Репозитарій

Аномальні вагінальні виділення (АВВ) – поширений синдром, менеджмент якого розглядається в багатьох обґрунтованих доказами настановах: спільна настанова Міжнародного об’єднання проти інфекцій, що передаються статевим шляхом (IUSTI), та ВООЗ щодо ведення пацієнток із вагінальними виділеннями (2018); практичний бюлетень № 215Американського коледжу акушерства та гінекології (ACOG) «Вагініт у невагітних пацієнток» (2020); настанови Центрів з контролю та профілактики захворювань США (CDC) щодо лікування захворювань, що передаються статевим шляхом (2021) тощо. У грудні 2022 р. МОЗ України були затверджені адаптована клінічна настанова та стандарти медичної допомоги «Аномальні вагінальні виділення». Особливим аспектом менеджменту АВВ є рецидивний перебіг. Серед багатьох гіпотез етіології рецидивного перебігу вагінальних інфекцій на особливу увагу заслуговує клінічний аспект складності повноти діагностики збудників змішаних форм. Це свідчить про необхідність передбачати можливість змішаної етіології АВВ чи атипового перебігу окремих нозологій ще на клінічному етапі. Цей огляд сфокусований на ролі оцінювання рН вагінальних виділень як на клінічному етапі діагностики причин АВВ, так і в процесі інтерпретації результатів лабораторних досліджень. Оцінювання рН вагінальних виділень є важливим компонентом клінічного етапу діагностики причин АВВ. Це доступне і швидке дослідження дає змогу вже при огляді пацієнтки об’єктивізувати наявність вагінального дисбіозу зі зниженням рівня лактофлори і молочної кислоти, що потребує подальшої лабораторної діагностики; а також є складовою критеріїв Амселя для діагностики бактеріального вагінозу та індексу вагінального здоров’я задля оцінювання ступеня вагінальної атрофії в менопаузі. Використання рНметрії вагінальних виділень покращує діагностику складних для виявлення інфекцій та рідкісних причин АВВ. Також цей метод корисний для використання в галузі телемедицини з метою запобігання невиправданим лікарським оглядам, лабораторним обстеженням та самолікуванню або, навпаки, для підтвердження необхідності консультації фахівця. 

Abnormal vaginal discharge (AVD) is a common syndrome. Its management is addressed in many evidence-based guidelines: International Union of Sexually Transmitted Infections (IUSTI) and WHO Guidelines for management of vaginal discharge (2018); American College of Obstetrics and Gynecology (ACOG) Practice Bulletin No. 215 «Vaginitis in non-pregnant patients» (2020); U.S. Centers for Disease Control and Prevention (CDC) Guidelines for the treatment of sexually transmitted diseases (2021) etc. In December 2022, the Ministry of Health of Ukraine approved an adapted Clinical Guidelines and Standards of Medical Care “Abnormal vaginal discharge”. A special aspect of AVD management is frequent recurrence. Among the many hypotheses of the etiology of the recurrent course of vaginal infections the clinical aspect of difficulties of identifying all pathogens in case of mixed forms deserves special attention. Thus, there is need to presume the possibility of a mixed etiology of AVD or an atypical course of mono-infection at the stage of clinical examination. This review focuses on the role of vaginal discharge pH measuring both in the clinical stage of diagnosing the causes of AVD and in the interpreting laboratory results. Vaginal pH testing is an important component of the clinical stage in diagnostics of the AVD causes. This feasible and quick study allows objectifying the vaginal dysbiosis with a decrease in lactoflora and lactic acid value, which requires further laboratory diagnostics during the examination. Also it is an integral part of the Amsel criteria in the diagnostics of bacterial vaginosis, and vaginal health index to assess the degree of vaginal atrophy in menopause. Vaginal pH testing improves the diagnosis of difficult-to-detect infections and rare causes of AVD. Also, this method is useful for telemedicine to prevent unnecessary medical examinations, laboratory tests and self-treatment, or vice versa, to confirm the need for a specialist consultation. 

