Резюме. В статті представлено результати дослідження клінічної ефективності сучасних методик провідникових анестезій периферійних гілок нижньощелепного нерва при їх застосуванні під час проведення планових хірургічних втручань у бічній ділянці нижніх щелеп – операції атипового видалення ретенованого нижнього третього моляра (86 випадків) та цистектомії одонтогенних кіст (61 випадків). В залежності від застосованих методик провідникових анестезій, хворих було поділено на три клінічні групи.
У хворих контрольної групи було застосовано стандартну внутрішньоротову методику мандибулярної анестезії за С. Н. Вайсблатом. У хворих групи порівняння проводили торусальну анестезію за методикою М. М. Вейсбрема. У хворих основної групи застосовано модифіковану методику торусальної анестезії за Р. Б. Сарманаєвим – “торусо-мандибулярну” анестезію. При збереженні больової чутливості в ретромолярній ділянці її додатково знечулювали інфільтраційною анестезією. При неповній втраті больової чутливості в ділянці нижніх молярів (за результатами «pin-prick» тесту та електроодонтометрії), після проведених провідникових анестезій нижнього альвеолярного, язикового та щічного нервів, здійснювали блокаду щелепнопід’язикового нерва за вдосконаленою нами методикою в однойменній борозні, розташованій на внутрішній поверхні тіла нижньої щелепи. У випадку появи болю під час енуклеації оболонки одонтогенної кісти, пророслої в гілку нижньої щелепи, додатково було проводено інфільтраційну анестезію субмасетеріального простору для блокади щелепної гілки великого вушного нерва. Під час проведення хірургічних маніпуляцій оцінювали емоційно-рухові прояви больового стресу у хворих за шкалою Sounds, Eyes and Motor (Звуки, Очі, Рухи) та вегетативну реакцію за індексом перфузії (РІ) та частотою пульсу. Статистичну обробку результатів дослідження проводили з використанням t-критерію Стьюдента, а також коефіцієнту Пірсона χ2.
Провівши аналіз отриманих результатів анестезіологічного забезпечення планових операційних втручань на нижніх щелепах, можна констатувати, що існує взаємозв’язок між досягнутим анестезіологічним ефектом та застосованими методиками провідникових анестезій. Торусо-мандибулярна анестезії за Р. Б. Сарманаєвим є статистично значуще ефективніша від класичної мандибулярної анестезії за С. Н. Вайсблатом – χ2 =16,318 (р<0,001) та від стандартної торусальної – χ2=3,864 (р=0,050).
Резюме. Дистальні відділи беззубої нижньої щелепи, а особливо за умов атрофії альвеолярних паростків, традиціино вважаються несприятливими для проведення дентальноі імплантаціі, що пов’язано насамперед з незадовільними анатомотопографічними особливостями (близькість нижнього альвеолярного нерва, присутність піднижньощелепної ямки) та вимагає на етапі передімплантаціиноі підготовки проведення низки додаткових хірургічних процедур, спрямованих на збільшення об’єму кістковоі тканини або застосування альтернативних методик імплантації.
Мета роботи – узагальнення власного досвіду встановлення латеральних (дискових) імплантатів за умов значної атрофії дистальних відділів нижньої щелепи.
Матеріали та методи. Обстежено та проведено лікування десяти пацієнтів (чоловіків – 3, жінок – 7) віком 45–72 роки з наявністю одно-, двобічних кінцевих дефектів або з повною адентією нижньої щелепи. Установлено 22 латеральних (дискових) дентальних імплантати «BOI®» (Ihde Dental AG, Швейцарія), які поєднувалися з одноетапними гвинтовими компресійними імплантатами KOS®, TPG® Uno (Ihde Dental AG, Швейцарія) з їх негайним навантаженням упродовж 3–4-х днів.
Результати. Під час контрольних клінічно-рентгенологічних оглядів через 6–9 місяців після імплантації 20 (90,9 %) із 22 установлених латеральних (дискових) імплантатів були стабільними, безболісними при перкусіі, без жодних видимих запальних процесів навколо них, демонстрували ознаки остеоінтеграції. У жодному з випадків не було констатовано ускладнень у вигляді прямого механічного пошкодження стінок нижньощелепного каналу дисковими компонентами імплантатів.
Висновки. Установлення латеральних (дискових) імплантатів у дистальних відділах нижньої щелепи створює серйозну альтернативу загальноприйнятим методикам передімплантаційної хірургічної підготовки, дозволяє в найстисліші строки відновити функціональний статус зубощелепної системи завдяки реалізації протоколу негайного навантаження імплантатів.
