УДК: 616.24-002-02:616-056.3]+616.314.17-008.6)]-085.27-092.9

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягає у встановленні патофізіологічних особливостей змін показників системи оксиду азоту, процесів вільнорадикального окислення та антиоксидантного захисту, маркерів цитокінового статусу, імунної системи в крові і легенях у патогенезі розвитку експериментального алергічного альвеоліту асоційованого з експериментальним пародонтитом. Експериментально обґрунтовано доцільність їх корекції за допомогою L-аргініну.

1. У механізмах розвитку експериментального алергічного альвеоліту асоційованого з пародонтитом важливу роль відіграють значні порушення показників системи оксиду азоту, які спостерігаються на усіх етапах їх формування з досягненням максимальних величин на 24-у добу експерименту, а саме зростає вміст стабільних метаболітів оксиду азоту і сумарної активності синтази оксиду азоту відповідно на 110,0% (Р<0,05) і 133,3% (Р<0,05) та знижується рівень L-аргініну в легенях на 70,0% (Р<0,05) у порівнянні з групою інтактних тварин.
2. В динаміці формування експериментального алергічного альвеоліту, що поєднаний з пародонтитом відзначається активація процесів перекисного окислення ліпідів – підвищення вмісту дієнових кон’югатів і малонового діальдегіду в легенях відповідно на 76,6% (Р<0,05) і 82,0% (Р<0,05) на тлі пригнічення, як ферментативної так і неферментативної ланок антиоксидантного захисту – зниження активності супероксиддисмутази, каталази, вмісту церулоплазміну відповідно на 39,8% (Р<0,05), 40,8% (Р<0,05), 47,4% (Р<0,05) з найбільшою вираженістю на 24-у добу експерименту проти контрольної групи тварин, що можна охарактеризувати як прояв оксидантного стресу та із залученням у патологічний процес ліпідних механізмів пошкодження клітин.
3. Маніфестація експериментального алергічного альвеоліту та пародонтиту на усіх етапах свого розвитку зумовлює дисбаланс цитокінового профілю з перевагою на 14-у і 24-у доби експерименту, що проявляється підвищенням вмісту фактора некрозу пухлин -альфа та інтерлейкіну- 6 відповідно на 83,8% (Р<0,05), 89,2% (Р<0,05) та 68,4% (Р<0,05), 71,9% (Р<0,05) у поєднанні зі зниженням концентрації інтерлейкіну 10 у крові відповідно на 43,2% (Р<0,05) та 44,3% (Р<0,05) проти першої групи тварин, що свідчило про цитокін- опосередковане ураження тканинних структур органів та посилення в них патоімунного процесу і їх участь в механізмах формування цих експериментальних моделей хвороб.
4. Встановлено, що в динаміці (4-а, 7-а, 14-а доби) розвитку експериментального алергічного альвеоліту асоційованого з пародонтитом відбуваються помітні порушення імунного гомеостазу (з перевагою на 24-у добу експерименту), яке супроводжується пригніченням клітинної (зниженням вмісту Т-лімфоцитів на 40,8% (Р<0,05) та стимуляцією гуморальної ланок імунітету (підвищенням рівня В-лімфоцитів і циркулюючих імунних комплексів у крові відповідно на 84,0% (Р<0,05) і 70,2% (Р<0,05) проти контролю, що вказує на наявність патогенного впливу імунокомплексного механізму пошкодження клітин.
5. Використання препарату L-аргініну тваринам з лікувальною метою призводило до антиоксидантного, цитокіно- і імунокоригуючого впливу на порушені маркери метаболічних і імунних процесів – зниження вмісту дієнових кон’югатів, малонового діальдегіду, стабільних метаболітів NO, сумарної активності NO синтази, ФНП-ɑ, IL-6, В-лімфоцитів і ЦІК та підвищення рівня Т-лімфоцитів, L-аргініну, активності СОД, КТ, ЦП, IL-10 в крові і легенях на 24-у добу розвитку експериментального алергічного альвеоліту з пародонтитом відносно групи тварин, які не піддавалися впливу цього лікарського середника.