УДК: 618.1+616.64/.69]-022.7-07-085:578.825.11

Генітальний герпес є одним з найпоширеніших захворювань, що передаються статевим шляхом. Більшість випадків генітального герпесу діагностують у людей віком від 16 до 40 років, що корелює з більшою кількістю статевих контактів. Вірус простого герпесу 2-го типу (ВПГ-2) є основним вірусом, що спричинює генітальний герпес, хоча кількість випадків, спричинених ВПГ 1-го типу (ВПГ-1), зросла в останні десятиліття. Поширеність ВПГ-2 перевищує 50%, і це число зростає майже до 100% у групах ризику. Із урахуванням недостатньої, а подекуди й контраверсійної, інформації стосовно епідеміології, діагностики та лікування генітального герпесу на преконцепційному етапі та під час вагітності, метою даного огляду став аналіз джерел доказової медицини відповідно до розуміння та розв’язання проблем клінічного менеджменту генітального ВПГ під час проведення прегравідарної підготовки та під час вагітності. У наведеному огляді проаналізовані результати доклінічних та клінічних досліджень стосовно оптимальної діагностики та раціональної терапії герпесвірусної інфекції на прегравідарному етапі та під час вагітності із залученням найбільш перспективних препаратів. Виконано систематичний пошук даних по базах MEDLINE, ISI Web of Science, PubMed, Scopus, Google Scholar та Proquest за 2010–2023 рр. Для підтвердження діагнозу доцільно верифікувати ДНК ВПГ, за можливості, визначення його типу молекулярнобіологічними методами (ПЛР) у вмісті везикул, із дна виразок і біологічних рідин та у секретах організму з урахуванням локалізації процесу; при цьому рутинний скринінг на ВПГ усім вагітним не рекомендується. Для лікування первинного клінічного епізоду аногенітального герпесу як епізодичну терапію на етапі планування вагітності рекомендовано призначати перорально ацикловір, або валацикловір, або фамцикловір. Під час вагітності для лікування герпесвірусної інфекції препаратами вибору є ацикловір або валацикловір. Місцеве лікування не рекомендується через низьку ефективність. Генітальна інфекція ВПГ під час вагітності може призвести до інфікування плода або новонародженого. Ризик передачі новонародженому вищий, якщо інфікування серонегативної матері відбувається у ІІІ триместрі гестації. Щоденне вживання ацикловіру слід розглянути з 36 тиж вагітності, за відсутності інших акушерських показань до кесарева розтину слід передбачити вагінальні пологи. Жінки з первинним генітальним герпесом у ІІІ триместрі гестації мають високий ризик передачі ВПГ своїм новонародженим, тому їх необхідно проконсультувати та запропонувати кесарів розтин, щоб зменшити цей ризик. Фамцикловір входить до світових протоколів (США, Канада, Європа, Австралія) ефективного лікування герпетичної інфекції через високу біодоступність (77,0%) та найтриваліший період перебування в інфікованій вірусом клітині (до 20 год), ніж інші препарати для лікування ВПГ-2.

Genital herpes is one of the most common sexually transmitted diseases. Most cases of genital herpes are diagnosed in persons from 16 to 40 years old, which correlates with more sexual contacts. Herpes simplex virus, type 2 (HSV-2), is the main virus that causes genital herpes, although the number of cases caused by HSV type 1 (HSV-1) has increased in the recent decades. The prevalence of HSV-2 exceeds 50%, and this number rises to almost 100% in risk groups. Taking into account the insufficient, and sometimes controversial, information about the epidemiology, diagnosis and treatment of genital herpes at the preconception stage and during pregnancy, the purpose of this review was to analyze the sources of evidence-based medicine in accordance with the understanding and solution of the problems of clinical management of genital HSV during pre-gravid preparation and during pregnancy. This review analyzes the results of preclinical and clinical research on optimal diagnosis and rational therapy of herpes virus infection in the pre-gravid period and during pregnancy with the involvement of the most effective drugs. A systematic data search was performed using MEDLINE, ISI Web of Science, PubMed, Scopus, Google Scholar, and Proquest databases for 2010–2023. To confirm the diagnosis, it is advisable to verify HSV DNA, if possible, to determine its type by molecular biological methods (PCR) in the contents of vesicles, from the bottom of ulcers and in the biological fluids, organism secretions, taking into account the localization of the process; however, routine HSV screening is not recommended for all pregnant women. For the treatment of the primary clinical episode of anogenital herpes as an episodic therapy at the stage of pregnancy planning, oral acyclovir, or valacyclovir, or famciclovir is recommended. During pregnancy, the drugs of choice for the treatment of herpesvirus infection are acyclovir or valacyclovir. Local treatment is not recommended due to low efficiency. Genital HSV infection during pregnancy can lead to infection of the fetus or newborn. The risk of transmission to the newborn is higher if the infection of the seronegative mother occurs in the third trimester of pregnancy. Daily use of acyclovir should be considered from 36 weeks of pregnancy, in the absence of other obstetric indications for cesarean section, vaginal delivery should be planned. The women with primary genital herpes in the third trimester of pregnancy are at high risk of transmitting HSV to their newborns, so they should be counseled and offered caesarean section to reduce this risk. Famciclovir is included in the world protocols (USA, Canada, Europe, Australia) for the effective treatment of herpes infection due to its high bioavailability (77.0%) and the longest period of stay in the virus-infected cell (up to 20 hours) than other drugs for the treatment of HSV-2.