Мета дослідження: Дати клінічну оцінку ефективності ендоназальної блокади носопіднебінного нерва різними способами під час проведення операції радикальної гайморотомії у стоматологічних хворих.
Матеріали та методи. Клінічні спостереження проведено у 50 хворих, в яких діагностовано хронічний одонтогенний гайморит. Операцію радикальну гайморотомію проводили під місцевим потенційованим знеболюванням. Усім хворим проводили на верхній щелепі провідникові анестезії за класичними методиками. Пацієнтів, в залежності від застосованих їм способів ендоназальної блокади носопіднебінного нерва, було поділено на дві клінічні групи: основну (24 особи) та групу порівняння (26 осіб). Хворим основної групи здійснювали ендоназальну блокаду носопіднебінного нерва у місці його відгалуження від крилопіднебінного
вузла. У пацієнтів групи порівняння блокаду вказаного нерва проводили перед його входом у різцевий канал. Оцінювали ефективність анестезій за клінічними та вегетативними проявами больового стресу.
Результати. Під час видалення поліпів та патологічних грануляцій зі слизової оболонки максилярного синуса у хворих основної групи не було больових відчуттів, не спостерігались емоційнорухові та вегетативні прояви больового стресу, що підтверджувало ефективність застосованого ендоназального способу знечулення носопіднебінного нерва. У хворих групи порівняння під час проведення аналогічних хірургічних маніпуляцій повного ефекту місцевого знеболення вдалось досягти у 50,0 % випадків (χ2 – 8,065, р = 0,005). Це були пацієнти, які мали гіпопневматизовані або помірно пневматизовані типи верхньощелепних пазух.
У решти хворих під час операції виникали емоційно-рухові та вегетативні прояви больового стресу під час видалення патологічно зміненої слизової оболонки, розташованої на медіальній стінці верхньощелепного синуса.
Висновки. При застосуванні стоматологічним хворим ендоназальної блокади носопіднебінного нерва у місці його відгалуження від крило – піднебінного ганглія під час проведення операції радикальної гайморотомії досягається у всіх клінічних випадках повне знечулення слизової оболонки, верхньощелепної пазухи, не залежно від ступеня її пневматизації. Анестезія носопіднебінного нерва у нижньому носовому ході дає можливість безболісно провести хірургічне втручання лише у хворих із гіпопневматизованими верхньощелепними пазухами й у більшості пацієнтів із помірною їх пневматизацією.
Резюме. У випадках атрофії дистальних відділів нижньої щелепи можливість дентальної імплантації часто обмежується недостатністю необхідної висоти альвеолярного гребеня, зумовленої близькістю нижньощелепного каналу, що вимагає застосування коротких чи ультракоротких імплантатів або проведення вертикальної аугментації з використанням автологічних, аллогенних, ксеногенних матеріалів тощо. Поява у арсеналі лікарів-імплантологів одноетапних конусоподібних імплантатів різної довжини та діаметра дозволила реалізувати ідею їх встановлення «в обхід» нижнього альвеолярного нерва, мінімізувавши або уникаючи потребу в проведенні додаткових операційних втручань, спрямованих на збільшення об’єму кісткової тканини.
Мета дослідження – з’ясувавши особливості морфології беззубих дистальних відділів нижньої щелепи на підставі аналізу фахової літератури та комп’ютерних томографій пацієнтів, запропонувати техніку встановлення дентальних імплантатів «в обхід» нижнього альвеолярного нерва.
Матеріали і методи. З інформаційної бази центру медичної 3D діагностики відібрано та проаналізовано 30 комп’ютерних томографій нижньої щелепи пацієнтів (жінок – 12, чоловіків – 18) віком 36–68 років, які звертались для проведення дослідження упродовж 2018–2020 рр. У клініці кафедри хірургічної стоматолоґії та щелепно-лицевої хірургії ЛНмУ імені Данила Галицького було обстежено та проведено лікування 16 пацієнтів (чоловіків – 7, жінок – 9) віком 45–66 років з наявністю одно-, двобічних кінцевих дефектів або повною відсутністю зубів нижньої щелепи. Усім пацієнтам у дистальних відділах нижньої щелепи проведено встановлення одноетапних дентальних імплантатів («Ihde Dental AG», Швейцарія) «в обхід» нижнього альвеолярного нерва з їх негайним навантаженням протезною конструкцією упродовж 3–4 днів після імплантації.
