УДК: 616.441-036: 616.61-06: 616.379-008.65

Верещинська А. П.  Особливості функціонального стану щитоподібної залози у хворих на цукровий діабет 2 типу з діабетичною хворобою нирок : ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / А. П. Верещинська. - Львів, 2025. - 220 с. - Бібліогр.: с. 180-208 (245 назв).

У дисертаційній роботі обґрунтовано значущість комплексної оцінки функції нирок та функціонального стану ЩЗ у пацієнтів із ЦД 2 типу та ДХН. Проведено аналіз взаємозв’язку між параметрами функціональної здатності нирок та розвитком дисфункції ЩЗ у цієї категорії хворих. Визначено клінічне значення рівня Pro-ADM як потенційного маркера прогресування ДХН. Запропоновано шляхи удосконалення лікувальної тактики у пацієнтів із коморбідним перебігом ЦД 2 типу з ДХН та дисфункцією ЩЗ з урахуванням сучасних діагностичних і прогностичних підходів.

1. Серед обстежених пацієнтів із ЦД 2 типу та ДХН у 38,4% діагностовано гіпотиреоз, а у 24% – гіпертиреоз. При цьому у пацієнтів із високим та дуже високим ризиком прогресування ДХН частіше виявляється гіпотиреоз, тоді як при помірному ризику – гіпертиреоз. Відзначено поступальне підвищення рівня ТТГ зі збільшенням ризику прогресування ДХН (2,34 ± 0,913 vs 2,69 ± 3,102 vs 3,13 ± 3,303 vs 4,89 ± 3,214 мкМО/мл відповідно до груп; p < 0,05). Виявлено прогресуюче зниження рівня FT3 (2,64 ± 0,726 vs 2,48 ± 0,712 vs 2,35 ± 0,678 vs 1,18 ± 0,586 пг/мл; p < 0,05) та FT4 (15,60 ± 2,458 vs 15,03 ± 10,408 vs 12,41 ± 10,435 vs 6,15 ± 3,344 пмоль/л; p < 0,05) залежно від ризику прогресування ДХН. Встановлено достовірну пряму кореляцію ТТГ із рівнем САК та негативну кореляцію з рШКФ у всіх групах пацієнтів (p < 0,05). Рівні FT3 і FT4 демонстрували прямі кореляційні зв’язки з рШКФ та негативні зв’язки з САК у всіх групах пацієнтів (p < 0,05). Також рівень АТ до ТПО поступово зростав відповідно до ризику прогресування ДХН (33,83 ± 24,084 vs 29,083 ± 28,548 vs 61,05 ± 90,878 vs 152,23 ± 117,681 МО/мл; p < 0,0001) та встановлено позитивну достовірну кореляцію рівня АТ до ТПО з рівнем САК у всіх групах (p < 0,05).
2. Проведене УЗД ЩЗ у пацієнтів із ЦД 2 типу та ДХН при УЗД ЩЗ виявило поступове збільшення її розміру зі зростанням ризику прогресування ДХН (13,04 ± 2,53 см³ vs 17,30 ± 4,04 см³ vs 18,32 ± 3,17 см³ vs 20,99 ± 4,02 см³ відповідно до груп, p < 0,0001). Встановлено достовірний прямий кореляційний зв’язок між об’ємом ЩЗ та показниками ІМТ, HbA1c, САК, а також негативний кореляційний зв’язок із рШКФ у всіх групах (p < 0,05), що може свідчити про можливий зв'язок між метаболічними порушеннями при ДХН та структурними змінами ЩЗ. У 62,3% пацієнтів виявлено структурні порушення ЩЗ, серед яких найбільш частими були вузлові утворення ЩЗ. Частота яких збільшувалася залежно від ризику прогресування ДХН (23,8% vs 36,8% vs 51,5% vs 68,8%, p < 0,05). Крім того, ознаки АІТ були виявлені у 9,5% пацієнтів із низьким ризиком прогресування ДХН, тоді як серед осіб із помірним, високим та дуже високим ризиком цей показник складав 22,4 % vs 18,2 % vs 31,25 % відповідно до груп (p < 0,05).
