UDC: 617.77-002:616-056.3]-06-07 

Abstract. Blepharitis is a very common disease in ophthalmology, dermatology, and allergist practice. It can be acute or chronic. Acute blepharitis is most often caused by viruses (Herpes simplex and Varicella zoster) and bacteria (Staphylococcus). Chronic blepharitis is a symptom of allergies, metabolic syndromes most often associated with liver disease, autoimmune diseases, fungal infections, and Demodex. The liver is a vital organ that supports immunity, metabolism, digestion, stores vitamins, and is responsible for detoxification. Therefore, liver dysfunction can also cause skin lesions around the eyes. Stress, through the activation of the pituitary-hypothalamic-adrenal system, promotes cell activation and the release of biologically active cytokines, which in turn
is a factor in skin damage. Clinically, blepharitis is manifested by redness, itching, and swelling of the eyelids, sometimes the formation of scales on the eyelids. As a rule, both eyes are affected and the disease has a recurrent course. In most cases, blepharitis does not pose a threat to the patient's life, but it reduces the quality of life and is dangerous for the development of such complications as conjunctival lesions and the formation of corneal marginal ulcers.
The article presents clinical cases of patients with chronic blepharitis who had similar symptoms but differed in etiology and treatment regimens.
Key words: blepharitis, contact dermatitis, toxic blepharitis.

УДК : 617.7-007.681-021.5-089

Сидорчук Уляна Петрівна. Оптимізація хірургічного лікування неоваскулярної глаукоми : ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / У. П. Сидорчук - Львів, 2025. - 170 с. - Бібліогр.: с. 150-162. (102 назви)

У.П. Сидорчук. Оптимізація хірургічного лікування неоваскулярної глаукоми. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 222 – «Медицина», 22 – «Охорона здоров’я». – ДНП «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького». Міністерство охорони здоров’я України, Львів 2025.

Неоваскулярна глаукома (НВГ) ‒ це важке захворювання органа зору, що виникає найчастіше на ґрунті ДРП, ОЦВС або її гілок, супроводжується формуванням неоваскулярних мембран в куті передньої камери ока, що приводить до підвищення ВОТ і атрофії диску зорового нерву. НВГ відноситься до рефрактерних глауком, тобто ефективність хірургічного лікування НВГ залишається низькою. Це обумовлює пошук та розробку нових методів хірургічного лікування в поєднанні з консервативною терапією і застосуванням анти-VEGF препаратів.

Отримані нами результати досліджень показують, що лазерна коагуляція сітківки в комбінації з анти-VEGF терапією є ефективним інструментом стабілізації НВГ у пацієнтів з ПДР та ОЦВС або її гілок. Після проведеного лікування ВОТ знизився майже на 20%, кількість гіпотензивних препаратів знизилась більше, ніж на 40%, а функції залишились практично стабільними. Таким чином, комбінована консервативна терапія у вигляді застосування гіпотензивних препаратів, лазерної коагуляції сітківки та введення анти-VEGF препаратів може бути першою лінією  на початку лікування НВГ за умови компенсації ВОТ.

Анти-VEGF терапія є ефективним методом пригнічення неоваскуляризації райдужки і кута передньої камери ока (через 3-5 днів після інтраокулярних ін’єкцій ранібізумабу спостерігалася часткова або повна редукція новоутворених судин райдужки та кута передньої камери ока).

Концентрація ендотеліального фактору росту судин у волозі передньої камери ока після інтравітреальних інєкцій ранібізумабу значно знижується: від 336,61±270,33 пг/мл  до 47,86±12,27 пг/мл  через 5-7 днів після ін’єкції. У групі пацієнтів з ПДРП без НВГ концентрація ендотеліального фактору росту судин після інтравітреальних інєкцій ранібізумабу на 5-7 день була порівняльною і становила 54,78±18,56 пг/мл.

