УДК: 618.177+618.14]-036-072.1-078.33

Ярмола І. М. Клініко-мікробіологічна характеристика та особливості гістероскопічного втручання у жінок з безпліддям і внутрішньоматковою патологією.  : ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / І. М. Ярмола. - Львів, 2025. - 192 с. - Бібліогр.: с. 156-189. (273 назви).

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та представлено нове вирішення актуальної наукової задачі сучасної гінекології – покращення наслідків гістероскопічних втручань у жінок репродуктивного віку з безпліддям маткового ґенезу шляхом наукового обґрунтування та впровадження із застосуванням персоналізованого підходу диференційованих доінтервенційних діагностичних та периопераційних   профілактично-лікувальних заходів  для попередження ранніх і пізніх запальних ускладнень гістероскопії на основі комплексного вивчення  вагінальної мікробіоти, особливостей гормонального та метаболічного гомеостазу  пацієнток із безпліддям маткового ґенезу.

1. Ретроспективний аналіз показав, що ускладнення гістероскопії в реальній клінічний практиці виникають у 8,8 % випадків, з них 7,7 %  складає перфорація матки,  11,5 % – утворення гематометри, 7,7 % – електролітні порушення, а 73,1 % припадає на запальні ускладнення, оскільки вірогідна діагностика стану мікробіоти піхви  проводиться тільки у 26,6 % пацієнток, а імуногістохімічна верифікація ХЕ за CD138 – у 21,2 %.   Водночас периопераційна антибіотикопрофілактика/антибіотикотерапія є переважаючим методом профілактики запальних ускладнень. Аномальні маткові кровотечі у пацієнток з безпліддям корелюють з матковим чинником безпліддя (поліпи ендометрію, гіперплазія ендометрію, субмукозна міома матки) – критерій Хі-квадрат 107,668 (р<0,001), сила зв’язку дуже сильна (коефіцієнт Пірсона 0,923);  перенесені  вагініт, БВ і ЗЗОМТ є значимими чинниками ризику ХЕ (критерій Хі-квадрат 16,282, коефіцієнт Пірсона 0,443 (р<0,001) і критерій Хі-квадрат 90,738 коефіцієнт Пірсона 0,868 (р<0,001).
2. Встановлено, що у пацієнток з матковим чинником безпліддя є тенденція до підвищення рівня ФСГ (8,00 ± 2,96 мМО/л) при відносному зниженні рівня ЛГ (7,29 ± 4,15 мМО/л), вірогідне зниження рівня прогестерону у ІІ фазу МЦ (6,53 ± 1,69 мМО/л), у 16,7 % жінок –  транзиторна стрес-індукована  гіперпролактинемія. У пацієнток з гіперплазією ендометрію рівень ФСГ був достовірно вищим порівняно з контролем та  ХЕ, а для ХЕ встановлено вірогідне зниження рівня ФСГ (Р=0,0292), естрадіолу (Р=0,0488) та рівня ЛГ (р>0,05) у сироватці крові.

Відносний ризик розвитку ХЕ, за наявності гормональних порушень (гіпоестрогенії, гіпопрогестеронемії)  та пов’язаних з ними дисбіозів піхви складає 4,791 (95% ДІ 2,686 - 8,547) NNT 1,635 (p<0,01).

Доведено, що поширеність нестачі вітаміну D вдвічі частіше має місце у жінок з матковими чинниками безпліддя – 39,0 % при 20,0% у здорових жінок, а частота дефіциту вітаміну D є на рівні 29,3 %; при цьому  у пацієнток з безпліддям маткового ґенезу встановлено наявність прямого статистично значимого кореляційного зв’язку  метаболічних порушень з D-статусом (коефіціент кореляції Спірмена ρ=0,874, р<0,0001);  зв’язку дефіциту вітаміну D з розвитком запальних і дисбіотичних процесів піхви (критерій Хі квадрат 25,635, коефіцієнт спряженості Пірсона (С) 0,540 (Р<0,001). Відносний ризик  розвитку ХЕ за дефіциту вітаміну D становить 2,380 (95% ДІ 1,437 – 3,940) NNT 3.010 (р<0,001), що не доведено для ризику розвитку інших чинників маткового ґенезу безпліддя (поліп і гіперплазія ендометрію) –  ВР становить 0,289 та 0,373 при 95% ДІ  (p >0,05). 