3. У пацієнтів з ЦД 2 типу, ДХН та гіпотиреозом розподіл (%) хворих за ризиком прогресування ДХН був практично однаковим (p > 0,05). Водночас серед осіб із ЦД 2 типу, ДХН та гіпертиреозом частина осіб із помірним ризиком прогресування ДХН була втричі вищою, ніж хворих із високим ризиком (p < 0,05), а хворих з дуже високим ризиком виявлено не було. У групі пацієнтів з гіпотиреозом виявлено статистично значуще підвищення рівня креатиніну (110,6 ± 29,05 мкмоль/л, p < 0,0001), сечовини (7,02 ± 2,98 ммоль/л, р < 0,05), САК (219,9±107,3 мг/г, p < 0,0001), та достовірне зниження рівня рШКФ (59,71± 19,07мл/хв/1,73 м², p < 0,0001) у порівнянні з пацієнтами з еутиреозом та гіпертиреозом. Встановлено достовірну позитивну кореляцію між ТТГ та показниками функції нирок (сечовина, креатинін та САК), а також негативний кореляційний зв’язок із рШКФ у всіх групах (p < 0,05). Рівні FT3 i  FT4 також продемонстрували достовірну кореляцію пряму з рШКФ (р < 0,05), та негативну кореляцію з показниками ниркової функції, всі р < 0,05. Також рівень АТ до ТПО (89,35± 95,60 МО/мл, p < 0,0001) був найвищим у групі з гіпотиреозом  ніж у групі з еутиреозом та гіпертиреозом (25,84 ± 47,32 vs 38,75± 58,21 МО/мл, відповідно, обидва p < 0,05).
4. Серед пацієнтів з ДХН та різним функціональним станом ЩЗ, об’єм залози демонструє статистично достовірну різницю між групою порівняння (13,04 ± 2,53 см³, p < 0,0001) та іншими досліджуваними групами. Також виявлено достовірну різницю між пацієнтами з гіпотиреозом (18,66 ± 3,76 см³) та гіпертиреозом (16,69 ± 4,49 см³), p < 0,05. При УЗД ЩЗ не виявлено достовірну різниці розподілу структурних змін паренхіми ЩЗ (вузлових утворень  та АІТ) серед основних груп дослідження (р > 0,05).
5. Оцінка рівня Pro-ADM у пацієнтів із ЦД 2 типу засвідчила його поступове підвищення залежно від ризику прогресування ДХН. Найнижчі показники зафіксовані у групі порівняння (8,44 ± 4,94 пмоль/л, p < 0,0001), тоді як у пацієнтів із помірним ризиком прогресування ДХН рівень Pro-ADM складав 19,75 ± 5,88 пмоль/л (p < 0,0001). У групах із високим та дуже високим ризиком прогресування ДХН спостерігалося значне підвищення рівня Pro-ADM – 35,49 ± 14,21 пмоль/л та 72,02 ± 11,29 пмоль/л відповідно (усі p < 0,0001). Даний показник демонстрував достовірну пряму кореляцію з рівнем ІМТ, HbA1c, сечовиною, креатиніном, САК та негативну кореляцію з рівнем рШКФ, (усі p < 0,05), що підтверджує його роль як маркера зниження ниркової функції.
6. Рівень Pro-ADM у пацієнтів із ЦД 2 типу та ДХН змінювався залежно від функціонального стану ЩЗ. Найвищі значення даного показника зафіксовано у групі пацієнтів із гіпотиреозом (46,64 ± 23,10 пмоль/л, p < 0,05). У пацієнтів з еутиреозом та гіпертиреозом рівень Pro-ADM становив 25,21 ± 8,78 пмоль/л та 30,60 ± 8,15 пмоль/л відповідно (p < 0,05). Встановлено достовірну позитивну кореляцію середньої сили між рівнем Pro-ADM та титром АТ до ТПО, (p < 0,05), що може вказує на вплив зниженої функції ЩЗ на цей показник.
7. Застосування індивідуалізованої медикаментозної терапії у коморбідних пацієнтів із ЦД 2 типу, ДХН та гіпотиреозом, що включає іНЗКТГ 2 з/без аГПП-1 у поєднанні з левотироксином, сприяє покращенню глікемічного контролю, нефропротекції та нормалізації функції ЩЗ. Регулярний контроль функціонального стану (визначення рівня ТТГ) та морфологічних змін ЩЗ (УЗД) є важливими складовими ефективного ведення даної категорії пацієнтів.

