УДК 616.314-06:616.311.1+616.314.17/.19)-002-008.9:612.015.11]-08-014

Годований Олег Васильович. Оптимізація диференційованого лікування та профілактики стрес-індукованих порушень метаболізму тканин пародонта у пацієнтів із зубощелепними аномаліями :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 221, 22 /  О. В. Годований - Львів, 2024. - 283 с. - Бібліогр.: с. 236-263 (241 назва).

У даній дисертаційній роботі представлено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуального завдання сучасної стоматології – доклінічне та клінічне обгрунтування заходів лікувально-профілактичного комплексу, cпрямованого на корекцію стрес-індукованих метаболічних порушень тканин пародонта в ортодонтичних пацієнтів із ЗЩА на тлі ХГП початкового-І ступеня тяжкості та зниженння явищ оксидативного стресу на етапі активного ортодонтичного лікування на підставі системного аналізу експериментальних та клітинних технологій in vitro, а також клінічно-інструментальних та лабораторних результатів досліджень.

1. За результатами обстеження 220 ортодонтичних пацієнтів із ЗЩА встановлено, що аномалії прикусу можуть виступати діагностичним маркером ризику розвитку захворювань тканин пародонта. Поширеними були прямий прикус – 30,5% (як різновид фізіологічного прикусу); патологічні прикуси: прогнатія (дистальний прикус) – 21,8%, глибокий прикус – 15%, перехресний прикус – 13,2%, відкритий прикус – 11,4% та прогенія (мезіальний прикус) – 8,1%. На тлі ЗЩА встановлено такі прояви патології тканин пародонта як хронічний катаральний гінгівіт (18,25%), гіпертрофічний гiнгівіт (3,64%), виразковий гінгівіт (3,18%), ХГП початкового-І ступеня (53,6%), ІІ ступеня (18,6%) та ІІІ ступеня тяжкості (2,73%), а також їх залежність від віку та місцевих обтяжливих факторів.
2. У 115 пацієнтів із ЗЩА, які перебували на різних термінах активного періоду ортодонтичного лікування із встановленою незнімною ортодонтичною апаратурою, виявлено наступні захворювання тканин пародонта: хронічний катаральний гінгівіт (28,7%); гіпертрофічний гінгівіт (20,9%); ХГП початкового-І ступеня (26,1%); ХГП І ступеня (8,7%); локалізований пародонтит (8,7%); рецесії ясен (6,9%).

3. Отримані результати експериментальної оцінки гострої токсичності, шкірно- резорбтивної та іритативної дії ГКБ, розпрацьованої для ЛПК, засвідчили, що засіб є практично нетоксичним при пероральному шляху надходження; коефіцієнт 233 подразнювальної дії становив показник 5 (середній бал Ме (Q1÷Q3) – 5 (4÷5)), що у категорії небезпеки розцінюється як сполука з помірною подразнювальною дією на слизові оболонки; коефіцієнт кумуляції перевищував (Ккум>8,2), що свідчило про слабку кумулятивну активність. В експериментальних тварин незначне недостовірне збільшення медіанних або середніх значень активності ферменту каталази, дієнових кон’югатів та кількості кінцевого продукту ПОЛ малонового діальдегіду свідчило про мінімальний вплив компонентів ГКБ на ПОЛ. Високою була активність ГКБ щодо стрептококів, Rothia sp. та псевдомонас (P. aeruginosa). Для S. aureus, S. pyogenes та C. albicans визначено динаміку зниження КУО при експозиції з препаратом ГКБ упродовж 40 хв.
4. За результатами доклінічних порівняльних досліджень рівня життєздатності, виміряних за допомогою MTT-аналізу та тест-аналізу ДНК-комет (генотокисичного впливу) на різних лініях псевдонормальних клітин ссавців і людини (мишачих фібробластів лінії BALB-3T3, людських кератиноцитів лінії HaCaT та мишачих макрофагів лінії J774.2) різних модифікацій ГКБ було встановлено, що саме запатентований засіб на рівні з препаратом порівняння «Холісал» не виявив генотоксичного ефекту на макрофагах мишей J774, враховуючи такі показники пошкодження ДНК як відсоток ДНК у «хвості» (6%) та OTL (0,4). Цито- і генотоксичності різних варіантів ГКБ засвідчили, що саме зразок з препаратом «Протефлазід®» у поєднанні з гель-основою був найменш токсичним для клітин і володів найбільш ефективною дією, як протектор ДНК. Оцінка про- та антиоксидантних властивостей ГКБ з часовою розгорткою за допомогою реактиву DPPH свідчила, що пролонгація лікувального ефекту пародонтальної пов’язки з ГКБ у ротовій порожнині упродовж 2-х годин є оптимальною. Антиоксидантні властивості ГКБ досягали максимального рівня на 2-гу год. (13,3 %), дещо знижуючись на 3-тю годину (7,2 %).

