УДК: 618.1- 089:614.1

Мета дослідження: вивчення медико-соціальних характеристик жінок репродуктивного віку, які перенесли ургентні операційні гінекологічні втручання.

Матеріали та методи. До досліджуваної когорти увійшли 135 жінок репродуктивного віку, які прооперовані в ургентному порядку з приводу апоплексії яєчника (43; 31,9 %), позаматкової вагітності (57; 42,2 %), ускладненого новоутворення яєчника (35; 25,9 %). Критеріями включення пацієнток у дослідження були вік від 19 до 40 років; підтверджені інтраопераційно апоплексія яєчника, позаматкова вагітність, ускладнене утворення яєчника; інформована згода на участь у дослідженні. Соціальні та клінічні дані реєстрували у розробленій анкеті, яка включала соціально-побутові дані, професійні та матеріальні чинники, соматичний й акушерсько-гінекологічний анамнез. Статистичне оброблення результатів проводили з використанням стандартних програм Місrosoft Excel 7.0 та «Statistica 6.0».

Результати. Установлено, що 26 (19,3 %) жінок взагалі не відвідували гінеколога, з них 18 (69,2 %) – не жили статевим життям, 8 (30,8 %) пацієнток не планували вагітності, тому не вважали за необхідне відвідувати лікаря. Ще однією особливістю гінекологічного анамнезу пацієнток, які перенесли ургентні операційні втручання, було повторне оперативне втручання з приводу аналогічної гінекологічної патології. Так, 26,9 % пацієнток повторно були госпіталізовані з приводу апоплексії яєчника, а 19,2 % оперовані повторно. У 17,3 % жінок діагностували повторну позаматкову (трубну) вагітність, з приводу якої 13,5 % пацієнток перенесли повторне операційне втручання. Рецидив новоутворення яєчника і ургентне операційне втручання фіксували у 25,8 % пацієнток.

Висновки. Відсутність повного охоплення пацієнток патогенетично обґрунтованими лікувально-профілактичними заходами після ургентних операційних втручань зумовлює рецидив аналогічної гінекологічної патології та проведення повторних ургентних операційних втручань. Отримані результати свідчать про необхідність багатоаспектного аналізу факторів, що впливають на частоту гострих гінекологічних захворювань, та наукового обґрунтування лікувально-діагностичних підходів з впровадженням у практику сучасних організаційних технологій.

The objective: to study the medical and social characteristics of women in reproductive age who had urgent gynecological surgical operaions.

Material and methods. The studied cohort consisted of 135 women in reproductive age who had urgent surgery for ovarian apoplexy (43; 31.9 %), ectopic pregnancy (57; 42.2 %), complicated ovarian tumor (35; 25.9 %). The inclusion criteria were age from 19 to 40 years; intraoperatively confirmed ovarian apoplexy, ectopic pregnancy, complicated ovarian formation; informed consent of the patient to participate in the study. Social and clinical data were registered in the developed questionnaire, which included social and household data, professional and material factors, somatic and obstetric and gynecological anamnesis. Statistical processing of the results was carried out using standard Microsoft Excel 7.0 and “Statistica 6.0” programs

Results. It was determined that 26 (19.3 %) women did not visit a gynecologist at all, 18 (69.2 %) of them did not have a sexual activity, 8 (30.8 %) patients did not plan to become pregnant, so they were not considered that it is necessary to visit a doctor. Another feature of the gynecological anamnesis of patients who had urgent surgical operations was a repeated surgical intervention due to a similar gynecological pathology. Thus, 26.9 % of patients were re-hospitalized due to ovarian apoplexy, and 19.2 % had operation again. 17.3 % of women had a repeat ectopic (tubal) pregnancy, for which 13.5 % of patients had repeated surgery. Recurrence of ovarian tumor and urgent surgical intervention occurred in 25.8 % of patients. Conclusions. The lack of full coverage of patients with pathogenetically justified medical and preventive measures after urgent surgical operations leads to the recurrence of similar gynecological pathology and repeated urgent surgical interventions. The obtained results indicate the need for a multifaceted analysis of factors affecting the frequency of acute gynecological diseases and in the scientific justification of medical and diagnostic approaches with the introduction of modern organizational technologies into practice.