Мета дослідження — оцінити характер змін вмісту L<аргініну, стабільних метаболітів NO та сумарної активності синтаз оксиду азоту (NOS) легеневої тканини самців морських свинок (МС) при ЕАА та ІС, визначити вплив поєднаного застосування корвітину та тіотриазоліну щодо відхилень вищевказаних показників.
Результати досліджень показали, що за умов ізольованих ЕАА і ІС так і в умовах їх поєднання зростання активності NOS синтази, стабільних метаболітів NO на тлі зниження вмісту L<аргініну в порівнянні з контролем, що вказує на порушення показників системи оксиду азоту та їх участь в патогенезі розвитку ЕАА та ІС. Ці показники були більше виражені при поєднаній патології ніж окремо проти контрольних величин. Доведений коригуючий вплив корвітину та тіотриазоліну на порушені показники оксиду азоту при ЕАА і ІС.

УДК 616.24-007.241-036.12:612.014.4]-036-092

Метою дослідження було визначити клініко-лабораторні особливості запальних фенотипів серед пацієнтів з хронічним обструктивним захворюванням легень, помірним порушенням функції зовнішнього дихання та анемією хронічного захворювання.
Об’єкт та методи. Обстежено 150 пацієнтів із загостренням хронічного обструктивного захворювання легень та анемією хронічного захворювання, в яких було визначено фенотипи запалення, серед яких найбільшу частку становив нейтрофільний (66/44,0±4,0%), меншу лімфоцитарний (35/23,3±3,4%) та еозинофільний (16/10,7±2,5%). У 33/22,0% хворих фенотип запалення був змішаним і пацієнти були виключені з дослідження.
Серед 117 пацієнтів, включених до дослідження, було 67,5% чоловіків та 32,5% жінок середнього (25,6%), похилого (42,7%) та старечого (24,8%) віку. Результати опрацьовано методами варіаційної статистики, поріг істотності р<0,05.
Результати. Встановлено, що за аналізом периферійної крові та біохімічними параметрами, незалежно від патофізіологічного характеру запалення, у всіх групах спостерігались помірні порушення функції зовнішнього дихання, нормохромний нормоцитарний характер анемії хронічного захворювання легкого ступеня з активацією усіх компонентів зовнішнього механізму згортання та збільшеним протромбіновим часом та запалення (за підвищенням значень С-реактивного протеїну та серомукоїдів). Нейтрофільний фенотип запалення, у порівнянні з лімфоцитарним та еозинофільним, зустрічався найчастіше, та супроводжувався найбільш вираженим анемічним синдромом, найвищою активністю системного запалення та найбільш вираженим синдромом ендогенної інтоксикації з погіршенням функціонального стану печінки. Лімфоцитарний фенотип запалення виявився другим за частотою, та характеризувався найбільш вираженим нормохромним анемічним синдромом з найбільш вираженою схильністю до гіперкоагуляції та найвищим протромбіновим індексом серед усіх типів запалення, та з високою активністю синдрому запалення. Еозинофільний фенотип запалення зустрічався істотно рідше, ніж нейтрофільний та лімфоцитарний, з найбільш сприятливими характеристиками анемічного синдрому, з невисокою активністю запалення та найменшою вираженістю синдрому ендогенної інтоксикації, однак найвищим вмістом глюкози крові натще на рівні нормо-гіперглікемії.
Висновок. Клініко-патофізіологічне фенотипування хронічного обструктивного захворювання легень дає можливість визначати не лише активність запалення, але й вираженість анемічного синдрому, ендогенної інтоксикації, стану печінки та вуглеводного метаболізму, що має практичне значення як для лікарів, так і для науковц