Результати досліджень та їх обговорення. На підставі вивчення 30 комп’ютерних томографій нижньої щелепи пацієнтів з одно- та двобічними кінцевими дефектами нижньої щелепи ми встановили, що середня відстань від нижньощелепного каналу до вестибулярної кортикальної пластинки становить (5,12±1,04) мм, до язикової кортикальної пластинки – (2,95±0,89) мм, до верівки альвеолярного відростка – (6,18±1,9) мм (р<0,001), що узгоджується з повідомленнями інших дослідників. Проведено лікування 16 пацієнтів з наявністю одно-, двобічних кінцевих дефектів або повною відсутністю зубів нижньої щелепи з використанням одноетапних
конусоподібних дентальних імплантатів KOS® та TPG® Uno («Ihde Dental AG», Швейцарія) «в обхід» нижнього альвеолярного нерва з язикового або вестибулярного боку (залежності від локалізації нижньощелепного каналу). Загалом, у дистальних відділах нижньої щелепи (на рівні премолярів та молярів) встановлено 42 імплантати, з них «в обхід» нижнього альвеолярного нерва з язикового боку 34 імплантати, з вестибулярного – 8. Упродовж 4–5 днів усі імплантати навантажувались тимчасовою металопластмасовою ортопедичною конструкцією. При проведенні контрольної комп’ютерної томографії пацієнтів, проведеної у найближчі терміни (1–4 дні) після імплантації, в жодному з випадків не було констатовано ускладнень у вигляді прямого механічного ушкодження стінок нижньощелепного каналу чи кортикальних пластинок інструментами для препарування імплантаційного ложа або безпосередньо тілом імплантату.
Висновки. результати нашого власного досвіду, які повністю узгоджуються з повідомленнями інших дослідників, дають підстави стверджувати, що встановлення дентальних імплантатів у дистальних відділах нижньої щелепи «в обхід» нижнього альвеолярного нерва створює серйозну альтернативу традиційним методикам вертикальної аугментації, дозволяє в найстисліші терміни відновити функціональний статус зубощелепної системи завдяки реалізації протоколу негайного навантаження імплантатів. Водночас, процедура інсталяції імплантатів «в обхід» нижнього альвеолярного нерва з язикового чи вестибулярного боку вимагає глибоких знань анатомії щелепно-лицевої ділянки та ретельного планування із залученням КПКт.
Резюме. Пріоритетним завданням підготовки альвеолярного відростка (аВ) до дентальної імплантації після операції видалення зуба є реконструкція його біометричних параметрів та профілактика атрофії. З цією метою обґрунтованим є використання різних хірургічних технік із застосуванням кістково-пластичних матеріалів, бар’єрних мембран, армуючих пристосувань чи регенеративних технологій, зокрема збагаченого тромбоцитами фібрину (ЗТФ).
Водночас, відкритими залишаються питання ефективності комбінованого застосування ЗТФ та кістково-пластичних матеріалів у рамках передімплантаційної підготовки аВ після видалення зуба.
Мета дослідження – апробація та оцінка ефективності застосування передового фібрину, збагаченого тромбоцитами (A-PRF+®), та композицій на його основі при заміщенні лунки видаленого зуба як заходу передімплантаційної підготовки.
Матеріали і методи. Проведено обстеження та лікування 24 хворих (13 жінок та 11 чоловіків віком (34,25±9,79) року) із загостренням хронічного періодонтиту, радикулярними кістами, травматичними вивихами та переломами коренів зубів.
Результати досліджень та їх обговорення. Станом на 6 місяць спостереження зменшення відстані між оклюзійною площиною та рівнем кістки аВ, а відповідно і приріст кістки, порівняно з початковими передопераційними замірами, склав 12,9 % у хворих основної групи а, 17,5 % – у хворих основної групи Б, 18,4 % – у пацієнтів основної групи В, тоді як у контролі констатували вертикальну атрофію аВ обсягом 7,2 % порівняно з вихідними параметрами. рівень горизонтальної атрофії аВ у цей період, порівняно з вихідними замірами, склав 8,4 % у основній групі а, 6,0 % – в основній групі Б, 5,4 % – в основній групі В та 17,1 % – у контролі. Показники кісткової щільності у завершальний термін спостереження фіксувались на рівні (636,41±47,70) од. HU в основній групі а, (685,98±42,67) од. HU – в основній групі Б, (714,5±58,35) од. HU – в основній групі В, в той час, як цей показник у пацієнтів контрольної групи становив лише (440,77±68,48) од. HU.
Висновки. інтраопераційне застосування автологічного фібрину а-PRF+® та композицій на його основі в рамках передімплантаційної підготовки у ділянці післяекстракційного дефекту є ефективним заходом, який мінімізує кількісні зміни параметрів кісткової тканини аВ та пришвидшує її формування.