НАУКОВЕ ПРОЄКТУВАННЯ ЕФЕКТИВНОГО МЕХАНІЗМУ РЕГУЛЮВАННЯ І САМОРЕГУЛЮВАННЯ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Панькевич О. Б. Наукове проєктування ефективного механізму регулювання і саморегулювання фармацевтичної діяльності в Україні. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 226 «Фармація, промислова фармація» (22 «Охорона здоров‟я»). – Львівський
національний медичний університет імені Данила Галицького, МОЗ України, Львів, 2020.
 Дисертаційна робота присвячена проєктуванню ефективного механізму поєднання державного регулювання та саморегулювання фармацевтичної
діяльності в Україні. Фармацевтичний ринок є соціально хворобливою сферою цивільних відносин, пов'язаною з необхідністю забезпечення не тільки якості, але й доступності лікарських засобів та фармацевтичних послуг для населення, тому у формуванні систем регулювання цього ринку слід виходити з принципупропорційного поєднання регулювання та саморегулювання фармацевтичної  діяльності.
Аналіз сучасного стану законодавчої та нормативно-правовоїбази щодо саморегулювання показав, що на сьогодні немає комплексного Закону
 України, який би слугував цілісною правовою основою для ефективного функціонування саморегулівних організацій. Законодавцем спорадично
здійснюються спроби врегулювання даного питання, що підтверджують два проєкти Закону України «Про саморегулювання господарської та  професійної діяльності» зареєстровані за № 2613 від 17.12.2019 р. та № 4221 від 15.10.2020 р., жоден з яких не прийнятий Верховною Радою України, що як наслідок,призводить до розрізнення підходів до здійснення саморегулювання у різних  З‟ясовано, що попри відсутність уніфікованих норм щодо саморегулювання господарської та/або професійної діяльності, воно здійснюється на ринку фінансових послуг та його сегментів, у сфері землеустрою, архітектурної 3 діяльності, діяльності оцінювачів, адвокатів, нотаріусів, аудиторів та ін., окрім цього окремими нормативно-правовими актами передбачено доцільність впровадження саморегулювання в інформаційній та в аграрній сфері, а також у
сфері туризму та курортів. Встановлено, що суб‟єктами права законодавчої ініціативи неодноразово реалізовувався намір впровадження інституту саморегулювання фармацевтичної діяльності, про що, зокрема, свідчать два основні проєкти Закону України, а саме:«Про фармацевтичне  самоврядування» (№ 3054 від 09.09.2015 р.) та «Про самоврядування медичних професій в Україні» (№ 2445-д від 03.07.2020 р.), проте саморегулювання у фармацевтичному секторі галузі охорони здоров‟я так і не знайшло належного законодавчого закріплення.
Досліджено питання становлення саморегулювання фармацевтичної діяльності в Україні на основі реконструкції його історіогенезу, що дозволило
узагальнити хронологію розвитку громадських організацій фармацевтичного спрямування за три періоди: період знаходження українських земель у складіінших держав, період радянської доби та період незалежності. Показано, що на території України саморегулювання зародилось понад чотири століття тому з організацією у 1609 р. Львівського цеху аптекарів. При цьому лише за 1806–1885 рр. у період знаходження українських земель у складі інших держав було створено дванадцять саморегулівних фармацевтичних організацій: Греміуми аптекарів у Львові та Чернівцях, Аптекарське товариство та Молодіжне фармацевтичне товариство у Львові, Товариство (колегія) аптекарів Буковини, Київське фармацевтичне товариство, Галицьке аптекарське товариство, Таврійське медико-фармацевтичне товариство, Допоміжне товариство одеських фармацевтів, Київське фармацевтичне товариство взаємної допомоги, Харківське фармацевтичне товариство, Товариство власників аптек міста Одеси. З‟ясовано,
 що цей період характеризується, з одного боку, активним територіальним розвитком громадських організацій фармацевтичного спрямування, з іншого – недостатньо показаний у науковій літературі, позаяк відсутні дані про розвиток саморегулювання фармацевтичної діяльності у багатьох сучасних обласних 4 центрах України. Результатом періоду радянської доби стало створення єдиної всеукраїнської професійної організації – Наукового товариства фармацевтів України з відділеннями в усіх регіональних центрах. За роки незалежності в Україні створено 121 громадських організацій фармацевтичного спрямування, з них 25 міжнародного/національного і 96 регіонального/місцевого статусів, поприце не спостерігається переходу