4. Показано, що ультразвукова верифікація маткових чинників безпліддя  порівняно з гістероскопічною діагностикою є неінформативною щодо діагностики хронічного ендометриту. За даними гістероскопії провідними   чинниками маткової форми безпліддя є хронічний ендометрит (45,3 %), поліпи ендометрію (33,3 %) і гіперплазія ендометрію (12,0 %), однак послідовне використання методів достовірної верифікації маткового чинника безпліддя (гістероскопія, морфологічна та імуногістохімічна детекція CD138) дозволяє уточнити поширеність ХЕ:  ХЕ без поєднання з іншою внутрішньоматковою патологією 45,3 %, поєднання ХЕ та гіперплазії ендометрію – 38,9 %, поєднання ХЕ з поліпами ендометрію –  36,0 %, що назагал визначає  поширеність хронічного ендометриту у жінок з безпліддям маткового ґенезу на рівні 62,0 %. Визначено три переважаючих морфотипи гістероскопічної картини ендометрію при ХЕ:  змішаний тип (45,6 %), гіперпластичний тип (35,3 %); гіпопластичний тип (17,6 %).
5. Встановлено частоту порушень вагінальної мікробіоти у пацієнток з матковими чинниками безпліддя: за критеріями Хей-Айсон нормоценоз визначається у 15,3 % випадків, проміжний стан мікробіоти – у 17,3 %, частота БВ становить 48,7 %, АВ – 8,0 %, ВВК – 12,0%; а за результатами ПЛР нормоценоз має місце у 10,0% пацієнток, проміжний стан мікробіоти – у 28,0 %, частота БВ складає 40,7 %, АВ – 13,3 %, ВВК виявляється тільки в асоціації з БВ у 8,0 % випадків. Частота хибно-негативних і хибно-позитивних результатів бактеріоскопії порівняно з молекулярно-біологічним дослідженням становить відповідно 8,0 ± 3,8 %  і 5,8 ± 1,4 %, що в сукупності означає проведення зайвих лікувальних інтервенцій або відсутність необхідного лікування. Встановлено зв’язок стану мікробіоти піхви з  інтенсивністю статевого життя: при частоті статевих актів більше 8 на тиждень (без використання бар’єрної контрацепції) ВР розвитку дисбіотичних станів мікробіоти піхви складає 4,623 (95% ДІ 2,657 – 8,043, р<0,001).
6. Доведено, що частота запальних ускладнень гістероскопії з урахуванням мінімальних діагностичних критеріїв ЗЗОМТ згідно Стандарту медичної допомоги «Запальні захворювання органів малого тазу» складає 22 випадки на 150 гістероскопій – 14,7  %, а відносний ризик розвитку ЗЗОМТ після гістероскопії за відсутності комплексного підходу до профілактики інфекційно-запальних ускладнень становить 4,368 (95% ДІ 1.7378 – 10.987), NNT 4,632.
7. Ефективність комплексних периопераційних лікувально-профілактичних заходів у попередженні ранніх запальних ускладнень гістероскопії становить 98,7 % порівняно з 72,0 % в реальній клінічній практиці (проведення антибіотикопрофілактики без доопераційного відновлення стану вагінальної мікробіоти).

Проведення комплексних периопераційних лікувально-профілактичних заходів зумовило підвищення ефективності лікування ХЕ (93,3 % проти 81,3 %,  Р=0,0129), зменшило ризик розвитку хронічного тазового болю (98,7 % проти 94,7 %, Р>0,05), вторинної дисменореї (100 % проти 94,7 %, Р=0,0029), порушень МЦ (94,7 % проти 86,7 %, Р=0,0454), підвищило шанси відновлення фертильності жінок як зачаття природним шляхом (17,3 % проти 8,0 %, Р=0,0428)  так і досягнення клінічної вагітності внаслідок ДРТ (49,3 % проти 21,3 %). 

УДК: 615.214:615.015.4:547.789.4:612.84:612.592:616-092

Коваль А. Я. Пошук та вивчення речовин з анальгетичною, протизапальною та фригопротекторною дією серед нових похідних 5,7-діацил-3-H(алкіл)-6-арил-5Н-[1,2,4]триазоло[3,4-b][1,3,4]тіадіазину : ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / А. Я. Коваль. - Львів, 2025. - 213 с. - Бібліогр.: с. 150-192. (320 назв).