УДК: 618.1+616.64/.69]-022.7-07-085:578.825.11

Генітальний герпес є одним з найпоширеніших захворювань, що передаються статевим шляхом. Більшість випадків генітального герпесу діагностують у людей віком від 16 до 40 років, що корелює з більшою кількістю статевих контактів. Вірус простого герпесу 2-го типу (ВПГ-2) є основним вірусом, що спричинює генітальний герпес, хоча кількість випадків, спричинених ВПГ 1-го типу (ВПГ-1), зросла в останні десятиліття. Поширеність ВПГ-2 перевищує 50%, і це число зростає майже до 100% у групах ризику. Із урахуванням недостатньої, а подекуди й контраверсійної, інформації стосовно епідеміології, діагностики та лікування генітального герпесу на преконцепційному етапі та під час вагітності, метою даного огляду став аналіз джерел доказової медицини відповідно до розуміння та розв’язання проблем клінічного менеджменту генітального ВПГ під час проведення прегравідарної підготовки та під час вагітності. У наведеному огляді проаналізовані результати доклінічних та клінічних досліджень стосовно оптимальної діагностики та раціональної терапії герпесвірусної інфекції на прегравідарному етапі та під час вагітності із залученням найбільш перспективних препаратів. Виконано систематичний пошук даних по базах MEDLINE, ISI Web of Science, PubMed, Scopus, Google Scholar та Proquest за 2010–2023 рр. Для підтвердження діагнозу доцільно верифікувати ДНК ВПГ, за можливості, визначення його типу молекулярнобіологічними методами (ПЛР) у вмісті везикул, із дна виразок і біологічних рідин та у секретах організму з урахуванням локалізації процесу; при цьому рутинний скринінг на ВПГ усім вагітним не рекомендується. Для лікування первинного клінічного епізоду аногенітального герпесу як епізодичну терапію на етапі планування вагітності рекомендовано призначати перорально ацикловір, або валацикловір, або фамцикловір. Під час вагітності для лікування герпесвірусної інфекції препаратами вибору є ацикловір або валацикловір. Місцеве лікування не рекомендується через низьку ефективність. Генітальна інфекція ВПГ під час вагітності може призвести до інфікування плода або новонародженого. Ризик передачі новонародженому вищий, якщо інфікування серонегативної матері відбувається у ІІІ триместрі гестації. Щоденне вживання ацикловіру слід розглянути з 36 тиж вагітності, за відсутності інших акушерських показань до кесарева розтину слід передбачити вагінальні пологи. Жінки з первинним генітальним герпесом у ІІІ триместрі гестації мають високий ризик передачі ВПГ своїм новонародженим, тому їх необхідно проконсультувати та запропонувати кесарів розтин, щоб зменшити цей ризик. Фамцикловір входить до світових протоколів (США, Канада, Європа, Австралія) ефективного лікування герпетичної інфекції через високу біодоступність (77,0%) та найтриваліший період перебування в інфікованій вірусом клітині (до 20 год), ніж інші препарати для лікування ВПГ-2.

