УДК: 616.711:616:009.7:615.211

Актуальність. Остеохондроз хребта є однією з найбільш частих причин появи больового синдрому в спині та кінцівках. Методи лікування варіюють від лікувальної фізкультури та масажу до складних транспедикулярних фіксацій хребта з декомпресією спинного мозку та його корінців. У най-складніших випадках, незважаючи на адекватно проведене оперативне втручання, больовий синдром повертається з не меншою інтенсивністю. Метою нашої роботи було описати клінічний випадок лікування больового синдрому при поширеному остеохондрозі хребта з післяопераційним м’язово-тонічним синдромом. Результати. Хронічний біль не піддавався лікуванню нестероїдними протизапальними препаратами та прегабаліном, проте його ефективно купірували за допомогою техніки регіонарної анестезії: міжфасціальної блокади м’язів — випрямлячів спини. Основною складністю і небезпекою при проведенні блокади було те, що вже наявна в пацієнта металоконструкція змінила анатомічні орієнтири, а метал, з якого вона складалася, розсіював ультразвукові промені, тому зображення на моніторі ультразвукового апарату стало недостатньо якісним для безпечного та ефективного виконання регіонарної анестезії. Блокаду м’язів — випрямлячів спини було виконано під контролем цифрової рентгенографії. Висновки.Блокада м’язів — випрямлячів спини може бути використана для лікування болю незалежно від його етіології. Альтернативою ультразвукової навігації при проведенні блокад може бути цифрова рентгенографія, особливо в разі, коли ультразвукове дослідження є технічно складним чи неможливим.

Background. Osteochondrosis is one of the most com-mon causes of pain in back and extremities. Treatment methods range from therapeutic exercises and massage to complex transpe-dicular spine fixations with decompression of the spinal cord and its roots. In the most difficult cases, despite adequate surgery, pain might return with no less intensity. The purpose was to describe a clinical case of pain treatment in a patient with generalized os-teochondrosis accompanied by a postoperative surgery muscular-tonic syndrome. Results. Chronic pain could not be controlled with nonsteroidal anti-inflammatory drugs and pregabalin, however, it was effectively relieved using the technique of regional anesthesia, erector spinae plane block. The main difficulty and danger of the blockade was that if the patient already had metal structure in the body this might have changed anatomical landmarks, and metal it-self scattered ultrasound rays in such way that the picture on ultra-sound monitor was not good enough to safely and effectively per-form regional anesthesia. Therefore, erector spinae plane block was performed under the control of digital radiography. Conclusions. Erector spine plane block can be used to treat severe pain regardless of its etiology. The use of digital radiography to perform blockade can be an alternative technique if ultrasound imaging is technically difficult or impossible due to different reasons.

УДК:616.711:615.212:616-009.7

Барса Максим Миколайович. Анестезіологічне забезпечення операцій на хребті :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 /  М. М. Барса. - Львів, 2024. - 220 с. - Бібліогр.: с. 156-197 (267 назв).

ESPB як компонент загальної анестезії при операціях на хребті знижує інтенсивність післяопераційного болю як у спокої так і при рухах, зменшує тривалість післяопераційної ШВЛ та тривалість госпіталізації. Крім того, зменшує кількість опіатів інтра- та постопераційно, знижує ЧСС та САТ, крововтрату, інфузійну терапію протягом операції, не впливає на об’єм сечі інтраопераційно, зменшує частоту НВБЗ і, як наслідок, покращує задоволення від анестезії, а також запобігає розвитку гіпералгезії та хронізації післяопераційного болю. Вперше встановлено, що використання білатерального ESPB на двох рівнях хребта, як компоненту поєднаної анестезії, зменшує кількість використаних наркотичних анальгетиків інтра- та постопераційно, сприяє зменшенню больового синдрому в ранньому післяопераційному періоді, зменшується тривалість ШВЛ та дозволяє провести ранню мобілізацію пацієнта, що в свою чергу зменшує кількість віддалених ускладнень, таких як тромбоемболії та пневмонії. Крім того, зменшення стресової відповіді організму на велику операційну травму за рахунок використання регіонарних методів знечулення дозволяє забезпечити комфортне та безпечне післяопераційне лікування. Визначення показників гормональної функції організму та показників пошкодження тканин дозволило вчасно діагностувати розвиток гіпералгезії та хронізації гострого болю. Оцінено больовий синдром та отримано додаткову медичну інформацію для оцінки стану здоров’я пацієнта. Отримано нові знання про діагностику, профілактику та лікування інтра- та постопераційного болю та гіпералгезії; методи зменшення об’єму крововтрати та інфузійної терапії; методи зменшення тривалості післяопераційної ШВЛ, кількості випадків НВБЗ; шляхи покращення задоволення пацієнта від анестезії та зменшення тривалості перебування пацієнта в стаціонарі і, як наслідок, зменшення вартості пролікованого випадку. В практичній діяльності для реалізації отриманих знань рекомендуємо використовувати білатеральний (при потребі на декількох рівнях хребта) ESPB для зниження больового синдрому та зменшення кількості використаних наркотичних анальгетиків інтра- та постопераційно і, як наслідок, зменшення тривалості ШВЛ, зниження частоти епізодів НВБЗ та покращення загального задоволення анестезією. Для операцій на хребті використовувати ESPB, розчин з бупівакаїну 0,375% разом з дексаметазоном 0,02% та епінефрином 0,00018% для тривалого післяопераційного знеболення, для профілактики внутрішньосудинного введення місцевого анестетика та зменшення об’єму крововтрати. Використовувати NRI моніторинг під час операції для оцінки рівня ноцицепції, використовувати монофіламенти фон Фрея для ранньої діагностики гіпералгезії. Використовувати тестостерон, кортизол, СРП та глюкозу крові як лабораторні маркери гіпералгезії та можливої хронізації гострого післяопераційного болю.

