УДК: 616.314-002:612.017-092:616.3/.34

Численні дослідження підтверджують тісний взаємозв’язок між захворюваннями шлунково-кишкового тракту та патологією органів порожнини рота (твердих тканин зубів, пародонта, слизової оболонки), що зумовлюється змінами біохімічних показників ротової рідини, підвищенням кількості умовно-патогенної мікрофлори та порушеннями імунної резистентності, особливо у пацієнтів із виразковою хворобою, панкреатитом та колітами. Мета дослідження. Встановити значення антимікробного та антиоксидантного захисту порожнини рота і дослідити стан місцевого специфічного гуморального імунітету при захворюваннях слизової оболонки порожнини рота у пацієнтів із хронічними захворюваннями шлунково-кишкового тракту. Матеріали та методи. У ротовій рідині 276 пацієнтів віком 20-44 років із діагностованими захворюваннями шлунково-кишкового тракту визначали активність еластази, каталази, уреази, лізоциму, вміст малонового діальдегіду, антиоксидантно-прооксидантний індекс та ступінь дисбіозу. Стан місцевого гуморального імунітету оцінювали за рівнями sIgA, mIgA, IgG та IgM. Результати. Виявлено активацію запального процесу, що проявлялася підвищенням активності еластази та зниженням активності каталази. Встановлено зменшення антимікробного захисту, зокрема зниження активності лізоциму та підвищення активності уреази, що супроводжувалося зростанням ступеня дисбіозу. Підвищення рівня малонового діальдегіду та антиоксидантно-прооксидантного індексу свідчило про порушення оксидантно-антиоксидантного балансу. Зниження рівня sIgA та підвищення mIgA вказують на недостатність місцевого гуморального імунітету та порушення В-ланки імунної відповіді. Висновки. Встановлено виражені зміни слизової оболонки порожнини рота у пацієнтів із хронічними захворюваннями травного тракту, що підтверджує тісний патогенетичний зв’язок між патологією шлунково-кишкового тракту та ураженнями порожнини рота.

УДК: 616.31-002.153-06:616.33/.34] : 615.32:615.454.1

Захворювання слизової оболонки ротової порожнини є однією з важливих проблем терапевтичної стоматології. Досить часто вони виникають на тлі системних захворювань організму, зокрема патології травного тракту, що потребує раціонального підходу до їх діагностики та лікування. Відтак, актуальність розробки комплексних лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання розвитку хвороб слизової оболонки ротової порожнини та підвищення ефективності їх лікування, є надзвичайно високою. Мета роботи – визначити ефективність комплексного лікування хронічного катарального стоматиту в хворих із хронічними захворюваннями травного тракту із застосуванням опрацьованого лікувально-профілактичного комплексу. Матеріали та методи дослідження. Комплексне лікування хронічного катарального стоматиту було проведено у 37 хворих із патологією шлунково-кишкового тракту віком 20-44 роки. З них 20 осіб склали основну групу, а 17 – контрольну. В обох групах пацієнтам було проведено комплексне етіопатогенетичне лікування основного соматичного захворювання, яке призначалося гастроентерологом відповідно до стандартних клінічних протоколів. Місцеве лікування хронічного катарального стоматиту в пацієнтів обох груп було однаковим і здійснювалося згідно з протоколами надання медичної допомоги за спеціальністю «Терапевтична стоматологія». Пацієнтам основної групи додатково призначали запропонований нами метод лікування, який передбачав аплікацію фітогелю на слизову оболонку порожнини рота за 20–40 хвилин до прийому їжі у дозі 0,5–1,0 г. Для підсилення дії аплікацій пацієнтам за 30 хвилин до процедури призначали одну таблетку препарату «Квертулін» у дозі 600 мг під язик, другу — через 6 годин, і третю — через 12 годин. Курс тривав 10 днів. Оцінка ефективності лікування проводилась на основі клінічного обстеження, а також результатів біохімічного та імунологічного дослідження ротової рідини. Результати та їх обговорення. Застосування запропонованих місцевих лікувальних заходів зменшувало больові відчуття пацієнтів, що давало змогу покращити гігієнічний догляд і стан порожнини рота (середньостатистичні значення знаходились у межах від 0,9±0,07 до 1,3±0,09 бала, що відповідало задовільному рівню). Поліпшення гігієнічного стану ротової порожнини сприяло салівації та підвищувало місцевий імунітет. Після лікування в основній групі зафіксовано достовірне підвищення рівня sIgA та відповідне зниження його мономерної форми (mIgA) і IgG. Отримані результати свідчать про нормалізацію гуморальної ланки специфічного місцевого імунітету, що зумовлено позитивним впливом запропонованих лікарських засобів. У пацієнтів контрольної групи виявлено лише незначну тенденцію до покращення імунологічних показників, що свідчить про нижчу ефективність терапії та можливість рецидиву захворювань слизової оболонки порожнини рота. Висновок. Опрацьована схема лікування та профілактики хронічного катарального стоматиту з використанням патогенетично спрямованої місцевої фармакотерапії має переваги над загальноприйнятими методами: сприяє стійкій ремісії захворювання, запобігає подальшому прогресуванню процесу, рецидиву захворювання та значно скорочує терміни лікування.

