УДК: 616.988:[578.834.1+578.825.11]-001-008.6-092.19

Надіжко Олена Миколаївна. Оцінка стану імунної відповіді за умов постковідного синдрому та посттравматичного стресового розладу з активацією герпесвірусу 6 типу : дис. ... д-ра філософії :[спец.] 222, 22 / О. М. Надіжко. - Львів, 2026. - 242 с. - Бібліогр.: с. 188 -214. (218 назв).
У дисертаційній роботі запропоновано шляхи вирішення актуального наукового та практичного завдання, яке полягало в оцінці стану імунної відповіді за умов постковідного синдрому та посттравматичного стресового розладу з активацією герпесвірусу 6 типу, оптимізації діагностики зумовленої герпесвірусом імунопатології, прогностичних моделей формування постковідного синдрому та посттравматичного стресового розладу з підбором ефективної противірусної та імуномодулюючої терапії.
1.У пацієнтів після COVID-19 і стресу в анамнезі встановлені клінічні характеристики, що відповідали ПТСР і постковідному синдрому (PCC) і супроводжувались достовірними змінами лабораторних показників: лімфопенія– у 18,9 % осіб, лімфоцитоз – у 32,9 %, моноцитоз – у 39,2 %, нейтропенія – 22,8 %, а в 34,1 % пацієнтів – підвищення кількості нейтрофілів, підвищення рівнів CРП - у 23,4 %, ШОЕ - у 24,1 %, печінкових ферментів у 11,4 %. Виявлені клінічні та лабораторні дані свідчили про дисрегуляцію імунної відповіді та вказували на високий ризик формування імунопатології, що посилювався на тлі реактивації HHV-6.
2.У пацієнтів з постковідним синдромом після тяжкого перебігу COVID-19 в анамнезі на тлі реактивації HHV-6 виявлено: зниження кількості CD3+ T клітин (р=0,009), NK клітин (р=0,013), CD8+ T клітин (р=0,008), CD4+ T клітин (р=0,045) і CD4+CD25+CD127− Treg клітин на тлі підвищення кількості B лімфоцитів CD19+ (р=0,0002) порівняно з відповідними пацієнтами без HHV-6, що сигналізує про формування дефіциту за клітинним типом з порушенням регуляторного контролю імунної відповіді.
3.У пацієнтів з ПТСР на тлі реактивації HHV-6 виявлене достовірне зниження кількості CD3+ T клітин (р<0,05), тенденцію до зниження CD8+ T клітин, CD4+CD25+CD127− Treg клітин, CD4+ T клітин при одночасному підвищенні кількості B лімфоцитів CD19+ і NK клітин (р<0,05). Виявлені зміни вказували, що реактивація HHV-6 розбалансовує хелперно-супресорний тип регуляції і посилює ризик автоагресії за гуморальним і цитотоксичним механізмами.
4.Уперше встановлено, що у пацієнтів з постковідним синдромом експресія інгібіторного рецептора TIM-3 на NK клітинах була зниженою порівняно з контрольною групою, причому достовірно нижчі рівні виявлені на тлі реактивації HHV-6 (p<0,01), що вказувало на пригнічення апоптичної активності з ймовірним ризиком формування імунних порушень за Th1-типом.
5.Уперше показано, що у пацієнтів з постковідним синдромом на тлі реактивації HHV-6 були достовірно знижені рівні Fas (p<0,01), TIM-3 (p<0,01) і висока експресія активаційно-регуляторного маркера CD38 (p<0,01) після середнього ступеня COVID-19 в анамнезі на відміну від пацієнтів після тяжкого перебігу COVID-19. Виявлене посилення експресії CD38 (p<0,01) навіть після легкого перебігу COVID-19. Отримані дані дозволяють розглядати Fas, TIM-3 і CD38 як предиктивні маркери формування постковідного синдрому після легкого та середнього перебігу COVID-19. Зниження експресії Fas (р=0,019) у пацієнтів із ПТСР може бути використане для прогнозування розвитку неврологічних і когнітивних ускладнень даної патології.
6.Доведено, що реактивація HHV-6 у пацієнтів з постковідним синдромом і ПТСР призводить до зниження цитотоксичної активності імунокомпетентних клітин і розбалансування активізаційно-регуляторних механізмів імунної відповіді. Рівень експресії інгібіторного рецептора TIM-3 (CD56+/366+) доцільно використовувати як обґрунтування необхідності корекції лікувальної тактики з включенням противірусної імуномодулюючої терапії.
7.Показано, що тривалий курс лікування інозин пранобексом пацієнтів з постковідним синдромом, ПТСР і коморбідною патологією продемонстрував клінічну (60,4 %), вірусологічну (62,9 %) та імунологічну ефективності, що проявлялось покращенням загального стану та якості життя пацієнтів, зменшенням клінічної симптоматики, позитивними достовірними змінами лабораторних показників і зниженням вірусного навантаження у всіх біологічних середовищах. Терапія супроводжувалась підсиленням процесів апоптозу на NK-клітинах і CD8 цитотоксичних лімфоцитах з посиленням регуляторної активності Т-хелперів.
8.Встановлено, що імуномодулюючий ефект інозин пранобексу щодо CD8+ цитотоксичних лімфоцитів реалізувався через активацію механізмів «раннього» апоптозу вірусінфікованих клітин за участю PD-1/PD-L1 шляхом Gal-9/TIM-3 та активації процесу остаточного доведення їх до апоптозу NK- клітинами за участю системи Fas/FasL, що має ключове значення в обмеженні поширення вірусної інфекції в організмі.
9.Уперше запропоновано і впроваджено в практичну діяльність графічно-логістичні моделі прогнозу формування ПТСР і постковідного синдрому після перенесеного COVID-19 у різних формах перебігу на тлі реактивації HHV-6, які грунтуються на ступенях зниження експресії Fas (p=0,0001), FasL (p=0,001), PD-1 (p=0,001), PD-1L (p=0,003) і дозволяють обгрунтувати доцільність проведення тривалої противірусної терапії з імуномодулюючою дією інозин пранобексом.