1. У пацієнтів із ДР уперше встановлено підвищення функціональної активності GPVI-рецепторів до колагену, α2-адрено- і АТ1-рецепторів, пуринових (Р2Y1 P2Y12) і ФАТ-рецепторів тромбоцитів, що проявлялося різними фенотипами і кластерами рецепторів. Даний феномен відображав індивідуальну реактивність пацієнтів стосовно впливу патогенетичних факторів ЦД (експозиції колагену стінки судин, активації симпатоадреналової і ренінангіотензинової систем, автокринної стимуляції тромбоцитів і розвитку запалення) на тромбогенез. 2. Встановлено збільшення вмісту прозапального цитокіну ІЛ-1β у сироватці крові пацієнтів із ЦД2 без змін на очному дні у два рази (р < 0,001) порівняно з контролем. Висока кореляція значень адреналін- (r = 0,805; р < 0,001) і ФАТ-індукованої (r = 0,604; р < 0,01) агрегації тромбоцитів з рівнем ІЛ-1β свідчила про зв’язок між реактивністю Тц і системною запальною реакцією. 3. На підставі отриманих результатів дослідження вперше була розроблена й упроваджена в практику нейромережева модель прогнозування стадій ДР. Лінійна модель прогнозування стадій захворювання заснована на аналізі двох факторних ознак — агрегації тромбоцитів, що індукована колагеном і АДФ; точність прогнозу становила 81,8 % (95% ДІ 73,5–88,8 %).

УДК: 618.396:618.15-008

Дисбіотичні зміни у мікробній екосистемі нижніх статевих шляхів є факторами ризику спонтанних абортів, спонтанних передчасних пологів, внутрішньоамніотичної інфекції, післяпологового ендометриту та несприятливих перинатальних наслідків. Однак погляди на доцільність антимікробної терапії у жінок з бактеріальним вагінозом та передчасними пологами в анамнезі суперечливі, а дискусії та пошуки ефективного методу лікування продовжуються.

Лікування дисбіозів мікробіоти піхви потребує комплексного підходу, спрямованого не тільки на усунення патогенів, але й на відновлення нормального стану вагінального біотопу. Мета дослідження: оцінювання ефективності корекції дисбіотичних порушень мікробіоти піхви у жінок із чинниками ризику передчасних пологів у разі застосування пребіотичної топічної терапії.

Матеріали та методи. У досліджувану когорту включено 105 жінок з чинниками ризику передчасних пологів. До І групи увійшли 38 жінок на етапі планування вагітності, до ІІ групи – 39 вагітних, до ІІІ групи – 28 вагітних з моменту звернення до жіночої консультації для спостереження за перебігом вагітності. До контрольної групи включено 20 умовно здорових вагітних в аналогічні терміні гестації.

Пацієнтки І та ІІ груп за виявлення бактеріального вагінозу (БВ), вульвовагінального кандидозу або аеробного вагініту отримували етіотропну топічну терапію відповідно до рекомендацій Центру контролю за захворюваністю та профілактикою та Міжнародної спілки з боротьби з інфекціями, що передаються статевим шляхом.

У разі діагностування БВ призначали кліндаміцин крем (2 %) один раз на добу протягом 7 днів; аеробного вагініту – вагінальні таблетки, що містять деквалінію хлорид 10 мг, протягом 6 днів; кандидозного вагініту – фентиконазол 600 мг в одній вагінальній капсулі одноразово з наступним топічним застосуванням пребіотичного комплексу, який містить олігосахарид, гіалуронат натрію, ксиліт, вітаміни, лактозу, протягом 10 днів. Для підтримання балансу рН і нормоценозу піхви у подальшому призначали одну вагінальну капсулу пребіотичного комплексу на тиждень до 22-го тижня гестації. Вагітні ІІІ групи за наявності аналогічних показань отримували тільки класичну протимікробну терапію антибіотиками та/або протигрибковими препаратами.

Оцінювання стану мікробіоти піхви проводили під час включення до дослідження та у 17–19 тиж гестації з визначенням pH вмісту піхви та використанням молекулярно-біологічних, бактеріоскопічних методів.

Результати. Ефективність терапії БВ та змішаного вагініту у всіх групах була високою, частота виявлення БВ після лікування зменшилась з 28,9 % до 2,6 % у І групі і з 32,1 % до 3,6 % – у ІІІ групі.