Робота виконувалася з метою удосконалити методи лікування пацієнтів із посттравматичними та постопіковими рубцями, що виникли внаслідок бойових поранень і опіків.

УДК 616.5-003.923-08-06-07(477)

У роботі представлено клінічний досвід лікарів, що беруть участь у Всеукраїнському благочинному проєкті
«Неопалимі», започаткованому Українським волонтерським центром за підтримки Української асоціації лікарів дерматовенерологів та косметологів, у лікуванні пацієнтів із посттравматичними та постопіковими рубцями, а також проаналізовано ефективність такого лікування з використанням загальноприйнятих шкал POSAS.
У тракті виконання роботи було розроблено протокольні рекомендації щодо лікування пацієнтів із посттравматичними та постопіковими рубцями, що виникли внаслідок бойових поранень і опіків. На підставі аналізу результатів лікування з використанням загальноприйнятих шкал POSAS доведено досить високу клінічну ефективність запропонованої терапії.
Фактично можна зробити висновок, що нинішні драматичні часи війни в Україні зумовили необхідність удосконалити методи лікування пацієнтів з рубцями, що виникли після бойових поранень та опіків. Запропоноване поєднання лазерних і апаратних процедур, а також застосування ін’єкційних засобів і, зокрема, полінуклеотидів, ботулотоксину або полімолочної кислоти сприяло підвищенню терапевтичної ефективності лікування таких пацієнтів, а також досягненню у них більш стійкого естетичного ефекту.
Ключові слова : Рубці після бойових поранень і опіків, удосконалене лікування, міжнародні консенсусні рекомендації з урахуванням українського досвіду

Нутритивні порушення є поширеним і клінічно значущим компонентом перебігу онкологічних захворювань та асоціюються з гір- шими клінічними результатами, однак у рутинній практиці нерідко недооцінюються, зокрема через орієнтацію лише на індекс маси тіла (ІМТ).

Мета дослідження. Оцінити поширеність та клінічні характеристики нутритивного ризику у госпіталізованих паці- єнтів з онкопатологією за результатами PRONTO (PROtocol for NuTritional risk in Oncology).

Об’єкт і методи дослідження. Проведено мультицентрове обсерваційне поперечне дослідження у спеціалізованих онкологічних закладах різних макрорегіонів України. У дослідження залучено 2261 пацієнта віком ≥18 років зі злоякісними новоутвореннями. Нутритивний ризик оцінювали одно- разово під час госпіталізації за допомогою скринінгового інструменту PRONTO, який включає оцінку ненавмисного зменшення маси тіла, зниження апетиту або споживання їжі та слабкості / зниження фізичної сили. Наявність щонайменше однієї позитивної відповіді визначали як позитивний результат скринінгу (PRONTO+). Аналізували поширеність нутритивного ризику залежно від віку, статі, локалізації пухлини, стадії захворювання, типу лікування та індексу маси тіла.

