УДК 61(092)(477.83)

У статті досліджено постать знаного українського лікаря кінця ХІХ – початку ХХ століття Сильвестра Дрималика, що жив і працював у Жовкві та Львові. Мета статті полягає у всебічному дослідженні лікарської та наукової діяльності Сильвестра Дрималика. При підготовці дослідження ми використали комплекс загальнонаукових методів – історичний, хронологічний, порівняльний, синтезу й аналізу, а також дотримувалися принципів історизму та науковості. Застосування різних методів і широкої джерельної бази дозволило розкрити мету дослідження, отримати відповідні результати та зробити висновки. Детально проаналізовано  лікарську працю Сильвестра Дрималика в різноманітних українських установах – міським лікарем Жовкви, членом лікарської комісії Наукового товариства імені Т.Шевченка, співзасновником і директором Українського лікарського товариства, лікарем і директором «Народної лічниці» у Львові. Окрему увагу приділено науковій праці лікаря, зокрема, видання ним кількох лікарських посібників для широкого загалу пацієнтів. З’ясовано його участь в громадському житті, а саме: заснування і підтримка кооперативу «Народний дім» у Жовкві, осередків «Просвіти», читалень, Притулку для воєнних сиріт у Львові. Доведено, що Сильвестр Дрималик був визначним представником української інтелігенції в Галичині кінця ХІХ – початку ХХ століття, котрий активно займався не лише лікарською практикою, але й просвітницькою і громадською роботою, підтримуючи українські інституції – товариство «Просвіта», читальні, кооперативи тощо. Наукова новизна дослідження полягає у його комплексності, адже нами представлено різні аспекти життя і діяльності українського лікаря Сильвестра Дрималика, його роль і місце у розвитку української медицини і суспільства. 

УДК 61:618.1(092)

У статті представлено багатогранну постать лікаря Фелікса Сельського і  його внесок у розвиток української та світової медицини. Мета статті полягає у комплексному дослідженні особистого внеску українського лікаря-гінеколога, ученого, громадського діяча Фелікса Сельського у розвиток вітчизняної та світової медицини і медичної науки. При підготовці дослідження ми використали комплекс загальнонаукових методів – історичний, хронологічний, порівняльний, синтезу й аналізу, а також дотримувалися принципів історизму та науковості. Застосування різних методів у поєднанні з  широкою джерельною базою дозволило розкрити мету дослідження, отримати відповідні результати та зробити висновки. Детально проаналізовано шлях Фелікса Сельського до здобуття ґрунтовної медичної освіти, його навчання і громадську діяльність серед українських студентів у Відні. Досліджено лікарську працю у Львові, зокрема, в акушерсько-гінекологічному відділі Крайового загального шпиталю. Він був співзасновником безкоштовної поліклініки і приймав пацієнток аж до свого від’їзду зі Львова. Навіть після виходу на пенсію лікар продовжував допомагати жінкам при пологах, проводив профілактичні огляди , а також підтримував прагнення молоді здобути медичний фах. Окрім лікарської практики, займався науковими дослідженнями в царині акушерства та гінекології, насамперед, прогресивних методів оперативного лікування патології матки, писав статті українською мовою, першим упроваджуючи українськомовну фахову термінологію. Як учений, Фелікс Сельський був дійсним членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка, а упродовж 1898 – 1901 рр. очолював Лікарську секцію НТШ. Наукова новизна дослідження полягає у його комплексності, адже нами представлено багатогранні прояви діяльності українського лікаря Фелікса Сельського, його внесок у розвиток української та світової медицини, а також покращення громадського здоров’я.  

УДК 141.132”16/18”

У статті мова йде про езкистенційну напругу та її ймовірний вплив на внутрішні пошуки й переживання різних категорій громадян України. Розглянуто основні постулати теорій та підходів до розуміння культурних та ціннісніх змін, які відбуваються під дією соціальних трансформацій.
Досліджено питання доцільності визначати екзистенційні пошуки через призму цінностей, зокрема мова йде про зміну потреб та цілей українського соціуму під час війни. Окреслено поняття кризи, яка сформувалася внаслідок чергової (вимушеної) імміграції величезної кількості українського населення, зрештою сприяла певному переосмисленню, певному відчуттю особистої гідності, самоповаги та хоча б часткового зменшення комплексу меншовартості, який був притаманним українцям. Мета статті: визначити ціннісні суперечності суспільства у часі повномасштабної війн РФ проти України. В основу проведеного дослідження покладені напрацювання, передусім філософів, які свого часу зробили вагомий внесок у розуміння екзистенційних проблем з якими зіштовхувалися люди у попередньому ХХ столітті, зокрема Х. Арендт, Е. Фромма, В. Франкла. Також у статті розглянуті підходи до трактування ціннісної основи суспільства, визначення самого поняття цінності.
Визначено, що для формування та закріплення певних ціннісних конструктів як моральну норму суспільства, передусім необхідно, щоб ця цінність була прийнята на колективному, консолідованому рівні. Це вимагає від українського суспільства солідарності, єдності, дозрівання суспільства, готовності до прийняття певних норм й певних культурних зсувів. В окремі моменти цінності можуть різко змінюватися, однак, як правило такі зміни регулюватися на рівні функціонування державних інститутів. Одних із важливих аспектів українського соціуму це підтримка один одного, постійний діалог, переконання, що народ є консолідованим і колективного прийняття терпимості до культурного різноманіття країни. Визначено, що вагомими аспектами розвитку сучасного українського суспільства є переосмислення таких важливих конструктів як гідність, свобода, самоповага. Не менш важливими є підтримка, та унеможливлення формування маргінальних груп, людей, які б відчували певний екзистенційний вакуум, що підкреслює необхідність суспільної згуртованості й діяльності на різних рівнях: військовому, культурному, психологічному, освітньому.
Ключові слова: цінності, російсько-українська війна, екзистенційна філософія, сенс життя, екзистенційний вакуум.

