Репозитарій

УДК 616.62 – 007.27 – 085.277.3 - 059

Шеремета Данило Романович. Застосуваня мітоміцину С у комплексному протирецидивному лікуванні стриктур сечівника : [спец.] 222, 22 / Д. Р. Шеремета. - Львів, 2025. - 151 с. - Бібліогр.: с. 120 -142. (209 назв).

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирiшення актуального медико-соціального завдання – оптимізації діагностичної оцінки та використання для лікування непротяжних стриктур уретри
оптичної уретротомії та мітоміцину С і впливу мітоміцину С на регуляторні системи клітини, що має суттєве значення для охорони здоров’я.
1. Виявлено, що найчастішими етіологічними чинниками виникнення стриктури уретри є ятрогненний (54%), зокрема обумовлений трансуретральними операціями на нижніх і верхніх сечових шляхах (38%) і катетеризацією уретри (16%), а також посттравматичний (23,9 %), постінфекційний (11,5 %) та ідіопатичний (10,6 %).
2. Закономірними особливостями клінічних проявів стриктур уретри у чоловіків є висока частота виявлення у віці понад 60 років (58 %). Аналіз локалізації стриктури висячої уретри виявив, що у 9 % пацієнтів вона
знаходиться в човноподібній ямці, у 31,1 % пацієнтів - у пенільному відділі уретри. Стриктура мембранозної уретри виявлена у 40,2 % пацієнтів, а стриктура у двох і більше пошкоджених відділах уретри – у
19,7 %. Протяжність стриктури уретри до 5 мм виявлена у 32 % пацієнтів, 6-15 мм – у 48,4 %, а понад 15 мм – у 19,6 % пацієнтів.
3. Середня ефективність введення мітоміцину С при оптичній уретротомії за даними анкет IPSS складає 76 %, а за даними максимальної швидкості сечовипускання – 17 %. Середня ефективність введення мітоміцину С
при оптичній уретротомії нерецедивних стриктур через 12 міс складає 38,2 %, а рецедивних – 43,3 %. Ефективність лікування мембранозної уретри з використанням мітоміцину С становвить 38,2 %, висячої – 39,9
%, а 2 і більше відділів – 19,3 %.
4. Методика підслизового введення мітоміцину С при виконанні оптичної уретротомії, порівняно з оптичною уретротоміяю як монотерапевтичної методики, дозволила досягти безрецидивний 12-місячний період у 38,2%
більше пацієнтів зі стриктурами мембранозної уретри (р<0,05), у 39,9% більше пацієнтів зі стриктурами висячої уретри (р<0,05), у 19,3% більше 117 пацієнтів зі стриктурами кількох відділів уретри, у 38,2% більше пацієнтів з нерецидивними стриктурами, у 43,3% більше пацієнтів з рецидивними стриктурами (р<0,05), у 15,6% більше пацієнтів з ідіопатичними стриктурами, у 41,2% більше пацієнтів з посттравматичними стриктурами (р<0,05), у 35,7% більше пацієнтів з ятрогенними стриктурами (р<0,05), у 48,6% більше пацієнтів з постінфекційними стриктурами (р<0,05), у 42,2% більше пацієнтів зі стриктурами протяжністю 1-5 мм (р<0,05), у 36,9% більше пацієнтів зі стриктурами протяжністю 6-15 мм, у 41,6% більше пацієнтів зі
стриктурами протяжністю >15 мм.

