Репозитарій

Реферат
Мета. Вивчити характер та особливості структурних змін стінки стравоходу, шлунка та дванадцятипалої кишки у пацієнтів із гострим панкреатитом.
Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів езофагогастродуоденоскопії у 86 пацієнтів з оцінкою ендоскопічних ознак моторно–евакуаційних та органічних порушень верхнього відділу травної системи.
Результати. Ендоскопічні ознаки гастростазу спостерігали у 17 (20,0%) пацієнтів, дуодено–гастрального рефлюксу – у 29 (34,0%), рефлюкс–езофагіту – у 14 (16,2%). Реактивні запальні зміни слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки у вигляді еритематозної і геморагічно–ерозивної гастро– і дуоденопатії визначені у 22 (25,6%) пацієнтів: у 12 (14,0%) – при помірно тяжкому, у 10 (11,6%) – при тяжкому гострому панкреатиті. У 24 (28,0%) пацієнтів виявлені гострі ерозії слизової оболонки антрального відділу шлунка та початкового сегмента дванадцятипалої кишки, у 14 (16,0%) – гострі виразки, які домінували при тяжкому перебігу захворювання.
Висновки. Встановлені ендоскопічні ознаки органічних порушень верхнього відділу травної системи є предиктором тяжкості перебігу гострого панкреатиту та критерієм його діагностики.
Ключові слова: гострий панкреатит; органічні порушення; верхній відділ травної системи. 

Abstract
Objective. To study the character and peculiarities of structural changes of esophageal, gastric and duodenal wall in patients with an acute pancreatitis.
Materials and methods. Analysis of the esophago–gastro–duodenoscopy results was conducted in 86 patientsв with estimation of endoscopic signs of the motor–evacuation and organic disorders of foregut.
Results. Endoscopic signs of gastrostasis were observed in 17 (20.0%) patients, of duodeno–gastric reflux – in 29 (34.0%), and reflux–oesophagitis – in 14 (16.2%). Reactive inflammatory mucosal gastro–duodenal changes (erythematous and hemorrhagic–erosive gastro–duodenopathy) were determined in 22 (25.6%) patients: in 12 (14.0%) – in moderately severe, and in 10 (11.6%) – in severe acute pancreatitis. In 24 (28.0%) patients an acute erosions of gastric antrum and first duodenal segment were revealed, and in 14 (16.0%) – acute ulcers, which dominated in severe course of the disease.
Conclusion. The endoscopic signs of the foregut organic disorders established constitute the predictor of the course severity in an acute pancreatitis and serve a criterion of its diagnosis.
Keywords: acute pancreatitis; organic disorders; foregut.

УДК 617.551/.552-002.4-089.87

Мета роботи: розпрацювати спосіб хірургічного лікування ранніх стадій некротизуючого фасціїту нижніх відділів передньої черевної стінки.
Матеріали і методи. Літературний пошук в базах даних PubMed здійснено за ключовими словами “некротизуючі інфекції м’яких тканин”, “некротизуючий фасціїт”, “гангрена Фурньє”, “перфоранти глибокої нижньої епігастральної артерії” (ГНЕА). Клінічний матеріал склали 7 пацієнтів віком від 41 до 79 років, яких проліковано із застосуванням пропонованого способу хірургічного лікування.
Результати досліджень та їх обговорення. Розпрацьовано спосіб щадного хірургічного лікування ранніх стадій некротизуючого фасціїту нижніх відділів черевної стінки із збереженням перфорантних судин системи ГНЕА. У дослідженні окреслено зону потенційної інтраопераційної травми перфорантів, у якій доцільно виконувати щадну сепарацію з акцентом на обов’язкове збереження перфорантних судин. Усім пацієнтам первинні операційні втручання виконані з розкриттям основного локусу захворювання та застосуванням пропонованого щадного способу санації. Збереження перфорантних судин системи ГНЕА в умовах ішемії м’яких тканин є перфузійно важливими і слугує передумовою запобігання розвитку нових некрозів. Більшості (6; 85,7 %) пацієнтам в терміни 3–4 доби однократно проведено контрольні ревізії та ресанації, ознак формування нових некрозів не відмічено. Подальший перебіг захворювання в усіх пацієнтів був без ускладнень. Потреба у закритті основної рани на черевній стінці виникла у 2 (28,6 %) пацієнтів, ранові дефекти закриті вторинними швами. Пропонований щадний спосіб хірургічного лікування некротизуючого фасціїту нижніх відділів передньої черевної стінки сприятиме зниженню ймовірності інтраопераційного ушкодження перфорантів глибокої нижньої епігастральної артерії, зменшенню кількості повторних хірургічних санацій та, відповідно, забезпечуватиме оптимальні умови для загоєння ран і уможливить закриття ранових дефектів без застосування складної шкірної пластики.
Ключові слова: некротизуючі інфекції м’яких тканин; некротизуючий фасціїт; хірургічне лікування; черевна стінка; перфорантні судини; щадний доступ; щадна санація.

