УДК 616.441-006.67-036 

Сучасні дані наукової медичної літератури свідчать, що метастази в щитоподібну залозу, незважаючи на її добре
кровопостачання, трапляються досить рідко та становлять близько 1-3% злоякісних пухлин даного органа. Натомість, результати вивчення серій автопсій засвідчують наявність метастазів у щитоподібній залозі до 24%
пацієнтів із поширеним злоякісним процесом.
Мета дослідження - вивчити клінічний випадок пацієнта з папілярною карциномою щитоподібної залози.
Розглянуто клінічний випадок: Пацієнт М., 75 років, звернувся з приводу багатовузлового зоба.
Результати дослідження. На момент звернення гормони ЩЗ відповідали стану еутирозу, скарги –наявність вузлів у щитоподібній залозі та відчуття дискомфорту. В анамнезі є операційні втручання: 25 років тому
– лівобічна нефректомія, спленектомія з приводу новоутворення в нирці (виписки не надано); 10 років тому – простатектомія та орхектомія з приводу злоякісного новоутвонення простати (виписки не надано). Лабораторні показники в межах норми. На підставі анамнестичних даних, результатів об’єктивного обстеження та даних ультразвукового дослідження, пацієнту поставлено діагноз: багатовузловий еутиреоїдний зоб. Тироїдектомію проведено в плановому порядку. Підозри щодо онкологічного захворювання ні до, ні в часі операційного втручання не виникало.
Гістологічний висновок: Світлоклітинний варіант папілярної карциноми
щитоподібної залози.
Висновок онколога: проведене лікування здійснене за радикальною схемою та радіойодтерапія даному пацієнту не показана. Призначено замісну терапію – “еутирокс” - 100 мкг. При повторних оглядах стан пацієнта задовільний, скарги відсутні.
Висновок: Хоча метастази в щитоподібну залозу трапляються рідко, їх слід розглядати в пацієнтів зі злоякісними новоутвореннями в анамнезі, зокрема, з нирково-клітинним раком.

Пацієнтка має супутнє захворювання - гіпертонічну хворобу. Лабораторні показники в межах норми. Рі-вень гормонів щитоподібної залози – в межах норми. Щитоподібна залоза побільшена до ІІ ст за рахунок правої частки, в якій пальпується еластичний, рухомий вузол розміром 150 мм. Дані УЗД: щитоподібна залоза розміщена типово, ліва частка містить дрібні колоїдні вузли, праву частку, з переходом на переши-йок та наліво, виповнює гетерогенний вузол розміром 200х150 мм. Побільшених, патологічно змінених лімфатичних вузлів не виявлено. Дані КТ: по правій поверхні шиї - масивне патологічне формування з чіткими та рівними контурами, гетерогенної щільності, яке зміщує та компресує трахею. Верхній полюс розміщується на рівні кута нижньої щелепи, а нижній – на рівні правої ключиці. Візуалізується зв’язок утвору з правою часткою щитоподібної залози. Діагноз: гігантський багатовузловий зоб. В плановому по-рядку шляхом тонкоголкової пункцію вузла евакуйовано біля 1500мл вмісту (лізована кров), після чого проведено операцію тиреоїдектомії. Видалену залозу скеровано для патогістологічного дослідження та отримано заключення: вузловий колоїдний зоб. Даний клінічний випадок співпадає з даними наукової ме-дичної літератури як щодо більш частого зустрічання ГБВЗ у жінок старшої вікової групи, так і щодо ви-сокого рівня інформативності променевих методів обстеження пацієнтів з даною патологією. Гігантський багатовузловий зоб (ГБВЗ) є складним клінічним викликом, який потребує раннього розпізнавання, точної візуалізації та кваліфікованого хірургічного лікування для запобігання ускладнень, що загрожують життю пацієнта. Тотальна тиреоїдектомія, виконана відповідно до чинних рекомендацій AAES та з урахуванням анатомічних викривлень, забезпечує низький рівень рецидивів і прийнятну захворюваність. Майбутні до-слідження повинні бути спрямовані на покращення доступу до сучасних візуалізаційних та хірургічних ресурсів у недостатньо забезпечених регіонах, а також на довгострокові функціональні результати, вклю-чаючи якість життя та наслідки, пов’язані з гормонами щитоподібної залози.