5. Вивчення ефективності проникнення розпрацьованої ГКБ в імітаційне середовище тканин пародонта, що складалось з трьох типів клітин ссавців і людини у напіврідкому агарі з використанням процедури електрофорезу дозволило встановити, що даний засіб найкраще сприяв проліферативній активності усіх 234 трьох типів піддослідних клітин (кератиноцити, фібробласти і макрофаги) ідостовірно (p≤0,05, P≤0,001) переважав дію препаратів порівняння («Холісал» і «Генгігель». Електрофорез клітинних систем потенціював цитостимулювальні і протекторні ефекти ГКБ за умови нанесення цього засобу на «+»-електрод. Дослідження з використанням експериментальної моделі клітинних культур в імітаційному середовищі продемонструвало значний потенціал електрофоретичної процедури для посилення проникнення компонентів ГКБ вглиб моделі тканин пародонта. Це є доказом того, що тривалість процедури електрофорезу в клініці може бути скорочена зі стандартних 15-20 хв на одну щелепу до 20-50 сек. Встановлено, що нові брекети більш інтенсивно втрачають катіони металів у культуральному середовищі, а, відповідно, і в порожнині рота, посилюючи тим самим ОC. Відтак ГКБ модулює здатність клітин протистояти ОС. 5. Керуючись результатами клінічної та індексної оцінки пародонтального статусу в пацієнтів основної групи, а також отриманими показниками ЛДГ ротової рідини, було встановлено, що застосування ЛПК дозволило скоротити у 3-3,5 рази термін підготовки до активного ортодонтичного періоду. Через 6 місяців активного періоду ортодонтичного лікування у пацієнтів основної групи простежували відсутність набряку ясен та кровоточивості, про що свідчили низькі залишкові показники BOP, API та GI – 0,28±0,2%, 3,04±1,85% та 0,06±0,06 балів на противагу показникам групи порівняння – 17,45±9,94% (р<0,001), 73,96±29,89%, 0,34±0,31 балів (р<0,01) та показники ЛДГ – 375,8±102,4 Од/л проти 774,5±177,8 Од/л у порівняльній групі, (р<0,05). 6. У пацієнтів із ЗЩА після початку активного періоду ортодонтичного лікування з встановленням незнімної ортодонтичної апаратури формується ОС, що зумовлено активацією процесів ПОЛ на тлі недостатньою активністю ферментативної ланки антиоксидантної системи. Визначення активності ферментів антиоксидантного захисту (СОД – 89±6,675 % до лікування в основній групі та через три міс після встановлення незнімної ортодонтичної апаратури – 38±2,85% проти показників порівняльної групи – 91±6,825 % та 79±5,925% відповідно (p<0,001) та КА – 40,04±25,03 Од/мл до лікування та 134,2±10,65 Од/мл через три 235 місяці активного ортодонтичного періоду проти відповідних показників порівняльної групи – 39,56±24,67 Од/л та 65±24,875 Од/л, (p<0,001), а також біомаркер місцевої стресорної реакції – АА ротової рідини (аналогічні показники в основній групі – 2997±831,75 Од/л та 9673±536,75 Од/л проти показників порівняльної групи – 3002±831,75 та 4072±532,55 О Од/л, p<0,001) можуть слугувати додатковими, проте не менш важливими діагностичними та прогностичними критеріями активності ОС, спричиненого незнімною ортодонтичною апаратурою та клінічної ефективності застосованого ЛПК, спрямованого на корекцію окисних метаболічних порушень в тканинах пародонта