УДК 616.711-007.5-085.825.65-76-039.71

Вступ. Завдяки своєчасному розвантаженню хребта, декомпресії міжхребцевих дисків, корекції постави можна запобігти погіршенню його стану, хворобам внутрішніх органів і як наслідок – порушенню зв’язку центральної нервової системи з відповідними органами.
Мета. Ознайомити з конструкцією тракційного крісла для профілактики уражень хребта.
Матеріали й методи. Використано контент-аналіз, метод системного й порівняльного аналізу, бібліосемантичний метод вивчення актуальних  наукових досліджень стосовно конструкцій тракційного крісла для профілактики уражень хребта, методик його застосування. Пошук джерел здійснено в наукометричних базах інформації: PubMed, Medline, Springer, Google Scholar, Research Gate за ключовими словами: кінезотракція, опорно-руховий апарат, тракційна система. Відібрано і проаналізовано 11 джерел англійською та українською мовами, у яких висвітлено цю проблему. Описано конструкцію тракційного крісла для профілактики уражень хребта.
Результати. Конструкція тракційного крісла має такі складники: власне крісло, сидіння, встановлене на напрямних (із можливістю пересування у вертикальній площині та фіксацією у верхньому положенні), опори плечового пояса верхніх кінцівок, закріплені на рухливій спинці, встановленій на напрямних, тракційний підголовник, стійки, блоки, трос, вантаж. Можна здійснювати витягнення як окремих, так і одночасно зазначених відділів хребта, а також усіх відділів у статичному режимі за умови фіксації стегон поясом до крісла в положенні сидячи.
Висновки. Розуміння будови, методик і особливостей використання конструкції тракційного крісла, в основі якої є коригування порушень у нервовій, кістково-суглобовій системах, та запропоновані методики застосування – важливий складник ефективної профілактики хвороб хребта

УДК: 616.711-007.55-053.32-036.882-08

Кількість новонароджених, в яких вже при народженні знаходять різні вади розвитку складає, у відповідності з даними ВООЗ, 2,5-3 %. Майже 1 % з них – це прояви моногенних захворювань, близько 0,5% - хромосомних захворювань, 1,5-2 % припадає на долю природжених вад розвитку (ПВР), спричинених впливом несприятливих факторів екзогенного і ендогенного походження. Частота ПВР збільшується до кінця першого року життя дитини і сягає 5-7 % за рахунок проявів недіагностованих при народженні вад розвитку зору, слуху, нервової та ендокринної систем. Оцінка частоти вроджених аномалій хребта (ВАХ) у загальній популяції становить 0,13-0,5/1000 новонароджених. Близько 10-12 % дітей мають сколіоз. У частини дітей ця патологія є вродженою і належить до складних неонатальних патологій вад розвитку хребта.
Актуальність і пріоритетність питань профілактики та ранньої терапії природженого сколіозу обумовлена розвитком тяжких деформацій, порушень в роботі внутрішніх органів, а також косметичними дефектами.
У статті представлений опис клінічного випадку природженого сколіозу у передчасно народженої дитини з іншими патологіями, специфічними для перинатального періоду, що були виявлені й підтверджені до завершення першого тижня життя дитини: респіраторний дистресс-синдром новонародженого, внутрішньошлуночковий крововилив ІІІ ступеня, ознаки перивентрикулярної лейкомаляції з дискретними крововиливами в ділянці спинного мозку, дизморфний синдром, анемія недоношених, метаболічні порушення (гіперкаліємія), недоношеність 28 тижнів.
Опис даного клінічного випадку поставив актуальні питання, що неминуче виникли у команди лікарів, які були залучені до надання допомоги дитині з екстремально малою масою тіла при народженні. Виділено складові проведення первинної, вторинної та третинної профілактики розвитку спадкової патології, як на етапі планування вагітності, так і у пренатальному періоді. Визначальна роль в комплексі заходів з профілактики природжених і спадкових захворювань сьогодні належить пренатальній діагностиці, що дозволяє попереджати народження дітей з важкими неконтрольованими вадами розвитку, соціально значимими смертельними генними і хромосомними захворюваннями. При забезпеченні медичної допомоги дітям з важкою природженою, комбінованою патологією важливим є обговорення питання надання паліативної допомоги дітям.
Невід’ємною частиною прийняття терапевтичних рішень щодо виду і способу медичної допомоги дитині є урахування волі батьків, за умови, що думка батьків є свідомою і ґрунтується на отриманій вичерпній інформації про всі можливі дії медичних працівників із зазначенням не лише сприятливих, а й несприятливих наслідків у довгостроковій перспективі життя хворого новонародженого.