Гострий інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST (ST-elevation myocardial infarction, STEMI), не 
зважаючи на проведення реваскуляризації міокарда з імплантацією стента в інфарктпов’язану коронар
ну артерію (ІПКА), продовжує супроводжуватись летальними наслідками, безпосередньою причиною 
яких доволі часто є аритмії, зокрема фібриляція шлуночків. 

Ризик виникнення небезпечних для життя ускладнень (зокрема фібриляції шлуночків (ФШ), раптової зупинки кровообігу) при гострому інфаркті міокарда з елевацією сегмента ST (ST-elevation myocardial infarction – STEMI) є достатньо високим. Близько 4,0–7,0 % пацієнтів із STEMI, яким прово-
дилось первинне черезшкірне коронарне втручання (ПЧКВ) із стентуванням інфарктасоційованої коронарної артерії (ІАКА), помирають на стаціонарному етапі, що, звичайно, є тривожним явищем і вимагає пошуку причин появи небажаних подій та шляхів їх попередження.

УДК 616.12–008.318–036–02:616.127–005.8:616.132.2–089.819.55]–039.51

Гострий інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST (ST-elevation myocardial infarction – STEMI) супроводжується летальними наслідками, безпосередньою причиною яких доволі часто є аритмії.  

Мета. З’ясувати характер аритмій у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда після первинного крізьшкірного коронарного втручання зі стентуванням інфарктасоційованої вінцевої артерії з різною ефективністю відновлення міокардіяльної перфузії та коморбідними ураженнями.

Матеріяли й методи. У дослідженні взяли участь 155 пацієнтів зі STEMI, після первинного крізьшкірного коронарного втручання (ККВ) зі стентуванням інфарктасоційованої вінцевої артерії (ІАВА), яким упродовж 24 год після імплантації стента проводили добовий моніторинг електрокардіограми (ЕКГ). До групи 1 увійшли 92 пацієнти з повним відновленням епікардіяльного кровоплину (TIMI 3) та міокардіяльної перфузії (MBG = 3) до групи 2 – 63 пацієнти з недостатнім відновленням мікроперфузії (TIMI 3, MBG ≤ 2). 

Результати. Під час добового моніторингу ЕКГ у пацієнтів обох груп реєстрували надшлуночкові та шлуночкові аритмії. У пацієнтів групи 2 (MBG ≤ 2), порівняно з хворими групи 1 (MBG = 3), спостерігали тенденцію до частішої появи суправентрикулярних екстрасистол, в т. ч. парних, їхніх триплетів, епізодів бі-, тригеміній і суправентрикулярних тахікардій. У пацієнтів групи 2 достовірно частіше реєстрували шлуночкові екстрасистоли – ізольовані (p = 0,030), «R на T» (p = 0,010), триплети (р = 0,020), бігемінії (р = 0,022). Порушення ритму переважали у хворих із перенесеним COVID-19 і артеріальною гіпертензією.

Висновки. У пацієнтів зі STEMI після стентування інфарктасоційованої вінцевої артерії з повним відновленням епікардіяльного кровоплину (TIMI 3) і мікроваскулярної перфузії міокарда (MBG = 3) реєстрували надшлуночкові та шлуночкові аритмії, які у випадку MBG ≤ 2 є частішими та потенційно загрозливішими для життя. Перенесений COVID-19 і артеріяльна гіпертензія є несприятливими чинниками щодо виникнення аритмій у ранній післяінфарктний період.

УДК : 616.127-005. 8-036. 11-089. 819. 55: [616. 988: 578. 834. 1]

Баган Ульяна Романівна. Ефективність черезшкірних коронарних втручань при гострому інфаркті міокарда у пацієнтів, які перенесли коронавірусну хворобу: відновлення перфузії міокарда, клінічні особливості післяінфарктного періоду : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / У. Р. Баган. - Львів, 2026. - 278 с. - Бібліогр.: с. 204 -241. (310 назв).