УДК 616.311.2+616.314.17)]-089.23-085.454.1:547.56]-038

Доклінічне оцінювання гелевої композиції на основі флавоноїдного комплексу для лікування захворювань пародонта в ортодонтичних пацієнтів
Мета роботи – доклінічне оцінювання гострої токсичності, шкірно-резорбтивної, іритативної та подразнювальної дії, кумулятивної та каталазної активності, а також сенсибілізувальних властивостей гелевої композиції місцевого застосування «Бензидафлазівердин» (ГКБ) для лікування захворювань пародонта в ортодонтичних пацієнтів.
Матеріали та методи. В експеримент залучено 119 тварин, яких поділили на 7 основних і 2 контрольні групи. ГКБ вводили внутрішньошлунково у дозах 300–600 мг/кг та внутрішньошкірно 200 мкг у зовнішню поверхню вуха. Робили аплікації нативного розчину ГКБ на шкіру та слизові оболонки, перорально вводили за методом «субхронічної токсичності» та наносили на поверхню хоріоалантоїсної оболонки (ХАО) курячих ембріонів. 
Інтенсивність перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) оцінювали за рівнем дієнових кон’югатів і малонового діальдегіду, антиоксидантну систему – за активністю каталази. Використовували реакцію специфічної агломерації лейкоцитів (РСАЛ), реакцію специфічного лізису лейкоцитів і показники пошкодження нейтрофілів.
Результати. Середня летальна доза ЛД50 для щурів і мишей обох статей перевищувала 5000 мг/кг. Іритативну дію ГКБ на слизові оболонки спостерігали на другу добу як гіперемію. Симптоми подразнення зникали через 3–4 доби без медикаментозного втручання. Аналіз судин ХАО після впливу ГКБ у двох спостереженнях на 120 секунді показав початок крововиливу. 
В одному спостереженні ГКБ викликала дрібні крововиливи на 300 секунді експерименту.
Встановлено, що коефіцієнт подразнювальної дії ГКБ становив 5 (середній бал Ме (Q1; Q3) дорівнював 5 (4; 5)). Коефіцієнт кумуляції перевищував (Ккум >8,2). Спостерігали недостовірне збільшення медіанних або середніх значень активності ферменту каталази, дієнових кон’югатів і кількості кінцевого продукту ПОЛ малонового діальдегіду порівняно з тваринами контрольної групи. Тест РСАЛ показав виникнення алергічної реакції сповільненого типу під впливом ГКБ у розведенні 1:10. Розведення у 100 разів не викликало достовірних змін показника в основній групі порівняно з контролем.
Висновки. ГКБ належить до 4 класу токсичності – майже нетоксичні речовини, не характеризується статевою та видовою чутливістю, має слабку кумулятивну активність, мінімальний вплив на систему ПОЛ. ГКБ можна рекомендувати для використання у клінічній пародонтології для медикаментозного супроводу ортодонтичних пацієнтів

Introduction. A search continues for effective means which may reduce the overload of harmful factors, eliminate the inflammatory process, and reduce stress on the periodontal tissues during the active period of orthodontic treatment. We developed and patented the gel composition (GC) Benzidaflaziverdine prepared based on Proteflazid® (flavonoids) and benzydamine hydrochloride (BH) T-Sept® for the local treatment of the periodontal tissues in the form of a periodontal dressing in the orthodontic patients. 
The aim of this study was to evaluate the cytocompatibility of different combinations of components in gel composition based on flavonoid complex and benzydamine hydrochloride (Benzidaflaziverdine) used for the treatment of periodontal diseases in orthodontic patients. For this, mechanisms of their cytopathic and cytoprotective effects will be explored using cultured human and mouse cells. 
Methods. We studied the effect of different supplements used in GC Benzidaflaziverdine on the viability of pseudonormal human keratinocytes of the HaCaT line and mouse fibroblasts of the BALB-3T3 line, and mouse macrophages of the J774.2 line. Various methods of cell survival assessment were used: MTT-assay, staining of cells with fluorescent dyes Hoechst 33342 and Propidium iodide (PI), as well as a test for the genotoxic effects on cells (DNA 
comet assay). The antioxidant properties of the developed GC variants were evaluated using DPPH (1,1-diphenyl-2-picrylhydrazyl), Merck (Dam-stadt, Germany), and DCFDA-H2 (2’,7’-dichlorodihydrofluorescein diacetate). 
Results. We demonstrated that the Sample containing gel base and BH in the form of a solution (Tantum Verde®) possessed weak prooxidant properties. While the Sample contained gel base, powdered BH (T-Sept®) and Sample containing gel base and powdered BH (T-Sept® and Proteflazid®) possessed pronounced antioxidant properties. 
Conclusions. Tests with DPPH and DCFDA dyes were used to confirm the hypothesis regarding the cytoprotective effect of the patented gel composition Benzidaflaziverdine for local application in the form of a periodontal bandage due to the antioxidant activity of the flavonoid complex, which reaches the maximum level at the 2nd hour of exposure. This gel composition can be recommended for use in clinical periodontology for medical support of  orthodontic patients before and during the active phase of orthodontic treatment.
Keywords: Flavonoid complex, Proteflazid®, benzydamine hydrochloride, gel composition, antioxidant activity, cell culture, periodontal diseases, orthodontic patients.