Genital herpes is one of the most common sexually transmitted diseases. Most cases of genital herpes are diagnosed in persons from 16 to 40 years old, which correlates with more sexual contacts. Herpes simplex virus, type 2 (HSV-2), is the main virus that causes genital herpes, although the number of cases caused by HSV type 1 (HSV-1) has increased in the recent decades. The prevalence of HSV-2 exceeds 50%, and this number rises to almost 100% in risk groups. Taking into account the insufficient, and sometimes controversial, information about the epidemiology, diagnosis and treatment of genital herpes at the preconception stage and during pregnancy, the purpose of this review was to analyze the sources of evidence-based medicine in accordance with the understanding and solution of the problems of clinical management of genital HSV during pre-gravid preparation and during pregnancy. This review analyzes the results of preclinical and clinical research on optimal diagnosis and rational therapy of herpes virus infection in the pre-gravid period and during pregnancy with the involvement of the most effective drugs. A systematic data search was performed using MEDLINE, ISI Web of Science, PubMed, Scopus, Google Scholar, and Proquest databases for 2010–2023. To confirm the diagnosis, it is advisable to verify HSV DNA, if possible, to determine its type by molecular biological methods (PCR) in the contents of vesicles, from the bottom of ulcers and in the biological fluids, organism secretions, taking into account the localization of the process; however, routine HSV screening is not recommended for all pregnant women. For the treatment of the primary clinical episode of anogenital herpes as an episodic therapy at the stage of pregnancy planning, oral acyclovir, or valacyclovir, or famciclovir is recommended. During pregnancy, the drugs of choice for the treatment of herpesvirus infection are acyclovir or valacyclovir. Local treatment is not recommended due to low efficiency. Genital HSV infection during pregnancy can lead to infection of the fetus or newborn. The risk of transmission to the newborn is higher if the infection of the seronegative mother occurs in the third trimester of pregnancy. Daily use of acyclovir should be considered from 36 weeks of pregnancy, in the absence of other obstetric indications for cesarean section, vaginal delivery should be planned. The women with primary genital herpes in the third trimester of pregnancy are at high risk of transmitting HSV to their newborns, so they should be counseled and offered caesarean section to reduce this risk. Famciclovir is included in the world protocols (USA, Canada, Europe, Australia) for the effective treatment of herpes infection due to its high bioavailability (77.0%) and the longest period of stay in the virus-infected cell (up to 20 hours) than other drugs for the treatment of HSV-2.

УДК: 618.1- 036.11-089.888-089.168.1-06-02-084

Мета дослідження: аналіз віддалених репродуктивних наслідків у жінок, які перенесли ургентні гінекологічні операції.

Матеріали та методи. Було проведено ретроспективний аналіз репродуктивних наслідків ургентних операційних втручань (через 2 роки) у 300 пацієнток гінекологічного профілю віком від 19 до 42 років.

Результати. Проведений ретроспективний аналіз засвідчив, що 69,3% жінок, які перенесли невідкладні гінекологічні операції, мали в анамнезі гінекологічні захворювання, однак 30,7% пацієнток у гінеколога не спостерігались. До операційного втручання порушення менструального циклу діагностували у 42,0% пацієнток, патологію нижнього відділу генітального тракту – у 19,7%, запальні захворювання органів малого таза – у 7,7%. Гінекологічні операції в минулому перенесли 8,2% жінок, репродуктивні втрати спостерігались у 13,9%, з приводу безпліддя обстежувались і лікувались 11,1% осіб. Переважаючим методом операційного втручання у даній когорті пацієнток була відкрита лапаротомія (59,7%), лапароскопічне втручання виконано у 40,3% випадків. Найбільш частими показаннями до операцій були порушена трубна вагітність, апоплексія яєчника, ускладнене утворення яєчника. Морфологічна верифікація інтраопераційних знахідок продемонструвала, що найчастіше пацієнтки були оперовані з приводу серозних пухлин яєчників (38,7%), фолікулярних пухлиноподібних утворень (22,4%), ускладнених ендометріоїдних і дермоїдних кіст (22,4%), кіст жовтого тіла з крововиливом (9,2%), параоваріальних кіст (7,1%). Реабілітаційну післяопераційну терапію проводили щодо обмеженого контингенту пацієнток (31,7%), що не могло не відбитися на стані репродуктивного здоров’я жінок – зростання частоти больового синдрому (42,0%; р<0,05) та хронічного тазового болю (42,3%) за відсутності таких до операції, а також безпліддя (з 11,1% до 22,5%; р<0,05).

Висновки. Відсутність патогенетично обґрунтованих інтра- та постопераційних заходів після ургентних операційних втручань зумовлює зростання частоти порушень репродуктивної функції, що вимагає розроблення та удосконалення диференційованої реабілітаційної терапії та вторинної профілактики відповідно до нозології, яка була причиною даного втручання.

The objective: to analyze the long-term reproductive effects in women who after emergency gynecological surgery. Materials and methods. A retrospective analysis of the reproductive outcomes after urgent surgical operations (after 2 years) was performed in 300 gynecological patients aged 19 to 42 years.