ВИСНОВКИ

1. Для нових сполук похідних 5,7-диацил-3-H(алкіл)-6-арил-5Н-[1,2,4]триазоло[3,4-b][1,3,4]тіадіазину на основі он-лайн сервісу вірутального скринінгу SwissTargetPrediction передбачено імовірність знеболювальної активності та/чи протизапальної дії шляхом впливу на аденозинові рецептори A1 і A2A, фосфодіестеразу типу 10A і 5А, метаботропний глутаматний рецептор 5 та канабіноїдні рецептори. Це обгрунтовує та окреслює напрямки досліжень зазначеного нового класу гетероциклічних сполук.
2. Вперше показано, що 5,7-диацил-3-H(алкіл)-6-арил-5Н-[1,2,4]триазоло[3,4-b][1,3,4]тіадіазини виявляють виразну антиноцицептивну на моделях “гарячої пластини” та оцтовокислих “корчів”. Це дозволило обрати для поглиблених досліджень сполук-лідери IFT_247 (1-(5-ацетил-3-метил-6-феніл-5H-1,2,4-тіазоло[3,4-b][1,3,4]тіадіазин-7-іл)етанон), IFT_180 (5,7-дибутироніл-3-метил-6-(4-ізопропілфеніл)-5Н-[1,2,4]триазоло[3,4-b][1,3,4] тіадіазин) та IFT_251 (5,7-диацетил-3-метил-6-(4-метоксифеніл)-5Н-[1,2,4]триазоло[3,4-b][1,3,4]тіадіазин), які не поступаються чи переважають кеторолак на досліджуваних фармакологічних моделях.
3. Для похідних триазоло[3,4-b][1,3,4]тіадіазинів експериментально встановлено протизапальний (антиексудативний) ефект, що має зворотну кореляцію з анальгетичною дією. Найбільш активні анальгетики не виявили антиексудативного ефекту, а малоактивні виявили його на рівні, що наближається до такого в диклофенаку натрію.
4. На основі молекулярного докінгу показано, що нові похідні 5,7-діацил-3-H(алкіл)-6-арил-5Н-[1,2,4]тріазоло[3,4-b][1,3,4]тіадіазину можуть виявляти протизапальний вплив переважно через вплив на 5-ліпоксигеназо активуючий протеїн та меншою мірою через 5-ліпоксигеназу. Афінітет до циклооксигенази-1 та циклооксигенази-2 є меншим у порівнянні з референтними лікарськими засобами, однак ця взаємодія потенційно може збільшувати сумарний протизапальний ефект досліджуваних речовин.
5. Нові похідні 5,7-диацил-3-H(алкіл)-6-арил-5Н-[1,2,4]триазоло[3,4-b][1,3,4]тіадіазини за одноразового внутрішньошлункового введення мишам є малотоксичними за класифікацією Нoge та Sterner (IV класу токсичності, 500 мг/кг < ЛД₅₀ < 5000 мг/кг), а також не виявляють суттєвої цитотоксичності для трансформованих клітин нирки ембріона людини лінії HEK293T і макрофагів миші лінії J774.2.
6. Вперше встановлено суттєву фригопротекторну активність сполуки-лідера IFT_247, що статистично значуще збільшує час життя мишей із моделлю гострого загального охолодження. Це дозволяє розглядати зазначену сполуку як потенційний фригопротекторний засіб і є підставою для поглиблених досліджень.
7. Встановлено, що 1-(5-ацетил-3-метил-6-феніл-5H-[1,2,4]тріазоло[3,4-b][1,3,4]тіадіазин-7-іл)-етанон (IFT_247) чинить дозозалежний знеболювальний ефект на моделі соматичного болю (тест «Гаряча пластина») за введення у шлунок у діапазоні доз 5-35 мг/кг, а максимально ефективною є доза 25 мг/кг. Механізму аналгетичної дії зазначеної сполуки не притаманний опіоїдергічний вплив, що доводиться відсутністю змін знеболювального ефекту на тлі дії налоксону (на відміну від метамізолу натрію, аналгетичний ефект якого налоксон зменшує).
8. Сполука-лідер IFT_247 (18 мг/кг) статистично значуще зменшує ступінь гіпотермії у щурів за двогодинної експозиції за –18°С. У найгострішому періоді холодової травми в щурів запобігає розвитку синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання та тромбозу, зменшуючи вміст D-димеру та фібриногену в сироватці крові та нормалізуючи підвищений тромбіновий час, а також пригнічує розвиток системної запальної реакції: запобігає збільшенню вмісту лейкотриєнів (В4 та тотальних), поступаючись за цією властивістю диклофенаку (7 мг/кг); подібно до диклофенаку зменшує до субнормального рівня рівень інтерлекіну 1β та до нормального – фактора некрозу пухлин α без впливу на інтерлейкін 6 та на зменшений вміст протизапальних інтерлейкінів 4 та 10, нормалізує збільшене співвідношення про- та протизапальних цитокінів. Під впливом сполуки-лідера IFT_247 рівень синтази оксиду азоту у печінці в щурів групи контрольної патології зменшується в 1,5 разу щодо інтактного контролю, що вказує на зменшення продукції оксиду азоту та може віддзеркалювати адаптивну реакцію на загальне охолодження – вазоконстрикцію задля зменшення втрат тепла. Під впливом диклофенаку натрію та досліджуваної сполуки рівень синтази оксиду азоту залишається на рівні інтактного контролю.
9. (1-(5-Ацетил-3-метил-6-феніл-5H-1,2,4-тіазоло[3,4-b][1,3,4]тіадіазин-7-іл)етанон) за результатами доклініних досліджень є перспективною насамперед як неопіоїдний анальгетик та фригопротектор, меншою мірою як протизапальний засіб.