У І і ІІ групах, які отримували комплексне лікування з включенням пребіотичного комплексу, достовірно зросла частка пацієнток із нормоценозом піхви (з 39,5 % до 89,5 % у І групі; з 35,9 % до 89,7 % у ІІ групі), вдвічі зменшилась частка проміжного стану мікробіоти піхви (з 13,2 % до 7,9 % у І групі та з 15,4 % до 7,7 % у ІІ групі). У пацієнток ІІІ групи частота нормоценозу зросла незначно (з 32,1 % до 39,3 %), однак значуще збільшилась частка вагітних із проміжним станом мікробіоти піхви (з 14,3 % до 46,4 %), що є загрозливим щодо рецидивів дисбіотичних процесів.

Висновки. Топічне застосування пребіотичного комплексу, який містить олігосахарид, гіалуронат натрію, ксиліт, вітаміни та лактозу, є ефективним в управлінні симптоматикою та патогенним навантаженням при неускладненій вагінальній інфекції, що проявляється зниженням поширеності проміжних станів мікробіоти, сталим зростанням нормоценозу. Комплексна терапія антибіотиками/протигрибковими засобами з використанням вагінального пребіотичного комплексу забезпечує ефективне відновлення вагінальної флори до стану нормоценозу порівняно з лікуванням тільки антибіотиками/протигрибковими засобами.

Dysbiotic changes in microbial ecosystem of the female lower genital tract are risk factors for spontaneous abortions, spontaneous preterm births, intra-amniotic infection, postpartum endometritis, and adverse perinatal outcomes. However, the opinions about the expediency of antimicrobial therapy in women with bacterial vaginosis and a history of preterm birth are controversial, and discussions and the search for an effective method of treatment are still continuing.

Treatment of dysbiosis of the vaginal microbiota requires a complex approach for not only the pathogen elimination, but also for the restoring of the normal vaginal biotope.

The objective: to evaluate the effectiveness of correction of dysbiotic disorders of the vaginal microbiota in women with risk factors for premature birth using the prebiotic topical therapy.

Materials and methods. The studied cohort included 105 women with risk factors for premature birth. I group included 38 women at the stage of pregnancy planning, II group – 39 pregnant women, III group – 28 pregnant women from the moment of their first visit to the female consultation for pregnancy monitor. The control group included 20 conditionally healthy pregnant women at the same gestational age. The patients of the I and II groups after diagnosis of bacterial vaginosis (BV), vulvovaginal candidiasis, or aerobic vaginitis received etiotropic topical therapy in accordance with the recommendations of the Centers for Disease Control and Prevention and International Union against sexually transmitted infections. Bacterial vaginosis was treated by clindamycin cream (2 %) once a day for 7 days; aerobic vaginitis – vaginal tablets which contain 10 mg of dequalinium chloride for 6 days; candida vaginitis – fenticonazole 600 mg in one vaginal capsule once followed by topical application of a prebiotic complex (oligosaccharide, sodium hyaluronate, xylitol, vitamins, lactose) for 10 days. Then pH balance and normocenosis of the vagina were supported by the use of one vaginal capsule of the prebiotic complex per week till the 22nd week of gestation. The pregnant women in the III group with similar pathologies received only classical antimicrobial therapy with antibiotics and/or antifungal drugs. The assessment of the vaginal microbiota was carried out at the time of the patients inclusion in the study and at the 17–19 weeks of gestation by determination of the vaginal pH and using molecular biological and bacterioscopic methods.

Results. The effectiveness of BV and mixed vaginitis therapy in all groups was high, the frequency of BV detection after treatment decreased from 28.9 % to 2.6 % in the I group and from 32.1 % to 3.6 % – in the III group. In the I and II groups, in which the patients received complex treatment with the prebiotic complex, the quantity of women with normocenosis of the vagina increased significantly (from 39.5 % to 89.5 % in the I group; from 35.9 % to 89.7 % in the II group), the frequency of the intermediate state of the vaginal microbiota decreased twice (from 13.2 % to 7.9 % in the I group and from 15.4 % to 7.7 % in the II group). In patients of the III group, the incidence of normocenosis increased slightly (from 32.1 % to 39.3 %), but the rate of pregnant women with an intermediate state of vaginal microbiota increased significantly (from 14.3 % to 46.4 %), which is a threat to the recurrence of dysbiotic processes.