УДК: 618.1- 089:614.1

Мета дослідження: вивчення медико-соціальних характеристик жінок репродуктивного віку, які перенесли ургентні операційні гінекологічні втручання.

Матеріали та методи. До досліджуваної когорти увійшли 135 жінок репродуктивного віку, які прооперовані в ургентному порядку з приводу апоплексії яєчника (43; 31,9 %), позаматкової вагітності (57; 42,2 %), ускладненого новоутворення яєчника (35; 25,9 %). Критеріями включення пацієнток у дослідження були вік від 19 до 40 років; підтверджені інтраопераційно апоплексія яєчника, позаматкова вагітність, ускладнене утворення яєчника; інформована згода на участь у дослідженні. Соціальні та клінічні дані реєстрували у розробленій анкеті, яка включала соціально-побутові дані, професійні та матеріальні чинники, соматичний й акушерсько-гінекологічний анамнез. Статистичне оброблення результатів проводили з використанням стандартних програм Місrosoft Excel 7.0 та «Statistica 6.0».

Результати. Установлено, що 26 (19,3 %) жінок взагалі не відвідували гінеколога, з них 18 (69,2 %) – не жили статевим життям, 8 (30,8 %) пацієнток не планували вагітності, тому не вважали за необхідне відвідувати лікаря. Ще однією особливістю гінекологічного анамнезу пацієнток, які перенесли ургентні операційні втручання, було повторне оперативне втручання з приводу аналогічної гінекологічної патології. Так, 26,9 % пацієнток повторно були госпіталізовані з приводу апоплексії яєчника, а 19,2 % оперовані повторно. У 17,3 % жінок діагностували повторну позаматкову (трубну) вагітність, з приводу якої 13,5 % пацієнток перенесли повторне операційне втручання. Рецидив новоутворення яєчника і ургентне операційне втручання фіксували у 25,8 % пацієнток.

Висновки. Відсутність повного охоплення пацієнток патогенетично обґрунтованими лікувально-профілактичними заходами після ургентних операційних втручань зумовлює рецидив аналогічної гінекологічної патології та проведення повторних ургентних операційних втручань. Отримані результати свідчать про необхідність багатоаспектного аналізу факторів, що впливають на частоту гострих гінекологічних захворювань, та наукового обґрунтування лікувально-діагностичних підходів з впровадженням у практику сучасних організаційних технологій.

The objective: to study the medical and social characteristics of women in reproductive age who had urgent gynecological surgical operaions.

Material and methods. The studied cohort consisted of 135 women in reproductive age who had urgent surgery for ovarian apoplexy (43; 31.9 %), ectopic pregnancy (57; 42.2 %), complicated ovarian tumor (35; 25.9 %). The inclusion criteria were age from 19 to 40 years; intraoperatively confirmed ovarian apoplexy, ectopic pregnancy, complicated ovarian formation; informed consent of the patient to participate in the study. Social and clinical data were registered in the developed questionnaire, which included social and household data, professional and material factors, somatic and obstetric and gynecological anamnesis. Statistical processing of the results was carried out using standard Microsoft Excel 7.0 and “Statistica 6.0” programs

Results. It was determined that 26 (19.3 %) women did not visit a gynecologist at all, 18 (69.2 %) of them did not have a sexual activity, 8 (30.8 %) patients did not plan to become pregnant, so they were not considered that it is necessary to visit a doctor. Another feature of the gynecological anamnesis of patients who had urgent surgical operations was a repeated surgical intervention due to a similar gynecological pathology. Thus, 26.9 % of patients were re-hospitalized due to ovarian apoplexy, and 19.2 % had operation again. 17.3 % of women had a repeat ectopic (tubal) pregnancy, for which 13.5 % of patients had repeated surgery. Recurrence of ovarian tumor and urgent surgical intervention occurred in 25.8 % of patients. Conclusions. The lack of full coverage of patients with pathogenetically justified medical and preventive measures after urgent surgical operations leads to the recurrence of similar gynecological pathology and repeated urgent surgical interventions. The obtained results indicate the need for a multifaceted analysis of factors affecting the frequency of acute gynecological diseases and in the scientific justification of medical and diagnostic approaches with the introduction of modern organizational technologies into practice.