УДК: 617.52-002.36-002.3-085.262.1.454.1-36

Слободян Р. В. Клініко-експериментальне обґрунтування застосування гідрогелевих пов’язок при лікуванні одонтогенних флегмон та абсцесів: ... д-ра філософії : [спец.] 221, 22 / Р. В. Слободян. - Львів, 2025. - 199 с. - Бібліогр.: с. 165-191. (218 назв).

У дисертаційній роботі запропоновано та експериментально і клінічно обґрунтовано актуальне практичне завдання – вдосконалення місцевого лікування одонтогенних абсцесів та флегмон у післяопераційному періоді. Розпрацьовано та вивчено ефективність застосування гідрогелевих пов’язок, насичених іонами срібла та антиоксидантним препаратом, безпосередно на ранову поверхню.

1. Експериментально доведено, що застосування гідрогелевих пов’язок, насичених іонами срібла та антиоксидантним препаратом, пришвидшує загоєння запальних ран на всіх стадіях. На етапі альтерації та ексудації, при переважанні процесів гідратації та набряку, більшу роль відіграє дія іонів срібла, які здійснюють локальну антимікробну, протизапальну та бактерицидну дії. Насичення гідрогелевих пов’язок іонами срібла створює оптимальні умови для початку процесів дегідратації та епітелізації ран. При початку процесів дегідратації та грануляції поверхні рани, допоміжну роль відіграє глибокий вплив в тканини антиоксидантного препарату, який зменшує інтенсивність запального процесу на всіх стадіях, а також сприяє очищенню рани та швидшому формуванню продуктивних процесів і досягненню стану прооксидантно-антиоксидантної рівноваги.
2. Активне утворення вільнорадикальних сполук найактивніше відбувається у ранні терміни запального процесу. Антиоксидантно-прооксидантний індекс мав чіткі відмінності між тваринами, яким в схему місцевого лікування не було включено антиоксидантний препарат. Застосування для місцевого лікування антиоксидантних препаратів, які пролонговано виділяються в ранову поверхню, сприяє активації антиоксидантного захисту та пригнічує процеси вільнорадикального утворення. Найвищою концентрація інтерлейкіну-6 була на третю добу запального процесу. Найменше падіння вмісту інтерлейкіну-10 фіксували у дослідній групі № 3 – 4,0±0,1 пг/мл. З отриманих результатів видно, що на третю добу запальні реакції яскраво виражені, а компенсаторна протизапальна відповідь пригнічена. На 7-му добу індукується активний запуск протизапальних механізмів та синдром компенсаторної протизапальної відповіді.