УДК: 616.441-036: 616.61-06: 616.379-008.65

Верещинська А. П.  Особливості функціонального стану щитоподібної залози у хворих на цукровий діабет 2 типу з діабетичною хворобою нирок : ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / А. П. Верещинська. - Львів, 2025. - 220 с. - Бібліогр.: с. 180-208 (245 назв).

У дисертаційній роботі обґрунтовано значущість комплексної оцінки функції нирок та функціонального стану ЩЗ у пацієнтів із ЦД 2 типу та ДХН. Проведено аналіз взаємозв’язку між параметрами функціональної здатності нирок та розвитком дисфункції ЩЗ у цієї категорії хворих. Визначено клінічне значення рівня Pro-ADM як потенційного маркера прогресування ДХН. Запропоновано шляхи удосконалення лікувальної тактики у пацієнтів із коморбідним перебігом ЦД 2 типу з ДХН та дисфункцією ЩЗ з урахуванням сучасних діагностичних і прогностичних підходів.

1. Серед обстежених пацієнтів із ЦД 2 типу та ДХН у 38,4% діагностовано гіпотиреоз, а у 24% – гіпертиреоз. При цьому у пацієнтів із високим та дуже високим ризиком прогресування ДХН частіше виявляється гіпотиреоз, тоді як при помірному ризику – гіпертиреоз. Відзначено поступальне підвищення рівня ТТГ зі збільшенням ризику прогресування ДХН (2,34 ± 0,913 vs 2,69 ± 3,102 vs 3,13 ± 3,303 vs 4,89 ± 3,214 мкМО/мл відповідно до груп; p < 0,05). Виявлено прогресуюче зниження рівня FT3 (2,64 ± 0,726 vs 2,48 ± 0,712 vs 2,35 ± 0,678 vs 1,18 ± 0,586 пг/мл; p < 0,05) та FT4 (15,60 ± 2,458 vs 15,03 ± 10,408 vs 12,41 ± 10,435 vs 6,15 ± 3,344 пмоль/л; p < 0,05) залежно від ризику прогресування ДХН. Встановлено достовірну пряму кореляцію ТТГ із рівнем САК та негативну кореляцію з рШКФ у всіх групах пацієнтів (p < 0,05). Рівні FT3 і FT4 демонстрували прямі кореляційні зв’язки з рШКФ та негативні зв’язки з САК у всіх групах пацієнтів (p < 0,05). Також рівень АТ до ТПО поступово зростав відповідно до ризику прогресування ДХН (33,83 ± 24,084 vs 29,083 ± 28,548 vs 61,05 ± 90,878 vs 152,23 ± 117,681 МО/мл; p < 0,0001) та встановлено позитивну достовірну кореляцію рівня АТ до ТПО з рівнем САК у всіх групах (p < 0,05).
2. Проведене УЗД ЩЗ у пацієнтів із ЦД 2 типу та ДХН при УЗД ЩЗ виявило поступове збільшення її розміру зі зростанням ризику прогресування ДХН (13,04 ± 2,53 см³ vs 17,30 ± 4,04 см³ vs 18,32 ± 3,17 см³ vs 20,99 ± 4,02 см³ відповідно до груп, p < 0,0001). Встановлено достовірний прямий кореляційний зв’язок між об’ємом ЩЗ та показниками ІМТ, HbA1c, САК, а також негативний кореляційний зв’язок із рШКФ у всіх групах (p < 0,05), що може свідчити про можливий зв'язок між метаболічними порушеннями при ДХН та структурними змінами ЩЗ. У 62,3% пацієнтів виявлено структурні порушення ЩЗ, серед яких найбільш частими були вузлові утворення ЩЗ. Частота яких збільшувалася залежно від ризику прогресування ДХН (23,8% vs 36,8% vs 51,5% vs 68,8%, p < 0,05). Крім того, ознаки АІТ були виявлені у 9,5% пацієнтів із низьким ризиком прогресування ДХН, тоді як серед осіб із помірним, високим та дуже високим ризиком цей показник складав 22,4 % vs 18,2 % vs 31,25 % відповідно до груп (p < 0,05).
