УДК: 616.8-009.17-036.838:[616/988: 578.834.1]-06

Актуальність. Постковідний синдром може впливати на майже всі системи в організмі людини, проявляючись унікальним поєднанням нових симптомів, а також загострюючи вже існуючі хронічні стани. Оскільки кількість осіб, які видужали, продовжує зростати, стає критично важливим зрозуміти довгострокові наслідки захворювання та відповідні стратегії менеджменту даного стану.
Мета роботи – виявлення та оцінка тяжкості астенії, а також її впливу на якість життя у пацієнтів, які перенесли коронавірусну хворобу.
Матеріали та методи. Дослідження було спрямоване на оцінку стану пацієнтів за допомогою тестування психічними шкалами під час гострої фази коронавірусної хвороби та через 12 тижнів після встановлення діагнозу COVID-19.
Ми порівняли дані у двох часових періодах: під час гострого COVID-19 та через 12 тижнів. Були використані Шкала астенічного стану (ШАС) розроблена
Л.Д. Малковою і адаптована Т.Г. Чортовою на основі клінічних та психологічних спостережень, опитувальник якості життя О.С. Чабана. Для статистичних обрахунків було використано статистичний непараметричний тест Манна–Уітні.
Результати та їх обговорення. Результати показали статистично значуще підвищення симптомів астенії в групі C (пацієнти, у яких розвинувся постковідний синдром) у порівнянні з контролем (група A) як під час гострої фази COVID-19 (U = 0,0, Z = –6,67, р <0,0001), так і через 12 тижнів (U = 30,0, Z = –6,34, р < 0,0001).
Також спостерігалося підвищення астенічних симптомів у групі B (пацієнти, у яких не розвинувся постковідний синдром), але через 12 тижнів різниця не була статистично значущою (U = 151, Z = –1,52, р = 0,12), що свідчить про поступове покращення. Група C демонструє значно вищі рівні астенії в порівнянні з групою B на обох часових точках (часова точка 1: U = 246,5, Z = 4,18, р < 0,00029; часова точка 2: U = 34,0, Z = 6,43, р < 0,0001), підтверджуючи вплив постковідного синдрому. Що стосується якості життя, група C також демонструє суттєво нижчі показники в порівнянні з групою A (U = 6, Z = 6,6, р < 0,0001). Група B мала
нижчу якість життя у порівнянні з групою A на обох часових точках, вказуючи на потенційні довгострокові ефекти COVID-19 (Первинне обстеження: U = 0,0, Z = 5,46, р < 0,0001; через 12 тижнів: U = 87,5, Z = 3,1, р < 0,0001). Це підкреслює важливість розробки додаткових стратегій лікування та підтримки для пацієнтів,
що страждають від наслідків COVID-19.
Висновки. Результати, що спостерігаються у групі пацієнтів, у яких розвинувся постковідний синдром, демонструють постійно високі рівні астенії та низькі оцінки якості життя, це підкреслює хронічний характер симптомів після COVID-19.
Відсутність значного поліпшення якості життя та продовження високих рівнів астенії в цій групі вказують на безпосереднє зниження загальнього благополуччя учасників.

УДК : 616.8-06:[616.988:578.834]-036-07

Бакун Олена-Наталія Андріївна. Клінічно-параклінічна характеристика психоневрологічних розладів при постковідному синдромі. : ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / О.-Н. А. Бакун. - Львів, 2025. - 141 с. - Бібліогр.: с. 117-135. (159 назв).

Дисертаційна робота присвячена вирішенню актуальної проблеми сучасної медицини – підвищенню ефективності діагностики психоневрологічних розладів у пацієнтів із постковідним синдромом. Наукове дослідження реалізується в межах мультидисциплінарного підходу, який передбачає участь фахівців різних галузей (неврології, психології, психіатрії, лабораторної діагностики) у комплексному клінічно-діагностичному супроводі пацієнтів.

1. Патогномонічними скаргами розвитку психоневрологічних розладів при постковідному синдромі у гострому періоді захворювання є скарги на розлади сну, порушення пам’яті та хиткість при ході (р<0,05).
2. Кашель і хиткість при ході з високою ймовірністю (р<0,05) можуть вказувати на розвиток психоневрологічних розладів при постковідному синдромі.
3. Предикторами виникнення психоневрологічних розладів віддаленого періоду у гострому періоді COVID-19 є високі рівні (p<0,005) ПОЛ, СМ, продуктів ОМБ та низький рівень L-аргініну (p<0,0001).
4. Постковідний синдром асоціюється з вираженими порушеннями психічного здоров’я (р<0,05), оскільки через 12 тижнів рівні астенічних проявів і тривоги перевищували у 1,9 рази показники групи без ПС, а депресії - у 2,9 рази.
5. У пацієнтів із постковідним синдромом вже у гострому періоді коронавірусної хвороби було вірогідне зниження когнітивної (р<0,05) функції по відношенню до пацієнтів групи без ПС і без суттєвих покращень (p>0,05) через 12 тижнів.
6. Через 12 тижнів після стаціонарного лікування у пацієнтів, які розвинули ПС зменшувалась кількість кореляційних зв’язків в біохімічній сфері (з 6 до 2) та збільшувалась у психокогнітивній (із 3 до 15), підкреслюючи шкідливість наслідків метаболічної інтоксикації для психологічного здоров'я появою 12 нових кореляційних зв’язків у психологічній і когнітивній сферах, як між собою, так і з біохімічними показниками, яких не було у гострому періоді COVID-19.
7. Багатофакторний регресійний аналіз виявив основні біохімічні предиктори (СМ, ПОЛ та ОМБ при довжині хвилі 530 нм), які впливають на рівні астенії, депресії та когнітивних порушень у пацієнтів із постковідним синдромом. Усі три моделі є статистично значущими (р<0,05) і пояснюють суттєву частку варіації відповідних психоневрологічних симптомів.
8. При визначенні біохімічних предикторів якості життя та рівня тривоги у пацієнтів із постковідним синдромом жоден не залишився в моделі, оскільки вираженість тривоги й оцінка якості життя є складними багатофакторними показниками, котрі важко пояснити лише біохімічними параметрами.