УДК: 618.396:618.15-008

Мета дослідження: порівняльне оцінювання стану мікробіоти піхви у жінок із ризиком та загрозою передчасних пологів.

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 150 вагітних. Критеріями включення до дослідження була наявність факторів ризику передчасних пологів – І група (80 жінок) або загроза передчасних пологів – ІІ група (70 жінок). До контрольної групи увійшли 20 умовно здорових вагітних. Ультразвукове (трансвагінальне) дослідження та оцінювання стану мікробіоти піхви проводили у 17–21+6 тижнів гестації у вагітних І групи та під час госпіталізації з підтвердженою загрозою переривання вагітності у 22–35+6 тижнів у вагітних ІІ групи. Критерієм виключення з дослідження було підтвердження при проведенні тесту Actium Prom передчасного розриву плодових оболонок. Спостереження за вагітними досліджуваної когорти продовжували до завершення вагітності. Для оцінювання стану мікробіоти піхви використовували визначення pH вмісту піхви, молекулярно-біологічні, бактеріоскопічні методи.

Результати. Вірогідно частіше, ніж у здорових вагітних і вагітних І групи, у пацієнток із загрозою передчасних пологів діагностували бактеріальний вагіноз, змішаний вагініт та відповідно була значно меншою частка вагітних, у яких спостерігався 1-й ступінь чистоти піхви. Частота виявлення анаеробного дисбіозу була найвищою серед вагітних ІІ групи із загрозою передчасних пологів (34,3 %) порівняно із вагітними І групи (21,3 %). Аеробний дисбіоз (аеробний вагініт) діагностовано тільки у вагітних із загрозою передчасних пологів (11,4 %). За наявності дисбіотичних і запальних змін мікробіоти піхви існує високий ризик розвитку передчасних пологів ВШ=2,962 (95% ДІ: 1,32–6,645), при цьому для вагітних групи ризику передчасних пологів він становить – ВШ=8,120 (95% ДІ: 2,149–30,686), а для вагітних із наявною загрозою передчасних пологів – ВШ=10,133 (95% ДІ: 3,149–32,604). Candida non-albicans переважно виявляли у пацієнток із рецидивами епізодів вульвовагінального кандидозу до вагітності.

Висновки. Одним із факторів ризику спонтанних та загрозливих передчасних пологів є анаеробний та змішаний дисбіоз мікробіоти піхви, що потребує розроблення діагностично-лікувальних заходів для попередження передчасного завершення вагітності.

The objective: to compare the state of the vaginal microbiota in women with risk of preterm birth and threat of preterm birth.

Materials and methods. The study involved 150 pregnant women. The inclusion criteria for the study were the presence of risk factors for preterm birth – I group (80 women) or the threat of preterm birth – II group (70 women). The control group consisted of 20 conditionally healthy pregnant women. Ultrasound (transvaginal) examination and assessment of the state of the vaginal microbiota were carried out at 17-21+6 weeks of gestation in pregnant women in the I group and during hospitalization with a confirmed threat of pregnancy interruption at 22-35+6 weeks in pregnant women in the II group. The exclusion criterion was premature rupture of membranes confirmed by the Actium Prom test. Observation of pregnant women of the studied cohort continued until the end of pregnancy. To assess the state of the vaginal microbiota, the determination of the pH of the vaginal content, molecular biological, and bacterioscopic methods were used.

Results. Bacterial vaginosis and mixed vaginitis were diagnosed in patients with a threat of premature birth significantly more often than in healthy pregnant women and pregnant women in the I group, and, accordingly, there was a much smaller rate of pregnant women with the 1st degree of vaginal cleanliness among the patients with a threat of premature birth . The frequency of detection of anaerobic dysbiosis was the highest among pregnant women in the II group with the threat of premature birth (34.3 %) compared to the pregnant women in the I group (21.3 %). Aerobic dysbiosis (aerobic vaginitis) was diagnosed only in pregnant women with a threat of premature birth (11.4 %). In the presence of dysbiotic and inflammatory changes in the microbiota of the vagina, there is a high risk of premature birth – OR=2.962 (95% CI: 1.32–6.645), while for pregnant women in the risk group of premature birth it is OR=8.120 (95% CI: 2.149 –30.686), and for pregnant women with an existing threat of premature birth – OR=10.133 (95% CI: 3.149–32.604). Candida non.albicans was mainly found in the patients with recurrent episodes of vulvovaginal candidiasis before pregnancy.

