерів sST2, NТ-proBNР та CysC (відповідно, в 1,37-1,38; 2,79-3,27 та 1,35-1,46 разів), а також більші частки пацієнтів з рівнями
sST2˃70 нг/мл, NТ-proBNР˃600 нг/мл та CysC>1,0 мг/л (відповідно, в 2,24-2,28; 2,22-3,83 та 1,15-1,49 разів). Найвищі середні рівні
біомаркерів і частка осіб з найвищими їх значеннями виявлені у  на ГКС з рШКФ ˂ 60 мл/хв/1,73 м2, підвищенням САК > 30 мг/ммоль і фактором куріння.
6. У пацієнтів із ГКС, зниженою рШКФ (< 60 мл/хв/1,73 м2) та підвищеним САК (> 30 мг/ммоль), рівень CysC демонструє сильніші
кореляції з біомаркерами sST2 (r=0,542; r=0,419), NT-proBNP (r=0,534; =0,591) та структурно-функціональними показниками серця (ТМШП
ЛШ (r=0,484; r=0,546), ІММЛШ (r=0,376; r=0,366), КДР ЛШ (r=0,350; r=0,335) у курців, порівняно з некурцями. У курців із нормальною
рШКФ (≥ 60 мл/хв/1,73 м2) або помірно підвищеним САК (3-30 /ммоль) ці зв’язки також помітні, але менш виражені, тоді як у
некурців кореляції слабкі або відсутні.
7. Порівняно з хворими на ГКС з рШКФ ≥ 60 мл/хв/1,73 м2 та/або рівнями САК ≤ 30 мг/ммоль, серед пацієнтів з рШКФ ˂ 60 мл/хв/1,73
м2 та/або САК > 30 мг/ммоль реєструється достовірно більша частка осіб з ускладненим перебігом ГКС: рецидивами больового синдрому (в
1,7-2,0 разів), гіпертензивними кризами (1,4-2,3 разів), порушеннями ритму (в 2,2-2,5 разів), ГСН (в 2,1-2,2 разів), що збільшувало тривалість госпіталізації приблизно на 20,0% (1,5-1,6 доби). Найбільш несприятливий перебіг ГКС спостерігався у пацієнтів з дисфункцією
нирок та фактором куріння, серед яких частота перелічених ускладнень виявилась вищою у 2,5-3,8 разів, порівняно з пацієнтами без фактора куріння. У цих хворих ризики виникнення перелічених ускладнень у 1,5-2 рази достовірно вищі, що зумовлює збільшення тривалості госпіталізації понад 12 діб у вдвічі більшої частки хворих (37% проти 19%).
8. Найбільшу прогностичну вагу серед предикторів госпітальних ускладнень ГКС, незалежно від функції нирок, мають рівні sST2˃45,2
нг/мл, NТ-proBNР ˃ 349,6 нг/мл, CysC ˃ 1,3 мг/л , ІЧ САТдоб ˃ 44,2% та ІММЛШ ˃103,2 г/м2, з вираженою достовірною перевагою їх впливу у хворих-курців зі зниженням рШКФ ˂ 60 мл/хв/1,73 м2 та/або САК > 30 мг/ммоль. Зокрема, серед цих хворих рівень sST2˃45,2 нг/мл
достовірно збільшував ризик основних ускладнень ГКС у 3,13-9,99 разів, NТ-proBNР ˃ 349,6 нг/мл – у 2,89-8,32 разів, CysC ˃ 1,3 мг/л – у
3,61-8,74 разів, що в середньому у 1,5-4,0 рази вище, ніж у пацієнтів без фактора куріння при тих же параметрах функціональної здатності
нирок.

УДК: 616.125-008.313.2-036-037-082.4-08

Акер Анастасія Володимирівна. Предиктори перебігу тріпотіння передсердь у госпіталізованих пацієнтів, обґрунтування стратегії лікування. :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 /  А. В. Акер. - Львів, 2024. - 137 с. - Бібліогр.: с. 110-127 (139 назв).