Результати. PRONTO+ виявлено у 61,9% (95% довірчий інтервал (ДІ) 59,9–63,9) госпіталізованих пацієнтів онкологічного профілю. Найвищі показники нутритивного ризику зареєстровано у пацієнтів із раком стравоходу (91,2%; 95% ДІ 77,0–97,0), онкогематологічними захворюваннями (87,5%; 95% ДІ 75,3–94,1) та пухлинами шлунка (85,8%; 95% ДІ 79,6–90,3). Найвища частота PRONTO+ зафіксована при комбінованому лікуванні (73,6%; 95% ДІ 67,8–78,7), тоді як при променевій терапії (67,9%; 95% ДІ 61,0–74,1), хірургічному лікуванні (61,5%; 95% ДІ 58,4–64,5) та хімієтерапії (57,7%; 95% ДІ 54,4–61,0) показник також залишався високим. При цьому частота PRONTO+ не мала послідовного зростання з підвищенням стадії захворювання. У структурі пацієнтів із PRONTO+ переважали особи з нормальним або підвищеним ІМТ, тоді як дефіцит маси тіла реєструвався рідко. Водночас при аналізі окремих категорій ІМТ найвищу часто- ту PRONTO+ виявлено серед пацієнтів із дефіцитом маси тіла (74,7%; 95% ДІ 64,0–83,1). Клінічні прояви нутритивного ризику, включно зі зменшенням маси тіла, зниженням апетиту та слабкістю, часто реєструвалися також у пацієнтів із надмірною масою тіла та ожирінням. Найпоширенішим симптомом серед пацієнтів із PRONTO+ була слабкість / зниження фізичної сили (86,4%).

Висновки. Нутритивний ризик є значно поширеним серед госпіталізованих онкологічних пацієнтів в Україні та реєструється в усіх категоріях ІМТ, включно з надмірною масою тіла та ожирінням, що підкреслює доцільність рутинного використання PRONTO та інтеграції скринінгу нутритивного ризику в клінічний маршрут хворого на онкопатологію.

Ключові слова: харчовий ризик; рак; харчовий скринінг; PRONTO.

УДК 614.253:61(091)

Деонтологічні принципи, засновані на раціональній та етичній концепції медицини, які започаткував Гіппо-крат, допомогли сформувати тенденції розвитку західноєвропейської медицини, а його вчення продовжує бути етичним орієнтиром для медичних працівників усього світу. Мета дослідження ‒ комплексний аналіз змісту «Клятви Гіппократа», її впливу на формування сучасної етичної концепції медицини, з’ясування ролі її цінностей в сучасній медицині та суспільстві. Зміст Клятви базується на низці основоположних засад: відповідальності перед богами та зверненні до них із молитвою про прихильність; обов’язках і повазі до вчителів та учнів; турботі про пацієнта; професійній компетентності лікаря; визнанні цінності людського життя; збереженні конфіденційності відомостей про пацієнтів; дотриманні етики й порядності; усвідомленні меж власного досвіду, забороні виконання складних хірургічних втручань без належної підготовки, а також принципах винагороди й покарання.Етичні принципи, закладені Гіппократом, з часом зазнали трансформації, що пов'язано з розвитком медичної науки і техніки, цифрових технологій, доказової медицини. Сучасна медична практика ґрунтується як на навичках та досвіді лікаря, так і на доказах сьогодення, а тому клінічне судження та лікування обмежені алгоритмами та протоколами. Етичні аспекти здійснення абортів і евтаназії в сучасних умовах чітко регламентуються законодавством кожної окремої держави, яким лікар повинен керуватися під час ухвалення професійних рішень. Запровадження доказової медицини та протоколів надання медичної допомоги забезпечує стандартизований підхід лікаря до пацієнта залежно від характеру патології. Питання донорства та трансплантації органів, а також етичні аспекти участі в медичних дослідженнях стали актуальними лише в сучасну епоху, тому не знайшли відобра-ження у Клятві Гіппократа. Водночас принцип конфіденційності у взаєминах «лікар–пацієнт» зазнав певних змін у зв’язку з появою великої кількості медичної документації, розвитком цифрових технологій і впливом засобів масової інформації.Класична Клятва Гіппократа впродовж багатьох поколінь слугувала моральним орієнтиром для лікарів. Її ключова цінність полягає в утвердженні принципів гуманізму та співчуття до пацієнта, збереженні лікарської таємниці й глибокій повазі до людського життя.