     У піддослідних тварин, яким застосовували гідрогелеві пов’язки, насичені іонами срібла та антиоксидантним препаратом, відзначено ранній початок формування грануляційної тканини, зокрема, ангіогенез і синтез еластичних волокон розпочався на третю добу. На сьому добу були відзначені ознаки фіброплазії. На 10-ту добу краї рани були епітелізовані, у поверхневих шарах спостерігався рубець клітинного типу із домінуванням фібробластів і фіброцитів, тоді, як у глибині, було значне нагромадження колагену, що свідчить про ранній початок регенерації.

3. При візуальному огляді виявлено, що виділення гнійного ексудату припинялося приблизно на 1,5 доби швидше у хворих основної групи (2,5±0,4 доба), ніж у хворих групи порівняння (3,9±0,5 доба). Поодинокі грануляції з’являлися на 4,80,3 добу у пацієнтів, яким застосовували для перев’язок гідрогелі, насичені лікарськими речовинами. Виповнення зрілою грануляційною тканиною відбувалося на 5,9±0,6 добу у основній групі та на 7,8±0,5 - у групі порівняння. Поява краєвої епітелізації у пацієнтів, яким для місцевого лікувального впливу використовували іони срібла та антиоксидантний препарат, відмічалася на 6,7±0,5 добу, що майже на дві доби швидше, ніж у групі порівняння (8,9±0,3 доба). У пацієнтів, яким застосовували запропонований метод місцевої терапії, процеси загоєння скоротилися в середньому на 25 % у порівнянні з класичним лікуванням.

     Отримані результати вмісту епідермального фактора росту в динаміці ранового процесу показали, що показники в двох групах мали стійку тенденцію до зростання впродовж післяопераційного періоду.   Максимальними показники EGF були в основній групі пацієнтів на 7-му добу (997,0±19,2 пг/мл у чоловіків та 1053,8±20,4 пг/мл у жінок) , що підтверджує взаємозв’язок процесів епітелізації запальних ран з секрецією EGF у сироватці крові та доводить позитивну роль гідрогелів, насичених лікарськими речовинами, у стимуляції процесів загоєння.

4. Аналіз цитограм виявив наявність більшої кількості еритроцитів та значне зменшення кількості нейтрофільних гранулоцитів у основній групі, ніж у групі порівняння на другу добу після операції. В тяжах фібрину відмічали скупчення поодиноких макрофагів, гістіоцитів, фіброцитів та моноцитів. Тобто, у цитограмах пацієнтів основної групи відмічається стан незавершеного фагоцитозу, на відміну від пацієнтів групи порівняння, де переважали явища завершеного фагоцитозу. При аналізі цитограм на четверту-шосту добу спостерігали зростання кількості еритроцитів, гістіоцитів, фібробластів, майже повну відсутність нейтрофільнх гранулоцитів та поодинокі макрофаги у основній групі, що свідчить про формування грануляційної тканини та пришвидшений початок процесів проліферації. На сьому добу у пацієнтів основної групи майже не відмічалося нейтрофілів та відсутні ознаки запального процесу, на відміну від пацієнтів групи порівняння.

     В усіх хворих з одонтогенними абсцесами та флегмонами відмічалося зростання локальної температури в ділянці вогнища запалення в усі терміни спостереження в порівнянні з показником норми. На 5-ту та 7-му доби показники локальної термометрії починали значуще відрізнятися у хворих з традиційним методом лікування (36,3±0,13°С) від показників пацієнтів основної групи (34,8±0,48°С).

5. Підсумовуючи усі отримані результати, можна визнати, що розпрацювання та застосування методики місцевого лікування одонтогенних запальних процесів показало себе з позитивного боку. За допомогою експериментального та клінічного дослідження було науково обґрунтовано терапевтичний ефект гідрогелів, насичених іонами срібла та антиоксидантним препаратом «Кверцетин». Доведено, що їх застосування скорочує терміни лікування та реабілітації, сприяє ранньому початку процесів проліферації та регенерації, посилює секрецію епідермального фактора росту у сироватці крові пацієнтів, пришвидшує формування грануляційної тканини та початок процесів проліферації. Перевага гідрогелевих асептичних пов’язок полягає в їх атравматичності, тобто, під час перев’язки не виникає капілярної кровотечі, не пошкоджується новоутворений епідерміс; у відсутності адгезії до рани, що дозволяє не застосовувати попередньої анестезії для проведення перев’язки.