Розроблена нами модифікація ТЕ з формуванням фільтраційного каналу в комбінації з передопераційним інтраокулярним введенням анти-VEGF препаратів є ефективним хірургічним втручанням у разі НВГ, яка за ефективністю не поступається імплантації шунту Ex-PRESS: зниження ВОТ через 12 місяців після операції ТЕ становило 36,4%, а після імплантації шунту Ex-PRESS - 26,8 % від вихідного рівня. ТЕ в нашій модифікації та імплантація шунту Ex-PRESS забезпечують збереження зору, а також підвищують якість життя пацієнтів за рахунок зменшення кількості препаратів, необхідних для досягнення цільового ВОТ.

 Комбінація Анти-VEGF терапії та операцій фільтруючого типу дозволяють досягти зниження ВОТ на 47,2 %,  компенсації ВОТ в 96,8 % випадків, зменшити кількість використання гіпотензивних крапель у віддаленому післяопераційному періоді через 24 міс. на 66,7 % і не допустити значного зниження гостроти зору в 88,2 % випадків.

ТСК ЦФК є ефективним методом лікування рефрактерної неоваскулярної глаукоми. Через 12 місяців спостереження ВОТ знизився на 44,2% від вихідного рівня. Кількість гіпотензивних препаратів через 12 місяців зменшилась на 59,9%, а відсоток пацієнтів що приймали перорально ацетазоламід зменшився на 75%. Проведення ТСК ЦФК приводить до зникнення або зменшення скарг на болючість і роздратування ока. Враховуючі ефективність і безпечність ТСК ЦФК, цю процедуру можна рекомендувати пацієнтам з корисним зором, як альтернативний метод лікування або після невдалих спроб антиглаукомних фільтруючих операцій.

 Запропонований алгоритм лікування НВГ з використанням усіх сучасних можливостей  дозволяє отримати максимально ефективні результати комплексного лікування НВГ., внутрішньоочний тиск, ендотеліальний фактор росту судин, ранібізумаб, лазерна коагуляція сітківки, транссклеральна циклофотокоагуляція.

УДК 617.7-007.681-089.87:615.225.2

Актуальність. Вторинна неоваскулярна глаукома (НВГ) належить до рефрактерних глауком із низькою ефективністю хірургічного лікування.

Мета. Порівняти ефективність трабекулоектомії з формуванням фільтраційного каналу (ТЕ) та імплантації шунту Ex-PRESS у хірургічному лікуванні НВГ із застосуванням anti-VEGF препаратів.

Матеріал і методи. Прооперовано 32 пацієнти (32 ока) з НВГ. Середній вік пацієнтів – 65,2±10,1 років. Причиною НВГ у 22 випадках був цукровий діабет, у 10 випадках – тромбоз центральної вени сітківки або її гілки. У першій групі (23 пацієнти) проведено модифіковану нами ТЕ, у другій групі (9 пацієнтів) – операцію з імплантації мінішунту Ex-PRESS. Показанням до операції була некомпенсація (більше ніж 26 мм рт. ст.) внутрішньоочного тиску (ВОТ) на максимальній гіпотензивній терапії. За 3–5 днів до операції проводилася інтравітреальна ін’єкція ранібізумабу в дозі 0,5 мг.

Результати. Через 3–5 днів після інтраокулярної ін’єкції ранібізумабу відмічена повна або часткова редукція новоутворених судин райдужки. ВОТ у всіх прооперованих хворих до операції становив 30,9±7,1, на 7-ий день після операції ‒ 17,0±3,6, а через 12 міс. ‒ 22,1±2,9 мм рт. ст. При цьому в групі з ТЕ ВОТ до операції був 31,3±8,4 мм рт. ст., через 7 днів ‒ 16,7±3,7 мм рт. ст., а через 12 міс. ‒ 21,6±2,5 мм рт. ст., у групі з Ex-PRESS до операції – 30,0±1,7 мм рт. ст., через 7 днів – 18,0±3,2 мм рт. ст., а через 12 міс. ‒ 23,3±2,3 мм рт. ст. Кількість гіпотензивних препаратів, які використовували всі пацієнти до операції, становила 2,4±0,7, через 1 міс. після операції ‒ 1,3±0,6. У групі з ТЕ вона становила до операції 2,4±0,8, а через 1 міс. після операції – 1,0±0,6, у групі з Ex-PRESS до операції – 2,6±0,5, а через 1 міс. ‒ 1,5±0,7.