У дисертаційній роботі отримані нові наукові результати, які вирішують актуальне науково-практичне завдання медицини щодо покращення діагностично-лікувальної тактики ведення пацієнтів із STЕМІ за наявності перенесеного COVID-19 на основі вивчення клінічного перебігу хвороби, з’ясування особливостей відновлення епікардіального коронарного кровоплину та перфузії міокарда після стентування ІПКА, структурно-функціонального стану міокарда, проявів СН (згідно з вмістом у крові NT-proBNP), активності
системного запалення (згідно з вмістом у крові СРП) та порушень ритму і провідності серця, з визначенням їх ролі у формуванні близького та віддаленого прогнозу.
1. Стентування ІПКА під час процедури ЧКВ супроводжується повним відновленням епікардіального коронарного кровоплину (TIMI 3) практично у всіх пацієнтів. Оптимальна реперфузія міокарда при цьому досягається більш ніж у половини хворих (59,35 (51,54-66,94) %), що достовірно перевищує частку
осіб (40,65 (33,06-48,46) %) з недостатнім відновленням мікроваскулярного кровоплину (р = 0,020). Подібне співвідношення часток пацієнтів з оптимальною та неповною реперфузією (58,75 (47,84-69,24) та 41,25 (30,76-52,16) % відповідно) наявне й у хворих з перенесеним COVID-19, однак без статистично значущої відмінності між ними (р = 0,120). Феномен no-reflow (TIMI 3, MBG =1) присутній майже в кожного п’ятого пацієнта загальної вибірки; наявна тенденція до частішого його виникнення у хворих, які перенесли COVID-19 (p =
0,67).
2. У пацієнтів з перенесеною коронавірусною хворобою рівні СРП й NTproBNP при госпіталізації достовірно вищі від відповідних у хворих без цього ЧР – як у випадку повної реперфузії міокарда (p=0,048 і p<0,001, відповідно), так і за умов неповного відновлення мікроваскулярного кровоплину (p=0,030 і p<0,001, відповідно). При COVID-асоційованому STEMI системне запалення та гемодинамічне перевантаження міокарда шлуночків взаємно посилюють одне одного, про що свідчить наявність прямих середньої сили кореляційних зв’язків між СРП та NTproBNP в дебюті STEMI (r = 0,530; p < 0,001 за повної реперфузії; r=0,510;
p=0,002 за неповної). В той же час такі зв’язки у хворих без COVID-19 в анамнезі є слабкими: r = 0,290; p = 0,047 за повної реперфузії; r=0,360, p=0,053 за неповної. Рівні СРП, знижуючись упродовж 6 тижнів лікування (р < 0,05), залишаються вищими у хворих з перенесеним COVID-19 (р < 0,05). Суттєво вищі вихідні значення NT-proBNP у пацієнтів з перенесеним COVID-19 достовірно знижуються за умов оптимальної реперфузії міокарда (р = 0,0027) та практично не змінюються за наявності неповної (р = 0,434), залишаючись в обох випадках достовірно вищими від відповідних у хворих без COVID-19 в анамнезі (р < 0,05).
3. У пацієнтів із STEMI, які піддавались ПЧКВ із стентуванням ІПКА, в першу-другу добу госпіталізації відмічається збільшення розмірів ПШ і ЛП, ТМШП, ТЗС ЛШ, КДР ЛШ, діаметра висхідної Ао, а також зниження ФВ ЛШ та показника TAC – маркера легеневої гіпертензії (p<0,05). У пацієнтів із недостатнім
відновленням мікроваскулярної перфузії (MBG ≤ 2) наявна тенденція до значніших змін структурно-функціонального стану міокарда у порівнянні з хворими з оптимальною перфузією (MBG = 3): у таких осіб більші розміри ЛП, КДР ЛШ та нижчі значення ФВ і ТАС (p>0,05). У хворих з перенесеним COVID-19 відмічена тенденція до більших розмірів ПШ. Практично в кожного четвертого пацієнта із STEMI в перший-другий день стаціонарного лікування зберігається нормальна геометрія ЛШ. Недостатнє відновлення міокардіальної перфузії (MBG ≤ 2) асоціюється (в порівнянні з оптимальною реперфузією) зі зростанням частоти концентричного й ексцентричного ремоделювання ЛШ та появою ексцентричної гіпертрофії.
