УДК: 617.513-089.5-089.11-036-037

 Для успішного проведення хірургічних втручань у щелепно-лицевій ділянці необхідне повноцінне анестезіологічне забезпечення. Більшість інвазивних стоматологічних маніпуляцій проводиться під місцевим
знеболенням. Серед методів місцевого знеболення провідникова анестезія має р’яд переваг. Вона забезпечує тимчасову втрату чутливості значної частини верхньої чи нижньої щелеп при необхідності лікування
або видалення великої кількості зубів, а також при операціях на щелепах чи обличчі. Однак виконання
провідникових анестезій вимагає знань топографічної анатомії щелепно-лицевої ділянки, особливостей
її іннервації. Для успішного проведення провідникової анестезії трійчастого нерва, периферійних гілок великого вушного та поперечного нервів шиї, які беруть  участь в іннервації щелепно-лицевої ділянки, необхідно володіти технікою їх виконання та враховувати анатомічні фактори, які впливають на їх ефективність. Метою цього дослідження було проаналізувати дані сучасної вітчизняної та закордонної медичної літератури, які присвячені вивченню особливостей чутливої іннервації щелепно-лицевої ділянки та її впливу на ефективність місцевого знеболення, висвітлити результати власних краніометричних досліджень,
які використані нами для розробки методик місцевих провідникових анестезій. У дослідженні використано
аналітичний та бібліосемантичний методи. Пошук наукової інформації проводився в базах даних електронних пошукових систем. Виявлено та проаналізовано 71 джерело сучасних вітчизняних та зарубіжних фахових видань, які стосувались цієї тематики. В літературних джерелах вказується на існування анатомічної варіабельності розгалуження на обличчі трійчастого нерва, великого вушного та поперечного нервів шиї, тому при застосуванні стандартних методик провідникових анестезій не завжди вдається досягти необхідного ефекту місцевого знеболення. Необхідно враховувати анатомічну мінливість іннервації обличчя людей в залежності від форми та типу будови лицевого відділу їх черепа, що диктує необхідність розробки нових методів провідникової анестезії периферійних гілок трійчастого та великого вушного нервів. Нами розпрацьовано безпечні методики провідникових анестезій цих нервів. 

УДК : 616.36:615.244:611-092.4/.9

Вступ. На cьогодні немає однонаправленого формулювання щодо механізмів патогенезу стеатогепатозу та його зв’язку із cупутніми патологіями, що в цілому визначає актуальніcть доcліджень. З’яcування біохімічних процеcів, що лежать в оcнові розвитку ожиріння, дозволить впровадити в медичну практику нові ефективні заcоби для корекції цього захворювання і cупутніх патологій.
Мета дослідження – оцінити корекційний вплив мультипробітика “Симбітер ацидофільний” концентрований або нанокристалічного діоксиду церію на формування стеатогепатозу, індукованого неонатальним введенням глутамату натрію.
Методи дослідження. Досліди проведено на білих нелінійних щурах-самцях. Напрямок включав дослідження механізмів розвитку стеатогепатозу у тварин протягом 16 тижнів, яким у неонатальний період
вводили глутамат натрію, та дослідження структурно-функціонального стану печінки у щурів після
неонатального введення глутамату натрію на тлі періодичного введення мультипробіотика або нанокристалічного діоксиду церію.
Результати й обговорення. Встановлено, що неонатальне введення глутамату натрію викликало у щурів віком 16 тижнів метаболічні зміни, які проявлялися диспропорціональним накопиченням жиру з розвитком вісцерального ожиріння без гіперфагії, дисліпідемії, стеатогепатозу. Після неонатального
введення глутамату натрію у тварин порушувався ліпідний обмін, що проявлялося підвищенням концентрації триацилгліцеролів, загального холестеролу, ліпопротеїнів низької і дуже низької щільності та
зниженням концентрації ліпопротеїнів високої щільності. Періодичне введення щурам мультипробіотика
або нанокристалічного діоксиду церію після неонатального введення глутамату натрію суттєво нормалізувало показники ліпідного обміну.
Висновки. У щурів, яким у неонатальний період вводили глутамат натрію, періодичне застосування
мультипробіотика “Симбітер ацидофільний” концентрований або нанокристалічного діоксиду церію
суттєво відновлювало морфофункціональний стан печінки, зменшувало прояви оксидативного стресу і
запобігало розвитку стеатогепатозу, що свідчить про антиоксидантну дію цих препаратів та можливість їх використання для профілактики стеатогепатозу.