від старої до нової якості у саморегулюванні фармацевтичної діяльності. Вивчено інституційні засади саморегулювання фармацевтичної практики у міжнародному аспекті. На підставі порівняльного дослідження структури членів Міжнародної фармацевтичної федерації, Фармацевтичної групи Європейського Союзу і Європейської асоціації лікарняних фармацевтів виявлено, що загалом у трьох досліджуваних асоціаціях присутні 95 фармацевтичних організацій із 39 держав Європи. Дані інституційного виміру показують суттєво низьку участь у діяльності міжнародних асоціацій українських фармацевтичних товариств, поодинокими прикладами є, зокрема, членство громадської організації «Всеукраїнська фармацевтична палата» в Міжнародній фармацевтичній федерації та співпраця з Аптечною Палатою Республіки Польща чи партнерські відносини громадської організації «Аптечна професійна асоціація України» з фармацевтичними спільнотами Литви та Латвії. При цьому, за умови приведення статутних документів до вимог конкретної асоціації, відкрито їх доступ не лише до Міжнародної фармацевтичної федерації (Україна – член ООН і ВООЗ), а й до Фармацевтичної групи Європейського Союзу (наша держава – член Європейської
асоціації вільної торгівлі) та Європейської асоціації лікарняних фармацевтів (Україна – член Ради Європи) .У період з жовтня до грудня 2018 р.  шляхом анонімного анкетного опитування з‟ясовано судження фармацевтичних фахівців щодо сутності та необхідності впровадження саморегулювання фармацевтичної діяльності в Україні та їх готовності стати членами саморегулівних фармацевтичних організацій. Респонденти  представляли більшість (16 з 25) контрольованих урядом України регіонів. Загалом розіслано 1000 анкет, отримано 894, з яких
5 відібрано та опрацьовано 827 якісно заповнених анкет. Задля повного, всебічного та неупередженого представлення результатів опитування було аналізовано думку респондентів з двох різних ракурсів – за принципом їх поділу в залежності від членства у громадських організаціях фармацевтичного спрямування та за освітньо-кваліфікаційним рівнем. У першому випадку встановлено вкрай низький рівень ознайомленості
респондентів із засадничими принципами саморегулювання окремих ринків: таких майже третина серед членів громадських організацій фармацевтичного спрямування та 14,8% серед інших респондентів. Попри це, майже дві п‟ятих опитаних членів та понад третини не членів громадських організацій фармацевтичного спрямування позитивно ставляться до можливості саморегулювання фармацевтичної діяльності. Варто зауважити, що лише 16,7% членів та 14,5% не членів громадських організацій фармацевтичного спрямування повністю підтримують положення, за якого саморегулювання фармацевтичної діяльності має бути обов‟язковим для всіх суб‟єктів ринку. На думку більшості респондентів (76,3% і 62,3% відповідно) членами саморегулівних організацій можуть бути лише фармацевтичні фахівці. При цьому понад третину членів та понад п‟яту частини не членів громадських організацій фармацевтичногоспрямування готові стати членами таких організацій. У другому випадку виявлено
схожість думок провізорів і фармацевтів стосовно їх ознайомленості зі засадничими принципами саморегулювання окремих ринків, ставлення до
можливості та обов‟язковості саморегулювання фармацевтичної діяльності, членства у саморегулівних фармацевтичних організаціях та відношення до цього членства. Для впровадження саморегулювання фармацевтичної діяльності в Україні, як вказують результати опитування, необхідна широка підтримка цієї ідеї в професійному середовищі, однак для прийняття того чи іншого рішення фармацевтичні фахівці мають, щонайменше, усвідомлювати сутність процесу саморегулювання. Таким чином, на сучасному етапі розвитку українського суспільства, актуальною є пропаганда цінностей громадянського суспільства, яка дасть змогу всім особам, у т. ч. фармацевтичним фахівцям, усвідомити необхідність трансформації загальнолюдських цінностей відповідно до закономірностей розвитку нашого суспільства. В результаті дослідження терміносистеми фармації встановлено відсутність однозначного трактування дефініцій «фармацевтичне саморегулювання» та «саморегулівна фармацевтична організація» та запропоновано власні формулювання. Опрацьовано методичний системно-концептуальний підхід до формування стратегії розвитку інституту саморегулювання фармацевтичної діяльності в Україні. На першому етапі на підставі контент-аналізу 32 публікацій, які з певних позицій характеризують фармацевтичне саморегулювання сформовано сукупність із 33 чинників, які мають чи можуть мати вплив на саморегулювання