3. У пацієнтів з ЦД 2 типу, ДХН та гіпотиреозом розподіл (%) хворих за ризиком прогресування ДХН був практично однаковим (p > 0,05). Водночас серед осіб із ЦД 2 типу, ДХН та гіпертиреозом частина осіб із помірним ризиком прогресування ДХН була втричі вищою, ніж хворих із високим ризиком (p < 0,05), а хворих з дуже високим ризиком виявлено не було. У групі пацієнтів з гіпотиреозом виявлено статистично значуще підвищення рівня креатиніну (110,6 ± 29,05 мкмоль/л, p < 0,0001), сечовини (7,02 ± 2,98 ммоль/л, р < 0,05), САК (219,9±107,3 мг/г, p < 0,0001), та достовірне зниження рівня рШКФ (59,71± 19,07мл/хв/1,73 м², p < 0,0001) у порівнянні з пацієнтами з еутиреозом та гіпертиреозом. Встановлено достовірну позитивну кореляцію між ТТГ та показниками функції нирок (сечовина, креатинін та САК), а також негативний кореляційний зв’язок із рШКФ у всіх групах (p < 0,05). Рівні FT3 i  FT4 також продемонстрували достовірну кореляцію пряму з рШКФ (р < 0,05), та негативну кореляцію з показниками ниркової функції, всі р < 0,05. Також рівень АТ до ТПО (89,35± 95,60 МО/мл, p < 0,0001) був найвищим у групі з гіпотиреозом  ніж у групі з еутиреозом та гіпертиреозом (25,84 ± 47,32 vs 38,75± 58,21 МО/мл, відповідно, обидва p < 0,05).
4. Серед пацієнтів з ДХН та різним функціональним станом ЩЗ, об’єм залози демонструє статистично достовірну різницю між групою порівняння (13,04 ± 2,53 см³, p < 0,0001) та іншими досліджуваними групами. Також виявлено достовірну різницю між пацієнтами з гіпотиреозом (18,66 ± 3,76 см³) та гіпертиреозом (16,69 ± 4,49 см³), p < 0,05. При УЗД ЩЗ не виявлено достовірну різниці розподілу структурних змін паренхіми ЩЗ (вузлових утворень  та АІТ) серед основних груп дослідження (р > 0,05).
5. Оцінка рівня Pro-ADM у пацієнтів із ЦД 2 типу засвідчила його поступове підвищення залежно від ризику прогресування ДХН. Найнижчі показники зафіксовані у групі порівняння (8,44 ± 4,94 пмоль/л, p < 0,0001), тоді як у пацієнтів із помірним ризиком прогресування ДХН рівень Pro-ADM складав 19,75 ± 5,88 пмоль/л (p < 0,0001). У групах із високим та дуже високим ризиком прогресування ДХН спостерігалося значне підвищення рівня Pro-ADM – 35,49 ± 14,21 пмоль/л та 72,02 ± 11,29 пмоль/л відповідно (усі p < 0,0001). Даний показник демонстрував достовірну пряму кореляцію з рівнем ІМТ, HbA1c, сечовиною, креатиніном, САК та негативну кореляцію з рівнем рШКФ, (усі p < 0,05), що підтверджує його роль як маркера зниження ниркової функції.
6. Рівень Pro-ADM у пацієнтів із ЦД 2 типу та ДХН змінювався залежно від функціонального стану ЩЗ. Найвищі значення даного показника зафіксовано у групі пацієнтів із гіпотиреозом (46,64 ± 23,10 пмоль/л, p < 0,05). У пацієнтів з еутиреозом та гіпертиреозом рівень Pro-ADM становив 25,21 ± 8,78 пмоль/л та 30,60 ± 8,15 пмоль/л відповідно (p < 0,05). Встановлено достовірну позитивну кореляцію середньої сили між рівнем Pro-ADM та титром АТ до ТПО, (p < 0,05), що може вказує на вплив зниженої функції ЩЗ на цей показник.
7. Застосування індивідуалізованої медикаментозної терапії у коморбідних пацієнтів із ЦД 2 типу, ДХН та гіпотиреозом, що включає іНЗКТГ 2 з/без аГПП-1 у поєднанні з левотироксином, сприяє покращенню глікемічного контролю, нефропротекції та нормалізації функції ЩЗ. Регулярний контроль функціонального стану (визначення рівня ТТГ) та морфологічних змін ЩЗ (УЗД) є важливими складовими ефективного ведення даної категорії пацієнтів.