Conclusions. Anaerobic and mixed dysbiosis of the vaginal microbiota is one of the risk factors for spontaneous and threatening premature births, which requires the development of diagnostic and therapeutic measures to prevent premature termination of pregnancy.

Невиношування вагітності лишається важливою проблемою світового масштабу: щорічно у світі реєструється 23 млн викиднів, тобто 44 втрати вагітності щохвилини, а загальний ризик викидня становить 15,3% від усіх вагітностей. До ефективних методів збереження вагітності (у разі ідіопатичного невиношування вагітності та загрози викидня) належать модифікація способу життя та терапія прогестагенами. Прогестерон є основним гормоном, необхідним для збереження вагітності. Ефективність прогестагенів серед медикаментозних методів, що підвищують шанси на збереження вагітності, доведена численними дослідженнями. Загалом досліджувалися різні види прогестагенів щодо їхньої ефективності та безпеки застосування під час вагітності. Зрештою прогестерон і дидрогестерон стали єдиними прогестагенами, що затверджені для використання в акушерстві: у жінок із клінічними діагнозами загрози викидня та ідіопатичним рецидивним викиднем мікронізований прогестерон і дидрогестерон достовірно знижують частоту викидня. Крім того, у сучасних рандомізованих дослідженнях, проспективних випробуваннях і метааналізах ретельно вивчені питання безпечного застосування прогестагенів і доведено однаковий профіль безпеки дидрогестерону й мікронізованого прогестерону для вагітних і плода. Дослідження продемонстрували, що пероральний дидрогестерон характеризується відносно низькою антагоністичною активністю щодо глюкокортикоїдних і мінералокортикоїдних рецепторів порівняно з прогестероном, а тому добре переноситься. Завдяки особливостям своєї структури дидрогестерон має покращену біодоступність при пероральному застосуванні порівняно з прогестероном, що дозволяє жінці уникати незручностей і дискомфорту, пов’язаних із інтравагінальним або внутрішньом’язовим уведенням прогестерону. Крім того, дидрогестерон має в 1,5 раза вищу спорідненість до рецепторів прогестерону порівняно з мікронізованим прогестероном і виражену протизапальну та імуномодулювальну дію, що забезпечує певні клінічні переваги для пацієнток після повторних втрат вагітності.

Отже, прогестагени показані всім пацієнткам зі звичним викиднем з моменту отримання позитивного тесту на вагітність, оскільки знижують ризик викидня. Важливо, що використання прогестагенних препаратів протягом першого та другого триместру вагітності не пов’язане з побічними ефектами.

Miscarriage remains an important global problem: 23 million miscarriages are registered annually in the world, i.e. 44 pregnancy losses every minute, and the total risk of miscarriage is 15.3% of all pregnancies. Effective methods of pregnancy preservation (in case of idiopathic miscarriage and threatened miscarriage) include lifestyle modification and progestagen therapy. Progesterone is the main hormone necessary to maintain pregnancy. The effectiveness of progestogens among medical methods that increase the chances of pregnancy preservation has been proven by numerous studies. Effectiveness and safety of various types of progestogens during pregnancy have been studied. As a result, progesterone and dydrogesterone became the only progestogens approved for use in obstetrics – micronized progesterone and dydrogesterone reduce the frequency of miscarriage in women with clinical diagnoses of threatened miscarriage and idiopathic recurrent miscarriage. In addition, the progestogens safety has been carefully studied in modern randomized studies, prospective trials and meta-analyses and the same safety profile of dydrogesterone and micronized progesterone for pregnant women and the fetus has been proven. Studies have shown that oral dydrogesterone has relatively low antagonistic activity at glucocorticoid and mineralocorticoid receptors compared to progesterone and therefore well tolerated. Oral dydrogesterone due to the peculiarities of structure has improved bioavailability compared to progesterone, which allows a woman to avoid the inconvenience and discomfort associated with the intravaginal or intramuscular use of progesterone. In addition, dydrogesterone has a 1.5 times higher affinity for progesterone receptors compared to micronized progesterone and a pronounced anti-inflammatory and immunomodulation effect, which provides certain clinical advantages for patients after recurrent pregnancy losses.

Thus, progestogens are indicated for all patients with recurrent pregnancy losses from the moment of receiving a positive pregnancy test, as they reduce the risk of miscarriage. It is important that the use of progestagen drugs during the first and second trimester of pregnancy is not associated with side effects.