Aim. To investigate the types of immune response regulation and immunological tolerance disorders in autoimmune diseases.
Methods. Bibliometric indicators` analysis of scientific articles and analytical materials from databases such as Scopus, Web of Science, DOAJ, and PubMed were used.
Results. The most important types of regulation of the immune response, which are disturbed in autoimmune diseases, are the withdrawal of immunological tolerance to self-antigens (in which cellular and cytokine types of regulation become unbalanced) and genetic type. It analyzed the consequences of dysregulation of cellular, cytokine, genetic, idiotypic-anti-idiotypic, and immuneneuroendocrine types, which cause a breakage of immunological tolerance and the start of autoaggression.
Conclusions. The consequences of dysregulation of the immune response, which causes the reversal of immunological tolerance, create the ground on which numerous autoimmune reactions quickly form into an autoimmune syndrome and become autoimmune diseases.

Дезлоратадин належить до активних метаболітів антигістамінних препаратів (АГП) нового покоління (неседативних – нсАГП). Порівняно з іншими препаратами цієї групи дезлоратадин має показання до застосування в дітей з найбільш раннього віку –від 6 місяців у разі кропив’янки та від 1 року при алергічному риніті (АР) –завдяки відмінному балансу його ефективності й безпеки. Досвід власної практики,
а також новітні публікації (2024-2025 рр.) надають цьому підтвердження. 