УДК: 616.24-002.5:579.873.21-616.98-092.19-008.4]-036 

МЕТА. Вивчити перебіг ВІЛ/СНІД-асоційованого туберкульозу легень (ТБЛ) залежно від чутливості штамів Mycobacterium tuberculosis (МБТ).
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ. Проаналізовано 103 медичні файли хворих на коінфекцію ВІЛ/СНІД/ТБ за період 2020-2024 рр. Хворих розподілили на дві групи: 1-ша група – 42 пацієнти з коінфекцією ВІЛ/СНІД/ТБ, які виділяли чутливі штами МБТ до антимікобактеріальних препаратів (АМБП); 2-га група – 61 пацієнт з коінфекцією ВІЛ/СНІД/ТБ, які виділяли резистентні штами МБТ.
Мікробіологічне дослідження охоплювало: виявлення МБТ у мокротинні методом мікроскопії мазка, посіву на середовище Левенштайна – Єнсена, типування виділених мікобактерій на Bactec MGIT 960, проведення тесту медикаментозної чутливості штамів МБТ до АМБП, молекулярно-генетичне дослідження. ВІЛ/СНІД діагностували експрес-тестом, швидким тестом, для визначення вірусного навантаження використовували полімеразну ланцюгову реакцію. Статистичний аналіз отриманих результатів провели на підставі пакета програм у системі Excel.
РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ. В обох групах у 1,5 раза переважали чоловіки віком від 31 до 50 років. У тяжкому стані були госпіталізовані 23,8 % хворих 1-ї групи та 9,8 % ‒ 2-ї. Середня кількість ліжко-днів у стаціонарі в 1-й групі становила 23,1±2,1, а в 2-й ‒ 61,7±4,5. Хворі 2-ї групи помирали у 2,2 раза частіше. Профіль резистентності 2-ї групи показав, що вдвічі частіше спостерігали стійкість до рифампіцину (R), ніж до ізоніазиду, рифампіцину, піразинаміду й етамбутолу (HRZE) та ТБ із прерозширеною резистентністю (32,8 проти 16,4 %; р<0,05). 
Найрідше констатовано стійкість до HRZ (1,4 %) та нових АМБП (бедаквіліну й деламаніду). У 2-й групі переважали міліарний ТБЛ (в 1,7 раза) й інфільтративний ТБЛ (у 2,0 раза). У 1-й групі констатовано збільшення частоти дисемінованого ТБЛ. Хворі 2-ї групи вдвічі частіше скаржилися на виражену інтоксикацію, кахексію, пацієнти 1-ї – на кровохаркання. В обох групах майже з однаковою частотою діагностували сепсис, перикардит, спонтанний пневмоторакс. Респіраторну недостатність у 1,5 раза частіше виявляли в 2-й групі, хронічний обструктивний бронхіт у 1,7 раза – в 1-й. В обох групах констатовано хронічний гепатит, цироз печінки, асцит і токсичне ураження печінки. У 2-й групі вдвічі частіше спостерігали хронічний гепатит В. При асоційованому ВІЛ/СНІД/ТБ ураження нервової системи й органа зору спостерігали вдвічі частіше в 2-й групі, ніж у 1-й.
ВИСНОВКИ. Хіміорезистентний ТБ на тлі ВІЛ/СНІДу перебігав значно тяжче. Поєднання двох захворювань спричиняло інвалідизацію у 24,4 % (10) пацієнтів із чутливим ТБ/ВІЛ і в 55,7 % (34) – з хіміорезистентним ТБ/ВІЛ або навіть смерть в 11,9 та 26,2 % осіб відповідно.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: коінфекція ВІЛ/СНІД/ТБ, чутливий і хіміорезистентний туберкульоз легень. 

OBJECTIVE. To study the course of HIV/AIDS-associated pulmonary tuberculosis (PTB) depending on the sensitivity of Mycobacterium tuberculosis (MBT) strains.
MATERIALS AND METHODS. 103 medical 桠les of patients with co-infection HIV/AIDS/TB for the period 2020-2024 were analyzed. Patients were divided into two groups: 1st group – 42 patients with co-infection HIV/AIDS/TB, who isolated sensitive strains of MBT to antimycobacterial drugs (AMBD); 2nd group – 61 patients with co-infection HIV/AIDS/TB, who isolated resistant strains of MBT. Microbiological study included: detection of MBT in sputum by smear microscopy, seeding on the Lewenstein – Jensen medium, typing of isolated mycobacteria on Bactec MGIT 960, conducting a drug sensitivity test of MBT strains to AMBD, molecular genetic study. HIV/AIDS was diagnosed by rapid test; polymerase chain reaction was used to determine viral load.
Statistical analysis of the results obtained was carried out on the basis of the software package in Excel. 

RESULTS AND DISCUSSION. In both groups, 1.5 times dominated by men aged 31 to 50 years. In serious condition, 23.8 % of patients of the 1st group and 9.8 % ‒ of the 2nd were hospitalized. The average number of bed-days in the hospital of the 1st group was 23.1±2.1, and the 2nd ‒ 61.7±4.5. Patients of the 2nd group died 2.2 times more often.The resistance pro⣀le of 2nd group showed that rifampicin (R) resistance was 2 times more likely than isoniazid, rifampicin, pyrazinamide, ethambutol (HRZE) and pre-extensively drug-resistant TB (32.8 vs 16.4 %; p<0.05). Resistance to HRZ (1.4 %) 
and resistance to new AMBD (bedaquiline and delamanid) were the least often noted. In the 2nd group miliary PTB (1.7 times) and in⣀ltrative PTB (2.0 times) prevailed. Group 1 showed an increase in the frequency of disseminated PTB. Patients of the 2nd group were 2 times more likely to complain of severe intoxication, cachexia, patients of the 1st group – of hemoptysis. In both groups, sepsis, pericarditis, and spontaneous pneumothorax were diagnosed with almost the same frequency. Respiratory failure was 1.5 times more often detected in the 2nd group, chronic obstructive bronchitis 1.7 times – in the 1st. In both groups, chronic hepatitis, cirrhosis, ascites and toxic liver damage were noted. In the 2nd group, chronic hepatitis B was observed 2 times more often. Among the patient with associated HIV/AIDS/TB, damage to the nervous system and the organ of vision was observed 2 times more often in the 2nd group than in the 1st.
CONCLUSIONS. Chemoresistant TB on the background of HIV/AIDS was much more dicult. The combination of the two diseases contributed to disability in 24.4 % (10) of patients with sensitive TB/HIV and in 55.7 % (34) with chemoresistant TB/HIV or even death in 11.9 % and 26.2 %, respectively.

KEY WORDS: co-infection HIV/AIDS/TB, sensitive and chemoresistant pulmonary tuberculosis.