Results. A retrospective analysis showed that 69,3% of women who underwent emergency gynecological surgery had a history of gynecological diseases, but 30,7% of patients were not observed by a gynecologist. Before surgery, menstrual disorders were diagnosed in 42,0 % of patients, pathology of the lower genital tract – 19,7%, inflammatory diseases of the pelvic organs – 7,7 %. 8,2 % of women had gynecological operations before, 13,9 % – reproductive losses, and 11,1 % persons were examined and treated for infertility. The predominant method of surgical intervention in this cohort of patients was open laparotomy (59,7 %), laparoscopic intervention was performed in 40,3 % of cases. The most common indications for surgery were damage tubal pregnancy, ovarian apoplexy, complicated ovarian formation. Morphological verification of intraoperative findings showed that most often indications for operations were serous ovarian tumors (38,7 %), follicular tumors (22,4 %), complicated endometrioid and dermoid cysts (22,4 %), corpus luteum cysts with hemorrhage (9,2 %), paraovarian cysts (7,1 %). Rehabilitation postoperative therapy was performed for a limited number of patients (31,7 %), which could not but affect the state of reproductive health of women – an increase in the incidence of pain (42,0 %; p<0,05) and chronic pelvic pain (42,3%) in the absence of such before surgery, as well as infertility (from 11,1 % to 22,5 %; p<0,05).

Conclusions. The lack of pathogenetically intra- and postoperative measures after urgent surgical interventions leads to increase the frequency of reproductive dysfunction, which requires the development and improvement of differentiated rehabilitation therapy and secondary prevention according to the nosology that caused urgent surgical operatrion.

618.1- 036.11-089.888-089.168.1-06-02-084

 Дякунчак Ю. Р. Оцінка ризику та профілактика ранніх і пізніх порушень репродуктивного здоров’я жінок після ургентних гінекологічних втручань. : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / Ю. Р. Дякунчак. - Львів, 2023. - 167 с. - Бібліогр.: с. 130-163 (312 назв). 