УДК: 616.891.6-06:616-001]-36-092:612.017

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) є психіатричною патологією і важливою проблемою для стану здоров’я людини, що розвивається внаслідок травматичної події. На сьогоднішній день в Україні проблема ПТСР є дуже гострою. Повномасштабна війна і події, пов’язані з пандемією SARS-CoV 2, значною мірою вплинули на життя і психічний стан українців. У статті наведені дані з іноземних і вітчизняних фахових літературних джерел щодо причин формування ПТСР, особливостей його перебігу, в т.ч. залежно від статі, та наслідків для здоров’я людини. Акцентується увага на змінах у роботі клітинної та гуморальної ланок природженої та адаптивної імунної відповіді. Розкриваються імунопатологічні механізми формування захворювань різних органів і систем на тлі ПТСР. Продемонстровано, що ПТСР руйнує гомеостаз організму, а саме взаємодію між ендокринною, нервовою та імунною системами. Показано, що головними наслідками впливу тривалого ПТСР на ключову систему гомеостазу людини – імунну, є формування імунопатології – імунодефіцитів та автоімунних хвороб.

УДК: 616.5-002.2-056.25-053.2:613.221]-07:616.017

Introduction. It is now known that 30% of patients who have recovered from COVID-19 develop long-COVID. According to researchers, the reactivation of herpesviruses plays a significant role in triggering long-COVID. In these patients, alteration in lymphocyte populations and T-lymphocyte subpopulations have been observed, yet the nature of these changes remains unclear. The dysregulation of the immune response caused by SARS-CoV-2 is further exacerbated by the reactivation of human herpesvirus type 6 (HHV-6). Therefore, it is essential to distinguish immune response alterations in long-COVID patients based on HHV-6 reactivation and consider these differences when developing therapeutic approaches.

The aims of this study were: 1) to investigate the associative relationships between the number of lymphocyte populations, T-lymphocyte subpopulations, and the severity of the clinical course of COVID-19 in patients with long-COVID; 2) to determine and compare the percentages of CD3+, CD4+, CD56+, CD8+, CD4/25/127– T-regs and CD19+ cells in long-COVID patients depending on the presence of reactivated HHV-6.

Materials and methods. In our study, we examined 124 patients, including 73 women (59%) and 51 men (41%), with an average age of 43±9.70 years, all of whom had suffered from COVID-19 in the second half of 2023. To confirm HHV-6 reactivation and form study groups, molecular genetic studies (PCR) were conducted on all patients. Subsequently, flow cytometry was used to analyze the lymphocyte populations and subpopulations in peripheral blood samples from the patients.

Results. In patients with long-COVID following severe COVID-19, the percentage of CD3+ T cells, CD8+ cells, and CD4+CD25+CD127– T-regs was significantly lower both in the absence of HHV-6 reactivation (p=0.014; p=0.016; p=0.045, respectively) and during the active phase of HHV-6 reactivation (p=0.045; p=0.005; p=0.008, respectively), compared to the control group. CD4+ T cells were significantly decreased only during the active phase of the herpesvirus (p=0.045). Notably, in the active phase of HHV-6, these cells were further reduced compared to those without herpesvirus reactivation. Additionally, the number of CD19+ B cells was significantly elevated in patients with HHV-6 reactivation, compared to both the control group (p<0.0001) and patients without HHV-6 reactivation (p=0.0002). Furthermore, the percentage of CD56+ NK cells in patients with long- COVID following mild and moderate COVID-19 in the history, without HHV-6 reactivation, did not differ significantly from the control group. However, NK cells were significantly lower in patients with long-COVID after severe COVID-19 in the context of HHV-6 reactivation (p=0.0001).

Conclusions. Our data confirm that HHV-6 reactivation after COVID-19 plays a role in the development of long-COVID. This is mediated through dysregulation of adaptive immune cell interactions, activation of the NF-κB signaling pathway, and increased production of antibodies with defective structure. Based on our results, patients with long- COVID following severe COVID-19, in the context of HHV-6 reactivation, may have an elevated risk of immunopathological complications, potentially including autoimmune disorders. These findings offer valuable insights for future research and potential therapeutic strategies.