УДК: 616.899-053.9:616-072.8

Роботу виконано на базі кафедри психіатрії, психології та сексолопї Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького та лікувальних відділень КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» (клінічна база кафедри). Ми проводили дослідження клініко-психопатологічних особливостей синдрому блукання у пацієнтів з нейропсихіатричними симптомами при деменції внаслідок судинних, нейродегенеративних розладів та змішаного ґенезу серед пацієнтів з помірним та значним ступенем вираженості деменції, що проходили стаціонарне та амбулаторне лікування з приводу цих симптомів. Метою дослідження було вивчення та порівняння параметрів синдрому блукання серед пацієнтів із різними видами деменції. Встановлено достовірний зв'язок між такими характеристиками синдрому блукання та видами деменції: блукання, що виникало лише серед ночі, достовірно частіше спостерігалося при судинній деменції, аніж при нейродегенеративній; випадки блукання, що супроводжувалося дезорієнтацією незалежно від часу доби, здебільшого виникали при судинній деменції; спроби втекти та втечі з помешкання — частіше у пацієнтів з судинною, ніж нейродегенеративною деменцією; втрата орієнтирів при покиданні звичного місця проживання спостерігалася переважно серед пацієнтів із змішаною деменцією; інтенсивність блукання за кількістю та частотою актів блукання корелює із випадками змішаної деменції. Дослідження особливостей блукання дає змогу докладніше розглянути цей феномен для прогнозування перебігу як окремого нейропсихіатричного синдрому, так і захворювання загалом, а також для забезпечення комплексної ефективної допомоги цьому контингенту хворих.

УДК: 616.899.3:616.89-008.454]-036

З огляду на актуальність проблематики захворювань літніх людей та наслідків серцево-судинних захворювань, масштаби яких у світі зростають щороку, ми проводили дослідження нейропсихіатричних симптомів судинної деменції (СД) та кореляції цих симптомів як в межах 
однієї етіологічної групи деменції (СД), так і порівнюючи з іншими групами (нейродегенеративні захворювання (НДЗ) та деменції змішаної етіології (ЗД)).
За допомогою статистичного опрацювання отриманих даних встановлено достовірний зв’язок та  визначено різницю перебігу нейропсихіатричних симптомів (НПС) у  пацієнтів із СД щодо психотичних, афективних та поведінкових кластерів нейропсихіатричної симптоматики.  Під  час досліджування психотичних розладів з’ясовано, що  найбільша частота маячень отруєння виявляється у пацієнтів із СД. Вивчення афективних розладів дало розуміння про частіше поєднання різних проявів афективних НПС між собою (зокрема, апатія та тривога в того самого пацієнта) та з іншими кластерами (наприклад, подразливість і рухові розлади чи депресія або тривога і маячний синдром) у пацієнтів з СД, ніж серед пацієнтів інших груп. Поведінкові розлади у  пацієнтів з  судинною деменцією характеризувалися такими відмінностями: блукання серед ночі частіше притаманне пацієнтам із СД; вживання неїстівних продуктів виявляється не так часто при СД, як при НДЗ.
Досліджування нейропсихіатричної симптоматики у хворих на судинну деменцію дає змогу краще розуміти особливості перебігу патології, оцінювати можливості імплементації ефективного менеджменту цих симптомів та прогнозувати їх ускладнення для забезпечення гідної адаптації медичної системи, пацієнта та  його опікунів до  викликів, що  виникають у разі встановлення діагнозу судинної деменції. 

Ситуація розгортання російської агресії на території України набула масштабів надзвичайної гуманітарної катастрофи з масивним травматичним впливом на широкі верстви населення, включаючи військових, їхні родини та цивільне населення. Стресові чинники є множинними, реакції на стресову ситуацію можуть бути різноманітними як за змістовним наповненням, так і за траєкторією розвитку. У роботі розглянуто стан тривоги як нормальну емоційну реакцію на травматичний досвід, проаналізовано структуру й динаміку проявів тривоги, наведено дані щодо способів та технік опанування тривоги. Також тривога може трансформуватися в патологічний стан у структурі власне тривожних розладів або спостерігатися як симптом іншої психіатричної патології. Наведено дані щодо критеріїв патологічної тривоги, сучасні методи терапії тривожних станів. 