фармацевтичної діяльності. Далі усі чинники за допомогою SWOT-аналізу були розподілені на чотири категорії: сильні і слабкі сторони внутрішнього середовища та можливості і загрози зовнішнього середовища щодо впровадження саморегулювання фармацевтичної діяльності. Належна структуризація цих чинників впливу дозволила реалізувати перехресний аналіз взаємозв‟язків між ними в секторах порівняльних переваг,  викликів та ризиків. З‟ясовано, що розгляд Верховною Радою України проєкту Закону України «Про фармацевтичне самоврядування» та інших законопроєктів про саморегулювання є чинником, що підсилює більшість сильних сторін. Євроінтеграційні процеси в Україні є найбільш значущим чинником зниження негативного впливу слабких сторін розвитку саморегулювання фармацевтичної діяльності в Україні. Відсутність
правового забезпечення для функціонування саморегулювання, індиферентний професійний світогляд та недостатня умотивованість значної частини фармацевтичних фахівців до роботи в професійних громадських організаціях на волонтерських засадах потенціює дію більшості слабких  . Сукупністьотриманих даних уможливила опрацювання візії, місії, стратегічних напрямків розвитку та принципів інституту фармацевтичного саморегулювання. 7 Змодельовано взаємодію інститутів громадянського суспільства з органами державного регулювання та саморегулівними організаціями стосовно господарської та професійної діяльності у вітчизняній фармації від стану «як є»до стану «як бути». Показано, що нині лише центральні органи виконавчої влади формують вимоги до суб‟єктів фармацевтичного підприємництва та учасниківфармацевтичної діяльності, на   чого надають дозвіл на підготовку фармацевтичних фахівців та здійснення фармацевтичного підприємництва. Для сприяння участі громадськості у формуванні та реалізації державної фармацевтичної політики при центральних органах виконавчої влади функціонують громадські ради, до складу яких обираються представники інститутів громадського суспільства, у т.ч. тих, які провадять свою діяльність у фармацевтичному секторі галузі охорони здоров‟я. Запропоновано механізм запровадження належного фармацевтичного саморегулювання в Україні внаслідок законодавчого делегування саморегулівним фармацевтичним організацій низки функцій центральних органів виконавчої влади. Суть його в опрацюванні, затвердженні та забезпеченні контролю за виконанням, на паритетних умовах з центральними органами виконавчої влади, стандартів і
правил господарської діяльності, а також в самостійній розробці й встановленні стандартів і правил фармацевтичної діяльності та забезпеченні контролю за їх дотриманням. Наукове значення роботи полягає в проєктуванні ефективного механізму поєднання державного регулювання та саморегулювання фармацевтичної діяльності в Україні. Теоретичне значення роботи полягає у поглибленні розуміння сутності та
концептуальному обґрунтуванні необхідності впровадження саморегулювання у фармацевтичному секторі галузі охорони здоров‟я та проєктуванні механізму його взаємодії з державним регулюванням в Україні. Практичне значення полягає у розробці пропозицій та рекомендацій, що
сприяють розвитку фармацевтичного саморегулювання та оптимальному його поєднанні з державним регулюванням господарської та професійної діяльності у 8 фармації. Результати, які отримані у процесі виконання дисертаційної роботи, були використані громадською організацією «Всеукраїнська фармацевтична палата» при опрацюванні пропозицій та зауважень до законопроєктів, що стосуються законодавчого врегулювання саморегулювання у фармацевтичному секторі галузі охорони здоров‟я. Запропоновані теоретичні, організаційні та методичні наукові розробки знайшли застосування у діяльності 6 громадських організацій фармацевтичного спрямування, у практичній роботі одного з територіальних органів Держлікслужби України, 6 оптових і роздрібних фармацевтичних організацій та у науково-освітньому процесі 7 закладів вищої фармацевтичної освіти.
Ключові слова: саморегулювання фармацевтичної діяльності, саморегулівна фармацевтична організація, фармацевтичні фахівці, фармацевтична діяльність, громадські організації фармацевтичного спрямування.

https://drive.google.com/file/d/1MA4hyq2Tej_UIxj4KUaJXppb549Yufki/view?usp=sharing