УДК 616.31-089

Резюме. У статті розглянуто фактори ризику, що можуть мати потенційний вплив на виникнення інтра- та післяопераційних ускладнень під час проведення процедури відкритого синус-ліфтингу, найпоширенішим із яких є перфорація мембрани Шнайдера. Мета дослідження – проаналізувати сучасні літературні дані щодо оцінки можливих ризиків перфорації мембрани Шнайдера та підходи до їх усунення під час проведення операції відкритого синусліфтингу. Матеріали і методи. У дослідженні використано аналітичний та бібліосемантичний методи. Пошук наукової інформації щодо дослідної медичної тематики проводився в базах даних пошукових систем: електронної бібліотеки авторефератів, дисертацій ресурсу
Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, PubMed, Medline, MedNet, Embase, BMJ Group, Free Medical Journals, Free Medical Book, Scirus. Результати досліджень та їх обговорення. Аналіз літературних публікацій свідчить про те, що до потенційних факторів ризику перфорації мембрани Шнайдера при проведенні операції відкритого синус-ліфтингу належать анатомічні особливості щелепнолицевої ділянки людини, недосконала техніка хірургічного втручання, наявність шкідливих звичок та супутніх захворювань.
Висновки. Детальний анамнез захворювання пацієнта, передопераційне виявлення анатомічних особливостей його верхньощелепної пазухи з використанням комп’ютерної томографії, застосування малоінвазивних новітніх методів та технологій хірургічного втручання дозволять мінімізувати виникнення інтрахірургічних та післяопераційних ускладнень, пов’язаних із процедурою синусліфтингу. 

 УДК : 616.314.18-002.4:616.314.22-089.23

Мета роботи – оцінити ефективність застосування адгезивних скловолоконних шин для іммобілізації нижніх фронтальних зубів у схемі комплексної терапії важких стадій пародонтиту (III та IV) у безпосередні та віддалені терміни після лікування в осіб із факторами ризику та без них.
Матеріали та методи. Обстежили 58 хворих із ІІІ та IV стадіями пародонтиту, у них визначали фактори ризику прогресування хвороб пародонта (куріння та цукровий діабет). Після детального пародонтологічного обстеження усім пацієнтам здійснили нехірургічне лікування пародонтиту та іммобілізацію рухомих зубів, використавши адгезивні скловолоконні шини. Після шинування призначили обов’язкову підтримувальну терапію (кожні 3 місяці) з контролем динаміки стану гігієни порожнини рота (РІ), глибини пародонтальних кишень (PD), втрати епітеліального прикріплення (CAL), кровоточивості ясен (BOP) та стану шинувальної конструкції (тріщини та злами шини, порушення крайового прилягання, відрив окремого зуба від загальної конструкції, сколювання матеріалу і дефекти в міжзубних проміжках). Обстеження здійснювали до лікування та в динаміці – безпосередньо після лікування (1 місяць), у віддалені (12, 24, 36 місяців) терміни.
Результати. Протягом 3 років у 67,24 % пацієнтів збережена цілісність шинувальної конструкції, у 32,76 % виявили дефекти шинування на різних етапах спостереження. Цілісність шинувальної конструкції протягом 3 років збережена у 18 (56,25 %) пацієнтів, у котрих визначили фактори ризику розвитку захворювань пародонта, у 21 (80,77 %) хворого без цих факторів (р = 0,06).
Висновки. Застосування адгезивних скловолоконних шин для іммобілізації нижніх фронтальних зубів у схемі комплексної терапії пародонтиту (III та IV стадій) дало змогу зберегти рухомі зуби та знизити значення пародонтальних індексів, які визначали, у безпосередні та віддалені терміни після лікування в осіб з факторами ризику та без них.

УДК 616.98:578.884.1]-002-039.54-036-078.73-053.2

Стасів Марія Володимирівна. COVID-19 та мультисистемний запальний синдром, асоційований з SARS-CоV-2 у дітей: клініко-імунологічні особливості їх перебігу:  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 228, 22 /  М. В. Стасів. - Львів, 2024. - 200 с. - Бібліогр.: с. 168-191 (206 назв).