УДК 616.89-008.454-008.46/.47 : 159.923]-036-037-035

Дзісь Мирослава Олегівна. Нейропсихіатричні симптоми судинної деменції та їх клінічне і прогностичне значення :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 /  М. О. Дзісь  - Львів, 2024. - 203 с. - Бібліогр.: с. 168-192 (185 назв).

У дисертаційній роботі подано теоретичне узагальнення та нове вирішення актуального наукового завдання сучасної психіатрії, яке стосується оптимізації підходів до лікування пацієнтів з нейропсихіатричними симптомами (НПС) судинної деменції (СД) на основі вивчення їх структури, клініко-психопатологічних особливостей і визначення їх прогностичного значення для перебігу цього типу деменції в порівнянні з деменціями іншої етіології, такими як деменція у разі нейродегенеративних захворювань (НДЗ) і змішана демінція (ЗД). 1. Структура НПС СД є складною, поліморфною, із значними відмінностями залежно від важкості основного захворювання та феноменологічного спектру. У кожному окремому випадку трапляються складні констеляції симптомів як загалом, так і в окремих кластерних сегментах. Психотичний кластер НПС у пацієнтів із СД характеризує значна частота маячного (76,9%) та галюцинаторного (56,9%) синдромів. Афективний кластер НПС вирізняється високою частотою таких проявів, як дратівливість/лабільність (98,5%), ажитація/агресія (95,4%) і тривога (89,2%), та низькою частотою симптомів ейфорії (9,2%). Щодо поведінкового кластеру НПС СД, то пацієнти дуже часто мають рухові розлади (95,4%), симптоми порушення сну (93,8%) і розгальмування (86,2%), розлади харчової поведінки (60%). 2. Симптоматика психотичного кластера в пацієнтів із СД проявляється частіше поєднанням маячень і галюцинацій (67,3%), рідше ізольованими маячним (28,8%) чи галюцинаторним (3,8%) синдромами. За змістом маячних переживань у хворих на СД частіше трапляються маячні ідеї стосунку (68,0%), загрози (60,0%), матеріального збитку (58,0%) і отруєння (42,0%). Причому маячення підміни рідше виникає в пацієнтів з СД (12,2%), ніж ЗД (37,5%, р<0,05), а маячення отруєння – частіше (відповідно, 42% проти 16,7%, р<0,05). З-поміж галюцинаторних розладів у пацієнтів із СД найчастіше виникають складні слухові (78,4%) і складні зорові галюцинації (59,5%, рідше в порівнянні з хворими на ЗД – 88,9%, p<0,05). Клініко-психопатологічна феноменологія афективного спектру НПС у хворих на СД виявляється найширшою, у 33,8% з них симптоми емоційних порушень є первинними скаргами. Найчастіше в пацієнтів поєднуються два симптоми – у 47,7% випадків, три і більше симптомів – у 36,9% випадків. Прояви ажитації/агресії трапляються в 95,4% пацієнтів. У хворих на СД є значущо частішим (43,1%, р<0,05), ніж у разі НДЗ (7,7%) і ЗД (30%), важкий перебіг ажитації/агресії (8-12 балів NPI), яка найчастіше комбінується з дратівливістю (96,8%), руховими розладами (95,2%, частіше, ніж у пацієнтів з НДЗ – 52,0%, p<0,05), поведінковими розладами (95,2%), порушенням сну (93,5%), тривогою (91,9%) і маячним синдромом (80,6%, частіше, ніж у пацієнтів з НДЗ – 44,0%, p<0,05); поєднання з апатією є рідшим (52,3%), ніж у пацієнтів з НДЗ (76,9%, p<0,05). Депресія/дисфорія загалом трапляється в 44,6% випадків СД, а в найважчому її перебігу (8-12 балів