УДК: 616.988:[578.834.1+578.825.11]-001-008.6-092.19

Надіжко Олена Миколаївна. Оцінка стану імунної відповіді за умов постковідного синдрому та посттравматичного стресового розладу з активацією герпесвірусу 6 типу : дис. ... д-ра філософії :[спец.] 222, 22 / О. М. Надіжко. - Львів, 2026. - 242 с. - Бібліогр.: с. 188 -214. (218 назв).
У дисертаційній роботі запропоновано шляхи вирішення актуального наукового та практичного завдання, яке полягало в оцінці стану імунної відповіді за умов постковідного синдрому та посттравматичного стресового розладу з активацією герпесвірусу 6 типу, оптимізації діагностики зумовленої герпесвірусом імунопатології, прогностичних моделей формування постковідного синдрому та посттравматичного стресового розладу з підбором ефективної противірусної та імуномодулюючої терапії.
1.У пацієнтів після COVID-19 і стресу в анамнезі встановлені клінічні характеристики, що відповідали ПТСР і постковідному синдрому (PCC) і супроводжувались достовірними змінами лабораторних показників: лімфопенія– у 18,9 % осіб, лімфоцитоз – у 32,9 %, моноцитоз – у 39,2 %, нейтропенія – 22,8 %, а в 34,1 % пацієнтів – підвищення кількості нейтрофілів, підвищення рівнів CРП - у 23,4 %, ШОЕ - у 24,1 %, печінкових ферментів у 11,4 %. Виявлені клінічні та лабораторні дані свідчили про дисрегуляцію імунної відповіді та вказували на високий ризик формування імунопатології, що посилювався на тлі реактивації HHV-6.
2.У пацієнтів з постковідним синдромом після тяжкого перебігу COVID-19 в анамнезі на тлі реактивації HHV-6 виявлено: зниження кількості CD3+ T клітин (р=0,009), NK клітин (р=0,013), CD8+ T клітин (р=0,008), CD4+ T клітин (р=0,045) і CD4+CD25+CD127− Treg клітин на тлі підвищення кількості B лімфоцитів CD19+ (р=0,0002) порівняно з відповідними пацієнтами без HHV-6, що сигналізує про формування дефіциту за клітинним типом з порушенням регуляторного контролю імунної відповіді.
3.У пацієнтів з ПТСР на тлі реактивації HHV-6 виявлене достовірне зниження кількості CD3+ T клітин (р<0,05), тенденцію до зниження CD8+ T клітин, CD4+CD25+CD127− Treg клітин, CD4+ T клітин при одночасному підвищенні кількості B лімфоцитів CD19+ і NK клітин (р<0,05). Виявлені зміни вказували, що реактивація HHV-6 розбалансовує хелперно-супресорний тип регуляції і посилює ризик автоагресії за гуморальним і цитотоксичним механізмами.
4.Уперше встановлено, що у пацієнтів з постковідним синдромом експресія інгібіторного рецептора TIM-3 на NK клітинах була зниженою порівняно з контрольною групою, причому достовірно нижчі рівні виявлені на тлі реактивації HHV-6 (p<0,01), що вказувало на пригнічення апоптичної активності з ймовірним ризиком формування імунних порушень за Th1-типом.
5.Уперше показано, що у пацієнтів з постковідним синдромом на тлі реактивації HHV-6 були достовірно знижені рівні Fas (p<0,01), TIM-3 (p<0,01) і висока експресія активаційно-регуляторного маркера CD38 (p<0,01) після середнього ступеня COVID-19 в анамнезі на відміну від пацієнтів після тяжкого перебігу COVID-19. Виявлене посилення експресії CD38 (p<0,01) навіть після легкого перебігу COVID-19. Отримані дані дозволяють розглядати Fas, TIM-3 і CD38 як предиктивні маркери формування постковідного синдрому після легкого та середнього перебігу COVID-19. Зниження експресії Fas (р=0,019) у пацієнтів із ПТСР може бути використане для прогнозування розвитку неврологічних і когнітивних ускладнень даної патології.
6.Доведено, що реактивація HHV-6 у пацієнтів з постковідним синдромом і ПТСР призводить до зниження цитотоксичної активності імунокомпетентних клітин і розбалансування активізаційно-регуляторних механізмів імунної відповіді. Рівень експресії інгібіторного рецептора TIM-3 (CD56+/366+) доцільно використовувати як обґрунтування необхідності корекції лікувальної тактики з включенням противірусної імуномодулюючої терапії.
7.Показано, що тривалий курс лікування інозин пранобексом пацієнтів з постковідним синдромом, ПТСР і коморбідною патологією продемонстрував клінічну (60,4 %), вірусологічну (62,9 %) та імунологічну ефективності, що проявлялось покращенням загального стану та якості життя пацієнтів, зменшенням клінічної симптоматики, позитивними достовірними змінами лабораторних показників і зниженням вірусного навантаження у всіх біологічних середовищах. Терапія супроводжувалась підсиленням процесів апоптозу на NK-клітинах і CD8 цитотоксичних лімфоцитах з посиленням регуляторної активності Т-хелперів.
8.Встановлено, що імуномодулюючий ефект інозин пранобексу щодо CD8+ цитотоксичних лімфоцитів реалізувався через активацію механізмів «раннього» апоптозу вірусінфікованих клітин за участю PD-1/PD-L1 шляхом Gal-9/TIM-3 та активації процесу остаточного доведення їх до апоптозу NK- клітинами за участю системи Fas/FasL, що має ключове значення в обмеженні поширення вірусної інфекції в організмі.
9.Уперше запропоновано і впроваджено в практичну діяльність графічно-логістичні моделі прогнозу формування ПТСР і постковідного синдрому після перенесеного COVID-19 у різних формах перебігу на тлі реактивації HHV-6, які грунтуються на ступенях зниження експресії Fas (p=0,0001), FasL (p=0,001), PD-1 (p=0,001), PD-1L (p=0,003) і дозволяють обгрунтувати доцільність проведення тривалої противірусної терапії з імуномодулюючою дією інозин пранобексом.

 УДК: 612.824:612.146]:616-053.7-072

Музика Ірина Володимирівна. Фізіологічне обгрунтування модуляцій мозкового кровоплину у молодих осіб різної стрес-стійкості :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 /  І. В. Музика - Львів, 2024. - 174 с. - Бібліогр.: с. 145-170 (200 назв).

Виконано наукове завдання, яке полягало у встановленні характеру модуляцій мозкового кровоплину в осіб молодого віку серед студентів-медиків. Проведено порівняння основних мікросоціальних чинників, карантинних заходів з приводу пандемії COVID-19, психоемоційного навантаження на мозковий кровоплин у молодих осіб жіночої та чоловічої статі різних етнічних груп, охарактеризовано психофізіологічний стан, баланс автономної нервової системи, харчову поведінку та фізичну активність. А також проведено порівняння із студентами, в анамнезі яких було підтверджено інфікування короновірусною інфекцією SARS Cov-2, як новий стресовий чинник серед студентів-іноземців. 

1. Для респондентів обидвох статей європеоїдної раси доведено достовірні (p<0,05) зміни реограми у плані наповнення судин артеріальною кров’ю в бік підвищеного та зафіксовано достовірно (p<0,05) підвищений тонус артеріол серед студентів, які мали у анамнезі перенесену інфекцію SARS Cov-2, що більшою мірою характерно для респондентів чоловічої статі, а ніж жіночої.

Серед студентів-азіатів чоловіків встановлено, що загалом характерний вищий показник наповнення судин артеріальною кров’ю, а ніж для студентів-поляків, що змінюється після перенесеної коронавірусної інфекції у бік підвищення (p˃0,05), виявлено статистично достовірно (p<0,05) підвищений тонус артеріол після перенесеної інфекції з 49% до 62,5%. У цій групі серед жінок простежуємо підвищення наповнення судин артеріальною кров’ю та тонусу судин з 33,5% до 100% та з 27% до 100% відповідно.

У групі студентів-нігерійців доведено достовірно (p<0,05) підвищене наповнення судин артеріальною кров’ю та підвищений тонус артеріол (p<0,05) серед осіб обидвох статей. У цій групі студентів встановлено також і достовірне (p<0,05) утруднення венозного відтоку після перенесеної коронавірусної інфекції.

2. Доведено достовірні зміни показників наповнення мозкових судин артеріальною кров’ю (РІ) та тонусу аретіол (ДКІ) у студентів після перенесеної коронавірусної інфекції, що підтверджує теорію нейроінвазії як чинника модуляції мозкового кровоплину. Все це вказує на дисавтоматію мозкового кровоплину після перенесеної коронавірусної інфекції та може слугувати раннім маркером для відбору пацієнтів, які потребують тривалого лікарського спостереження.
3. Оцінюванням варіабельності серцевого ритму у чоловіків встановлено переважання активності парасимпатичної ланки АНС на синусовий ритм, з високою активністю регуляції та меншим впливом центрального надсегментарного відділу та судинного центру регуляції. У респондентів-чоловіків, які перенесли інфекцію SARS Cov-2, відмічено зменшення впливу парасимпатичної ланки АНС на контроль серцевої діяльності (р<0,05). Серед жінок основної групи дослідження характерно переважання парасимпачного впливу АНС, а після перенесеної коронавірусної інфекції відзначено фактично однаковий вплив симпатичного та парасимпатичного відділів АНС на регуляцію серцевого ритму (p˃0,05).
4. Виявлено зміни мікрокристалізації ротової рідини за типами виражених і помірно виражених деструкцій, що може свідчити про активування гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи та симпатичної ланки АНС, залучених у реалізацію стрес відповіді. Такі зміни зареєстровано у ⅓ усіх учасників дослідження та зростання у понад 2,5 рази у студентів, що перехворіли на SARS CoV-2 COVID-19 і може вказувати про підвищену схильність до розвитку хронічного стресу.
5. Порівняння статевих відмінностей індивідуально-типологічних особливостей психофізіологічного стану студентів, який характеризували за тривожністю, проявами хронічного стресу чи депресією показав, що у чоловіків симптоми переважали над жінками практично у 2 рази. Перенесена коронавірусна інфекція значною мірою впливала на збільшення студентів із симптомами тривоги, стресу та депресії, зафіксовано зростання частоти проявів у понад 3 рази.
6. Встановлено можливість використання стану фізичної активності молодих осіб для прогнозування розвитку модифікацій мозкового кропоплину та проявів хронічного стресу за змінами симпато-парасимпатичної рівноваги за допомогою прогностичних параметрів інтегративного оцінювання реоенцефалографії, ритмограм варіабельності серцевого ритму та змінами мікрокристалізацій ротової рідини. Показано, що студентам-іноземцям ЛНМУ імені Данила Галицького у притаманна гіподинамія. У групі студентів, які зазнали виразних модифікацій мозкового кровоплину у аспекті гіпертонусу артеріол і перехворіли коронавірусною інфекцією, кількість осіб, що були активними та помірно активними, склало 24% порівняно до 76% неактивних та помірно неактивних.
7. Встановлено, що харчова поведінка усіх студентів значною мірою залежить емоційного стану, однак більше притаманна європейцям. Емоційне харчування відмічено у 70% опитаних. Негативні емоції, тривога, страх, стрес, невдачі, ізоляція - сприяють переїданню, а відтак стають плацдармом для розвитку метаболічного синдрому.