Conclusions. The topical use of the prebiotic complex, which contains oligosaccharide, sodium hyaluronate, xylitol, vitamins and lactose, is effective in the management of symptoms and pathogenic load in uncomplicated vaginal infection, which is manifested by a decrease in the prevalence of intermediate states of the microbiota and a steady increase in normocenosis. The complex therapy with antibiotics/antifungal agents with a vaginal prebiotic complex provides an effective restoration of the vaginal flora to the state of normocenosis compared to treatment with antibiotics/antifungal agents only. Keywords: premature birth, vaginal microbiota, bacterial vaginosis, aerobic vaginitis, prebiotic vaginal complex.

УДК: 618.1- 036.11-089.888-089.168.1-06-02-084

Мета дослідження: аналіз віддалених репродуктивних наслідків у жінок, які перенесли ургентні гінекологічні операції.

Матеріали та методи. Було проведено ретроспективний аналіз репродуктивних наслідків ургентних операційних втручань (через 2 роки) у 300 пацієнток гінекологічного профілю віком від 19 до 42 років.

Результати. Проведений ретроспективний аналіз засвідчив, що 69,3% жінок, які перенесли невідкладні гінекологічні операції, мали в анамнезі гінекологічні захворювання, однак 30,7% пацієнток у гінеколога не спостерігались. До операційного втручання порушення менструального циклу діагностували у 42,0% пацієнток, патологію нижнього відділу генітального тракту – у 19,7%, запальні захворювання органів малого таза – у 7,7%. Гінекологічні операції в минулому перенесли 8,2% жінок, репродуктивні втрати спостерігались у 13,9%, з приводу безпліддя обстежувались і лікувались 11,1% осіб. Переважаючим методом операційного втручання у даній когорті пацієнток була відкрита лапаротомія (59,7%), лапароскопічне втручання виконано у 40,3% випадків. Найбільш частими показаннями до операцій були порушена трубна вагітність, апоплексія яєчника, ускладнене утворення яєчника. Морфологічна верифікація інтраопераційних знахідок продемонструвала, що найчастіше пацієнтки були оперовані з приводу серозних пухлин яєчників (38,7%), фолікулярних пухлиноподібних утворень (22,4%), ускладнених ендометріоїдних і дермоїдних кіст (22,4%), кіст жовтого тіла з крововиливом (9,2%), параоваріальних кіст (7,1%). Реабілітаційну післяопераційну терапію проводили щодо обмеженого контингенту пацієнток (31,7%), що не могло не відбитися на стані репродуктивного здоров’я жінок – зростання частоти больового синдрому (42,0%; р<0,05) та хронічного тазового болю (42,3%) за відсутності таких до операції, а також безпліддя (з 11,1% до 22,5%; р<0,05).

Висновки. Відсутність патогенетично обґрунтованих інтра- та постопераційних заходів після ургентних операційних втручань зумовлює зростання частоти порушень репродуктивної функції, що вимагає розроблення та удосконалення диференційованої реабілітаційної терапії та вторинної профілактики відповідно до нозології, яка була причиною даного втручання.

The objective: to analyze the long-term reproductive effects in women who after emergency gynecological surgery. Materials and methods. A retrospective analysis of the reproductive outcomes after urgent surgical operations (after 2 years) was performed in 300 gynecological patients aged 19 to 42 years.

Results. A retrospective analysis showed that 69,3% of women who underwent emergency gynecological surgery had a history of gynecological diseases, but 30,7% of patients were not observed by a gynecologist. Before surgery, menstrual disorders were diagnosed in 42,0 % of patients, pathology of the lower genital tract – 19,7%, inflammatory diseases of the pelvic organs – 7,7 %. 8,2 % of women had gynecological operations before, 13,9 % – reproductive losses, and 11,1 % persons were examined and treated for infertility. The predominant method of surgical intervention in this cohort of patients was open laparotomy (59,7 %), laparoscopic intervention was performed in 40,3 % of cases. The most common indications for surgery were damage tubal pregnancy, ovarian apoplexy, complicated ovarian formation. Morphological verification of intraoperative findings showed that most often indications for operations were serous ovarian tumors (38,7 %), follicular tumors (22,4 %), complicated endometrioid and dermoid cysts (22,4 %), corpus luteum cysts with hemorrhage (9,2 %), paraovarian cysts (7,1 %). Rehabilitation postoperative therapy was performed for a limited number of patients (31,7 %), which could not but affect the state of reproductive health of women – an increase in the incidence of pain (42,0 %; p<0,05) and chronic pelvic pain (42,3%) in the absence of such before surgery, as well as infertility (from 11,1 % to 22,5 %; p<0,05).

Conclusions. The lack of pathogenetically intra- and postoperative measures after urgent surgical interventions leads to increase the frequency of reproductive dysfunction, which requires the development and improvement of differentiated rehabilitation therapy and secondary prevention according to the nosology that caused urgent surgical operatrion.