В дослідженні вивчали підходи до ведення пацієнтів з ТП на основі оцінювання клініко-функціональних характеристик і особливостей перебігу
аритмії при 36-місячному проспективному спостереженні. Проведене дослідження дозволило вдосконалити підходи до прогнозування перебігу та обґрунтувати стратегії ведення пацієнтів з ізольованим ТП і ТП у поєднанні з ФП на підставі аналізу клініко-функціональних особливостей госпіталізованих пацієнтів, визначення факторів, асоційованих із несприятливим прогнозом і серцево-судинними ускладненнями, та оцінювання динаміки показників якості життя після катетерного лікування. 1. Встановлено, що у 54% госпіталізованих пацієнтів з ТП була наявна
супутня ФП. Пацієнти з ізольованим ТП, порівняно з такими з поєднанням ТП і ФП, були старшими за віком (p=0,003), у цій групі більшою була частка чоловіків (79,3% проти 58,8%, р=0,02) і пацієнтів з хронічними хворобами легень (32,8% проти 11,8%, р=0,005). 2. Визначено, що серед госпіталізованих пацієнтів з персистентною формою ТП 67% хворих вдалося відновити та утримати синусовий ритм. Доведено, що менша тривалість аритмії, більша частота її першого епізоду, менш виражені прояви серцевої недостатності та дисфункції лівого шлуночка, а також рідша наявність особливостей ЕКГ, характерних для атипових форм ТП, були факторами, що асоціювалися з відновленням та збереженням синусового ритму. 3. Під час тривалого (8-місячного) спостереження майже у 32,5% госпіталізованих пацієнтів з ТП відбувалися серцево-судинні події, а рівень смертності становив 3,2%. 4. Доведено, що факторами, асоційованими з виникненням серцево-судинних подій у госпіталізованих пацієнтів з ТП, виявились порушення гемодинаміки під час індексного епізоду госпіталізації (17,1% проти 3,5%, р=0,03), відсутність відновлення та збереження
синусового ритму на момент виписки зі стаціонару (48,7%) проти (68,2%), р=0,049 та частіша наявність перенесеного ІМ (12,9%) проти (39,0%), р=0,002. 5. Встановлено, що кумулятивна частка виживання за відсутності катетерного лікування при трирічному спостереженні становила 80,9%.
Незалежними предикторами гіршого виживання у пацієнтів з ТП при довготривалому спостереженні були зниження фракції викиду лівого шлуночка (ФВ <30%) і гіпертрофія його стінок, порушення гемодинаміки на фоні пароксизму ТП (систолічний АТ <90 мм рт.ст., ознаки гострої серцевої недостатності чи ішемії міокарда), наявність хронічної хвороби нирок, повторні епізоди ТП. 6. Показано, що у пацієнтів з типовим ТП і супутньою ФП через рік після абляції КТП спостерігалося значне покращення якості життя: у випадку лише абляції КТП медіана загального балу за шкалою AFEQT зросла до 81,4 на противагу 53,2 до втручання; при виконанні абляції КТП у поєднанні з ізоляцією легеневих вен – відповідно 85,6 проти 51,7. Частота симптомних пароксизмів ФП була нижчою в групі комбінованого втручання (5 (27,8%) проти 1 (4,0%), р=0,038).

УДК: 616.12-008.331.1:615.225.22+615.27)-079.4

Прокоса Мар'яна Ігорівна. Обгрунтування ефективності метаболічної терапії при сумісному застосуванні з комбінованими антигіпертензивними засобами у хворих на артеріальну гіпертензію : дис. ... д-ра філософії : [ спец.] 222, 22 / М. І. Прокоса - Львів, 2023 - 183 с. - Бібліогр.: с. 142-170 (261 назва).

Дисертаційна робота присвячена підвищенню ефективності діагностики та лікування хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) І-ІІ стадії, 1-3 ступенів на основі вивчення особливостей клінічного перебігу, добового моніторингу артеріального тиску (АТ), оцінки показників ЕхоКГ та Холтер-ЕКГ, маркерів системного запалення та ендотеліальної дисфункції, показників ліпідного спектру крові при застосуванні комбінованих антигіпертензивних засобів в поєднанні з метаболічною терапією - кверцетином.

Мета дослідження полягала в підвищенні ефективності лікування пацієнтів на АГ І-ІІ стадії на основі вивчення динаміки показників добового моніторування АТ і ЕКГ, ЕхоКГ, ліпідного спектру крові, маркерів системного запалення та ендотеліальної дисфункції на тлі застосування кверцетину упродовж 12 тижнів з комбінованою антигіпертензивною терапією (раміприл з амлодипіном).

Завданнями дослідження було вивчення особливостей динаміки в осіб з АГ добового профілю АТ за показниками ДМАТ, аналіз динаміки показників ЕхоКГ та Холтер-ЕКГ, ліпідного спектру крові, системного запалення та ендотеліальної дисфункції залежно від додаткового застосування кверцетину, встановлення кореляційних зв’язків між цими показниками, визначення предикторів недосягнення цільових значень АТ та ролі кверцетину в предикторному впливі.