УДК 616.314-002/-008.1:616-002.7]-06(048.8)

Резюме. Зв’язок запально-дистрофічних процесів у тканинах пародонта з рядом системних захворювань не одноразово описано в науковій літературі. Високий показник розповсюдження захворювань пародонта відмічається у поєднанні з різними загальносоматичними захворюваннями на тлі значного зниження захисних сил організму. Інтерес до виявлення такого зв’язку зріс, оскільки професія охорони здоров’я шукає кращого розуміння патогенезу різних захворювань та їх зв’язку з пародонтом та іншими хворобами порожнини рота. 
Мета дослідження – проаналізувати дані наукових джерел літератури та надати свіжу інформацію про зв’язок між пародонтитом і системними захворюваннями, такими, як: аномалії серцево-судинної, дихальної, ендокринної, кістково-м’язової та репродуктивної систем.
Матеріали і методи. Застосовано бібліосемантичний метод для з’ясування стану проблеми, вивчення аналізу результатів попередніх наукових досліджень на основі джерел літератури та електронних ресурсів. 
Результати досліджень та їх обговорення. Часте поєднання та взаємообтяжливий вплив захворювань пародонта із хворобами внутрішніх органів свідчить про їх патогенетичну єдність, що виражається складними порушеннями гомеостазу. Системні порушення збільшують частоту і тяжкість захворювань пародонта шляхом зміни імунної відповіді організму на дію пародонтопатогенних мікроорганізмів і продуктів їх обміну, а також переважно генералізований та швидкопрогресуючий перебіг захворювань пародонта. 
Висновки. Методи діагностики повинні ідентифікувати можливі ключові етіологічні чинники, що дозволить на ранніх етапах виявити захворювання пародонта, тим самим покращуючи прогноз хвороби, а у комплексному лікуванні необхідно враховувати не тільки стан тканин пародонта, зубів, порожнини рота, а й організму пацієнта в цілому.

УДК 616.314.2+616.716.1/.4)-007.1-053.2:611.314.018

Стан твердих тканин тимчасових зубів суттєво впливає на розвиток зубощелепної системи дитини. Каріозні ураження жувальних та апроксимальних поверхонь тимчасових зубів, передчасне видалення є причинами не лише формування зубощелепних аномалій та деформацій, але й порушення функцій жування та мови, що призводить до зниження самооцінки і порушення адаптації дитини в соціумі та є негативним фактором при формуванні її особистості. Усе це обумовлює необхідність проведення профілактичних заходів та своєчасного лікування карієсу молочних зубів.

Мета дослідження. Вивчення поширеності та інтенсивності карієсу тимчасових зубів у дітей із зубощелепними аномаліями.

Матеріал та методи дослідження. Для оцінки стану твердих тканин зубів обстежено 720 дітей віком 6-12 років м. Львова. Оцінку ураженості карієсом тимчасових зубів проводили згідно наступних показників: поширеності (у %) та інтенсивність карієсу за показником кп. Характер прикусу оцінювали за класифікаціями Енгля Е. (1889) та Калвеліса Д.А.

Наукова новизна.
У даному дослідженні було вивчено ураженість карієсом тимчасових зубів у дітей із зубощелепними аномаліями. Встановлено, що, в середньому, поширеність та інтенсиність карієсу тимчасових зубів у дітей із ЗЩА достовірно вищі порівняно із дітьми без ЗЩА. У результаті аналізу індексу інтенсивності карієсу поверхонь зубів виявлено, що, в середньому, на одну дитину із ЗЩА припадає 6,73 поверхні зуба, тоді як на одну дитину без ЗЩА – 4,29 поверхні зуба. На одну дитину із ЗЩА припадає, в середньому, 0,98 тимчасового зуба з ускладненим карієсом, тоді як на одну дитину без ЗЩА – на 78,18 %. Кількість передчасно видалених тимчасових зубів, в середньому, складало 0,26 тимчасового зуба, на одну дитину із ЗЩА та 0,07 зуба на одну дитину без ЗЩА.

Висновки. Таким чином, отримані дані свідчать, що існує взаємозв’язок між наявністю карієсу тимчасових зубів та формуванням зубощелепних аномалій у дітей у ранньому та пізньому змінному прикусі, а також необхідності мотивації батьків до збереження стоматологічного здоров'я дітей. Схильність дитини до карієсу тимчасових зубів, може свідчити і про можливу схильність до формування зубощелепних аномалій в силу наявності порушення мінерального обміну в цілому організмі, зокрема в екосистемі порожнини рота, що обумовлює актуальність подальших досліджень. 
Ключові слова: діти, карієс, тимчасові зуби, зубощелепні аномалії.