Висновки. Розроблена нами модифікація ТЕ з формуванням фільтраційного каналу в комбінації з передопераційним інтраокулярним уведенням ранібізумабу в дозі 0,5 мг є ефективним хірургічним втручанням у разі НВГ, за ефективністю не поступається імплантації шунту Ex-PRESS із передопераційним інтраокулярним уведенням ранібізумабу.

Актуальність. Важливу роль в сучасній діагностиці та лікуванні увеїтів відіграють дослідження молекулярних механізмів імунних порушень, що призводять до розвитку запального процесу в оці.

Мета. Вивчити рівень експресії маркера апоптозу CD 95 – запрограмованій клітинній загибелі – у здорових осіб і у хворих з середнім увеїтом.

Матеріал і методи. Вивчення рівня експресії маркера апоптозу лімфоцитів СD 95 здійснювалося імуногістохімічним методом у 15 хворих з середнім увеїтом (вік 34±11 років) та у 26 практично здорових осіб контрольної групи (вік 36±10 років).

Результати. В результаті проведеного дослідження відмічався високий рівень експресії молекулярного маркера апоптозу СD 95 на лімфоцитах у хворих з середнім увеїтом. Цей показник перевищив нормативні значення і становив в відсотковому співвідношенні − 28,5±4,9 та в абсолютному значенні - 534,2±59,5 кл/мкл (n=15). В той же час, у здорових осіб ці показники склали відповідно 18,9±3,1 у відсотковому значенні та 254,5±42,1 кл/мкл (n=26) в абсолютному, що відповідало р<0,05 за критерієм Манна-Уітні.

Висновки. Вивчення експресії мембранних молекул лімфоцитів, що беруть участь в регуляції імунної відповіді, допоможе зрозуміти механізми прогресу імуноопосередкованого запального процесу. Подальше вивчення і розуміння механізмів реалізації і регуляції запрограмованої клітинної загибелі (апоптозу) надзвичайно актуально для лікування увеїту.

УДК 617.7-007.681-008.818-073-089:617.715.8-089.85:617.749-018.2-089.85

Глаукома це оптиконейропатія з характерними для неї змінами диску зорового нерва, ураженням гангліонарних клітин, зменшенням товщини шару нервових волокон та дефектами поля зору. Серед численних видів глауком первинна відкритокутова глаукома (ПВКГ) є найпоширенішою. Це складне, поліфакторне захворювання, патогенез якого обумовлений як рівнем внутрішньоочного тиску (ВОТ) так і рядом метаболічних змін [1]. Лікування глаукоми спрямовано на те, щоб уповільнити прогресування глаукомної оптиконейропатії та стабілізувати прогресування дефектів поля зору. Для цього, в першу чергу, необхідно знизити ВОТ [2]. З цією метою використовують гіпотензивні очні краплі, лазерне та/або хірургічне лікування. До хірургічних втручань, у більшості випадків, вдаються після неефективності медикаментозного та/або лазерного лікування, коли цільового рівня ВОТ не досягнуто, а глаукомні дефекти поля зору збільшуються [3]. Операції фільтруючого типу добре відомі своєю ефективністю, але в той же час і своїми ускладнення-ми. Це стимулює розвиток малоінвазивної хірургії, бо існує необхідність в появі нових хірургічних підходів, котрі поєднували б високу гіпотензивну ефективність операцій фільтруючого типу та низьку кількість післяопераційних ускладнень малоінвазивної хірургії. Порівняння хірургічних методів лікування – так званого "золотого стандарту" – трабекулоектомії та непроникаючої глибокої склеректомії у комбінації з ендотрабекулоектомією з доступом ab interno зумовлено необхідністю знаходження оптимального рішення щодо застосування конкретного методу хірургічного втручання у тій чи іншій клінічній ситуації у пацієнтів з ПВГК.