Об’єкт дослідження – АГ І-ІІ стадії, 1-2 ступенів.

Предмет дослідження: особливості перебігу АГ І-ІІ стадії, 1-2 ступенів, динаміка показників ДМАТ, ЕхоКГ, Холтер-ЕКГ, ліпідного спектру крові, показників неспецифічного системного запалення: СРП, ІЛ-1, ІЛ-6, ФНП-α; молекул адгезії судинного ендотелію (s-VCAM) та молекул міжклітинної адгезії I типу (s-ICAM-1); ЕТ-1.

Відповідно до поставлених завдань обстежено 120 хворих (66 жінок та 54 чоловіків) на АГ І-ІІ стадії, 1-2 ступенів, які після роз’яснення основних етапів діагностики, лікування та підписання інформованої згоди взяли участь в науковому дослідженні.

Під час клінічного дослідження, залежно від методики лікування хворі були розподілені на 2 групи: І група (основна) – 58 хворих, які крім базисної терапії, отримували кверцетин (Корвітин®),середній вік 57,87 ± 13,6 років; ІІ група (порівняння) – 62 хворих, які отримували лише базисну антигіпертензивну терапію, середній вік 59,09 ± 12,47 років.

При виконанні дисертаційної роботи обстеження хворих проводили на основі загальноприйнятих сучасних інформативних методів дослідження, які включали клінічні (скарги, анамнез захворювання та життя, пальпація, перкусія, аускультація), лабораторні (СРП, ІЛ-1, ІЛ-6, ФНП-α, рівні молекул адгезії судинного ендотелію (s-VCAM), молекул міжклітинної адгезії I типу (s-ICAM-1), ЕТ-1, ліпідний спектр (загальний холестерин (ЗХС), холестерин ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ), холестерин ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ), холестерин ліпопротеїдів дуже низької щільності (ХС ЛПДНЩ), тригліцериди (ТГ) та коефіцієнт атерогенності (КА), інструментальні (ДМАТ, ЕКГ, холтер-ЕКГ, ЕхоКГ).

     Згідно отриманих результатів, додаткове застосування кверцетину до антигіпертензивної терапії (раміприл + амлодипін) в пацієнтів з АГ І-ІІ стадії асоціюється з більш інтенсивним впливом на основні показники добової регуляції АТ (більш суттєве зниження САТдоб., ДАТдоб., ПАТдоб., ІЧ САТ, ІЧ ДАТ, ВСАТдоб., серВДАТдоб., ШРП САТ, ШРП ДАТ та збільшення ДІ САТ, ДІ ДАТ, порівняно з групою без кверцитину, p<0,05), вищим % досягнення цільового рівня впродовж 12 тижнів лікування - серСАТдоб. - у 83,3 % проти 70,9 % і серДАТдоб. - у 72,7 % проти 65,3 % хворих групи порівняння (p<0,001) та трансформації в циркадний профіль “dipper” за рівнем САТ у І групі - 72,4 % хворих, ІІ група- 35,5 %, ДАТ у 58,3 % (І) та лише 27,4 %(ІІ). У хворих на АГ І-ІІ стадії додаткове застосування кверцетину асоціюється з більш суттєвим впливом на показники структурно-функціональний стан серця порівняно з стандартним лікуванням (суттєве зменшення в 2,2 рази середнього значення ІММЛШ; у 3,9 разів - ТМШП у 2,1 разів – розміру ЛП, p < 0,001). Доведено, що додаткове використання кверцетину в пацієнтів з АГ І-ІІ ступеня асоційовано з антиаритмічним ефектом, який проявляється суттєвим зниженням частоти епізодів шлуночкової та надшлуночкової екстрасистолії, пароксизмів фібриляції передсердь за даними ХМ ЕКГ порівняно з стандартною терапією (p < 0,001). Показано, що прийом кверцетину впродовж 12 тижнів забезпечує додатковий гіполіпідемічний ефект, який характеризується достовірним зниженням рівнів ЗХС, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПДНЩ, ТГ та збільшенням % осіб з цільовими рівнями цих показників порівняно з стандартною терапією (p < 0,001). Встановлено, що у пацієнтів з АГ І-ІІ стадії додаткове застосування кверцетину впродовж 12 тижнів асоційоване з протизапальною та ендотеліопротекторною дією, що визначається достовірним зменшенням рівнів ІЛ-1,  ІЛ-6, ТНФ-a, СРП, ЕТ-1, NO2, NO3, VCAM, ICAM-1 в плазмі порівняно з групою без кверцитину (р < 0,001). У якості чинників, які зумовлюють відсутність позитивної відповіді на стандартну антигіпертензивну терапію слід розглядати: рівень ІЛ-6 > 7 нг/мл, (OR=9,88 Cl-0,39-12,00), ТНФ-α > 9 пг/мл (OR=7,03 Cl-0,58-8,95), ІЛ-1 > 0,8 нг/мл (OR=3,99 Cl-0,24-4,11), СРП > 5 нг/мл (OR=4,01 Cl-0,17-6,03), VCAM > 1100 нг/мл (OR=4,01 Cl-0,17-6,03), ICAM-1 > 400 нг/мл (OR=3,94 Cl-0,18-4,93), ЕТ-1 > 1,1 пг/мл (OR=3,49 Cl-0,37-3,86) та ЗХС > 4,0 ммоль/л (OR=3,62 Cl-0,13-3,93).