Серед пацієнтів з перенесеним COVID-19, в порівнянні з хворими без наявності цього ЧР, за умов оптимальної реперфузії достовірно більшою є частка осіб з концентричною гіпертрофією ЛШ, при недостатньому відновленні мікроваскулярного кровоплину статистично значимо зростає частка хворих з
концентричним та ексцентричним ремоделюванням ЛШ.
4. У пацієнтів із STEMI після стентування ІПКА з повним відновленням епікардіального кровоплину (TIMI 3) та мікроваскулярної перфузії міокарда (MBG = 3) реєструються надшлуночкові та шлуночкові аритмії (екстрасистоли, епізоди тахікардій), що є свідченням збереження електричної нестабільності міокарда, ініційованої оклюзією КА. За наявності недостатнього відновлення мікроваскулярної перфузії міокарда (TIMI 3, MBG ≤ 2), що спостерігається більш ніж у третини пацієнтів із STEMI (40,65 (33,06-48,46) %), порушення ритму є частішими та потенційно загрозливішими для життя. Частота виникнення аритмій та їх складність визначаються наявною в пацієнта коморбідною патологією; перенесений COVID-19 та АГ є найбільш
несприятливими чинниками щодо виникнення аритмій в ранній післяінфарктний період. Ефективне відновлення мікросудинної перфузії (MBG = 3) асоціюється з регресією надшлуночкових та шлуночкових аритмій у віддаленому післяінфарктному періоді (р < 0,05), тоді як її недостатність (MBG ≤ 2) зумовлює
персистенцію складних порушень ритму, зокрема шлуночкових, та може розглядатись як важливий чинник тривалої електричної нестабільності міокарда в пацієнтів, що перенесли STEMI.
5. У пацієнтів з перенесеним COVID-19 ризик появи ускладнень, зокрема аритмій, тісно пов’язаний із нейрогуморальною активацією та системним запаленням, що підтверджується незалежним прогностичним значенням NTproBNP і СРП та вищою дискримінаційною здатністю прогностичних моделей у цій групі хворих. У пацієнтів без COVID-19 в анамнезі ключовими детермінантами ускладненого перебігу STEMI є показники мікросудинної перфузії та функціонального стану міокарда, при цьому адекватне відновлення
мікроваскулярного кровоплину (MBG = 3) має протективний вплив щодо аритмій і СН. Ризик зниження ФВ ЛШ достовірно зростає за наявності підвищених рівнів NT-proBNP вище референтних (при поступленні у стаціонар) – як у пацієнтів з перенесеним COVID-19 (OR = 0,72; p = 0,003), так і у хворих без цього
ЧР (OR = 0,81; p = 0,041). Така залежність достовірно значніша у пацієнтів з перенесеним COVID-19 (p = 0,048). Зростанням ризику зниження ФВ ЛШ асоціюється також з підвищенням рівнів СРП вище референтних (при госпіталізації), однак такий зв’язок статистично значущий лише у пацієнтів з перенесеним COVID-19 (OR = 0,85; p = 0,018) та достовірно переважає відповідний у хворих без COVID-19 в анамнезі (p = 0,032), що вказує на провідну роль запального компонента у ремоделюванні міокарда саме за наявності перенесеного COVID-19. Зниження ФВ ЛШ < 50 % за наявності перенесеного COVID-19 прогнозується з доброю точністю (AUC 0,78–0,80), тоді як для пацієнтів без перенесеного COVID-19 дискримінаційна здатність нижча (AUC 0,70-0,72), з досягненням статистичної значущості між групами (p<0,05).
6. У пацієнтів, які перенесли коронавірусну хворобу, іНЗКТГ2 демонструють кардіопротекторний ефект, достовірно знижуючи рівні NTproBNP упродовж 6 тижнів лікування (р < 0,01). Застосування іНЗКТГ2 сприяє
достовірному зменшенню ТМШП в загальній вибірці пацієнтів (р = 0,04) та у хворих без перенесеного COVID-19 (р = 0,01). У цих же пацієнтів спостерігається виразніша, у порівнянні з хворими без застосування іНЗКТГ2, тенденція до збільшення ФВ ЛШ та зменшення КДР ЛШ. 