УДК 616.441-002.-008.64-02:[614.7+614.87] 

Екологічній ситуації багатьох країн, зокрема й України, притаманне прогресуюче антропо- та техногенне забруднення, що спричиняє зростання тиреоїдної патології, частка якої в структурі ендокринних захворювань є вагомою. До основних причин розладів діяльності щитоподібної залози відносять дефіцит йоду в об’єктах довкілля, вплив низки широковживаних хімічних речовин (тиреодизрапторів), іонів важких металів. Важливими є
різноманітні фізичні фактори навколишнього середовища. Значне зростання онкологічної патології щитоподібної залози часто пов’язують із локальним чи загальним впливом іонізуючого випромінювання. До порушень гомеостазу залози може призводити тривалий вплив електромагнітних полів. Функціональну спроможність залози також погіршують антисанітарні умови проживання, деякі бактерії та віруси, нераціональне харчування. Велика чутливість залози до зовнішніх впливів та висока соціальна значущість тиреоїдної патології дають підстави вважати морфофункціональний стан щитоподібної залози маркером екологічного благополуччя довкілля.

Ecological situation of many countries, including Ukraine, is characterized by progressive anthropogenic and technogenic pollution, which causes growth in thyroid pathology, the share of which is significant in the structure of endocrine diseases. The main causes of thyroid disorders include iodine deficiency in the environment, exposure to a number of widely used chemicals (thyrodisruptors), heavy metal ions. A variety of physical environmental factors are important. A significant increase in thyroid cancer is frequently associated with local or general exposure to ionizing radiation. Prolonged exposure to electromagnetic fields can lead to disorders in the gland's homeostasis. The functional capacity of the gland is also impaired by unsanitary living conditions, some bacteria and viruses, and improper nutrition. High sensitivity of the gland to external impacts and high social significance of thyroid pathology gives grounds to consider the morphofunctional condition of the thyroid gland as a marker of ecological well-being of the environment.

УДК 616.441:616.379-008.65:616.61]-06

Цукровий діабет 2 типу (ЦД2) - це метаболічне захворювання, яке характеризується системними ураженнями та призводить до хронічних ускладнень. Одним з поширених мікросудинних ускладнень ЦД2 є діабетична хвороба нирок (ДХН). Захворювання щитоподібної залози (ЩЗ) та ЦД2 взаємопов’язані та двонаправлені ендокринні розлади. Пацієнти із ЦД2 можуть мати різноманітні структурні зміни в ЩЗ, що вимагають оцінки за допомогою ультразвукового дослідження (УЗД). Крім того, зміни функціонального стану нирок прямо впливають на роботу ЩЗ, проте немає достатньо інформації про взаємозв’язок саме ДХН та морфологічних змін ЩЗ. 

Мета - дослідити особливості структурних змін ЩЗ у пацієнтів із ЦД2 та ДХН.

Матеріали і методи. У дослідженні взяло участь 125 пацієнтів із ЦД2 та ДХН, які перебували на стаціонарному лікуванні у ЛОДКЛДЕЦ в період з лютого 2022 р. по квітень 2023 р. Відповідно до ступеня ризику прогресування ДХН сформовано 4 групи, та проведено УЗД ЩЗ з метою обчислення об’єму та оцінки структури залози. Статистичні порівняння проводили за допомогою t-тестів незалежних вибірок для даних із нормальним розподілом і χ2-тестів для відсотків.

Результати. Виявлено збільшення об’єму ЩЗ відповідно до стадії прогресування ДХН (17,24±4,01, 18,36±30, 20,06±4,21 см³, р < 0,05). Доведено пряму кореляцію між ІМТ та об’ємом ЩЗ (r = 0,013; 0,137 та 0,85 відповідно до груп). Спостерігався позитивний кореляційний зв’язок у всі групах між креатиніном та об’ємом ЩЗ (r = 0,094; 0,372; 0,045, p < 0,01), а також між САК й об’ємом ЩЗ (r = 0,004; 0,097; 0,552, p < 0,01 відповідно). Крім того було відзначено негативний кореляційний зв’язок між рШКФ та об’ємом ЩЗ           (r=-0,278; -0,351; -0,362; р<0,01). Підтверджено прямий вплив збільшення рівня ТТГ на об’єм ЩЗ (r = 0,291; 0,231; 0,245, <0,05)  у всіх групах відповідно. Частка пацієнтів із вузловими утвореннями ЩЗ становила (36,8%, 51,5%, 68,8%, р < 0,05) та з ознаками АІТ (22,4 %, 18,2 %, 31,2%) у всіх групах відповідно.

Висновки. У пацієнтів із ЦД2 відповідно до ризику прогресування ДХН вірогідно збільшувався об’єм й поширеність вузлів ЩЗ, тоді як частота виявлення ознак АІТ була незначною.