за NPI) – у 20% пацієнтів. Поєднання депресії в рамках афективного спектру найчастіше відбувається з дратівливістю й порушенням сну (по 96,6%), ажитацією (93,1%) і руховими розладами (89,7%); поєднання з маячним синдромом трапляється частіше (82,8%), а з апатією – рідше (51,7%), ніж у пацієнтів з НДЗ (відповідно, 46,7% і 93,3%, p<0,05). Тривогу відчувають 89,2%пацієнтів, а в її найтяжчому прояві (8-12 балів за NPI) – 26,2% (рідше, ніж у разі НДЗ – 65,4% і ЗД – 56,7%, p<0,05), часто вона поєднується з маяченням(75,9%), що є значущо рідше, ніж у разі НДЗ (79,2%, p<0,05). Апатія трапляється в 55,4% пацієнтів із СД, а в найважчому її перебігу (8-12 балів за NPI) – у 20% пацієнтів, що істотно рідше, ніж у пацієнтів з НДЗ (відповідно, 80,8% і 50,0%, p<0,05). Апатія в усіх випадках поєднується з тривогою, значущо частіше, ніж у пацієнтів із ЗД (82,4%, p<0,05). Симптоми дратівливості/лабільності відзначають 98,5% пацієнтів із СД, зокрема важкі симптоми – 58,5% (частіше, ніж хворі на НДЗ – 30,8%, p<0,05), часто вони
комбінуються з руховими розладами (96,9%, також частіше, ніж у хворих на НДЗ – 83,3%, p<0,05). Суїцидальну поведінку виявляють 20% пацієнтів із СД, що значущо не відрізняється від даних у пацієнтів з НДЗ (7,7%) і ЗД (10%, р>0,05). Поведінкові розлади у хворих на СД проявляються дуже часторуховими розладами (95,4%, частіше, ніж у пацієнтів з НДЗ – 84,6%, p<0,05), порушеннями сну (93,8%) і симтпомами розгальмування (86,2%). Порушення харчової поведінки є рідшими, ніж у пацієнтів із ЗД (відповідно, 60,0% проти 83,8%, p<0,05). Зміни статевої поведінки у вигляді гіперсексуальності є в 30,8% випадків, гіпосексуальності – в 55,4% випадків. Прояви гіперсексуальності у хворих на СД реалізуються через вербальні (70,0%), опосередковані (40,0%) або безпосередні (10,0%) дії. Спектр рухових розладів у пацієнтів із СД за своєю структурою є складним, з переплетеннями різноманітних феноменів у різних конфігураціях в однієї особи та впродовж періоду спостереження. Найчастіше трапляються такі прояви: загальне підвищення рухливості (69,4%), спроби покинути помешкання (75,8%), метушливість у межах дому (61,3%) і блукання з гіперактивністю (45,2%). Пацієнти із СД відрізняються від хворих на НДЗ значущо більшою частотою нічних блукань з амнезією (19,4% проти 0%), спроб покинути помешкання (75,8% проти 50,0%), а від хворих на ЗД – меншою частотою рухових розладів з порушенням впізнавання/орієнтації (48,4% проти 80,0%) і втрати орієнтирів/загубленості після виходу з дому (19,4% проти 30,0%) (p<0,05). Симптоми рухових розладів дуже високої інтенсивності значущо рідше виникають у пацієнтів із СД (3,2%), ніж у разі ЗД (21,4%, p<0,05). Розлади сну мають 93,8% пацієнтів із СД, а феноменологія цих розладів найчастіше проявляється прокиданнями серед ночі (88,5%), труднощами із засинанням (26,2%) і блуканням у нічний час (19,7%, p<0,05 порівняно з хворими на НДЗ – 0%). Порушення харчової поведінки трапляються в 60% випадків СД (рідше, ніж у хворих на НДЗ – 76,9%, p<0,05), переважно це зниження апетиту – 87,2% і маячна обумовленість такої поведінки – 33,3% (p<0,05 проти 5,0% у хворих на НДЗ). Вони вживають неїстівні продукти значно рідше (2,6%), ніж пацієнти з НДЗ (25,0%, p<0,05). Істотною ознакою та показником важкості як психічного, так і соматичного стану є зниження маси тіла, яке виявляється в 35,9% пацієнтів із СД, що істотно не відрізняється від показників у випадках НДЗ і ЗД. Відмова від вживання ліків, що трапляється з високою частотою в пацієнтів із СД (70,8%), значно ускладнює терапевтичний процес; у пацієнтів з НДЗ цей симптом буває значно рідше (38,5%) (р<0,05). Отже, СД за своїми НПС значно відрізняється від деменції у разі НДЗ і ЗД. Так, пацієнтів із СД характеризує велика частота ріноманітних НПС і їх поєднань у трьох кластерах, які мають достатньо відмінностей порівняно з хворими на НДЗ, а саме: у проявах афективного й поведінкового кластерів НПС, зокрема щодо важких проявів ажитації/агресії, тривоги й апатії, щодо симптомів дратівливості/лабільності, порушень сну і харчової поведінки, відмови від лікування та поєднань різних НПС у межах одного кластера чи двох, вони також вирізняються більшою частотою деяких рухових розладів, ніж хворі на НДЗ. Пацієнти із СД відрізняються від хворих на ЗД значно менше, а саме за проявами психотичного кластера, такими як деякі маячення і галюцинації, за таким симптомами афективного кластера, як важка ажитація/агресія, поєднання апатії з тривогою, такими проявами поведінкового кластера, як порушення харчової поведінки, а також меншою частотою деяких рухових розладів. 3. Прогностично несприятливим чинником щодо загального виживання пацієнтів із НПС СД є маячні розлади, оскільки кумулятивна частка виживання (КЧВ) за час спостереження складає 11,6% у разі наявності таких розладів проти 100,0% у разі їх відсутності (р<0,05). Погіршує прогноз щодо безрецидивного виживання наявність порушень сну (КЧВ 43,9% проти 50,0% за їх відсутності, р<0,05), а щодо безподійного виживання – наявність симптомів тривоги (КЧВ 54,8% проти 75,0 % за їх відсутності, р<0,05) і розгальмування (КЧВ 42,5% проти 50% за їх відсутності, р<0,05). У хворих на деменцію у разі НДЗ прогностично несприятливими щодо безподійного виживання є маячний синдром (КЧВ 16,7% проти 50 % у групі без маячного синдрому, р<0,05) і наявність депресії (КЧВ 48% проти 83% у пацієнтів без депресії, р<0,05), а в пацієнтів із ЗД – лише маячний синдром (КЧВ 69,7% проти 100% у пацієнтів без маячного синдрому, р<0,05). 4. Опрацьована комплексна модель терапевтичних заходів у пацієнтів із СД полягає в поєднанні стандартизованого лікування із спрямованою корекцією прогностично несприятливих провідних НПС, включенням модифікованого догляду, помірних фізичних навантажень, заняттєвої терапії та тренінгів когнітивних навичок. 5. Запропонована комплексна терапевтична модель, орієнтована на диференційований підхід стосовно прогностично найнесприятливіших НПС СД, є ефективнішою для корекції симптомів та їх вторинної профілактики в порівнянні з традиційним лікуванням. Її ефективність підтверджує статистично значуще поступове зниження вираженості нейропсихіатричної симптоматики (згідно опитувальника NPI) через 1 і 6 місяців її застосування (р<0,05), тоді коли в пацієнтів, які отримують лише традиційне лікування, вираженість НПС, зменшуючись через 1 місяць терапії (р<0,05), до 6 місяця залишається на досягнутому рівні (р>0,05).