Мета дослідження. З’ясувати характер надшлуночкових аритмій у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда з елевацією сегмента ST, які виникають впродовж першої доби після реперфузії міокарда шляхом первинного черезшкірного коронарного втручання, залежно від чинників ризику (ЧР).

Методи дослідження. У дослідженні брало участь 50 хворих, з них осіб з артеріальною гіпертензією (АГ) – 32, цукровим діабетом (ЦД) – 7, перенесеним COVID-19 – 8, ожирінням – 5; у 2 випадках були наявні кілька ЧР: АГ та перенесений Covid-19 і ЦД та ожиріння, відповідно. Середній вік пацієнтів (чоловіків – 70,97%, жінок – 29,03%) склав 63,4±9,6 р.

Упродовж 24 годин після стентування інфарктпов’язаної коронарної артерії проводився добовий моніторинг ЕКГ.

Результати. Середня частота серцевих скорочень (ЧСС) у досліджених пацієнтів склала 76,9±15,7 уд/хв, максимальна ЧСС – 111,3±16,2 уд/хв, мінімальна – 58,3±13,7 уд/хв, що відповідало референтним значенням (р>0,05).

Серед суправентрикулярних порушень ритму упродовж 24 год після реваскуляризації найчастішими були передчасні скорочення (екстрасистоли - ЕС), середня кількість яких в одного пацієнта була достовірно найвищою за наявності ожиріння: 562,2 (320,0;790,0 (pожиріння-АГ=0,03; pожиріння-ЦД=0,01; pожиріння-АГ-Covid-19=0,04). Достатньо частими були також суправентрикулярні ЕС у хворих, які перенесли Covid-19 (202,9 (47,8;187,3)), а також мали АГ (183,0 (32,8;260,5)), достовірно рідше реєструвались вони за наявності ЦД (33,1 (10,5;48,0), р<0,05 у порівнянні з іншими ЧР).

Переважна кількість суправентрикулярних ЕС у пацієнтів з ожирінням (408,5 (217,8;599,3)) та ЦД (9,5 (6,3;21,8)) були ізольованими (поодинокими). У випадках перенесеної коронавірусної інфекції та АГ вони доволі часто реєструвались у вигляді пар, триплетів, бігемінії, тригемінії, чого не спостерігалось у пацієнтів з ЦД. У хворих з ожирінням, окрім ізольованих, реєструвались парні ЕС (10,5 (5,8;15,3)).

За наявності АГ та перенесеного Covid-19 відмічено «пробіжки» ЕС (3,0 (1,5;3,8) та 2,5 (1,8;3,3), відповідно ), а також пароксизми суправентрикулярної тахікардії (СВТ) (2,0 (1,0;3,0) та 2,0 (1,0;3,1), відповідно). Найтривалішими пароксизми СВТ (7,7 (4,3;13,3) с) були в пацієнтів з АГ.   

Висновки. У хворих із гострим інфарктом міокарда з елевацією сегмента ST впродовж першої доби після первинного черезшкірного коронарного втручання із стентуванням інфарктпов’язаної коронарної артерії доволі часто виникають надшлуночкові передчасні скорочення, а також епізоди суправентрикулярної тахікардії.

Характер порушень ритму за наявності артеріальної гіпертензії, а також перенесеного Covid-19 («пробіжки» екстрасистол, епізоди суправентрикулярної тахікардії) прогностично несприятливіший і вказує на ризик появи в цих осіб фібриляції передсердь. Такі аритмії на сьогоднішній день розцінюються також як провісники  виникнення інсульту.