5. Виявлено, що антибіотик мітоміцин С суттєво впливає на про-/антиоксидантний статус клітин: активує пероксидацію ліпідів і модулює активність ензиматичної та неензиматичної ланки глутатіонової
антиоксидантної системи. Дозозалежно (10-6…..10-3 М) активує глутатіонпероксидазу; у низьких концентраціях (10-6….. 10-5 М) достовірно не впливає на концентрацію відновленого глутатіону, а при високих (10-3 М) – до
його зниження; при всіх досліджуваних концентраціях мітоміцин С інгібує глутатіон-S-трансферазну активність. При дiї мітоміцину С в концентрації 10-5 М глутатіонредуктазна активність достовірно зростала в 1,6 раза. При вищих концентраціях мітоміцину - 10-3 М, активність ензиму знижувалась в 5,1 рада щодо
контрольних значень.
6. Мітоміцин С у концентраціях 10-6…. 10-3 М дозозалежно призводить до зростання аргіназної активністі в лімфоцитах периферичної крові. При 10-6 М концентрації препарату – в 1,2 раза, а при 10-3 М концентрації в 1,5 раза щодо контролю (р<0,05).
7. Виявлені вiдповідні зміни в активності конститутивної ізоформи NO- синтази. Показано, що за дії мітоміцину С в концентрації 10-6 М активність сNOS знижувалась в 1,4 раза щодо контрольних значень
(р<0,05), а активність іNOS практично не детектується. Для індукування активності iNOS використовували оксидативний стрес, преінкубуючи 118 лімоцити з Н2О2. Преінкубація лімфоцитів із 0,2 мМ Н2О2 призводить до зростання активності iNOS в 22,4 раза. На фоні активації iNOS гідрогeн пероксидом, мітоміцин С в концентрації 10-6 М призводить до інгібування активності ензиму в 1,4 раза (р˂0,05).
8. За дії різних концентрацій мітоміцину С в діапазоні 10-5…10-3 М величина Na+,K+-АТФазної активності дозозалежно зростала і найвищою була при 10-3 М концентрації, зростала в 2,6 раза щодо контрольних значень (р<0,05).
9. При дії різних концентрацій мітоміцину С величина Ca2+,Mg2+-АТФазноїактивності плазматичної мембрани дозозалежно зростала і була найвищою при 10-3 М концентрації - в 1,36 раза щодо контрольних значень (р˂0,05).Ca2+,Mg2+-АТФазна активність ендоплазматичного ретикулуму зі збільшенням концентрації мітоміцину C в середовищі інкубації зростала в 1,35 раза щодо контролю (р˂0,05).
10.Отримані нами результати щодо дії мітоміцину С, який застосовується при лікуванні стриктури уретри та запобіганні утворення рецидивних стриктур, вказують на додатковий його вплив на регуляторні системи
клітини, зокрема, пов’язані з про-/антиоксидантною, аргіназо-NO- синтазною системами та системою підтримання гомеостазу йонів Сa2+ і Na+. Зростання Na+,K+- та Сa2+,Mg2+-ATФазних активностей клітин за дії мітоміцину С свідчить, що вони можуть запобігати перевантаженню цитозолю відповідними йонами і, таким чином, інгібувати проліферативні процеси та утворення стриктур.
11. Загальна ефективність лікування стриктур уретри з використанням оптичної уретротомії та мітоміцину С за 12 міс спостереження зростає складає 37,5 %.Судячи із отримапних нами даних щодо впливу мітоміцину С
на регуляторні системи клітини, можна зробити висновок, що його антипроліфереративна дія не обмежується тільки зшивками ДНК-ДНК тощо, а є набагато складнішою із залученням про-/антиоксидантної,
аргіназо-NO-синтазної та йон-транспортувальних систем.

UDC 611.316-018-06:615.212.7]-092.9

This study is dedicatedted to the identification and description of structural changes in the mandibular gland
of rats after two and three weeks of opioid administration. The widespread use of opioids and the rapid growth in
the number of drug addicts, together with significant economic, social, and moral difficulties, make the problem of
drug addiction one of the most pressing in most countries of the world. These circumstances confirm the relevance
of further study of the effects of opioids on the human body.
The aim is to identify structural changes in the submandibular gland after two and three weeks of opioid exposure and to assess the relationship between the duration of opioid administration and the level of organ destruction. The study used a method of modeling the effect of opioids on the body of white rats and a histological method to study the microstructure of the submandibular gland of rats under the influence of opioids. The first signs of structural changes in the submandibular gland were detected after 2 weeks of intramuscular administration of the opioid (nalbuphine) at a dose of 8 mg/kg in the first week and 15 mg/kg in the second week. Capillary stasis was noted, and edema of the interlobular connective tissue was observed. After three weeks of administration of an opioid analgesic at a dose of 8 mg/kg in the first week, 15 mg/kg in the second week, and 20 mg/kg in the third week in the submandibular gland preparations of white rats, an increase in destructive changes in serocytes was observed, in particular the development of necrosis of secretory cells in the terminal protein and mixed sections. Alterative processes were noted in the parenchymal elements of the organ and the further development of discirculatory changes, namely, further dilatation of arterioles and venules, mainly due to their overflow with erythrocytes. Already after 2 weeks of intramuscular administration of the opioid, the first changes in the structure of the submandibular gland are detected. There is a clear relationship between the depth of structural changes in the submandibular gland of the white rat, including its hemomicrocirculatory bed, and the duration of administration of an opioid analgesic.
Key words: salivary gland, experimental opioid influence, white rat.

Це дослідження присвячене вияву та опису структурної перебудови піднижньощелепної залози щура на дво- та трьох тижневого введення опіоїду. Широке застосування опіоїдів та стрімке зростання кількості наркозалежних, разом з значними економічними, соціальними і моральними складностями, роблять проблему наркоманії однією з найактуальніших у більшості країн світу. Наведені обставини підтверджують актуальність подальшого вивчення впливу опіоїдів на організм людини.
Мета – виявити структурні зміни піднижньощелепної залози за дво- та трьох тижневого впливу опіоїду та оцінити взаємозв’язок між тривалістю введення опіоїду та рівнем деструкції органу У роботі використано метод моделювання впливу опіоїду на організм білого щура та гістологічний
метод – для вивчення мікроструктури піднижньо-щелепної залози щура за умов впливу опіоїду. Перші ознаки структурних зміни піжнижньощелепної залози виявляли вже через 2 тижні внутрішньом’язевого введення опіоїду (налбуфін) у дозі І тиждень – 8 мг/кг, ІІ тиждень – 15 мг/кг. У капілярах відмічали явище стазу, спостерігали набряк міжацинарної, а також міжчасточкової сполучної тканини. Через три тижні введення опіоїдого анальгетика в дозі І тиждень – 8 мг/кг, ІІ тиждень – 15 мг/кг, ІІІ тиждень – 20 мг/кг у препаратах піднижньощелепної залози білих щурів спостерігали наростання деструктивних змін сероцитів, зокрема розвиток некрозу секреторних клітин кінцевих білкових та
змішаних відділів. Відзначали альтеративні процеси у паренхіматозних елементах органу та подальший розвиток дисциркуляторних змін, а саме подальше розширення артеріол та венул, переважно за рахунок переповнення їх еритроцитами. Вже через 2 тижні внутрішньом’язевого введення опіоїду виявляються перші зміни у структурі піжнижньощелепної залози. Відстежується чіткий зв’язок між глибиною структурних змін
піднижньощелепної залози білого щура, у тому числі і її гемомікроциркуляторного русла та тривалістю введення опіоїдного анальгетика.
Kлючові слова: слинна залоза, експериментальний опіоїдний вплив, білий щур.