У ході проведеного комплексного дослідження, в якому взяли участь 110 дітей з COVID-19 та 33 дітей з МЗС, асоційованим з SARS-CoV-2, були вивчені клініко-імунологічні особливості їх перебігу. Важливим для практичного значення є прогнозування ризику розвитку пневмонії, тяжкого перебігу COVID- 19 та ризику ураження коронарних судин у дітей з МЗС, асоційованим з SARS-CoV-2. Отримані дані дозволили удосконалити менеджмент пацієнтів з COVID-19 та МЗС, асоційованого з SARS-CoV-2. 1. Встановлено, що провідними симптомами у дітей з COVID-19 були
підвищена температура тіла та кашель. У 72,73 % пацієнтів з SARS-CoV-2 переважав середньо-тяжкий перебіг хвороби. У дітей віком від 10 до 18 років частіше у 66,67 % спостерігався тяжкий перебіг COVID-19 (p < 0,05). У даній віковій групі превалювали діарея та біль у животі (p < 0,05).
У всіх пацієнтів з МЗС була підвищення температури тіла, негнійний кон’юнктивіт діагностовано у 94 % дітей, поліморфна екзантема – у 87,8 %,
діарейний синдром – у 63,64 %, абдомінальний синдром – у 63,63 % та набряковий синдром – у 42,4 %. У 15,15 % пацієнтів виявлено ознаки
полісерозиту. 2. Аналізуючи результати гемограми, виявлено, що в усіх пацієнтів з SARS-CoV-2, незалежно від тяжкості перебігу хвороби серединне значення кількості лейкоцитів у периферичній крові була в межах норми, зростаючи в динаміці у пацієнтів з тяжким перебігом (p < 0,05). Водночас у пацієнтів віком від 10 до 18 років виявилося найнижче серединне значення кількості тромбоцитів (p < 0,05). Найвищий серединний показник лейкоцитів – 23,64 × 10 9 /л виявлено у дітей з МЗС, асоційованим з SARS-CoV-2 віком від 10 до 18 років (p ˂ 0,05). Відсоткове значення нейтрофільних гранулоцитів та кількість тромбоцитів при госпіталізації було найвищими у пацієнтів вікової групи від 5 до 10 років (p ˂ 0,05).
Результати досліджень показали, що у пацієнтів з тяжким перебігом COVID-19 серединні значення рівнів прокальцитоніну, СРП, IL-6 та IL-10 були
значно вищими (p < 0,05). Серединне значення рівня прокальцитоніну при госпіталізації корелювало з тяжкістю хвороби (r = +0,51; p ˂ 0,05). У дітей з МЗС, асоційованим з SARS-CoV-2 серединні значення рівнів СРП, IL-6 та прокальцитоніну були достовірно вищими, ніж у пацієнтів з тяжким перебігом COVID-19 (p < 0,05). 3. Аналізуючи рівень Д-димеру, як одного з показників гемостазу, виявлено, що серед пацієнтів з тяжким перебігом SARS-CoV-2 на момент госпіталізації та у динаміці його серединні значення були статистично достовірно вищими (р ˂ 0,05), та корелював з тяжкістю перебігу хвороби (r =+0,35; р ˂ 0,05). У всіх пацієнтів з МЗС, асоційованим з SARS-CoV-2 серединне значення рівня Д-димеру на момент госпіталізації втричі перевищувало верхню границю норми, з найвищим його показником у дітей віком від 10 до 18 років.
4. При аналізі гуморального імунітету встановлено, що найвище серединне значення IgM до SARS-CoV-2 виявлено до 30 дня від початку захворювання у пацієнтів з тяжким перебігом COVID-19. Сироваткові IgМ до SARS-CoV-2 на першому тижні демонструють кореляційні зв'язки з віком пацієнтів та тяжкістю (r = +0,31; р < 0,05). У пацієнтів з тяжким перебігом COVID-19 IgA до SARS-CoV-2 були позитивними з другого тижня. У всіх пацієнтів з COVID-19 сироваткові IgG-N- та IgG-S до SARS-CoV-2 були вищими у пацієнтів з тяжким перебігом хвороби у порівнянні з середньо-тяжким. Серединне значення IgG-S було найвищим до трьох місяців постінфекційного періоду (р ˂ 0,05). Серед усіх пацієнтів з МЗС серединне значення рівня IgG-S до SARS-CoV-2 становило 8,87 [6,80; 9,68] і було статистично достовірно вищим ніж у пацієнтів з COVID-19 (р < .001). 5. Серед усіх пацієнтів з COVID-19 рентгенологічно діагностовано пневмонію у 41,82 %. У дітей з тяжким перебігом хвороби пневмонія виявлена у 63,33 %, серед яких у 96,67 % пацієнтів середнє значення SpO2 становило 86,84 % ± 1,05. У шести дітей застосовано штучну вентиляцію легень. Випадки пневмонії у пацієнтів з МЗС, асоційованим з SARS-CoV-2 найчастіше реєстрували серед дітей віком від 5 до 10 років. У 60,61 % дітей з МЗС виявлено лінійне розширення коронарних судин, гідроперикард – у 12,12 %. 6. Розроблено моделі логістичної регресії для прогнозування ризику розвитку тяжкого перебігу COVID-19, ураження легень при COVID-19 та ураження коронарних судин при МЗС, асоційованому SARS-CoV-2.