     Застосування гідрогелевих пов’язок, насичених іонами срібла та антиоксидантним препаратом, здійснює позитивний ефект на загоєння одонтогенних абсцесів та флегмон, що достовірно доведено клінічними, біохімічними, цитологічними та термометричними методами дослідження. Поєднана дія обох речовин, якими насичені пов’язки, створює умови для швидшого та якіснішого загоєння, що дозволяє рекомендувати їх для широкого використання в практичній медицині

УДК: 611.814.1+616.831.4-056.52)-018-092.2

Ващенюк Марія Ігорівна. Морфологічні особливості ядер гіпоталамуса за умов норми, впливу глутамату натрію та його відміни (експериментальне дослідження: ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / М. І. Ващенюк. - Львів, 2025. - 177 с. - Бібліогр.: с. 142-164. (201 назва).

Ващенюк М. І. Морфологічні особливості ядер гіпоталамуса за умов норми, впливу глутамату натрію та його відміни (експериментальне дослідження). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 222 – Медицина (22 – Охорона здоров’я). – Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Міністерства охорони здоров’я України, Львів, 2025.
Дисертаційна робота присвячена встановленню особливостей змін структурної організації ядер гіпоталамуса білих щурів-самців лінії Вістар за умов впливу глутамату натрію та після його відміни. Вперше проведено комплексне морфологічне дослідження ядер гіпоталамуса білого щура-самця репродуктивного віку за умов тривалої дії глутамату натрію та після його відміни. Дослідження проведено на 90 білих щурах-самцях репродуктивного віку з початковою масою 218-260 г, що були поділені на експериментальну і контрольну групи. Використано гістологічні, морфометричні, статистичні та електронно-мікроскопічні методи дослідження. Вперше отримано дані щодо морфологічних змін ядер гіпоталамуса в різні терміни (після 6, 8 та 10 тижнів введення, а також через 2 тижні після відміни з попереднім шести-, восьми- та десятитижневим впливом) перорального введення глутамату натрію. Отримано нові морфометричні дані щодо структурних компонентів ядер гіпоталамуса, а саме: повздовжній і поперечний діаметри ядра та перикаріону пірамідного та овального нейронів, а також їхній об’єм в динаміці десятитижневого введення глутамату натрію, а також через 2 тижні після його відміни з попереднім шести-, восьми- та десятитижневим введенням.
Дослідження структурних змін ядер гіпоталамуса білого щура-самця за умов дії глутамату натрію в динаміці та після його відміни має суттєве практичне значення для встановлення характеру, вираженості та зворотності його ушкоджуючої дії на структури гіпоталамуса, а також для розуміння ролі глутамату натрію в патогенезі морфологічних змін, які служать підґрунтям розвитку нейро-ендокринних порушень. Ці аспекти становлять інтерес для морфологів, неврологів, ендокринологів, терапевтів і дієтологів. Отримані
результати є морфологічною основою для розробки нових методів профілактики та лікування патологічних станів, пов’язаних із порушеннями структурної організції ядер гіпоталамуса, що виникають на тлі споживання глутамату натрію у пацієнтів із надлишковою масою тіла, порушеннями ліпідного обміну та супутніми патологічними станами. Отже, у проведеному анатомічному дослідженні вирішена актуальна проблема сучасної морфології – встановлення особливостей структурної організації ядер гіпоталамуса у білих щурів-самців під впливом глутамату натрію та за умов його відміни, що є підґрунтям для розробки профілактичних,
діагностичних та лікувальних заходів у пацієнтів з ознаками метаболічних порушень на тлі тривалого споживання вказаної харчової добавки.

Ключові слова: нервова система, гіпоталамус, ядра, сірий горб, глутамат натрію, ожиріння, харчові добавки, нейротоксичність, білий щур, експеримент.

УДК : 617.7-007.681-021.5-089

Сидорчук Уляна Петрівна. Оптимізація хірургічного лікування неоваскулярної глаукоми : ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / У. П. Сидорчук - Львів, 2025. - 170 с. - Бібліогр.: с. 150-162. (102 назви)

У.П. Сидорчук. Оптимізація хірургічного лікування неоваскулярної глаукоми. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 222 – «Медицина», 22 – «Охорона здоров’я». – ДНП «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького». Міністерство охорони здоров’я України, Львів 2025.