У якості предикторів позитивної антигіпертензивної ефективності додаткового застосування кверцетину в пацієнтів з АГ І-ІІ стадії, слід розглядати: СРП > 5 нг/мл (OR=0,37 Cl-0,03-3,95), ICAM-1 > 400 нг/мл (OR=0,10 Cl-0,07-1,57), ІЛ-1 > 0,8 нг/мл (OR=0,05 Cl-0,01-0,94), ЕТ-1 > 1,1 пг/мл (OR=2,63 Cl-0,16-2,98), ІЛ-6 > 7 нг/мл (OR=2,66 Cl-0,14-3,04), ФНП-α > 9 пг/мл (OR=1,62 Cl-0,21-5,89) та VCAM > 1100 нг/мл (OR=1,53 Cl-0,16-3,14), що демонструє високий антигіпертензивний ефект препарату в разі підвищеної активності системного запалення та ендотеліальної дисфункції.

За результатами наукової роботи доповнено дані та розширено уявлення про ефективність кверцетину, як комплексного ендотеліопротективного лікарського засобу, а також обґрунтовано доцiльнiсть його поєднаного застосування у складі стандартної комбінованої антигіпертензівної терапії з метою покращення контролю АТ, швидшого досягнення цільових значень його основних показників та зниження очікуваного ризику серцево-судинних ускладнень.

Вперше продемонстровано, що 12-тижневе застосування кверцетину в комплексі комбінованої антигіпертензивної терапії сприяє кращому контролю всіх показників регуляції АТ у достовірно більшої частки хворих на АГ за рахунок достовірно інтенсивнішого та швидшого зниження середніх значень САТдоб., ДАТдоб., ПАТдоб. і досягнення їх цільових рівнів, більш істотного зменшення ІЧ САТ та ІЧ ДАТ, варіабельності САТ і ДАТ, ШРП САТ і ДАТ та нормалізації патологічних типів добого профілю АТ.

Вперше доведено, що додаткове застосування кверцетину в схемі лікування АГ супроводжується більш вираженим покращенням структурно-функціонального стану міокарда, свідченням чого є достовірно інтенсивніше зменшення середніх значень ІММЛШ, ТМШП і, як наслідок, - зменшення частоти епізодів шлуночкової, надшлуночкової екстрасистолії та пароксизмів ФП.

Доповнено дані щодо гіполіпідемізуючої здатності кверцетину, застосування якого у хворих на АГ з дисліпідемією призводить до достовірно швидшого та значно інтенсивнішого зниження середніх рівнів проатерогенних фракцій ліпідів (ЗХС, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПДНЩ, ТГ), а також часток осіб з перевищенням цільових або референтних рівнів цих показників.

Вперше доведено, що приймання пацієнтами з АГ впродовж 12 тижнів додатково до базової комбінованої антигіпертензивної терапії кверцетину, супроводжується достовірно більш істотним зниженням середніх рівнів основних показників системного запалення, молекул адгезії та ендотеліальної дисфункції та суттєвішим зменшенням часток осіб з перевищенням їх референтних значень, порівняно з пацієнтами групи базового лікування.

Вперше встановлено предиктори недосягнення цільових значень сер.САТ, побудовано мультиваріантну регресійну модель, що дозволяє прогнозувати ризики недосягнення цільових показників АТ при перевищенні референтних значень окремих показників ДМАТ, маркерів запалення, ендотеліальної дисфункції та ліпідного спектру крові.