УДК : 351.014.5.016:796

У статті вивчається роль публічного управління у галузі соціальної політики як інструменту зміцнення державної безпеки та підтримки соціальної стабільності в умовах сучасних економічних та соціально-політичних викликів. Проблема забезпечення соціальної стабільності та державної без-
пеки в умовах сучасних соціально-економічних та політичних трансформацій набуває особливої актуальності. Зростання економічної нерівності, демографічні виклики, соціальна вразливість окремих груп населення та напруженість у суспільстві створюють потенційні ризики для безпеки держави. Досліджуються механізми планування, реалізації та оцінки ефективності державних програм, спрямованих на захист вразливих
верств населення та забезпечення рівних можливостей, включно з аспектами гендерної рівності. Особлива увага приділяється комплексності підходу, який передбачає інтеграцію адміністративних, правових інструментів управління. У таких умовах ефективне публічне управління у сфері соціальної політики стає ключовим інструментом забезпечення рівних можливостей, соціальної стабільності та довіри громадян до
інститутів влади. Незважаючи на наявність державних програм соціальної підтримки, спостерігаються системні проблеми, що знижують ефективність їх реалізації. Проаналізовано вплив ефективного адміністрування соціальної політики на стабілізацію суспільних процесів, зниження соціальної напруги та підвищення довіри громадян до інституцій влади. Розглянуто роль державних органів, місцевого самоврядування та громадянського суспільства у формуванні прозорих, підзвітних та соціально справедливих програм. Врахування потреб різних соціальних груп з принципами рівних можливостей, підвищує ефективність і сталість результатів соціальних ініціатив. Обґрунтовано, що прозорість процесів,
суспільна координація та врахування міжнародного досвіду є важливими для успішного впровадження соціальних програм. Окреслено напрями подальших досліджень, зокрема щодо оцінки ефективності соціальних політик та інтеграції принципів рівних можливостей у систему публічного управління для забезпечення довгострокової соціальної стабільності та безпеки держави. Особлива увага приділена перспективам розвитку публічного управління у контексті зміцнення національної безпеки і підвищення інституційної спроможності органів влади

УДК 378.014.5.016:796/799(477)

У статті досліджується роль гуманітарної допомоги як інструменту відновлення соціальної стабільності в умовах сучасних соціально-політичних викликів із урахуванням принципів гендерної рівності. Розглядається сутність гуманітарної політики держави та міжнародних інституцій, її ключові напрями й механізми реалізації, зокрема соціальні, освітні, медичні та захисні програми, спрямовані на підтримку вразливих груп населення з урахуванням гендерних потреб. Особливу увагу приділено ролі державних органів влади, міжнародних організацій та громадянського суспільства у формуванні та реалізації гендерно чутливих гуманітарних ініціатив. Проаналізовано вплив гуманітарної допомоги на процеси соціальної стабілізації, зниження рівня соціальної напруги та забезпечення рівного доступу жінок і чоловіків до ресурсів і послуг. Визначено, що інтеграція гендерного підходу в гуманітарні програми сприяє підвищенню їх ефективності, соціальної справедливості та сталості результатів. Проблема відновлення соціальної стабільності в умовах сучасних соціально-політичних трансформацій набуває особливої актуальності у зв’язку з посиленням кризових явищ, зумовлених війною, економічною нестабільністю, вимушеною міграцією населення та зростанням соціальної вразливості окремих груп. Розглядаються механізми міжсекторальної взаємодії, а також значення нормативно-правового забезпечення у впровадженні принципів гендерної рівності в системі гуманітарної допомоги. Гуманітарна допомога виступає одним із ключових інструментів державної та міжнародної політики, спрямованої на забезпечення базових потреб населення, зниження соціальної напруги та відновлення суспільної рівноваги. Водночас ефективність гуманітарних програм значною мірою залежить від урахування принципів гендерної рівності. Обґрунтовано, що ефективне відновлення соціальної стабільності можливе за умови комплексного підходу до гуманітарної допомоги, який поєднує соціальну підтримку, захист прав людини та забезпечення гендерної рівності. Обґрунтовано, що прозорість процесів, урахування потреб різних соціальних і гендерних груп, а також інституційна спроможність суб’єктів гуманітарної політики є ключовими чинниками успішної реалізації гуманітарних програм. Окремої уваги потребує проблема нормативно-правового забезпечення гуманітарної допомоги, оскільки чинні правові механізми не завжди враховують сучасні виклики та гендерні аспекти кризових ситуацій.