The purpose of the study was to determine the clinical and laboratory features of inflammatory phenotypes among patients with chronic obstructive pulmonary disease, moderate respiratory failure and anemia of chronic disease.
Materials and methods. The study included 150 patients with exacerbation of chronic obstructive pulmonary disease and chronic anemia, in which inflammatory phenotypes were identified, among which the largest share was neutrophilic (66/44.0±4.0%), less lymphocytic (35/23.3±3.4%) and eosinophilic (16/10.7±2.5%). In 33/22.0% of patients, the inflammatory phenotype was mixed and patients were excluded from the study. Among 117 patients included in the study, 67.5% were men and 32.5% were middle-aged (25.6%), elderly (42.7%) and senile (24.8%). The results were processed by the methods of variation statistics, the materiality threshold p <0.05.
Results and discussion. It was established, that peripheral blood analysis and biochemical parameters, regardless of the pathophysiological nature of inflammation in all groups showed moderate dysfunction of external respiration, normochromic normocytic nature of mild chronic anemia with activation of all componentsof the external coagulation mechanism and increased prothrombin time and inflammation activation (by C-reactive protein and seromucoids). The neutrophilic phenotype of inflammation, in comparison with lymphocytic and eosinophilic, was the most common and was accompanied by the most pronounced anemic syndrome, the highest activity of systemic inflammation and the most pronounced syndrome of endogenous intoxication with deterioration of liver function. The lymphocytic phenotype of inflammation was the second widespread and was characterized by the most pronounced normochromic anemic syndrome with the most pronounced predisposition to hypercoagulation (the highest prothrombin index) with high activity of the inflammatory syndrome. The eosinophilic phenotype of inflammation was significantly less common than the neutrophilic and lymphocytic with the favorable characteristics of the anemic syndrome and with low inflammatory activity and the small activity of endogenous intoxication but the highest fasting blood glucose level as normo-hyperglycemia.
Conclusion. Clinical and pathophysiological phenotyping of chronic obstructive pulmonary disease makes it possible to determine not only the activity of inflammation, but also the severity of anemic syndrome, endogenous intoxication, liver status and carbohydrate metabolism, which is of practical importance for both physicians and scientists.

УДК : 616.24-085.816.2-06:616.831]-001-005.1-036.11

Мерза Романа Орестівна.Обгрунтування вибору технології механічної вентиляції легень у хворих з гострим пошкодженням головного мозку  : [ спец.] 222, 22 / Р. О. Мерза - Львів, 2023 - 157 с. - Бібліогр.: с. 126-152 (205 назв).

Дисертаційна робота присвячена вивченню ефективності різних технологій механічної вентиляції легень у хворих з гострим пошкодженням головного мозку, їх впливам на гемодинаміку, запалення, киснево-транспортну систему крові.

Проведення даного дослідження дозволило зробити наступні висновки:

1. Показами до переводу хворих з ГПГМ на МВЛ крім РаО₂ менше 70 мм рт. ст. чи SpO₂ < 90% при FiO₂ > 0,45 треба вважати: частоту самостійного дихання < 10 або > 35 в 1хв, РаСО₂ < 32 або > 55 мм рт. ст., особливо коли це супроводжується ознаками енцефалопатії (ейфорія, неадекватна реакція на навколишнє середовищие) та/або участю в акті дихання допоміжної мускулатури), оцінка за шкалою ком Глазго менше 10 балів (якщо є можливість оцініти) .
2. Респіраторна терапія за технологією VCV у хворих з ГПГМ, яка проводилась за наступними параметрами вентиляції: Vt – 7-8 мл/кг ідеальної МТ, R_ate (f) – 15-16 / хв,  І : Е = 1:1,5 – 1:1 (Ti = 1,5 – 2,5c), Insp Pause 0,3-0,4 c (або 15-20% від часу вдиху, або 5-10% від дихального циклу), РЕЕР – 8-9 см вод. ст., інспіраторний потік (V_INSP) – 50-55 л/хв_, FiO2 ≤ 60%, дозволяє утримувати нормодинамічний тип центральної гемодинаміки впродовж всього періоду МВЛ, сприяє стабілізації ознак запалення, протягом трьох діб сприяє відновленню постачання та споживання кисню та 2,3-ДФГ і АТФ еритроцитів.
3. Респіраторна терапія у хворих з ГПГМ керована тиском проведена за загальноприйнятими параметрами за винятком того, що вже на початку МВЛ РЕЕР становить 8-9 см вод. ст. та не впливає негативно на неврологічний стан пацієнта, його гемодинаміку, на 5-6 добу знижує рівень інтерлейкінів. МВЛ керована по тиску вже протягом однієї доби сприяє нормалізації постачання кисню (VO₂  197,5 ± 16,1 мл/хв·м²), що прямо корелювало з зростанням АТФ еритроцитів ( R=0,586087, p=0,002616) та 2,3-ДФГ (R=0,646353, р=0,043454).
4. Летальність хворих з ГПГМ, тривалість перебування на МВЛ, частота виникнення нозокоміальної інфекції та частота невдалих спроб відлучення від МВЛ не залежить від того чи МВЛ проводиться за технологією з контролем по тиску чи об’єму.
5. У хворих з ГПГМ МВЛ проведена за IntelliVent-ASV технологією (програма «пошкодження ЦНС») сприяла нормалізації показників гемодинаміки протягом першої доби МВЛ та корелювало зі зменшенням рівня лактату крові та прозапальних цитокінів. В той же термін відновлюється постачання та споживання кисню (відповідно 1080,5 ± 32,6 та 207,5 ± 13,1 мл/хв·м²) та корелює із стабілізацією показників 2,3-ДФГ еритроцитів (4,15 ± 0,12 мкмоль/ 1гНв) і АТФ еритроцитів ( 3,66 ± 0,11 мкмоль/ 1гНв ).
6. Тривалість МВЛ за IntelliVent-ASV технологією у хворих з ГПГМ становила 9 ± 0,5 доби і достовірно відрізнялася від відповідного показника першої та другої груп хворих (відповідно - R=0,724089, p=0,000139 та R=0,672727, р=0,033041).
7. З 80 хворих, яким МВЛ проводилася за IntelliVent-ASV технологією померло 14 хворих, і летальність склала 17,5%, що достовірно відрізнялося від відповідного показника хворих  першої (35,44%) та другої  (31,34%) груп хворих.
8. Підтримка стабільного тиску в манжетці інтубаційної/трахеостомічної трубки в межах 28-29 см вод. ст. з допомогою пристрою «IntelliCuff» (Hamilton, Швейцарія) достовірно зменшує частоту виникнення нозокоміальної пневмонії та летальність.
9. Проведення трахеостомії на 2-3 добу у хворих з ГПГМ, яким показана тривала МВЛ прямо корелює із зменшенням частоти позитивних бактеріальних дослідження виділень з трахеоброхіального дерева (R=0,625071, p=0,001868), а й із зменшенням частоти виявлення вентиляційно-асоційованої пневмонії (R=0,704122, p=0,000255).
10. Адаптація хворих з ГПГМ до МВЛ з допомогою декмедетомідину в дозі 0,2 – 1 мкг/кг/год дозволяє проводити респіраторну терапію за вибраними параметрами, не суттєво впливає на показники гемодинаміки, яку при необхідності доцільно коригувати з допомогою внутрішньовенного введення кристалоїду. Застосування дексмедетомідину дозволяє оцінювати рівень свідомості хворих та можливість відлучення хворих від МВЛ.
11. При вирішенні питання про відлучення хворих від МВЛ доцільно враховувати декілька моментів. По-перше треба оцінити хворих за шкалою VISAGE: VISual pursuit (стеження поглядом), Swallowing (ковтальний рефлекс), AGE (вік), оцінка за шкалою коми Глазго. По-друге необхідно врахувати результати тетради Гейла  (показати язик, стиснути руку в кулак  рук, можливіть підняти голову і зігнути ногу в коліні). По-третє доцільно вирахувати RSBI –індекс (rapid shallowbreathing index ( f  /Vt ).

Early use of continuous positive airway pressure (CPAP) is equal to the prophylactic administration of a surfactant to prevent neonatal respiratory distress syndrome (nRDS) in high-risk infants. However, almost half of the smallest infants still require intubation and mechanical ventilation in the first 72 hours after birth. It is known that ineffective initial CPAP is associated with a poorer prognosis. Therefore, the search for reliable prognostic risk factors for ineffective CPAP in very preterm neonates whose respiratory support is started with CPAP is still relevant today. The results of a retrospective cohort study conducted at the Lviv Regional Clinical Hospital (Ukraine), which included 151 children with birth weight <1500 g and gestational age <32 weeks, showed that CPAP failure occurred at a median age of five hours in 31% of infants initially treated with CPAP and average (SD) FiO2, while the failure point was 0.48 (0.15). The prevalence of the main risk factors for severe nRDS did not differ significantly between two groups (CPAP success and CPAP failure). The risk of CPAP failure was significantly associated with surfactant treatment (OR – 7.46; 95% CI: 2.3–24.2), severe RDS (OR – 12.17; 95% CI: 3.8–39.3), requirement in resuscitation after birth (OR – 3.10; 95% CI: 1.2– 8.1), initial CPAP pressure (OR – 0.38; 95% CI: 0.15–0.99). Earlier administration of exogenous surfactant to children at high risk of developing severe RDS could prevent the need for mechanical ventilation.