Неоваскулярна глаукома (НВГ) ‒ це важке захворювання органа зору, що виникає найчастіше на ґрунті ДРП, ОЦВС або її гілок, супроводжується формуванням неоваскулярних мембран в куті передньої камери ока, що приводить до підвищення ВОТ і атрофії диску зорового нерву. НВГ відноситься до рефрактерних глауком, тобто ефективність хірургічного лікування НВГ залишається низькою. Це обумовлює пошук та розробку нових методів хірургічного лікування в поєднанні з консервативною терапією і застосуванням анти-VEGF препаратів.

Отримані нами результати досліджень показують, що лазерна коагуляція сітківки в комбінації з анти-VEGF терапією є ефективним інструментом стабілізації НВГ у пацієнтів з ПДР та ОЦВС або її гілок. Після проведеного лікування ВОТ знизився майже на 20%, кількість гіпотензивних препаратів знизилась більше, ніж на 40%, а функції залишились практично стабільними. Таким чином, комбінована консервативна терапія у вигляді застосування гіпотензивних препаратів, лазерної коагуляції сітківки та введення анти-VEGF препаратів може бути першою лінією  на початку лікування НВГ за умови компенсації ВОТ.

Анти-VEGF терапія є ефективним методом пригнічення неоваскуляризації райдужки і кута передньої камери ока (через 3-5 днів після інтраокулярних ін’єкцій ранібізумабу спостерігалася часткова або повна редукція новоутворених судин райдужки та кута передньої камери ока).

Концентрація ендотеліального фактору росту судин у волозі передньої камери ока після інтравітреальних інєкцій ранібізумабу значно знижується: від 336,61±270,33 пг/мл  до 47,86±12,27 пг/мл  через 5-7 днів після ін’єкції. У групі пацієнтів з ПДРП без НВГ концентрація ендотеліального фактору росту судин після інтравітреальних інєкцій ранібізумабу на 5-7 день була порівняльною і становила 54,78±18,56 пг/мл.

Розроблена нами модифікація ТЕ з формуванням фільтраційного каналу в комбінації з передопераційним інтраокулярним введенням анти-VEGF препаратів є ефективним хірургічним втручанням у разі НВГ, яка за ефективністю не поступається імплантації шунту Ex-PRESS: зниження ВОТ через 12 місяців після операції ТЕ становило 36,4%, а після імплантації шунту Ex-PRESS - 26,8 % від вихідного рівня. ТЕ в нашій модифікації та імплантація шунту Ex-PRESS забезпечують збереження зору, а також підвищують якість життя пацієнтів за рахунок зменшення кількості препаратів, необхідних для досягнення цільового ВОТ.

 Комбінація Анти-VEGF терапії та операцій фільтруючого типу дозволяють досягти зниження ВОТ на 47,2 %,  компенсації ВОТ в 96,8 % випадків, зменшити кількість використання гіпотензивних крапель у віддаленому післяопераційному періоді через 24 міс. на 66,7 % і не допустити значного зниження гостроти зору в 88,2 % випадків.

ТСК ЦФК є ефективним методом лікування рефрактерної неоваскулярної глаукоми. Через 12 місяців спостереження ВОТ знизився на 44,2% від вихідного рівня. Кількість гіпотензивних препаратів через 12 місяців зменшилась на 59,9%, а відсоток пацієнтів що приймали перорально ацетазоламід зменшився на 75%. Проведення ТСК ЦФК приводить до зникнення або зменшення скарг на болючість і роздратування ока. Враховуючі ефективність і безпечність ТСК ЦФК, цю процедуру можна рекомендувати пацієнтам з корисним зором, як альтернативний метод лікування або після невдалих спроб антиглаукомних фільтруючих операцій.

 Запропонований алгоритм лікування НВГ з використанням усіх сучасних можливостей  дозволяє отримати максимально ефективні результати комплексного лікування НВГ., внутрішньоочний тиск, ендотеліальний фактор росту судин, ранібізумаб, лазерна коагуляція сітківки, транссклеральна циклофотокоагуляція.