Abstract: Henryk Kadyi’s (1851–1912) work in anatomical research is closely related to researching fundamental problems of preserving anatomic specimens for science and teaching. The goal of this study is to describe the professional life of Henryk Kadyi, to highlight his achievements for modern anatomy and to use his story to demonstrate the importance of mentoring, international scientific communication and cross border cooperations for scientific success.
The development of novel conservation methods gained him enormous respect of the scientific community and secured him a place in the history of medicine. Kadyi was educated in Vienna and shaped by Hyrtl and Langer. He then started residency in Krakow, where he was supervised by Teichmann, a disciple of Hyrtl. There, he received a call for professorship in Lviv. At each location, he was influence by local conditions, which improved his anatomical skills. This is a good example of the interconnection of knowledge, skills, scholarship, and scientific tradition between academic centers — in this case, Vienna, Krakow, and Lviv in the second half of the 19th century. Our paper focuses on Kadyi’s preparatory techniques with a particular emphasis on the influence that the education and skills acquired in Vienna and Krakow had on them and how they were shaped when Kadyi was already an independent researcher in Lviv.
Keywords: anatomy, anatomical preparations, history of medicine, Henryk Kadyi, history, 19th century, Lviv, Krakow, Vienna.

A B S T R A C T
Background: This article addresses the formation of academic networks among anatomists in the Austro-Hungarian Empire in the late 19th century during the earliest part of their careers, their student years, at thecapital’s university (University of Vienna), based on the example of the Galician anatomist Henryk Kadyi.
Material and methods: This comparative inquiry is based on archive material from the Lviv Regional StateArchive, the Central State Historical Archives of Ukraine in Lviv (both Ukraine), the Archive of the University ofVienna, the Austrian State Archive (both Austria) and the Archives of the Jagiellonian University (Poland).
Results: Archival sources show the variety of contacts a medical student could form within the anatomicalcommunity (both with teachers and student colleagues), which constituted the foundation for connections that lasted for an academic lifetime. The study demonstrates which knowledge, techniques, and methods were circulated within these newly formed anatomical networks. Kadyi was not a unique case but rather just one example of a broader dynamic among Galician students who came to Vienna.
Conclusion: Research on early-career networks is a promising approach for studying academic networks, especially their starting point, as the example of Henryk Kadyi proves. The importance of long-lasting contacts formed during an early academic career and their continued impact over the following years and decades cannot be overstated.

УДК: 611.61.018:615.212.7

Гостре пошкодження нирок (ГПН) є причи-ною смерті близько 2 мільйонів людей за рік у всьому світі та може призводити до розвитку хро-нічної хвороби нирок [1-3]. Однією з причин гос-трого та хронічного пошкодження нирок є вико-ристання опіоїдів як за медичними показами, так і у осіб, що зловживають наркотичними препара-тами, оскільки більшість наркотиків або їх мета-болітів виводяться через нирки та призводять до уражень структури і функції нирок. Причинами ГПК при використанні опіоїдів можуть рабдоміо-ліз, гостра затримка сечі, зміни в роботі вегетати-вної нервової системи, ренін – ангіотензин – аль-достероновій системі (РААС) та вироблення ан-тидіуретичного гормону, а також зниження шви-дкості клубочкової фільтрації і як наслідок ішемія нирки [4-7] .Зменшення швидкості клубочкової фільтрації та виділення сечі може бути викликане тривалим зниженням артеріального тиску при стимуляції опіоїдних периферійних рецепторів [8]. Активація центрального опіоїдного пептид-ного рецептора призводить до звуження судин та ішемії нирок, що виникає при застосуванні мор-фіну та зменшується при застосуванні налоксону [9, 10]. Морфологічні зміни компонентів нефрона при вживанні опіоїдів вивчались як у експериме-нтальних, так і у клінічних дослідженнях. Дослі-джено зміни біохімічних показників функціона-льного стану нирок після відміни налбуфіну [11, 12]. Проте, морфологічна картина структур ни-рки після відміни налбуфіну не є вивчена.