ВИСНОВКИ
   У дисертації наведено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення актуального наукового завдання сучасної гінекології щодо зниження частоти порушень репродуктивного здоров’я після ургентних гінекологічних операційних втручань у жінок репродуктивного віку шляхом удосконалення диференційованих лікувально-реабілітаційних заходів на основі вивчення клініко-параклінічних особливостей перебігу раннього та
пізнього післяопераційного періоду.
1. За даними ретроспективного аналізу встановлено, що реабілітаційна терапія в умовах реальної клінічної практики проводиться щодо обмеженого контингенту пацієнток, які перенесли невідкладні операційні гінекологічні втручання і переважно стосується пацієнток, які звертаються з приводу безпліддя. Відсутність патогенетично обґрунтованих інтра- та післяопераційних заходів після ургентних операцій з приводу
гострої гінекологічної патології зумовлює високий ризик вторинного безпліддя (ВШ=2,660, 95% ДІ 1,461–4,844); дисменореї (ВШ=6,926, 95% ДІ 3,524–13,612); нециклічного хронічного тазового болю (ВШ=12,613, 95% ДІ 6,304–25,234); АМК (ВШ=8,536, 95% ДІ 3,159–23,069); диспареунії (ВШ=1,918, 95% ДІ 1,047–3,513). У 27,5 % пацієнток розвивається дисменорея, у 34,5 % – нециклічний хронічний тазовий біль, у 19,5 % – диспареунія, у 15,5 % – аномальні маткові кровотечі за відсутності аналогічних порушень до операції; а частота безпліддя впродовж 2 років після ургентного операційного втручання зростає з 12,5 % до 23,5 % – у 1,9 разів.
2. Встановлено, що утворення функціональних кіст яєчників, як одного з факторів ризику апоплексії яєчників, свідчить про хронічну ановуляцію, корелює з частотою порушень менструального циклу у пацієнток основних груп – коефіцієнт кореляції Спірмена r=0,322 (прямий 126 помірний зв’язок (р=0,012). Значна частота запальної і дисгормональної патології, репродуктивних втрат, штучного переривання вагітності до ургентного операційного втручання, рецидиви ургентної гінекологічної патології зумовлюють низький рівень реалізації репродуктивної функції у пацієнток досліджуваної когорти (37,7 %). Порушення менструального циклу, первинна дисменорея вірогідно частіше спостерігаються у жінок з апоплексією яєчника як порівняно зі здоровими жінками, так із пацієнтками з позаматковою вагітністю (р<0,05), і складають підвищений ризик невідкладних операційних втручань за відсутності відповідного лікування (ВР=4,317, 95% ДІ 2,303 – 8,091). Ризик позаматкової вагітності є високим за наявності перенесених запальних процесів нижнього відділу генітального тракту; захворювань, що передаються статевим шляхом (хламідіоз, трихомоніаз), ЗЗОМТ ( ВР=2,779, 95 % ДІ 1,818 – 4, 248, NNT 1,649).
3. Незалежно від типу ургентної патології, що зумовила операційне втручання, в післяопераційному періоді спостерігається зростання рівня експресії як про- так і протизапальних цитокінів. При операціях з приводу апоплексії рівень ІЛ-6 зростає у 2,3 рази, з приводу позаматкової вагітності – у 3,2 рази, з приводу ускладненого утворення яєчника – в середньому у 4,1 рази, при планових операціях – лише у 1,9 рази. Найвища експресія протизапальних цитокінів спостерігається у пацієнток, оперованих з приводу позаматкової вагітності й ускладненого утворення яєчника лапаротомним доступом – рівень ІЛ-4 у сироватці крові пацієнток, оперованих з приводу порушеної позаматкової вагітності, зріс у 25,9 рази, а з приводу ускладненого утворення яєчника – у 38,5 рази. Корекція на тривалість доопераційного перебігу хвороби, тип операційного втручання та наявність дефіциту вітаміну D виявила відносно сильний зв’язок з більшою тривалістю періоду від моменту появи скарг до операційного втручання (коефіцієнт Пірсона С=0,456; критерій Хі квадрат 19,723; р<0,001); більшою операційною травмою (лапаротомія), (коефіцієнт Пірсона С=0,665; критерій Хі квадрат 127 106,798; р<0,001) та тяжким дефіцитом вітаміну D (коефіцієнт Пірсона С=0,527; критерій Хі квадрат 65,481, р<0,001).
4. Встановлено поширеність дефіциту вітаміну D у когорті пацієнтоу з ургентною гінекологічною патологією – в середньому 36,4 % та тяжкого дефіциту вітаміну D з рівнем 25(ОН) D в середньому 8,5 ± 1,7 нг/мл у 29,5 % жінок. Доведено, що дисбаланс про- і протизапальних цитокінів після невідкладних операційних втручань вірогідно пов’язаний із тяжким дефіцитом кальцидіолу.
5. Особливостями гормонального балансу жінок, що перенесли ургентні операції з приводу гострої гінекологічної патології є тривала стресіндукована гіперпролактинемія (15,0 %), нормогонадотропна дисфункція яєчників з ановуляцією ті недостатністю лютеїнової фази, зниження рівня АМГ у 61,1 % пацієнток з впливом хірургічних енергій на уражений яєчник до 12-го місяця після операції.
6. Факторами ризику рецидиву ургентної гінекологічної патології є несвоєчасна діагностика та відсутність або неадекватність корекції у післяопераційному періоді дисбіотичних і запальних процесів нижнього відділу генітального тракту (35,3 %) та метаболічних порушень (61,8 %), відсутність обстеження для виявлення гормонального дисбалансу (26,5 %); безсистемність і коротка тривалість гормональної терапії (55,9 %);
відсутність ранньої і повторної системної протизапальної і протизлукової терапії (41,2 %).
7. Застосування удосконаленого діагностичного та диференційованого лікувально-профілактичного комплексу заходів для пацієнток після ургентних гінекологічних операційних втручань дозволяє зменшити тривалість післяопераційного болю на 3,8 ± 0,3 доби, інтенсивність больових відчуттів з другої доби після операції у 2,9 рази; знизити частоту запальних і незапальних післяопераційних ускладнень у 8,9 разів; досягти клініко-лабораторної нормалізації стану мікробіоти піхви 95,5% - 98,3 % відповідно; забезпечити встановлення овуляторного МЦ з 128 повноцінною лютеїновою фазою і нормальним оваріальним резервом у 86,7% випадках проти 46,7 %; досягти бажаної вагітності природнім шляхом у 46,9 % випадках проти 22,7 % в умовах в умовах реальної клінічної практики.